20 листопада 2025, 08:00
Сьогодні, у Всесвітній
день дитини, який в Україні відзначають як День захисту дітей, варто
замислитися над нашою особистою відповідальністю перед дітьми, адже сучасне
українське дитинство зазнало суттєвих змін.
Захист, підтримка та
створення умов для гармонійного розвитку — це одні з найважливіших завдань, які
стоять перед дорослими, щоб забезпечити дітям відчуття безпеки, сформувати у
них сильну віру у власні сили та виховати довіру до людей і світу, що їх
оточує. Саме ці аспекти є фундаментом здорового дитинства, яке впливає на все
подальше життя.
У цей жахливий час війни
не можна забувати: російська агресія продовжує здійснювати численні злочини проти
українського народу. Одним із найстрашніших є систематичне викрадення
українських дітей та навмисне нищення нашої національної ідентичності. Україна
робить усе можливе на міжнародній арені, щоб повернути маленьких українців до
їхніх домівок і сімей та добитися справедливого покарання для тих, хто скоїв ці
жахливі злочини.
Водночас нам слід
пам’ятати і про дітей, які зараз особливо потребують підтримки всередині
країни. Це ті, хто втратив дім, здоров’я або батьків, став вимушеним
переселенцем чи опинився у складних життєвих обставинах.
Ефективна державна
політика передбачає не тільки реагування на кризові ситуації, але й формування
системи, яка забезпечує раннє виявлення проблем, профілактичні заходи та
підтримку сімей. Саме тому держава спільно з громадами та громадськими
організаціями активно працює над створенням сучасної моделі соціальних послуг.
Захист дітей — це не
формальність у вигляді, статистики, звітів або пунктів законодавства.
Першочергово це реальна допомога там, де є потреба: коли необхідно повернути
дитину з окупації, підтримати родину, яка залишилася без даху над головою, або
забезпечити дитині доступ до психологічної та/або медичної допомоги, а не
бюрократичних процедур.
Основна мета полягає не
тільки в подоланні наслідків війни, але й у створенні системи, що забезпечить
кожній дитині захист і підтримку відповідального дорослого-наставника.
Сімейні форми виховання мають стати не лише чудовою ідеєю, а реальною
практикою.
Спільним завданням є
створення таких умов, за яких кожна українська дитина, незалежно від її місця
перебування — в Україні чи за її межами — завжди відчуватиме, що її батьківщина
— це Україна. Це її рідна земля, її мова, її незмінний дім. Важливо докласти
всіх можливих зусиль, щоб зробити цей дім не лише безпечним, але й настільки
міцним, щоб забезпечити надійний захист її майбутнього.
Кожен крок – це не лише
боротьба за сьогодення, а й важливий вклад у збереження майбутнього України.