16 червня Заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук взяла участь у Національному діалозі «Маршрути пам’яті в Україні: формування через комунікацію», організованому Державним агентством розвитку туризму України та Міністерством розвитку громад та територій України.
Поки триває війна, народжується й пам’ять про неї. Вона складається зі свідчень очевидців, фотографій зруйнованих міст, історій втрат і мужності, які переживає Україна щодня. Саме ця пам’ять стане основою для розуміння нинішньої боротьби — як для наших дітей, так і для світу, який має знати правду про ціну української свободи.
Саме тому існують місця пам’яті, відповідальність за які не може бути покладена лише на громади. Це відповідальність держави. Адже трагедія Бучі чи Ягідного — це не лише біль конкретного міста або села. Це рана всієї України.
Водночас надзвичайно важливо думати і про громади, які не були безпосередньо на лінії фронту.
Як передати їм досвід війни?
Як пояснити її сенси тим, хто народиться після нашої перемоги?
Як зробити так, щоб пам’ять не перетворилася на сухий переказ фактів?
Адже ця війна почалася не у 2022 році. Вона є продовженням багатовікової боротьби українців за право бути вільними, за право мати власну державу, мову, культуру та майбутнє. Саме тому маршрути пам’яті мають розповідати не лише про сучасних героїв, а й про тяглість українського спротиву — від минулих поколінь до захисників України сьогодні.
Алеї пам’яті, меморіали, місця вшанування полеглих воїнів є необхідними. Проте кожне рішення має бути виваженим. Історія знає чимало прикладів, коли тимчасові рішення залишалися на десятиліття, формуючи простір пам’яті наступних поколінь.
Одним із таких місць став народний меморіал біля Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Простір для нових фотографій полеглих там майже вичерпаний. Але для тисяч родин це не просто меморіал. Це місце зустрічі з пам’яттю, місце, де біль набуває облич.
Особливе враження справляє Ягідне на Чернігівщині. Під час візиту членів Комітету 17 червня 2025 року одним із найболючіших моментів стали зустрічі зі свідками трагедії. Це свідчення людського болю, стійкості та боротьби. Це історія війни написана не чорнилом, а людськими долями.
Багато іноземців, відвідуючи Ягідне, проводять страшні історичні паралелі та кажуть, що побачене нагадує нацистський концтабір. Проте найважче тут не побачити сліди злочину, а почути тих, хто його пережив. Для багатьох очевидців кожне інтерв’ю, кожна екскурсія, кожне повернення до пережитого означає повторне проживання травми. Вони знову і знову відкривають свої рани заради того, щоб правда не була втрачена.
Саме тому одним із ключових завдань сьогодні є фіксація свідчень очевидців. Час невблаганний. Настане день, коли цих людей уже не буде поруч із нами. Але їхні голоси мають залишитися — у музеях, архівах, дослідженнях, документальних проєктах, у пам’яті людства. Адже найбільше люди здатні співпереживати саме людям.
Під час дискусії також йшлося про необхідність належного нормативного забезпечення сфери меморіалізації та маршрутів пам’яті. Історії громад, які пережили окупацію, втрати й воєнні злочини, мають розповідатися професійно, відповідально та з повагою до постраждалих. Саме тому в новому законопроєкті про туризм передбачено положення щодо професійної підготовки та сертифікації гідів.
Окремо Євгенія Кравчук зазначила, що разом із колегами народними депутатами працює над законодавчими рішеннями у сфері меморіалізації, які допоможуть сформувати цілісну державну політику пам’яті.
Сайт проєкту «Місця пам’яті»: https://memory.tourism.gov.ua/