Микита Потураєв: «Принципи, за які боролися учасники Української Гельсінської групи, залишаються важливими й сьогодні»

9 листопада у Києві відбулися пам’ятні заходи з нагоди 50-річчя створення Української Гельсінської групи (УГГ) – правозахисної організації, учасники якої відкрито протистояли радянському тоталітарному режиму, документували порушення прав людини та відстоювали право українського народу на свободу й незалежність. Програма вшанування охопила покладання квітів до могил членів групи, панахиду, відкриття тематичної виставки та вечір спогадів і поезії за участю колишніх політв’язнів, правозахисників, представників влади й громадськості. 50 років тому, 9 листопада 1976 року, письменник і правозахисник Микола Руденко оголосив у Москві про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, відомої як Українська Гельсінська група. Її засновники поставили за мету збирати й поширювати інформацію про порушення радянською владою прав людини та виконання СРСР міжнародних зобов’язань, передбачених Гельсінським заключним актом.

Учасники групи діяли відкрито, усвідомлюючи небезпеку арештів, ув’язнення, заслання та інших переслідувань. Їхня діяльність стала важливою сторінкою українського правозахисного руху та боротьби за відновлення незалежності України.

Вшанування розпочалося з відвідання могил членів Української Гельсінської групи на Байковому кладовищі. Після цього на Софійській площі біля могили патріарха Володимира (Василя Романюка), який у свій час теж був дисидентом, учасником УГГ, відбулася панахида за загиблими та померлими правозахисниками. Учасники заходів вшанували пам’ять людей, які заплатили свободою і життям за відданість людській гідності, правам і свободам.

«Тюрми, в’язниця, заслання, когось тримали в психіатричній лікарні, - але це був промінець громадсько-правової думки в синергії із світовою практикою, пов’язаною із захистом прав людини, її свободи совісті, віросповідань, переміщення, -  власне всього того, що гарантувала Конституція СРСР, але що було закрито під тоталітарним режимом», - говорить  директор Інституту Національної пам’яті Олександр Алфьоров, - «Заходи пройдуть у Києві та Львові і врешті об’єднають навколо цього явища багатьох людей, …учасників правозахисних груп того часу з Естонії, Литви, США, інших країн, які постали в епоху, коли тоталітарні суспільства проголошували про захист прав, але насправді були в’язницями народів».

На Контрактовій площі у Києві також відбулося відкриття вуличної виставки «В’язні сумління. Український правозахисний рух 1970–1980-х років», підготовлену Музеєм шістдесятництва спільно з Українським інститутом національної пам’яті.

Експозиція складається з 20 інформаційних стендів, на яких представлені біографії та історії кількох десятків учасників українського правозахисного руху. Архівні документи, фотографії та особисті свідчення розповідають про людей, які в умовах тоталітарного режиму відстоювали права людини й протистояли політичним репресіям.

Співзасновник Української Гельсінської групи, правозахисник Мирослав Маринович поділився спогадами про обставини створення організації та рішення долучитися до її діяльності, попри усвідомлення неминучості переслідувань.

«Ми йшли після цього і розуміли, що все – наше життя змінилося. Бо якщо ми скажемо: “Ні, ми не прийдемо, ми боїмося”, то треба буде визнати перед собою, що ти людина зі схиленою спиною. А в такому віці, у 27 років, не хочеться таке визнавати», – пригадав він.

Член Української Гельсінської групи, колишній політв’язень Йосиф Зісельс наголосив на важливості збереження тяглості правозахисного руху. Він долучився до групи у 1978 році, коли значна частина її засновників уже перебувала за ґратами.

«Не було жодного дня в цій історії, коли не залишалося б на свободі хоча б одного її члена, який продовжував цю роботу й передавав український дух далі в майбутнє», – розповів Йосиф Зісельс.

За озвученими під час заходу даними, сукупно члени УГГ провели понад 550 років у радянських в’язницях, таборах, засланнях та психіатричних лікарнях, з них близько 170 років – безпосередньо за участь у діяльності групи.

Завершальним заходом стала зустріч, присвячена історії Української Гельсінської групи, її учасникам та значенню правозахисного руху для сучасної України. У вечорі взяли участь члени УГГ Мирослав Маринович, Йосиф Зісельс та Олесь Шевченко, Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, члени Комітету Володимир В’ятрович та Софія Федина, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків та інші учасники.

Під час вечора звучали спогади правозахисників, поезія членів Української Гельсінської групи та музичні композиції у виконанні Оксани Цимбал, Галини Стефанової, заслуженого артиста України Юрія Іваськевича, Володимира Бедзвіна, військовослужбовця бригади «Хартія» Ігоря Задніпряного та лауреата Національної премії України.

Під час виступу Микита Потураєв наголосив на значенні принципів, навколо яких об’єдналася Українська Гельсінська група, та на важливості збереження пам’яті про людей, які були готові платити власною свободою і життям за право відстоювати ці принципи.

Він зазначив, що обрання його Президентом Парламентської асамблеї ОБСЄ дає можливість голосніше говорити про цінності, за які українці боролися протягом десятиліть.

Микита Потураєв зазначив, що обрання його Президентом ПА ОБСЄ дає можливість активніше й гучніше відстоювати позицію України на міжнародному рівні. Він наголосив, що діяльність Асамблеї ґрунтується на Гельсінських принципах, які сучасна Росія зневажає, тому міжнародна спільнота має постійно нагадувати про їхнє значення.

Голова Комітету провів паралель між боротьбою українських правозахисників у радянські часи та нинішнім протистоянням російській агресії. Він нагадав, що після Революції на граніті українцям неодноразово доводилося доводити свою відданість принципам свободи, гідності та прав людини.

Микита Потураєв звернув увагу на особисту ціну, яку заплатили учасники Української Гельсінської групи. Згадуючи розповіді Мирослава Мариновича про долі правозахисників після арештів, він наголосив на мужності тих, хто продовжував боротьбу, попри репресії та ув’язнення.

«Вони йшли за хвилею, за хвилею – і це було неймовірно. Люди не відступали, навіть розуміючи, що на них чекає», – зазначив він.

За словами Микити Потураєва, українське суспільство має глибше усвідомлювати історію боротьби з російським імперіалізмом, яка не обмежується періодом радянської тоталітарної влади, а триває століттями.

Він також застеріг від спроб сучасної Росії викреслити українців з історії, зокрема через російські шкільні підручники, у яких, за його словами, українці фактично відсутні як окремий народ. Це, наголосив Голова Комітету, свідчить про цілеспрямовану політику заперечення української ідентичності.

Микита Потураєв підкреслив, що важливо не лише зберігати пам’ять про правозахисників, а й розповідати про них молодому поколінню. Адже за звичними сьогодні словами про права людини та Гельсінські принципи стоять конкретні людські долі, роки таборів, заслань і навіть загибель.

Завершуючи виступ, Голова Комітету подякував усім, хто не побоявся піти на найбільші жертви у боротьбі за права і свободи українського народу та інших поневолених народів і націй і робить це зараз.

П’ятдесята річниця створення Української Гельсінської групи стала нагодою не лише вшанувати її учасників, а й нагадати про ціну прав і свобод, які сьогодні захищає Україна. Їхній приклад засвідчує тяглість боротьби за незалежність – від правозахисного руху 1970–1980-х років до сучасного спротиву російській агресії.

Вуличну виставку «В’язні сумління. Український правозахисний рух 1970–1980-х років» на Контрактовій площі можна відвідати впродовж місяця.

Спільні заходи до 50-річчя утворення Групи проведено Українським інститутом національної пам'яті за участі Комітету гуманітарної та інформаційної політики, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Ветеранського об'єднання Українська Гельсінська спілка, Музею Шістдесятництва, Видавництва «Смолоскип», Центру громадянських свобод, Києво-Могилянської бізнес-школи, Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності, Культурного десант.