Комітет Верховної Ради України

Фінансування культури в Україні 2016 року

         Зведений бюджет України

Попри відсутність інформації про прогнозні показники видатків зведеного бюджету України на 2016 рік, і зокрема про видатки на культуру і мистецтво, аналіз попередніх періодів дає підстави для наступних висновків.

         Фінансування культури і мистецтв за рахунок державного та місцевих бюджетів у номінальних показниках протягом останніх років залишалося практично незмінним. Є всі підстави стверджувати, що 2015 року воно навіть зменшиться. З урахуванням 100%-ої інфляції протягом останніх 5 років реальне бюджетне фінансування культури і мистецтв в Україні знизилося вдвічі!

         Проектом закону про Державний бюджет України на 2016 рік знову зберігається норма про фінансування культурно-мистецьких програм і проектів в межах наявних ресурсів місцевих бюджетів. Для закладів, підприємств, організацій культури це означає продовження їхньої ліквідації.

         Як видно з таблиці нижче, протягом 2014 року вже було ліквідовано 1411 бібліотек, 977 клубів, 249 демонстраторів фільмів, 88 шкіл естетичного виховання, 25 музеїв, 9 театрів і 3 концертні організації.

         Джерело: дані Держкомстату України

Не секрет, що левова частка бюджетного фінансування закладів, підприємств, організацій культури – це заробітні плати. Вони реально падають, що значно демотивує працівників культури. І скільки не говорити про низький рівень культурного менеджменту, що теж справедливо, важко мотивувати до творчої продуктивної праці людей, рівень добробуту яких катастрофічно падає.

Державний бюджет України

За рахунок державного бюджету України фінансується біля 20 % всіх видатків на культуру і мистецтво в Україні. Очевидно, такий стан речей не можна вважати справедливим, адже за рахунок цих видатків забезпечується діяльність лише близько 80 закладів культури, з них 7 театрів, 13 художніх колективів, 13 цирків, 13 музеїв, 6 бібліотек і 24 заповідники.

При цьому реальне фінансування культури і мистецтв за рахунок державного бюджету теж зменшується. Як видно з графіка вище, починаючи з 2014 року динаміка номінальних видатків Мінкультури є нижчою як за індекс споживчих цін, так і за динаміку видатків державного бюджету загалом. Очевидно, культура і мистецтво не є пріоритетним напрямом.

 Ідея про переведення закладів, підприємств, організацій культури на самоокупність позбавлена реального підґрунтя. Аналіз власних надходжень музеїв, бібліотек, заповідників і т.д. свідчить про їхній вкрай недостатній рівень – це лише від 5 до 17 % прямого бюджетного фінансування. І то, це коли мова йде про національні заклади.

Бюджетне фінансування є викривленим. Так, у державному секторі сфери культури можна зустріти заробітні плати до 100 тис. грн., коли у комунальних закладах більшість змушена працювати за 1300-2000 грн.; інколи у штаті заповідника – близько 100 науковців, бо лише так можна збільшити заробітну плату працівникам, які займаються далеко не наукою, але іншого виходу у керівника немає; з 10 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що фінансуються за рахунок Міністерства культури України, близько 50 % бюджетних коштів – це Київський національний університет культури і мистецтв. І цей перелік можна продовжувати.

Бюджетне фінансування є непрозорим. Складання і виконання бюджетів усіх рівнів, в тому числі і державного бюджету України, позбавлено транспарентності. Мінкультури у бюджетних запитах подає свої пропозиції до бюджету наступного року, потім Мінфін їх «ріже» і доводить загальну цифру по кожній бюджетній програмі (звичайно ж, вона є меншою за запит). Після внесення Урядом Держбюджету до Верховної Ради України, Парламент затверджує ці «загальні суми», а вже потім вони деталізуються Мінкультури і Мінфіном у паспортах бюджетних програм і розподіляються серед закладів. Таким чином, Верховна Рада України як представницький орган не має достатніх механізмів впливу на планування та механізмів контролю за витрачанням бюджетних коштів.

Вкрай низьким є рівень видатків розвитку. По Мінкультури – це до 2 % всього бюджетного фінансування. В Уряду десятиліттями бракує розуміння того, що інвестиції в культурну сферу – це такі ж інвестиції, що й в інших галузях економіки. Вони мультиплікуються, і зрештою дають приріст валового внутрішнього продукту. Ба навіть більше – інвестиції в культуру, як і в освіту, охорону здоров’я, підвищують рівень людського капіталу і опосередковано справляють позитивний вплив на всі інші галузі економіки.

Міжбюджетні трансферти

Вкінці 2014 року було скасовано розподіл видатків бюджету на такі, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик № 1), і такі, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик № 2).

Базові видатки на культуру, як і на освіту, медицину, належали до видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик № 1). Їхній розмір обраховувався дуже просто: кількість населення регіону множилася на норматив бюджетної забезпеченості на одну особу. Якщо отримана сума бюджетних видатків покривалася власними доходами місцевого бюджету, то немає проблем. Якщо не покривалася – бюджет отримував дотацію з Державного бюджету України.

За рахунок таких дотацій гарантувався однаковий обсяг базових медичних, освітніх, культурних послуг незалежно від регіону, де проживав громадянин України. Більш «заможніші» бюджети могли фінансувати культурно-мистецькі програми додатково – за рахунок кошика № 2. Однак базові послуги гарантувалися державою! І так було до 2014 року включно!

Для галузей охорони здоров’я та освіти у Державному бюджеті України на 2015 рік і у проекті Державного бюджету України на 2016 рік передбачено компенсаторні механізми – медичну та освітню субвенції.

Для галузі культури такої субвенції не передбачено!

Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності ще рік тому пропонував передбачити культурну субвенцію. Цього зроблено не було, ні тоді, ні зараз. Розуміння необхідності культурної субвенції є наразі і у Мінрегіоні, що відповідає за реформу з децентралізації, і у керівників місцевих управлінь, відділів культури, які стикнулися з проблемою ліквідації закладів культури. Особливо це стосується регіонів з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.

Якщо Україна – єдина країна, то і на всій її території кожен громадянин має отримувати однаковий базовий обсяг культурно-мистецьких послуг. А місцеві бюджети нехай вже вирішують, які заклади фінансувати – десь пріоритетом будуть, умовно кажучи, театри, а десь – бібліотеки. Це і є суть децентралізації у сфері культури.

Держава справді мусить відійти від принципу утримання базової мережі у сфері культури, і дозволити місцевим радам ліквідовувати чи об’єднувати заклади культури. Але держава не може собі дозволити депресивні регіони без культурних закладів, без культурно-мистецьких програм і проектів. Адже це порушення Конституції України!

         Програмно-цільовий метод фінансування

         З метою культурного розвитку в Україні, на додачу до гарантованого державою базового обсягу культурно-мистецьких послуг, який отримуватиме кожен громадянин незалежно від регіону проживання, необхідно запровадити грантові механізми підтримки культурно-мистецьких програм, проектів і заходів. 

         Гранти мають надаватися на конкурсній основі, участь у конкурсі мають право брати як державні та комунальні, так і приватні заклади, підприємства, організації культури.

         Гранти мають надаватися з фонду культури, чи декількох галузевих фондів культури.

         Джерела фінансування фонду (фондів) – бюджет, гранти іноземних донорів, благодійні кошти, частина доходів від грального бізнесу.

         Наглядова рада фонду (фондів) має складатися з представників держави, громадськості, благодійників, іноземних донорів. І формуватися таким чином, щоб до фондів і їхньої діяльності була довіра.

         І перші законодавчі ініціативи у цьому напрямку вже розглядаються у Верховній Раді України.

         Висновки

Напевно, такі підходи мають бути застосовані до реформ у  бюджетуванні культури в Україні. В ефективності їхніх результатів можна пересвідчитися у низці країн, зокрема у Польщі та Грузії.

         Без реформ бюджетування культури еволюція змін у цій галузі буде надзвичайно довгою. 

Віталій Бабенко,

к.е.н., заступник зав. секретаріату

Комітету ВР з питань культури і духовності