Право зростати в родині: підсумки слухань у Комітеті 16 вересня щодо стану та перспектив сімейного виховання в Україні

Цей захід об’єднав на одному майданчику народних депутатів України, урядовців, представників органів місцевого самоврядування, правозахисників та батьків-вихователів, та став простором для відвертого, глибокого та безкомпромісного діалогу.

Перед початком складної й безкомпромісної дискусії залу на мить об’єднало почуття глибокої вдячності. Від імені Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики відбулося урочисте нагородження тих, чиє життя стало щоденним тихим подвигом. За вагомий особистий внесок у розвиток сімейного виховання та за право кожної дитини зростати в любові, почесні відзнаки отримали присутні в залі Ірина та Ігор Уманські, Венгренюк Тетяна і Юрій. Присутні стоячи дякували людям, чиї великі й чуйні серця подарували родинне тепло десяткам дітей, які понад усе потребували захисту.

Засідання відкрив Голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. Він закликав присутніх відмовитися від пафосу та переможних реляцій. Він закликав присутніх зосередитися на об'єктивній оцінці ситуації та практичних результатах, уникнувши передчасних оптимістичних висновків.

«Ніколи не можна з будь-яких причин приховувати правду і один від одного….. Треба відверто з всіма розмовляти. На мій погляд, це одна з головних цілей наших сьогодні слухань. Щоби ця розмова відверта, спокійна, професійна була, щоби ніхто не оперував би статистикою заради статистики. Щоби ми в першу чергу, колеги, маємо говорити між собою про проблеми, не про здобутки», — наголосив Микита Потураєв, додавши, що відсутність координації між центром та громадами веде до того, що страждають діти.

Модерацію заходу перехопила голова профільного підкомітету у справах сім’ї та дітей Тетяна Скрипка. Вона акцентувала на важливості підписаного Президентом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв’язку з утворенням Державної служби України у справах дітей» (№ 2541-IX, далі – Закон № 2541), який чітко закріпив правову основу для сімейних форм виховання.

Водночас Тетяна Скрипка висловила занепокоєння стагнацією сфери та закликала напрацювати реальні фахові пропозиції для уряду й парламенту, щоб підтримати виснажених батьків-вихователів, а не створювати нові бюрократичні бар’єри.

До слухань долучилася Віцеспікерка Верховної Ради України Олена Кондратюк, яка нагадала про масштабну демографічну кризу та мільйони переміщених через війну дітей. Вона підкреслила, що росія використовує будь-які прогалини в українській системі опіки задля своєї пропаганди.

У своїй промові вона зазначила, що за даними ЮНІСЕФ, понад 2,6 млн українських дітей переміщені: майже 791 тис. є внутрішньо переміщеними особами, а 1,8 млн перебувають за кордоном. Окремим викликом є повернення та реабілітація депортованих росією дітей. Найкраща відповідь на пропаганду ворога — ефективні інституції, де на першому місці стоять інтереси дитини.

Попри позитивну динаміку розвитку сімейних форм виховання, статистика залишається складною. Понад 58 тисяч дітей мають статус сиріт або позбавлених батьківського піклування. Крім того, 3 265 дітей досі перебувають в інституціях. Водночас 14 333 дитини чекають на усиновлення, тоді як офіційних кандидатів зареєстровано лише 1 850, тобто майже у 8 разів менше.

Віцеспікерка зауважила, що трансформацію системи не можна зводити до сухих звітів про закриття інтернатів, адже головне питання полягає в тому, що відбувається з конкретною дитиною. Громади мають вчасно виявляти кризи в біологічних родинах, розвивати соціальні послуги на місцях та всебічно підтримувати опікунів і прийомні сім’ї. Через розпорошеність функцій між різними відомствами Олена Кондратюк назвала критично необхідним створення єдиного вищого центрального органу координації всієї державної політики захисту прав дітей. Будь-які помилки на місцях є приводом коригувати реформу, а не повертатися до застарілої інтернатної системи.

Заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів можливих порушень прав дитини при формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав дітей, соціальної підтримки сімей з дітьми, розвитку сімейних форм виховання та усиновлення, народний депутат України Павло Сушко у своєму виступі представив ґрунтовний аналіз поточної ситуації у сфері захисту прав дітей, що базується на офіційних даних та результатах моніторингу ТСК. Своє звернення депутат скерував на виявлення глибинних причин існуючих системних викликів.

Він озвучив статистичні дані, які свідчать про серйозні тенденції в галузі: починаючи з 2017 року загальна кількість прийомних сімей та ДБСТ в Україні скоротилася на 663 одиниці (з 4696 до 4033 родин), причому лише за минулий рік країна втратила ще 43 прийомні родини.

Спираючись на аналітичні напрацювання парламентської ТСК, народний депутат Павло Сушко окреслив кілька системних бар’єрів, які критично важливо врахувати в підсумкових рекомендаціях комітетських слухань.

Першочергово він звернув увагу на інституційно-управлінські виклики. Попри те, що Закон України № 2541-IX мав чітко розмежувати та збалансувати функції у сфері охорони дитинства, наявна спроможність профільного міністерства забезпечити його повноцінну реалізацію потребує суттєвого посилення. Зокрема, процеси гальмуються через затримки в ухваленні необхідних підзаконних актів та незавершене функціональне структурування Державної служби України у справах дітей як органу зі спеціальним статусом.

Окремим гострим питанням народний депутат назвав прогалини в системі соціального супроводу. Наразі в країні фіксується брак тривалого професійного моніторингу умов проживання дітей після їхнього влаштування в сімейні форми виховання. Ослаблення контролю за долею вихованців створює серйозні безпекові ризики, що в окремих випадках уже призвело до резонансних інцидентів неналежного поводження та насильства над дітьми, зокрема у Дніпропетровській та Одеській областях.

Крім того, Павло Сушко вказав на проблеми фінансового регулювання та дисбаланс форм виховання. Зміна механізму адміністрування виплат через Пенсійний фонд України суттєво ускладнила та затягнула для прийомних батьків процедуру переоформлення державної допомоги. Також окремої уваги потребує фінансова диспропорція, оскільки значний пріоритет матеріальної підтримки на користь патронату створює умови нерівної конкуренції з дитячими будинками сімейного типу (ДБСТ).

Павло Сушко підкреслив, що безпека і життя дитини повинні завжди бути найвищим пріоритетом державної політики, перевищуючи будь-які формальні звіти перед міжнародними донорами чи організаціями.

Перша заступниця міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України Людмила Шемелинець визнала наявність значних викликів, зокрема у сфері влаштування дітей з інвалідністю (у закладах перебуває третина таких дітей, а в родинах — лічені відсотки). Вона презентувала законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів захисту дітей і забезпечення їхнього права на сімейне виховання» (реєстр. № 15438), що опрацьовується в Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики, який пропонує впровадження спеціалізованих прийомних родин із помічниками, виплату одноразової допомоги у 36 000 грн при влаштуванні дитини та суттєве збільшення щомісячного забезпечення.

Народний депутат України Юрій Павленко закликав представників виконавчої влади припинити абстрактні суперечки та зосередитися на реальному виконанні законів. За даними народного депутата України, щодня в Україні сиротіє близько 35 дітей, а забезпечити родиною держава встигає значно менше. Він наголосив, що контроль має бути «в очах дитини», через щоденну роботу вчителів, лікарів та поліцейських, а не у формальних звітах.

Експертка з питань захисту прав дітей Людмила Волинець висловила свої зауваження щодо політики профільного Міністерства. На її думку, Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України має повернутися до першочергового завдання — розвитку соціальних послуг на місцях. За словами спікерки, ефективність поточної стратегії відомства буде визначено за результатами її практичної реалізації.

Заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини Аксана Філіпішина наголосила, що державна політика захисту прав дітей в умовах війни має ґрунтуватися на принципі забезпечення найкращих інтересів дитини та інституційній сталості. Зокрема, експертка звернула увагу на проблему нормативного дублювання. Через це збудовані за мільйони гривень малі групові будинки наразі стоять пустками через запуск нових експериментальних проєктів, таких як «Сімейна домівка». Також аналітикиня вказала на критичну мобілізаційну прогалину — відсутність відстрочки для патронатних вихователів, що фактично руйнує цю послугу. Наприкінці виступу правозахисниця закликала урядовців невідкладно затвердити державні житлові гарантії для родин із-поміж ВПО, які виховують дітей-сиріт.

Важливою частиною слухань став виступ представниці Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Шамізи Абдулли (Shameza Abdulla), яка підтвердила непохитну позицію та активну діяльність організації у сфері захисту українських дітей та підтримки євроінтеграційного курсу держави. Спікерка підкреслила, що в умовах війни реформа системи догляду та забезпечення права кожної дитини на виховання в люблячому, безпечному сімейному оточенні є абсолютним національним та міжнародним пріоритетом. Представниця ЮНІСЕФ презентувала результати трирічної спільної роботи з Урядом та Координаційним центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей. Зокрема, вона відзначила, що завдяки скоординованим зусиллям мережа патронатних сімей в Україні майже потроїлася — з понад 250 до майже 710 родин. Це дозволило вберегти близько 4 300 дітей від потрапляння до інтернатних закладів.

Надзвичайно важливим елементом слухань став виступ Руслана Копцева — члена Офісу дітей та молоді «ДІйМО», який проживає на прифронтовій Сумщині в місті Ромни. Руслан поділився глибоким особистим досвідом: до семи років він зростав у дитячу будинку в Сумах, після чого потрапив у прийомну сім’ю, яка згодом отримала статус дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ). Його батьки успішно виховали та продовжують підтримувати 14 дітей, а наразі планують прийняти в родину ще кількох рідних братів і сестер.

Спікер відверто зізнався, що, маючи перед очима такий позитивний приклад, він і сам замислювався над створенням прийомної родини у майбутньому. Натомість сьогодні молодь часто не бачить від держави тієї стабільної та передбачуваної підтримки, яка дозволила б зробити цей відповідальний крок.

Наявні обсяги державної фінансової підтримки, на жаль, уже не повною мірою покривають фактичні витрати прийомних сімей. Поточного забезпечення прийомних родин заледве вистачає на покриття базових потреб — харчування та комунальних послуг. Увесь інший колосальний фінансовий тягар лягає безпосередньо на плечі батьків. Як зазначив Руслан Копцев, сьогодні умови життя та захищеність дитини в Україні критично й несправедливо залежать від того, в яку саме територіальну громаду вона потрапила. Місцева влада має бути системно й законодавчо інтегрована в єдину державну політику захисту дитинства

Окрему увагу спікер звернув на виклики прифронтової Сумщини. Через постійні обстріли та відключення світла в оселях великих родин стрімко виходить з ладу дорога побутова техніка. Водночас через безпекові ризики навчання в регіоні є виключно дистанційним, тому кожному вихованцю життєво необхідний ноутбук або планшет. Це сфера, де держава спільно з міжнародними фондами має діяти на випередження, забезпечуючи дітям безперешкодний доступ до освіти.

Також Руслан наголосив на важливості конфіденційної допомоги: підлітки та повнолітні вихованці повинні мати змогу приватно звернутися до психолога чи юриста в Центрі соціальних служб, без автоматичного сповіщення батьків чи профільних служб. На завершення він закликав державу стати ефективним цифровим посередником: самостійно верифікувати потреби родин через електронні реєстри та пропонувати їм цільову міжнародну допомогу, звільнивши виснажених вихователів від необхідності роками шукати благодійників самотужки.

Вагомим конструктивним елементом слухань став виступ виконавчого директора Асоціації міст України (далі – АМУ) Олександра Слобожана, який представив консолідовану позицію 1092 територіальних громад.

Він наголосив, що громади повністю підтримують логіку нового закону щодо персональної відповідальності керівників ОМС за долю дітей, проте реалізація цих повноважень впирається у жорсткий фінансовий дефіцит.

За даними дослідження АМУ, 92% українських громад гостро відчувають нестачу кандидатів у прийомні батьки, і без належної фінансової підтримки цих родин ситуацію змінити неможливо. Також він звернув увагу народних депутатів України на те, що у проєкті державного бюджету на наступний період повністю відсутній дитиноцентричний підхід.

Крім того, як зазначив виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан, в органів місцевого самоврядування забирають 4% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), а у 218 громад (зокрема 150 сільських та селищних) вилучають реверсну дотацію.

Олександр Слобожан закликав народних депутатів України внести важливі поправки до державного бюджету, щоб залишити ці фінансові ресурси на місцях. Це дозволить службам повноцінно захищати права дітей. Також він наголосив на необхідності зупинити стрімке підвищення тарифів на газ для бюджетних установ, яке взимку загрожує заморожуванням соціальної інфраструктури.

Подальша частина слухань довела, що ефективні та дієві моделі розвитку вже успішно реалізуються на місцях і потребують лише державної масштабованості. Лаконічні, чіткі та приземлені до реального життя виступи експертів-практиків запропонували чіткі кроки для виходу з кризи.

Начальниця служби у справах дітей Волинської обласної військової адміністрації Алла Оніщук принципово відмовилася від сухих статистичних звітів. Вона наголосила, що ключовим завданням центральної влади є формування стратегічної політики, тоді як регіональні команди зосереджені на її практичній реалізації.

На прикладі Волині посадовиця продемонструвала позитивну динаміку: кількість сімейних форм виховання в області щороку стабільно зростає. Зокрема, протягом поточного року вже створено один дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) та дев'ять прийомних сімей. Алла Оніщук підкреслила, що ухвалений Закон України № 2541-IX суттєво змінив ситуацію на місцях, оскільки голови громад нарешті усвідомили свою персональну відповідальність за захист прав дітей.

Керівниця служби лаконічно окреслила три головні насущні потреби сфери: фінансування соціальних послуг для громад за рахунок державного бюджету, запуск якісного соціального супроводу та подолання проблеми низьких заробітних плат працівників місцевих служб.

Начальниця Служби у справах дітей Дніпропетровської обласної державної (військової) адміністрації Олена Гуржій поділилася успішним практичним досвідом найбільшого за кількістю дитячого населення регіону України. Вона окреслила головне досягнення області: там повністю ліквідовано практику «однієї людини в службі». Наразі кожна місцева служба у справах дітей є самостійною юридичною особою та має у штаті щонайменше трьох працівників, що суттєво підвищує ефективність роботи.

Також посадовиця презентувала успішний кейс спеціалізованого навчання для 33 родин, які вже прийняли на виховання 39 дітей з інвалідністю. Спираючись на цей досвід, Олена Гуржій озвучила чітку пропозицію: запровадити на загальнодержавному рівні у закладах вищої освіти профільну спеціалізацію для підготовки майбутніх фахівців служб у справах дітей.

Голова Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Ірина Тулякова представила конструктивний план подальших дій. Вона закликала консолідувати державні ресурси й чітко сфокусуватися на потребах кожної дитини, зокрема на цільовому рекрутингу родин для підлітків та дітей з інвалідністю. Ірина Тулякова наголосила, що в новому операційному плані на 2027–2028 роки Координаційний центр зробить особливий акцент на профілактиці вигорання прийомних батьків та масштабуванні послуги «сімейного помічника».

Важливою частиною слухань, яка перевела обговорення від загальних стратегій до практичних потреб, стали виступи представниць громадського сектору.

Вони презентували чітку аналітику та дієві інструменти підтримки родин, які вже успішно впроваджуються на місцях.

Голова правління ГС «Українська мережа за права дитини» Дар’я Касьянова представила дані моніторингу, які свідчать, що сфера сімейного виховання наразі стикається із серйозними системними викликами. Спираючись на дослідження організації «СОС Дитячі Містечка», вона оприлюднила тривожну статистику: 30% прийомних батьків розглядають можливість припинення виховання через фінансові труднощі, 57% сімей змушені економити на харчуванні, а 23% — на медичних потребах вихователів.

Для розв’язання цих проблем правозахисниця запропонувала кілька системних кроків:

•        Програми відновлення: закласти видатки на підтримку прийомних родин у плани відновлення України із залученням приватних і міжнародних ресурсів.

•        Уніфікація виплат: ліквідувати різницю у фінансовому забезпеченні дітей під опікою та в інших сімейних формах виховання.

•        Підготовка до зими: негайно визначити великі родини, для яких відключення світла й тепла створюють безпекові ризики, і забезпечити їх допомогою.

•        Вільний вибір послуг: прив'язати фінансування до потреб дитини, щоб батьки могли самостійно обирати якісні варіанти оздоровлення чи супроводу від перевірених надавачів.

Представниця благодійної організації «Надія для дітей» Галина Постолюк, спираючись на свій майже 30-річний досвід у сфері охорони дитинства, розповіла про результати півторарічного проєкту, який реалізується у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України  та ЮНІСЕФ. Ця ініціатива допомогла спростувати застарілий стереотип про неможливість влаштування у родини дітей із важкими порушеннями розвитку: завдяки спільним зусиллям організації та служб у справах дітей 50 дітей з інвалідністю знайшли прихисток у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ).

На основі успішного досвіду експертка виділила три ключові інструменти, які необхідно масштабувати на державному рівні. Насамперед вона наголосила на важливості спеціалізованої підготовки, що передбачає інтеграцію до базової програми навчання кандидатів окремого модуля про роботу з дітьми з інвалідністю. Це дозволить майбутнім батькам заздалегідь об'єктивно оцінити власні ресурси. Також Галина Постолюк відзначила ефективність регулярних груп взаємопідтримки для обміну досвідом та профілактики професійного вигорання прийомних батьків. Окрему увагу вона приділила впровадженню послуги «сімейного помічника», яка передбачає постійну допомогу по господарству, у приготуванні їжі чи супроводі на реабілітацію, що є життєво необхідним для родин, які виховують трьох і більше дітей з інвалідністю.

На завершення виступу спікерка підкреслала, що наявність закріпленого за родиною фахівця із соціального супроводу є ключовим фактором, який допомагає батькам ефективно та безперешкодно взаємодіяти з медичними й освітніми закладами. «Виховання дитини в сім’ї — це спільна відповідальність, де обов'язки держави не завершуються лише фактом влаштування дитини в родину», — підсумувала Галина Постолюк.

Виступ Тетяни Венгринюк, матері-виховательки дитячого будинку сімейного типу з Чернівців, став голосом правди про реальність. Разом із чоловіком за 10 років вони відкрили двері свого дому для 25 дітей; сьогодні з ними проживає 15 вихованців, троє з яких мають важку інвалідність.

Тетяна відверто розповіла: адаптація дітей із глибокими психологічними травмами та важкими діагнозами — це щоденна титанічна праця цілої команди: психіатрів, логопедів і реабілітологів. Це не просто виховання — це цілодобова боротьба за кожну дитину. Мати-вихователька звернула увагу держави на критично важливі потреби таких родин. Вона наголосила на необхідності забезпечити їх транспортом та організувати сімейний відпочинок. Та найголовніше — гарантувати прийомним батькам, які працюють у режимі 24/7, право на гідну пенсію та надійний соціальний захист на випадок хвороби.

Такі родини критично потребують спеціалізованого транспорту та можливості для спільного відпочинку. Окрему увагу Тетяна звернула на соціальний захист прийомних батьків, які працюють безперервно, наголосивши на важливості врегулювання питань оплачуваних лікарняних та належного пенсійного забезпечення.

Підбиваючи підсумки засідання, народна депутатка та голова підкомітету у справах сім’ї та дітей Тетяна Скрипка відзначила важливість консолідації зусиль усіх гілок влади.

За словами Тетяни Скрипки, узгодженість дій між державними інституціями є базовою умовою для підвищення ефективності системи захисту прав дитини. Вона підкреслила необхідність подолання відомчих розбіжностей та посилення міжвідомчої синергії. Належна координація дій на державному рівні є критично важливою для підтримки тих, хто безпосередньо виховує дітей: прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) та патронатних вихователів.

Окрему увагу вона звернула на результати децентралізації. Попри передачу широких повноважень виконавчим комітетам, ефективність роботи на місцях безпосередньо залежить від управлінської відповідальності лідерів громад. Органам місцевого самоврядування необхідно відійти від практики делегування проблем і зосередитися на розвитку доступної мережі якісних соціальних та медичних послуг у громадах.

На завершення виступу голова підкомітету зауважила, що зволікання із системними змінами та трансформацією управлінських підходів створює довгострокові ризики для демографічного потенціалу країни та майбутнього покоління.

Окреслюючи подальші кроки для реалізації напрацювань слухань, Тетяна Скрипка повідомила, що всі надані письмові пропозиції будуть детально опрацьовані у межах Комітету. Вона офіційно запросила учасників долучитися до роботи робочої групи для доопрацювання урядового законопроєкту № 15438 та альтернативного до нього депутатського проєкту закону № 15438-1, а також заявила про готовність особисто модерувати наступні зустрічі.

Фахова дискусія за участю народних депутатів, представників Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, центральних органів виконавчої влади, експертного середовища та громадськості засвідчила повну консолідацію позицій. Учасники дійшли спільного висновку: для якісного перезавантаження та ефективної роботи системи критично необхідна чітка дорожня карта з поетапним планом дій та конкретними механізмами її реалізації в найкращих інтересах кожної дитини.

Цей захід об’єднав присутніх навколо спільної мети та надихнув усі зацікавлені сторони на подальшу скоординовану роботу задля безпечного й захищеного майбутнього українського дитинства.