29 травня Національна рада спільно з Національним комітетом Програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» (IFAP) провели круглий стіл на тему «Як говорити з дітьми зрозумілою для них мовою». До обговорення долучилась перша заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Ірина Констанкевич.

«Тема для обговорення ініційована самими медійниками. І це важливо, бо медіа готові дбати про захист і стійкість дітей України, — зауважила у вітальному слові голова Національної ради і очільниця українського комітету IFAP Ольга Герасим’юк. — Це надважливо, бо українські діти, на жаль, зростають у війні: вони живуть під бомбами, вони сиротіють, вони чекають батьків із фронту, вони вчаться в укриттях, вони вимушені виїхати з України чи стали внутрішньо переміщеними дітьми, чи досі живуть на прифронтовій території. Але вони живуть своє дитинство — з усіма його потребами в знаннях, розумінні довколишніх обставин, зростання… І медіа мають бути поряд».

Усім їм необхідна допомога і підтримка у розвитку стійкості.

Контент надзвичайно важливий для формування майбутнього таким, яким ми хочемо його бачити, наголосила Дар’я Герасимчук, радниця – уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації.

Проаналізувавши наявний у медіапросторі продукт для дітей, експертка дійшла висновку, що контент здебільшого орієнтований на найменших дітей — до 11 років. І він доволі широкого спектра. А от з контентом для підлітків віком 12 – 18 років є значні прогалини.

На що опираються при підготовці програм для дитячої аудиторії, розповіли представники українських виробників контенту. Говорили про адаптацію самобутніх українських казок, а також казок народів, що живуть в Україні, у межах проєкту «U.Країна казок», створення та успіх анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня», що  є гарним прикладом культурної дипломатії, про можливості для перегляду дитячих програм на ОТТ-платформі «Київстар — ТБ» і особливості роботи з дітьми і для дітей Суспільного та «ПлюсПлюс». 

Ірина Констанкевич, перша заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, зважаючи на актуальність порушеної теми, запропонувала продовжити цю розмову — запровадити  серію обговорень. Комплексний і глибший погляд, вважає вона, дав би змогу напрацювати ініціативи й рішення на законодавчому та виконавчому рівнях. А тому запропонувала розширити коло учасників обговорення, запросивши освітян і організації батьків.

«Психологічна стійкість, мені здається, це головне, на чому ми повинні зараз фокусуватися. Бо нам потрібно відновлювати Україну і зберегти її як потужну сучасну європейську державу», — сказала народна депутатка.

За підсумками розмови Ірина Констанкевич опублікувала поради, озвучені психологами, щодо спілкування з дітьми:

—  діти бачать і розуміють світ очима своїх батьків. Понад усе їх травмує невпевненість батьків. Діти хочуть бачити своїх батьків врівноваженими та впевненими людьми. Своїм прикладом і ставленням до ситуації батьки навчають дитину справлятися із труднощами (або ні); пізнавати свої особливості (або ні); дбати про себе (або ні); керувати своїм станом і своїм життям або реагувати на сильний стрес безпорадністю та відчаєм;

—  щоб вберегти дітей від насильства, ми повинні навчити їх здорових способів вирішення конфліктів та підтримувати їх у будь-яких ситуаціях. Для цього важливо бути присутнім, слухати їх, а не лише говорити, розуміти їхні почуття та відповідати на їхні запитання чесно та відкрито;

— необхідно активно працювати над освітою щодо безпечного користування Інтернетом, вчити дітей розрізняти позитивний та негативний контент та знаходити довірених осіб, до яких можна звертатися у разі потреби;

— для захисту дітей від насильства важливо розвивати з ними відносини на основі поваги та довіри. Ми повинні вчасно реагувати на будь-які підозрілі ситуації та бути активними у захисті їхньої безпеки, як у реальному житті, так і в онлайновому середовищі.

У медіапросторі, як було озвучено під час заходу, підліткам бракує такого контенту (за словами самих дітей):

— про війну: підлітки недостатньо розуміють, чому таке можливо у ХХІ столітті, фактично їм бракує контексту історії;

— безпека: хочуть більш глибинно розуміти суть агресії, звідки береться, як розпізнати. Це стосується і домашнього, і сексуального насилля, булінгу, нетолерантного поводження;

— стосунки: якими можуть бути, як їх вибудовувати.

Не вистачає дітям, за їхніми словами, й інформування та роз’яснення про їхні права та можливості, мало повідомлень на тему професійної орієнтації, зокрема щодо технічних спеціальностей.

У публікації використано інформаційні матеріали Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.