СТЕНОГРАМА
засідання Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності
4 березня 2015 року
Веде засідання голова комітету М.Л.Княжицький.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Добрий день, шановні народні депутати, шановні гості і запрошені!
У нас в порядку денному було три питання, але я пропоную скоротити їх до двох, оскільки ви щойно отримали висновки Рахункової палати щодо контрольних питань. Я пропоную, щоб ми з ними ознайомились і тоді обговорили вже на наступних засіданнях, а сьогодні у нас є два питання.
Одне з них – проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення своєчасного доступу пацієнтів до необхідних лікарських засобів шляхом здійснення державних закупівель із залученням міжнародних закупівельних організацій)», номер 2150, автори – Богомолець, Сюмар, Іонова, Корчинська, Гопко, Семенуха. Це фактично всі фракції коаліції.
І ще одне питання – це презентація концепції реформування галузі культури.
Хочу сказати, як ми плануємо побудувати роботу.
По першому питанню ми є другим комітетом, може, ми коротко заслухаємо запрошених розробників законопроекту.
По другому питанню пропонується вам розроблений нашим комітетом, апаратом, нашими депутатами проект концепції розвитку культури, який зараз пропонується до обговорення і народними депутатами, і громадськістю. Ми її сьогодні презентуємо для того, щоб знову ж таки визначитись, зібрати нашу Громадську раду і після обговорення в Громадській раді винести її на затвердження.
Якщо немає ні в кого заперечень, то прошу підтримати такий порядок денний. Хто за, прошу голосувати. Дякую. Рішення прийнято.
Отже, щоб не забирати час у запрошених, я надам вам слово. Ви відрекомендуєтесь і коротко викладіть, будь ласка, суть запропонованого вами законопроекту.
СТЕФАНИШИНА О. Дякую. Мене звати Ольга Стефанишина. Я є помічником народного депутата Ганни Гопко і делегована авторами на цей комітет, щоб представити коротко суть законопроекту. Також я є співавтором цього законопроекту від громадськості. Я представляю також організацію «Пацієнти України». Які, власне, ініціювали цей крок до реформи в закупівлі ліків.
Справа в тому, що минулого року, можливо, ви бачили той резонанс, який був викликаний неспроможністю Міністерства охорони здоров'я самостійно здійснити закупівлю життєво важливих ліків. Міністерство охорони здоров'я забезпечує, повинно забезпечувати лікування людей, хворих на СНІД, гепатит, туберкульоз, онкологію, діабет та інші захворювання, а також вакцини для дітей.
Оскільки в Міністерстві охорони здоров'я достатньо складна ситуація, постійно змінюються міністри, а також тому, що є зловживання у використанні державних коштів, Стратегічною дорадчою групою при Міністерстві охорони здоров'я було прийнято рішення, підтримане Міністерством охорони здоров'я, а також народними депутатами, про передачу частини закупівель ліків та вакцин до міжнародних організацій таких як ВОЗ та ЮНИСЕФ. Це відповідає пункту Коаліційної угоди та Програмі дій уряду і ці пункти одними з перших стоять на порядку денному у Верховній Раді України.
Оскільки у нас дуже мало часу для того, щоб здійснити ці закупівлі, ми просимо народних депутатів дуже швидко розглянути саме цей законопроект. Цикл закупівлі як МОЗу, так і міжнародних організацій дуже довгий. Зараз уже березень, якщо наприкінці цього місяця Верховна Рада не затвердить цей законопроект, то ми, на жаль, знову залишимось без ліків в державі і в 2015 році.
Ми знаємо, що цей комітет цікавить саме питання мови і перекладу інструкцій до ліків, які будуть завозитися міжнародними організаціями. Ми свідомо пішли на той крок, щоб прописати швидку реєстрацію ліків, які будуть завозитися саме в рамках цих госпітальних програм, тобто ми розуміємо, що ці ліки будуть використовуватися лише в лікарнях, лише лікарями, вони не потраплять до аптечної мережі. Тобто лікарі будуть використовувати протоколи лікування при тому, як інструктувати пацієнтів.
Крім того я хотіла би надати слово нашому юристу, яка пояснить сам механізм, яким чином буде здійснений переклад інструкцій до лікарських засобів і як він буде донесений до пацієнтів.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Малиновська Світлана – старший юрист адвокатського об'єднання «Арцінгер», яке було задіяно в розробці цього законопроекту.
Яким чином забезпечується донесення перекладу до лікарів в першу чергу, а лікарі вже повинні донести інструкцію, як застосовувати конкретний лікарський засіб, пацієнту.
По-перше, законопроектом передбачено, що під час державної реєстрації за скороченою процедурою подається інструкція та маркування в тому числі українською мовою. Під час перевірки реєстраційних матеріалів Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я перевіряє цей переклад інструкції на відповідність його оригінальному тексту українською мовою. Після цього законопроектом також передбачено в прикінцевих положеннях, що Кабінет Міністрів України повинен ухвалити окремий порядок своєю постановою, яким чином буде супроводжуватись певна партія лікарських засобів перекладами інструкцій українською мовою.
Тобто яким чином це буде відбуватись. В момент поставки лікарських засобів постачальником в Україну в оригінальних упаковках буде постачатися також відповідна кількість інструкцій українською мовою, яка відповідає кількості упаковок.
Це повинен буде перевірити МОЗ в момент приймання-передачі лікарських засобів за якістю та кількістю. І далі уже в своїх внутрішніх інструкціях на рівні наказів МОЗ повинен забезпечити, щоб ці інструкції з місця поставки були передані в установи охорони здоров'я і відповідно лікарі доносили текст інструкцій або переклад інструкцій пацієнтам, якщо це необхідно.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Скажіть, будь ласка, чим це відрізняється від чинного порядку?
МАЛИНОВСЬКА С.В. Від чинного порядку відрізняється це тим, що наразі коли постачається упаковка лікарського засобу, вона постачається відразу з маркуванням українською мовою відповідно до положень закону про лікарські засоби і інструкцією, яка виробляється безпосередньо в момент вироблення упаковки виробником.
МАТІОС М.В. Чи це є тільки ліки, які ніколи не були у нас на ринку?
МАЛИНОВСЬКА С.В. Це можуть бути і ті ліки, які ніколи не були на українському ринку, тому що під час переговорів із ВОЗ та ЮНИСЕФ ми зрозуміли, що більша частина лікарських засобів, які вони можуть забезпечити для постачання в Україну, будуть в оригінальних упаковках і більшість з них ніколи не була зареєстрована в Україні.
Ми забезпечуємо реєстрацію, тобто ці лікарські засоби будуть постачатися в Україну з реєстраційним посвідченням. Вони будуть зареєстровані, але за скороченою процедурою. Чому за скороченою процедурою, тому що ті ліки, які закуповуються ВОЗ та ЮНИСЕФ, завжди мають гарантію якості, оскільки механізми перевірки якості ВОЗ та ЮНИСЕФ є за якістю набагато вищими, якщо вже прямо говорити, ніж механізми перевірки якості нашими державними органами, які відповідають за якість лікарських засобів в Україні.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Тут є висновок нашого Експертного управління, який, як ви знаєте, є трошки критичним. Тобто вони пишуть, що видаються дискусійними пропозиція до Закону України «Про засади державної мовної політики» щодо маркування та викладення інструкцій до відповідних лікарських засобів мовою оригіналу, а також положення Прикінцевих положень проекту щодо розроблення механізму супроводження кожної упаковки перекладами інструкцій у відповідності до вимог згаданого Закону. З огляду на усталену практику визначених у законопроекті спеціалізованих агенцій ООН та нечіткість положень щодо того, хто саме має забезпечувати такий супровід, доречним виглядає замовлення маркування упаковок та виконання інструкцій українською мовою на етапі погодження Меморандуму про порозуміння, який зазвичай укладається із зазначених питань між відповідними сторонами.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Це може бути погоджено і на рівні Меморандуму або договору між Міністерством охорони здоров'я і ВОЗ або ЮНИСЕФ, який передує моменту поставки лікарських засобів, але саме законопроектом передбачена, я би сказала, більш точна і чітка процедура, коли Кабінет Міністрів буде передбачати, за якою процедурою постачаються лікарські засоби в Україну і як проходить цей процес приймання-передачі певної партії лікарських засобів.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Це не стосується філософії лікування, це ліки для важких хворих, які, як правило, як я розумію, не продаються в аптеках.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Вони ніколи не продаються в аптеках. Вони будуть постачатися відразу до лікувальних установ.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Наш закон говорить, що всі ліки відразу на упаковці мають бути перекладені українською мовою. Вони кажуть, що це теж буде здійснено, але не виробником, а буде по суті
МАЛИНОВСЬКА С.В. Це буде здійснено постачальником, тобто не завжди виробник дорівнює постачальник. І текст інструкції буде ідентичний тому, який є мовою оригіналу, тобто переклад буде ідентичним. І це буде перевірятися Міністерством охорони здоров'я під час реєстрації.
ТАРУТА С.О. Вообще, конечно, наша зарегулированность удивляет. Спрашивается – если это для больниц, для докторов, зачем какой-то перевод? Когда покупают, уже все знают, на английском языке, каждый врач знает протокол, как применяется. Больному это абсолютно не нужно. Это первое – вообще убрать эту процедуру. Это бред.
С другой стороны, зачем вообще нам какая-то регистрация, скажите. Давайте мы определим страны Европейского Союза, которые идут по простой процедуре, никакой сертификации, только определенная группа наркотических и ядовитых веществ. Все остальное должно идти, если мы говорим о реформе, без всякой регистрации.
Мы же знаем на сегодняшний день, как мы не можем закупить элементарно те вещи, без которых умирают наши больные. Все, что касается сахарного диабета, там три фирмы, которые завозят в страну, и все. Там давно пролоббированная ситуация. Мы говорим об упрощенной процедуре. Зачем вообще процедура нужна?
По мне, процедура не нужна. Давайте мы определим страны и мы знаем, кто делает, скажем так, некачественные лекарства. Все, что касается Европейского Союза, там все протоколы гораздо жестче, чем у нас, доклиника и клиника намного серьезнее.
НОВИНСЬКИЙ В.В. У нас же комитет не здравоохранения.
ТАРУТА С.О. Нет. Я вообще революционно. Я считаю, что вообще не надо.
НОВИНСЬКИЙ В.В. Так надо в другом комитете выступать. Здесь мы обсуждаем вопросы духовности.
СТЕФАНИШИНА О. Ми підтримуємо. І це буде прописано в іншому законопроекті.
ТАРУТА С.О. Давайте мы отдельный закон сделаем.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Так, ми це зробимо, дякуємо вам.
ТАРУТА С.О. Да, потому что на самом деле для врачей не надо перевод украинский.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Це корупційні механізми лише.
ТАРУТА С.О. Он сам должен знать. Каждый врач обязан знать это лекарство и он знает протокол, по которому применяется это лекарство. Поэтому я считаю, что ничего там на упаковке не должно быть.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Нет, на упаковке ничего не будет. Будет отдельная инструкция на украинском языке.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Ми розглядаємо лише питання мови.
ТАРУТА С.О. А давайте отдельно уже поработаем, чтобы этот бред убрать.
МАЛИНОВСЬКА С.В. Мы работаем.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. У членів комітету які є ще запитання?
Зважаючи на те, що ми тут комітет другий, і зважаючи на те, що авторами цього законопроекту є авторитетні народні депутати з різних фракцій – Ольга Богомолець, Вікторія Сюмар, Марія Іонова, Оксана Корчинська, Ганна Гопко і народний депутат Семенуха, я пропоную комітету підтримати цей законопроект.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. Давайте підтримаємо.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Хто за, прошу голосувати. Ми підтримали. Я дякую.
Шановні колеги, шановні гості! Переходимо до другого питання.
Про що йде мова. Це проект, який буде вам розданий. Ми сьогодні за нього не голосуємо. Ми з ним знайомимося для того, щоб і народні депутати, і наша Громадська рада, і громадськість могли внести пропозиції до реформи в галузі культури.
Ми повинні працювати відповідно до якоїсь певної системи. Якщо ми повинні працювати відповідно до якоїсь певної системи і ми відповідаємо за реформу в країні, яку нарешті потрібно зробити, то нам потрібно зробити і план роботи нашого комітету, і ті напрямки, відповідно до яких ми будемо подавати, реєструвати і розглядати законопроекти, для того щоб у нас були якісь критерії.
Очевидно, що в цій роботі ми співпрацюємо і будемо співпрацювати з українським урядом, ми синхронізуємо нашу діяльність, підтримуємо урядові ініціативи, але точно так само виступаємо із власними ініціативами, які теж тут викладаємо.
Ми запросили представника Міністерства культури і дуже вдячні за його присутність.
З вашого дозволу я спробую коротко презентувати цей проект концепції за слайдами, і ви, якщо будуть якісь запитання, зможете їх задати, або ми зможемо це продовжити, як я вже говорив, на наших наступних засіданнях.
Отже, будь ласка.
Цілі цієї реформи. Розробка сучасного, актуального законодавства, яке б забезпечувало можливість розвитку культурної сфери України, враховувало сьогоднішній стан культури та впроваджувало докорінні реформи галузі.
Ви знаєте, що наша галузь побудована фактично за радянськими зразками. Реформи, які проводились, були хаотичними і в основному були спрямовані на те, щоб галузь якимось чином виживала.
Якщо вдавалося вижити, як це було в кінематографі, наприклад, за минулої влади, то виділялись гроші з бюджету на підтримку кінематографу, тому що були активні ініціативні люди, які це ініціювали, але робилося це лише з доброї волі, умовно кажучи, «царя», який на той час «правив» Україною.
Система має бути побудована так, щоб при зміні влади це жодним чином не відбивалося на стані і фінансуванні чи то кінематографу, чи то будь-якої іншої галузі культури.
Отже, пропонується реформа державного адміністрування – загальна децентралізація культурних процесів, реформування відповідальних державних установ та підтримка недержавних культурних установ, що лобіюють інтереси середовища; адаптація законодавства до ЄС – адаптація національного законодавства в сфері культури до норм і правил, прийнятих в країнах Європейського співтовариства, в тому числі до Угоди про асоціацію, яку Україна ратифікувала; реформа фінансування галузі – широке залучення небюджетних коштів для фінансової підтримки галузі і створення передумов для створення нових культурних явищ і об'єктів; удосконалення системи підтримки українського продукту – це удосконалення механізму квотування присутності українського продукту в телерадіопросторі, запровадження окремих квот для нових аудіовізуальних продуктів та вистав.
Принципи регулювання: зменшення державного впливу та втручання в управління об'єктами культурної сфери; запровадження прозорого розподілу державних коштів на конкурсних засадах, що забезпечить можливість отримання фінансування як державними/комунальними, так і приватними закладами культури. Зрозуміло, про що йде мова – про те, щоб ми могли фінансувати як державні, так і приватні, і громадські заклади культури і ініціативи.
Посилення державного захисту українських виробників аудіовізуальної продукції шляхом запровадження стимулів для поширення українських творів в джерелах масової інформації та створення ефективного механізму контролю за дотриманням квот на телебаченні, в радіоефірі та в кіновиробництві. Тобто ми маємо і дотримуватись тих квот, які визначені в нашому законодавстві, але і стимулювати виробництво української аудіовізуальної продукції.
Популяризація української культури за кордоном; впровадження інструментів державно-приватного партнерства для здійснення культурологічних проектів.
Сфери реформування – це книговидавнича справа. Зараз ця сфера знаходиться, в основному, під Держтелерадіо України, але ми тут передбачаємо дещо інший механізм, ви його побачите. Бібліотечна справа, охорона культурної спадщини, архіви, які зараз теж знаходяться значною мірою під Міністерством юстиції, ми теж передбачаємо певні зміни, зокрема щодо тих архівів, які стосуються національної спадщини минулого України, і щодо тих архівів, які стосуються аудіовізуального продукту, який теж, що є абсурдним, наші фільми зберігаються в Міністерстві юстиції. Театральна діяльність, кінематографія і музеї.
Зміна базових принципів залучення коштів для фінансування культури. Ми брали за зразок європейські способи і методи залучення коштів.
Пряме фінансування культури:
•кошти Державного та місцевих бюджетів (бібліотеки, музеї, об’єкти культурної спадщини, частково театри та книговидання);
•кошти, отримані від запроваджених спеціальних зборів з користувачів аудіовізуальної продукції, для фінансування виробництва та промоції нової аудіовізуальної продукції. Це збір на розвиток кінематографу, який зараз є в одному із затверджених нашими законопроектів, але може мати різні форми;
•кошти, отримані від запроваджених спеціальних зборів з продажу алкогольної, слабоалкогольної продукції та тютюну, для фінансування закладів культури та культурних проектів. Такі правила є в багатьох європейських країнах, тобто кошти з поганого мають йти на підтримку хорошого – це європейський принцип;
•кошти, отримані від відрахувань з операторів лотерей, що спрямовуються на фінансування культури;
•стимулювання спільного кіновиробництва з кіностудіями інших країн, коли відповідно після підписання певних протоколів ми залучаємо європейські кошти.
Непряме фінансування культури:
•створення системи податкових пільг для господарських операцій, спрямованих на підтримку культурних закладів та проектів з боку приватних осіб (як спонсорська допомога, так і реклама, PR, маркетинг);
•зменшення ставки ПДВ для операцій, пов'язаних з фінансуванням кіновиробництва, театральних постановок та видання книг українською мовою. Частково це враховано, частково - ні;
•звільнення від оподаткування операцій з отримання закладами культури або державними фондами пожертв від приватних осіб;
•надання платникам податків права перераховувати в межах 2% належних з них податкових платежів на підтримку культури до спеціальних фондів. Це європейська норма. Ідея в тому, що благодійна діяльність, за яку ми відповідаємо, була підтримана відповідно до чинного законодавства;
•створення спеціальної економічної зони. Це дискусійне питання, але воно працює в багатьох країнах, є такий проект, називається КіноПарк на базі Кіностудії імені О. Довженка та Одеської кіностудії. Коротко суть проекту полягає в тому, що більшість витрат на кінематограф - це заробітна плата, на зйомки фільму. Актори, які зайняті в зйомках фільму або телесеріалу, як правило, все одно оформляються приватними підприємцями, або обходять в той чи інший спосіб чинне законодавство. Ідея, яка до нас прийшла з Кіностудії імені О. Довженка, полягає в тому, для того, щоб зайняти цю кіностудію і площі, які створені там, прийняти спеціальний закон, де актори, творчі особистості, які будуть зайняті в створенні українського аудіовізуального продукту, могли не ховатися за приватними підприємцями, а потім ховатися від податкової, а користуватися пільгами в оподаткуванні, так, як і деякі інші сфери оподаткування. Відповідний законопроект теж буде поданий. Ми це включили, в принципі, в напрямок, який можемо обговорювати. Ви знаєте, яка ситуація зі Кіностудією імені О.Довженка, студія, яка є національним підприємством, фактично є майже банкрутом. І це катастрофічна ситуація, тому що ми повинні розуміти, що земля не є у власності студії. Вони не можуть здавати в оренду власні підприємства, тому що робиться це лише за узгодженням з Міністерством культури через складну систему тендерів, які проводить Фонд державного майна, залучати кошти на власне існування їм надзвичайно складно і, на жаль, є багато проектів, вже фактично забудов цієї кіностудії і знесення в тому числі унікальних павільйонів, які там є. Ідея полягає в тому, щоб зробити там площадку, якщо вона вже побудована і умови для цього створені, для залучення коштів для зйомок фільмів, серіалів, щоб це могло нормально функціонувати;
•надання закладам культури права займатись окремими видами господарської діяльності, що відповідає їх статутним завданням. Це вже прописано в чинному Бюджетному кодексі з нашої ініціативи, але має бути доповнено відповідними або законодавчими актами, або підзаконними актами Кабінету Міністрів. Ми вже дозволили закладам культури залучати кошти на власні рахунки, наприклад, якщо це благодійні кошти. Хтось хоче підтримати бібліотеку. Вони хочуть повісити там скриньку, щоб люди здавали кошти на підтримку бібліотеки, щоб бібліотека мала право ці кошти отримувати і на свої статутні завдання їх залучати. І це американська модель. Ви знаєте, що таке NGO, це некомерційна організація, там немає суб'єкта, який отримує прибуток, але вони можуть випускати футболки, майки. Як музей може це робити, значки, путівники, і залучати ці кошти як додаткові на виконання своєї статутної діяльності;
•створення сприятливих умов для діяльності недержаних фондів щодо фінансування культури.
Зміна базових принципів розподілу коштів для фінансування культури:
•спрямування виділених бюджетних коштів регулюється Міністерством культури;
•розпорядником коштів, отриманих для фінансування кіновиробництва (збір на розвиток кінематографу, пожертви приватних осіб) є Український інститут кінематографу (спеціальна установа, що утворюється в результаті реформування Держкіно), яке спрямовує їх відповідно до рішення незалежної, спеціальної конкурсної комісії на підставі прозорих критеріїв, та в порядку, передбаченому законом. Ми маємо ці критерії чітко передбачити і доповнити чинні критерії, щоб не було зауважень до системи розподілу цих коштів;
•розпорядником коштів, отриманих для фінансування культури за позабюджетними програмами (крім кінематографічних) є Міністерство культури та відповідні Інститути, що створюються за новим законом.
Пропонується створити наступні інституції в сфері культури. Це Український інститут кінематографу, про який ми говорили вище, у вигляді фонду або громадської організації, бо тоді вони зможуть оперативніше… Ну от зараз права на знятий фільм належать державі, якщо вони будуть належати інституту, так, як це є в будь-якій європейській країні, то цей інститут зможе підтримувати держава, кошти від зборів і люди, які хочуть підтримати кінематограф як меценати.
Національний інститут культурної спадщини – це теж в сфері Міністерства культури, зараз це управління; Український інститут книги – це організація у відомстві Міністерства культури, яка би опікувалась і могла опікуватися і видавництвом книги, і бібліотеками. Ким частково займається Міністерство культури, частково Держтелерадіо. І Національний центр Довженка, який існує, де ми хочемо сконцентрувати всі архіви українські, які знаходяться зараз у віданні Міністерства юстиції, не є відцифрованими, а ми хочемо зробити нормальний повноцінний архів.
Реформування державної системи підтримки кінематографу:
•перетворення Держкіно в Український інститут кінематографу – спеціальну установу з обмеженим державним впливом, яка розпоряджатиметься зібраними на кіновиробництво коштами;
•директор Інституту призначається на посаду Міністром культури з кандидатур, запропонованих кіноіндустрією. Це схоже до принципу зараз, але зараз це, по суті, орган виконавчої влади, ми пропонуємо, що це був інститут;
•контроль за діяльністю Інституту та директора здійснює Рада Інституту, що формується з кандидатів, запропонованих кіноіндустрією, об’єднаннями платників збору на розвиток кінематографу (кінотеатри, телеорганізації, провайдери програмної послуги, оператори телекомунікацій, що надають послуги VoD, дистриб’ютори) та одним членом, делегованим Міністром культури.
Український інститут кінематографу:
•виступає розпорядником коштів, зібраних на підтримку кінематографу (збори, пожертви тощо);
•приймає рішення про фінансування тих чи інших кінопроектів на підставі експертних висновків;
•організовує прозорі конкурси щодо кінематографічних проектів, що отримують фінансову підтримку Інституту;
•формує закриті колегії незалежних експертів, що розглядають конкурсні заявки щодо отримання фінансування, та забезпечує їх неупередженість та прозорість процедур;
•визначає критерії для визнання тих чи інших фільмів “національним фільмом ” та контролює їх дотримання;
•видає, анулює державні прокатні посвідчення;
•веде реєстр національних фільмів, показ яких зараховується до державних квот на телебаченні та в кінотеатрах;
•забезпечує промоцію національних фільмів в Україні та поза її межами;
•організовує кінофестивалі з метою просування українського кіно до глядача;
•здійснює підтримку кінопрокату українських фільмів в кінотеатрах.
Частково ці функції виконує зараз Держкіно і воно й буде їх виконувати. Ми будемо поступово змінювати це законодавство для того, щоб згодом напрацювати форму для створення незалежного Інституту кінематографії.
Загальні принципи діяльності інституту:
•кошти виділяються спеціальною комісією на конкурсних умовах. Це чому важливо? Тому що ми хочемо, щоб ці кошти йшли не лише з бюджету, як це відбувається зараз, а йшли від кабельних мереж, від телекомпаній, від дистриб’юторів. Принцип європейський полягає в тому, що кошти на фінансування кінематографу ідуть від галузей;
•склад комісії формується в довільному випадковому порядку;
•держава не має впливу ні на склад комісії, ні на рішення кожного з її членів. Єдине, на що держава може мати вплив і ми продовжимо, ми не встигли тут дописати, це те, що Міністр культури з бюджетних коштів має право додатково підтримати той проект, який фінансується залученими коштами, якщо цей проект має важливість для українського суспільства. Тому що якщо ми хочемо створити історичний фільм або фільм про українську історію, то і держава може до цього долучатись через Міністерство культури, і ми це обов'язково тут додамо;
•комісії формуються за декількома жанрами (наприклад, члени комісії з дитячих фільмів не оцінюють авторське «складне» кіно і навпаки). Ми брали це з європейського досвіду і з тих проблем, які вже в них виникали;
•остаточне рішення щодо фінансування з боку Інституту приймає Директор;
•директор Інституту може бути звільнений з посади за поданням Ради Інституту через неналежне, на думку Ради, виконання ним своїх обов’язків. Але це треба довести і це робить Міністр культури.
Підтримка аудіовізуального мистецтва:
•підсилення законодавчого нагляду за дотриманням вимог щодо ефірних квот українського відео - та музичного продукту. Ці квоти існують і зараз, але ми повинні зробити все, щоб вони виконувались. Ми розуміємо, що небезпека є з різних сторін. Ми можемо обмежити, наприклад, так, як ми це пропонували, продукцію країни-окупанта, але якщо це у нас буде заповнено американською чи якоюсь іншою продукцією на шкоду українському продукту, це теж не буде досить добре;
•запровадження додаткових квот на «нову» національну аудіовізуальну продукцію (фільми та передачі, створені не пізніше ніж за 5 років до дати трансляції);
•забезпечення рекламної підтримки українському кіно в ЗМІ та іншими рекламними засобами;
•надання пільг рекламним, маркетинговим та PR-агенціям, які надають безоплатну промоційну підтримку українським кіновиробникам;
•запровадження відкритого реєстру національних фільмів (в тому числі створених на умовах ко-продукції), використання яких враховується в державні квоти;
•створення сприятливих умов для ко-продукції, що забезпечить можливість українським суб’єктам кінематографії співпрацювати з видатними світовими режисерами, сценаристами, відомими кіностудіями тощо.
Реформування державної системи книговидання.
З метою підтримки української літератури та бібліотечної справи засновується Український інститут книги.
•Інститут книги - спеціальна установа, завданням якої є сприяння розвитку сучасної української літератури, популяризація літературної спадщини, а також створення умов для розвитку і популяризації української мови та української книги в Україні та за кордоном;
•директор Інституту книги призначається Міністром культури за прозорими процедурами на підставі відкритого конкурсу. У нас зараз частково, як ви знаєте, ці функції виконує Держтелерадіо, що є нехарактерним взагалі для цієї організації.
Український інститут книги:
•виступає розпорядником коштів, виділених на розвиток книговидавництва (як бюджетних, так і залучених від приватних осіб). Це дозволяє залучати кошти не лише від держави, але від приватних осіб і спонсорів. Якщо ми їм дамо пільги в благодійній діяльності, якщо хтось хоче підтримати бібліотеки, то він зможе направити ці кошти на Український інститут книги;
•стає виконавцем державної програми «Українська книга»
•займається розвитком та популяризацією бібліотек;
•організовує переклади української літератури на інші мови;
•сприяє розповсюдженню української книги в Україні та світі;
•організовує українські стенди на міжнародних книжкових ярмарках;
•допомагає реалізації освітніх програм для бібліотекарів;
•патронує випуск літературних журналів на конкурсних засадах.
Удосконалення системи аудіовізуальних архівів. Створення на базі Національного центра Олександра Довженка української мультимедійної бібліотеки аудіовізуальної продукції – електронного каталогу української музики, фільмів і телепередач.
Наше завдання, щоб весь продукт, який зараз зберігається в архівах, телекомпаніях, в державних компаніях, які реформуються в суспільного мовника, у державного мовника на державному радіо, був переданий в цей заклад, був відцифрований і був доступний для всіх громадян як способом перегляду в кінозалах там, так і способом викладу на сайтах та інших електронних носіях;
Національний центр, крім іншого:
•займається оцифруванням кіноархіву та створенням електронних копій високої технічної якості;
•адмініструє веб-сайт, на якому на платній або безоплатній основі розповсюджуються відео та аудіотвори, авторські майнові права на які належать державі (державним телерадіоорганізаціям, кіностудіям, театрам тощо) Чому на платній основі, є така практика, якщо авторські права належать автору і він не проти, щоб держава це показала, але якщо хтось хоче це купити, або розповсюджувати, то автор має отримувати відрахування;
•збирає кошти від розпорядження авторськими майновими правами держави.
Удосконалення системи історичних архівів. Про це говорилося на Круглому столі, який проводив наш комітет спільно з Державним інститутом національної пам'яті. Створення на базі Українського інституту національної пам'яті сучасного архівного фонду, що містив би в собі документи про український визвольний рух, голодомор, політичні репресії.
Інститут Національної пам'яті:
•отримує в розпорядження документи відомчих і центральних архівів, та архівів радянських спецслужб, і проводить їх систематизацію та оцифрування з метою подальшої публікації на спеціальному сайті;
•здійснює проектування та створення наративних музеїв української історії.
Зараз, як ви знаєте, дуже багато архівів знаходиться, наприклад, в архіві СБУ або в архіві МВС, які стосуються ще радянської доби або дуже давніх часів. Ми переконані, що для МВС архіви 30-х чи 40-х років, до яких ускладнений доступ, не складає якогось великого надбання. Тому наша думка, Державного інституту національної пам'яті теж, що ці архіви треба передати до Інституту Національної пам'яті.
Реформування системи охорони культурної спадщини.
Утворення Національного інституту культурної спадщини. Зараз це управління, ми просто пропонуємо розширити функції цього управління у Міністерстві культури.
Утворюється Національний інститут культурної спадщини, основними цілями якого, зокрема, є:
•реалізація завдань щодо охорони культурної спадщини, передбачених Законом про охорону культурної спадщини;
•здійснення популяризації українських пам'ятників за кордоном;
•створення веб-сайту на мовах всіх країн ЄС з описами та фото українських пам'ятників;
•координація волонтерів в їх діяльності з охорони, захисту та відновлення об'єктів культурної спадщини.
Очевидно, що може бути додане, функції можуть бути розширені. І це є проект до обговорення і тому ми пропонуємо його системно, щоб дістати думку і органів виконавчої влади, і громадських організацій, і нашої Громадської ради, і народних депутатів щодо напрямків, у яких ми повинні працювати.
Реформування державної системи підтримки театрів.
Пропонується:
•створення ефективних механізмів підтримки національних, державних, місцевих театрів, а також приватних театральних ініціатив;
•проведення відкритих, прозорих конкурсів на зайняття посади директорів театрів;
•перехід до фінансування постановок на грантових засадах, за результатам відкритих, прозорих конкурсів;
•встановлення прозорої системи пріоритетів, на підставі яких держава виділяє фінансування. Бо держава може підтримувати фінансуванням якісь вистави, які є у віданні органів місцевого самоврядування, приватні вистави, не лише національні, але, очевидно, і вистави національних театрів;
•підтримка незалежних, недержавних театрів, в тому числі шляхом участі в державних програмах фінансування;
•запровадження конкурсів сценаріїв для молодих сценаристів;
•запровадження грантів на випуск теле-, радіопередач чи серії статей в популярних медіа, щодо популяризації театру;
•підтримка театральної освіти;
•підтримка дитячих аматорських театрів при школах. Мова йде про те, що Міністерство культури і щодо театрів, і щодо книги повинно мати змогу фінансувати втому числі і телепрограми на існуючих телевізійних каналах, на суспільному мовнику для популяризації книг і театральних постановок, оскільки інших додаткових коштів на це не передбачено. І в системі, в яку входить Міністерство культури мають бути передбачені ці кошти.
Це поки що все. Ми планували ще додати до цього, але не встигли, це опрацьовується – підтримка освітніх закладів галузі культури. Це надзвичайно важлива тема, яка доопрацьовується і буде додана, але очевидно, що ми не встигли в такий короткий термін часу зробити все, але вважаємо, що потрібно розпочати це обговорення для того, щоб буквально за декілька місяців ми могли законодавчо почати реформувати галузь культури.
Це така коротка презентація нашого комітету. Які є запитання?
Будь ласка.
ІЗ ЗАЛУ. Скажіть, будь ласка, який механізм залучення Громадської ради? Ви запрошуєте давати пропозиції. Як це буде?
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Зараз я пропоную, щоб члени комітету проголосували за те, щоб ця концепція була опублікована на сайті комітету, надана Громадській раді для обговорення спільно з членами комітету. Ми визначимо терміни і у визначені терміні в час одного з найближчих засідань комітету запропонуємо Громадській раді разом з членами комітету обговорити цю концепцію.
Хто за таку пропозицію, прошу членів комітету визначитись. Хто за? Підтримано. Дякую.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. Я хотів спитати, як передбачаються інші архіви, XX століття, а історичні? Яка їхня доля за цією концепцією?
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. В концепції не визначена доля, в концепції піднята проблема, що Інститут національної пам'яті, який відповідає за це, коли стосується питання національної пам'яті, а історія – це теж національна пам'ять, повинен дати свої пропозиції щодо того, яким чином працювати з архівами, і відповідно Міністерство культури повинно надати пропозиції щодо архівів, які стосуються аудіовізуальних пам’яток, які зберігаються в різних місцях.
Члени комітету, як люди, які є суб'єктами законодавчої ініціативи, громадськість, з якою ми співпрацюємо, можуть вносити свої пропозиції. Тут немає відповіді на всі запитання.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. Тобто ми говоримо про принципи. Принцип роздержавлення, так?
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Так. Абсолютно вірно.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. І, як я зрозумів, замість центральних органів виконавчої влади, які займаються культурою на різних ділянках, ми робимо громадські такі центри.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Ні. Розділяються функції. Центральний орган виконавчої влади має свій бюджет – державний – для підтримки тих чи інших ініціатив, які є важливими для держави. Але ми залучаємо інші кошти, наприклад, на кінематограф або на книжку. Ми створюємо, по суті, таку громадську організацію, яка є у віданні Міністерства культури, але тоді можуть жертвувати гроші інші люди. Або туди надходять кошти від зборів, коли ми говоримо про кінематограф.
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. Ну я от про це і питаю. Це не ЦОВВ, так? Інститут кінематографії – це не ЦОВВ?
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Це не центральний орган виконавчої влади.
ІЗ ЗАЛУ. Але за ним там залишені, перепрошую, функції регуляторні. Друге питання – це розпорядження бюджетними коштами. Якщо кошти надходять від збору, то це так чи інакше кошти державного бюджету, але спеціального фонду. Тут виникає теж цікаве питання.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Ідея якраз в тому, що у нас є теперішній стан. Ми маємо запровадити збір, щоб він тепер почав працювати в тій системі, яка є. В даному випадку ми обговорюємо стратегію. Стратегія полягає в тому, що бюджетні стосунки потрібно змінювати, і кошти, які надходять від зборів, повинні безпосередньо йти в фонд, який сам під контролем Міністерства культури, але самостійно на підставі незалежної комісії розпоряджається цими коштами. Але Міністерство культури, яке може мати відповідний департамент або заступника міністра, або міністра, це вже визначить міністр, може додаткові державні кошти направити на підтримку тієї чи іншої ініціативи, яку він вважає державною.
Наприклад, переміг фільм про історію України там останніх 20 років, які держава вважає пріоритетними. Він творчо цікавий. А другий фільм переміг про любов та голубів, який дуже талановитий. От про любов та голубів фінансується з фондів, а тут міністр культури через Міністерство може дати державні кошти на додаткову підтримку цих фільмів. Так це працює в Європі.
Мова йде про те, щоб ми почали змінювати цю концепцію, розуміли, куди ми рухаємось – до європейської моделі.
ОГНЄВІЧ З.Л. У мене таке питання. Приблизно ви підраховували, скільки коштів буде залучено на переоцифровку архівів?
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Знаєте, я вам скажу, що в Європі це відбувається за рахунок невеликою мірою бюджетних коштів, значною частиною – коштів європейських фондів, бо існує європейська програма оцифрування. На жаль, ми не є членом Європейського Союзу.
Але у нас проблема полягає в тому, що ми навіть не знаємо, скільки у нас годин кінопродукції, скільки у нас годин хроніки. Щоб це все знати, спочатку це все треба заархівувати, передати в певну інституцію, яка це опише, зрозуміє, візьме те, що є, візьме в різних архівах, бо це не в одному архіві, а після цього буде складено бюджет. Це величезна робота. Яку ми, на жаль, ще не починали робити. Так само величезна робота – це програма оцифрування інших архівів, тобто архівів, які тут не передбачені.
Ви знаєте, що в Європі оцифровуються навіть картини, які є в наших художніх картинних галереях. Але наша проблема полягає в тому, що дуже часто власники українських музеїв, не власники, а директори, чи керівництво, навіть коли надходить певний грант, відмовляються оцифровувати картини. Тому що коли оцифровується, наприклад, задня сторона картини і треба показати, що це оригінал, а вона під час реставрації оклеюється спеціальним полотном, і не можна вже визначити, оригінал це чи ні, і тоді в оцифруванні виникають питання.
Тут є дуже багато питань, які ми всі відразу не передбачимо, але очевидно, що ми повинні про це думати і про це говорити.
Якщо немає питань, я хочу подякувати всім членам комітету, всім учасникам сьогоднішнього засідання. Ми оприлюднимо це на сайті комітету, подамо в засоби масової інформації і будемо дуже вдячні, якщо. Який термін ми поставимо для надання пропозицій?
Давайте ми попросимо наш апарат зробити графік, щоб в місячний термін ми зібрали всі пропозиції і зробили засідання Громадської ради при комітеті для обговорення цієї концепції.
Ніхто не проти?
ЄЛЕНСЬКИЙ В.Є. Можливо, треба персонально членам Громадської ради відправити цю концепцію.
КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Ми це зробимо, але якщо воно буде на сайті комітету, то я думаю, що якщо у них є імейл, то у них є Інтернет.
Ми будемо проводити збори Громадської ради очевидно, перед зборами ми повідомимо порядок денний. Громадська рада може і сама збиратись і пропонувати нам. Але тут ми виступимо з ініціативою, оприлюднимо порядок денний.
Дякуємо. Тоді до наступного засідання.
(Стенографування засідання припиняється)