9 грудня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду — дату, що нагадує про найболючіші сторінки людської історії та відповідальність сучасності.
Цей день був започаткований у вересні 2005 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (A/RES/69/323) і символічно збігається з датою ухвалення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього у 1948 році.
Світова спільнота визначила цей день не для формальностей, а для того, щоб пам’ять стала інструментом запобігання й щоб трагедії минулого більше ніколи не повторювалися. Сьогодні історія знову нагадує про себе. Ми бачимо, як зло намагається повернутися у найжорстокіших своїх формах.
Геноцид ніколи не виникає раптово — він починається з ненависті, мови ворожнечі, пропаганди, знецінення людського життя та мовчання світу.
Коли ми згадуємо жертв геноцидів, ми говоримо про людські долі, про життя і цілі світи, які були зруйновані.
Україна добре знає ціну слову «геноцид». Це країна, яка через покоління пронесла біль втрат і боротьбу за право на існування.
Голодомор 1932–1933 років, організований тоталітарним радянським режимом, забрав життя мільйонів українців. Це був злочин, спрямований не лише на фізичне знищення людей, а й на нищення української ідентичності, культури, мови — усього, що творить націю. Росія, яка століттями намагалася підкорити Україну, продовжує свою злочинну політику вже у XXI столітті.
Злочини, про які світ зобов’язаний говорити вголос. Повномасштабне вторгнення російської федерації стало не просто війною — воно принесло практики, які людство вже бачило у найтемніші періоди історії:
масові вбивства цивільних, знищення людей лише за те, що вони українці і спілкуються українською мовою;
насильницькі депортації, зокрема масове викрадення українських дітей;
катування, знущання, фільтраційні табори — дії, що мають ознаки системних злочинів проти людяності;
цілеспрямоване знищення культурної спадщини та спроби стерти українську ідентичність;
обстріли житлових кварталів, лікарень, шкіл — того, що повинно бути недоторканним.
Пам’ять має стати силою. Вона не поверне загиблих, але може:
навчити світ відповідальності,
не дозволити злочинам залишитися без імені й покарання,
зробити
правду сильнішою за пропаганду.
Інформаційні матеріали та фото: Газета "Голос України", Музей Голодомору