У часи, коли країна долає виклики повномасштабної війни, найуразливішими залишаються ті, хто не може захистити себе сам — наші діти. Підписання Президентом України Закону № 2541-IX стало стратегічним рішенням держави на захист дитинства, яке постраждало від воєнних лихоліть.
За цими сухими юридичними формулюваннями ховається кардинальне перезавантаження усієї системи захисту дітей-сиріт, дітлахів, позбавлених батьківського піклування, та тих, чиї родини опинилися у складних життєвих обставинах.
Закон уперше на законодавчому рівні розширив категорію дітей, які потребують опіки. Сюди увійшли ті, чиї батьки перебувають у ворожому полоні, зникли безвісти за особливих обставин, затримані окупаційними режимами або перебувають у зоні активних бойових дій. Підпис Президента під цим документальним рішенням — це чіткий сигнал: жодна дитина, яка залишилася без батьківської турботи через війну, не буде забута державою.
Досі функції органів опіки та місцевої влади нерідко перетиналися чи дублювалися, що призводило до затягування процесів та звичайного «перекладання паперів». Закон чітко розмежовує власні повноваження громад і делеговані функції держави. Тепер кожна служба у справах дітей від села до
Запровадження єдиної спеціалізованої служби - Державної служби України у справах дітей – дає змогу вибудувати надійну вертикаль.
Завдяки новим нормам Цивільного процесуального кодексу суди розглядатимуть справи про усиновлення у чітко обмежені строки — до 30 днів (а підготовка справи займатиме не більше 5 днів). Обов’язкова участь прокурора в судовому процесі виступає додатковим гарантом безкомпромісного дотримання прав малолітніх.
Закон встановлює чіткі стандарти штатної чисельності працівників служб у справах дітей на кількість дитячого населення у громадах. Це означає, що відтепер у громадах працюватимуть фахівці, які реально знають кожну сім'ю та спроможні вчасно протягнути руку допомоги, а не реагувати тоді, коли сталася трагедія.
Ключові моменти Закону:
1. Утворення та статус Державної служби України у справах дітей:
Створюється центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — Державна служба України у справах дітей.
2. Розмежування повноважень між органами влади та місцевим самоврядуванням:
Чітко визначено та розмежовано власні (самоврядні) та делеговані повноваження виконавчих комітетів рад як органів опіки та піклування.
До власних повноважень належать: захист прав дітей у громаді, захист житлових/майнових прав, вирішення спорів між батьками, створення служб у справах дітей.
До делегованих повноважень належать: негайне відібрання дитини за наявності загрози життю чи здоров'ю, надання статусу дитини-сироти, забезпечення усиновлення та сімейних форм виховання.
3. Обов'язкова участь прокурора в суді:
Внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України: розгляд справ про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини та усиновлення відтепер здійснюється з обов'язковою участю прокурора.
4. Скорочення строків розгляду справ про усиновлення:
Підготовка справи до розгляду проводиться не більше 5 днів з дня відкриття провадження (підготовче засідання не проводиться).
Суд розглядає справу про усиновлення протягом розумного строку, але не більше 30 днів.
Апеляційна скарга на рішення про усиновлення подається протягом 10 днів з дня його проголошення.
5. Оновлення термінів та захист дітей під час війни:
Доповнено та розширено визначення понять «права дитини», «сімейні форми виховання».
Уточнено термін «діти, позбавлені батьківського піклування» — сюди додано дітей, чиї батьки перебувають у полоні, на окупованих територіях, у розшуку як зниклі безвісти за особливих обставин або затримані державою-агресором.
Запроваджено обов'язковий облік та заходи захисту дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів.
Головним ініціатором законопроєкту № 7087 є народний депутат України Павло Сушко. Співавторами законодавчої ініціативи також виступили народні депутати України, серед яких — члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.