Повномасштабне вторгнення росії в Україну та викриття численних воєнних злочинів армії рф, які продемонстрували українцям і всьому світові геноцидний характер цієї агресії, спонукало Верховну Раду України до законодавчих ініціатив, спрямованих на припинення присутності у нашій країні осередків так званої «русской православной церкві». Законодавчі ініціативи спиралися, зокрема, на рішення органів місцевого самоврядування різних рівнів, звернення громадян і громадських організацій. Таких звернень до Парламенту надійшло вже понад дві тисячі.
Останні соціологічні опитування демонструють, що більш ніж 80 відсотків громадян України вимагають, щоб держава так чи інакше втрутилася у ситуацію й обмежила присутність «рпц» в Україні. Це й недивно, адже з перших днів вторгнення очільник «рпц» Гундяєв, інші ієрархи цієї псевдоцеркви та її офіційні представники — в унісон з кремлівським диктатором і міжнародним злочинцем Путіним — відкрито підтримали агресію та відзначились багаторазовими закликами до вбивств українських оборонців і мирних громадян, знищення української культури та держави.
Європарламент у 2022 році у своїй Резолюції вже звертав увагу на злочинну роль керівництва так званої «рпц» у роздмухуванні війни та виправданні воєнних злочинів.
Але лише після викриття десятків чітко встановлених фактів державної зради та колаборанства з боку священства однієї української церкви, яка навіть після початку агресії росії проти України у 2014 році залишалась невіддільною частиною так званого «московського патріархату», Рада національної безпеки і оборони України вирішила, а Президент України своїм Указом доручив Кабінетові Міністрів України розробити закон, який дозволив би звільнити країну від деструктивного інформаційно-духовного впливу москви.
Цей факт став черговим свідченням того, що навіть в умовах масштабної інформаційної війни та психологічних диверсійно-підривних операцій, що запроваджує росія проти України зусиллями своїх пропагандистів та таємних агентів впливу, які діють під прикриттям різноманітних, зокрема релігійних, організацій, наша держава залишається послідовною у дотриманні всіх взятих на себе зобов’язань у сфері захисту релігійних прав і свобод громадян, визначених у Конституції України та в міжнародних конвенціях.
Саме тому законопроєкт 8371, який був розроблений Державною службою України з етнополітики та свободи совісті (далі — ДЕСС), не містив жодних релігійних обмежень і був спрямований виключно на припинення звʼязків підпорядкування будь-яких українських організацій з будь-якими релігійними організаціями, які мають керівні центри у державі-агресорі.
У той же час депутати Верховної Ради України з більшості депутатських фракцій і груп, експерти з-поміж юристів, релігієзнавців та громадських активістів з початку роботи над проєктом закону звертали увагу на певні слабкі місця урядового законопроєкту, які створювали суттєві ризики його слабкої дієздатності та вразливості щодо імовірних судових оскаржень.
Як свідчить стенограма пленарного засідання Верховної Ради України, на якому ухвалювали рішення про підтримку законопроєкту 8371 у першому читанні, представники більшості фракцій і груп підтримували це голосування за умови суттєвого доопрацювання тексту законопроєкту до другого читання.
Зауважимо, ще до голосування у першому читанні сама ДЕСС попереджала наш Комітет про підготовку власних пропозицій, які надалі мали б покращити текст документа.
Отже, з початку відпрацювання тексту законопроєкту 8371 до другого читання Комітет був налаштований на врахування всіх слушних і дієвих пропозицій від релігійних організацій, державних органів, місцевого самоврядування, зовнішніх фахівців, громадськості та, власне, народних депутатів України.
Після багатомісячної копіткої роботи та декількох переглядів висновку Комітету, зокрема для врахування додаткових пропозицій Міністерства юстиції та ДЕСС, Комітет підготував до розгляду у другому читанні текст законопроєкту 8371, який стане по-справжньому дієвим інструментом для захисту України та її громадян від деструктивного духовно-ідеологічного впливу кремля.
Маємо наголосити на головних елементах, збережених від першого читання, та важливих доповненнях, інтегрованих у текст до другого читання.
Питання захисту релігійних прав і свобод громадян України розглядаються крізь призму національної безпеки, що дозволяє чітко відокремити та захистити релігійну свободу та безпеку українців від діяльності релігійних організацій, повʼязаних з агресором.
Саме для цього у преамбулі законопроєкту містяться посилання на статтю 9 та статтю 11 Європейської конвенції з прав людини та рішення Ради національної безпеки і оборони, яке дало старт розробці законопроєкту.
Тож законопроєкт жодним чином не втручається у сферу віросповідання людини, а регулює тільки діяльність організацій, які діють у релігійній сфері.
Головна ідея, запропонована ДЕСС, про неприпустимість звʼязків між українськими релігійними організаціями та релігійними організаціями, керівні центри яких знаходяться у державі-агресорі, залишається при цьому без змін.
Водночас Комітет врахував неофіційні перестороги, які були висловлені низкою українських релігійних організацій різного віросповідання, і навмисно виокремив ту іноземну релігійну організацію, ворожа й антиукраїнська сутність якої не становить жодних сумнівів, а саме — так звану «рпц», діяльність якої, відповідно до тексту законопроєкту, в Україні забороняється.
Слід зазначити, що долучення до «рпц» інших релігійних організацій може бути здійснено лише рішенням Верховної Ради України, яка для цього має внести відповідні зміни до статті 3 Закону.
За пропозицією ДЕСС, заборона діяльності «рпц» обґрунтована аргументами, викладеними у резолюції ПАРЄ, яка чітко й однозначно характеризує «рпц» не як Церкву у загальнолюдському розумінні, а як частину державного тоталітарного злочинного кремлівського режиму.
Механізм припинення українських релігійних організацій, щодо яких ДЕСС будуть встановлені факти їхніх звʼязків з «рпц», залишається без змін від редакції першого читання.
А саме — за фактом встановлення наявності таких звʼязків у відповідному своєму дослідженні ДЕСС видає припис з вимогою усунути виявлені порушення. Лише за умови невиконання вимог цього припису ДЕСС буде зобов’язана звернутися до суду, який має ухвалити остаточне рішення або про припинення української релігійної організації, або, навпаки, про продовження її діяльності.
Комітет свідомо не став нічого змінювати у запропонованому ДЕСС механізмі, навіть усвідомлюючи його складність і тривалість. Адже народним депутатам України – членам Комітету була зрозуміла і ними була підтримана логіка розробників первісного тексту, спрямована на жорстке дотримання релігійних прав і свобод громадян, а також уникнення маніпулятивних, але можливих звинувачень у тиску за релігійним принципом. Саме тому виключний розгляд діяльності та зв’язків кожної окремої релігійної організації, а не їх сукупності під назвою «церква», був залишений Комітетом без змін.
У цьому контексті ми наголошуємо, що Комітет цілком поділяє думку ДЕСС щодо основної концентрації зв’язків з «рпц» саме на найвищих щаблях однієї з українських православних церков. Саме тому ми підтримали механізм з редакції першого читання, який дозволить заохотити цю церкву до реального розриву вірогідних звʼязків з «рпц» за принципом «зверху вниз» її ієрархії, попри формально-офіційну мережеву структуру цієї церкви.
Ми також переконані, що ухвалення законопроєкту 8371 поверне надію на зміни і віру у власні сили тому численному священству цієї церкви, яке з самого початку повномасштабного вторгнення послідовно виступає за повний і реальний розрив з ворогом, за церковний суд над злочинцем Гундяєвим і за відновлення довіри українського суспільства.
Важливими доповненнями до переліку звʼязків, у порівнянні з першим читанням, є запропонована ДЕСС нова стаття 51, яка пояснює звʼязки як афілійованість з «рпц». До ознак афілійованості також додані важливі критерії, зокрема встановлені факти розповсюдження релігійними організаціями ідеології «русского міра» і судові вироки за державну зраду, колаборанство і низку інших важких злочинів щодо очільників релігійних організацій (стаття 16).
Цей виключний перелік ще раз підкреслює, що законопроєкт не має нічого спільного з питаннями віри чи релігії, а тільки — з незаконною, злочинною або відверто ворожою діяльністю окремих релігійних організацій та їхніх очільників.
Ще одним доповненням, яке підсилює саме світський, а не релігійний характер закону, є розширення заходів ДЕСС із встановлення зв’язків з вузькопрофільної релігієзнавчої експертизи до дослідження, частиною якого така експертиза може бути. Саме ж дослідження, для уникнення імовірних маніпулятивних звинувачень у надмірній концентрації владних повноважень в одному центральному органі лише виконавчої влади, може тепер бути ініційоване на звернення інших органів державної влади, місцевого самоврядування, громадян та на підставі повідомлень у медіа.
Новим розділом, у порівнянні з першим читанням, є розділ, який надасть державі та місцевому самоврядуванню можливість розпочинати процеси припинення користування державним або комунальним майном релігійними організаціями – порушницями майбутнього Закону.
Незважаючи на те, що остаточне рішення про припинення релігійної організації-порушниці буде ухвалювати лише суд, важкий досвід повернення у державну власність майна, яке роками використовувалося певними релігійними організаціями з численними порушеннями, доводить — до таких процесів держава і місцеві громади мають бути готовими заздалегідь.
Продовження незаконного перебування представників однієї з українських церков на території Києво-Печерської Лаври все ще є нагадуванням як про складність і тривалість повернення національних святинь народу, так і про необхідність якнайскорішого ухвалення законопроєкту 8371 у другому читанні та в цілому.
Ще одним важливим новим розділом є доповнення, розроблені на підставі останніх рішень Верховного Суду України, які підтвердили законність рішень громадян – членів релігійних громад про зміну підлеглості, тобто про перехід з однієї церкви до іншої.
Колеги – народні депутати України VIII скликання, які ухвалили свого часу закон, що почав звільняти українців з церковного кріпацтва, не могли передбачити певних бюрократичних перепон, які поставали перед вірянами всі останні роки. Відповідно до судової практики законопроєкт 8371 тепер дозволить громадянам вільно та без перешкод реалізовувати свою волю щодо належності до тієї чи іншої церкви, але водночас законопроєкт захищає релігійні організації від свавілля та рейдерства.
Нарешті, дуже важливою для всіх релігійних організацій є нова частина, яка упорядковує пільгові умови користування релігійними організаціями культовим майном, якому вперше у законодавстві України даються чіткі визначення. Ця частина, розроблена за пропозиціями та численними зверненнями Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, дозволить негайно припинити неприпустиму практику стягнення з релігійних організацій орендної плати за їхні культові будівлі за ціною комерційної нерухомості.
У той час, коли українські релігійні організації постійно звертаються до своїх міжнародних партнерів з проханням надати Україні більше зброї і грошей, буде абсолютною ганьбою довести їх до такого стану, коли вони будуть змушені просити партнерів про гроші на оренду.
Зважаючи на все сказане вище, Комітет вкрай здивований нічим не обґрунтованими псевдокритичними зауваженнями, що останнім часом лунають до тексту законопроєкту 8371 з боку різноманітних коментаторів. З цих заяв складається стійке враження, що ці фахівці, по-перше — не читали текст законопроєкту до другого читання, по-друге — намагаються дати йому оцінку з релігійних позицій, хоча, як ми довели, релігії зазначений проєкт закону взагалі не стосується.
Ще більше Комітет дивує така сама необґрунтована псевдокритика з боку ДЕСС, всі без винятку законодавчі пропозиції якої збережені з тексту першого читання, а до другого — врахована величезна кількість важливих поправок її авторства.
Водночас Комітет не здивований і був готовий до шаленої кампанії з дискредитації Закону з боку лобістів і агентів впливу однієї з українських церков, щодо якої є попередні стійкі підстави вважати, що вона має приховані зв’язки з «рпц».
Ба більше, саму цю кампанію Комітет розцінює як «явку з повинною» з боку церкви, яка публічно заявляє про розрив своїх звʼязків з «рпц», але при цьому чомусь — як чорт ладану — боїться законопроєкту про заборону цієї злочинної організації і повʼязаних з нею посіпак в Україні.
Комітет також наголошує, що всі намагання налякати народних депутатів України міжнародним тиском є не більш ніж інформаційно-психологічними операціями, що підтверджують наші колеги-парламентарі з Заходу. Запевняємо всіх «московських соловʼїв», які годуються з долонь кремля і його олігархів та поширюють ці фейки за кордоном і в Україні, що спроби шантажу українських політиків тільки зміцнюють наше бажання довести законопроєкт 8371 до ухвалення Верховною Радою України у другому читанні і в цілому.
Комітет звертається до всіх українських і закордонних медіа з наполегливим проханням у своїх матеріалах зважати на суть і зміст законопроєкту № 8371, які у скороченому вигляді викладені у цій заяві, а у повному – у самому тексті законопроєкту, оприлюдненого разом з Заявою Комітету на нашому офіційному вебпорталі.
До заяви Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики також приєднуються народні депутати України:
Юлія Клименко
Павло Бакунець
Артур Герасимов
Олександр Аліксійчук
Ростислав Павленко
Богдан Яременко
Додаток: Остаточна редакція законопроєкту № 8371 щодо діяльності в Україні релігійних організацій