В умовах повномасштабної війни питання захисту дітей, які залишилися без батьківського піклування, набуває особливого значення. Для України важливо не лише вдосконалювати систему сімейних форм виховання, а й забезпечувати кожній дитині реальну можливість зростати в родині, отримувати належну підтримку та відчувати захищеність.
Саме пошуку таких рішень було присвячене чотирнадцяте засідання робочої групи, під час якого учасники продовжили опрацювання законодавчих змін у сфері усиновлення, патронату, опіки та піклування. У центрі обговорення – як поєднати європейські підходи до захисту прав дитини з українськими реаліями воєнного часу, не створюючи при цьому додаткових адміністративних перешкод для тих, хто готовий прийняти дитину у свою родину.
Питання щодо зміни назви дитячого будинку сімейного типу та загальної трансформації цієї форми виховання наразі вирішено відкласти. Учасники робочої групи погодилися, що цей напрям потребує додаткового, детального вивчення та всебічної оцінки можливих наслідків, аби будь-які майбутні зміни гарантовано не нашкодили інтересам дітей та сімей.
Однією з принципових домовленостей стало підвищення з п’яти до десяти років мінімального віку дітей, яких можуть усиновлювати іноземці, зі збереженням передбачених законодавством винятків. Такий підхід покликаний розширити можливості для влаштування дітей у сім’ї громадян України. Адже дедалі більше українських родин виявляють готовність усиновлювати не лише малюків, а й дітей старшого віку. Важливо, щоб вони насамперед мали шанс знайти родину в Україні, зберегти зв’язок із рідним мовним, культурним і соціальним середовищем.
Окрему увагу приділили вдосконаленню механізму патронату над дітьми. Зокрема, запропоновано перейти від кількох окремих документів до єдиного типового договору з патронатним вихователем. Це дасть змогу зробити договірні відносини зрозумілішими, чіткіше визначити права й обов’язки сторін, а також механізми відповідальності та контролю.
Важливим напрямом дискусії стала підтримка сімей, які виховують дітей з інвалідністю або дітей, які пережили травматичний досвід. Учасники робочої групи дійшли згоди, що замість запровадження жорстких окремих категорій таких родин доцільніше забезпечити можливість отримання спеціалізованої підготовки відповідно до потреб конкретної сім’ї. Це дозволить зосередитися не на формальних вимогах, а на реальній готовності дорослих забезпечити дитині належний догляд, підтримку та безпечне середовище.
Ще одна важлива домовленість стосується законодавчого визначення граничної кількості дітей, які можуть перебувати під опікою чи піклуванням однієї особи. Наразі відповідного обмеження немає. Його запровадження має сприяти належному врахуванню індивідуальних потреб кожної дитини та спроможності опікуна забезпечити їй необхідну увагу й турботу.
Усі ці пропозиції об’єднує спільний принцип: інтереси дитини мають бути визначальними під час ухвалення будь-яких рішень щодо її майбутнього. Законодавчі зміни повинні не просто врегульовувати процедури, а створювати умови, за яких сімейне виховання ставатиме доступнішим, якіснішим і безпечнішим.
Наразі досягнуті домовленості є результатом роботи експертної групи та мають бути переведені у конкретні законодавчі пропозиції. Робота над удосконаленням законодавства у сфері захисту прав дітей та розвитку сімейних форм виховання триває. Попереду – подальше опрацювання узгоджених пропозицій, пошук законодавчих рішень і врахування всіх необхідних гарантій безпеки та захисту інтересів дитини. Важливо, щоб кожна напрацьована зміна мала не лише правове підґрунтя, а й реальне практичне значення – допомагала дітям знаходити родину, а сім’ям створювала належні умови для виховання та підтримки дітей.
