19 липня на 75-му році життя після тривалої хвороби відійшов у вічність громадський діяч, член Української Гельсінської групи, політв'язень радянських таборів, філософ, публіцист, літописець дисидентського руху Василь Овсієнко.

Правозахисник народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки на Житомирщині. Здобув філологічну освіту у Київському університеті. У другій половині 1960-х – на початку 1970-х поширював самвидав. А в 1972 році після масових арештів української інтелігенції узявся за видавництво шостого номера «Українського вісника».

Самого Василя Овсієнка радянська влада вперше арештувала в 1973-му, звинувативши в антирадянській агітації та пропаганді. Перший вирок – 4 роки позбавлення волі у таборах суворого режиму.

Загалом Василь Овсієнко провів в ув'язненні 13,5 років – за причетність до дисидентського руху та Української Гельсінської групи, відстоювання прав політв'язнів і просто відстоювання справедливості.

Своє життя після повернення з радянських таборів та вже у незалежній Україні Василь Овсієнко присвятив відновленню справедливості, збереженню та поширенню історії дисидентського руху. Був членом Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської групи та очолював її Житомирську філію.

Пан Василь записав півтори сотні інтерв'ю з колишніми політв'язнями та склав біографічні довідки про них. Зібрані ним відомості лягли в основу електронного архіву справ політв'язнів Харківської правозахисної групи.

Як координатор програми Харківської правозахисної групи він долучився до створення «Міжнародного біографічного словника дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР». Написав книгу спогадів про відомих дисидентів «Світло людей», видав чотиритомник матеріалів про Українську Гельсінську групу. У 2019 році вийшла книга спогадів про самого Василя Овсієнка «Життя як покута».

Він також організовував експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох. Йому разом з однодумцями вдалося вивезти деякі речі з табору у Кучино у Пермському краї Росії, зокрема ключі, що можуть бути ключами від карцеру, в якому помер Василь Стус. На свої публічні виступи Василь Овсієнко приходив із цими ключами та своєю тюремною формою.

«Честь – це останній бастіон, якого здавати не можна», —  слова Василя Овсієнка.

Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики висловлює співчуття у зв’язку зі втратою великої людини, яка з честю та гідністю прожила свій вік та збагатила своїми працями національну пам'ять та культуру.

 «Він передбачав дуже багато подій: і силові методи відстоювання держави, і необхідність вступу у НАТО, українізацію українського часопростору. Дивився як мінімум на 20 років уперед. Василь Овсієнко вважав себе свідком духовних подвигів найкращих людей свого часу. Я вважаю, що він був не лише свідком, а в когорті найкращих. Вічна пам'ять», — висловила співчуття народна депутатка України, членкиня Комітету Софія Федина.

Поділяємо скорботу втрати. Добра пам'ять про Василя Овсієнка завжди буде жити в серцях українців.

Використано матеріали Українського інституту національної пам’яті