Комітет Верховної Ради України

Впровадження норм статті 14 Закону України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року щодо обов’язкового дублювання/озвучення іноземних фільмів українською мовою було досить нелегким.

Переломним моментом у законодавстві стала Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2006 року № 20 «Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів», якою встановлювалась квота на український дубляж щодо загальної кількості фільмів.

Крім цього, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20 грудня 2007 року в аспекті конституційного подання ухвалив, що положення частини другої статті 14 Закону України «Про кінематографію» – «іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані  або озвучені чи субтитровані державною мовою..» – необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії не має права надавати суб’єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення. Рішення Конституційного Суду України було обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не могло бути оскарженим.

Відтоді процес українського дублювання іноземних фільмів постійно набирав обертів. Більшість українців уже переконались, що український переклад та дублювання не поступаються російському. Незважаючи на песимістичні прогнози низки дистриб’юторів, після введення обов’язкового українського дублювання, рівень відвідування кінотеатрів і касові збори не тільки не знижувалися але й зростали. Тож заяви деяких політиків про непопулярність українського дубляжу залишалася на їхньому сумлінні.

Ситуація кардинально почала змінюватися після прийняття Верховною Радою України у неконституційний спосіб Закону України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року № 5029-VI. Цим Законом внесено зміни до статті 14 Закону України «Про кінематографію», згідно з якими виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою, або регіональними мовами, або мовами меншин на замовлення дистриб'юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів.

Комітет з питань культури і духовності проаналізував дані Державного агентства з питань кіно про надання Державних посвідчень на право розповсюдження в Україні фільмів іноземного виробництва за січень-вересень 2013 року і констатує, що 1/3 іноземних фільмів перед розповсюдженням в Україні дублюється/озвучується лише однією «регіональною мовою» - російською.