ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

«Тарас  Шевченко  як  постать  світового  значення (до 200-річчя з дня народження)»

Сесійний зал Верховної Ради України

05 березня 2014 року, 15 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України О.В.ТУРЧИНОВ

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня! Прошу сідати.

Шановні учасники парламентських слухань, 24 жовтня 2013 року Верховною Радою України  було прийнято рішення про проведення сьогодні, 5 березня, парламентських слухань на тему: "Тарас Шевченко як постать світового значення (до 200-річчя з дня народження)".

Дорогі друзі, я бачу особливий символізм у тому, що сьогодні з ім'ям великого Тараса у наших серцях та думках ми повертаємо нашу країну та український парламент до нормального планомірного життя.

"Історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини" – які пророцькі слова Тараса. Як завжди, в часи випробування та боротьби за волю українців, великий Кобзар знову був з нами. З нами він був і на Майдані. Його портрети прикрашали штаб національного спротиву, майоріли над багатотисячними зібраннями майданівців. Це було не тільки в Києві, це було по всій Україні. Сотні тисяч українців боролись на майданах свідомо чи підсвідомо, пам'ятаючи Шевченкові слова: "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!"

  Ми запросили сьогодні українців з різних куточків світу, щоб віддати шану цій великій постаті, яка є символом України, символом незалежності та волі українського народу.     

Втім значення особистості та творчості Тараса Шевченка виходить далеко за межі України. Його ім'я вписано золотими літерами в історію духовних досягнень людства поряд з Адамом Міцкевичем, Олександром Пушкіним, Віктором Гюго, Джорджем Байроном, Генріхом Гейне. Шевченко виконав для свого народу історичну місію творця нації, виразника національних почуттів. Як національний пророк він посідає провідне місце у суспільній свідомості не лише українців, а багатьох народів світу. Його слово – це слово людського єднання. Поезія загальнолюдських гуманістичних цінностей. Вона закликає до вселюдського мирного поступу на засадах правди, рівності та справедливості.

Гуманістична універсальність творчості Шевченка відкриває світу національну історію і культуру України, робить її невід'ємною частиною світової цивілізації. Пророчими стали слова Івана Франка: "Доля переслідувала його в житті, скільки могла. Та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а невіру в Бога у зневіру і песимізм".

І сьогодні почуття українського народу висловлюється поезією Шевченка, яка акумулює історичний, духовний досвід нації. І в наші дні слова Тараса не втрачають сили народного самовираження. Невипадково Шевченкова духовність особливо надає натхнення і зміцнення віри українського народу в переломні, історично зламні часи.

Так само, як це було на Майдані, де в самопожертву себе в жертву своїй країні принесли герої, в душі яких був наш Тарас. "Не вмирає душа наша, не вмирає воля. І неситий не виоре на дні моря поле".

У переддень 200-ліття ювілею Тараса Шевченка кожний з нас схиляє голову перед його світлою пам'яттю і переживає відчуття великої гордості за те, що саме українська земля подарувала людству геніального пророка, співця свободи та братерства народів.

Відзначення ювілею нашого українського генія – Тараса Шевченка – знайшло розголос і на світовому рівні. 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка включено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.

Загальновійськове значення набуває творчість лише тих митців, котрі зуміли глубоко відтворити національне і соціальне буття свого народу, які переосмислили його до рівня універсальних всезагальних ідей, в основі яких є вищі інтереси людини і людяності, любов до свого народу та повага до іншого.

Сьогодні Кобзар звертається на сотні мов до наших сучасників. У ці Шевченкові дні мільйони людей як в Україні, так і далеко за її межами вшановують пам'ять славного сина українського народу. Тарас Григорович Шевченко є постаттю, яка об'єднує українців в Україні і за кодоном, яка консолідує українську націю. Шевченко є об'єднавчою постаттю для України і для всього світового українства.

Сьогодні збереження культурних та історичних традицій, духовних цінностей безпосередньо пов'язано з ім'ям Тараса Шевченко. Достойне вшанування його як Кобзаря є своєрідним іспитом на зрілість для української громадськості. Сподіваюсь, що парламентські слухання допоможуть нам розпочати гідне, неформальне вшанування пам'яті геніального пророка, великого сина українського народу, по-новому покажуть відкриті для майбутніх поколінь необмежені кордонами обрії його невмирущої спадщини.

Шановні друзі, я зараз хочу, щоб ми з вами переглянули один невеличкий відеоролик. Ви побачите кадри, коли Сергій Нігоян, один із героїв Майдану, який першим загинув за Україну, читає уривок з поеми Тараса Шевченка. Включіть, будь ласка, монітор.

 

(Перегляд відео)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Прошу  хвилиною мовчання згадати загиблих героїв, які поклали своє життя за свободу України.

(Хвилина мовчання)

Дякую. Прошу сідати.

Шановні учасники парламентських слухань, пропонується наступний розгляд і регламент нашої роботи. Доповідь міністра культури України Нищука Євгена Миколайовича   до 15 хвилин. Співдоповідь голови Комітету  Верховної Ради України з питань культури і духовності Кириленка В'ячеслава Анатолійовича до 15 хвилин. На загальне обговорення  відводиться до 2 годин. На кожний виступ пропонується надавати до 5 хвилин.

Для доповіді  та запитань, що надійшли до доповідача і співдоповідача – до 10 хвилин, по 5 хвилин кожному. І потім  ми з вами зможемо підвести підсумки парламентських слухань. Нема заперечень щодо такого регламенту роботи? Підтримується.

Шановні учасники парламентських слухань, для доповіді запрошується міністр культури України  Нищук Євген Миколайович.

І з вашого дозволу я передам ведення парламентських слухань своєму заступнику Руслану Володимировичу Кошулинському. І за вашим дорученням мені треба буде проводити зустрічі з іноземними міністрами, представниками інших країн, так як парламент на мене поклав виконання обов’язків Президента. Ви знаєте, ситуація в країні дуже напружена, і сьогодні весь світ підтримує нас з вами. І Україна, безумовно, переможе в цьому протистоянні, тому що за нами правда, за нами віра і з нами наш Великий Тарас. Слава Україні! (Оплески)

 

НИЩУК Є.М. Шановний Голово, шановні народні депутати, пресвяті отці, представники світового українства, дорога українська творча, духовна еліта! Зараз дивлюся в зал, мені дуже почесно стояти перед такими світилами літературного, поетичного, художнього, бібліотекарського, наукового життя України. Я всіх сердечно вітаю!

Події останніх кількох місяців, ми з вами сподіваємося, назавжди змінили і Україну,  і українців.    

Усі ми пережили трансформацію свідомості і культурної зокрема. Саме тому в нових реаліях повинно мінятися і ставлення до української культури. Так трапилося, що впродовж багатьох років Міністерство культури слугувало таким собі закритим Івентагенством по обслуговуванню високопосадовців. Можливо, вимушено. Тому наше завдання, моє завдання, щоб відкрити його для створення сучасної національної культури, його найкращих брендів, які безумовно мають базуватися на тих засадах нашого джерела, нашої народної творчості і наших найкращих надбань.

Національна культура, на мій погляд, має стати дійсно тією рушійною силою в тих змінах, які потребуються у кожній сфері. Але саме культура вести нас до тих знаменників. Я не функціонер, не чиновник, я цього не приховую, але я вмію чути, вмію бачити, в мене є воля і, як казали одні люди, я маю діяти в екстремальних ситуаціях. Саме в цих екстремальних ситуаціях я звертався до погляду Тараса Шевченка, до його слова, до його сили духу. Я відчував його їством в дуже небезпечні моменти для кожного із нас, для країни. Ще в грудні я казав, тут присутні поети, літератори, художники, науковці, які будуть аналізувати і вказувати нам на унікальність генія Тараса Шевченка. І я б хотів тільки зазначити, що це ще й був той знак і той символ, який зараз, ми підходимо до 200-річчя вшанування Тараса Шевченка, де так сколихнуло Україну. І ще в грудні я казав, що саме ці дати підведуть нас до того перелому і тієї бажаної перемоги  української духовності, української культуру, української нації як такої. (Оплески)

Безумовно, з цього огляду має повністю помінятися  орієнтир і формат вшановування 200-річчя Тараса Шевченка.

Ви  знаєте прекрасно, що планувалося, я нікого не хочу оцінювати, дорікати, але планувалося традиційне покладання квітів, прийняття у Палаці "Україна", близько  мільйона гривень мало на це піти на один день, ви знаєте скільки коштує палац "Україна". І це так звана традиційна демонстрація вшанування великого пророка.

 Я думаю, що спільно з вами, з  цією оновленою радою ми прийшли до того, що нам треба  всі заходи переглянути, які мають бути впродовж року. Безумовно, ми потрапили в таку  ситуацію, що багато з тих заходів, які навіть і зараз ми з вами узгодимо, вони через брак коштів будуть або постануть перед проблемою фінансування. Але разом з тим зараз вже приймається від усіх ідеї і  перегляд тих заходів, які мають бути.

Я зараз бігом пробіжуся по тому, що планується, що піддається, безумовно, корекції, і з вашою допомогою ми повинні зробити те, що можливо, але так, щоб це дійсно зачепило всіх в Україні і в світі. Тому що ви прекрасно знаєте, що  ця дата ЮНЕСКО визначена як   пам'ятні дати, що ми проводимо це разом з Конвенцією ООН, організацією. Це велика відповідальність – зробити все можливе, щоб ці заходи все одно  були широкомасштабними. Хай вони будуть маленькими, але хай вони  будуть цікавими.

Почну з того, що болить в багатьох і хвилює, бо бачили ці решітки – донедавна Національний музей Шевченка. Одним з ключових пунктів плану було проведення ремонтно-реставраційних робіт у ряді музеїв. Вперше за  часів існування в Національному музеї імені Тараса Шевченка в Києві було встановлено систему кондиціонування. Ну, взагалі мені тут виписано, але я вчора там був. Я вчора там був, з першого погляду, безумовно, що воно вражає, там, дійсно, все оновлено. Єдине, мені деякі люди кажуть уже щодо експозицій, що є якісь втрати. Я не знаю цього і до всіх моментів: де, що втрачено, а де що змінено і цього не потрібно було робити, ми, очевидно, будемо створювати експертну групу, яка повинна... Бо ви розумієте, що робили одне і навіть оцінювання, і навіть ще борги, які ми повинні сплатити, було оцінювання за одних, тепер це буде потрібно робити нам і відповідно ми повинні не просто успадкувати, а люди повинні оцінити і сказати, реально що зроблено.

Але, разом з тим, хочу сказати, що Національний музей 7-го числа буде здатен зробити входини для поки що там, можливо, невеликої кількості людей, але з 8-го, з 9-го числа – повноцінно починає свою роботу. І ми запрошуємо керівництво держави, з протокольною групою буде  узгоджено, чи це буде 7-го чи це буде 9-го. І, таким чином,  ми повинні оцінити всю ту роботу і ті експозиції, які там є, і представити її широкій громадськості.

Також було проведено роботи на культурних об'єктах Черкащини. Повністю відремонтовано Церкву Тарасову Покрови Святої Богородиці у місті Канів. Вже 9 – 10 березня вона буде відкрита для відвідувачів.

Пройшли роботи і у селі Шевченкове в Літературному музеї. Відремонтовано адміністративну будівлю, фасад музею та оновлено експозиції. Проведено благоустрій нижнього парку Шевченківського заповідника. Функціонує як повноцінний і туристичний об'єкт і "Хата Чумака", вона відновлена за спонсорські кошти.

Тут, власне, ми зачіпали тему того, що великий захід планувався у палаці "Україна". Ми його скасували. Більше того, я вам хочу сказати, можливо, це унікально, але така поважна дата – 200-річчя вшанування Тараса Шевченка – на столі у Кабінеті Міністрів немає жодного кошторису. І я хотів би подякувати всім тим, хто увійшов в Організаційну раду, всім тим режисерам, організаторам, технікам, людям, які зголосилися на волонтерських, безкоштовних умовах зробити все, щоб це було достойно. І це все одно буде так, що будуть всі люди бачити, чути і, ми сподіваємося, буде такий мільйон, як був першого грудня. Я хотів би, щоб ми подякували, вони справді роблять це безкоштовно (Оплески).

Ви розумієте, що планувалося мільйон, а жодного копійки. Переноситься все святкування… Ну, як переноситься, не можна так сказати, що переноситься, але воно буде відбуватися в тому серці, до якого була прикута увага всього світу, всієї Європи і всієї України, безумовно, на Майдані. Буде покладання квітів і перших осіб держави, громадськості, будуть усі заходи. Ви знаєте, що 9 березня – це день православ'я, буде великий молебень. Тому всі заходи ми зміщуємо у часі. Вони почнуться для громадськості покладанням квітів з 13 години, де наші ієрархи приєднаються. Запрошуємо вас, безумовно, для покладання квітів, і потім ми переміщуємося на Майдан незалежності.

 Повноцінну ходу, як ми планували, через те, що зараз і не в змозі ще повністю розібрати Майдан, всі барикади, всі намети, здійснити її не так легко. І, ба, фізично навіть неможливо. Тому ми так широко не будемо казати про те, що буде отака централізована хода від пам'ятника Шевченку до Майдану. Але, з іншого боку, вона все одно буде. Будуть пробиратися з різних вуличок, і ми збираємося з вами на Майдані, де практично з 14 години ми розпочинаємо заходи, які будуть завершуватися аж о 22 годині.

Це заходи, де буде молебень, безперечно, з усіма нашими конфесіями, релігійними організаціями, де будуть виступи і перших осіб, мабуть, через Шевченкове слово, де будуть представники дипломатичних корпусів, де буде громадськість, де будуть митці, науковці, літератори, де буде презентація документального фільму Сергія Проскурнія "Тарас Шевченко – ідентифікація", де буде і поданий Тарас Шевченко у народному представленні, і сучасному, і, ба, навіть роковому. Тому ми всіх запрошуємо, щоб ми разом відчули Шевченко. Це найважливіше.

Традиційна поїздка до Канева пропонується на 10 березня, бо 9 березня – це день народження, і це сповідь Тарасу. Десятого, це буде поїздка до Канева, і це буде проща. Багато релігійних організацій будуть навіть здійснювати пішу ходу до пам'ятника на Чернечу гору. Тому до Канева і перші особи держави, і вас запрошуємо саме 10 числа.

Багато хто запитує, чи буде вручення Шевченківської премії і державних нагород. Разом з тим відразу скажу, що цього не буде ще й тому, що Шевченківська премія і вищі державні нагороди вони можуть вручатися за підписом Президента України. Президента України у нас ще немає, підпису немає, тому Шевченківська премія буде вручатися, очевидно, на День незалежності.

Це вже попередження? О Господи! Ще стільки є багато сказати. А можна… Нічого собі, я не звик. (Оплески)  Може хтось позичить з депутатів, але їх немає, часу.

Тому пропонується таким чином. Я хотів би сказати, ну, бачите, тут є ціла низка, де хотілось би зробити, як доповідь, що стосується кіно, що стосується заклику про те, що є…

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

Р.В.КОШУЛИНСЬКИЙ

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ось, пане міністре, і починається регламент.

Шановне товариство, дозволимо міністру завершити лаконічно, з огляду на те, що наше товариство також хоче багато що сказати. (Оплески)

 Пане міністре, ми просимо вас максимально стисло завершити, з огляду на те, що після вас є велика низка людей, які виступають. Тому просимо вас максимально не забирати у них часу і висловити своє бачення. Дякуємо.

 

НИЩУК Є. М. Гаразд.  Очевидно, в такому разі, все те, що я далі хотів сказати, прозвучить у наступному

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру.

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: "Молись,

Молися, сину, за Вкраїну!

Його замучили колись.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, І в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені!

Тарас Шевченко.

(Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники слухань, до співдоповіді запрошую голову Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Кириленка В'ячеслава Анатолійовича.

 

15:32:11

КИРИЛЕНКО В.А.

Слава Україні! Пан міністр –  на Майдані людина вкрай авторитетна. Там ніколи не було у нього регламенту, особливо у вечірній і нічний час. Особливо, коли наступав "Беркут", словом своїм теперішній міністр Євген Нищук зупиняв водомети в буквальному розумінні цього слова. І то не раз. Бо ви знаєте, що Майдан пережив декілька штурмів.

Тому я вважаю, що саме такі люди повинні очолювати керівні посади в Уряді, а не ті, які ховалися. (Оплески) А не ті, які переховувалися, та ще й зпідтишка завдавали ударів народній ініціативі.

З приводу наших слухань.

Ви бачите, назва така, максимально філософська, глобальна, тому що інакша назва не могла пройти 24 жовтня, коли ми проголосували цю постанову. Тоді була інакша влада, яка взагалі не дуже хотіла слухати про Шевченка, бо очікувала критику того, як воно готується до ювілею. Але спільними зусиллями нам вдалося з таким формулюванням провести постанову про ці слухання напередодні 200-ліття Тараса Григоровича.

Безумовно, ми виходили з того, що приїдуть представники закордонного українства, і це відбулося, не всі із них поки що доїхали, але багато уже тут і будуть мати слово з огляду на своє бачення значення Шевченка для всіх нас, всіх українців в Україні і поза Україною сущих. Це також велика ідея цих слухань. І сьогодні ми повинні заслухати канадійських українців, російських українців, американських українців, білоруських українців, казахстанських українців, європейських українців, кожен із яких в країні свого проживання займається підготовкою до ювілею до 200-тя Шевченка.

До речі, я думаю, особисто я думаю, що абсолютно невипадково ось це народне повстання, яке спалахнуло в Україні співпало із 200-літтям нашого Кобзаря. Абсолютно невипадково. (Оплески) З огляду на це, він став ще більш актуальний ніж був до того, хоча його актуальність ніколи не вмирала і вмре. До речі так само з кожною секундою стає дедалі більш актуальним антиколоніальний пафос Тараса Григоровича. Ми бачимо, нікуди не подівся ні російський шовінізм, ні російський імперіалізм, ні російський колоніалізм. Пруть, стоять наших кордонах, хочуть забрати шмат української території. До реч, і в Російській тодішній Імперії Лев Толстой в "Хаджи-Мураті" перший написав про звірства колоніалістів і імперіалістів на Кавказі. Але з усією повнотою сили свого слова увесь пафос викриття антиколоніалізму і антиімперіалізму був тільки в поемі "Кавказ" нашого Шевченка. І зараз цей пафос знову для всіх народів Російської імперії стає не менш, а все більш актуальним. І про це ми сьогодні, і весь цей рік, і до 9 березня і після 9 березня, будемо говорити.

З приводу того, як ми підходимо до підготовки 200-ліття Шевченка. Я згоден повністю із новою концепцією святкування, що це має бути народне Шевченківське віче. Не там в класичних бюрократичних стінах із врученням золотих, срібненьких і інших медальок абсолютно непричетним людям до Шевченка, його спадщини і популяризації. А це має бути велике народне віче. Тому що більше 100 днів і було і зараз продовжується вшанування Шевченка саме на Майдані Незалежності в Києві і на всіх інших майданах по всій Україні від Ужгорода до Донецька.

Сотні віршів Шевченка люди зачитали там прямо на Майдані у знак поваги до великого Кобзаря. Ще місяць тому ми разом із паном Євгеном оголосили, що головне святкування буде на Майдані. І це буде Шевченківське віче. І так Бог нам підгадав, що тепер уже і ті, хто це оголошували, стають відповідальними за проведення цього зібрання.

Тому сотні тисяч українців з усіх усюд 9 березня мають бути там, де б'ється серце народне на Майдані Незалежності і українці, які тут, і українці з-за кордону і разом ми починаємо великий марафон, великий марафон пошанування Тараса Шевченка.

Бо наше завдання – не формальні відписочки: "виконано", "виконання триває", "виконаємо", "виконано частково". То все було. А ми будемо святкувати цей ювілей і пошановувати нашого генія весь рік. Це весь рік вшанування великого Тараса Шевченка. (Оплески) 9 березня ми лише починаємо всі разом з вами.

З приводу основних місць, дат і заходів. Національний музей Шевченка. Так, це те, що нам болить і нас насторожує. Дуже добре, що там пофарбовані стіни, дуже добре, що там буде, сподіваємося, нова система вентиляції. Але більше, ніж півроку у нас відбувалися гострі дискусії в Комітеті з питань культури, який я маю честь очолювати, в Громадській раді з пошанування 200-ліття Шевченка, яка була утворена ще на початку минулого року при комітеті. Про те, якою має бути нова експозиція Національного музею Шевченка, як він має далі розвиватися і який дух там повинен бути. Ми наполягали на тому, що цей дух має бути український. Що це не просто лише живописець, якому дала дорогу в життя Російська академія мистецтв, а це. понад усе, український світоч, який, коли вже нас нібито було вбито цими імперіалістами, сказав – ні, Україна живе  і буде вічно жити, і повернув нам слово. Оці послання мають відчуватися на кожному поверсі оновленої експозиції Національного музею Шевченка. Ми все-таки сподіваємось, що буде саме так, що буде не вихолощено дух Шевченка, а навпаки збережено, зміцнено і привнесено.

Ну, а те, як відбувалися ремонти, реконструкція, реставрації, як використовувались кошти, то ми все будемо перевіряти  робочому поряду. Напевно не місце зараз нашого зібрання обговорювати ці речі детально, хоча там є тисячі запитань і щодо архітектурного плану, і щодо правомірності перенесення центрального входу у головний шевченківський музей країни з Бульвару Шевченка невідомо куди…(Оплески) І щодо повного і безапеляційного волюнтаризму в усіх архітектурно-концептуальних підходах. Ми будемо повертатися до цього питання.

Тепер – Канів. Тисячі питань були до Канева. Колишній очільник Черкаської області в розшуку, які  багато його патронів, що говорить само за себе, але дух Шевченка має бути повернутий до Канівського музею. Все те, що було вихолощено з приходом минулої влади… (Оплески) …має бути повернути до Канівського заповідника, до головного Канівського музею – до Меморіального музею Шевченка. Туди повинен бути повернений Кричевський, туди повинен бути повернений дух Шевченка, там не повинні бути стіни лише, холодні і мовчазні. Це завдання для нової влади. І після 9 березня ми будемо думати, як ефективно і швидко викорінювати ці перекоси, які націю не до Шевченка приводили, а відводили від Шевченка. Те саме стосується церкви, про яку говорив пан міністр. Так, ми вважаємо, що це  Тарасова церква, тому вона повинна бути міжконфесійна.

Не одна конфесія служити, а всі православні конфесії і греко-католики, і кожен охоче віруючий. Шевченко всім належить. (Оплески)  А не одній лише конфесії, як це планувала минула черкаська влада. І коли буде освячення церкви, я запрошую представників всіх конфесій, давайте будемо їхати і разом започатковувати цю церкву, щоб міг помолитися кожен українець, безвідносно до своєї конфесійної приналежності.

З приводу того, що нам потрібно буде зробити. Безумовно, враховуючи те, що формальний підхід, значною мірою, домінував і ми з цим боролися як могли, наводячи на шлях той, який вважали правильним колишню владу і колишнє керівництво Міністерства культури, ось цей формальний підхід нам треба подолати протягом наступного року. Наше завдання, щоб Шевченко з'явився, нехай навіть після 9 березня, після свого формального 200-ліття, на екранах українського телебачення. Масово, а не тільки завдяки зусиллям поодиноких ентузіастів. (Оплески) Всі недозняті телефільми мають бути зняті і продемонстровані, і не вночі, а в прайм-тайм, коли українці можуть і хочуть дивитися. (Оплески) Всі художні фільми повинні бути достворені і показані у великому прокаті в кінотеатрах, і потім по телебаченню, і "Толоку" Михайла Іллєнка, маю на увазі, і інші фільми, і не треба посилатися, що грошей немає. Є, знайдемо на це гроші, якщо ті не знаходили.

Всі ті візуальні речі, які планувалися, але яких українці дотепер не побачили, і соціальна реклама, і реклама із словами Шевченка на вулицях міст, у громадському транспорті, і міжміському транспорті, у міжнародному транспорті мають прийти до українця. Найвидатніші слова Шевченка повинні бути прочитані нами протягом всього цього 2014 року, року важкої і трагічної, драматичної народної перемоги, яка, до речі, із словом Шевченка відбулася і кожен з тих, хто йшов на бій, він згадував Шевченка. І тому ми повинні повністю закинути формалізм, і якщо гроші, то знайти ці гроші, щоб з'явилися постановки в театрах, щоб повернулася реклама на вулиці наших  міст із словами Шевченка, і щоб  весь рік ми могли бачити візуальний ряд, в якому присутні не російські митники, прикордонники, міліціонери, спецназівці, а наш український Шевченко. І це завдання для  влади, яка є тепер українською. (Оплески) 

Я вже не кажу про те, що  Шевченко об'єднує, а ніяк не  роз'єднує. Він визнається на всіх неосяжних теренах нашої країни – від хутора Михайлівського до Севастополя, від Ужгорода до Єнакієвого.  Всі розмови про  те, що якісь українські засадничі цінності можуть, мовляв, роз'єднувати країну не більше ніж кремлівська спекуляція. В житті українців із різних областей не роз'єднає українська мова, українське слово, українська цінність і, тим більше, слово великого Шевченка. Все решта – від лукавого. І тому ми будемо впроваджувати ці українські цінності, в тому числі і спираючись на великий 200-літній  ювілей Тараса Григоровича Шевченка.

З огляду на це запропоновані і бюрократичні документи, які вам роздані у папках, – це проект рекомендацій цих парламентських слухань. Тому що слухання парламентські, ви знаєте, це такий жанр, що, мовляв, поговорили і розійшлися. Дотепер в парламенті більшість  слухань навіть не отримували  проголосованих рекомендацій. Тобто сидів уряд, сиділи чиновники, слухали це все, а  потім раз – і рекомендації  в парламентському залі не проходили. Як правило, влада їх завалювала. Були поодинокі винятки, які стосувались, до речі, діяльності якраз нашого комітету, і це стосувалося слухань по  книгочитанню і книговидавничій діяльності минулого року, а то все завалювалось. Зараз ситуація змінюється докорінним чином.

Тому будь ласка, гляньте всі рекомендації, які пропонуються профільним парламентським  комітетом на  розгляд всіх учасників парламентських слухань. Це лише  керівництво до обговорення, це не є догма в остаточній інстанції. Всі пропозиції, зауваження і  критика  приймаються і сприймаються. Через місяць, максимум, а може і швидше, напевно, швидше, ми маємо затвердити ці рекомендації в залі Верховної Ради  України,  і всі міністерства – від Міністерства культури до  Міністерства фінансів, що особливо важливо –  повинні    будуть взяти ці рекомендації до виконання. Це принципове питання, і ми повинні доробити те, що недороблене до нас, і що мусить бути виконано з огляду на те, що ми з вами відчуваємо, хто такий Шевченко для України.

Наступне. Є пропозиції, які внесені від уряду. Вони в основному перегукуються на цьому етапі зараз із баченням профільного парламентського комітету, який і до того вносив десятки пропозицій. Але всі пропозиції найвідоміших, найзнанійших шевченкознавців до тепер відкидалися. Ніхто не казав "ні", просто вони не бралися до уваги і виконання. Це означає, що у питанні Шевченка всі без винятку точки зору повинні взяті бути до уваги новою владою і в уряді, і в парламенті. І ми повинні вийти на такий погляд по конкретних справах, які стосуються Шевченка, який влаштує якщо не всіх, то багатьох, щоб ця сама консолідація відбувалася і в практичних справах навколо Шевченка.

Ну, і останнє, що я хотів сказати, бо думалося говорити і про багато філософських речей, але немає часу і, напевно, немає потреби. Шевченко – важливий, ворог біля наших кордонів і ми повинні діяти в тому числі із зброєю шевченкового слова. Я хочу лише сказати словами Івана Дзюби, якого, на жаль, з нами із об'єктивних причин зараз немає, але він в одній із останніх своїх книжок сказав: "Не віддаваймо Шевченка минулому. Він потрібен Україні як провідник у майбутнє". От з цих золотих слів треба виходити. Нема минулого Шевченка, а є Шевченко теперішній, сучасний і майбутній. Як будемо так підходити – буде все правильно. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати завершити.

 

КИРИЛЕНКО В.А. І естафету перейняти у міністра. Ми з ним разом читали Шевченка на Майдані і то не раз. То я теж, оскільки пан Євген почав, хочу завершити маленьким віршем. Якщо не зіб'юся, то все буде вдало. Із пізнього Шевченка, але дуже актуальний:

І тут, і всюди –  скрізь погано

Душа убога спала мало.

Напряла мало та й лягла

одпочивать собі,  небога.

А воля душу стерегла,

"Прокинься", – каже –  плач,  убога!

Не зійде сонце – тьма і тьма!

І правди на землі нема!

Ледача воля одурила

Маленьку душу. Сонце йде

І за собою день веде!

І вже тії хребетносилі

Уже ворушаться царі!

І буде правда на землі!

Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань, переходимо до загального обговорення. Нагадаю, що регламент виступальників – до 5 хвилин.

І я запрошую до слова голову Комісії по відзначенню 200-річчя Тараса Шевченка Світового конгресу українців, голову Європейського конгресу українців з Угорщини Ярославі Хортяні. Прошу.

 

ХОРТЯНІ Я. Шановний пане голово, преосвященні отці! Дорогий український народе! Тобі вклоняється 20-мільйонна діаспора, яка гордиться тим, що є часткою твоєї величі. Ті, хто ніколи не може змиритися з нашою незалежністю, доводив світові, що ти спиш, змирившись з своїм невільним життям. Тому й грабували тебе та повторювали: "Вже давно немає в українців вільного духу". Тебе принижували, називаючи історичною помилкою твоє державне існування. Крок за кроком, хитро і цинічно знищували все українське. І думали,  що вдалося. О ні, дорогий мій український народе! Не вдалося і не вдасться. Ти повстав, розправив свої плечі, згадав Шевченкові слова: "Борітеся – поборете!" І показав цілому світові: ти невмирущий.

Вів тебе на цю боротьбу нескорений дух Тараса Шевченка, який добре усвідомлював: без свободи нація не може мати майбутнього, а волю треба здобувати у боротьбі.

Український Майдане, Небесна Сотня зі словами Шевченка на устах виборювали нам волю.

Ми, українці за кордоном, стояли і стоїмо на наших європейських майданах. Нас теж кликали слова Шевченка: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!". І ми обняли закордоном. Але не вся українська преса показувала, як повстали українці за кордоном! Тому вимагаємо… (Оплески)

А ми маємо право вимагати, тому що багато громадян-українців, і ми вимагаємо, щоб від сьогоднішнього дня все, що робить українська діаспора, було висвітлено, і щоб знав український народ, що ми з вами! (Оплески)

Ми будили и будимо Європу, світ, щоб вони зрозуміли. Ми їх майже трясли. Нація, яка дала світові такого пророка, як Шевченко, заслуговує жити вільно, гідно. І Європа, поволі, все ж таки зрозуміла, згадавши: 160 років тому назад, у 1848 році, в час європейської війни, коли вона визволялася від тиранії, на них, європейців, на їх свідомість мали великий вплив слова та поезія Шевченка. Тому поетична спадщина стала надбанням як і української, так і загальнолюдської культури.

Багато видатних людей світу з глибокою пошаною висловлювалися про великого українського поета. Цитата, і ви, може, знаєте хто це сказав: "Я радий, що можу дати свій голос до тих, хто вшановує великого українського поета Тараса Шевченка.   

Ми вшановуємо його за великий внесок культури не тільки України, яку він так любив і так промовисто описував, а й культури світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини". Так говорив Джон Кеннеді, Президент США.

Створивши при світовому конгресі українців комісію, ми назвали рік, 2014 рік – рік Шевченка. І хочу запевнити наших рідних тут в Україні, всіх українців, що де є один українець, хоча б один українець у світі, там будуть згадувати Шевченка. Але в нас є конкретні пропозиції, тому ми приїхали сюди, щоб нас послухали. Просимо, і вже я чула від міністра культури, що 2014 рік пройшов без пафосу, а як належиться такому велетню. Щоб нас будив і дальше Шевченко, тому, що вибороти свободу це одне, а втримати її – це ще тяжче. І маємо втримати свободу, і щоб нас ніхто не приспав. Допомогти і сприяти виданню перекладів творів Шевченка на різних мовах світу.

В поетичному творі "Послання" є актуальні, як ніколи, рядки: "І оживе добра слава, Слава України…" І ожила ця слава…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Ярослава і шановні друзі,  я дуже прошу вас, ми беремо час одне в одного. Прошу дуже стисло завершувати, бо ми  заберемо час в наступних виступальників.

 

ХОРТЯНІ Я.  Я просто хочу сказати, показати, що видала   Угорщина на цей ювілейний рік. Це компакт-диск віршів Тараса Шевченка, пам'яті Тараса Шевченка. На угорській мові читають найвідоміші угорські артисти. І ті вірші озвучені в пісенній формі. Це буде презентація в угорському парламенті. Отак ми пропагуємо Шевченка! (Оплески)

 І слова Шевченка в "Заповіті" збуваються: "І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим тихим словом". І ми його згадуємо, його дух, в наших серцях. Слава нації Шевченка! Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова голову підкомітету з питань книговидання, книгорозповсюдження та відзначення пам'ятних дат Комітету з питань культури та духовності, депутатська фракція Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" Яворівського Володимира Олександровича.

Прошу підготуватися Супруна Марка.

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Шановні Українці! Шевченко жив і поклав своє життя заради української мови і гідності української нації. Сьогодні на цю мову і на цю гідність плює уже нова влада, коли виконувач обов'язків Президента України Турчинов позавчора відновив ганебний закон Ківалова-Колесніченка. Як українці ми вимагаємо його негайного скасування!

Геть закон Колесніченка-Ківалова! Геть закон Колесніченка-Ківалова! Геть закон Колесніченка-Ківалова!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні друзі! Ми поважаємо ваше право. Але, якщо би ви стали тут поруч, ми би все це почули і всі би це побачили.

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Геть закон Колесніченка-Ківалова! Геть закон Колесніченка-Ківалова!..

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні друзі, станьте тут поруч! Хлопці, ставайте тут поруч, коло мене, отут поруч станьте, будь ласка, і будете стояти. А наступний виступальник буде виступати, гаразд? Дуже дякую.

Прошу слова пана Яворівського.

 

15:56:34

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О.

Слава Тарасові! Я чи не вперше з цієї трибуни виступаю за текстом. Бо це фрагмент із моєї статті про Тараса. Повністю вона буде опублікована у журналі "Дзвін". І дуже прошу, Руслане, вас, мені позичити хоча б півтора хвилини, ну, щоб я міг вкластися. Поїхали.

Початок ХІХ століття. У ХVIII з Україною вже відбулося все найгірше, найтрагічніше, що може статися з життєлюбною і веселою нацією, сталось. Під дзвін щабелю у дикому полі, лопотіння козацьких хоругов під Стамбулом-Царгородом, тупіт захеканих коней Дорошенка під Москвою, слава Жовтих Вод, трагедія Берестечка і , здавалося, довічна біда Переяслава.

Із наших рук вибито козацьку шаблю, розтрощено гніздо козацької вольниці – Запорозьку Січ, закрито Києво-Могилянську академію, себто погашено свічу в наших руках. Потоплено в українській крові і спалено дотла гетьманську столицю Батурин, кранка і …….****** у Чигирині, московські попи з українських амвонів виголошують анафему нашим національним героям. Російські столо-, градо- і душоначальники, як хробаки, трощать рештки нашого національного духу.

Нашу історію квапливо переписують на свій лад окупанти. Заборонено нашу мову. Отже заборонено душу і думку. Все. Нас немає. Ні на географічній, ні на економічній, ні на духовній мапах світу. Все у нас лише в минулому. Над нами триває забуття, все наше заборонено. Шепіт, стогін та деінде тиха пісня по запорошених хуторах.

Був лицарський, добрий, загонисто веселий народ, коренева слов'янська нація в самісінькому центрі Європи –  і немає. Розриті могили, здичавіла Хортиця, поруйновані національні святині, онімілі душі –  велике румовище на Божій землі. А як грали тут у минулі століття відвага і шляхетність молодої нації, як світили усій Європі українська наука, український розум, куполи Софії та Лаври, як вистоювали на Подолі зарубіжні князі і дипломати, щоб вклонитися перед Київським престолом, як зав'язувалися перші паростки світової демократії в Козацькій Республіці – все покрила пилюга забуття.

Хто ж одважиться подати свій голос на захист онімілої, фактично забороненої нації – хто? Чи знайдеться бодай один відчайдух, який кине виклик вселенському смутку, занепаду і зневірі, що ще недавно великого і сильного народу? Адже у нас не залишилось  нічого, крім слова, на устах народу. Ми могли зберегти свій дух лише у слові. Повторюю, лише у слові. Чи знайдеться у цьому велетенському просторі від Карпат до Чорного моря чи знайдеться на Божих ґрунтах України лицар, який підхопить наше слово? Із останніх генетичних зусиль, з несамовитого болю і відчаю українська нація всю себе вкладає саме в Тараса і з найпотаємніших своїх надр, із кореневої системи нації, із невольників, з рабів. І коли у 837 році з душі Тараса вихопилося "Реве та стогне", розпочалася зовсім нова, незбагненна для іноземців історія нашого національного духу і нашої державності. Вона до знемоги боролася за самозбереження саме в українському слові, у слові Тараса.

Сьогодні можемо твердити, якби він, Тарас збайдужів, зламався чи бодай на йоту відступився від України як Гоголь, ким би ми були з вами тепер? Чи не числилися у реєстрах вимерлих племен під назвою "хохли" та "малороси"? І якби ми не мали Тараса, чи відновили б 1991-му свою державність? Чи вийшли б українці в листопаді 2004-го на Майдан? Думаймо, чия це провина, що Україна Кравчука і Кучми, Ющенка, а найбільше Януковича - не Шевченкова Україна. Думаймо і тому ми вийшли на євромайданівський здвиг.

Шевченко чи не єдиний поет світу, який зберіг від забуття весь морально-етичний досвід нації, акумулював його, геніально переплавив у зрозумілі для кожного українця духовні знаки, сигнали, у свідомість. Згадаймо бодай закодованим у нашу пам'ять: "У своїй хаті – своя правда і сила, і воля. Нема на світі України, немає другого Дніпра. А ви претеся на чужину, шукати доброго добра. Я так її я так люблю мою Україну вбогу, що проклину Святого Бога, за неї душу погублю".

Немає в людства іншого поета, який би так болісно, до крові рвав свою душу, коли сповідається в любові до Батьківщини. Простір між його, Тарасовою любов'ю і його ненавистю незмірний. Там лежить увесь досвід нації, її історичні, моральні, етичні цінності, невидима, але незнищенна національна енергетика українців. Поміркуйте над моєю версією, якби, не приведи Господи, ще раз кажу, не приведи Боже, Україна повністю асимілювалася, щезла, її можна було б відтворити справжньою, з неповторним  національним обличчям, тільки за творами Тараса.

"Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття ваші пани, – і тут же стишеність до майже інтимного шепоту, – свою Україну любіть, любіть її во врем'я люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть".

Він проник у весь простір буття нації. Від побуту – "садок вишневий коло хати", здається, кращого немає нічого в Бога як Дніпро та наша славная країна" –  до найвищої української політики, кілька століть якої не було – "Отак то, пане, друже, брате, знесіть її ксьондзи-магнати нас порізнили, розвели, а ми б і досі так жили. Подай же руку козакові і серце чистеє подай".

Чи не Тарас через голови російських царів, імператорів і президентів, через "Кавказ" таки докричався до грузинів і чеченців своїм "Борітеся –  поборите"?

Я завершую. Великий Пушкін, великий Міцкевич і Мінецку***, Руставелі, Гете – вони були і залишаються великими національними поетами. А тарас Шевченко – не лише великий поет, це могутня духовна держава на ім'я Україна. Держава самодостатня і сам захищена від занепаду, вічна. Бо на відміну від держави географічної, політичної, економічної її не можуть знищити ні орди завойовників, ні власні політичні покручі-яничари.

Тарасе, від імені Євромайдану, від імені народу, що повстав і випростався по-Шевченківському, просимо вас, не зводьте свого гіпнотичного погляду з кожного українця, малого і великого, з того, що на Майдані, і того, хто поза ним. Ваша сьогоднішня місія, місія Тараса Шевченка, не дайте нам похитнутися, не дайте Україні розчаруватися  в собі самій! Не дайте! Амінь. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова голову Академічної ради Світового Конгресу Українців Супруна Марка, Канада. Прошу підготуватися  Танюка Леся Степановича.

 

СУПРУН М. Шановний пане Голово, шановні міністри та народні депутати, преподобні отці, шановна українська громадо, товариство! Голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний та Голова Конгресу Українців Канади  Павло Грод попросила мене від імені конгресу поділитися з вами деякими думками.

Деякі розумні люди кажуть, що дуже мало об'єднує українців, що ми не маємо спільних героїв або спільне пережиття. З повагою, я не погоджуюся. Виростаючи в еніпезії в Канаді, мої родичі мене висилали до школи українознавства, прочитання  просвіти, кожного року вшановували пам'ять Шевченка з концертом і мені довелося навчитися поемі Шевченка напам'ять. Його твори описали бачення славного життя, яке було, могло бути і далі, але було втрачене. Я прийшов до розуміння, що це інтимне вираження віддзеркалює життя моїх батьків, які в дитинстві були взяті далеко від своїх близьких родин і домів. Тому батьки мої близько тримали Шевченка, бо вони один одного розуміли. А в Канаді діаспора переклала Шевченка на англійській мові, щоб у новій хаті сусіди канадці нас зрозуміли.

Коли я читав Шевченка, я відчував як би я особисто втратив щось. Для мене, коли щось загублюю, я піду на все, щоб ту річ віднайти і її забезпечити. А ця річ це те життя, про яке мої батьки мріяли, це життя нашої вільної України. Мій тато, після тяжкого робочого дня, щовечора читав з його "Кобзаря" і вимагав мені сидіти поруч кажучи, слухай, послухай добре, бо, якщо будеш сумувати або почуєш себе самотнім, тому що хтось інший буде знати ті самі слова, цю мудрість це вас об'єднає. Хоч часом не хотілося, завжди сидів і слухав. Роками пізніше, я приїхав в Україну і почув виступ Андрія Середи, якому ………, виконуючи   мій улюблений вірш "До Основ'яненка", з Андрієм ми відновили старі козацькі звичаї  і стали побратими. Тато все   ж таки мав рацію.

За цей час на Майдані та на кадрах "Вавилона-13", я бачив, коли нове молоде покоління об'єдналося навколо Шевченка, малюючи на щитах цитати: "Борітеся – поборите, вам Бог помагає". І ці самі молоді хлопці, які померли за Україну, стали побратими.

Коли тато захворів на хворобу альцгеймера, не міг встати з ліжка і відчував себе самотнім  та розгубленим, я повернувся до "Кобзаря" і сидів з ним кожного вечора, читав йому слова свого улюбленого Тараса. І ці слова дали йому  спокій. Як тато помер, я поховав  з ним його "Кобзар"  з надією, що   в наступному світі він буде зі своїми друзями-побратимами: Дніпро, Україну, веселе селище в гаях,  могли-гори на степах – і веселенько  згадають.

Як на мене, Шевченко –  спільний герой, об'єднує світову українську громаду в Україні, який в діаспорі об'єднує нас через  покоління і об'єднує нас з небесним життям. Бо святий Петро не тільки має ключі до неба, але поруч з ним тепер є Кобзар. Ми єдині, бо у нас спільні герої та спільне пережиття. Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Прошу до слова голову Національної спілки театральних діячів України, народного депутата України першого-п'ятого скликання Танюка Леся Степановича.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вибачення, дозвольте Лесю Танюку зараз виступати.

 

ТАНЮК Л.С.  "І без огня, і без ножа стратегіЇ Божої воспрямнуть із тьми, і тисячі поганих перед святими побіжать".

Я не розповідатиму, якими виставами ми зустрічаємо ювілей Кобзаря. Нагадаю тільки, що Лесь Курбас розпочав модерний український театр "Гайдамаками" Шевченка, і найкращим стане пошанування Кобзаря на Майдані,

Від пам'ятника Тарасові йшли ми, студенти 60-х, під прицілом КГБістів з "Реве та стогне", із смолоскипами, в добу Клубу творчої молоді: Василя Стуса,  Алли Горської, Євгена Свирстюка, Чорновола і Симоненка. Від пам'ятника Шевченка прийшли на площу Незалежності сьогоднішні студенти, обурені антиєвропейським зрадництвом влади у погвалтованій промосковськими олігархами Україні, коли в повітрі літало вже не розпачливе: "Чи діждемося ми Вашингтона з новим і праведним законом?", а потужне українське мускулясте: "Не вмирає душа наша, не вмирає воля і неситий не виоре на дні моря поля".

Погром шістдесятників почався з розбиття владою шевченківського вітражу у вестибюлі КДУ роботи Горської, Заливахи, Семикіної. Погружальський підпалив бібліотеку саме в дні Всесвітнього шевченківського конгресу в Москві. І це така ж символіка, як те, що першим лауреатом Шевченківської премії ........... письменника раби, підніжки, грязь Москви зробили Хрущева.

Друга масова хвиля арештів 1972 року почалася із заборони шевченківських вечорів в Галичині. А хіба  можна забути обурення України, коли доцент медінституту Тельнова зневажила пам'ятник Шевченкові, і генпрокурор взяв її під свій захист?

Шевченко був і залишився для наших ворогів ненависним символом, над яким вони постійно збиткувалися заборонами, обтинанням чинника української національної свідомості, фальшуванням поезій. "Шевченкознавці –  от де дояри" –  писав Іван Драч 1962 року, автор блискучої поеми "На  смерть Шевченка", яку мені тоді закрили до постановки. До сьогодні на публіку вилізає забрьохана Бузина, намагаючись вурдалакувати на образі нашого пророка. І цілком інтелігентні люди досі запрошують цього покидька на телеканали і подають йому руку. А Лариса Скорик паплюжить на догоду регіоналам святий музей у Каневі.

Згадаємо, що процес СВУ більшовики почали в 1930 році демонстративно 9  березня – в день народження Шевченка, а закінчили його в день народження Леніна. Символічно. Згадаємо і те, що саме в ті Шевченківські дні арештували всю верхівку Інституту Шевченка: Єфремова, Гермайзе, Новицького, Навроцького, Филиповича, Міяковського, Андрія Речицького. Сьогодні всі вони там: курбаси і миколи куліші, зерови і  …, - куди пішла до них Небесна наша Сотня, яка поклала голови за Україну, за Шевченків ідеал. Маніякові Путіну, готовому розв'язати третю світову війну, варто згадати долю іншого маніяка – Гітлера, який теж починав окупацію Європи із захисту землячків – сілезьких німців. Вслухайтесь сьогодні в новий гімн Російської Думи. Це ж абсолютна копія гімну нацистського Рейху. Всі нинішні путіни, распутіни, лаврови, глазьєви, затуліни, не кажучи про доморощених ківалових, царьових, колесніченків і табачників, – зграя україноненависників, байстрюки безсмертної Кулішевої тьоті Моті, яка переконувала Харків, що "гораздо приятнее быть изнасилованной, чем украинизированной". Весь цей набрід сам по собі не згине, як "роса на сонці". Шевченко не був благодухом – і ворогів України ніколи не йменував "нашими вороженьками".

Ми вдруге за добу незалежності перемогли на Майдані. Янукович і його банда були не просто негідною владою – це була влада окупаційна, яка оголосила нам війну. Штука не лише в тому, що Сім'я відібрала в народу його землі, майно, добробут, надію – вона осквернила сам дух України. Захоплення Межигір'я – осквернення святого духу козаччини! Там, в монастирі Межигірського Спасу, осідали покалічені запорожці, дехто навіть осліпив себе для кобзарської справи, і сліпі водили зрячий люд. Там плекали українські промисли, там були найсвятіші для України  місця. У їх руйнації Янукович – гідний послідовник косіорів, постишевих і щербицьких.

Сьогодні з усіх чорноротих джерел ми постійно чуємо хулу на адресу людей Євромайдану, яким приписують і бандитизм, і людиноненависництво і жагу крові. Так колись "братчики" чорнили Залізняка і Гонту на догоду московським посіпакам: "Гайдамаки не воины, а разбойники, воры, пятно в нашей истории". "Брешеш, людоморе! – припинає їх сьогодні до стовпа  Шевченко –  "За святую волю розбійник не встане, не розкує закований в ваші кайдани народ темний, не заріже лукавого сина, не розіб'є живого серця за свою країну! Схаменіться ж, будьте люди! Бо лихо вам буде. І в день радості над вами розпадеться кара. І повіє новий огонь з Холодного Яра!"

Позавчора Холодним Яром був Кавказ, учора ним став київський Хрещатик – теж яр, але гарячий. Сьогодні – Крим. По смерті поета москалів довго лякала легенда, що в могилі похований не Шевченко – туди поклали ножі для…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати завершити.

 

ТАНЮК Л.С.  У страху великі очі, але диму без вогню не буває. Тарасе Григоровичу, ми з тобою! Ми вийшли на … , всі як один. Цього разу чинником стало все те ж стратегічне "геть від Москви", за яке поплатився життям у голодоморному 1933 році Микола Хвильовий, поставивши пострілом у власну скроню криваву крапку на українському розстріляному відродженні. Відступати нікуди – позаду Україна, вона у нас одна. Іншої у нас нема. Вселюдський майдан нової України не чекатиме доки зникне роса на сонці. З нами Шевченко, який казав: "Убий гадюку, покусає! Убий і Бог не покарає!". Будьмо ж гідні високого Шевченкового чину. Вберімо у серця його останню молитву:

Молю, ридаючи: пошли,

Подай у душі убогій силу,

Щоб вогненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Украйні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

(Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прошу до слова голову громадської ради з відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка при Комітеті з питань культури і духовності Міністерства культури і туризму, міністра культури і туризму 2005 року, генерального директора Шевченківського національного  заповідника у 1989-2005 роках, заслуженого працівника культури України Лиховія Ігоря Дмитровича.

 Прошу підготуватися Жулинського Миколу Григоровича.

 

ЛИХОВІЙ І.Д. Шановне товариство! Насамперед хочу всіх привітати вас з тим, що в нас є Тарас Шевченко. З Тарасом Шевченком ми відбулися як люди, ми відбулися як нація, ми відбудемося як повноцінна держава. З Тарасом Шевченком ми ввійдемо у спільноту вільних країн світу.

Разом з тим, ювілей, який буде ось-ось, двохсотлітній ювілей Шевченка наштовхує нас на роздуми далеко не святкові, далеко не урочисті. І я хотів би, власне, можливо, навіть в цей формат перевести нашу розмову, якщо ви погодитесь. По великому рахунку давно стоїть питання в Україні: що робити нам з Тарасом Шевченком? Загнати його в недолугі музейні експозиції? Висвітлити в котре на наукових конференціях його творчість? Чи, власне, згадати Шевченкові заповіти і приміряти їх до себе? Наскільки я належу до тієї нації, яку по суті новітню, українську націю створив Тарас Шевченко, наскільки відповідає Шевченковим високим вимогам до людини, до громадянина українська влада всіх рівнів, і навіть, що страшно сказати, безпосередній мій керівник, де б я не працював, насправді уже зовсім велика єресь. 

З моєї точки зору Шевченко, насамперед, це любов і заклик до соборності. Якщо ми часто згадуємо доречно, недоречно всі влади любили цитувати Шевченкові заклики до єдності, то ви повинні розуміти, що не-будь якої єдності, Шевченко не сприймав будь-яку єдність, а єдність на високих моральних імперативах, єдність, насамперед, на християнській основі і на українській звичаєвій філософії.

Я процитую вам, оскільки, наша розмова сьогодні стосується в значній мірі   шевченкова світова велич, як його сприйняв світ. Видатний австрійський письменник і публіцист Карл Еміль Францоз в книзі "Від Дону до Дунаю" понад 135 років тому написав: "Тарас Шевченко не тільки геній сам по собі, не тільки просто геній. Одночасно в ньому втілено поетичний геній українського народу. Його талант безмежний, глибокий і багатий. Та найбільше враження - неумовна безпосередність поета і те, що він наскрізь національний."

По великому рахунку ми маємо сьогодні констатувати, що програма, над якою працювала 4 роки влада, абсолютно загублена. Це тому, що завдання було і Президента власне, і його гуманітарних няньок, якщо вони були чоловічої чи жіночої статі, це ролі не грає, було насамперед зупинити приближення українців до Тараса Шевченка. От, власне прагнення офіційних чинників держави максимально формалізувати процес підготовки та проведення ювілею привело до того стану, який ми сьогодні маємо.

І звісно, важко не погодитись із міністром культури про те, що ми маємо зупинити цей процес. Але інерція надзвичайно висока. Ви знаєте, що роздруковані тисячі томів різноманітної літератури, в якій портрети Януковича, губернаторів. Я скажу, от в Каневі була ситуація, коли Тулуб примусив викинути частину історії з буклету "Історія шевченкової могили", а включити туди 2 своїх портрети. Ніколи такого не було! Ні за Російської імперії, ні за Сталіна, ні за Брежнєва, якого називали маразматиком. Але ми не знали, які бувають ще правителі в той час. Але насправді, на першій сторінці буклету, ви розумієте, - Янукович, Тулуб і Скорик.

Сьогодні згадували це ім'я. Чим ближче до ночі, прошу його не згадувати більше. (Оплески)

Стояло завдання владі монополізувати право на Тараса Шевченка. Ми спостерігали з біллю і протестували, коли, скажімо, галицькі діти, проїхавши цілу ніч в автобусі, не могли попасти на шевченкову могилу, тому що там був губернатор Добкін і ця ж сама команда.

Власне час іде дуже швидко. І я хотів би зупинитися ось на чому. Насамперед нам необхідно зробити інвентаризацію того, що ми називаємо Шевченківським. Нам необхідно створити реєстр пам'яток Шевченкових, не пам'ятників тільки, а пам'яток Шевченкових в Україні, за межами України, щоб ми могли їх зберегти. Нам необхідно справді не тільки в Шевченківських музеях, а у всіх музеях України, по суті, всі вони так чи інакше стосуються Тараса Шевченка. Тому що нація…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати завершити.

 

ЛИХОВІЙ І.Д. Я розумію, що театри українські, сьогодні про це не говорилося, не мають чим особливо похвалитися до ювілею Шевченка. Я розумію, що туристичні маршрути також не розроблені на сьогоднішній день. І тому я пропоную, шановне товариство, насправді, піднявши цю велику тему, в якому форматі, яку запропонували нам і зарубіжні наші брати і сестри, я хочу сказати, що ми маємо зібратися ще не один раз, можливо не в цьому форматі.

І хочу також подякувати всім, хто не скорився, хто пам'ятав Шевченкові "борітеся – поборете", хто захищав Шевченкове ім'я, добре ім'я, хто творив в ім'я Шевченка, в ім'я України. Я хочу подякувати, власне, і комітету Верховної Ради, бо тільки Комітет духовності і культури минулого року взяв на себе слухання парламентські і таким чином показав, що є в Україні певна гілка влада, яка сьогодні переймається Шевченком. І запрошую товариство насправді не забувати Шевченківських святинь, вони потребують, поки ми ходимо до Шевченка, до його святинь доти вони будуть святинями. І читаймо Шевченка, насамперед, менше слухаємо - більше читаємо. Він нас врятує, він зробить з нас людей повноцінних, як я бачив це на Майдані, бачив портрет Шевченка на щитах самооборони, він нас захистить. Недарма цей ювілей, він підняв, недарма.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Ігор, завершуйте.

 

ЛИХОВІЙ І.Д. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слова  директора Інституту літератури імені Тараса Григоровича Шевченка Національної академії наук України, доктора філологічних наук, професора, академіка Національної академії України Жулинського Миколу Григоровича. Прошу підготуватися Томенка Миколи Володимировича.

 

ЖУЛИНСЬКИЙ М.Г. Шановний голово, шановні учасники Парламентських слухань, ось у мене в руках маленька книжечка, фотокопія "Кобзаря" 1840 року. Тут всього  вісім поезій, 114 сторінок. І от ми вже  147 років, 174 роки дивуємося, якою унікальною, могутньою духовною силою володіє ця книжечка.

Шевченко  посилав із Петербурга в Україну своє слово. Чому він його посилав? Чому він вважав своїм обов'язком  це все зробити і донести це слово до  українського люду? Тому що він  як  посланий Богом пророк усвідомлював  свою духовну місію, місію розбудити оцей темний забитий рабський дух в українському народові, підняти його з колін і  вказати йому шлях – шлях до свободи, шлях до незалежності.

Потім через  сім років, перебуваючи на засланні в тих степах, при тій страшній жарі, Шевченко найбільше болів тим, що йому не дозволено писати й малювати. Його не лякала ні муштра, ні цей клімат, ні це приниження навіть, а він хотів  одного -  творити. І Шевченко таємно заносить …  свої вірші, які він написав до заслання, і які написав під час заслання, і творить оцю книжечку – це маленька книжечка, яку ми називаємо захалявна, яка збережена …. І вона сьогодні ця  книжечка знаходиться у фондах  інституту літератури імені Шевченка.

Чому я про це сказав? Я сказав про те, що  ми вже 20 років боремося  просимо, благаємо, пропонуємо нарешті, щоб Україна мала можливість зберігати рукописи Шевченка, а їх у нас … фонд номер один в достойних умовах і до сьогоднішнього дня  ми не можемо цього  добитися. А в фондах Інституту літератури імені Шевченка зберігається майже вся рукописна спадщина Тараса Шевченка, оригінал оцієї малої захалявної книжки, оригінал його більшої книжки, оригінал його книжки поезій під назвою "Три літа". Зберігається його унікальні альбоми, в які він, мандруючи Україною, замальовував історичні пам'ятки, пейзажі. І це до сьогоднішнього дня ця проблема стоїть. І я хотів би сказати, і вже я звертався до голови Комітету з питань культури і духовності, мені підтримує В'ячеслав Анатолі1йович, ми просимо, щоб Верховна Рада прийняла рішення, щоб передати будинок "Український Дім", який побудований як музейна споруда і створити там національний і науково-дослідний, і культурно-інформаційний центр "Шевченківський дім". І там нарешті можна, щоб зберігати там рукописи Шевченка, Франка, Лесі Українки. В наших фондах зберігається більше 110 тисяч одиниць збереження, майже вся класика української літератури. І ми сьогодні не маємо достойного приміщення.

І я хотів би також сьогодні ще наголосити ще на чому. Я би, ми запропонували також Верховній Раді,  щоб на місті пам'ятника, яким починався, Леніна, яким починався бульвар Тараса Шевченка, щоб там постав пам'ятник Кобзарю як символу української нескореності і силі духу. І таким чином ми хоч цим би увінчали пам'ять Тараса Шевченка. Я дякую вам за увагу і, зважаючи на такий складний період дискусій, хотів ще сказати на закінчення. Інститут літератури завершив шеститомну Шевченківську енциклопедію. Це я тримаю тільки один том, шостий том, останній том, це унікальний проект, який ми завершили до 200-чя від дня народження Тараса Шевченка. Я ці шість томів передам нашій Верховній Раді. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Прошу до слова народного депутата України, голову Комітету з питань свободи слова ат інформації, депутатська Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина" Томенка Миколу Володимировича.

Прошу підготуватися Ратушного Миколу Ярославовича.

 

16:28:10

ТОМЕНКО М.В.

Друзі, я єдине, хочу сказати, що у нас українців все наше життя найбільші вороги були самі українці. Бо якби сьогодні хтось із нас переживав за Україну, за її територіальну цілісність – то з плакатами треба стояти біля військових частин в Криму, а не біля трибуни Верховної Ради України. (Оплески) І захищати жінок і офіцерів українських, які сьогодні кожний квадратний сантиметр української землі захищають.

Бо великого розуму під трибуною стояти – не треба. Ми вже розумних рішень, скільки прийняли, що сьогодні мусимо розхльобувати те, що поприймали. Бо словами боротися за Україну дуже легко. Треба навчитися справами боротися за Україну.

Я з цієї трибуни кожний день розповідав, що і у справі Шевченка, в тому числі, треба не бюджетні гроші вимагати і бути бюджетними патріотами, а треба щоденно боротися за Україну, бути патріотом.

Я четвертий рік видаю щорічник, український щорічник, де на кожний день пишу, що я зробив для України. Аби наша 45-мільйонна нація хоча би кожен з цих українців на міліметр зробив щось для України, не було б війни сьогодні і не було б розрухи в країні. (Оплески)

 Бо одні великі українці всередині в Україні, а другі "землячки", як Шевченко писав, по Москві та по петербургах. Подивіться, як приймалося рішення  на Раді Федерації. Рада Федерації – 166 осіб, кворум 84. Оголосити війну Україні проголосували 90 руками, головою і антиукраїнським духом восьми українців, які сидять там в Раді Федерації на чолі з Матвієнко, яка народилася в Шепетівці, а вчилася у мене в медичному училищі на Черкасах. Оці землячки там  по Москві, які їздили і казали, що вони нас люблять, сьогодні так допомагають Україні.

Тому, друзі, моя позиція є така: і у справі Шевченка нам треба зробити  уроки з того, що не було зроблено. У нас не дні Шевченка, у нас рік Шевченка. Нам залишилось 300 днів, кожен день мусимо працювати в ім'я Шевченка. Його ідей і світогляду. Давайте зупинимо будувати в кожному селі і хуторі пам’ятники за бюджетні кошти. Як хтось має сої гроші кровно зібрані, і хтось має меценатів – я за пам’ятники Шевченка. (Оплески) Але з бюджету у країні розграбовані, понищеній, де нема грошей на українську мову і культуру, бавитися у мільйонні пам'ятники, що сьогодні змаганні між головами райадміністрацій іде, хто більший пам’ятник збудує. Громада зібрала, які і церква – пам’ятник   постає. Немає – немає пам’ятника, будемо багатші – зробимо. Нам сьогодні, я постанову цю зареєстрував з Володимиром Яворівським, з моїми колегами, Євген буде розбиратись, будемо йому допомагати. Дванадцятитомник Шевченка повинні появитись в цьому році. Це ганьба, не мати  академічного видання Шевченка після того, що ми незалежна країна вже більше як 20 років.

Я підтримую  моїх колег, і Сергія Гальченка, і Миколу Жулинського втому, що ми мусимо не допустить минулорічної зими. Коли Гальченко мені дзвонить і каже, що рукописи в Державному архіві громадських організацій при такій температурі невідомо, що з ними буде. Там же не тільки Шевченко, там і Сковорода, там і інші наші класики.  Я ходив, дивився на ті рукописи. І що ви думаєте, ми написали, Гриневич, Яворівський, я, слава Кириленко, написали на нашу комуністку, що архівами займається, так вона того чоловіка на пенсію відправила, що нам пожалівся. Тому сьогодні в архівній справі, Євген разом з міністром юстиції, повинні люди, які не Столипіна досліджують, який сказав, що ніколи пам’ятника Шевченка не буде, за державні кошти Держархів минулий рік досліджував Столипіна. Совісті немає! Значить, змінити все керівництво цього Держархіву, подивитися патріотів і тих людей, які б'ються, переживають і вболівають за Україну, і все зробити, щоб Український дім, може не треба його називати шевченківським домом, бо назва вже правильна українська, хай буде Український дім імені Тараса Шевченка і ми зробимо там і зал, і місце з мікрокліматом для рукописів, і зали для обговорення. (Оплески) І в центрі столиці буде стояти той дім, який зберігає дух і енергію Шевченка.

Насамкінець скажу, друзі, що треба   нам і в справі відзначення от цю історію, що ми за дороги, за реконструкцію б'ємося, давайте битися за дух, за світогляд, за творчість Шевченка. Бо ми пропагуємо Шевченка, а не дороги будуємо.

Тому я переконаний, що триста днів цього року Шевченка ми гідно пройдемо. І як казав  класик: "І оживе добра слава". Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова голову Української всесвітньої координаційної ради, народного депутата України другого, четвертого скликань Ратушного Михайла Ярославовича.

Прошу підготуватися Фаріон Ірину Дмитрівну.

 

РАТУШНИЙ М.Я. Шановний головуючий, всечесніші отці, шановна українська громадо!

Коли Українська всесвітня координаційна рада звернулася до голови Комітету Верховної Ради з питань культури В'ячеслава Кириленка та керівництва  українського парламенту 1 жовтня 2013 року про необхідність проведення таких парламентських слухань саме в шевченківські дні, в нас була інша реальність, інше бачення їх проведення, інша країна. Але всі ці буремні дні із жовтня минулого року по сьогодні на всі питання та сумніви: чи доцільно приїжджати, чи будуть слухання? В нас була тверда переконаність: приїжджати треба, слухання будуть.

Тому я з особливою приємністю вітаю тут представників української діаспори з Канади, з США, з Російської Федерації, Угорщини, Євросоюзу, Азербайджану, Киргизстану та інших країн. Чому в нас була така віра і впевненість? Тому що всі ці дні з нами був разом Тарас. Тарас був із студентами Євромайдану в ніч 30 листопада минулого року, коли їх гнав "Беркут" до Михайлівського собору, а із зірваних наплічників разом з молитовниками, вирвицями вивалювалась і маленька книжка Кобзаря. Шевченко був з вихідцем з Кавказу українцем вірменського походження Сергієм Негояном – першим стрільцем Небесної сотні, коли він вирушав у свій останній похід на Грушевського і залишив нам величезної сили відеозвернення словами Кобзаря.

Шевченко разом з молитвами священників звучав зі сцени Майдану в найтяжчі дні протистояння з уст присутнього тут Євгена Нищука і інших, коли сили зла були вже зовсім поруч. Лише з допомогою одного стрибка, здавалось, вони могли змести і весь Майдан, і саму трибуну. Пам'ятаймо, як чи не в найтяжчу ніч Євромайдану 19 лютого відсутній, на жаль, по хворобі тут 85-річний Дмитро Павличко вийшов на сцену і почав читати не свої вірші, а тарасів "Заповіт".

"Беркут" стояв поруч зі стелою Засновників Майдану, Києва на Майдані. І люди, почувши безсмертне слово, з новою силою почали боротись. Кидали в захисний вогненний вал покришки, сміття, власний одяг. І зупинили звіра.

Тарасе! Ми відчували тебе всі дні нашої української революції. Твоя присутність була такою матеріальною, вона відчувалась серед тих, хто стояв на передніх барикадах, хто був на чатах у нічній вахті, хто розносив чай втомленим бійцям, медикам. Хто лупав бруківку чи горів живцем з тими, хто залишився в Будинку профспілок. І з тими, хто в гору по Інститутській вирушив з Майдану в небо ранком 20 лютого.

Переконаний, твоє слово, Тарасе, допомагає і сьогодні морським піхотинцям Феодосії, солдатам та офіцерам Бельбеку й Перевального! Тарасе, наша перемога – є і твоя перемога! Наша перемога, думаю, - найдостойніше вшанування твого 200-літнього ювілею, найгідніше виконання твого "Заповіту" і послання "І Мертвим, і живим, і ненародженим".

УВКР в цілому схвалює Рекомендації слухань, запропоновані комітетом. Свої пропозиції і пропозиції закордонних громад ми передамо в Секретаріат письмово.

Але хочу наголосити на декількох моментах, то, що вже говорилося. Шевченко має бути народним. Останні події показали – він в душі українського народу залишається саме таким. Не паркетним, не підмальованим, не номенклатурним, а народним. Шевченку потрібен не граніт, Шевченку потрібне наше життя. Коли ми передавали для конкурсу українців в Росії, хотіли передати репродукції Шевченка, ми  ледь-ледь на Петрівці знайшли в одному лотку лише репродукції. Колись Шевченків портрет висів в кожній українській хаті.

Друге. Шевченко був, окрім іншого, великим діаспорянином. Ми ініціювали передачу Тарасової верби всім українським громадам, верби, яка була привезена українськими письменниками в 1961 році і в 20 країнах світу під час цього Шевченківського року вона буде висаджена спадкоємниця Тарасової верби.

І найостанніше. Шевченко повинен бути доступним. доступним хоча б в тому, щоб відновити курсування того теплоходу, який ходив річкою Дніпро з Києва до Канева, бо тяжко добратися, колись ми могли їздити. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати завершити.

 

РАТУШНИЙ М.Я. Да. Вже зовсім, щоб не ламати традиції: "І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі". Слава Україні! Слава Кобзарю!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова народного депутата України, фракція Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Фаріон Ірину Дмитрівну. Прошу підготуватися Дудка Тараса Миколайовича.

 

ФАРІОН І.Д. Слава Україні, пані та панове! Позаяк ми обмежені в часі, триматимуся тексту. Отже, головний мій посил, хто проти мови Шевченка.

У 100-літній ювілей його називали філологічним курйозом, диваком, якому, як і всім, годилося б писати "общим языком". У 200-літній ювілей виконувач обов'язків Президента України ветує скасування українофобського антиконституційного  мовного закону агентів Росії Ківалова, Колесніченка. За скасування цього закону проголосувало 232 депутати. Це, як на мене, друге за державною важливістю голосування після рішення Верховної Ради про усунення Януковича з поста Президента.

Натомість, мабуть, через весняний авітаміноз  або ще щось набагато гірше певна частина зазомбованого українського  суспільства подає  це ветування як велику  мудрість у контексті не єдиної країни, а единства страны.

Єдина країна можлива лише  за  єдиної державної мови, як зрештою кожний із нас, має лише єдину матір. Можна лише здогадуватися, як Шевченкові було важко у його час, коли у наш час не на часі скасування україно-вбивчого закону, а,  отже, знищення духовних основ держави. Це можна означити хіба як подальший прогрес курячого світогляду в  окремих владно-суспільних колах, яких не струснула навіть героїчна Небесна Сотня у січнево-лютневі події 2014 року. За моєю спиною портрет мого  побратима Сашка Капіноса, який 12 днів голодував на мовному Майдані.

Отож, основний  Шевченків посил крізь товщу 200-ліття мовний  і ще раз мовний. Сьогодні це  адресовано передусім окремому владному істеблішменту та розмагніченим суспільним горе-ліберальним та  антиукраїнським колам. Коли Шевченка запитали, чим пояснити його особливу зацікавленість суспільства його творів? Він відповів: "Вірші мої подобалися можливо тому тільки, що по-малоросійському написані". Цю Шевченкову думку у його столітній ювілей підтримав видатний син єврейського народу Зеєв Жаботинський, який казав: "Якби він все це написав  по-російськи, то не мав би ані в чиїх очах того величезного значення, яке всі з усіх боків визнають йому тепер". У ХХ столітті інший критик Юрій Луцький зауважив, що увесь сенс "Кобзаря" полягає,  власне, в тому, що він українською мовою написаний.

Що означала Шевченкова українська мова? По-перше, національний чи націоналістичний світогляд, що категорично відкидав мовне відступництво "свого не цурайтесь, бо хто  матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають". Повторював це і  прозово: "Я нічого не хочу, тільки щоб люди свого  не цуралися".

Висміював перевертнів: "і землячки де-де проглядають, по-московській так і ріжуть, сміються та лають батьків своїх, що змалечку цвенькать не навчили по-німецькій. Може, батько остатню корову жидам продав, поки вивчив московської мови. Це сон. За крок до відступництва запопадливе вивчення чужого коштом свого, і всі мови слов'янського люду всі знаєте, а своєї дасть Біг! Із всесильною, прагматичною мотивацією. Дарма праця, пане брате! Коли хочеш грошей, та ще й слави, того дива, співаш про "Матрьошу", про "Парашу, радость нашу".

По-друге, Шевченкова мова – це духовно-державні чати його народу. Після заслання, перебуваючи у місці Упирі в Петербурзі, збудованому на козацьких трупах, він написав свою мовну життєву програму: "Ради їх, людей закованих моїх, убогих, нищих, возвеличу малих отих рабів німіх. Я на сторожі коло їх поставлю слово".

Значна частина нащадків на рівні рабів так і зосталася, та ще й вимогою консервувати своє рабство через мову окупації, і то – подану як велике право. Не про "колесніченків", звісно, йдеться, з тими все зрозуміло, а про тих, хто підхлідно, по-фарисейському, начебто з благою мотивацією, лягає у 200-літній ювілей Шевченка під "язик", а отже, владу окупації, припудрену демолібералізмом.

По-третє, мова стає конфліктом, з якого народжується або злет, або падіння. Шевченків мовний конфлікт вибухнув із "Кобзарем" 1940 року, визнаючи талант…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати завершити.

 

ФАРІОН І.Д. Прошу мені дати завершити.

Претензії мали хіба до мови, яку називали "уродованием русского языка на хохлацкий лад", "наречием, которого даже не существовало". Всім їм Тарас Шевченко відповів: "Дякую за раду, теплий кожух, але не на мене шитий. А розумне ваше слово брехнею підбите. Ви собі кричіть, а я слухать не буду". І коли переписував свою "Слепую" російською мовою, то сказав найважливіше, яке адресоване тим, які хочуть забирати тих людей, які кричать правду. Отож, казав Шевченко: "Переписав "Слепую", та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам  черствим кацапським словом. Лихо, брате-отамане, їй-богу лихо. Це правда, що опріч Бога й чорта в душі нашій є щось таке страшне, що аж холод іде по серцю, як трошки його розкриєш. Цур його! Мене тут і земляки і не земляки звуть дурнем. Але хіба я винен, що уродився не кацапом, або не французом? Що ж нам робити? Перти проти рожна чи закопатися заживо в землю? "

І попер проти рожна, залишивши нам найважливіші імператив: "На москалів не зважайте". Нехай вони пишуть по-своєму, а ми – по-своєму. У них – народ і слово і в нас – народ і слово. Мовою не компромісять, бо це душа, дана Богом. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прошу до слова заступника голови Української всесвітньої координаційної ради академіка Дудка Тараса Миколайовича, Російська Федерація. Прошу підготуватися Сиротюка Юрія Миколайовича.

Прошу. Виступайте, будь ласка.

 

ДУДКО Т.М. Шановна громадо!

(Шум у залі)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, виступайте, будь ласка.

 

ДУДКО Т.М. Шановна громадо! Я дуже вам вдячний, що маю можливість сказати кілька слів у Верховній Раді, у цьому приміщенні України.

Я сам громадянин Російської Федерації, але народився в Києві і душею своєю я живу в Києві. З нашим українським народом, з його ідеями, з його совістю, з нашим великим пророком – Тарасом Григоровичем Шевченко. І коли я думаю, живучи в Москві, щось трапилось в цьому світі, чому почалась війна. Котра, як мені здається, ніколи і не закінчувалась  Росії проти України. І правильно сказав Олександр Довженко: "Україна в огні. Вона палає, і буде палати довго, поки ми не зможемо відкинути із своїх кордонів, із своєї землі загарбників і окупантів".

Я – психіатр, я хочу вам сказати, що те, що робить людина з прізвищем Путін – це божевілля, справжнє божевілля. (Оплески)  Це маячення, це залежність від влади, як би мовити, утримати і грати от з цією владою і мати насолоду від цієї приступної, зрадницької, божевільної гри. Бо від цієї гри можуть загинути мільйони людей на всьому світі.

Так от, думаючи про Тараса Григоровича Шевченка, живучи у Москві, я знаю, що написано їм так сильно. І чому же ці слова Шевченка не об'єднують нашу громаду в Російській Федерації? Хто заважає нам об'єднатися? Чому так виходить?

Є кілька головних причин. Одна з них – те, як колись казав Олександр Петрович Довженко: "Не так наші зовнішні вороги, як внутрішні вороги в перевертні". Отут вони стояли сьогодні. Як можна в цей час, коли Україна намагається вирватися всіма силами своїми з-під п'яти московських сатрапів,  як можна виступати зараз і заважати нам проводити оцей урочистий вечір, присвячений  Тарасу Григоровичу Шевченку.

Я згадую як Столипін писав, що, починаючи з XVII століття, прислухайтеся, XVII століття ми ніколи не дамо розвиватися Україні і не дамо їй свободу. Бо вона находиться в інтересах російської, тоді була, Російська імперія.

Зараз теж саме. Зараз ми відчуваємо на собі страшенний тиск уряду Російської Федерації. І ми з вами, звичайно, ніколи не були і українці ніколи не були ворогами російського народу. Ми не дозволимо, щоб нас били, принижували і казали, що нема такої мови як українська і що нема такої землі як Україна. Ми не дозволимо цього. Давайте на цьому стояти скільки можна.

Я пригадую слова Довженка, коли в 1941 році він приїхав до Ворошиловграда,  і там університет імені Шевченка. І він пише: "Нема жодної української книги. Нема портрету Тараса Шевченка".

В минулому році, десь восени, я зайшов в бібліотеку в Богуславі, рядом, під Києвом, недалеко, 100 кілометрів –  нема жодного портрету Тараса Григоровича Шевченка. Я запитав: чому? Чому нема портрета Шевченка? Мені відповіли: "Нам гроші не дають. Нам грошей не дають".

Я хочу сказати, там Дибас такий, Дибас його прізвище, Богдан Дибас. Дубас, прошу пробачення. Правильно, Дубас. Я поїхав в сільське місце Дибинці. Що я найшов, що  там стоїть голова сільської ради теж із Партії регіонів, котрий що робить? Він починає знищувати кадри, котрі працюють в бібліотеках, зачищати їх. Я назву його прізвище вам, щоб ви знали. Прізвище його Шмиренко. Я вважаю, що він немає права бути головою сільської ради. Бо він несе зло  Україні і її культурі, починаючи з низу.

І звичайно, за часів цього Януковича розповсюджувалося зло по селах, по маленьких містах нашої України.

І ми, українці Російської Федерації, засуджуємо його і вважаємо. що його треба судити тут, на Україні. (Оплески) Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу до слова народного депутата України, фракція Всеукраїнське об'єднання "Свобода", Сиротюка Юрія Миколайовича. Прошу підготуватися Лубківського Романа Мар'яновича.

 

СИРОТЮК Ю.М.  ... яка об'їхала всю Черкащину за цей рік. Зустрівся з черкащанами, а виступає тут як і член Комітету з питань національної безпеки і оборони. Того комітету, який представляє тих тисячі солдатів, військових, які сьогодні перед величезною московською навалою, різних національностей, до речі, кажуть, що до кінця приймуть бій. Виступаю тут від імені того командира корабля-корвета "Тернопіль", росіянина з національністю, який вчора на заклик здатися, сказав: "Русские не сдаются!" Путін думав, що в нас немає зброї. В нас є зброя. Наша зброя – це "Кобзар" Тараса Шевченка. Це наша головна зброя. Коли ми виходили на Майдан, багато хто питав: "А яка ваша програм? У вас нема програми. А що ви будете завтра робити?" І ми постійно повторювали: "Наша програма – це "Кобзар" Тараса Шевченка". Не треба вигадувати, не треба нести з чужого поля. Треба взяти "кобзар" і його виконувати до коми і до ………

Хотів би сказати, що ми на Майдані вже почали виконання того "Заповіту". Ми  скинули  ярмо тиранії. Ми сьогодні поховали, встали і, на жаль, не тільки вражою, але й нашою українською кров'ю кропили ту волю. Тепер ми маємо виконати інше завдання – побороти російським імперіалізм. Якщо хтось тут наївний присутній в залі думає, що через те, що ми скасували ганебний Закон Ківалова-Колесніченка, скасування якого вимагала Венеційська комісія, скасування якого вимагали всі європейські інституції, скасування якого вимагала Конституція України і наша совість і через те Путін пішов на Україну, то ви наївні і глибоко помиляєтесь. Кораблі з Північного моря півроку пересувалися на Україні, кораблі з Балтійського моря півроку назад рушили на Україну, 120 тисяч десантників, моряків, зведених військ, еліти російської півроку назад йшли на Україну, щоб її завойовувати. І Путін пішов би у будь-якому випадку –  чи станемо ми на коліна, чи ми не станемо. Я вам скажу, як член Комітету з нацбезпеки, відійду трішки від Шевченка, мету Путіна. Путін, звичайно, хоче загарбати всю Україну, поставити нас на коліна, забрати собі Київ – мать городов руських, але без киян. Бо російська імперія з киянами неможлива, з нами неможлива, тому нас треба винищити.

Тому з тими 120 тисячами російських десантників стоять дивізії внутрішніх військ і ешелони, щоб бандерівців, які тут сидять, бо ми всі сьогодні бандерівці, вивезти на Схід, бо з ними руської імперії не буде. І тому не будьте наївними, мета Путіна, якщо не перемогти нас, то забрати нашу мову - це його вимога, зробити федералізацію, розвалити Україну - це вимога, зробити подвійне громадянство, щоб ми всі могли одночасно бути нібито громадянами їхньої імперії – це його вимога. І навічно закріпити статус російських військових баз, не тільки в Криму, а в Донецьку, в Харкові це його вимога. І будь-хто,  хто прореагує на його вимоги, той буде зрадником і п'ятою колоною.

Сьогодні всі цитують Шевченка, я теж думаю що процитувати. Хочеться той короткий уривок з поеми "Сон", де говориться, знаєте, землячок каже, чи по здешнему говорить не вмієш? Ба, ні, кажу, говорити вмію – то не хочу. Той, хто під час війни переходить на мову окупанта, він стає п'ятою колоною, це треба зрозуміти.

Але я хотів би сказати про ту нашу вдовину лепту, яку ми повинні внести у 200-річчя святкування Шевченка. Знаєте, коли помер Шевченко, люди збирали гроші на хату, на школу Шевченку і на пам'ятник, і вдова з Канева принесла 60 копійок, і написала вдовину лепту для Шевченка. От наша ця лепта – це виконання заповіту, всього заповіту. Ми зробили частину цієї лепти. Знаєте, цього року канівчани, яких тут бачать, звиногородчани, черкащани скинули всі ідоли Леніна, бо не може бути на тій святій землі одночасно пам'ятники Шевченку і ідолу Леніна. І не чекаючи законів, указів, черкащани цього року всіх їх знищили, їх більше немає і їх там більше ніколи не буде.

Я розумію, що кожна влада захоче Шевченка зробити під себе, мармуровим, академічним, кожен керівник захоче щось написати про Шевченка. Шевченко  має залишитися народним, в цьому його сила. Дійсно цього року має бути річниця святкування Шевченка. Цілий рік ми маємо від хати до хати як громадяни пройти з Кобзарем.

В мене є єдина пропозиція до парламентських слухань. Я думаю, що всі її підтримаєте. Давайте раз і назавжди перестанемо вішати в кабінетах чиновників, в школах, медичних закладах портрети ідолів, які приходять і уходять. Давайте проголосуємо, щоб там вічно висів портрет Шевченка і ніякий інший. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прошу до слова Романа Мар'яновича Лубківського. Прошу підготуватися Левченко Ользі Володимирівні.

 

ЛУБКІВСЬКИЙ Р.М.

Шевченко страждає, коли славословлять,

Втискають його між старі образи.

Шевченко щезає, коли його ловлять за поли лукаві адепти сльози.

Шевченко, поглянь, на Майдані зимує,

З кожуха обтрушує київський сніг.

Шевченко в надірванім серці тамує

Проклін і молитву, зневагу і сміх.

Втамує до часу поки яничари

Вже вкотре присвоять святі кольори,

А христопродавці отруєні чари за нього, за нього здіймуть до пори.

Він зійде з висот, де горять помаранчі,

У зрадницьке серце загляне бліде,

Вогненні слова, мов загони повстанчі,

Напевно, востаннє вже в бій поведе.

І він їх у битві повів. Не останні.

І хлопці шептали священні слова.

І снайпер гасив їх серця полум'яні,

а Сотня Небесна з Шевченком жила.

Який ти, пророче! Усміхнений, рідний,

нищитель брехні та гризні між людьми.

Який ти, пророче! Звичайний, подібний

до Сонця, що будить весну на весні.

Шановний пане голово! Шановні члени уряду! Шановні колеги, присутні і давні друзі! Депутати Верховної Ради першого скликання! Останній раз я виступав тут 23 роки тому, коли було проголошено Акт про державну незалежність України. Я вийшов до мікрофона, другого мікрофона і дуже хвилювався, - забув свій виборчий округ, забув прізвище і запропонував внести до залу Національний прапор, надати йому статус Державного прапора. І підняти його над куполом Верховної Ради.

З цього боку виступив Чорновіл. Він сказав про те, що український прапор був коло Єльцина в Москві на площі, на танку. І, можливо, цей аргумент московський справив певне враження на якусь частину людей, депутатів тодішніх. І Кравчук Леонід Макарович сказав: "Прошу, ставлю на голосування пропозиції Лубківського і Чорновола".

Внесено було прапор, є фотографії, є кадри, де буквально не десятки, а більше людей оточують цей прапор, огортаються ним. Але лише у вересні цей прапор постав тут. І я подумав, що добра і мудра історія. Не завжди була до нас зичливою. Але мені здається,  сьогодні не повинні вправлятися ані в провокаціях бо це ніщо інше, адже всім прекрасно відомо, що Верховна Рада, готуючи новий Закон про мови, викине на смітник  цю ківаловську нечесть. Навіщо, коли ми  говоримо про Шевченка, коли ми йому  молимося, навіщо це робити.

Я думаю також і про те, що  ми може вправляємося  … не хочу я цього  робити, я хочу пару конкретних пропозицій.

Пропозиція номер один до керівництва Верховної Ради і до  уряду: оголосити  9 березня національним і державним святом. (Оплески)

Я цю пропозицію озвучував, вона не була почута. У нас свят дуже  багато, навіть аж  забагато. Але це  свято особливе і 9 березня, якщо встигнете прийняти, то я думаю…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити.

 

ЛУБКІВСЬКИЙ Р.М. … я говорив тоді  з цього  третього  мікрофону.

Друге. Я абсолютно підтримую пропозицію академіка Жулинського, не може бути так, щоб найбільші національні святощі зберігалися за 5 метрів від війни, від  пострілів, я так дивуюся, що це вижило. Це треба прийняти однозначно і знайтися, хай весь народ складеться і мусимо мати цей Шевченківський дім.

Третє. До наших українців зі світу, ось пані Хортяні, це мужня жінка, яка  так багато зробила для Шевченка. Чи ви знаєте про те, що у місті …Шевченко, де  прекрасний музей створений українцями казахами він не повний, тому що головне  - українська  голгофа перебуває на тому плато, яке знищене і зруйноване. Його треба окультурити, там треба поставити або Хрест, або Церкву, а якщо мусульмани не сприймуть цього, хоч пам'ятний знак, смітник, руїна, але це можна зробити силами міждержавними: Казахстану, Польщі, там поляків було дуже багато, які Шевченка підтримали і  ми, і навіть, там були серед  росіян виявляється такі були порядні люди як капітан ………., що для Шевченка мало велике значення. І у зв'язку з цим я вас прошу зробіть все можливе, щоб ми не святкували общего юбилея из путінською клікою. Якщо ми будемо святкувати оце свято, це має бути свято з інтелігенцією, з усіма народами, з тими, чиї нащадки можуть вважати себе дійсно нащадками великої культури того чи іншого народу. Відкиньмо ці намагання. Кривавий кат має понести кару і має він впасти, колись рано чи пізно він впаде, але ми повинні зробити все для того, щоб разом із росіянами, з білорусами, з литовцями, з чехами, з болгарами, з угорцями, з американцями, з усім світом і, я думаю, що це також буде. І ще одне чисто наше особисто.

Мені здається, духовний образ Шевченка вже сьогодні постав перед нами і буде він ще більший. Але важливо матеріалізувати присутність Шевченка. В Оренбурзі знищено шевченківський музей. До Петербурга не допускають до майстерні на антресолях. Але я хотів би сказати, що ми у Львові, наприклад, багато років добивалися літературного музею, серцевиною якого…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Роман Мар'янович, якщо можна, так стисло вже. Прошу включити мікрофон, закінчуйте, будь ласка.

 

ЛУБКІВСЬКИЙ Р.М. І ми маємо зараз цей музей на виході і це вже та наша нова влада виконує. Я хочу від усього серця побажати нам, щоб з тим добрим, розумним, спокійним і хвилюючим настроєм ми прийшли до Шевченка з поклоном в його пам'яті. Слава Шевченкові! Слава Україні!. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прошу до слова Левченко Ольгу Володимирівну, народного депутата України, депутатська фракція Комуністичної партії України. Прошу підготуватися Мудрого Бориса Ярославовича.

 

17:06:02

ЛЕВЧЕНКО О.В.

Уважаемые участники слушаний, я всегда очень осторожно относилась к таким громким словам как "пророк". И даже при принятии соответствующего документа в нашем комитете, высказала свое сомнение, что это, возможно, слишком высокопарно, даже когда речь идет о такой личности, как Тарас Григорьевич Шевченко. Но решила еще раз перечитать его произведения, его дневники. Мнение несколько изменилось, хотя я остаюсь категоричной противницей высоких слов. И все же, кем был и кем является сегодня для нас Шевченко?

Тарас Шевченко показал всему литературному миру, как соединить ход истории с человеческой судьбой его народа, не позволяя политическим партиям манипулировать. Бороться за правое дело можно и без политических програм, без знамен и лозунгов, не примыкая к различным обществам. Правое дело всегда остается честным, если идти по жизни с открытой и свободной душой.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Це провокація Петра Симоненка! Це провокація тієї партії, що вбила мільйони українців!

 

ЛЕВЧЕНКО О.В. Читая Шевченко, я ловила себя на мысли: такое впечатление, что история повторяется. И словами поэта можно характеризовать последние события в Украине: "Я ридаю, як згадаю діла незабутні дідів наших! Тяжкі діла, якщо їх забути, я отдав би веселого віку половину. Отака-то наша слава, слава України!" (Шум у залі)

Да, к сожалению, прогремела наша страна на весь мир, и показали мы всем не нашу исконную доброжелательность и любовь к ближнему. На протяжение многих дней на улицах Киева шло настоящее братоубийство (Шум у залі).

И снова слова Шевченко: "Доборолась Україна до самого краю, хуже ляха свої діти її розпинають. Людей запрягають в тяжкі ярма, орють лихо, лихом засівають".

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Виконує гімн України)

 

ЛЕВЧЕНКО О.В. "А що вродить? Побачите, які будуть жнива!" Почему никто не слышит слова Шевченко: "Обніміться ж, брати мої…"

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Виконує гімн України)

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Слава Україні!

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Героям слава!

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Слава нації!

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Смерть ворогам!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу… Прошу до слова юриста Мудрого Бориса Ярославовича. Прошу, Борис Ярославович.

 

МУДРИЙ Б.Я. Миру вам! Миру, народе України! Миру та злагоди усім на планеті Земля!

Можна ще блудити, водити манівцями та обманювати народ і більше 20 років. Можна ще закликати Шевченковим "Борітеся – поборете", але не маємо права і не дамо окроплювати кров'ю після тієї сотні, котра загинула за нашу землю, за правду, за волю! Вдумайтесь, люди! Століття, центр Києва, центр найбільшої держави Україна в Європі, центр Європи. Барикади у нашому столітті! На цій останній барикаді загинули люди. Оцю гвоздичку я   взяв на останній барикаді ідучи до Верховної Ради. Зважте народе, на останній барикаді перед Верховною Радою народ віддав своє життя, і запросив всіх нас, запросив депутатів Верховної Ради, усю владу. Старайтеся, працюйте, ми все для вас зробили. Ми віддали за вас життя. Ми хочемо, щоб в цій державі ніколи, чуєте, ніколи не проливалася кров. Друзі, мені боляче, я прийшов сюди з надією бути почутим. Щоб ми зрозуміли одне одного, найголовніше, ми цивілізована нація з такою багатою культурою дозволяємо плюндрувати нашу землю.

"І на оновленій землі…" Якій? Українській, російській, казахській, запитую я вас.

Казав Шевченко: "Врага не буде, супостата". Якого? Один не добитий ще, а другий в Росії чекає своєї кари. Доки, доки буде воювати зброя, доки вона буде виготовлятися для того, щоб нищити народ. Хто має права позбавити найсвятішого дарунку природи і Бога – життя. Зважте, зброєю, яку оплатила держава, найманцями, яких вона взяла на службу народу і оплатила їм зарплати! Вони вбивають наших дітей. Вони нівечать наш народ.

Нема, на превеликий жаль, міністра культури, який ще палкіше промовляв. І я схиляю голову перед цією бойовою людиною, яка відстоювала там на Майдані. Але я запрошую і кажу. Пане, Євгене, я прошу вас, попросіть оперні театри, нехай вони все-таки поставлять "Назар Стодолю" оперу, партитура якого написана в 1953 році і лежить. І хай поруч з "Летючим голландцем", який є вершиною, я вважаю,  оперного мистецтва, поставленого по сценарію режисерів з-за кордону, буде поставлена найкраща, найколоритніша опера з глибою культури. Скільки там пісень, скільки там танцю, скільки там етносу, скільки там багатства! Та вона має бути пишнішою від нас, від будь-якого. І зважте, один драматичний твір Шевченка, один – а яку революцію він зробив. Що він приніс в галузь розвитку театрального мистецтва.

Я розумію, друзі, в мене регламент…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Борис Ярославович, завершуйте, будь ласка.

 

МУДРИЙ Б.Я.  …які будуть слугувати народу. І …………, дурний закон, але закон – це не для України. Це римляни тисячу років назад писали. Приймати закони, які забезпечують розвиток, найперше, особистості, культури, громадянського суспільства, мають творити ці депутати. До праці і досить відпочивати!  Дякую за увагу. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова голову Спілки письменників України  Баранова Віктора Федоровича. Прошу підготуватися Гайдамаку Анатолія Васильовича.

 

БАРАНОВ В.Ф. Пане головуючий, поза протоколом, щоб я… не йшов мій час на виступ.

Приїжджають люди із Угорщини, приїжджають люди з Польщі, з Америки, з інших закордонних країн, зарубіжних і говорять українською мовою. А людина, яка все життя прожила в Україні, як вашою мовою, пані Левченко, не удосужилась вивчити чи написати текст для виступу у Верховній Раді на честь Тараса Шевченка. (Оплески)  Це свідома позиція комуністів. І через те, значить, я не маю такого права, юридичної якоїсь ініціативи, але я хочу заявити, що Національна спілка письменників України буде ініціювати закон, законопроект про заборону Комуністичної партії в Україні. (Оплески)

Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні немає потреби зайвий раз говорити про світову славу і велич Тараса Шевченка, його пророчі послання рідному народові, богоспасенну роль в історії України, про це написано незліченні томи. Але існує величезна потреба використати 200-річний ювілей для максимального наближення його ідейних і духовних заповітів до реалій нинішнього часу. Нарешті мусимо спитати …….. у себе, громади, державної влади чи справді сповідуємо в щоденному житті і вчинках, полишений нам як найдорожчий скарб Шевченків кодекс національної єдності, моралі, честі, гідності, любові і ненависті, жертовності, тираноборства правди і справедливості, чи тільки вдаємо з себе гідних нащадків батька Тараса, від дати до дати відбуваючись ритуальним поклонінням пам’ятникам генію. І якщо відповідь напрошується негативна, то мусимо найперше з'ясувати причини чому так сталося. Ось головне завдання для суспільства, не кількість заходів, виголошених чергових панегіриків та покладання вінків. Звісно в авангарді цього процесу має йти державна влада. Це вона мала б подавати чіткий сигнал власного шевченкоцентризму  і показувати приклад, як належить жити і діяти в окресленому Шевченком силовому полі духовно моральних імперативів. Натомість протягом усіх років незалежності ми спостерігали послідовну політику національного нігілізму всіх, без винятку, президентів, особливо до недавнього, з їхньою незліченною чиновничою раттю. Однак і вони виявилися безсилими перед могуттю кобзаревих послань.

Є небесне провидіння в тому, що саме в рік 200-річчя Тараса Григоровича, повсталий український Майдан змів злочинну бандитську граю, що посіла владну верхівку, звільнив Україну від кримінальної донецької окупації. Шевченкове слово було постійно присутнє на столичному Майдані, воно виявилося додатковим детонатором вибуху народного гніву і запоруки перемоги.

У передмові до збірки Тараса Шевченка в перекладах на казахську мову, видану в Алма-Аті  2012 року, я писав, сила Шевченкового гуманістичного пафосу не просто у відстоюванні кожним народом законного права на гідне життя на власній землі і любові до неї, її могутнім ідейним осердям є Кобзарева лють, ненависть, непримиренність із світовим порядком, за якого існують царі і кріпаки, раби і рабовласники, гноблені і гнобителі. Цей вектор спрямування Тарасового слова підносить в свідомість кожного, хто тим словом пройнявся, до необхідності рішучого вчинку задля торжества правди. З такими світочами як наш Кобзар, світ убезпечений від згасання.

Тож ідімо на сяйво його любові, але не забуваймо і про силу спасенної ненависті, про його бунтівний дух, про гнів, що вибухає в ім'я порятунку людини і людства. Не уявляю Шевченка без гніву, який у нього катарсисний, все очисний, здається, саме його сьогодні найбільше потребує світ. Кінець цитати.

На новітньому Майдані Тарас Шевченко відродився якраз у гніві, якраз у потрібний час смертельної загрози в самому існуванні України. Перемога Майдану і ювілей генія то не просто випадковий збіг у часі, то є помста пророка державцям, цинічно байдужим до упослідженого, обдуреного, окраденого і загнаного у ярмо цілковитого безправ'я народу.

Зрозуміло, йдеться, сьогодні ми мусимо стверджувати, що  українці матимуть історичну перспективу лишень у тому разі, якщо неухильно сповідуватимуть  одночасно дві Конституції – Основний Закон та  Кодекс морально-духовних чеснот, втілений в Шевченкових заповітах. Ми вже доволі набачились, як перше без другого  перетворюється на фікцію. Зрозуміло, йдеться не проте, аби  довкола імені Кобзаря створити культ ідола, але потрібно нам усім…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дати завершити.

 

БАРАНОВ В.Ф. …повернутися душею до  глибинного, а не розтягнутого на  цитати Шевченка. Пора припинити обмежуватися самим тільки вивченням його  творів у школах та університетах на засадах радянської навчальної методології за примітивним принципом "тема та ідея".  Пора взагалі відмовитися від погляду на полишені Кобзарем поетичні  проведіння як на художню  літературу, що майже злочинно здрібнює постать генія. Це не художня література,  це сакральні тексти.  

На моє переконання, потрібно  негайно приступити до  розробки на державному рівні широкомасштабної програми, що передбачатиме кардинальну зміну взаємин між владою і суспільством, взаємин, які засадничо спиратимуться  на морально-етичну й  духовну доктрину Шевченкової Біблії. Ця доктрина мусить стати невід'ємною частиною стратегії державного будівництва і подальшого  поштовху України на шляху твердження істинного народовладдя.

Ювілей Шевченка – то не тільки свято, то ще й добра нагода для осмислення  обсягу для змісту титанічної роботи. В іншому разі знаменна дата може обернутися черговим феєрверком, попилу після якого не  вистачить навіть  на каятливе посипання голів. Не допустимо ж цього.  Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова Проскурню Сергія Владиславовича, режисера. Прошу підготуватися Мовчана  Павла Михайловича.

 

ПРОСКУРНЯ С.В.  Слава Україні! Дякую, пане  головуючий.

Шановний віце-прем'єр з гуманітарних питань! Геника Нищука зараз немає, але я  йому все розкажу по телефону.

Отже, я вважаю, що наші слухання з темою Тараса Шевченка повинні перейти хоча б в останні  хвилини  з жанру  кучерявих  літературних  виступів   до абсолютного конструктиву сучасного менеджменту. (Оплески)

І справа не тільки в тому, щоб відновити статус-кво реального живого  Тараса  Григоровича, якого всі влади до сьогоднішнього, а, можливо, і до завтрашнього будуть використовувати по-своєму. І не тільки тому, що  як виконувач обов'язків художнього керівника Черкаського театру імені Шевченка я можу скористатися цієї трибуною для того, щоб сказати, що як тільки наш театр повстав і почав демонструвати публічно свою громадянську гідність, колишній губернатор Тулуб почав наш театр знищувати і вбивати буквально. Я хочу, щоб ми сьогодні обов'язково озвучили необхідність здійснення системної роботи у всіх ланках і по вертикалі, в тому числі адміністративній, і по горизонтальних зв'язках. Для того, щоб ми не мислили тільки роком Шевченка і відраховували дні, які закінчилися до його закінчення, а щоб ми скористалися унікальним шансом – цим ювілеєм для того, щоб почати конструктивну роботу з українською класикою, з живим словом і щоб цим займалася і оновлена влада в тому числі. Але зараз моє слово до тих, хто не зважаючи на будь-які труднощі фінансові, адміністративні перепони на місцях живе Шевченком і втілює його слово в різних аспектах, це, перш за все, українські театри, Ігорю Дмитровичу, безліч  вистав, людська ініціатива ніколи зараз  не чекає, коли хтось створить умови. Люди оживлюють Шевченкове слово самі, і цією енергією тепер влада може користатися, але, повторюю, тільки в конструктивний спосіб і тільки зберігаючи те надбання, яке дав Майдан: громадський контроль на всіх рівнях, публічне прийняття рішень і максимальна демократизація в цінах. Знайдіть зараз в магазині хоча б один примірник книги, яку може купити вчителька або санітарка за свою зарплата.

Де масова достойна біографія Тараса Григоровича? Які наклади мають академічні видання, про які ми зараз всі говоримо і які ми тут показуємо, на цій трибуні? Вони не мають масовості. Говорімо про Тараса з молоддю сучасною мовою! Молодь повинна зрозуміти і полюбити Шевченка і зробити його модним. Вона дасть Шевченкові вічне життя. Нові і нові генерації.

Дякую за увагу. І в кінці дайте, будь ласка, ще хвилину буквально.

Хочу розказати вам, що той фільм, який, на щастя, ми зможемо показати на Майдані 9 березня о 21 годині, документальний фільм: "Тарас Шевченко: ідентифікація", - знятий на студії "Укркінохроніка" на державне замовлення, але в кредит, ми знімали в Донбасі. Я знайшов людину, яку…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будь ласка.

 

ПРОСКУРНЯ С.В. Дякую.

…яку звати Пепік. Це людина-батрак, без паспорту. Він живе приживалою у людей, які дають йому їсти і 100 грамів горілки і пачку цигарок за те, що він цілий день на них працює. Ми з ним зняли сюжет, ви побачите його в фільмі. А потім ми спустилися з ним в копанку на 6 метрів глибини, де я захотів в цьому саунді записати з ним розмову. І я спитав в нього: "Пепік, а що ти скажеш про Шевченка?". І людина, яка зі мною  цілий день говорила на цьому їхньому діалекті місцевому (Сніжне селище чи місто), він раптом згадав мову, дитинство, маму, і він почав мене критикувати за те, що ми згадуємо Шевченка, Франка, Лесю Українку тільки у святкові ювілейні дні. (Оплески)

Україна – це "пепіки", а Шевченко – це його старший брат.  Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Прошу до слова голову Всеукраїнського товариства "Просвіта", народного депутата України першого-четвертого та  шостого скликань Мовчана Павла Михайловича.

 

МОВЧАН П.М.  Шановний пане головуючий, шановна громадо! Я хотів би, щоб ми подякували принагідно Сергію Проскурні за той безсмертний епізод, який залишиться завжди перед нашим внутрішнім зором. Коли юнак з біблійним образом, з вогняними очами і полум'яними вустами декламує Шевченка, і ми  на початку це бачили. Сергію, спасибі вам, поаплодуйте йому. (Оплески)

Чому це має таке важливе значення? Не "бебіки", не всі інші. Тому що найбільш інтернаціональна, не у старих поняттях і категоріях, а можна сказати глобальний твір Шевченка – "Кавказ", який уже сьогодні цитував міністр культури, це є програма дії для всіх упосліджених. По сьогоднішній день розтерзаний Кавказ двоголовий путінський орел довбе, послідовно. Там вибухи по аулах. Сьогодні цей орел перелетів на нашу територію.

І тому я міг би багато сказати, бо я займаюся творчістю Шевченка, дослідженням його слова, яке дано нам як програма. Слово від Бога, адже він у тих словах сказав: "Ну що б здавалося б слова? Слова та й голос, більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує. Знать, от Бога і голос той, і ті слова."

Це ж таке прочитання всіх філологічних праць. Всіх студій, які стосуються філології і природи слова, яке можна вбивати і лікувати. Якщо сьогодні існує така нова галузь наукова, як нейролінгвістика, коли, дійсно, досліджують, що слово є надзвичайно містичним, воно і синергетичне. Воно задано нам Тарасом Шевченком як програмою. І тут перевірте календар. Можливо, я помиляюсь. Можливо, ви мене доповните. Ми згадували, і Ірина Фаріон, 1914 рік. З чого почалося? Почалися великі зрушення. Російська імперія почала тріщати. 1914 рік – 100-річчя Шевченка. Можна потім перекидатися і перейти уже в ХХ сторіччя, і 1961 рік, і 1964 рік, - це дати, коли з'явилося шестидесятництво. Це дати, коли пасіонарність української нації знову була високою.

І це 2004 рік. Але перед цим був 1991 рік, про що згадував Роман Мар'янович Лубківський.

І сьогодні 2014 рік. Якщо навіть станеться те, що свого часу, як була катастрофічна помилка, яку здійснив Симон Петлюра, коли він генія нашого національного військового причепив до себе у вагоні, арештувавши його, і возив його, і потім висадили на якомусь полустанку, і не відомо, де він зник. Вбили чи, не відомо.

Якщо сьогодні причеплять, не дай Боже, Майдан до того вагону, який називається великий український, і влада його причепить, то попереду є 2019 рік, 2024 рік. Нам заданий великий алгоритм дій. Це треба усвідомити. Але він не тільки заданий нам. І світова велич Шевченка полягає в тому, що він вийшов поза межі національного.

Якщо згадуваний сьогодні Дудком епізод в Ворошиловграді, про те, що немає там, немає там української книги, то там сьогодні ви побачите, - тиражована всюди книга "Шевченко – вождь украинского национализма". Він поширений в мільйонних накладах! Він озброював, але озброював тих, хто йшов проти Шевченка.

Але я кажу категорично. Так як сьогодні ми написали у редакційній статті слова "Просвіти": Росія програє війну Шевченку, вона приречена це робити. І якщо…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити.

 

МОВЧАН П.М. Якщо російський філософ казав про те, що проблема истинного национализма разрешима только в связи с духовным пониманием Родины ибо национализм есть любовь к духу своего народа и при том именно к его духовному своеобразия. Тот, кто говорит о Родине, разумеет духовное единство своего народа, хто більш серйозніше і вагоміше сказав про це.

Але, у зв'язку з тим, що мені передав слово Анатолій Васильович Гайдамака, шановний пане Руслане, то я хотів би сказати про речі, які потребують нагального розв'язання, вони стосуються музейної справи.

Ви знаєте, що Анатолій Гайдамака, автор багатьох експозицій, починаючи, там не казахи робили, на Мангишлаці, а це його зусилля, пане Ігоре. Це, Ігор Дмитрович, це робив Анатолій, це його зусилля. Але сьогодні поміщено не тільки там. Вивітрили дух Шевченка із Канева, і ми побачили, що це вокзал. Сьогодні, коли ми зайдемо і подивуємося не вентиляції, а що там Шевченка немає, у центральному музеї Шевченка немає Шевченка. І тому негайно треба переглядати. І, мені здається, що одна постать, яка заслуговує на окрему увагу, яка є ініціатором всього нищення, повинна піддатися остракізму  нашому громадянському – це Лариса Скорик, це ініціатор, це та, хто впроваджувала дух антишевченківський, це та, хто руйнувала все, це та,, хто казала: "Шевченко - вождь українського націоналізму", це вона. І саме тому я звертаюся до всіх, хто причетний до сьогоднішньої ідеології, формування нових кадрів, щоб врахували і обов'язково, щоб вони понесли разом із директором музею, який носить ім'я Стуса, вони були покарані за всі зловживання: фінансові, моральні, ідеологічні, антиукраїнські. Дякую.   (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова Василя Вовкуна, режисера. Прошу підготуватися Івана Федоровича Драча.

 

ВОВКУН В.  Слава Україні! Я буду коротким.

Не знаю, справді, не можу вловити мети парламентських слухань. Тому що знаю чітку ідеологію попередньої влади, яка давала завдання – обов'язково робити ювілей Шевченка і з ювілеєм Днем Перемоги. Якщо іншу тему брати до цієї теми, то обов'язково додавати "ювілей Лермонтова".  І мені здавалося, що ми сьогодні зберемося і подумаємо, як швидко змінити ситуацію так, щоб Шевченко зазвучав на світ.

Розуміючи ситуацію матеріальну і не тільки, і організаційну, пропоную: в неділю відбудеться Шевченківське віче під назвою "Встане Україна – світ правди засвітить". Через тиждень на наступну неділю це Шевченківське віче може вже відбутися в Черкасах. І так в кожному обласному центрі, районному, в селі –  і за рік Шевченко прийде в кожну хату. Це перша пропозиція. (Оплески)

 Друга пропозиція – це міжнародний контекст. В 2000, по-моєму, в 2008 чи 2009 році, де мені теж казали, що це неможливо, з твором Станковича Євгена молитва, панахида за померлими з голоду, ми були у восьми столицях світу. І цей твір звучав у філармоніях. Я був тільки на одному в Тель-Авіві, де після закінчення твору, народ мовчав і жодного аплодисменту не було, народ плакав. Коли я прийшов  в Кнесет, ми вже говорили про політику, чому Ізраїль не признає Голодомор в Україні.

Друга пропозиція. Євгеном Станковичем написаний прекрасний твір для хору "Думка", солістів та симфонічного оркестру,  який називається "Страсті за Тарасом". Якщо їх об'єднати з виставкою, де Шевченка як маляра майже світ не знає – це буде прекрасний проект, якому хоча би судилося бути в Європі. І бажано, щоб цей проект відбувся не за міністерські гроші, а за спонсорські гроші, так як ми це робили по Голодомору.

І третє. І третє. Так як ЮНЕСКО справді відзначає, і дивлячись на Україну, як вона багато своїх ювілеїв навіть не доводить до Штаб-квартири ЮНЕСКО, бо це справді було, коли святкувався ювілей Гоголя і ми приїхали з прекрасною виставкою, фільмом, Генеральний секретар ЮНЕСКО прийняв мене, не зважаючи на те, що в графіку там не було записано, що треба прийняти міністра культури, і весь зал був наповнений, який задавав одне питання: "Ми не знали, що Гоголь  - українець". Ось як можна за один вечір дуже багатьом донести в меседжі ім'я Тараса Григоровича Шевченка. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова голову Ради товариства  "Україна – світ", голову президії Конгресу української інтелігенції, члена Спілки  письменників України, Героя України – Драча Івана Федоровича.

 

ДРАЧ І.Ф. Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха, відкрийте у нім академіка, ще одчайдуха з уха, ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім – йому було перед смертю лише 47. А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом. Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом. А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру, і молодо круговертить, молодо проти вітру, а він все шукає до пари наймичку з сиротою, а він пропаде за мною, не вашою, а отою. І горне гору роботи, бо в нього роботи гора. Гори до нього горнуться, сонце на вістрі пера. Він пильно у нас вдивається, вільний, свавільний. Самому здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум, а то регоче і тішиться неначе хлопчисько родий, Шевченко був молодим, Шевченко завжди молодий. (Оплески)

То вірш написаний років 20 назад, а зараз прочитаю вірш теперішній.

Моя дружина Марія радить мені як християнину ставити вісім свічок: за здоров'я ворогів видимих і невидимих, ворогів знаних і незнаних, недругів близьких і далеких, недругів вчорашніх і майбутніх. А я як затятий і покаянний язичник ніяк не можу позбутися настійливого бажання, щоб доля мого Президента, доля сучасного ката, мого народу стражденного, не могла ніяк розминутися з долею італійського християнина Беніто Муссоліні. (Оплески)

Шевченко, Павло Михайлович Мовчан є? Пішов. Є. Павло Михайлович, ти казав про полковника Болбочана, одного з блискучих полководців. Так що, я тобі скажу, що дуже відомо, хто його вбив. Його вбили чекісти, його особисто вбив Чебатирьов, є книжки, які про це написані, і це все відомо. І зараз ці всі книжки видаються і вони існують, а фільмів про того ж Болбочана немає і це все.

Але я ще інше хочу вам сказати, про те, що Шевченко в різноманітних ситуаціях постає як зброя не тільки в наших руках, але і зброя нашого, як тепер  можна сказати, найлютішого ворога.

Якось Президент нинішньої Росії приїздить в Україну і зустрічається не з Януковичем, а з тим Президентом, який ще був попереду, і починає йому читати: "Без малодушной укоризны, против мытарства трудной жизни постигнут тайны всех людей изведать  пропасти страстей, и сохранит полет орла и сердце чистой голубицы  все человек…" І він питає нашого Президента, а хто це написав?  Той каже, чи то Лермонтов чи Некрасов.  Розумієте в чому справа?

І ото, коли ми думаємо, і коли ми нарікаємо десь там, що Шевченко через те, що він писав і так, і так, звичайно, душа його була вся українська і все воно належало тому. Але коли він і пробував писати, і потім десь зарікався і каявся з цього всього, але душа його була ота войовнича, бойова, яка лежала і вела цю Небесну Сотню,  і не дай Боже, щоб ми з вами думали про ту небесну тисячу. І ото в кожному з нас скільки буде Шевченка і стільки буде людини. Дякую. (Оплески) 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Я прошу до  заключного слова голову Комітету Верховної Ради України  з питань культури і духовності Кириленка В'ячеслава Анатолійовича. Прошу.

 

17:45:56

КИРИЛЕНКО В.А.

Шановний пане заступник Голови Верховної Ради! Шановні члени  уряду! Шановні учасники слухань! Шановні українці, які нас чують і бачать по телебаченню! Понад усе я хочу від імені  Комітету з питань культури і духовності українського парламенту подякувати всім, хто взяв участь у слуханнях і хто виступив, і хто, на жаль, не зміг виступити. Якщо у когось є письмові дописи, коли ми будемо видавати матеріали слухань, ми обов'язково долучимо. Так що зголошуйтесь, передавайте до секретаріату слухань. Я думаю, ви подивилися ту раціональну частину наших слухань у вигляді проекту рекомендацій. Бо нам же ж окрім того, що сказати, треба потім і зробити. І ця справа дуже часто шкутильгала в українців, казали добре, робили не завжди добре.

Тому із того, що там запропоновано, ну, відсотків 95 не викликало жодних заперечень і не критикувалося тут, плюс, треба акцентувати по-моєму на ще декілька речей, які тут лунали і, може, не лунали, але які потрібно зробити. У нас новий міністр освіти, дякувати Богові, новий, не той, що був великим україноненависником, не побоюсь цього слова. Міністр тепер, який розуміє, що таке українська ідентичність і хто такий для нас Шевченко. Тому кожен учень і кожен студент бодай молодших курсів – першого, другого повинен протягом свого навчання обов'язково відвідати пам'ятні шевченківські місця.

І це треба записати прямо в нашому рішенні, якщо ви не заперечуєте. Правильно? (Оплески) І це не тільки Київ, не тільки Національний музей і дві філії - на Козиному болоті і на Пріорці там, про яких ми сьогодні не згадали, але там працюють абсолютно віддані шевченковій справі співробітники, співробітниці. І їм треба подякувати  принагідно, вони не дивлячись на вітри політичні, завжди робили і роблять свою справу. Але відвідувати треба і Канів, і Будище, і Шевченкове, і Моринці, і Качанівку, і Седнів, і ще багато чого, того, що має бути зафіксовано в рішення Міністерства культури про місця пам'ятні, які пов'язані із життям і творчістю Тараса Григоровича Шевченка. Це має бути каталог, офіційно затверджений і потім повинен бути дороговказ і для освітян, для музейників, для  кожного порядного українця, який розуміє, що він не зможе жити як відданий громадянин своєї країни, якщо він не буде знати бодай мінімально, хто такий і що таке для нас Тарас Григорович Шевченко.

У зв'язку з цим і шляхи до пам'ятних місць потрібно доробляти, особливо в інформативному плані. Коли з Києва один малюсінький, малесенький вказівничок на повороті у селі Софіївка, що, мовляв, там, праворуч, знайдете Канів і там знайдете батька нашого, то це жодної критики не витримує. Сотні вказівників з усіх боків мають бути коричневого кольору, як у всій Європі, які вказують на те, що історична пам'ятка і що це взагалі місце святе для кожного українця. І так до кожного шевченківського об'єкту. Це я буду звертатись офіційно як голова комітету і до віце-прем'єра, і до міністра культури: разом з усім урядом щоб вони це у швидкому часі, у цьому році обов'язково, це зробили.

І, до речі, може, і подумати принагідно для багатьох категорій, а, може, цього року і для всіх, розумію, що це фінансово питання делікатне, але вхід до пам'ятних шевченківських місць і до музеїв треба робити безкоштовним, хоча би цього року. Хай люди йдуть, хай це паломництво буде, і навіть той, хто не має пару десятків гривень, хай знає, що держава ці пару десятків гривень за нього заплатить. І це треба теж поставити це питання. І записки такі мені передавали із залу також.

Крім того, обов'язково (елітні видання – це дуже потрібно, ми дякуємо Інституту літератури і всім причетним) і енциклопедія шевченкознавства, і повне зібрання треба нарешті видати. Але масовий "Кобзар", чи "кобзарі", разом із біографією мільйонним тиражем по мінімальній ціні – це завдання держави. Цього оку треба це зробити (Оплески).

Тут був Мураховський від Держтелерадіо. Він  займається видавничою справою, і в уряді треба приділити цьому велику увагу, в швидкому часі це забезпечити і зробити це доступним.

Ну і я підтримую, звичайно, пропозицію пана Романа Лубківського, що треба зробити національне свято – 9 березня. (Оплески)

 І відповідну пропозицію ми всі, члени Комітету з питань культури і духовності, внесемо на розгляд парламенту. Ви знаєте, що це треба вносити зміни до Закону про святкові і вихідні дні. І сподіваємось, що поки воно гаряче, то хоча б у цьому такому половинчастому складі Верховна Рада України за це проголосує, і це буде справедливо. Бо коли робочий день, і ніхто не згадує про нашого батька Тараса, то тоді і минає він якось непомітно для кожного з нас. А так будуть всі знати: і школярі, і не школярі, і пенсіонери -  вихідний день для того, щоб ви згадали того, хто нас врятував ще в ХІХ столітті і забезпечив наше існування як українців, яке тепер буде вічним.

Дякую всім за роботу. Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я прошу до слова, до заключного слова міністра культури України Нищука Євгена Миколайовича.

 

НИЩУК Є.М. Шановне товариство, я думаю, що це парламентські скликання, які підтримував довгий час навіть в ті часи, коли це було складно робити,  голова Комітету з питань культури і духовності В'ячеслав Кириленко, є вкрай важливими. І я думаю, що за весь цей час, це такий великий семінар був. Практично кожна думка була дуже важливою і практично доповнювала одна одну, ну, і так, за деякими виключеннями, звичайно.

Дійсно, найголовніше те, що сказав В'ячеслав Анатолійович, щоб ми тут все це записано було, а воно, дійсно, там записано,  записані всі пропозиції. Я думаю, що вони ще будуть поза межі часу продовжуватися. Їх треба реально втілювати, бо тоді буде суть того, що ми дійдемо до наступних скликань. І очевидно, і я, ну, не знаю, тож кажуть уряд самоубивств на три місяці. Мене не хвилює там подальша історія, але, моя особиста, мене хвилює те, що ми зараз  хочемо закласти в  історію і в ідею національної культури. Мій шлях, це мій шлях. Мені його треба достойно і чесно пройти.

І, безумовно, що те, що сьогодні відбулося, це велике навчання для мене. Щиро і очевидно. Тому, що я практично вхожу...  Я до цього знав людей. Знаю, які підрозділи, цехи. Але ж це системна робота, якої я повинен вчитися. І, безумовно, що тут велика відповідальність ще й на людей, заступників, які, очевидно, мають систематизувати і бути людьми, які знають апарат.

Але разом з тим я ще й усвідомлюю, що я повинен репрезентувати і сьогоднішнє наше скликання шевченківське. Репрезентувати його і в ширшому колі українському. Хтось дивився сьогоднішнє скликання, хтось не дивився. Але його треба доносити. Його треба доносити і в світі. Хоча дуже дякую всім, хто найшов змогу приїхати тут з діаспори і вже безпосередньо зробив роботу, створюючи компакт-диски і все інше.

Це жертовна велика робота буде. Всі ті заходи, які у мене там виписані, все, що треба підтримати і будуть кошти на це, а нам там сказав міністр фінансів, почекайте до квітня, як МВФ дасть гроші – тоді будемо розмовляти. Але процес не може зупинятися. Багато областей хвилюється тепер, бо всі злети обласні, оці показові палацу "Україна". А це я сказав, що 1 мільйон, це 9 березня. А ще 8,100 на подальші і щомісячні покази у палаці "Україна" обласних злетів. Для чого?

Якщо область може. Не зупиняє роботу. Але ми можемо в іншому форматі презентувати підготовку області до Шевченківського звіту, в якомусь іншому. Може, це буде на відкритому приміщенні, може, це буде біля, на Чернечій горі. Це пропозиції будуть тієї ради, яка вже буде входити. От, для чого просто викидати мільйон на оренду палацу "Україна"? Я не знаю, як ви думаєте. Тому це як приклад, зразу 8,100 там іде.

Театр. Тут казали. Але, насправді, у травні місяці за будь-яких обставин мають бути фестиваль, навіть би не назвав не фестиваль, а сповідь театру і всі роботи, які зараз готуються і театр Франка готує. Я готовий, до речі з студентами післязавтра здаю роботу, також готують все ж таки деякі театри вистави, треба, щоб їх побачили люди і не тільки в Києві. Треба, не знаю, находити інвесторів, не знаю, кого ще, але це повинно їхати по Україні. І не забути про дітей, які готуються, дітки віршики вчать, дітки готують Шевченківську програму. Це також і ми не можемо відкидати, зараз сказати, ні на що грошей немає і все, до побачення. Такого не може бути. Будемо шукати інше вирішення. Але оці такі демонстративні речі, на які йдуть великі гроші, звісно їх не буде.

Безумовно, з кіно така сама ситуація. Будемо намагатися доробити і цей фільм. І тут, я бачу, ще режисери є, які виношують ідеї і почали роботу. Одним словом, шановне товариство, ми разом, не тільки я, я несу за відомство відповідальність. Обіцяю зранку до ночі, так і зараз відбувається, незважаючи на температуру і страшну ангіну, працювати разом з вами. Я прошу підтримки і дякую за довіру. Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановне товариство, час у нас завершується, підводимо підсумки наших сьогоднішніх парламентських слухань. Бажаю вам всім великої мудрості і радості, перш за все, бо Шевченко – це все-таки радість, а не смуток. Я хочу, щоб на ваших обличчях, коли ви згадуєте за Шевченка була усмішка, згадайте його якби не було йому складно і важко, якби йому не було в житті проблематично, він завжди це долав з хорошої, з гарним жартом і гарною усмішкою.

Отож, шановне товариство, великий Шевченко сьогодні нам подарував великі відчуття. Ми сьогодні з вами поспілкувалися і отримали великий заряд одне від одного і від Шевченка, зокрема.

Пам'ятаєте, колись він, ще служивши солдатом в тому Казахстані, і колись казав, що мене той полковник, най йому гикнеться, послав на ту річку "кому Дар'я, а кому мачуха", там рубати очерет, а сокири не було. Пам'ятаєте, як він жартував зі своїм ротним Богомоловом,  якому прийшов і сказав українською мовою: "Дати три сокири". Той бідний ротний не знав, що ж то така та сокира. І будучи там в Казахстані, розмовляючи тою солдатською, як він казав, мовою, він все одно міг жартувати. І в результаті той ротмістер вже нашкрябав на четвертому аркуші, яких три подер: да выдать три сокиры.

Тобто я, звісна річ, в жарт хочу вам нагадати, що ось так весело, нехай вони плачуть. Нехай вони наші вороженьки будуть сумні. Ми, згадуючи Шевченка, маємо радість мати на серці, що він в нас є. Що він нам дарує бути великими послідовниками його.

Отож, я з вашого дозволу, хочу подякувати нашому комітетові, який все-таки в будь-який час в будь-що, але все-таки ці наші слухання зробив. Щира подяка вам. (Оплески)

 Щира шана і подяка нашим українцям, які змогли доїхати в такі буремні для України часи і підтримати  своєю присутністю нас усіх. (Оплески)

Я щиро вдячний вам усім, хто взяв участь. І прошу ваші пропозиції, які сьогодні все-таки не пролунали з тих чи інших причин, а з огляду на все-таки час ми не змогли розтягнути, прошу передавати це до секретаріату комітету, вони обов’язково будуть враховані.

Ну, і на цьому, шановне товариство, тільки слухання оголошую закритим. Дякую. Слава Україні!