Стенограма комітетських слухань, присвячених обговоренню проекту Закону "Про засади державної мовної політики" (реєстр. №9073), що відбулися 20 червня 2012 року
02 липня 2012, 16:31
СТЕНОГРАМА
комітетських слухань, присвячених обговоренню проекту Закону «Про засади державної мовної політики» (реєстр. № 9073)
від 20 червня 2012 року
Веде засідання Голова Комітету з питань культури і духовності
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановне товариство! 16:00. Дозвольте розпочати наші комітетські слухання.
Хочу вам сказати, що є сьогодні на нашому цьому обговоренні, на наших слуханнях присутні представники усіх без винятку фракцій. Зараз ще має прийти тільки Вікторія Дем'янчук, член нашого комітету і представник Компартії. Ми маємо сьогодні, є депутати інших скликань, не тільки цього. Є представники керівного складу Міністерства закордонних справ, Мінфіну, Мінкультури, Міносвіти, Держкомтелерадіо, радник секретаря РНБО, голова Всесвітньої координаційної ради України, відомі українські дипломати, видатні вчені, представники громадських організацій.
Комітет з питань культури і духовності пропонує сьогодні обговорити 3 фундаментальні питання, основні питання, для того щоби при прийнятті, можливому прийнятті законопроекту в другому читанні була врахована думка української громадськості. Ми пропонуємо на розгляд 3 питання: перше – це міжнародний європейський досвід державної мовної політики країн, які ратифікували хартію, тобто міжнародний досвід, друге – це наслідки для національної безпеки держави і третє питання – відповідність Конституції України.
Мушу вам заявити про те, що дав згоду сьогодні взяти участь у цьому Леонід Макарович Кравчук, голова Конституційної асамблеї. Не знаю, як там за участю Президента, як це, але тільки як воно закінчиться, він пообіцяв бути тут. Так само, як і Марина Ставнійчук, вона теж член цієї асамблеї, але вона водночас є і членом Венеціанської комісії, її позиція оприлюднена в газеті "День" щодо цього законопроекту. Також Сергій Головатий теж обіцяв сьогодні підійти, як тільки закінчиться засідання асамблеї. Вони запрошені і пообіцяли обов’язково бути.
Я би запропонував, можливо, нам не обговорювати ці питання окремо, бо все одно, очевидно, кожен із виступаючих буде так чи інакше, але виходити за межі, скажімо, питання чи міжнародного досвіду, чи наслідки для національної безпеки, чи відповідність Конституції. Через те очевидно було би непогано, щоби ми комплексно обговорювали, хто вважає яке питання для найважливіше, брати його для свого виступу.
Вирішили ми працювати стільки, скільки буде потрібно. Регламент – це максимум 5 хвилин виступу. Тому що дуже багато людей хочуть виступити: і народні депутати, і професіонали, і мовознавці, і юристи, і представники виконавчої влади, і тому подібне. Через те я готовий нажити собі ворогів у тому, що я буду буквально, якщо понад 5 хвилин, я буду просто-на-просто зупиняти, для того, щоби виступили всі ті, хто вважає за необхідне сьогодні взяти в цьому участь.
Ми з вами зібралися між першим і другим читанням. Не буду повертатися до першого читання, ви всі знаєте ситуацію, яка склалася. Скажу єдине на початку для того, щоб модерувати нашу дискусію сьогодні, що, мабуть, ніхто, ні автори законопроекту, ні народні депутати, ніхто не розраховували, що цей закон викличе таку потужну детонацію в українському суспільстві. Тому що за останніми дослідженнями соціологів, я був вражений, я думаю, що і багато хто з вас буде вражений, питання мови сьогодні в українському суспільстві, це було опитано буквально ось останнім часом, з 31 травня по 6 червня, було опитано понад тисячу мовних носіїв. З’ясувалося, що питання про статус російської мови, взагалі мовне питання стоїть на 31 місці в українському суспільстві і займає 3,9 відсотки. Це тоді, скажу вам, коли в 2004 було 8,9 відсотка. А сьогодні 3,9. Тобто не лише не збільшується, так би мовити, інтерес до цього питання, а він буквально осідає. На першому місці – безробіття, заробітні плати, пенсії, екологія, міжнародна політика, політичні арешти і тому подібне. І мовне питання стоїть, ще раз кажу, тільки на 31 місці.
Я хотів би нагадати вам про те, що фактично цей законопроект, відправна його точка сфальшована. Йдеться про Європейську хартію, прекрасний, до речі, документ, який спрямований на те, щоб зберегти ті мови, яким загрожує смерть, смерть мови. В Росії буквально за останні десь 15-20 років за даними зникло ще десь 8 національних мов, тобто помер останній мовець і мова помирає як така.
Через те, я нагадую, що Медведчук, який тоді головував на засіданні запропонував ратифікувати цю хартію, був звичайно тиск великий, на це, але хартія була ратифікована із довільного перекладу. При чому перекладу не з французької, з англійської базових, на яких він був документ прийнятий, а з поганенького російського перекладу. Це зроблено було навмисно, тому що випало поняття загрожуваної мови, тобто мінорі тарної мови, натомість, залишилися регіональні мови і через те, фактично було сфальшовано самі ідеологію цієї хартії, яку, до речі, не прийняла Росія, хоч вона мала б її прийняти в першу чергу.
У вас в документах є, я не буду гаяти на це часу, подивіться там, є країни, які ратифікували і які мови, справді, ратифіковано тільки заради того, щоб зберегти ті рідкісні мови, які зможуть зникнути.
У нас це все було переведено, звичайно на мову російську, було зроблено вже кілька версій цього законопроекту, передостанній був, не залишилось від нього фактично камінь на каменю, через те автори пішли іншим шляхом, вони вже не пропонують в своєму законі пряме введення другої державної мови, а натомість, нібито посилаючись на хартію пропонують нам прийняти мову національної меншини.
З'ясувалося, ось у мене є данні, я можу вам про це сказати, Закарпатська область станом на 2001 рік проживає понад 100 національностей, це найбільш інтернаціоналізована, так би я сказав, область. Ми отримали телеграму, я вам її повинен зачитати, не від рядової людини, а від голови обласної ради пана Балоги, підкреслюю, голова обласної ради.
Вельмишановний Володимире Михайловичу! Ми, представники органів місцевого самоврядування Закарпатської області, депутати, там так… пропущу, до вас звертаємося із проханням, не вносити на повторний розгляд пленарного засідання Верховної Ради України законопроект, номер там такий-то, такий-то, про основи мовної політики. Величезний суспільний резонанс та інциденти мали місце під час пленарного засідання 24 травня, засвідчили, що в черговий раз мовне питання стає предметом розбрату в українському суспільстві, досвід Закарпаття, багатонаціональної області підтверджує, що Конституція України врегульовує міжнаціональні відносини і гарантує національним спільнотам вільне володіння, і використання рідної мови. Прийняття цього закону може спричинити дестабілізацію в країні, загострити політичну ситуацію. З глибокою повагою голова обласної ради Балога.
Так от можу вам сказати, що якщо дотримуватися того постулату закону, що 10 відсотків мовних носіїв можуть проголошувати, на рівні з державною мовою, свою мову національної меншини, то тільки в Закарпатті єдине місце, де угорці мають, на 2001 рій це дуже застарілі дані, їх треба було б ще вивчати, понад 10 відсотків. Решта, в жодному регіоні, на десять відсотків, опріч росіян і російськомовних мовників ми не маємо. Тобто, мова йде фактично про введення другої російської мови.
Щоб я ще хотів додати до цього питання? Ми отримали на сьогоднішній день, я наголошую на цьому, тобто, не на сьогоднішній день, а фактично вже закінчено вчора, до 12 години ночі ще можна було вносити поправки до другого читання. Абсолютний рекорд, який тільки міг бути і це говорить знову ж таки про увагу депутатів, в першу чергу, до цього законопроекту, понад 2 тисячі поправок. Ще такого не було до жодного законопроекту, якщо я не помиляюсь, з них десь 200 ще не опрацьовані, вони вже внесені, але вони ще не опрацьовані.
Мушу сказати про те, що самі автори, Ківалов і присутній тут пан Колесніченко, самі внесли 52 поправки особисто. Крім того, від більшості, яка фактично прийняла цей законопроект, десь біля 10 людей тільки внесли поправки, решта це поправки опозиції, які були. Комітет буде їх опрацьовувати, ви самі розумієте, що це колосальна робота, колосальна справді робота, нам потрібен час.
Після цих слухань, очевидно, вже завтра, після завтра ми почнемо працювати над цими поправками – це наше право.
Через те тут є присутній Колесніченко, немає Ківалова. Я був здивований, коли голова правового комітету заявив в Інтернеті про те, що 19 числа вони вже будуть голосувати за законопроект. Це у той момент, коли ми ще мали право вносити ці поправки.
Через те будь-які інсинуації довкола того, що комітет там щось не хоче, ми все робимо за нашим Регламентом. Надійшли поправки, ми ці поправки будемо аналізувати. Є дуже багато, причому професійні глибокі поправки. Ми це закон будемо опрацьовувати.
І скажу на закінчення, щоб вже надати можливість виступати нашим професійним людям, яких ми сюди запросили. Хочу вам зацитувати Дениса Казанського – це журналіст із Донецька, я підкреслюю, журналіст із Донецька: "Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защищаться – это вы сами". Це звершення до Партії регіонів, це опубліковано і тому подібне. Да, це політика, звичайно.
Через те ми будемо опрацьовувати ці поправки. Я думаю, що по ходу ми будемо обмінюватися думками. Через те давайте, я все-таки надам зараз слово, присутній Колесніченко, автор цього законопроекту. Давайте ми вислухаємо його. Ще раз нагадую, регламент до 5 хвилин, Вадиме. Прошу.
КОЛЕСНІЧЕНКО В. В. Спасибо.
Для начала, уважаемые коллеги, мне, конечно, как автору законопроекта
Удивительно, почему меня вообще-то не пригласили на данное мероприятие, а уведомили руководство фракции. И при этом нас пригласили на 15 часов, хотя остальных почему-то приглашали на 16. Но это норма нашей жизни и нет необходимости об этом переживать.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я вибачаюсь, Вадиме. Я відповідаю. Ми планували на 15-у, але у зв'язку з тим, що у цей день буквально в останні дні було винесено Конституційну асамблею, і для того, щоб був присутній перший Президент і голова цієї асамблеї, ми перенесли на 16-у. Це робота, і ніякої інсинуації тут немає.
КОЛЕСНІЧЕНКО В.В. Но кто-то ж должен был уведомить кого-то. Но норма жизни, и я к этому давно привык.
Уважаемые коллеги, знаете, хотелось бы, конечно, конструктивного диалога, особенно, когда диалог ведется с людьми, которые, ну, по сути понимают вопрос и знают, о чем говорим. Нет предмета, нет смысла разговаривать с юристом-патриотом, потому что нет разговора, есть только выпученные глаза.
Вот вы знаете, мне интересно было посмотреть пресс-релиз, который выпустил Комитет Верховного Совета по вопросам культуры и духовности. Вы знаете, вот сложно, вот как можно вести дискуссию, когда правовое невежество, в данном документе, просто "сквозит". Вот конвенция, рамочная Конвенция о защите прав национальных меньшинств, она занимается защитой национальных меньшинств. А европейская Хартии региональных языков и языков меньшинств, она защищает языки, которые исторически сложились и находятся на той, или иной территории. Это два разных документа, это два разных международных обязательства.
Потому, ну как комментировать рассказы про умирающие языки, когда, не знаю, раздали ли вам этот в документах, в Европе итальянский, немецкий являются региональными языками, а их носителей от 180 до 200 миллионов человек. Ну, разве вот в таком контексте мы можем о чем-то говорить?
Потом рассказ о том, что всего лишь там 32 место тема языка для нашего населения. Так а почему же мы тогда такой глупый, бессмысленный вопрос рассматриваем на парламентско-комитетских слушаниях. Это же ничего не значащий документ, это никого не беспокоит. Вы знаете, кичиться документами, которые поступают из различных городских и областных советов, мы вам можем представить сегодня уже более 1000 подписей граждан Украины, требующих принятия этого документа. Мы можем представить вам десятки решений областных, городских, районных и сельских советов, требующих принятия этого документа. Так что, это значит "люди второго сорта", они не имеют права на то, чтобы их услышали?
Конечно, мы можем здесь говорить о чем угодно и сколько угодно. И в этой части, конечно у меня двойная мораль, ложь, которая звучит в нашем парламенте, безусловно, расстраивает. Потому что тот же руководитель парламента господин Литвин, заявляет о необходимости широчайшего рассмотрения этого законопроекта, о том, что необходимо опубликовать. Мы, от имени фракции, обращаемся к господину Литвину: опубликуйте в "Голосе Украины". 10 дней молчания, сегодня "разродился" документом господин Литвин о том, что нет необходимости этот документ опубликовывать, потому что он и так опубликован на сайте Верховного Совета. Чтоб было нормальное, понятное обсуждение, а не ложь, передергивание, которые происходят, в том числе, в нашем парламенте, фракция Партии регионов сегодня по своей квоте поставила задачу перед "Голосом Украины" опубликовать данный документ для того, чтобы люди наконец-то увидели, что вокруг документа, кроме лжи, больше ничего никто ничего не насаждал. И вот это – трагедия нашего парламента, трагедия тех, кто считает себя политиками и борцами за независимость Украины, что они такими действиями, по сути, уничтожают будущее у нашего государства.
Для примера могу привести вопрос о ситуации на западных границах украинского государства: граждане Украины венгерского происхождения и румынского происхождения, я думаю… ну, надеюсь, что кто-то из присутствующих знает о тех грубейших сепаратистских настроениях, которые существуют сегодня на этих территориях.
А причину не знаете? А я напомню: за "поганих Совєтів" эти меньшины имели детские садики на родном языке, школы и высшие учебные заведения. Демократическое украинское государство лишило их этого права. Вопрос: так почему же там сегодня горят сепаратистские настроения, почему соседние державы их поддерживают, почему пошла сплошная паспортизация этих граждан паспортами иностранного государства? Надо задуматься, для чего это происходит, и почему большая часть граждан Украины хотят иметь второй паспорт Российской Федерации? Не потому, что они хотят ездить бесплатно либо по льготам через границу, люди пытаются защитить себя от национализма, от пещерного национализма. И если мы заботимся о будущем нашего государства, мы должны эти вещи безусловно понимать. Конечно, это не понятно патриотам, потому что этим вопросом, конечно же, должны заниматься специалисты.
Поэтому фракция Партии регионов, руководство Партии регионов повторно предлагает провести общенациональный круглый стол со специалистами, а не патриотами, с людьми, которые понимают, что мы живем в многонациональном государстве и мы хотим общаться с теми людьми, которые законопроект читали и понимают, что если мы попытаемся уничтожать права части граждан Украины, это обозначает обрекать украинское сообщество на бесперспективное прозябание либо дезинтеграционные процессы.
И, наконец, главное. Вы знаете, когда я почитал пресс-релиз данного комитета, уже все выяснилось. Этот комитет уже стал комитетом… А, извините, вот уже автор одного замечательного… госпожа Геращенко… замечательного опуса по поводу данного законопроекта. Она ничтоже сумняшеся объявляет о том, что в данном законопроекте авторы защищают еврейский язык. Вы знаете, я с лупой в руке попытался найти там еврейский язык и не нашел его. Потому что там указан язык идиш. Да потому что Европейская хартия региональных языков защищает не литературные языки, а языки происхождения. Но это опять же доя специалистов.
Так вот, читая этот документ, я понял, что данный комитета взял на себя обязанности Конституционного Суда, суда инквизиции и по сути революционной тройки 37-го года по сталинском режиму. Они готовы расстрелять всех, кто с ними не согласен.
Поэтому, чтобы не тратить ни свое время драгоценного, а дождаться все же работы со специалистами, я не считаю необходимым присутствовать на данном заседании, потому что, я думаю, половина людей даже не понимают, почему их сюда пригласили. А господину Яворивскому я бы порекомендовал, если вы хотите круглого стола, то подобные ультиматумы, как вы распространили, как минимум, не прилично.
Спасибо вам. При этом я с уважением отношусь к присутствующим здесь гражданам.
_______________. Ну ти ж брехун наскрізний.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я дуже просто прошу, товариство, це ж засідання комітету, і ми дотримуємося. Зараз, зараз, пане Квіт. Товариство, я просто дуже прошу, не піддаваймося на… Я хочу просто… та йому це не цікаво звичайно.
Я хочу показати, я домігся того, у мене в руках справжній автентичний переклад, стоїть печатка того, хто переклав, подивіться, його прізвище – Сибіга. В Міністерстві закордонних справ є люди, які спеціально займаються перекладом. Це дуже делікатна річ міжнародних документів. Однак кома не там або що, це… Ось у мене це все є. через це називається, автентична назва цієї хартії – Європейська хартія регіональних або міноритарних мов. Вони міноритарні мови в тому ратифікованому варіанті вони викинули.
Через те я як народний депутат я подав свій законопроект для того, щоби виправити цю фатальну помилку і прийняти до того Закону про ратифікацію на базі діючої основної хартії. І прес-реліз у вас є, ви почитайте, подивіться, я не розумію, до чого тут можна було би присікатися.
Я прошу зараз до слова, я просив би зараз пана Василенка, людину відому в Україні, знану. Потім можу дати Квітові. Будь ласка. Ректорові академії.
ВАСИЛЕНКО В.А. Дякую Володимире Олександровичу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Доктор наук, український дипломат, правозахисник, відома людина, так, правознавства. Будь ласка.
ВАСИЛЕНКО В.А. Я хотів би зупинитися саме на правових аспектах спочатку.
Я згоден з Володимиром Олександровичем, що Хартія при її ратифікації була спотворена. Була спотворена не тальки назва Хартії, але термінологічний апарат і спотворений відповідний зміст Хартії. В цьому документі не йдеться зовсім про статус мов, там немає жодного слова про статус мов. Там говориться про певні мови, які поширені, або не поширені на певній території і не більше. І головна ідея Хартії взяти під захист і підтримати за допомогою державних інституцій ті мови, які є менш поширеними і які мало поширені, а деякі з них знаходяться на межі зникнення, це ідея Хартії. У нас же ті, хто так наполягав на ратифікації Хартії, а я нагадую, що Кучма будучи під тиском Росії тричі вносив цей документ на ратифікацію парламенту і таки пробив ратифікацію цього документу, хоч Україна спокійно могла утриматись від його ратифікації.
Так от, потім почалася компанія з нав’язування російської мови як регіональної шляхом ухвалення антиконституційних рішень органами місцевого самоврядування. І ця, власне лінія, зараз буде продовжена, якщо буде ухвалений цей законопроект.
Тепер щодо законопроекту. Законопроект створює механізм підміни Конституцію антиконституційним законом. В статті 4 цього документу говориться, що від нині даний закон є виключною підставою для регулювання мовної проблематики в Україні.
І далі, якщо ви візьмете перехідні положення, то в перехідних положеннях є перелік там, близько 30 законів, мовні статті яких є уособленням і виявом державної мовної політики, яка ґрунтується на статті 10 Конституції. Тепер же пропонується вилучити ці положення, які ґрунтуються на статті 10 Конституції, з усього законодавства України. І керуватися Хартією, яка ставить, якщо не поряд, то на рівні з державною українською мовою, російську мову у всіх сферах практично суспільного життя. Це ніщо інше як шлях і засіб витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя.
Далі. Законопроект передбачає встановлення статусу мов рішеннями місцевих рад, відповідно до кількості там населення, яке підтримує запровадження, ту чи іншу мову. Йдеться не тільки про 10 процентів населення, а й менше, якщо місцева рада ухвалить відповідне рішення. Це явно антиконституційне положення. Тому що, відповідно до пункту 4, статті 92 Конституції України, порядок використання мов встановлюється виключно законами України. Мовне питання – це загальнодержавне питання, загальнонаціональне питання. І місцеві ради не можуть своїми рішеннями врегулювати статус і порядок застосування мов, а закон цей прямо передбачає зовсім інше, антиконституційний порядок мовного регулювання.
Тепер далі. Запроваджується принцип мовного самовизначення, це по-моєму стаття 5 цього законопроекту, де говориться, я цитую, право мовного самовизначення. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.
Що це означає? Це означає, що говорить кожен, що кожен державний службовець може вільно обирати мову, якою він спілкується, якою він користується і так далі. Якби в цьому документі було записано, що відповідно до Конституції України обов'язком Президента України, членів уряду України, всіх державних службовців усіх рівнів є обов'язкове володіння українською мовою, використання її скрізь і завжди при виконанні службових обов'язків, я б ще міг зрозуміти таке положення. Тобто, ну, це такий акт. Весь документ – це, власне кажучи, акт правового шахрайства, будемо так говорити. Так, це акт правового шахрайства, тому що тут під виглядом, ну, юридично сформульованих положень певних фактично йдеться про заміну і підміну Конституції і підрив статті 10, кардинальної статті 10 Конституції України. Я нагадую, що відповідно до рішення Конституційного Суду 1999 року державність української мови є елементом конституційного ладу України. Тобто цей законопроект він є підкопом, підривом конституційного ладу України без всяких варіантів.
Ну, далі тут можна багато говорити. Ну, скажімо, провокативні певні положення в цьому законі. Коли в переліку мов, які підлягають захистові включена русинська мова. Всі знають фахівці філології, що це діалект української мови. А відповідно до Хартії вона не поширює свої дії на діалекти, це визначено в терміні «регіональна або міноритарна мова». Або, наприклад, от вам приклад ще один абсолютного шахрайства. Значить, преамбула, цитую Преамбулу: «Враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів проголошених у Міжнародному пакті Організації Об'єднаних Націй про громадянські і політичні права та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини є невід’ємним правом кожної людини.
Дивимося ці документи. Про слово «мова», «ленгвіч», зустрічається в пакті про громадянські і політичні права в статті 2 і 4 лише. Але про що говорить стаття 2 і 4. Там йдеться про принцип заборони і неприпустимості дискримінації на мовному ґрунті, аж ніяк про вільне використання мов в житті. Те ж саме, візьміть Конвенцію Ради Європи. Це в статті 14. Знову-таки зафіксований, один раз зустрічається у всьому тексті документу слово «мова», і то в зв’язку з принципом не дискримінації, а не з принципом вільного використання якогось.
Ну, і таких шедеврів тут, тут можна їх, про них можна говорити довго і, ну, висновок який. Що в принципі цей закон, законопроект, він не підлягає реформуванню. Він на стільки ущербний в своїй концептуальній суті, що потребує на стільки докорінної переробки, що на основі його повинен новий закон бути ухвалений.
Ну, якщо говорити про консенсус. Значить, ну, який це консенсус, коли не зважаючи на те, що солідні установи і українські, і міжнародні дали негативний відгук на цей законопроект, який є творчістю, я не знаю, де він створювався, в Києві чи в Москві. Що він не годиться. І його намагаються нахабно і силовими методами просунути. Про який консенсус йдеться?! Але ж йдеться про кардинальну норму конституційну. А норми Конституції, я ще нагадую, вони мають ухвалюватись консенсусом.
Ну і нарешті, є висновок Венеціанської комісії.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, пане Володимире, завершуйте.
ВАСИЛЕНКО В.А. Я завершую.
Саме щодо цього документу. Бачите, жаль, пішов Вадим Васильович.
Значить, він же скрізь на всіх передачах телебачення і радіо говорить, що Венеціанська комісія підтримала його закон і взагалі закон гарний, ніхто проти нього не виступає. Значить, Венеціанська комісія зробила висновок щодо цього законопроекту: да, що він трошки відійшов від того старого проекту, яку «трійця» підготувала, але він залишається концептуально хибним. І всі недоліки, деякі дрібні недоліки були виправлені, але в основі, концептуально, він підриває статус української мови як єдиної державної, як інтегруючого фактора українського суспільства. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую і я вам, пане Володимире. Хтось каже, жаль, хтось каже, не жаль, що пішов автор законопроекту. я просто дозволю собі процитувати його слова, вони вже опублічені. «Считать поддержку украинского законопроекта вынужденной мерой, промежуточным шагом для достижения главной цели – придания русскому языку статуса государственного». Читаю далі, цитую його. «Мы – коренной, государствообразующий этнос украинского государства. Украину мы создавали 20 лет, 20 лет назад. Украина – это не результат национально-освободительной борьбы…». Далі. «В половине регионов Украины мы сможем выстроить вертикаль: детские дошкольные учреждения, школы, высшие учебные заведения. Мы можем предположить, что рулетка крутнулась и политическая ситуация в стране изменилась. В данном случае я и себя обезопасил – в политическом смысле меня можно устранять, не устранять, ситуация не измениться, суть уже работает».
Я передаю слово голові правового нашого комітету – Сергію Міщенку, і прошу його звернути увагу на конституційність чи антиконституційність цього закону. Прошу.
МІЩЕНКО С.Г. Дякую. Доброго дня, шановне зібрання! Дійсно, Комітет з питань правової політики, хто знає, хто не знає, займається перевіркою законодавчих актів до відповідності до Конституції. І за моїм дорученням відповідно в своїх межах фахівці зробили відповідний висновок. І, чесно кажучи, на пам'яті не було ні одного такого законопроекту, майже 100 відсотків законопроектів проходить через комітет. Ну, мабуть, тільки там про Кабінет Міністрів, коли там узурпували владу, передавали від Кабінету Міністрів, парламенту до Президента, але і цей законопроект не може зрівнятися по стільком нормам, які суперечать Конституції. Якщо б я зараз почав би їх оголошувати всі, то тут нам не хватило б цього зібрання.
Але на основних я зупинюся і хочу ще додати те, що то заявив голова комітету судоустрою пан Ківалов, а не правової політики, про те, що ми приймемо в другому читанні, щоб ніяких не було інсинуацій після цього. І те, що хоч і було воно на 31-му місці, як Володимир Григорович, Олександр Григорович сказав про це, зараз, я думаю, що воно не на 31-му місці, воно зараз на 1-му місці після того збурення, яке сталося. Якщо б зараз провели соціологічне дослідження, то, мабуть, більшого збурення за часів незалежності в країні не було. Ну, це політичні речі, а тепер щодо конституційних.
Ну, по-перше, у проекті закону має місце невиправдана підміна поняття «мови національних меншин», яке використовується в Конституції України, поняттям «регіональна мова». І крім регіональної мови ще додається мова меншин, що не відповідає Конституції, у нас є поняття «мови національних меншин».
Потім «об'єкти захисту» цього закону. Передбачено в цьому законопроекті тільки 18 мов, а це дискримінація по відношенню до інших мов. Тільки в Закарпатській області 100 національностей в нас знаходиться. А чому 18 обрано? От незрозуміло, чому.
Далі. Ну, я не кажу вже про 10 відсотків і більше 10 відсотків. А випадках, в якихось випадках може і менше 10 відсотків, але там місцеві ради приймають це рішення. Але ж закон, в Конституції сказано, що такі рішення приймаються на рівні закону. І тому про це говорити треба таким чином, що хочуть якусь одну мову провести, не треба там їм 18, а 10 відсотків і більше, щоб запровадити одну-єдину мову, яку, ви всі здогадуєтесь.
Далі. Що акти вищих органів державної влади – це стаття 10 законопроекту – приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншою регіональною мовою або меншин. Про що можна ще говорити? Тут не тільки порушення Конституції, тут зразу стає все зрозуміло, чому це стає. А стає те, що оте політичне шахрайство, як сказав мій попередник, це, дійсно, так, гасла були, що треба вводити російську мову другу державну, але, зрозуміло, що це треба було зробити через Конституцію, 300 голосів для Конституції… Так як ми зробимо? А давайте ми от так Хартію переробимо під себе і підмінимо Конституцію законом, який повністю буде, як маленька Конституція для російської мови. От і все. Оце основний висновок, що можна зробити, щоб перед виборами цю обіцянку запровадити в життя.
Я не говорю вже про те, що запроваджується у положеннях статей 14, 15, якими пропонується врегулювати питання застосування мови у сфері судочинства, досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду, відповідають вимогам статті 10, що вони теж можуть бути на російській, на регіональних мовах на такому іншому. І суддів приймати на посади, якщо вони будуть знати регіональну мову. Тобто знову вводяться якісь додаткові вимоги. Зрозуміло, що треба звертати на це питання дуже уважно, чому? Тому що ми зараз цей законопроект розглядаємо, але у нас є і інші законопроекти під авторством інших, що стосуються судоустрою. Вони ідуть паралельно цього закону, вони невзрачно йдуть, але там теж записано, що судовий процес може вестися російською мовою чи регіональною. Тобто вони запроваджують не тільки у цьому законі, але в інших законах, які зараз знаходяться в Комітеті судоустрою. Проте, там теж треба бити в набат, тому що вони можуть тишком-нишком прийняти ті закони, ми на цей звертаємо увагу, а там вони вводять ці регіональні і російську мови, вводять уже в інші законопроекти. І, таким чином, як оцей спрут, починається впровадження у всі сфери життя, починаючи з місцевого самоврядування, судової системи, правоохоронної системи, мови російської, ну, в першу чергу, зрозуміло, російської мови.
Тому, на мою думку, тут багато що ще можна говорити, хотілось, щоб послухати інших, ну, це можна просто сказати, що це антиконституційний закон. Але таких антиконституційних законів, їх ще буде дуже багато. Їх треба відслідковувати, …… звертати увагу і не пропускати їх, як і цей законопроект. Тому що вони іншими законопроектами все це введуть, а потім ми будемо боротися за те, що уже введено. Тому пильнуймо всі разом, відслідковуймо. І необхідно тут об'єднатися для того, щоб не те, що до другого читання його не допустити, взагалі його зняти з розгляду, і щоб його близько не було в стінах Верховної Ради.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Сергію. Дуже дякую.
Я би зараз запросив до слова… Максиме, я знаю і хочу вам дати слово, але, ну, хочу, щоби ми розставили якісь перші акценти отут на початку.
Сьогодні, мені здається, що кримськотатарський народ має трошки можливість порадіти, тому що як би там не було, але в першому читанні все-таки прийнято цей законопроект. Я дуже сумніваюсь, що вони його приймуть у другому, але перед виборами, мабуть, пококетувати перед кримськими татарами щодо депортації за національною ознакою. Я хочу привітати Мустафу Джемілєва. І самі ви розумієте, що проблема кримських татар, мови кримських татар, хоч вона, ну, нібито Конституцією Автономної Республіки нібито врегульована ж, там 3 державні мови: російська, українська і… Але насправді ми знаємо, яка дискримінація там є і кримськотатарського народу. Через те, я зараз попрошу Мустафу Джемілєва, дивовижного чоловіка, лицаря, висловитися з мовного питання, оскільки він представляє національну меншину, і ми знаємо, що кримські татари іншого місця на планеті, крім України і Криму, для того, щоб утвердити тут свою мову, у них немає.
Будь ласка.
ДЖЕМІЛЄВ М. Уважаемые участники слушаний, я крымско-татарский мовний депутат. Вы не очень разумеете, наверное, крымско-татарскую, а украинская мова у меня пока еще не очень, я буду говорить на российской мове.
Я хотел бы поделиться своими соображениями относительно мовной ситуации в Автономной Республике Крым, и какие могут быть последствия принятия этого закона Кивалова-Колесникова.
Как вы знаете, Крымская Автономная Республика была создана в 1921 году после расстрела национального правительства крымских татар. Тогда автономные республики создавались по национальному признаку, по признаку существования коренных народов. И официальными языками Автономной Республики Крым, Советской Социалистической Автономной Республики, были крымско-татарский и русский языки, поскольку Автономная Республика входила в состав Российской Федерации.
И, действительно, в первые годы были проведены какие-то меры по развитию крымско-татарского языка. Это продолжалось до 1928 года, потом, как и по всей стране, последовали расстрелы интеллигенции – и пошла сплошная русификация.
В 1944 году после тотальной депортации, этнической чистки в Крыму крымско-татарский язык был под запретом. Все, что было на крымско-татарском языке, было уничтожено, в том числе труды Ленина, Сталина, только потому что они были на крымско-татарском языке. И в течение полувека крымские татары, собственно говоря, не имели возможности открыть ни одной школы.
Теперь, возвращаясь на свою историческую родину, конечно, мы прилагаем огромные усилия для того, чтобы открыть свои школы. Наталкиваемся на яростное сопротивление. Я сейчас вам приведу некоторые статистические данные, хотя, наверное, они вам тоже известны.
Перепись Автономной Республики показывает, что 58 процентов населения составляют этнические русские, где-то 23 процента этнические украинцы 13 процентов крымские татары и інші національності. В то же время в Крыму существует 546 государственных школ, из них только семь крымско… украинских школ, где обучается всего две тысячи 204 ученика и 15 школ, которые можно условно назвать школами, потому что на первых классах только крымско-татарская мова, крымско-татарские школы, где обучаются примерно десять процентов детей школьного возраста, остальное все на русском языке.
В 1991-м году они провели там перед распадом Советского союза был проведен референдум на предмет образования Крымской Автономной Советской республики. Этот вопрос рассматривался в Верховной Раде Украины. Я хорошо помню, я присутствовал, хотя не был депутатом, был допуск у меня и основным доводом людей, которые отстаивали необходимость создания Автономной Республики Крым было то, что этот регион, где наиболее компактно проживает русскоязычное население. Доводы о том, что есть там коренной народ и как-то надо учитывать их права во внимания не принимались. Потом было принята, знаете, другая Конституция, "мешковская Конституция" со всеми атрибутами государства, там с Министерством обороны, с Министерством иностранных дел. После этого вы знаете, что там произошло, наступило эра Конституции 1998 года, Конституции Грача. Там язык, признается государственный язык украинский, но употребляется термин, советский термин "межнационального общения", это оказывается русский язык. На наши вопросы о том, как же так в стране, которая называется Украиной, язык межнационального общения может быть язык другой страны, а где же место языка коренного народа? Остается без ответа. Наши многочисленные попытки ввести в Конституции, эту "грачевскую Конституцию" положения о том, что язык коренного народ тоже должен быть одним из функционирующих языков, наталкивается на глухое сопротивление.
Таким образом, что вы говорите, пан Яворивский, что там три государственные мовы это не так. Там есть, номинально существует государственный язык и самое главное это язык межнационального общения, это русский язык, крымскотатарского языка практически он там не функционирует.
Законопроект Кивалова и Колесникова вроде бы дает какой то шанс, на то, чтобы поднять уровень крымскотатарского языка на уровень одного из региональных языков, поскольку процент носителей крымскотатарского языка более 10, но это будет не так. Мы хотели бы разрешения этого вопроса не на базе такого рода закона, который представляет угрозу для национальной безопасности Украины, а на базе статьи 11 Конституции Украины где говориться об обязанности государства перед коренными народами. То есть язык коренного на той или иной территории должен быть обязательно функционирующим независимо от его численности.
В результате депортации крымские татары потеряли по нашим оценкам 46 процентов своего населения, по оценкам рассекреченным КГБ 38 процентов, ну а если получилось, что потеряли бы 70 процентов, то нас было бы сейчас не 12, а 7-8 процентов, так что значит мы на своей территории уже не имеем права на то, чтобы наш язык функционировал.
Но есть еще и другой аспект, который нас тревожит. Мы своим детям постоянно объясняем необходимость изучение государственного языка, мы говорим о том, что будущее нашего народа связано с государством Украины, что вы будете обучаться в вузах государства. Мы не планируем как некоторые наши жители Крыма отправлять своих детей в Санкт Петербург или в Москву, мы хотим, чтобы дети обучались в нашей стране.
А теперь получается так, если это будет на уровне государственного, такого стимула уже нет, мы определенных успехов уже добились, но у нас крымскотатарская молодежь владеет украинским языком, по крайней мере, на порядок выше чем русскоязычное население. А теперь у них стимула не будет.
Зачем им изучать украинский язык, когда они русским языком владеют не хуже природных россиян.
Но есть еще другая опасность, опасность развития сепаратизма. Уже и без того сейчас это волна о том, что Крым это русская территория, что она оккупирована Украиной, а дальше развиваться, мы можем себе представить какой будет сценарий. Правильно сказал пан Яворивский, практически во всех регионах, может быть за исключением западных, процент русскоязычного населения представлял выше 10 процентов везде. И дальше можно предвидеть какие-то объединения вот этих регионов по языковому принципу, и дальше последуют иные дорогие политические требования. Таким образом на лицо угроза территориальной целосности безопасности Украины. Я думаю, все национально-демократические силы этой страны должны приложить максимальные усилия для того, чтобы такой закон не был принят в нашей стране. Спасибо.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам, Мустафа, за гарний виступ.
БОГОСЛОВСЬКА І.Г. Пане Джемілєв, а скажіть, будь ласка, які народи ви вважаєте корінними для України крім кримськотатарського, для України?
ДЖЕМІЛЄВ М. 11 января этого года здесь, в Верховной Раде, было слушание по этнонациональной политике Украины, где было принято решение, что необходимо разработать концепцию этой национальной политики Украины. И в соответствии с этим были разработаны два законопроекта: Концепция этнонациональной политики, в том числе, Кабинета Министра Украины и от народных депутатов. Там дается разъяснение термина "коренные народы", которые в принципе не отличаются. Если, скажем, в проекте народных депутатов конкретизируется какие именно народы, то в проекте концепции Кабинета Министров то же самое дается только без указания конкретных национальностей. Там говорится о том, что это те национальности, которые сформировались на территории Украины и за пределами Украины не имеют своей государственности.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже. Я, товариство, зараз виступить Сергій Квіт, ректор Києво-Могилянки, але після Івана Дзюби. Я просто молодшим журналістам нагадаю, що перед вами легендарний чоловік, який в ті роки задухи, коли взагалі про мову, зокрема про українську, говорити було заборонено, написав дивовижну книжку, яка тоді буквально «здетонувала» в Україні і підняла цілу хвилю патріотичну, – це «Інтернаціоналізм чи русифікація».
Іван Дзюба, академік. Прошу, Іване Михайловичу, і вдячний вам, що ви сьогодні приїхали до нас.
ДЗЮБА І.М. Шановне зібрання, оскільки автори цього законопроекту нібито дбають про національні меншини, то я хочу звернути увагу на те, як історично доля національних меншин, їхньої культури і їхніх мов, залежала від долі українського народу, її культури і мови українського народу. Не важко побачити, що більш-менш благополучне становище у них і якісь надії у них, з'являлися тоді, коли піднімався український національний рух і коли якось вирішувалися проблеми самої української культури і української мови.
1917 рік, Центральна Рада приймає Конституцію, в якій стаття 69 проголошує принцип національно-територіальної автономії. Стаття 71 цієї Конституції проголошувала створення добровільних національних кадастрів, які давали можливість добиватися якихось культурних своїх і мовних вимог. Михайло Грушевський в цей час публікує цілий ряд статей, в яких говорить про залежність українського національного руху і національних рухів національних меншин, про взаємозалежність їхніх доль. Це перший етап, але, на жаль, Конституція УНР як ви знаєте, не могла бути реалізована через те, що була знищена сама УНР.
Другий період, це 20-ті роки, політика українізації.
Цю політику зараз, про цю політику дуже не люблять згадувати, а як згадують, то тільки перекручуючи її зміст, нібито це була насильницька, значить, насильницька українізація. Тим часом саме в час українізації було величезне піднесення інших національних меншин. До 1930 року існувало 450 російських національних районів, національні райони, 254 німецьких, 156 єврейських, 15 польських, 14 молдавських, 12 чеських і так далі, і так далі.
Школи в цей час. Російських шкіл – 1223, німецьких – 374, польських – 354, молдавських – 113, чеських – 15, татарських – 612, при чому це татарських малося на увазі, кримськотатарські, в той час, коли Крим не належав до України, а це тільки Південь України, на Півдні України тільки було 612 татарських шкіл і так далі і багато інших даних міг би тут наводити.
Про що вони свідчать? Про те, що є зв'язок між долею української культури і мови і долею мов національних меншин. І це не містичний зв'язок, а дуже прозорий, дуже реальний, який пояснюється тим, що та чи інша мовна і культурна політика проводиться в залежності від розуміння чи нерозуміння загальнолюдської цінності мов і культур, від розуміння чи нерозуміння потреб національних мов і культур. От коли є таке розуміння, тоді в Україні розвивається українська культура і мова, і водночас підносяться мови і культури національних меншин.
Тому дуже сумнівно, що оцей законопроект справді працюватиме на захист інтересів культур і мов національних меншин. Там зовсім інша мета і зовсім інші засоби для досягнення цієї мети. І я хочу звернути увагу на те, який шлях, сумний шлях, ми пройшли за останнє чверть століття.
Кінець 80-х років – піднесення українського національного руху, піднесення інтересу до української мови і культури. Багато людей, які не знали української мови, відчувають потребу в ній. Вони відчувають, ну, те, що я б назвав дискомфортом, позитивним дискомфортом. Тобто природну, нормальну людську потребу знати те, чого не знаєш. Природне нормальне людське розуміння того, що тобі чогось бракує, а що коли живеш в державі Україна, в країні Україна, то дивно, щоб ти не знав української мови. І ви знаєте, тоді оце типова фраза тоді дуже часто звучала від людей, від росіян і від людей, які не говорили по-українському: «Вы извините, я не могу так красиво говорить по-украински, как вы, вот, поэтому я буду говорить по-русски». Тобто людина розуміла, що українська мова – це краса, і що не знати української мови – це все-таки якась провина. І прямо протилежне ми бачимо сьогодні.
Так, до речі, у 1989 році Верховна Рада Радянської України*** прийняла Закон «Про державність української мови» і там передбачені були і певні заходи для забезпечення цієї державності. І до речі, один дуже цікавий пункт був, що державні службовці зобов'язані знати і послуговуватись українською мовою, а для оволодіння цією мовою їм дається 10 років термін. Цілком достатній термін. Ну, от минуло, значить, 10, 20 і більше років і бачимо результат, що вони не тільки не знають і не хочуть знати. А вони закон пропонують, який, значить, має конституювати їхнє право не знати, їхнє небажання знати.
І ви бачили, що під стінами Верховної Ради привезені з Одеси дєвочки кричали "побєда", якісь старенькі жінки плясали і пєлі теж. А вдохновітель і організатор цього дійства висловився навіть так, що це побєда, яка дорівнює победе в Великой Отечественной войне. Питання: чия побєда і на ким побєда?
Я, до речі, не бачив там і не чув ніде, щоб це святкували як побєду чи як побєду про це говорили представники кримських татар чи азовських греків, чи придунайських болгар, чи молдован, чи когось завгодно. Є просто певна категорія людей, які своєю побєдою це вважають, які цю побєду здійснюють.
І от ще до фальшу їхнього. Вони говорять про двомовність. Так двомовність дуже просто досягається. Ми, українські буржуазні націоналісти, ми всі двомовні. Бо ми знаємо і російську мову, і російську культуру, коли треба, можемо, володіємо і пишемо, і читаємо і таке інше. Так значить опановуйте українську мову, і буде в нас бажана вам двомовність. Це один із фундаментальних їхніх фальшів, що вони говорять про двомовність, а насправді хочуть одномовність, причому тільки російської одномовності.
Далі. От я говорив, що був оцей позитивний дискомфорт, тобто розуміння того, що ти чогось не знаєш. А краще все-таки знати, ніж не знати. Так от сьогодні нічого цього немає. Сьогодні навпаки є велика гордість з того, що ти не знаєш, що ти не повинен знати і не хочеш знати. І сьогодні ці люди, які не знають і не хочуть знати, вони виступають як істинні українці. Вони, вже вони українці, вони представники України, вони захищають Україну, вони від імені України виступають. Вдумайтесь в провокативний зміст оцієї формули – «русскоязычная Украина». Та це абсурд! Русскоязычной Украины ніколи не було, не буде і в принципі не може бути! Есть русскоязычные украинцы. Їх може бути один, два, десять, сто, може бути десять мільйонів, може бути двадцять мільйонів русскоязычных украинцев. Но вони живуть в Україні, яка є Україною постільки, поскільки є українська культура, українська мова, українська нація. Якщо цього не буде, то тоді, значить, це вже ніяка не Україна, тоді придумайте якусь іншу назву для цієї держави, для цієї країни.
Ну, і останнє, шановні колеги. Мабуть, народні депутати можуть образитися, якщо я скажу, що битва в парламенті за українську мову програна. Але головне – не програти її в житті. Є всі шанси в житті її не програти. Тому що не зважаючи на страшні втрати, не зважаючи на сім мільйонів виморених голодом, не зважаючи на десятки тисяч інтелектуалів знищених, розстріляних і засланих в Сибір, не зважаючи на тисячі інтелектуалів, які опинилися в еміграції, поза Україною, не зважаючи на все це у нас все-таки є дуже життєздатна культура. У нас є прекрасна сьогодні багата література, у нас є публіцистика гарна, у нас є філософія, у нас є всі високорозвинені жанри літератури і мистецтв.
Просто ті люди, які воюють з Україною, вони цього не знають і не хочуть знати. І часом і ми самі цього не знаємо. От нам треба це знати, треба на цьому стояти. Треба для цього працювати. І тоді ми не програємо битву за Україну, за українську мову, а отже, і за Україну, битву за Україну, навіть якщо її програємо в цьому парламенті. А програти в цьому парламенті можна, тому що сила солому ломить, особливо тупа і хамська сила. От один із представників якої своєю, не тільки тим, що він говорив, а і своєю поведінкою показав це. Дякую. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Іване Михайловичу, ваш голос, ваш авторитет, я думаю, це транслюється зараз по телебаченню. Люди почули. І ми вам дуже вдячні за вашу позицію. І від себе просто скажу: зробимо все для того, щоб не програти.
Сергій Квіт – ректор Києво-Могилянки, яка дала, до речі, нищівний висновок щодо і того першого закону, і цього другого. Прошу, будь ласка.
КВІТ С.М. Дякую. Шановне товариство, мені здається, що ми робимо концептуальну помилку, що ми ставимося до цього тексту, до цього законопроекту ми ставимося серйозно. А, на мою думку, оця тактика, що було нашими народними депутатами і нашими експертами подана велика кількість поправок, доповнень до цього закону – це помилка, яка визнає цьому законопроекту право на існування і це помилка, яка уже завідомо є свідченням того, що, як сказав Іван Михайлович, з чим я не згодний, що битва за українську мову в парламенті програна.
Я пропоную всім нашим народним депутатам, і тим експертам, які подали ці правки, їх забрати з тим твердженням, що цей законопроект не надається до виправлення, він антидержавний у тому розумінні, що він розхитує українську державність, тут йдеться не лише про українську мову, це тільки зачіпка. Це розхитування державності, це створення якихось зайвих, ну, таких приводів, щоб люди між собою сварилися, хоча люди наші не хочуть сваритися, от, їх посварити неможливо, де б вони не жили. Ми бачимо, що, незважаючи на багаторазові спроби політиків це зробити, такої ненависті немає в різних регіонах України. Тому ставитися до цього тексту серйозно не можна.
Якщо говорити про те, що ми хочемо якимось чином інтелектуально заперечити, то ми не повинні вести дискусію з такими індивідуумами, як народний депутат Колесніченко, який тут пострибав і вискочив із залу. З ким ми будемо вести цю дискусію, я перепрошую?
Якщо мова йде про якісь висновки експертні, я можу сказати, тут присутні у нас професор Панченко, професор Василенко, професор Масенко і ще професор Козюбра з конституційного права, які, я не знаю, чи є більші в нас фахівці, робили ці висновки, от. Всі ці висновки є, є висновки міжнародних організацій. Тобто у нас є всі документи, і на підставі цих висновків знову брати участь, скажімо, в поправлянні цього тексту нема ніякого смислу. І мені здається, що було би мудро, якщо би наслідком цих слухань була би відмова від усіх правок. І я хочу сказати, що цей закон не може бути проголосований.
І коли я з моїми колегами, ми були під Верховною Радою, коли в першому читанні він був прийнятий, і зустрічалися з якимись народними депутатами нашими, які виходили з залу і казали, що ми там не знали, що це буде першим питанням. Як це вони не знали? Тобто ми знали прийшли, от, а народні депутати не знали. Я думаю, що це серйозні речі, про які треба подумати. І цей закон не може просто бути прийнятий у Верховній Раді, інакше саме поняття парламенту, воно втрачає смисл, от. Парламент не може приймати закони, які руйнують державність. І це, я підкреслюю, це питання виходить за межі лише української мови чи мов національних меншин, от.
А також я би хотів звернути увагу ще на один момент у виступі народного депутата Колесніченка, як закарпатець. Я не можу цього змовчати. Він сказав, що на Закарпатті у нас є якісь сепаратистські настрої. І я повинен сказати, що так може сказати людина, яка абсолютно не знає Закарпаття, яка не знає атмосфери, яка є на Закарпатті. В усі часи, в усі найважчі часи і в радянські, і потім і пізніше різні були ситуації, але сепаратистських настроїв на Закарпатті немає, от. І я думаю, що за ці твердження він повинен, як публічна людина, також нести відповідальність. Дякую. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Сергію. Дякую від імені Комітету за висновок, який ви зробили з приводу цього, письмовий висновок з приводу цього.
Я попрошу до слова… Я, товариство, дуже просто прошу, от Квіт продемонстрував, як треба дотримуватися регламенту, навіть оголошую конкурс на дотримання регламенту, бо дуже багато людей хочуть виступити. Повірте мені, я хочу дати слово всім, питання гостре, питання болюче, нас ніщо не обмежує і можемо працювати скільки…, але давайте дотримуватися регламенту.
Через те я прошу до слова Павла Юхимовича Гриценка, директора Інституту мовознавства Академії наук. Нам цікаво послухати думку… Української мови, так. Послухати думку професіоналів-мовознавців.
ГРИЦЕНКО П.Ю. Дякую.
Шановні колеги, в той момент, коли до Інституту української…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я вибачаюсь. Наступний буде Тарасюк.
ГРИЦЕНКО П.Ю. … до Інституту української мови потрапив законопроект, він був докладно вивчений, як з позиції синхронної, тобто що він дає сьогодні, так і з позиції перспективної, що він дасть у майбутньому. І з позиції сьогодення, і з позиції завтрашнього дня цей законопроект фактично працює проти української мови. Він є у завуальованій формі способом звуження функцій чи функціонального поля української мови. До такого висновку дійшли всі фахівці, ми давали десяткам людей це все опрацювати незалежно. Потім, як не дивно, законопроект попав у десятки інститутів Академії наук і в цілому по всій академії, не змовляючись, бо ми не знали, в які ще інститути попав цей законопроект, висновок був один: його ставити навіть на розгляд Верховної Ради України неможливо. Це була позиція Академії наук, тому що законопроект працює проти України.
Шановні колеги, ми маємо мислити категоріями не абстрактної України і не абстрактного часу, ми живемо у конкретних умовах, в умовах, коли, будемо говорити, ми залежні від наших сусідів, і наші сусіди знову прийняли доктрину, я маю на увазі Російська Держдума, про те, що відновити і посилити російську мову на Євразійському просторі. Це прийнята офіційна доктрина і під це виділяються величезні кошти. Чому ми маємо говорити про якусь абстрактну Україну, яка ніби живе десь на острові й ні з ким вона не контактує. Ми залежні від цих зовнішніх чинників і тому наша тактика має бути стриманого, послідовного, вдумливого, без істерик, без зайвих емоцій, але відстоювання української України. Ми ще її, за 20 років після тотальної русифікації, не відбудували як українську Україну. І наші кроки мають бути спрямовані на те, що ми маємо побудувати українську Україну, де буде добре вестися, насамперед українцям і тут же, з ними, і ми беремо на себе відповідальність, вестиметься добре усім іншим, представникам інших національностей.
А тепер одна невеличка ілюстрація. Ще не прийнято цього законопроекту, але уже є сигнали, є ось у моїх руках листи про те, що реалізація проекту нової русифікації іде повним ходом. І там згадуваний, Іване Михайловичу, болгарський компонент на Півдні України, наддунайська болгарська велика анклава, якій уже понад 150 років. Сьогодні жодного не має, ні дитячого болгарського садка, ні школи і все це перейшло, знову повернулося на російські рейки і викладання, і виховання. Тобто мінімальні навіть оті досягнення за 20 років, що були, незалежності, що там була сформована інфраструктура болгарськомовна, зараз нищиться, це все нищиться.
І тому необхідно сьогодні докласти всіх зусиль, аби цей законопроект відкликати як такий, що працює. Він антиконституційний це вже довели, він працює проти України сьогодні і завтра, він руйнує Україну і українське майбутнє. Тому іншого шляху в нас немає тільки такий, дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже. Я прошу до слова Бориса Тарасюка, Голову парламентського Комітету з євроінтеграції. Прошу, пан Борис. За ним – Ярослав Кендзьор, заступник Голови Комітету з питань культури.
ТАРАСЮК Б.І. Перш за все я хотів би подякувати Володимиру Яворівському як Голові Комітету і членам Комітету за ці парламентські слухання на таку важливу тему.
По-друге, я хочу сказати, що сьогоднішня поведінка одного із авторів цього проекту свідчить про загальне ставлення цих авторів до законопроекту. Але давайте поставимо запитання, а хто є автором цього законопроекту? Не шановні панове Колесніченко і Ківалов, автори цього законопроекту знаходяться в Кремлі, в Москві. Саме реалізація ідея «русського мира» і спрямований цей законопроект, а виконавці його вони просто виконують волю тих хто є авторами, справжніми авторами цього «русського мира» і цього законопроекту.
Звичайно, що цей законопроект не має нічого спільного з законотворчою діяльністю, з українським законом, він спрямований проти української мови, проти української нації, він веде до сепаратизму, до розчленування нашої країни про що так мріють всі україножери, українофоби в Україні і за її межами.
Що стосується тактики поведінки, тут критика наводилася на адресу народних депутатів у тому числі й на мою адресу, так, я розумію. Я хочу сказати, що ми не повинні зневажати і техніко-юридичними інструментами для того, щоб не допустити прийняття цього антиукраїнського закону. І ми повинні використовувати всі інструментарії, які існують у Верховній Раді, в тому числі й шляхом поправок фактично нівелювати цей законопроект.
Хотів би також коротко торкнутися і питання, яке є дотичним і яке є об’єктом спекуляцій з боку авторів, як авторів цього законопроекту, так і всіх, хто ненавидить Україну і все українське. Мова йде про Хартію про регіональні або міноритарні мови. Як Голова Комітету на той час, який очолював міжвідомчу групу по підготовці до ратифікації, я повинен сказати. До речі, в цю групу входив також і професор Василенко, представники міністерств, відомств. Ми зовсім іншу концепцію запропонували ратифікації, постанови, проекту закону про ратифікацію.
Але зусиллями Адміністрації, на той час пана Медведчука особисто, і спікера Верховної Ради Литвина фактично була відкинута нормальна редакція закону про ратифікацію Хартії і прийнята в нинішньому недолугому вигляді як з точки зору назви самої Хартії, яка перекручує букву і дух Хартії про регіональні або міноритарні мови, так і з точки зору абсурдних назв мов, які Україна береться захищати. А саме: єврейської і грецької мови.
Там ще і інші перли були, які все-таки були усунуті. Там була пропозиція про захист циганської мови. Не ромської мови, а циганської мови. Тобто, можете собі уявити, до якого абсурду. Я не виключаю, що і на той час ті, хто проштовхували ту редакцію закону про ратифікацію Хартії, вони також виконували вказівки з Москви.
На завершення я хочу сказати, що в зв’язку з цим сьогодні зареєстровано мій законопроект, який полягає в тому, щоб змінити в Законі про ратифікацію Хартії назву. Перше.
Друге. Правильно назвати не «грецька», а 2древньогрецька мова» і не «єврейська», а «мова ідиш», так? Новогрецька, вибачте. І не єврейська, а ідиш. І крім того, я пропоную в цьому законопроекті вилучити російську мову з переліку тих мов, які потребують особливого захисту з боку Української держави. Оскільки у нас фактично превалює російська мова. Послухайте, що діється у Верховній Раді України. Таке враження, що ти знаходишся не в Верховній Раді України, держави Україна, а ти знаходишся в державній Думі Росії. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу.
Я надаю слово заступнику голови Комітету з питань культури і духовності Ярославу Кендзьору. Приготуватися В'ячеславу Кириленкові.
КЕНДЗЬОР Я.М. Дякую, Володимире. Шановні колеги, тут уже звучали думки, що цей закон про мову, власне, не йдеться про саму мову. Тут проблема значно ширша. Я би хотів торкнутися, так би мовити, широти цієї проблеми. Ось в цьому переконує нас, те, про що я буду говорити, переконує нас один із авторів цього проекту пан Колесніченко, який наговорив тут, як кажуть, цілу купу вовни, піднявся, гримнув дверима і пішов.
З одного боку – зрозуміло, значить, такий інтелектуал і спеціаліст у мові, у проблемах, у питаннях мови дискутувати по суті цього законопроекту він просто бездарний, він цього робити не може, тому що десь у глибині душі неодмінно розуміє, що, для чого призначений цей його так званий законопроект.
От, щоб ми ширше розуміли, так би мовити, про що йдеться, то ось буквально за кілька годин після голосування цього проекту у сесійній залі нашої Верховної Ради, тут же появилася реакція Голови Російської Думи товариша Наришкіна, який сказав, що він дуже радий, що Україна проголосувала, что этот закон будет стимулировать интеграционные процессы Украины из Россией, і з тим союзом, який вони там творять. Відреагував тут же товариш Слуцький, голова Комітету з питань, так би мовити, співпраці з державами СНД і так далі, який також сказав, що це черговий крок, так би мовити, серйозний крок до інтеграційних так званих процесів з Україною.
Але окрім тих, так би мовити, нових посилів, сигналів, ми з вами дуже добре знаємо концепцію російської політики у плані собирания земель русских, у створенні создания, так би мовити, великого русского мира. І сюди для реалізації цієї такої стратегічної мети залучені всі, політики, Кремль, керівництво Росії, Російська православна церква і ці провокатори, які справно виконують цю роль у сесійній залі нашого українського парламенту.
Ми знаємо про те, що не соромлячись і дружина Путіна, і сам Путін откровеннічали, що Россия заканчивается там, где заканчивается руський язик. Зрозуміла річ, що враховуючи таку концепцію, руський язик треба утвердили якомога далі на захід, на схід все зроблено, на південь, щоб ще, так би мовити, добити середньо-азійські і закавказькі республіки. У державній концепції оборони Росії чітко написано про те, що Російська держава, Російська Федерація буде захищати своїх русскоязычных соотечественников силою зброї, танками. І ось виходячи з цього, ми маємо розуміти усю серйозність, так би мовити, цієї проблеми і для чого воно все це робиться.
У нас є така дуже цікава конституційна інституція як Рада національної безпеки і оборони. Чим має займатися РНБО у кожній державі? Та, звичайно, забезпечувати, захищати свою рідну державу. У день, коли голосувався закон Колесніченко-Ківалова, до полудня, допоки на табло не засвітилася цифра 234, у кабінеті керівника Апарату сидів секретар РНБО Клюєв, по одинці запрошуючи до себе, так би мовити, в першу чергу, депутатів своєї фракції, які переважно із Західних регіонів, і яким "відкручував голови", щоб вони проголосували. Ці молилися, просили, щоб … нам ніяк буде появитися вдома – у Львові, Франківську і так дальше.
Значить, це йде політика, так би мовити, цілковито узгоджена із сьогоднішнім Президентом держави, який би мав розуміти, якби він хоч трішечки… Я розумію весь інтелект нашого шановного Президента, але, мабуть, інтуїтивно він мав би розуміти, що цей закон, якщо Україна буде як Вавілонська вежа, що це щось буде незрозуміле і держава розвалиться, тоді йому нема, так би мовити, чим керувати, він поки що пари з вуст…
Я сьогодні не хочу називати прізвище одного регіонала, я його запитував, чи є таки серйозні… він пообіцяв мені сказати щиро і відверто, чи є, так би мовити, серйозні наміри у фракції Регіонів таки до канікул провести цей закон, він сказав, так, на превеликий жаль, так. Друге питання: чи підпише його на випадок прийняття, Президент? Він сказав: на превеликий жаль, так.
Отже, у нас… Мені дуже сподобалася стаття Стріхи, здається, в "Україні молодій", де він так само говорить, що «проти лома нема прийома», що занесуть у зал хіба… ну, я знаю, цю «сільську раду» нашу, дійсно, підпалити… Я вже так такі абстракції говорю, бо іншого варіанту немає, ніякі аргументи не спрацьовують. Кулаками з тими бойовиками, професіоналами ми не зможемо поспілкуватися.
Завершую, Володимире.
Але, пан Стріха говорить, що в нас залишається один інструмент – зберегти, захистити українську мову. Це кожному українцеві, кожному українському патріоту скрізь і всюди, так би мовити, користуватися і почувати себе українцем, і спілкуватися цією мовою скрізь. І не так, як роблять деякі, так би мовити, холуї українські.
І звісна річ, є достатня сила, так би мовити, і потенціал українського свідомого, інтелектуального середовища, які врешті-решт, так би мовити, можуть протистояти оцій навалі і оцій агресії, і цьому наміру знищення української держави. От з мого погляду, саме така небезпека не мови як такої, як окремої взятої, а взагалі існування незалежної української держави як такої. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Славо, вам.
Я хочу запросити до слова В’ячеслава Кириленка, члена нашого Комітету. А потім я хотів Каплієнку передати, але дуже просить Кармазін, він дуже кудись квапиться, він має нам конституційність-неконституційність. Через те після цього Кармазін, а тоді – Каплієнко. Будь ласка.
КИРИЛЕНКО В.А. Шановні колеги, я якраз може і хотів би так у жанрі сміхової культури поставитися до цієї ситуації, але не виходить, тому що зараз не до жартів. І я не можу ставитися несерйозно і до тексту, і до всього, що відбувається, як депутат, як українець, як громадянин.
Бо, ми ж з вами, напевно, всі розуміємо, що мова не йде про двох авторів законопроекту. Я підкреслюю, мова не йде про них взагалі. Мова йде, на жаль, про політику вищої державної влади України. Ми ж не говоримо про Росію, бо з нею нам ніби як все ясно, її шовіністичні прагнення, устремління, особливо зараз, самозрозумілі.
Але винесення цього питання в порядок денний і його проламування, яке продовжується і зараз, і в цю секунду, воно було би неможливим, якби не позиція вищого керівництва країни, причому на всіх щаблях. От у цьому є найбільша складність цього питання. І тому я вважаю, що треба застосовувати весь чинний інструментарій, для того щоб цю навалу зупинити, в тому числі й такий банальний інструментарій, як робота парламентського комітету, внесення поправок і кропітка робота над цими поправками, щоб їх було – зараз 2 з половиною тисячі, - я вважаю, що 2 з половиною тисячі – це добре, але до них треба підійти з усією відповідальністю, до цих поправок, з тим, аби змінити текст цього закону до невпізнанності, той текст, який буде пропонувати наш Комітет, в якому більшість людей налаштована саме на таке тлумачення цього законопроекту. І звернути понад усе увагу і зробити акцент на тому, що він, по-перше, антиконституційний – у нас всі аргументи для цього є, і пан Василенко блискуче все арґументував, і колега Міщенко, голова профільного комітету, – він є антиконституційний, і про це принаймні половину своїх поправок із 122-х подав я. Звернути увагу на те, що він фінансово не можливий до реалізації, оскільки – і офіційно Міністерство фінансів про це повідомило, – і є підрахунки, в тому числі незалежних експертів, які говорять про цифри: від 5-ти до 10-ти, а дехто рахує – 17 мільярдів гривень для запровадження цього законопроекту. В моїх поправках і цей момент відображений.
Ну, і третій аспект. Ну, цей законопроект не захищає реальним чином жодні права жодних національних меншин, не захищає. Він встановлює де-факто державний статус російської мови, але, вибачте, він нічого не робить для національних меншин. І ці поправки також повинні бути враховані і відображено це у тому тексті, який буде пропонувати наш Комітет.
Третє. Паралельно з тим, мені здається, треба подумати, щоб звернути увагу на антидержавний аспект цього питання, бо цей законопроект, окрім питань мовних і лінґвістичних, має на меті понад усе дезінтеграцію Української держави, коли село піде проти села, селище проти селища, район проти району. Тому що механізм, який зараз передбачений: надання статусу регіональної будь-якій із мов, – він регламентований, а точніше, не регламентований жодним чином, і дає можливість в одній області мати 5, 6 і більше регіональних мов, проводити нескінченні референдуми, стравлювати громаду проти громади і взагалі встановлювати проблему нерозуміння між українськими громадянами, які дотепер і на цю хвилину себе чудово розуміють як співгромадяни однієї великої держави і люди, які вже багато в чому співвідносять себе і з українською політичною нацією.
Тобто ця політика «поділяй і владарюй», вона ж не повинна бути лише ніби як проблемою нашого парламентського Комітету з питань культури і духовності. Це державницької ваги проблема. І тому, я думаю, було би добре, якби наш Комітет, Володимире Олександровичу, Комітет Міщенка, Комітет Бориса Івановича Тарасюка і ще низка комітетів, які можуть посісти в цих обставинах державницьку позицію, звернулися офіційно щодо затребування відеозйомки моменту голосування. Засоби масової інформації чітко підрахували, що «за» – 60 народних депутатів, не брали особистої участі в голосуванні, 234 мінус 60 скільки, 174. Це уже немає жодного рішення. Це антиконституційна дія, якою повинні займатися не тільки депутати, а і відповідні органи, які щодо цього компетентні й уповноважені.
З огляду на те, що з порушенням Конституції відбулося саме голосування і закон понад усе має на меті дезінтеграцію Української держави, то цим повинні займатися і Прокуратура, і Служба безпеки, і навіть Рада національної безпеки і оборони. І хоч їх очолюють інколи ті люди, які ініціюють саме ці процеси, ми ж не живемо одним днем, буде майбутнє і рано чи пізно ініціатори цих процесів повинні відповідати за розвал української держави, якщо вони обрали цей сценарій для себе як остаточний.
Тому це моя пропозиція, яку я саме зараз хотів би оприлюднити, щоб і депутати, і голови комітетів, і представники громадськості, академічне середовище почали збирання підписів от під таким зверненням до відповідних силових структур. Точніше, я би сказав, не силових, а правоохоронних із тим, щоби дати оцінку антиконституційному голосуванню і антидержавницькому спрямуванню цього, здавалось би лише мовного, законопроекту.
Ну, і четверте, найголовніше. Ми не повинні допустити його прийняття за жодних обставин. А щодо цього є багато підходів і способів. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, В'ячеславе.
Друже, я хочу просто уточнити, оскільки я в своєму виступі під час прийняття закону від імені Комітету, я назвав прізвища відсутніх. Це було зроблено і задукоментовано, 108 осіб, але появилася в останній момент Горіна, через те 107 осіб були відсутні. Через те я вніс законопроект, просто доводжу до вашого відома, він вже зареєстрований, і буду пропонувати. Ну, навряд чи він пройде, але я буду це робити. Голосувати руками, такий прецедент був, коли обирали Юлію Тимошенко і таке інше. Кожен має підняти руку за чи проти цього законопроекту.
Прошу, Кармазін Юрій, юрист, депутат, людина.
КАРМАЗІН Ю.А. Шановні друзі і депутати, і запрошені вчені, і громадяни, які нас можуть спостерігати! Я хочу звернутись до вас і з кінця почати свій виступ.
Тут прозвучала думка дуже шановного мною пана Івана Дзюби, що битва в парламенті програна. Я хочу закликати і вас, і весь український народ. Не падайте перед пострілом, постріл може й не прозвучати! Це, по-перше.
По-друге, нас обирали не як вишибал. Ми не пройшли школи кримінального вишколу. Ми служили в армії. Криміналітет навпаки нав’язує нам свої правила і сьогодні штучно вкидається ситуація, що так треба по цим правилам протистояти. Ні, не треба по цим правилам криміналітету жити і протистояти.
Ми – інтелектуальна нація, серйозна нація. Навіть вчора під час того, як нам не зарахували гол, нація, яка не заблокувала УЄФА і все інше не зробила. Тому я думаю, що якраз погоджуся з моїми колегами, і Тарасюком, і Кириленком, про те, що це той спосіб, спосіб роз’яснення, показу людям, що відбулось, що відбувається, в тому числі через поправки тільки це можна зробити. Я з надзвичайною повагою відношусь до представників Києво-Могилянської академії. Я взагалі бачив би краще, щоб не тільки люди їхали з заходу чи з центру України, а піднялися студенти, вчені, всі і були тоді під Верховною Радою, коли приймався цей законопроект. На жаль, цього не сталося.
Через те, я хотів би звернути увагу на те, що, по-перше, не за результатами волевиявлення була сформована фракція Партії регіонів, там зараз 192 чоловіки, а обрано було 178, плюс 14 в одній фракції. 175, вибачте, да, 175. Значить вже і мандата народу на це голосування вони не мали – це визначально. А раз це визначально, значить цей народ може припинити діяльність цієї Верховної Ради в будь-який час. І я думаю, що це якраз, якщо тільки почнуть переламувати мовний законопроект, це якраз буде точка відліку для всього українського народу, коли треба припинити визнавати такий орган як Верховна Рада України і забезпечити тоді достроковий розпуск і дострокове переобрання Верховної Ради України. Це політична частина.
Тепер щодо юридичної частини того, що я хотів сказати. Безумовно, я погоджуюсь з тими арґументами, які ми навели зараз, і шановні колеги і Василенко, і Міщенко, і Гриценко, і інші колеги, які говорили про неконституційність. Конституційність у нас у двох позиціях. Я думаю, що і ми працюємо над поданням до Конституційного Суду на всяк випадок, щоб він також себе для історії показав, але 84 говорить про особисте голосування, частина третя, депутатом. Вона була порушена? Була порушена. Фінансово-економічне обґрунтування, Володимире Олександровичу, мало бути? У пояснювальній записці написано, що ніяких коштів на цей законопроект не треба. Натомість Мінфін визнає поки що на словах, що від 12 і до 17 мільярдів може коштувати, впровадження його. Тому цей законопроект взагалі не мав права бути зареєстрований. Я доповідаю суспільству, що уже два роки як суджусь з приводу мовних законопроектів то з Литвином, то Адамом Мартинюк. Вони весь час мене закликають, щоб я перестав з ними судитися. Але ми не давали ці два роки виносити ці законопроекти. Ми не давали виплеснутися цій негативній енергії і воно якось так затихло, думали, що все воно затихне. Ні, вони вичікували, вони тиснули на суд.
Тепер, що стосується чисто юридичних понять, перше, помилка, яку допускається, це звуження терміну, який є в статті першій Європейської хартії регіональних мов щодо визначення регіональної мови. Там чітко визначено, що це за мови, хто туди відноситься, це, ті громадяни, які за чисельністю менше, ніж решта населення цієї держави, це не 18 ні як мов, які визначені в цьому проекті закону. Тому це чітко явно неконституційність, явно абсолютно. Я не кажу про рішення 1999 року Конституційного суду, його треба виконувати. З огляду на це, положення Регламенту, що взагалі не може бути зареєстрований проект і розглядатися, який порушує Конституцію, воно було проігнороване. А тепер, що відбувається сьогодні у нас з конституційністю і взагалі з цією ситуацією.
О це я показую вам проект 9073п, проект Постанови від 6.06.2012 року. Я пропонував скасувати рішення про голосування через оті мотиви, які сказали, понад 60 чоловік не приймали участь в голосуванні, 108 відсутніх, про які сказав зараз Голова Комітету абсолютно правильно і потім інші помилки. Що ви думаєте сталося? Я хочу доповісти всьому українському народу, щоб було відомо, що сталося. Приймається мудре рішення відфутболити проект Постанови, зареєстрований як законопроект, мій проект, причому в той час і я зразу написав вимогу до Литвина, не підписувати і не давати вам доручення для розгляду в комітеті, і тоді б ми взагалі не розглядали ніяких поправок, якби це сталося. І це регламентна процедура. Що сталося потім? Вони відсилають у регламентний комітет для розгляду. Регламентний комітет, не засідаючи, присилає відповідь за підписом одного Макеєнка на 3 сторінках на Адама Івановича Мартинюка, де записано такі перли фантастичні, що, ну, є карточки, значить, оце і є, що це порівнюється з конституційним складом Верховної Ради, кількість голосів, поданих «за». Це я цитую просто з опусу представника Партії регіонів. «При розгляді питання щодо прийняття відповідного рішення, кількість голосів, поданих «за» порівнюється саме з конституційним складом Верховної Ради, а не з кількістю народних депутатів, присутніх на її засіданні». Мені здається, це верх цинізму, це плювок в Конституцію, це плювок у громадян, які посилають… Але це офіційних документ, адресований першому заступнику Голови Верховної Ради. Я оприлюднюю це заразу вас на засіданні. А потім, що ви думаєте сталось? А дуже просто, Мартинюк написав Кармазіну: «Шановний Юрію Анатолійовичу, відповідно до подання Комітету – Комітету не було ніякого, він взагалі не засідав і не розглядав нічого – до подання Комітету, ми вам повертаємо документи, нате, заберіть». Все, круг замкнувся! Отак відбувається сьогодні з дотриманням Регламенту.
Через це, я думаю, що про це зараз суспільство хай знає, як це відбувається. А я хотів звернути увагу ще на один момент. Момент заключається в тому, що ми маємо подивитися… Зрозуміло, я приєднуюсь до тих і чітко знаю, що документ готувався в тому числі з допомогою фахівців розвідуправління Російської Федерації. І хочу сказати, що це вже неоголошена війна, неоголошена війна проти нас, яка проводиться. І тому, я хотів би, щоб ми подивилися, а як у таких випадках і до чого воно привело.
Шматування країни за мовною ознакою – це передвісник балканізації країни. До чого привела балканізація – всі знають. І основі цих багатьох збройних конфліктів саме і були мовні проблеми. Згадайте Косово, Нагорний Карабах, Азербайджан, Вірменія, Грузія. І сьогодні в 70 кілометрах від Тбілісі стоять російські танки.
Через це я вважаю, що цей законопроект доробити неможливо. Я вважаю, що треба звертатися до гаранта Конституції. Нічого, що він представник Партії регіонів, але він ще і гарант Конституції. Принаймні отримає народ України потім ще і можливість не тільки ставити питання про позачергові вибори – я звершую, – позачергові вибори Верховної Ради України, а ще і Президента України, через те, що усувати прийдеться.
І я вивчив досвід і Швейцарії, і Бельгії, і подивився, що конфлікти, які є і ведуть фактично до колосального протистояння, вони якраз викликані протистоянням на мовному ґрунті. У нас цього ніколи не було. І ви висловили, таку точку зору сказали, шановний Володимире Олександровичу, що прокоментував автор законопроекту так: «Рулетка крутнулась». Так вот, мы в рулетку не играем. Мы Украиной не торгуем.
І я погоджуюсь з тим, що тільки шахраї підміняють поняття, підміняють Хартію. І дуже дякую вам, що ви витягнули правильний переклад Хартії, і повертаємося зараз до Хартії. Якщо Верховна Рада піде на балканізацію країни, якщо вона піде до лоскутизації країни, бо саме це може бути: в одному регіоні зараз, в Харкові, поважно проживають в’єтнамці, там – китайці і так далі, – тобто російський досвід сюди переходить. Я думаю, що це не пройде. І думаю, що не буде прийнятий цей закон, і немає шансів. Але обговорювати ми його маємо, суспільство має зрозуміти, що ніхто не проти ні російської мови, ні інших мов національних меншин. І в цьому сенсі надзвичайно дякую за позицію Мустафу Джемілєва, який сьогодні доповідав українською мовою на засіданні, хоча йому то було надзвичайно, звісно, непросто. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Юрію.
КАРМАЗІН Ю.А. На засіданні Верховної Ради він доповідав, як би ви були, ви б знали, він доповідав закон українською мовою.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Юрію. Я зараз передам слово Володимирові Каплієнкові.
Але я хочу звернутися до моїх колег. Я ще раз повторюю, я знаю, що я наживаю собі ворогів. Але дорогі мої колеги, у нас є трибуна Верховної Ради, у нас є засоби масової інформації, у нас є прес-поінт. Ми хотіли б, звичайно, послухати людей, яких ми запросили. Але я буду надавати слово і тим, і іншим, але я не хочу, щоб це перетворилося тільки у депутатське обговорення. У нас дуже багато є людей, ми запросили… Секундочку.
_______________. Володимире Олександровичу, все ж таки громадськості надайте слово, поки вона вся ще не розійшлася ось, якщо ви нас запросили. Добре?
ГОЛОВУЮЧИЙ. Всім надам слово, не панікуйте. Але зрозумійте і мене. Я б дуже хотів, щоб представники виконавчої влади, у нас є представники Міністерства освіти, почути їхню позицію. Є представники Міністерства фінансів, хай скажуть прямим текстом, скільки це буде коштувати там і тому подібне. Через те я буду намагатися… Але дотримуйтеся регламенту.
Володимир Каплієнко. Надаю слово народному депутату через те, що вони, група депутатська "За майбутнє", не дали, якщо не помиляюся, жодного голосу за цей законопроект.
_______________. Шість голосів, на жаль, дали.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну то тоді пояснюйте.
КАПЛІЄНКО В.В. Пане Володимире. Дякую, шановні колеги. Давайте так. Я бачу, що ми зібралися тут всі, хто шанує українську мову, шанує українську державу. І тому не буду переконувати вас у тому, що цей законопроект є хибним на сьогоднішній день.
Але я хотів би розпочати свій виступ зовсім з іншого. мені здається, є проблема серед нашого депутатського корпусу, коли ми самі не читаємо власні законопроекти. До чого я веду. Перед тим, як було у четвер перший раз виносилося голосування по мовному проекту, зібралися на Погоджувальній раді представники, до речі, В'ячеслава не було, були його заступники. І тоді один колега з боку більшості задав питання: а що ви там маєте проти цього закону, конкретно? І вони не знали, що відповісти. Розумієте. Вони говорили про українство, вони говорили про державність, але вони не могли постатейно заперечити саме, чому. Ось у чому проблема. І це перші представники депутатських фракцій. З цього я хочу почати. Тому що сьогодні вже перше читання пройшло, ми сьогодні всі розуміємо його.
Я тоді відповів, що в мене є дев'ять принципових зауважень. Я про це доповідав на фракції і конкретно по статтям їх розповів.
І далі, от сьогодні лунало про те, що ті, хто писав цей законопроект, можливо, його навіть не читали. Підійшли до мене і в мене було спілкування перед тим, як ми голосували з безпосередньо з автором законопроекту. Коли я довів свою аргументацію від імені фракції, він такого в цьому проекті бути не може, тобто він його сам не читав, це перше.
Друга теза. Цей законопроект для мене надзвичайно чутливий, тому що саме я як представник депутатської фракції висловив заяву про те, що ми ніколи не підтримаємо цей законопроект. І саме моя картка проголосувала "за". І це ганебне якесь явище, я не знаю, я звернувся до і Литвина, я звернувся до органів прокуратури, я звернувся до громадськості в своєму блозі, на "Фейсбуці" і таке інше, навіть роздрукував картку мого голосування червоною плямою, яка за дві секунди до завершення голосування. Тобто в мене питання, от я підтримую те, що сьогодні говорив пан Кармазін: а щодо законності прийняття рішення? Якщо проти моєї волі, коли я тримаю свій палець на червоній кнопці, воно приймається "за", то даруйте мені, да, за одну секунду це відбулося.
КАРМАЗІН Ю.А. Як це може бути?
КАПЛІЄНКО В.В. А чекайте, але це відбулося. Ті, хто знають мене, знають мою позицію, в мене вона принципова і я – не перевертиш. Я маю чітку позицію, яку висловлюю на всіх своїх сходах, заходах і таке інше. Я переконую навіть фракцію в цьому, якщо Павло Михайлович це підтвердить. Чому так відбулося? Це друге питання.
Але в-третіх, я думаю, що в другому читанні ми справедливість відновимо. Я хотів би зараз повернутися до іншого питання. Дивіться, безумовно, українська мова, безумовно, цим законопроектом… там немає жодного питання щодо російської чи ідишу, чи що ми тут тільки не говорили, там 8, 13 стаття. Мова іде про пригнічення саме української. І давайте ставити правильно аргументи, тобто мова іде про створення гетто для української мови, яка є ознакою державності і це сама перша і головна теза. В який спосіб, якими такими лукавими шляхами? Це зовсім інше.
Друге питання – питання, яке стосується, значить, конкретних напрямків, в який спосіб до цього питання ми рухалися. Нагадаю вам, що сьогодні ніхто не піднімає питання, що саме право отримання статусу регіональної мови в нашій державі є і нагадаю вам, що в 2006 році цим правом використалися на рівні рішення обласної ради Севастополь, Луганськ, Харків, Донецьк… (Шум у залі)
Почекайте! Таке право в них було. І в Одесі таке право було! Почекайте! Право… (Шум у залі) Я все ж таки завершу, да.
На сьогоднішній день цей законопроект має чітку лінію знищення української мови, а, можливо, і після цього і знищення українського напрямку розвитку як самостійної держави. І тому я, будучи українцем, сприймаю цей закон як закон, який спрямований проти мене особисто. Проти мене особисто, моєї родини, моєї країни, моєї мови, моєї державної одиниці, всього, що притаманно такої риски***, яка називається "держава".
А тепер я хочу друге питання, коротенько пройтись по конкретним правкам. Я подав 54 сторінки правок до цього законопроекту. 10, це в таблиці, десять конкретних уписаних аркушів. Я думаю, представники комітету це побачили. Там є і пропозиції щодо зміни назви, і пропозиції конкретно жорстокі. Моя позиція суто радикальна: цей законопроект не можна відхиляти, його не можна, так від нього відійти і сказати, давайте заберемо всі правки і будемо чекати, щоб нас хтось помилував. Треба за нього боротися, треба боротися за кожне слово і врешті-решт перемогти. Оце те, що треба зробити у цьому законопроекті.
Але по суті законопроекту деякі зауваження. От мене вразило у цьому законопроекті перше, що у 5 статті цього закону вперше в історії незалежної України стверджується, що держава відтепер повинна сприяти розвитку саме багатомовності в цій державі. Скажіть, будь ласка, що це воно таке, звідки воно взялося?
Наступне. 7 стаття передбачає оцю, знаєте, гру в відсотках: 10 відсотків, до 10 відсотків, рішенням місцевої ради, вище, нижче стоячою. Даруйте, якщо дається в деяких випадках право приймати рішення менше, ніж 10 відсотків, то це – 0. Тобто, теоретично в Умані, де є територіальна громада, яка володіє, наприклад, івритом або ідишем, як посилаються у цьому законопроекті, до речі, єврейської мови там нема, коли сьогодні наші колеги говорили про це, то вони там, 300 людей, можуть теоретично, впливаючи на місцеву раду, прийняти статус регіональної. Що це воно таке? (Шум у залі) Ні, почекайте!
Тобто, в принципі, мова зводиться до наступного: кумівства, права вирішення питання і таке інше. А що далі? А далі саме ганебне: що, фактично, статтею 8 передбачається введення карної відповідальності у разі, якщо ти на рівні фізичної особи, на рівні юридичної особи, на рівні представника державного органу влади або місцевого органу самоврядування підпадаєш, призупиняєш або не користуєшся, скажемо так, як у цих мовах… даруйте, "публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення державних регіональних мов або мов меншин…", і пішли далі. Під ці заклики може попасти все. А це, перше, 200-500 неоподаткованих, другий крок – 5 років, третій крок – 5-8. Що це воно таке? То що ми, в гетто створилися?
Наступне питання, стаття 10 і 11. Тут казали про те, що тут немає заклику до російської мови. Даруйте, шановні! Ну, давайте ж відкрийте цей законопроект. Я навіть зараз тут його відкрив, чітко висловлено "російська мова". І вона є альтернативною українській, і ніякої там іншої мови нема. Но то ж є факт!
Наступне питання, стаття 20 передбачає оце все навчальним закладом с початку й до кінця, щоб навіть дитинка, яка народилася, якщо під ковдрою десь там не говорили українською, щоб вона могла спілкуватися лише регіональною з більшості питань, даруйте, російською мовою.
Я не маю жодного протесту проти російською, я народився в Одесі, я російськомовна людина, я говорю здебільшого у родині російською. В мене є люди, які зі мною говорять на ідиші, є люди, які зі мною говорять англійською, є українською. Але все це не має жодного відношення до України, до нашого майбутнього. Це – ганьба.
Наступне питання, питання, яке…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Володя, дякую! Регламент.
КАПЛІЄНКО В.В. Да, все, все! Я завершую.
Давайте зробимо так. Я хочу вам сказати, що 161 стаття Кримінального кодексу України передбачає оці 5-8 років, але за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі. То хочу вам сказати, що саме автори цього законопроекту і підпадають сьогодні під вимоги цієї статті. То давайте піднімемо інше питання: то, може 5-8 років? Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире, дякую за позицію.
Я прошу товариство, Михайло Ратушний, наш колега і колишній народний депутат має важливий якийсь документ і просить слова. Я прошу. За ним – Іван Заєць, який вже мене тут спалює своїм поглядом. І Панченко потім. Та є там всім!
РАТУШНИЙ М.Я. Шановні учасники! Я хочу висловити не свою особисту позицію, а позицію українців за кордоном, які представлені у 42-х державах світу, які входять в Українську всесвітню координаційну раду. Тут є представник Міністерства закордонних справ, він підтвердить: внесення і голосування у першому читанні викликало дуже негативний суспільний резонанс саме серед закордонного українства. На сьогоднішній день у біля 20 державах світу пікетуються українське посольство українцями стосовно того, щоб недопущення прийняття цього ксенофобського антиукраїнського закону.
В той час, коли українці у Мадриді великими зусиллями відкрили шість недільних шкіл, коли ми з великими зусиллями добилися відкриття недільної школи у Санкт-Петербурзі і пробуємо відкрити українську недільну школу у Москві, у той час в самій Україні нищиться фактично українська мова.
Я не буду читати всю заяву, яка прийнята, звернення надходять, але хочу озвучити деякі позиції. Українська всесвітня координаційна рада заявляє, що прийняття цього законопроекту зводить українців в Україні до становища національної меншини, оскільки фактично надає статус державної мови російській мові і вивищує позиції російськомовних громадян в Україні. Орієнтована на Росію влада поспішає повернути практику минулого, асиміляцію українців із тим, щоб зробити процес денаціоналізацію народу незворотнім. А це закордонні українці особливо відчувають, що таке асиміляція, і як вона проводиться. На досвіді Російської Федерації це чітко відчувається.
Європейська хартія регіональних мов, якою прикриваються автори законопроекту, покликана захистити зникаючі мови, до яких аж ніяк не належить російська мова в Україні, яка і так має чисельні переваги.
Закон дозволить маніпулювати справжніми цифрами україномовності, з одного боку, і посилить позиції роботодавців, які вимагатимуть від працівників заяв про надання переваг російській мові з іншою. Українці не зможуть навчати своїх дітей українською мовою у повній мірі, оскільки обов'язкове опитування учнів, їхніх батьків та студентів щодо мови, якою б вони хотіли навчатися, перетворить освіту на поле нескінченних мовних воїн, де політики всіх напрямків знаходитимуть вдячний грунт для виголошення найрадикальніших гасел.
Я вважаю як справді колишній член парламенту і правник, що закон прийнятий абсолютно антиконституційний (у першому читанні), суперечить Основному закону, який приймався тут, у цьому залі, в 1996 році, раз. Тяжка складається практика з правового боку, коли біля 70-и, плюс-мінус там, дехто каже 100, дехто менше депутатів не присутні при такому голосуванні. І в той же час на табло виходить, що закон проголосований.
І насамкінець. Я абсолютно погоджуюся з тим, що сказав Іван Михайлович Дзюба. Наше головне завдання не програти Україну в Україні, не програти українську мову в Україні. Це означає не програти її і в побуті, і в суспільстві, не програти її і в Верховній Раді. Тому що, на мій погляд, гра все-таки не закінчена. Я абсолютно впевнений і цю впевненість висловлюють закордонні українці, що ініціатори внесення цього законопроекту, вони мають велику ілюзію. Вони абсолютно помиляються, думаючи, що вони сильніші Валуєвих, династії Романових, Сталіних, Кагановичів, хто століттями проводив політику нищення української мови і українців в Україні. Їх немає, а українці і українська мова залишилися. Не закордонні українці і закордонні українці, і українці тут впевнені, що і на цей раз нічого з цього не вийде. Їхні спроби деукраїнізувати Україну, знищити українську мову будуть приречені також на невдачу. Але це не повинно нас демобілізовувати і не спонукати чинити опір тій ксенофобській, антиукраїнській політиці, яка здійснюється з стін найвищого законодавчого органу влади в Україні. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле, за короткий і місткий виступ. Я прошу до слова Володимира Панченка, після цього – Іван Заєць. Володимир Панченко, професор Києво-Могилянки.
ПАНЧЕНКО В.Є. Шановні колеги, ну, кожному наступному, хто виступає, залишається все менше якихось нових, свіжих аргументів і це зрозуміло, тому що, ну, сама матерія цього законопроекту така, що ми ви виходимо на одні і ті самі висновки. І я, якщо максимально коротко характеризувати цей законопроект, дав би йому такі три характеристики.
З правового боку законопроект Колесніченка і Ківалова, як от уже казав професор Василенко, шахрайський, це безперечно. З політичного – він авантюрний, а з морального – єзуїтський. Поясню. Щодо шахрайства. Звичайно, тут ідеться про підміну Конституції, поскільки немає голосів для того, щоб міняти саму Конституцію, значить, придумали таку, "мовну конституцію", яка має підмінити все інше. Ну, от я наведу одну коротку цитату.
У цьому законопроекті є стаття 4. Там йдеться про те, що основи державної мовної політики визначаються Конституцією. А як називається законопроект? "Основи державної мовної політики". Це ж просто-на-просто підміна, лукавство і фарисейство.
І, таким чином, безперечно, це антиконституційний документ, який, крім всього, кардинально ревізує засади державної мовної політики, тієї, яка закріплена в нині чинній Конституції. Він вводить в правове поле не передбачене Конституцією поняття "регіональна мова", "мовна група", "мовна меншина" і так далі. Він фактично змінює статус мов, і це теж є дуже важливий аргумент, який свідчить про антиконституційний характер запропонованого законопроекту.
Ну, я ще звернув би увагу на те, про що мало сьогодні говорилося: на оцей дивовижний кількісний критерій, який не має прецедентів у міжнародно-правових документах: 10 відсотків населення і більше, а в деяких випадках, там написано, і може бути і менше. От, будь ласка, це те, що говорив ось колега Володимир Каплієнко. Може бути і менше. Хто визначить оце "може бути"? І скільки це може бути менше? Правильно, скільки завгодно, скільки треба Колесніченку, який знає, що він робить, бо все, що він робить, воно дуже чітко корелюється із діями в сусідній державі. Це один і той же геополітичний проект, тут немає сумнівів. Через те я звертаю увагу на частину третю статті 7-ї, де, власне, починає свій старт оцей кількісний критерій.
Ще один момент. Законопроект фактично надає особливого статусу російській мові. 9 разів згадується спеціально російська мова в цьому законопроекті, причому не просто згадується – вона виділяється колеги щось таке, що має особливий статус. Звичайно, це не передбачено Конституцією, звичайно, це підміна, це спроба зайти в конституційне поле.
Тепер з приводу авантюрності з політичного боку. Ну, найголовніше, що тут треба повторити: він працює на дезінтеграцію України. По суті, мені це нагадує, знаєте, те, чим займалася Вітренко. Вона ж колись очолювала кампанію "Україна без НАТО". А тут "Україна без української мови". Тобто мають бути такі сегменти, де українська мова і не ночуватиме. І зверніть увагу, також про це ще не говорилося, на те, як трактується поняття "регіон" у цьому законопроекті. Він має шість вимірів – це село, селище, район, місто, область і Автономна Республіка Крим. Це все названо регіонами. Тобто регіональними можуть бути мови на ось таких різноманітних зрізах в різноманітних форматах і це, звичайно, приведе до величезного хаосу. Через те можна говорити… А хаос – це божевілля і через те про це і документ, можна сказати те, що він має ці елементи божевілля. З морального боку я сказав, він єзуїтський, а єзуїтський, тому що він будується на обмані. І найголовніший обман стосується, про це вже говорилося, національних меншин, яким обіцяно манну небесну, насправді, вони нічогісінько не отримують, аргументів прозвучало сьогодні достатньо. Його, звичайно, не можна приймати.
Я розумію, на скільки складна зараз ситуація для того, щоб його не прийняти. Я не маю якихось сподівань на Конституційний Суд, до якого можна буде апелювати в разі, якщо цей документ буде прийнятий і підписаний. Ну, але якщо таке станеться, то, звичайно, треба апелювати і до Конституційного Суду, можливо, навіть ще поки немає другого читання, от, можливо, справді, має резон оця ідея, про яку говорив Кармазін, звертатися і до гаранта Конституції і не тільки від депутатів, від громадськості. Знову таки це все виглядає дуже двозначно, але, але треба щось робити дуже активно. Ну, і звичайно, максимум уваги треба приділити вже тоді, коли настане час другого читання – процедурі, голосуванню. Ось оця вимога Конституції 84 статті – голосувати особисто, вона має бути взята під такий мікроскоп, щоб ніхто проскочити там не зміг. Власне, все, дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимир. Дякую вам дуже. Я передаю слово Івану Зайцю, а попрошу підготуватися Брусило Валентині Іванівні – це начальник відділу Департаменту фінансів соціальної сфери Мінфіну, почуємо думку Мінфіну. Прошу, Іване.
ЗАЄЦЬ І.О. Дякую. Я би в цій проблемі виділив три питання.
Перше питання – це зміст цього законопроекту, ті всі пружини, які там заховані – негативні, це психологічно-політичний портрет ініціаторів і лобістів цього законопроекту.
Друге питання – це спосіб, в який теперішній режим Януковича проштовхує цей законопроект.
І третє питання – це питання політичної відповідальності, починаючи від Президента Януковича і завершуючи депутатами у Верховній Раді.
Якщо говорити по першому питанню, тут вже багато дещо говорилося, що цей законопроект покликаний ревізувати саму 10 статтю Конституції. Їм заміняють самі засади, які зафіксовані у 10 статті Конституції. Тут вже говорилося про це, що цей законопроект має дуже великий потенціал сепаратизму і з цієї точки зору я не розумію ні Януковича, ні Партії регіонів, як вони думають мати владу, коли вони перекинуть таке питання на рівень села, селища, міста, району і ради. Якщо приймуть рішення ці ради, їм не потрібен Янукович, в них буде стояти позаду Москва з грошима, з сепаратиськими рухами і вони в принципі не потрібні.
Михайло, побачимо, не спіши з автоматами. Тихо, не перебивайте мене.
Тепер будемо говорити про його оцей деструктивний потенціал. Вже говорилося тут про те, що у цьому законопроекті вводяться норми, де невелика кількість людей, будь-якої територіально-адміністративної одиниці може підкорити 90 чи 99 відсотків громадян. Зрозуміло, що ніхто не буде мовчати, тому що це питання буття, бути українській нації чи не бути українській нації.
Тому я вважаю, що цей законопроект, він ще один негатив такий великий має. Він знищує оте коріння толерантності, яке було закладено в Україні ще законом про мови у 1988 році. Яке це коріння толерантності? Що в тому законі є? А цей закон прямо його відміняє.
Перше – це те, що в Україні є єдина державна мова, тут вона перекреслюється.
Друге – це те, що у тому законі є така формула як українська мова і поряд з нею. Тут українська мова або інших речей немає.
Третє – що він знищує там у цьому законопроекті, це принцип більшості. Якщо в тому законі 1989 року говориться про національні мови, коли визначається їхній режим через більшість тієї чи іншої територіальної одиниці, то тут кажуть: ні хлопці…
ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)
ЗАЄЦЬ І.О. Михайле, давай не будемо мене перебивати. Ви розумієте…
(Загальна дискусія)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Михайле, я закликаю вас, товариство, ми йдемо …
ЗАЄЦЬ І.О. Друзі, я говорю такі речі, про які сьогодні не говорилося. І я хочу привернути вашу увагу саме до таких речей. Ще один із тих моментів, які є в цьому законі, який дійшов до нас ще з комуністичної доби, і які сьогодні просто перекреслюють цим законом. Це принцип ще компактності, принцип компактності так само є в тому законі, в цьому законі він проігнорований. Тобто я міг би дуже багато говорити про такі речі. Але тепер про те як він проштовхується. Всі знають, що Партія регіонів устами всіх, хто там не був заявляли, що немає голосів на прийняття цього закону добровільно. Добровільно.
Тому Президент України, тому Рада Національної безпеки в особі Клюєва задіяли засоби неконституційні для того, щоб подавити волю депутатів і фактично провести цей законопроект. І тепер про політичну відповідальність. У нас є Президента України…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Іване, дорогий, регламент…
ЗАЄЦЬ І.О. Я вже завершую.
У нас є Президент України Янукович – номінальний гарант Конституції. Але він гарант Конституції. Я вважаю, що ми маємо заявити цьому номінальному гаранту Конституції, що він зобов'язаний бути не Пілатом, який вмиє руки, а він повинен гарантувати Конституцію. Якщо він не буде гарантувати норми Конституції при прийнятті цього закону, він буде відповідати і не в політичній площині буде відповідати, а буде відповідати в правовій, кримінальній площині. Тому що ви всі чудово розумієте…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Іване, завершуйте. Я дуже просто прошу вас, колеги.
ЗАЄЦЬ І.О. Ну як же… Я завершую, але як же робити, коли мене весь час перебиваєте і я весь час збиваюсь з…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Давайте, будь ласка.
ЗАЄЦЬ І.О. Я хочу, щоб ця влада знала, що вона буде відповідати не тільки в площині політичній, але й в кримінальній площині буде відповідати. Тому що питання вони поставили однозначно, це бути, чи не бути українській нації і я б не хотів би, щоб наше обговорення сьогодні зводилося тільки до аналізу цього законопроекту. Ми повинні дивитися взагалі про мовну політику, яку продукує режим Януковича. Так от, ми ж упускаємо з виду той законопроект про дошкільну освіту, яка в той же самий день приймалася і уже більшою кількістю голосів, уже не 234 особами, а в тому законі дається це штучне право вибору мови батьками.
Тому я думаю, що ми повинні, врешті-решт, розробити систему заходів, я не приймаю ту тезу про те, що поправки, це ніщо. Поправки дають не тільки можливість запрацювати комітету на повну потужність, але й дають можливість показати дурість цього законопроекту. І ще, найважливіше, те що ця влада відмовилася відмовного принципу, від принципу толерантності, а це якраз те, що треба.
Друге. Ми повинні створити ТСК у Верховній Раді, щоб розслідувати питання голосування чужими картками і ТСК має запротоколювати ці рішення і тоді звертатися до судів. Ми повинні звертатися до міжнародних організацій, тут так само нічого не прозвучало. Вони закидали всі міжнародні організації цими всякими фальшивими, брехливими зверненнями, а ми сидимо і думаємо, що міжнародні організації чудово розуміють, що тут робиться.
І останнє. Треба працювати з людьми…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну регламент, Іване!
ЗАЄЦЬ І.О. … з людьми і я думаю, що люди готові сьогодні вийти. І я не погоджуюся з Кармазіним, який казав, що треба тільки інтелектуально працювати. Проти "лома" іншої зброї як "лом" немає. Нам оголошено сьогодні війну на знищення української нації і я б хотів би, щоб ми це зрозуміли. І не тільки війну, а приступили до знищення української нації. Дякую вам.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Товариство, мені видається, що основні, базові, так би мовити, аргументи сьогодні вже приведені, абсолютно приведені. Через те, дозвольте мені перейти в режим, скажімо, трихвилинного виступу. Ми маємо два голови національних спілок, ми маємо Міністерство освіти – пан Жебровський, хотіли б почути його думку. В нас ще є Михайло Косів – член комітету, я хочу його почути. Є ще Юрій Гнаткевич. Ну, дуже багато людей, які хочуть виступити. Через те, ні, будь ласка, трихвилинні виступи. Я прошу, просто додавати якісь нові свіжі думки.
Я прошу до слова зараз Брусило Валентину Іванівну. Є вона, так?
БРУСИЛО В.І. Я тут.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, будь ласка, Валентина Іванівна. А за нею Жебровський, заступник міністра освіти.
БРУСИЛО В.І. Позиція Міністерства фінансів така, що міністерство не підтримує запропонований законопроект, оскільки реалізація його положень потребує додаткових видатків з державного бюджету, це і друковані засоби…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Тихо, дайте послухати, люди добрі. Ну, що…
БРУСИЛО В.І. … регіональними мовами, мовами нацменшин, також підготовка кадрів, вчителів, видання підручників. Телерадіоорганізації мають проводити передачі мовами регіональних меншин і мовами нацменшин. Не підтримую того, що будуть збільшені видатки на публікацію поряд з державною мовою урядових актів, органів місцевого і центральними органами місцевими органами законодавчої влади. Будуть недонадходження до доходної частини бюджету. Оскільки телерадіоорганізації мають видавати дозволи…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Валентино, дорогенька, ми все розуміємо, знаємо. У вас є сума, ви підрахували уже у Мінфіні, скільки це може коштувати?
БРУСИЛА В.І. Попередньо, це ж ми порахували, уже прозвучала сума. За попередніми розрахунками ця сума сягатиме близько 17 мільярдів гривень.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви чули цифру! 17 мільярдів гривень! Зафіксуйте це.
Валентина Іванівна, дуже дякую вам за інформацію. Це дуже важливо і це найголовніше. У вас все?
БРУСИЛО В.І. Ну, все, майже все.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже, дуже вам дякую.
Пан Жебровський залишив засідання і разом з Інною Германівною. Інна Германівна є першим заступником голови Комітету з питань культури і духовності, але вона вже нас залишила.
Я прошу до слова Михайла Косіва. Потім – Лесь Танюк.
КОСІВ М.В. Шановні друзі! А що казати? Ну, от що? Якщо ви думаєте і висловлюєте, то я розумію вашу позицію. Ах, не можна, ах, не допустимо. Допустимо. Закон буде прийнятий. Все. Ми можемо єдине, що зробити. Це відтягнути його оцими поправками. Бо ми маємо право 2 тижні опрацьовувати поправки.
От, уявіть собі, що ми над цими поправками не працюємо. Значить, ага, комітет саботує. Вони виносять питання на сесію і голосують в першому варіанті. І що з того, що це шахрайство? Ну, що з того, що це антиконституційні? Та їх це абсолютно не обходить. Ах, притягати будемо до відповідальності. Ах, будемо… Ну, перестаньте! Хто буде притягати до відповідальності? О, Пшонка, так.
Отже, єдине, що, який висновок мав би бути з того розширеного нашого комітету, я дуже вдячний всім, які висловилися, закон є злочинний. Не просто там, як ви сказали, пане професоре, шахрайській, він злочинний, він направлений на зруйнування української держави. Оце всі домовилися - домовилися, зафіксували - зафіксували. А далі ми з цим йдемо до людей. І коли я Іванові сказав, а чи українці візьмуться за автомати? Це не патетика. Колеги, я був на мовній війні у 1991 році. Молдова перейшла на латинській алфавіт з кирилиці, а вся оця російська там… і українська, до речі, також не захотіли. І що? І почали стріляти. Я був, я керував комісією від Верховної Ради, нас було там троє, було троє парламентаріїв з Росії і з Молдови, і з Румунії. Там йшла мовна війна. І якщо ми не скажемо, що ми Україну будемо захищати будь-якими засобами, то оце єдине, до якої ми їх відповідальності можемо притягнути. А все інше це говоріння, це говоріння.
_______________. Так, Володимире Олександровичу, переходжу…
КОСІВ М.В. Чекай, чекай. Ще одне речення. А хай би всі прочитали книжку Івана Дзюби нагнітання мороку, геніальна книжка, і там сучасна ситуація розкладена так, як воно є насправді. Бо там Іван Михайлович говорить ще і про тих, які привели Януковича і всю цю банду до влади. А нині, розумієте, вони великі патріоти. Мало того, що вони великі патріоти, ідеї проти………. українська інтелігенція, духовні люди розгортають знову на повну силу. Ну то так і буде вам.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Михайле. Я хотів би тільки додати, тут звучала ця нота і у виступі Кириленка, і у багатьох про те, що справді це керується вищим керівництвом України. І підтвердження цього, щоб не були просто балачки, сам Колесніченко в своєму інтерв'ю сказав: "Я полтора месяца – зараз це вже може пройшло десь 2 місяці – я разговаривал с Президентом, он полностью поддерживает мою позицию". Так що це, уже ніхто абсолютно не приховує.
Я прошу до слова коротенького Василя Куйбіду, екс-міністра будівництва колишній і екс-мер міста Львова Василь Куйбіда. Прошу.
КУЙБІДА В.С. Дякую. Шановні народні депутати, шановні запрошені! Я хочу привернути вашу увагу до загроз національної безпеки, які несе прийняття цього законопроект 9073 про основи державної мовної політики.
Як ви знаєте, наша держава є національна держава. І це зафіксовано в Декларації про державний суверенітет, де записано, що ми, спираючись, українська нація, спираючись на право нації на самовизначення і тисячолітню історію державотворення, відновлює свою державність. Далі, це зафіксовано і в Конституції України, правда не так напряму, як це зроблено в Конституції Румунії, де прямо записано, що Румунія національна держава, тут перелічено національні ознаки держави, починаючи з тих, що держава наша утворена на етнічних українських землях, і закінчуючи основними символами української нації. Це не тільки Герб, Прапор чи Гімн, але це і мова, це і українська мова.
За Рішенням Конституційного Суду, нагадаю вам, від 1999 року 14 грудня, який сказав, що мова є більш широким, входить в більш широке за змістом поняття державних символів. І мова є найбільшою нашою цінністю разом із територією. Тому правильно, що законодавець, приймаючи Конституцію, записав її в І розділ, який є більш захищений, де виписані основи конституційного ладу.
Цим законопроектом, якщо він, не дай Господи, буде прийнятий як закон, фактично звужується функція мови нашої не тільки там комунікативна, але основне – забирається функція консолідуюча. Забирається функція у нації української консолідуюча, бо не буде у нас основи, на якій ми зможемо консолідувати всіх незалежно, як ми вважаємо, націю чи на етнічній основі, чи духовно-культурній. Наслідок – роздвоєння нації веде до можливості на цьому створити дві держави.
Наступне – загроза державній безпеці. Сьогодні говорилося про це. Подивімося по національному складу наших регіонів, звернімо увагу як тлумачить адміністративно-територіальний устрій у нашій державі цей закон і що там розуміється під регіоном. Всупереч, скажемо, закону, всупереч Конституції, всупереч Закону про стимулювання розвитку регіонів, там під регіоном розуміється і райони, і міста, і села, і селища. А ці їхні ради, представницькі органи можуть приймати рішення і оголошувати…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Уже ж говорили це.
КУЙБІДА В.С. … на цій території мову регіональною. Ми будемо мати не тільки в Закарпатті регіональну мову угорську, не тільки в Чернівецькій області чи в Одеській румунську, ми будемо мати таку мозаїку мов. І як в цій ситуації управляти територією? Державне управління як таке буде паралізоване повністю. Що тоді треба буде робити центру, щоб забезпечити хоч мінімальне управління? Переходити на одну мову. Яка ця мова, ми розуміємо, буде. Приклад з Кримом, де виписано в Конституції, що державна мова є, але поряд з нею використовується ще 2 мови фактично призвів до того, що кримськотатарської мови там не чути, як і української. Виключно все функціонує на російській мові.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Все, Василю, регламент.
КУЙБІДА В.С. Наслідок – держава розпадеться на кілька. Оскільки це є реальні загрози національній безпеці, я вважаю, що цей закон, законопроект має бути обов'язково розглянутий на Раді національної безпеки і мусить бути, мусить, і гарант, і Рада національної безпеки взяти на себе відповідальність.
Поділяю, на жаль, думку Михайла Косіва щодо можливих наслідків. Але це суперечить, останнє, суперечить цей закон, проект закону…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Регламент. Я прошу дуже.
КУЙБІДА В.С. … не тільки Конституції, не тільки Закону про основи національної безпеки, але і Доктрині інформаційної безпеки, яка затверджена Указом Президента в 2009 році. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю. Товариство, ну, повторюємося вже, повторюємо ті самі постулати. Просить репліку Іван Дзюба.
ДЗЮБА І.М. Шановні колеги, ми трохи не той наголос робимо: по мозаїку мов. Біда не в мозаїці мов – біда в тому, що ніякої мозаїки мов не буде, а буде одна мова, буде уніфікація. От біда, а не…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Товариство, значить, я пропоную таке завершення нашої сьогоднішньої розмови, мені видається, що цікавої, дискусійної і цікавої. Я мушу надати слово Павлові Мовчанові, членові нашого комітету. Мушу надати слово Лесеві Танюкові. Мушу надати слово заступникові міністра культури, почути позицію Міністерства культури, пану Кохану. Ще кілька слів прошу мовознавця, прекрасного мовознавця, пані Масенко, вона у нас вже на комітеті виступала. Якщо щось є, свіжа якась думка. Але прошу дуже коротенько. Да, і пані Григорович я обіцяв ще дати слово. І після цього ми зможемо завершити.
МОВЧАН П.М. Дякую.
Я звертаюся передовсім до тих, хто висловлював думку про те, що це, мовляв, на догоду, там, певним групам, які не володіють українською мовою. Ви пригадуєте, Іване Михайловичу, чітко, коли на догоду Микиті Сергійовичу хотіли змінити правопис російської мови: там, де "заєць", "заяц", і "гурці". Ну, я не буду всі перераховувати. У 1964 році, він зініціював - у 1964 році все помінялося.
У нас ситуація не така. На превеликий жаль, і у зв’язку з тим, що чітко, конкретно сьогодні визначено 5 липня прийняття другого читання, то 5 липня – це для нас критичний день. Що робити? Звертатися, як тут написали, до Конституційного Суду… Ну, звернемося прямо до Володимира Володимировича Путіна, давайте звернемося до нього. Ну, це просто…
Тому я підтримую ініціативи, які прозвучали тиждень тому на головній раді Всеукраїнського товариства "Просвіта", де були політики дуже досвідчені, від Бориса Олійника, як один із авторі Закону про українську мову в Українській РСР, до Степана Хмари. Тільки радикальні кроки. Ця сила може зреагувати тільки на силу національну. І там було багато присутніх тут, в цій залі. Вони сказали…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Пало Михайлович, все пишеться, все ж тут пишеться.
МОВЧАН П.М. … ні, радикальні методи. Перше – треба робити позови до суду. Так що треба наголосити, комітету, нам треба ініціювати звернення до судів.
Перше. Від моменту реєстрації до… (Шум у залі) Послухайте! … до судів міжнародних йдеться. Міжнародних. У нас судової системи нема, міжнародна система. Ми звертаємося до Ради Європи з приводу опослідження, до ОБСЄ. Я вас дуже попрошу ці речі зафіксувати, а потім вже говорити про всі… набір методів боротьби внутрішніх. Там були заклики на головній раді. Блокуємо дорогу, виводимо. Все, що… Всі способи надаються для захисту української нації, української держави. Всі конституційні права. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Павло Михайлович, розкрили ми їм всі карти вже. Так що…
Я попрошу Лілю Григорович на предмет гендерної політики. Прошу, Пані Ліля, коротенько. А потім заступник міністра Кохан.
ГРИГОРОВИЧ Л.В. Шановні колеги, я не сприймаю тези про те, що ми програли чи програємо Україну. Це не значить, що я прошу розслабитися, це означає навпаки, що треба навпаки оголосити мобілізацію. Чому так мислю? Доведу аксіоматично. Святе Письмо каже, нехай кожна дихання славить Господа: і пташина, і рослина, і билина. Значить, гріх її знищити. Людина – творіння Боже. І у зв'язку з цим людина встоїть, а от всі людські проекти впадуть: впадуть Римські імперії, Треті рейхи – все це впаде, не говорячи вже про …….. і інші речі. А людина як творіння Боже встоїть.
Що я хочу цим сказати? Замах на абсолютно мовну симфонію і гармонію, яка була в Україні, спонукає тільки до одного: уже після першого читання можна робити подання у Конституційний Суд про замах на цілісність держави, на територіальну унітарність і так дальше. Це – перше.
Друге. Ви хочете знати, у що це розів'ється? Подивіться на плакати, які висять над нашими головами, коли ми їдемо по Києву чи по Україні: "Сделай свой выбор!", "Ты имеешь свою мечту?" Це птиродактиль Медведчук.
Сьогодні вони хочуть розрахуватися не Митним Союзом – це політичний інструмент, не майновими речами ГТС, хочуть розрахуватися гуманітарною валютою: мова, церква, Лавра і так далі. Не розуміючи, що тим самим будуть породжені, я погоджуюсь з колегою Кармазіним, він вживає термін "лоскутизація" Абхазію, Осетію, нові судетські чехи для того… німці, вибачаюсь для того аби не тільки був федеральний устрій, а для того аби просто відшматувати великий шмат України. З огляду на те подання у Конституційний Суд про замах на територіальну цілісність і гуманітарність всі інші заходи про які говорили мої колеги.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ліля.
Лесь Танюк, екс-голова нашого комітету, голова Національної спілки театральний працівників.
ТАНЮК Л.С. Я хочу сказати про те, що законопроект спрямований справді на дезорієнтацію і дестабілізацію України, і не треба гратися в піжмурки він погоджений з усіма нашими керівниками. І це тільки свідчить про те, що керівники недолугі, що в даному разі ми маємо бігунів на стометрівку, а не на марафонську дистанцію, які самі не розуміють, що вони, як я вже кажу завжди "кують гвіздки для власного розп'яття". Віру Засулич прямо в суді, вона стріляла в Трепова, який казав "патронов не жалеть" студенти винесли на площу і вшанували героїню. Вчора суд був над тим хлопцем, який застрелив поганця міліціонера і все село стало на його захист. Змінився клімат у політичній Україні.
Я розумію, що ці камікадзе "ківалови" і "колесніченки" впадуть, так би мовити, першими на цій хвилі. Я це розумію, тому що ми в меморіалі аналізували багато дзвоників і так далі, і так далі. І бачимо, що в країні надходить зовсім нова хвиля відношення, ставлення до влади. Але те, що я кажу, хай все-таки прозвучить пересторогою для наших керівників. Той, хто підпалює хату, сам перший в ній згорає. Якщо ми хочемо, щоб ці вибори були нормальні, цей закон мусить викинутий на смітник. А якщо ці люди хочуть загинути від кулі терориста чи від кулі молодого чоловіка, який просто не дасть себе ґвалтувати, вони загинуть.
Люди вийшли на Майдан, мільйон людей, тому що образили їхню честь і гідність. Проти них вийшов силовий аморалізм. Це було образливо для людей. Те, що сьогодні репресують мову – це вдвічі буде образливіше. Тому все менше і менше залишиться "ківалових" і "колесніченків".
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую, Лесь Степанович.
Я тоді прошу Тимофія Кохана – заступника міністра культури.
Лесю, вимкніть…
КОХАН Т.Г. Шановне товариство, звичайно, досить складно виступати після всіх таких шановний людей. Але все ж таки Міністерство культури має свою позиції. Тут вона у нас шість аркушів наших висновків. Вони пішли в комітет.
Перше. Я з двох, перше. Ну, звичайно, тут був би ще один сьомий аркуш. Якби ми знали про ту суму, яка вартує цей законопроект. Бо на всю культуру в рік дається трошки більше 2 мільярдів, і просто, ну, 17 якось мені, ви знаєте, як представнику Міністерства культури по серцю.
Друге. При всіх вадах Міністерства культури я думаю, що в нас є певна наша політика, не буду її зараз оголошувати, але просто такий приклад, і на цьому закінчую.
6 липня, хто не знає, в Росії відзначаться День рідної мови. Традиційно в Криму проходить фестиваль "Великое русское слово". Оскільки Міністерство культури України опікується заходами, які відбуваються на Україні, я був направлений Міністерством культури з вітальним словом від імені міністра культури. Після того як на я на відкритті цього фестивалю зачитав вітальне слово міністра, як ви розумієте державою мовою, вже після цього до мене підійшов відомий всім вам політолог Марков і сказав: "Уважаемый Тимофей Григорьевич, я хочу от имени наших радикальных товарищей попросить у вас прощения, простите нас, пожалуйста!" Так от мені здається, що коли ми приймемо, ну, не ми, а буде Верховна Рада вирішувати, що нам в Криму, не тільки не вибачаться перед нами, а навіть не запросять на якийсь кримський фестиваль. Оце, власне, все.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую. Юрій Гнаткевич.
ГНАТКЕВИЧ Ю.В. Шановне товариство! Власне, я прийшов за дорученням фракції, щоб ще раз підтвердити її позицію. Та позиція є послідовна. Вона була одна – лише українська мова державна. І вона була і тоді, коли наша фракція була на 50 чоловік більша. Ви знаєте позицію Юлії Володимирівни, нашого лідера, яка зробила заяву, опубліковано в пресі. А також висловила невдоволення поведінкою нашої фракції за те, що ми не зуміли заблокувати друге читання.
Тут же я хотів би додати, що причина не в позиції, чи що там сказав чи не сказав, спізнився наш голова, нинішній голова фракції. Наша біда не в цьому. В стані нашого суспільства, в нашій історії, в тих людях, які допомогли, в тому числі і з нашого числа стати Януковичу Президентом. Тут треба шукати нашу проблему. І я вам ще раз нагадаю. Слово війна я почув сьогодні не вперше.
Колись на засіданні нашої фракції був такий епізод. Його Яворівський пам’ятає. Хтось прийшов і доповів, що десь там Янукович сказав, що він чітко виступає за російську мову державну. Вона тихо, але сказала, щоб ми всі почули: "Та він що, дурний? Він що, не розуміє, що це війна?"
І я хочу вам сказати, що не виключено, сам Табачник в своїй книзі про юшку*** сказав, що: "И будет хорошо, если это не окончится настоящей войной". Тому що те, що сьогодні робиться вже в суспільстві, це є справді війна. І ми її повинні вести ще, холодну війну. Досвід у нас є. Ми попередили, нормальну зробили 10 статтю. А якби нам не вдалося зупинити Кучму з його ідеями "второго государственного языка"? А якщо не був період Вакарчука в освіті?
Але ситуація нині дуже тяжка з тим, що проти нас Москва. І вона нам підготувала. Проти нас кримінальна влада не української за національною сутністю буржуазії, яка по суті захопила весь інформаційний простір. І якщо хочете, ну, проти нас той же ж буде Конституційний Суд і всі-всі інституції. Нинішня влада владу не збирається здавати. Я у цьому відношенні, ну, поділяю трохи інших колег, я не тільки песиміст, а й скептик. Найбільше, що ми можемо зараз зробити – це якомога більше відтягнути прийняття його у другому читанні, аби використати цей час для подальшої роботи, можливо, для просвітницької роботи, можливо, для просвітницької. Що народ знає? Кажуть: автомати. Ну дай народу автомати, він що піде? У нас немає ресурсу, грошей немає, людей немає, які би вийшли, і автоматів немає. Тому треба готуватися все-таки на гірший варіант для затяжної війни і використовувати… Я нагадаю вам про перепис населення, який буде використаний. Знову нам нав'язують мовні ознаки, ті самі питання. Давайте подумаємо. Я підтримую цю ідею – попрацювати з народом. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу до слова короткого Сергія Тримбача, голову Національної спілки кінематографістів.
ТРИМБАЧ С.В. Дорогі друзі, я як кінематографіст не можу не констатувати, це прикра констатація, я бачу звичний лінгвоцентризм. Немає візуальної мови, не існує просто. І це одна з причин того, що відбувається всі ці 20 років. Пора б зрозуміти вам всім нарешті, що мова візуальних мистецтв зараз переважає. А уваги саме до візуальної культури і до візуальних мистецтв немає. І тому у візуальних мистецтвах вся ця сфера заповнена чужоземним продуктом. Не будемо на це звертати увагу, будемо тільки про лінгву говорити, значить, то так воно і буде і з українською мову у тому числі. Іван Михайлович згадував ті прекрасні часи кінця 80-их років. Так. І куди це ділося? Треба проаналізувати, що ж відбувалося за ці 20 років. І саме на ґрунті, на основі такого аналізу і виробити стратегію. Тому що війна війною, війни все одно закінчуються. Але треба ж щось і будувати. Тому я закликаю до такої зваженої і стереоскопічного всебічного бачення проблеми. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. І на завершення наш прекрасний мовознавець, людина, яка стоїть в обороні української мови, вона вже на нашому комітеті виступала – пані Лариса Масенко. Прошу вас. Професор, Києво-Могилянка.
МАСЕНКО Л.Т. Шановне товариство, вже важко щось додати після всіх виступів, уже все сказано. Я тільки можу приєднатися і сказати, що, безперечно, це шахрайський законопроект, це правове шахрайство. І готував його готували його не тут, а в Кремлі, безперечно. Ці люди давно хотіли продавити його. Я хочу тільки нагадати, що це текст не Ківалова, Колесніченка, він слово в слово повторює попередній законопроект Єфремова, Гриневецького і Симоненка. Слово в слово, там буквально один тільки параграф вилучений, який був засуджений і відхилений, власне. А той законопроект, до речі, дуже багато спільного має з колишнім законопроектом про мови в Україні Леоніда Грача, комуніста. Я коли порівнювала, там теж половина, власне, ще звідти йде.
Отже те, що написали в "українському тижні": "Російські націоналісти рулят в Україні". Так, абсолютно чітко і меншість, власне, нав'язує українцям, українській більшості, українській політичній нації ось такий варіант розвалу, демонтажу, уже про це ж абсолютно точно говорили, України розвалу і розпаду. Тобто ситуація надзвичайно загрозлива і, можливо, найбільше, власне, за ці 20 років уже, те, що вони, вдалося їм продавити, на жаль, я тут маю претензії до опозиції, ми стояли на вулиці 5, власне, червня і що трапилося, взагалі не могли зрозуміти. Розумієте? Інтернет весь кипів, люди були готові масово вийти, всі обурювалися, в тім числі російськомовних скільки казали, що нас не треба защищать. І водночас буквально за 30 секунд це було прийнято.
Ну, тобто зараз, звичайно, основне завдання як зупинити це друге читання, хоч це складно. І я думаю, що треба погодитися з тим, максимально затягти. Я тут не можу погодитися з Сергієм Мироновичем, відкинути, вони зразу приймуть та й все. А, безперечно, оцими тисячу поправок затягати і можливо вдасться бодай на осінь перенести, а на осінь може людей підтягнемо, студенти вже вийдуть і так далі. Власне, тут всі методи можна застосовувати, я думаю, абсолютно в цій ситуації.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую Володимире Михайловичу.
Шановні колеги, дорогі однодумці, в основному ми ж виступили… Хто, кого? … запрошений був. А Білоус. Будь ласка, прошу. Голова Спілки офіцерів.
БІЛОУС В.О. Шановний пане голово, шановні учасники слухань. Я декілька слів буквально хотів зауважити. Чому, власне, відбувається у нас процес цей сьогодні у парламенті? Тому що парламент, який обраний по партійному принципу, тобто не від територіальних громад, не від сіл, міст, тільки представляють партії, які на сьогодні в Україні складають 2 відсотки громадян, із 450 сьогодні партійних депутатів у Києві проживає 300 чоловік. Кого вони представляють? Питання відповіді не має сьогодні. Це не представницька демократія, демократія неактивних, патріотів, представників сіл, міст, районів в Україні, робітників, селян, вчителів, лікарів, а у більшості своїй космополітична, зухвала, безідейна, якам представляє кримінально-фінансові угрупування та послуговує не Богові та людям, а мамонії. Всі керівники вийшли з Радянського Союзу, але, на жаль, Радянський Союз не вийшов з них.
23 лютого, 8 березня, 1 Травня – це все те, що нас тягне до Радянського Союзу. Телеведучі провідних телеканалів, у тому числі і державних, володіють не українською мовою, а російською – це ганьба. Тому державна мова сьогодні є і потребує, у першу чергу, захисту, Тобто законодавці мають право діяти тільки у межах Основного закону, статті 10 Конституції України і ухвалювати ці закони про використання української мови.
Я хотів би звернути вашу увагу на щойно свіжо підписаний документ, 8 червня 2012 року, називається: "Стратегія національної безпеки України", підписав її Президент. Так от в пункті 3.1 ключові питання національної безпеки, внутрішньої безпеки, записано, цитую пункт 4.3.1: "Забезпечення пріоритетності всебічного розвитку і підтримки української культури та української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Може, Президент не читає, що він підписує, але це документ. Підкреслюю, 8 червня.
БІЛОУС В.О. Отже, на підставі цього пропоную, пану Володимиру, як голові комітету звернутися від учасників сьогоднішніх слухань до Президента, Прем’єр-міністра щодо негайного звільнення Табачника, обирати Косіва депутатом, Костусіва, Константинова, Бенкендорфа, його заступника Арфуша, який не володіє ні російською, ні українською мовами, але є державним службовцем вищої категорії, як суб’єктів, що формують джерела викликів та загроз національній безпеці України, сіють міжнаціональну ворожнечу в суспільстві.
Друге. Комітетом Верховної Ради у справах національної безпеки і оборони, культури і духовності щомісячно аналізувати використання української мови в сфері державного управління, аналіз та пропозиції надсилати до Президента України, Кабінету Міністрів, правоохоронним органам і публікувати в пресі.
Третє. Зазначеним комітетом ініціювати внесення змін до Закону про державну службу, про громадянство щодо обов’язкового письмового екзамену з української мови. Я розумію, що вам неприємно це чути, але треба слухати. При прийнятті на державну службу та в громадянство України, а також внести доповнення до цих законів щодо порушення статті 10 Конституції.
Наступне. Звернутись до Президента України, Кабінету Міністрів з приводу введення в структуру державного управління комітету з функціонування української мови, посади міністра у справах української мови, адже ми тільки впроваджуємо… відроджуємо свою країну.
І останнє – започаткувати акцію бойкоту товарів, підприємств, закладів харчування, які не використовують української мови.
ГОЛОВУЮЧИЙ. В'ячеславе, регламент же є, давайте дотримуватися.
БІЛОУС В.О. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.
Товариство, я вже просто був такий трошки переляканий, що ми доведемо вже це, ну, вже все ж повторюється сто разів те саме, всі…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Да, і записується все, там вже плівки в них немає.
Товариство, я переконаний в тому, що ми з вами не потратили даремно час, ми ще раз довели: українська інтелігенція, представники і наукових кіл, і народні депутати патріотичного сегменту в парламенті ще раз довели, що це питання для нас важливе, болюче, що просто так ми це питання не здамо. Значить, комітет приступає до роботи над поправками. Я ще раз нагадаю, дві тисячі 200 поправок, ми собі можете уявити, скільки це потрібно часу для того, щоб це все нам опрацювати. Поправки найрізноманітніші, від того радикального, що кожна стаття є антиконституційна до поправок…, це такий мій перший такий аналіз, до поправко, які, фактично, повертає "статус кво" українській мові, що є державна кожна стаття проте, що це зробив ось і Слава, мої поправки, Мовчана, багатьох, де є державна українська мова, тобто ми вертаємо абсолютно нормально норму, за яку, звичайно, вони не проголосують.
Через те, я дуже хочу сердечно подякувати, вибачитися перед тими, кому я не надав слово. Ну, вже ж заспокойтесь трішки вже обидва. Хочу подякувати і Івану Михайловичу, який сьогодні, справді, ну, тут підсвітив, я б сказав так нашу цю, нашу цю сьогоднішню розмову.
Я, товариство, я уникав якихось політичних моментів як головуючий тут, намагаючись триматися тільки самої самісінької теми. Але вам можу сказати, не розкриваючи ніяких карт, опозиція абсолютно монолітна сьогодні у тому, що ми зробимо все для того, щоб цей закон не здати. Як? І я не знаю, знають декілька людей у фракції, а ми всі будемо знати, ми будемо знати десь в останні якісь моменти. Але ми зробимо все для того, щоби… ми, по-перше, будемо наполягати, щоби два тижні законних ми мали для роботи над цими поправками і якраз має закінчитися сесія. А там канікули. А там вибори. І можливо ми такому рівні і утримаємося.
І на завершення хочу ще сказати. Колесніченко дуже чітко відкрив карти про те, що раніше Росія проплачувала окремих таких, значить, волонтерів, таких, скажімо там, як Корнілов, як Затулін там. Які там наскакували, проїдали гроші, але результату, мовляв, для Росії це не давало, бо тут їх зустрічали гідно. Тепер вони загнали все в одну структуру, яку очолює Колесніченко, дуже чітко контролюють витрату велетенських грошей, які через них проходять. Через те, в цьому сенсі Колесніченка можна зрозуміти, йому доведеться відповідати за ці гроші, які він тринькає. Через те, ясна річ, що вони всі напирають, маючи підтримку і Президента.
І закінчую, ще раз повторю, для вас повторю фразу Дениса Казанського, журналіста із Донецька. "Я не нуждаюсь в вашей защите. Потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься – это вы сами". Якщо є такі журналісти і в Донецьку – виживемо.
Я дякую всім. На цьому дозвольте закрити наше засідання. (Оплески)