Головна > Документи > Засідання "Круглого столу"

Повідомлення

Перейти до розділу
18 травня 16:09
Щодо участі 23 травня 2018 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності докладніше
18 травня 15:33
23 травня о 15.00 відбудеться засідання Комітету з питань культури і духовності за адресою: Київ, вулиця Грушевського, 5, ІІІ поверх, кулуари, кімн. №5 посилання...
18 травня 16:52
Стан розгляду законопроектів, які опрацьовуються у Комітеті з питань культури і духовності (8-ме скликання) посилання...
16 травня 13:00
Проект Постанови Верховної Ради України "Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» посилання...
04 травня 15:48
Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький виступив з ініціативою підготувати спільний підручник культур країн Центральної та Східної Європи докладніше
02 травня 14:04
За підтримки Голови Комітету з питань культури і духовності Миколи Княжицького у місті Полтава відбулось театралізоване мистецьке свято «День гуцульської культури» докладніше
26 квітня 16:14
Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький та Заступник голови Комітету Віктор Єленський 26 квітня взяли участь у Круглому столі на тему: "Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин". До обговорення пропонувалась тема: "Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян: тенденції 2010-2018рр.".
посилання...
23 квітня 16:30
Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький взяв участь у відкритті виставки «Народи, об’єднані історією: Коріатовичі на Поділлі», присвяченій історії Поділля у період правління князів Коріатовичів докладніше
19 квітня 12:49
Стенограма парламентських слухань "Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні" (18 квітня 2018 року) посилання...
19 квітня 12:15
Верховна Рада Україна прийняла Постанову «Про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні» докладніше

Архів документів

Перейти до розділу
18 травня 16:48
Стан розгляду законопроектів, які опрацьовуються у Комітеті з питань культури і духовності (8-ме скликання) докладніше
17 травня 17:11
Результати аудиту Рахункової палати України щодо ефективності використання коштів державного бюджету на заходи з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу (лист) докладніше
16 травня 11:45
Проект Постанови Верховної Ради України "Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» докладніше
26 квітня 16:01
Інформаційні матеріали Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова "Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян: тенденції 2010-2018рр." докладніше
16 квітня 16:25
Інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» (18 квітня 2018 року) докладніше
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Засідання "Круглого столу"

29 листопада 2016, 11:44

Стенограма круглого столу Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності на тему: "Культурна політика в умовах децентралізації: європейський досвід і українські реалії" (16 листопада 2016 року)

СТЕНОГРАМА

круглого столу Комітету Верховної Ради України з питань культури

і духовності на тему: «Культурна політика в умовах децентралізації: європейський досвід і українські реалії»

 

16 листопада 2016 року

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Доброго дня! Шановні колеги, дякую вам за участь у сьогоднішньому круглому столі, який називається "Культурна політика в умовах децентралізації: європейський досвід і українські реалії". Ми працюватимемо дві години.

Від імені всіх членів Комітету Верховної Ради  з питань культури ще раз дякую вам за те, що ви візьмете участь в сьогоднішньому обговоренні. І хочу сказати, що для нас це обговорення буде вкрай важливим і корисним. Сподіваюся, що не менш важливим і корисним він буде для Міністерства культури, представники якого тут присутні, для інших міністерств і відомств, для кожного з нас.

В минулому році ми проводили виїзне засідання в Маріуполі з членами нашого комітету, і ще тоді ініціювали в Верховній Раді  проведення слухань про міжкультурний діалог, де би ми могли обговорити, яким чином поєднати і збагатити обмін між регіонами України? Яким чином врахувати культурні особливості кожного з регіонів? Особливо в сучасних умовах, коли  Україна фактично знаходиться в стані війни і в надзвичайно складній економічній ситуації.

Нас в Маріуполі вразили представники національних меншин, які там жили протягом всього часу, які зустрічали нас своїми піснями, фольклором. Нас вразив Музей Куїнджі, нас вразив Музей сучасного мистецтва. Вразили творчі люди, особистості, які за підтримки місцевих меценатів представляли там проекти творчого центру "Ізоляція". Але, на жаль, ці слухання у Верховній Раді так і не відбулися, тому що в дуже багатьох людей досі немає відповіді і є страх перед визнанням нашої культурної різноманітності та тієї кількості проблем, які постають перед нами зараз, пов'язані не лише з різноманітністю, а й з ідеєю того, яким чином підтримувати культуру, яким чином фінансувати культуру. Раніше було все простіше, існували так звані культурні субвенції, яких зараз практично немає.

І, очевидно, що коли ми в умовах децентралізації говоримо про самостійність регіонів, то мусимо розуміти, що існують регіони невеликі, де немає потужного промислового виробництва, але натомість є величезна кількість культурних пам'яток, музеїв. Навпаки, існують регіони, де можна акумулювати певні кошти, профіцити бюджетів, міста, які мають профіцити бюджетів, але немає єдиної державної політики, яким чином ці кошти витрачати на сферу культури в цих регіонах.

Для того, щоб поговорити про це і не лише про це ми сьогодні і зібралися. Прикладів, яким чином діяти і які виклики перед нами ставить сучасна українська ситуація, більш ніж достатньо. Фактично на позаминулому тижні ми з колегою Подоляк висловлювали обурення, коли отримали інформацію, наприклад, про питання невідомих осіб взяти в концесію Підгорецький замок, який зараз знаходиться в управлінні Львівської картинної галереї. Тому що Підгорецький замок – це не просто можлива резиденція Українського Президента, бо такі проеки багато разів обговорювалися, але разом з тим це спільна культурна спадщина, яку литовці вважають своєю в силу історії цього замку, поляки вважають своєю культурною спадщиною. І, очевидно, коли ми говоримо про розвиток української культури, ми маємо враховувати ще й те, що в нашій багатонаціональній країні представлені різні культури. І ми маємо тісну співпрацю і з греками, і з поляками, і з литовцями, і з німцями, коли ми говоримо про питання реституції. Всі ці питання так чи інакше, думаю, сьогодні будуть обговорені, бо говоритимемо і про доступ до культури кожного громадянина, і про те, щоб цей доступ був рівним в різних регіонах України, і про розвиток мистецтв в різних регіонах України, і про культурну спадщину.

Зараз хочу передати слово співдоповідачам. В нашій першій частині виступлять Світлана Фоменко – перший заступник Міністра культури і Юрій Богуцький – радник Президента України, директор Інституту культурології. А згодом я передам слово присутнім. Сподіваюся на цікаву розмову.

Отже, пані Світлано, будь ласка.

 

ФОМЕНКО С.В. Дякую, пане Миколо.

Доброго дня, шановні учасники нашого "круглого столу"! Мені надзвичайно приємно, що Міністерство культури запрошено і є деякою мірою співорганізатором цього заходу. Звичайно, тема децентралізації зараз наскрізь проходить в усіх сферах нашого суспільного життя, і культуру це зачіпає, як жодну іншу сферу.

У травні ми розпочали роботу над пріоритетами, які ми вбачаємо як орган центральної влади найважливішими напрямами нашої роботи. І, звичайно, першим нашим пріоритетом стало осучаснення локальних культурних інституцій в умовах децентралізації.

Я б зараз хотіла трошки сказати про ту роботу, яку ми вже провели і які результати отримали за ці півроку. Це, звичайно, не звітування, але ті речі, які ми для себе відкрили навіть протягом останніх кількох місяців, вони мають таке негативне, насправді, забарвлення. І як з цим впоратися, думаю, треба вирішувати нам усім разом.

Що стало нашим першим кроком? Спочатку ми розробили певне анкетування, яке не схоже на ті статистичні дані, які оприлюднює Держкомстат, для того щоб розуміти, що ж ми дійсно маємо в сільській місцевості? Що відбувається з нашими клубними закладами, кіноустановками, сільськими музеями, в якому вони стані?

Ми весь час, наприклад, оперуємо поняттями, що у нас 16 тисяч бібліотек. Ще два роки тому ми домовились, що 20 тисяч. Насправді це вже їх набагато менше, а тих, що працюють, ще менше.

І я б хотіла, якщо можна, наступний слайд, щоб можна було побачити в цифрах для всіх. За нашим анкетуванням, ми кілька місяців збирали інформацію,  аналізували, в якому стані заклади знаходяться, де вони розташовані, і отримали такі, скажімо так, реальні цифри. Ви їх можете побачити. Це скільки всього закладів культури і з які з них у відмінному стані.

Що таке відмінний стан? Це там, куди приходять люди, де працюють співробітники, де немає потреби  в ремонті, де функції виконуються ті, які і має виконувати культурний заклад. Думаю, що ці цифри не дуже вражаючі по відношенню до загальних цифр.

Потім ми проаналізували, скільки існує культурних локальних інституцій взагалі на межі закриття. Тобто з ризиком закриття буквально до нового року. І кожного дня ми отримуємо звернення від обласних, районних адміністрацій з проханням виключити з базової мережі ту чи іншу бібліотеку, виключити той чи інший клуб. І, в принципі, це цифри станом на вересень, але я думаю, що вже їх ще трошки менше ніж зараз, те, що ризик закриття. Тобто певні цифри вже гірші.

У нас працює робоча група наших радників з питань децентралізації, які дійсно їздять регіонами і дивляться, що відбувається. Взагалі, оці поїздки, вони знаєте, не носять такого офіційного характеру, ми не повідомляємо обласну адміністрацію, що от буде делегація Міністерства культури, зустрічайте, показуйте, як тут у вас. Це такі візити інкогніто. Це люди просто приїжджають, знайомляться на місці, як відбувається і роблять для себе певні висновки.

От кілька фото нещодавніх, які зробили. Це з різних українських регіонів, але це такий зріз, в принципі,  стану культурних закладів, в якому вони знаходяться. То один з них можна назвати позитивним, там, де відбувається такий зовнішній ремонт будівлі. Але в принципі це те, що ми маємо. Це те, що на сайті Держкомстату називається "функціонуючі заклади культури".

Тут теж продовження трошки статистки: заклади, які потребують негайного ремонту – кількість вражаюча, особливо те, що стосується клубів і бібліотек. І постає питання, чи потрібен цей ремонт, чи потрібна переорієнтація цих культурних закладів, перепрофілювання.

З одного боку, ні ми, ні місцеві органи влади не можуть вже утримувати ту кількість. Постає питання, чи насправді потрібна ця кількість. Можливо, треба, ну, не добре слово "оптимізувати", тому що воно має якийсь негативний сенс останнім часом, це означає закрити і забути. Але в принципі привести до ладу потрібно. Тобто негайний ремонт того, що ще можна врятувати, але чи потрібно – це питання.

Також в рамках нашого дослідження, аналітики, яку ми робили останнім часом, ми можемо показати фактичне фінансування закладів культури. Це стосується не лише закладів у сільській місцевості, це загальний зріз закладів культури щодо того на що витрачаються бюджетні призначеня. І ви зможете побачити, що це навіть не утримання, це виживання. І на видатки розвитку спрямовується, це середня цифра, 3,6% - це на поповнення бібліотечних фондів та покращення матеріально-технічної бази.

Можу потім надати додаткові матеріали. Ми прорахували у скількох бібліотеках, наприклад, існують комп'ютери. Там приблизно лише 12% всіх сільських бібліотек комп'ютеризовані, не зважаючи на те, що працювали і американські програми підтримки, і деякі бібліотеки отримували гранти. Тобто становище погане і в плані утримання матеріально-технічої бази, і в плані фактичного фінансування.

Це все, що було погано, а тепер – що з цим всім робити. Все рівно нам треба щось змінювати і змінювати на краще, виборювати право людей на культурні послуги, які вони мають отримувати і мати доступ до них. Що ми пропонуємо? Цей крок ми тільки почали обговорювати в міністерстві і розробляти моделі, що ми можемо зробити. Ми визначили для себе, що ми маємо розробити диференційовані моделі. Звичайно, не ми – міністерство, а ми разом з громадою, яка потребує культурних послуг, і разом з місцевими органами влади, які мають втілювати ці послуги. Але ми можемо надати якесь своє бачення, якісь базові речі і передати ці знання, цю аналітику, яку ми маємо.

Заклади культури можуть мати різні моделі. Десь це потребує, як пан Княжицький говорив, що там, де національні меншини мають сильні осередки, це може бути прикладом отаких центрів національних меншин, регіонального розвитку за мовною ознакою або етнічною. Є пропозиція, щоб в деяких місцях це було об'єднання бібліотеки і клубної установи, позашкільних мистецьких навчальних закладів. Це може бути поєднання, наприклад, спортклубу та бібліотеки і шкільної, і сільської. Хоча це все різні сфери підпорядкування і різні сфери впливу, але це все в принципі в повноваженнях місцевих органів влади, як це об'єднувати. Ми пропонуємо і намагаємося розробити єдині стандарти для цих моделей. Тобто вони можуть мати різний зміст, але стандарти їх утримання і розвитку мають бути однаковими. Для цього потрібна і типова проектно-кошторисна документація, і єдині підходи, і, що надзвичайно важливо, отримання юридичного статусу. Як ми всі знаємо, в сільській місцевості, як правило, вони можуть  і не мати юридичного статусу і додаткових джерел для свого існування.

І, звичайно, у підсумку ми хочемо мати соціокультурний центр з розташуванням і бібліотек, і клубних установ, і репетиційних баз, і тощо, тощо.

Це те, що ми зробили на рівні міністерств за останні місяці, що ми спромоглись розробити – це дійсно небагато, але це те, що ми можемо формально прозвітувати, оскільки всі ці аналітичні речі, які ми робимо, тобто це така інформація до роздумів, інформація для наступних дій.

По-перше, ми розробили проект постанови Кабінету Міністрів про впровадження мораторію на закриття державних і комунальних закладів культури до червня 2017 року. Такий мораторій вже діяв, потім він був скасований. Тепер, на наше переконання, до того моменту, поки ми не будемо точно знати, що нам робити. Ми – я маю на увазі – і міністерство, і місцеві органи влади, і громади. Я весь час хочу сказати, що це такі спільні дії, спільні зусилля. Не можна просто так закривати, виключати з мережі! Треба розібратися.

Іноді це питання дійсно неефективного функціонування: нема вже людей в селі, нема кому працювати, зруйнована будівля. Іноді, вибачте, це питання майна, коли розташована в центрі районного міста бібліотека або заклад культури. І це питання вже не надання культурних послуг, а питання суто майнової власності. І треба розібратися, як в цьому бути.

Тому ми, звичайно, будемо просити Кабінет Міністрів України підтримати наш проект постанови про впровадження такого мораторію на певний час. На невелику кількість часу. Я не думаю, що 6 місяців зіграють роль у закритті – не закритті бібліотек, але це дасть нам можливість зробити якийсь фундамент.

Потім ми розробили проект постанови Кабінету Міністрів України  про затвердження нормативів забезпечення населення клубними закладами. Дійсно, він не є ідеальним, у нього багато помилок, які існують. І ми, навіть їх розробляючи, вже знали, що в деяких місцях наші позиції певною мірою ослаблені. Але це перший проект постанови. Я думаю, що ми разом і з Мінрегіонбудом, і з залученням громадськості зможемо розробити ці нормативи в нормальному вигляді.

І проект постанови Кабінету Міністрів України  про затвердження мінімальних державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні. Це теж не проект постанови сьогоднішнього дня. Ця тема давно обговорюється й артикулюється. Але не дійшли ми поки що згоди щодо цього такого, скажімо так, "мінімального кошику" обов'язкових культурних послуг. У нас є деякі суперечності з іншими нашими колегами з інших міністерств. Але, на нашу думку, головне, що це хоча б уже розроблено і є що обговорювати. Тобто є документ, який ми можемо обговорювати і шукати якесь спільне рішення, яке б влаштувало нас всіх.

І додатково те, що теж ми робимо. Звичайно, всі ці речі, які ми намагаємося реалізувати, неможливо реалізовувати без погляду ззовні, без певної експертизи ззовні. Тому ми ініціювали спільно з Радою Європи, з Комітетом Ради Європи з питань культури, спадщини і ландшафту аналітичний огляд культурної політики з окремим наголосом на питаннях охорони культурної спадщини і модернізації культурних інституцій та інфраструктури. Такий огляд вже було проведено в 2007 році, якщо я не помиляюся, експертами Ради Європи. Але тоді огляд стосувався вироблення загальної культурної політики в Україні і містив рекомендації загального характеру. Зараз ми акцентували нашу увагу на тому, що ми в принципі вже знаємо всі проблеми, які ми маємо в загальному контексті вироблення культурної політики, ми хотіли б зосередитися саме на культурних локальних інституціях і на питаннях охорони культурної спадщини та мати більше рекомендацій,  експертних думок саме з цих питань, щоб почати дуже ретельно працювати в цих напрямках і аналізувати і свої власні напрацювання, і закордонні.

До того ж я дякую нашому Українському центру культурних досліджень, що ми спільно запроваджуємо зараз проект ЮНЕСКО з адаптації дослідження та запровадження системи індикаторів ЮНЕСКО в Україні. Це індикатори впливу культури на всі сфери розвитку. Це такі опосередковані показники, які можна використовувати в подальшому відстоюванні інтересів культури. Це покаже наскільки культура впливає і на освіту, і на охорону здоров'я, і на соціальні речі, і на економічний розвиток регіонів. Тобто це хороший проект, який зараз якраз реалізується за допомогою, до речі, і Комітету з питань культури і духовності. Це наші ініціативи назовні.

Останній крок, який ми зробили нещодавно. Мабуть, багато хто знає, що кілька днів тому було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо підтримки впровадження ініціатив з децентралізації влади за відповідними секторальними напрямками, зокрема у сфері культури. І це Меморандум про взаєморозуміння з проекту міжнародної технічної допомоги. Ми стали складовою цього проекту і думаємо, що ми зможемо теж рухатися тут швидко і ефективно. Дякую за увагу.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую вам за цікаву доповідь.

Пане Юрію, будь ласка. Радник Президента України пан Юрій Богуцький, директор Інституту культурології.

 

БОГУЦЬКИЙ Ю.П. Дякую.

Я теж приєднуюся до вітань організаторам, які сьогодні організували нам такий "круглий стіл" на дуже актуальну тему, болючу тему. Багато може бути рецептів, але чи всі вони можуть бути застосовані в тих політичних, економічних, інших умовах, які переживає наша держава, і виклики агресії, інші чинники.

Якщо говорити про децентралізацію, то впритул органи влади культури, зокрема Міністерство культури, почали займатися цією темою, коли Україна увійшла до Ради Європи, стала членом Ради Європи, і тоді ми почали працювати з Комітетом по культурі. Тоді Батані-Драгоні очолювала. Так, Олександре? І ми тоді почали активно співпрацювати і взяли принцип в децентралізації 3 "Д": деполітизація, демонополізація і децентралізація. З тих пір почали, як то кажуть, потихеньку займатися цією проблематикою.

Але ми тоді дійшли висновку, що ця справа може бути успішною, коли є успішними органи місцевого самоврядування. Ви пам'ятаєте, у 2005-2006 роках актуальними були законопроекти про підвищення ролі органів місцевого самоврядування. Ви пам'ятаєте, тоді впритул прийшли, і Роман Петрович Безсмертний як віце-прем'єр активно займався проектом адміністративно-територіальної реформи. Я не буду зараз говорити, чому ці проекти зупинилися. Але то був правильний такий рух на розв'язання в тому числі проблем культури.

Ми можемо говорити про децентралізацію й утримання закладів культури, якщо є в тій чи іншій громаді: на території цієї громади, на території району чи області – є потужні бюджетонаповнюючі суб'єкти і державні і недержавні, які можуть наповнити. Ми можемо багато планів‑схем намалювати, але якщо бюджет буде не спроможний утримати або відремонтувати той клубний заклад, то нічого не буде.

Але поряд з цим ми не можемо відновлювати те, що вже втрачене і, на мій погляд, не може бути реанімоване! В тій формі, в якій працювали раніше клубні заклади, бібліотечні заклади, вони, на мій погляд, не можуть бути реанімовані, навіть якщо були б гроші. Змінилось світобачення людей, змінилися види послуг: Інтернет там, телевізія і так далі, і так далі. Люди сьогодні – це не ті люди, які були на початку 90-х років, і форми споживання культурного продукту зовсім уже є іншими.

Тому, якщо говорити з досвіду, я би радив повернутися і вивчити досвід і на новій основі подивитися на нього та застосувати. Свого часу в Рівненській області був такий досвід, як створення культурно-дозвільних центрів. Що мається на увазі? Це об'єднувалися можливості культурних закладів: бібліотека, клуб чи палац культури; шкільних можливостей: бібліотека і, як правило, в школах є зала для дозвілля; і спортивні, якщо є споруди, чи інші – все це об'єднувалося в одну юридичну особу. Це давало можливості маневрувати бюджетними коштами, давало можливості залучати ті чи інші кошти. Це давало можливості залучати меценатів, спонсорів до приведення їх в порядок.

Я не знаю, в якому сьогодні стані це. Але,  на мій погляд, таке створення соціокультурної форми, чи як можна назвати по-новому цю форму, то можна діяти.

В той час ми розгорнули були підписання угод з обласними державними адміністраціями. Колегія Міністерства культури підписувала з колегією обласною державної адміністрації. Яку ми мету переслідували? Тоді ще не було Закону України про культуру, в якому забезпечувалося утримання чи не руйнування мережі закладів культури і мистецтв. Ту постанову, про яку ви кажете, в Кабміні, там варто було би послатися і на норму Закону про культуру, яка забороняє, але ми знаємо, що забороняє, але "если нельзя, но очень хочется, то можно".

 Так от, яка була мета цих угод? Перше, чисто кадрово: начальник управління культури вводився до складу колегії обласної державної адміністрації. Ми ставили запобіжники, переглядали там щодо неможливості закриття, вірніше, збереження мережі закладів. Ми ставили там умови, тоді ще була актуальною тема, багато людей працювало на 0,5, 0,25 ставки, і виводили це, наповнювали на те, щоб люди працювали на повну ставку. Якщо людина працює лише на одній посаді, а на 0,5, 0,25 ставки працює.  І інші, інші такі чинники закладали, і на той час воно дещо спрацьовувало. Я не знаю, як сьогодні, як в цих умовах децентралізації.  Але, на мій погляд, найбільше діє здатність громади до самоорганізації.

Мені тоді як міністру закидали і журналісти, і всі: "А що міністерство робить, там клуб валиться?!" Я кажу: "Та хай він 300 раз розвалиться, якщо громада не зацікавлена, щоб у них був клуб". Розумієте? Як знайти мотивацію для місцевих громад у розвитку своєї ж культури, свого? Село на село не схоже, розумієте? Навіть в ті радянські часи, коли форматувався клуб як певна форма дозвілля населення, ідеологічного впливу на населення і так далі, вони теж були не схожі. Тому що художня самодіяльність там  із таким ухилом, там із таким, там, як ви кажете, національно-культурне різноманіття спрацьовувало  і так далі. 

Тому сьогодні треба пошукати мотивацію. На мій погляд, мотивацією можуть бути загальноукраїнські культурно-мистецькі акції, де би були елементи змагання між областями. Свого часу ми були знайшли, я не закликаю повернутися до тої форми, як всеукраїнські огляди майстрів мистецтв і народної творчості. Кожна область хотіла показати себе з найкращого боку і купували нові костюми, готували номери. Тоді було створено в Україні 10 симфонічних оркестрів. Я не говорю, що вони вижили всі, але хоча би для цього були. Тобто активізувати ще й з цього боку цю проблематику.

Ми завжди, і Національна академія мистецтв, і Інститут культурології, завжди готові, як то кажуть, дружньо співпрацювати, допомагати і не лише досвідом, а й відшуковувати, віднаходити і той зарубіжний досвід, який дуже, дуже корисний, і той досвід, який в Україні є, і моделювати нові форми роботи. Дякую за увагу.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

Хочу надати слово. Ми трошки виходимо за регламент, тому вибачте, що я так, може, деколи дивлюсь, бо ми трошки із затриманням почали. Панові Олександру Буценку – директору Українського центру культурних досліджень. "Децентралізація сфери культури, міжнародний досвід і основні моделі" – тема цього виступу.

 

БУЦЕНКО О.А. Доброго дня. Я спробую дуже стисло. Оскільки ви побачили, ми почали з того, що показали основних гравців зараз на полі культури. Це знову парламент, Міністерство культури, Кабмін і Адміністрація Президента. І тут у нас ще, в умовах децентралізації, ми запросили начальника управління культури Дніпропетровської області, яка буде виступати, і двоє міських голів, які беруть участь в одному з наших проектів, і це дуже важливо.

Дуже стисло я буду, вже не забираючи часу. Я просто скажу, що одним із ключових слів нашого сьогоднішнього обговорення є "культурна політика". І хочу почати з того, щоб торкнутися, що таке культурна політика? Дуже стисло.

Якщо ми подивимось типологію культурної політики, спочатку структурна типологія, ми побачимо, що є жорстка й м'яка, авторитарна і ліберальна, централізована і децентралізована. Нас стосується зараз правий рядок, щоб ми робили м'яку, ліберальну і децентралізовану політику.

Якщо казати про історичну типологію, ми побачимо, що існувала унітарна модель: культура як універсальні цінності – і  ця модель набула свого піку вже в 50-ті роки. Потім була плюралістична модель – це культура як різноманіття, культурний діалог. Інструментальна модель, ви знаєте, культура як інструмент розвитку і розвитку регіонів, місцевих громад. І нарешті інноваційна модель, в якій ми зараз перебуваємо по часу, – це модель, коли культура як творчість, культура як наука і техніка, бізнес. І інтегрований підхід, про який ми говоримо, коли   культурні програми мають об'єднувати різні міністерства, відомства і департаменти. 

І оця остання модель пов'язана з глобалізацією, регіоналізацією, креативністю як інновацією, мережево-інформаційним суспільством, партнерством бізнесу і культури. Власне, все те, в чому ми живемо.

Будь ласка, можна наступний слайд.

Але ми можемо сказати, що всі ці моделі зараз існують одночасно. І тому, будуючи стратегію культурну, вона змішує всі ці моделі. І нинішня класика, яка нам здається традицією, це була вчорашня інновація, ми так чи інакше до неї повертаємося.

І нарешті ще один висновок з цієї культурної типології, що культурна децентралізація, про яку ми будемо говорити конкретніше, це не кінцева мета цього процесу і не завдання. Це, власне, її інструмент і сам процес, який постійно треба контролювати, моніторити і робити висновки.

Якщо казати про децентралізацію і європейський досвід, в розданих матеріалах там дещо сказано, але я просто нагадаю, що вона розглядається в трьох напрямах.

Це, власне, культурна децентралізація – це подолання нерівності в можливостях культурного розвитку, коли, не зважаючи на місце проживання, кожен має приблизно той самий набір. Набір, про який вже казала і пані Світлана Фоменко, що це отой стандарт культурних послуг і можливостей, щоб отримати.

Далі іде фіскальна або фінансова децентралізація – це справедливий ефективний розподіл і достатність ресурсів. І нарешті політична децентралізація – це управління, так чи інакше пов'язане з управлінням.

І якщо ми будемо казати про цілі децентралізації – це забезпечення рівних можливостей, те, що я казав. Це, власне, демократизація культури, яка стає доступною. Друге – це навчання громадян шляхом залучення їх до процесу прийняття рішень. І згідно з останніми дослідженнями європейських експертів саме участь у культурі робить громадян більш активними. І участь в політичному житті – це, власне, вже культурна демократія розширеної участі. Далі забезпечення прозорого взаємозв'язку і ефективного балансу повноважень – це вже організація демократичного, справедливого і ефективного управління.

І нарешті ще дві цілі. Це справедливий та ефективний розподіл ресурсів, інтегрований підхід і оптимізація розподілів ресурсів. Все це скоординованість, ефективність та оптимізація управління та розподілу ресурсів.

Якщо казати про моделі, ви теж їх побачили в розданих матеріалах, то дуже стисло. Це скандинавська модель, її називають "акумулятивна децентралізація". Йдеться про моделі децентралізації, культурної децентралізації. Не культурної політики, наголошую. Акумулятивна децентралізація – це  децентралізація, керована з центру, але враховує всі процеси, що відбуваються в провінціях шведських, муніципалітетах. І все це враховується в державній політиці.

Французька модель, вона пов'язана з унітарною системою, але це зворотно-поступальна децентралізація. Тут ви можете почитати. Вона почалась теж давно, ще в 50-і роки. Вона то відкочується, то набуває прискорення. І власне, все залежить від того, яку політику, які цілі ставить перед собою держава.

Німецька модель – це модель, за визначенням фінського дослідника Ікке Хейсканена, це модель прет-а-порте. Власне, вона дуже зручна модель, але для цього треба мати федеративний устрій, коли кожна земля має свої повноваження, але, так чи інакше, і освіта, і культура, вони належать більше до повноважень держави.

Нарешті британська модель. Знову-таки, модель, де децентралізація керована згори, але, на відміну від скандинавської моделі, там більше розвинуте громадянське суспільство, тут ви побачили.

І нова європейська модель, про яку не сказано в розданих матеріалах, це модель, яка так чи інакше застосовується в країнах Центральної і Східної Європи, але вона більше орієнтована на розвиток громадянського суспільства, розвиток нових суспільних цінностей, демократичного управління, і власне, беручи уроки від старої Європи, так чи інакше   намагається шукати свій шлях.

Ну і нарешті, якщо підбивати підсумки, можна сказати, що захоплення децентралізацією, децентралізаційною політикою, може затінити можливі проблеми, які існують і про які ми казали зараз, пов'язані з мережею, базовою мережею і з багатьма іншими проблемами. Вони можуть викликати і конфлікти, і напруження, і породити надмірні очікування, коли ми будемо казати, що щось станеться, але, на жаль, воно не стається, і здатні   призвести до негативних результатів, що, власне, потім може викликати негативне ставлення до самого процесу децентралізації.

І тільки належний баланс між децентралізацією і централізованою моделлю гарантує стратегічне значення культурного сектора. Тобто так само навіть  як  у федеративному устрої  необхідно, щоб держава опікувалась певними проблемами, які мають загальнонаціональне значення.

Ну і нарешті децентралізація, знову, це процес, що вимагає моніторингу і кореляції.

І останнє, що я хотів сказати, це якщо звертатися вже до місцевих громад, то можна сказати про філософію місцевого управління і згадати, що 2009 року Нобелівську премію в галузі економіки отримала Елінор Остром, яка запропонувала управління так званими спільними, або колективними, ресурсами. І це зовсім інший підхід, який не схожий на колгоспи радянські, на колективне управління. Це зовсім інший підхід до колективного управління, який розв'язує по-іншому дилему, яка постійно існувала у нас. Дилема: або держава, або приватний сектор, або ринок. Тобто з'являється громада, яка може управляти своїми колективними ресурсами. І на думку Мішеля Баунса, це бельгійський дослідник, який відомий тим, що він працював і в British Petrolane, і в інших, займаючись інформаційною політикою і, власне, розвинув цю ідею, він вирізняє такі види колективних ресурсів або спільного: це нематеріальні успадковані колективні ресурси  - мова і культура (нематеріальні); це не матеріально створювані ресурси: знання, цифрові технології; матеріальні успадковані культурні ресурси – це водні ресурси, повітря, ліси, суспільні інститути і пам'ятки, звичайно. Пам'ятка – це те, що називається "культурна спадщина", якими мають управляти місцеві громади. І, нарешті, потенціал для створення колективних ресурсів – це те, що ми створюємо так звані продукти, які створюються і можуть стати колективними.

Ну, власне, я дуже стисло це сказав, щоб дати можливість поговорити про ці європейські, оскільки ми спеціально запросили представників різних країн (і Німеччини, і маленької Литви), щоб вони розказали про свої досвіди, і це буде дуже цікаво. А тоді ми поговоримо про ті проблеми і ті ідеї, які існують в українській реалії. 

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

Ми, між іншим, теж з дуже великим інтересом  чекаємо виступів міських голів.

А зараз хотів би надати коротко слово Миколі Петровичу Мовчану – заступнику Міністра молоді і спорту України, бо Микола Петрович попросився до короткого слова, він змушений буде іти. Будь ласка.

 

МОВЧАН М.П. Дуже дякую.

Шановні колеги, я займаюся в міністерстві міжнародним співробітництвом  та європейською інтеграцію. І хотів би поділитися трошки своїм власним досвідом в питанні децентралізації і моєї попередньої роботи.

В 2005-2007 роках я працював менеджером проектів в рамках ООН тут в Україні у нас, в програмі розвитку Організації Об'єднаних націй. І ми реалізували різні проекти в рамках чорнобильської програми відродження та розвитку в українських чотирьох областях (це Чернігівська, Житомирська, Київська та Рівненська області), на депресивних чорнобильських територіях саме в сільській місцевості, в селах. Це допомога місцевим громадам відновлювати культурні центри, молодіжні центри, бібліотеки, ФАПи, спортивні майданчики і тому подібне.

Який був принцип (і він залишається) роботи Організації Об'єднаних націй саме в регіонах, не тільки в Україні? Це загальна міжнародна модель. Оскільки місцеві бюджети, які б вони не були багаті, завжди не вистачає коштів, то метод ООН – допомагати самоорганізації громад, про що йшлося зараз у всіх цих виступах і за що я вам всім дуже дякую, всім доповідачам. Яким чином? Наприклад, громада збирається, самоорганізовується, пише проекти і за таким розподілом: ООН надає 30-40 відсотків від вартості проекту (наприклад, культурний центр чи спортивний майданчик, чи бібліотека, чи комп'ютеризація цієї бібліотеки), 30-40 відсотків надає ООН, 30 відсотків надають місцеві бюджети (районні, області бюджети) і 30 відсотків громада або збирає кошти, або знаходить спонсорів, меценатів в регіоні. Тому що є багато кого з цих сіл. І таким чином вдалося реалізувати  десятки проектів в різних районах: і Ріпкинський район, і Овруцький район, Дубровицький район, Іванківський район. І я тут бачу, що таким чином в умовах децентралізації можна активно залучати міжнародні організації.  Тобто це інструмент, а головна ціль – це самоорганізація громади. Коли громада буде сильною, вона зможе правильно адмініструвати кошти на культурні та інші різні проекти. Дуже дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую вам. 

І надаю слово пану Юргісу Гедрісу – аташе з питань культури Посольства Литовської Республіки в Україні. "Культурний розвиток регіонів у Литві" – тема виступу.

 

Юргіс ГЕДРІС. Доброго дня. Вибачте, я буду мовою ворога. Извините, но я лучше по-русски говорю. Украинский тяжело.

Я очень коротко. Ничего оригинального в Литве нет. И может у нас намного проще, потому что вся Литва – это целый Киев по жителям и по территории. И те проблемы нам очень ясны. Уже 20 лет, и особенно в самом начале было, в 90-тые годы, и ситуация очень похожая была, и она остается.

Как Александр говорил, сейчас у нас модель где-то скандинавскаяэтого типа. Формально по документам и по законодательству децентрализация сделана, культурная политика разделеноэто государство, это самоуправление. И государство особенно не вмешивается в деятельность институции самоуправления, которые они у себя имеют, заложили и так далее. Но, как и вы все говорите, проблема остается все времяэто деньги. Деньги, деньги и деньги! И деятельность культурных институций.

И в 1998 году тоже ничего нового. Мы взяли больше скандинавскую модель, когда был создан фонд поддержки культуры, который состоит из акциза на алкоголь, табак и игорный бизнес. И эти деньги, в 1998 году это был 1%, то сейчас это выросло до 3% - эти деньги идут на культуру. И этот "пирог", как мы говорим, им пользуются все, несмотря на своё юридическое лицо: или государственная институция, или самоуправление, или общественные организации и независимые приватные культурные организации.

Как говорим, это очень помогло не только негосударственным организациям, которых много зародилось после 90-го года и которые были активны в сфере культуры, что им нужна поддержка, но то же самое и самоуправленческие организации или организации, которые на той территории существуют. И этот инструмент довольно эффективный, потому что потом, расписывая разные программы, получая эти деньги из этого фонда, можно после мониторинга каждый год смотреть, куда больше акцент можно делать. Но организация или театр, действующий в одном городе,  самоуправленческий, или библиотека, они получают из самоуправления в основном, как и у вас, похоже, на заработную плату и коммунальные все эти расходы, на свою деятельность, она обращается в этот фонд.

Скажем, такое символическое общее требование, как их втянуть, чтобы и внимания побольше было самого управления одного или другого города, что та организация, которая подает, она не получает сто процентов на свой проект. Расписано, что, оценивая проект, там столько и столько баллов дается, когда есть поддержка того же самого самоуправления города или района. Это вот в общем я хотел сказать. Этот инструмент, я думаю, что вам тоже, я уже не первый год говорю, сейчас ситуация как раз в Украине – подумать о создании такого фонда. Это просто. И это принято было законом нормальным: деньги только в экстраситуации, уже должен быть такой форс-мажор, когда государство их можем забрать назад в свой бюджет. Деньги не использованные каждый год, скажем, остались или какой-то оператор вернул, они не возвращаются в бюджет, а переходят на следующий год и так далее. 

Другой инструмент, который в 2008 года у нас в Литве появился, это по аналогу "европейская столица культуры". Конечно, это тоже инициатива Копи Пейст была взята, так как Вильнюс должен в 2009-м был стать столицей культуры Европы в том году. В 2008-м с инициативой начали делать литовскую столицу культуры, когда один из городов Литвы на год становится столицей культуры. Это тоже, смотря уже сейчас, после 10 лет, как бы, подтвердилось, потому что с этого года даже по инициативе одного из меценатов, который выделил некоторые деньги, появились параллельно маленькие столицы Литвы. Это, как мы говорим, села, и три. И эта вот, скажем, конкуренция, тоже она дает свой плюс для развития культуры в регионах, так как выбирается столица, как говорил Копи Пейст, по-европейски – на конкурсной основе. Администрирует эту программу Министерство культуры Литвы. Сначала этот конкурс был на один год, сейчас (с 2012 года) ввели, что сразу выбираются на 3 года столицы, чтобы они могли бы, имели время и подготовиться, и лучше разработать свои программы. И для статистики могу сказать, что за 8 лет только один из больших городов Литвы Паневежис был столицей культуры, который имеет 90 тысяч населения. Это пятый город. Так, до этого, и сейчас в этом году это, скажем, были города, которые по украинским меркам, скажу, это поселок городского типа, в прошлом году, где жителей нет и двух тысяч, был выбран столицей культуры Литвы. Также в 2010 году то же самое – Рамигала, нет и 2-х тысяч. А в среднем так все – Паланга или Плунге - около 20 тысяч. И только вот в следующем году опять третий город – Клайпеда будет столицей культуры. А в 2018 году – Мариямполе.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

І хочу зараз передати слово пані Тетяні Шульзі, координатору сектору "Регіональний розвиток, культура, молодь" Представництва Європейського Союзу в Україні. "Що можна запозичити в Європі" – тема доповіді.

 І буде співдоповідь пана Германа Бенедикта, першого секретаря з питань децентралізації та секторних реформ  Представництва Європейського Союзу в Україні – "Європа та Україна: спільне й різне в питанні децентралізації".

Пані Тетяно, будь ласка.

 

ШУЛЬГА Т. Ми все-таки почнемо з пана Бенедикта як представника, що займається децентралізацією, а потім перейдемо вже до другого слова.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Добре.

 

Герман БЕНЕДИКТ. Добрый день. Разрешите мне, поскольку я еще не разговариваю на украинском языке,  говорить по-русски. Вот поскольку я эксперт по децентрализации, как экономист народного хозяйства, я не буду сейчас говорить много по вопросам децентрализации культуры. Разрешите мне просто высказать два-три слова как наблюдателю.

Первое. Вот этот процесс децентрализации, который вы начали, он уже сегодня пример. Этот процесс, децентрализация, который вы начали, он уже сегодня пример для нескольких членов нашего Европейского Союза, поскольку он очень интересным, инновационным путем прошел. Например, вот этот Закон об объединенных громадах, там достаточно был инновационный подход, который оказался более эффективным, чем многие эксперты думали.

Таким образом, я вас очень прошу, что вы прежде всего смотрите на ваш собственный опыт. Вас 45 миллионов. У вас есть огромный интеллектуальный потенциал. Это ваши преференции, предпочтения культурные, это процесс. Конечно, приезжайте и смотрите, как мы это сделали, но, в конце концов, сами учитывайте свои собственные мнения, чувства, интуицию.

В этом контексте очень хочу подчеркнуть позицию господина Богуцкого. Я думаю, что это очень важно. Это, опять же,  как комментарий внешнего наблюдателя. Это очень важно, что вы даете максимум свободы развиваться на месте, на уровне громады, именно громады, на их собственное предпочтение, какая у них будет культурная политика.

Я лично человек из Баварии, из маленькой деревни, у меня не было библиотек в деревне. Все равно у нас была футбольная команда, я был типа "ботаник" был и всё равно нашел свои книжки. В этой деревне было более важно спортивное образование, было достаточно хорошо развито. У них было достижение в этом.

И я очень из-за этого хотел просить, чтобы про этот подход сказать. Культура, где эти самые "праймеры" – вот первые элементы культурной политики, дайте там максимум свободы, не давайте какие-то нормы или что-то. Местная власть, новые объединённые громады, у них там развивается сейчас динамика удивительно. Я вот сейчас только что приехал из регионов, это поражает. Я там уже видел пример, я не буду их сейчас называть, поскольку это ставит кого-то здесь публично как пример. Но я могу просто вам сказать, что я был впечатлен, с каким вот инновационным смыслом и размышлением люди там, на месте, с минимальным бюджетом себе продумали новые варианты поставить своим детям, своим взрослым достаточно широкую культурную программу.

Спасибо. И я вот дальше передам слово моим коллегам.

 

ШУЛЬГА Т. Я зараз намагатимуся дуже нейтрально, щоб не впасти в таку критику, критику говорити. І, знову ж таки, повернуся до пана Богуцького, який сказав все дуже правильно: не треба реанімувати вже те, що вмерло, нехай воно собі лежить. Відповідно, справді, змінився контекст, абсолютно інші потреби і можливості їх реалізації.

От схема фактично, яку ви цитуєте, вона формувалася за радянських часів і вона просто реплікується, реплікується, відтворюється, якось її намагаються підтримувати "на плаву". Вона "не пливе", тому що справді коштів немає. Навіть розподіл коштів – він все ж таки знову все той самий радянський фактично. Якось, справді, може давайте вже його залишимо і дамо громадам можливість.

Що, звичайно, не виключає гігантський пласт проблеми національної спадщини, яку треба підтримувати, якихось питань міжнародного співробітництва, питань національної важливості, знову ж таки розвитку культур на національному рівні. Ось момент розподілу і формування культурної політики. "Вибору, - як сказав Бенедикт -  нашого власного шляху, який підходить саме нам, враховуючи наш інтелектуальний потенціал". Тут, справді, є момент, де треба сконцентрувати наші засилля і, можливо, якось, як я вже багато разів казала, "купити білетик", що стосується допомоги Європейської комісії і, власне, Міністерства культури. Ми вже давно запрошуємо, давайте все ж таки співпрацювати. Насправді є можливості.

А більш конкретно стосовно інших можливостей допомоги. Зараз сиділа і читала з інтересом, що наші колеги зі Сполучених Штатів якраз об'явили конкурс на збереження культурної спадщини Маллі, і великі проекти у них будуть. Теж запрошую подивитися.

Але я вас також запрошую подивитися саме в контексті нашої розмови. Я не можу сказати більше, але десь до кінця  листопада щось з'явиться і на нашому сайті дуже конкретне, що стосується ось безпосередньо цієї тематики. Але, знову ж таки, подивимося на реакцію і на можливості, тому що ми дуже багато зараз працюємо з регіонами в контексті, що передував децентралізації регіонального розвитку. І, на жаль, спроможність на місцях, вона не завжди відповідає бажанням, скажімо так.

От я чула, що буде виступати Жовква. Ми працюємо з Глинянами, що поряд з Жовквами. Ми там відремонтували дуже красивий культурний центр. Ось  культурний центр, який має якось виходити на самофінансування. Що для цього треба? Ми вже там зробили хостел. Мабуть, що люди, які будуть заїжджати в Глиняни, які 35 кілометрів по поганій дорозі від Львова, вони ж там захочуть якось повечеряти, десь поїсти сніданок. Так ось, вибачте, фіг їм.

Питання: хто буде ночувати в Глинянах? Друге питання: скільки протримається наш культурний центр? Ось, це, знову ж таки, що стосується спроможності того, де концентрувати  зусилля. Тобто, можливо, справді якось пояснювати бази культурного менеджменту? Це, знову ж таки, те, де можна концентрувати зусилля.

А, щодо Глинян, просто це для мене болюча тема, мені там дуже подобається, там справді можна розвивати. Через Глиняни проходить велетенський потік туристів, велетенський – 20 тисяч щонайменше на рік. Вони від них мають "зіроу" копійок. Тобто жодна дитина не вийшла продати каву, жодна бабця не вийшла продати пиріжки. Це, знову ж таки, робота з громадою. Це потрібна активізація, роз'яснення. Хоча я не розумію, як це можна пояснювати. Хоча очевидно: ось люди, ось гроші, вони голодні, вони хочуть в туалет. Як це може не працювати? І ми продовжимо там розвивати.

Я знаю, що Жовква буде подаватися на тракт, як він називається там у вас, проектно-прикордонне співробітництво на 5 об'єктів, так? Знову ж таки, скоріш за все, ви отримаєте це фінансування, бо там дуже велика програма прикордонного співробітництва. Що з цього матимуть громади? Ось основне питання. Знову буде відремонтовано, мабуть, 5 об'єктів. Це не потребує великих коштів, це потребує елементарної якоїсь роботи просвітницької. Можливо, Міністерству культури якось подумати про це. Дякую. Це просто так, ідеї.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

І хочу зараз надати слово пану Крістіану Тріппе, це директор "Дойче Велле". Будь ласка, пане Крістіан.

 

Крістіан ТРІППЕ. Дякую.           

 

ПЕРЕКЛАДАЧ. "Я вибачаюсь, що у мене дуже погана російська, - каже пан Тріппе, - а українська просто не існує ще". І тому я допоможу з перекладом.  

 

Крістіан ТРІППЕ. Я працюю тут політичним кореспондентом "Дойче Велле" і маю написати статтю про культурну децентралізацію в Німеччині під назвою, в якої, я б сказав, що багато світла, але вистачає і тіні. 

Мені дуже сподобалася класифікація, типологізація "німецької моделі" - "прет-а-порте", але я б хотів дати свою точку зору і поділитися своєю думкою. Як ви знаєте, Німеччина – це федеративна країна, яка складається з 16 незалежних земель, які мають свої повноваження. І всі ці 16 земель відповідають за регіональну політику і за регіональний економічний розвиток. А також вони відповідають за шкільну освіту, університетську освіту і за весь спектр культурних послуг.

До 1989 року не існувало федерального міністерства або федерального департаменту з питань культурної політики. Тільки 20 років тому можна сказати, що Німеччина відкрила для себе питання державної культурної політики національної. І досі 16 земель з ревнощами ставляться до питань збереження культурної спадщини, до питань розвитку культури, не дозволяючи втручатися державі.

Якщо подивитися на успіхи федеративної системи Німеччини в питаннях культури, якщо ви подивитесь на театри, оперні театри, опери і балети, то все це дуже розвинуто в Німеччині. Федеративна система створює унікальну високоякісну культуру Німеччини. Федеральна система означає змагання – і в цьому розумінні це справді вона дієва.

Я хочу дати вам маленький приклад. Кілька днів тому була брендова подія – відкриття філармонії в Гамбурзі. Дуже гарна архітектура будівлі, вона привертає багатьох контракторів  з усього світу. І вони з задоволенням виступають там.

Ну, а сьогодні в такій будівлі вони вже починають думати про проблеми, щоб міжнародні компанії інвестували в них і вкладали в них кошти більше. І ніхто навіть і не думає, щоб федеральний уряд в Берліні мав утримувати і платити за ці будівлі в Габурзі чи в будь-якому іншому місці.

Ну, я можу продовжувати такими прикладами, скажімо, як музей в Мюнхені, балет в Берліні і в Дюссельдорфі і багато інших прикладів, які так само відповідають цьому.

Так само університети,  які управляються на рівні земель, вони  також дають дуже високоякісний рівень освіти. Ну, ясно, що це моя особиста думка і абсолютно ніяка не реклама.

Але на сто відсотків треба бути певним, що культурний федералізм, або культурна децентралізація, вона працює, оскільки вона створює оце змагання і досягнення кращого рівня.

Я наведу ще один приклад, що, згідно з німецькою Конституцією, там заборонено, щоб федеральний уряд платив за університети. І в Німеччині часом дуже суворі закони. Але водночас федеральний уряд розуміє, що деякі університети потребують допомоги і інвестицій. І федеральний уряд хоче зробити ці університети вищими, щоб вони могли змагатися з такими університетами, як Гарвард, Оксфорд і багато інших.

Ну, і ця контрадикція, суперечність між Конституцією і бажанням урядом щось зробити, вони справді створюють таку сучасну модель. Йде суперечка вже тривалий час, але вона, справді, цікава тут, якийсь такий урок можна взяти.

Ну а тепер я дам приклад, де культурна децентралізація або культурний децентралізм не діє. Ви, вочевидь, знаєте тут дуже багато сучасних німецький кінофільмів? Ні.. Ну але, ви знаєте дуже багато гарних кінострічок, зроблених, ну, можливо, ще десятиліття тому у Франції. Чому це відбувається? Тому що  набагато легше знімати фільми у Франції, ніж у Німеччині, оскільки там можна звернутися за державними фінансами. У них немає такої традиції, як в Сполучених Штатах, венчурного ризикового капіталу, тому французький уряд дозволяє собі фінансувати виробництво фільмів.

В Німеччині інша проблема, що 22 інституції або 22 органи державної влади можуть фінансувати виробництво таких фільмів. І це, на жаль, не спрацьовує, оскільки забирає дуже багато часу, щоб накопичити дуже багато коштів, щоб зняти одну стрічку. Ну а щоб зробити ситуацію ще гіршою, ми маємо структуру телебачення і радіомовлення в Німеччині. 11 державних телекомпаній мусять також співфінансувати  це виробництво, і це ще ускладнює цей процес – виробництво фільмів.

Підсумовуючи, можна сказати що децентралізація, якщо казати про Німеччину, має дуже багато успішних історій, особливо в повоєнній Німеччині. Децентралізація допомогла інтегрувати країну, об'єднати різні діалекти, різні традиції, різні культури. Але є деякі сфери, в яких роль держави треба переосмислити як ресурс. Дякую. І, власне, це, знову-таки, кажучи про німецьку модель, це уроки, які треба з кожної моделі брати. Є успішні, і є дуже багато корисних уроків. Дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

І  хочу надати слово пані Наталі Першиній. Я попрошу виступаючих, якщо можна, у нас за регламентом було по 10 хвилин, але оскільки ми трошки затримали початок і у нас додалися виступаючі, може хвилин 5-7 якщо можна, щоб ви виступали.

Прошу, пані Наталя, начальник Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської облдержадміністрації. "Культурний профіль області в європейських вимірах".

 

ПЕРШИНА Н.Г. Дякую.

Шановні присутні, сьогодні я пропоную презентацію, вірніше, це нариси нашого регіонального  культурного профілю, який ми розробили протягом року. Ми почали цю роботу відповідно за пропозицією, яка була отримана від представників європейського проекту "Рекордс". Цей проект на сьогоднішній день охоплює проекти, культурні профілі національних культурних політик більше 43 європейських країн. І, використовуючи той інструмент, який вже напрацьований цим проектом для проведення порівняльних досліджень культури, ми спробували зробити регіональний культурний профіль, і ця робота нас дуже захопила. Ми працювали більше року. Ми використали цей інструмент, який вже напрацьований. І нам це наше дослідження дозволило зробити висновки і більш чіткіше окреслити культурну політику регіону.

Тому, оскільки немає багато часу, я лише такі нариси зроблю. Наступний слайд, будь ласка. Дніпропетровська область, статистика. Вона розташована майже в центрі України, є одним із найбільш розвинених регіонів України. Постійне населення області більше 3 мільйонів осіб. Як ми бачимо, область має великі й багаті ресурси, в тому числі і людські, але більш урбаністична наша область за демографією. Бо міського населення у нас 2 мільйона, більше 2 мільйонів 700 тисяч осіб, і більше 550 тисяч осіб, які проживають в сільській місцевості. Частка області території України – це більше 5%. Поділена область на 22 райони і 13 міст обласного значення.

Відповідно пріоритети в галузі економіки – це, безумовно, металургія добувна, також у нас аграрна галузь розвивається. Наша область має розгалужену мережу транспорту, зв'язку.

Разом з тим, ми маємо багаті культурні традиції. І враховуючи те, що ми маємо велике різноманіття культурного життя, і в минулому  Дніпропетровщина характеризується і насиченістю подій, і змінами культури, і багато можна говорити про наше минуле.

Сьогодні в області діє стратегія розвитку Дніпропетровської області, яка прийнята рішенням обласної ради на період до 2020 року. І відповідно до цієї стратегії сформульовані пріоритети регіональної культурної політики.

Як ми бачимо, стратегічна місія у нас в області визначена, це примножити економічне багатство області та конвертувати його в комфортні та безпечні умови проживання її мешканців.

Серед стратегічних цілей, яких  у нас чотири,  стратегічна ціль четверта – "Розвиток людського капіталу". А в цій стратегічній цілі знаходяться якраз ті питання, які окреслюють нашу регіональну культурну політику. Це і розвиток громад, тобто використовується культура як інструмент для самоідентифікації, для створення відповідних умов, комфортних умов існування громад, а також підцілі 4.2 – "Підвищення громадської активності мешканців", це "Збереження культурної спадщини" та "Підтримка розвитку культури". 

Таким чином, модель культурної політики Дніпропетровської області відрізняється людиноцентричним підходом до розвитку сфери культури і вписуванням культури у широкий соціально-економічний контекст розвитку регіону.

Регіональний  рівень нашої культури інтегровано також до всесвітнього, зокрема йдеться про внесення номінації "Петриківський розпис" до репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства ЮНЕСКО. І на черзі внесення ще однієї номінації – "Козацькі пісні", буде розглядатися наприкінці листопада – початку грудня, до списку, який потребує негайної охорони. І ми очікуємо, що ЮНЕСКО підтримає цю номінацію.

Культурну політику Дніпропетровської області сфокусовано довкола таких головних цілей, як я вже казала. Перше – це розвиток  людського капіталу. Друге – це збереження культурної спадщини. Третє – це розвиток громад. І четверте – це розвиток культурної складової іміджу Дніпропетровщини.

Ви зараз на слайді бачите витрати консолідованого бюджету області на галузь "Культура". Як ми бачимо, зі зростанням загального бюджету, консолідованого бюджету області. Зростають видатки галузі "Культура", але, як було сказано вже і в презентації Міністерства культури, дійсно, від 85 до 92 відсотків в цих видатках, це вони зростають відповідно до росту заробітної плати та тарифів на комунальні енергоносії.

Для досягнення наших цілей у нас існують регіональні програми. Це на обласному рівні три програми. Програма розвитку культури до 2016 року, зараз нова буде вже затверджуватися – на 2017-2020 роки. Програма збереження та розвитку об'єктів культурної і природної спадщини на 201402019 роки. І регіональна програма збереження пам'яток борцям з нацизмом на період до 2020 року.

Регіональні програми у нас затверджені і фінансуються. І звертаю увагу на те, що, всі знають, що на сьогоднішній день державної програми розвитку культури у нас немає, вона відсутня, будь-яка програма. На обласному рівні ми реалізуємо три програми. А в містах і районах нашої області реалізується 11 міських програм з 13-и міст і 21 районна програма з 22-х районів в галузі культури. Вони так і називаються "Програми розвитку культури міста або району". В інших містах та районах реалізуються програмні заходи по розвитку культури в межах програм соціально-економічного та культурного розвитку міст і районів.

Є у нас і такі окремі програми: програма по збереженню культурної спадщини (вони у нас прийняті в двох районах та чотирьох містах, це крім програм розвитку культури), програми по збереженню пам'яток на кшталт такої, як є на обласному рівні по збереженню пам'яток (в чотирьох районах) і реалізується така цікава програма "Бібліотека. Транформація-21" в Апостолівському районі.

А взагалі особливості розвитку культури на територіях міст та районів визначаються кожною громадою. Наприклад місто Дніпро, обласний центр. 2015 рік Дніпровською міською радою було оголошено роком культури. І в 2015 році місто Дніпро проводило рік культури в межах свого міста. З 2016 року реалізується програма "Дніпро – культурна столиця". І ця програма розрахована на період каденції нового мера, який обраний. Тобто там ще є і "Дніпро – спортивна столиця", й інші. Тобто кожна громада для себе визначає певні пріоритети.

Місто Павлоград є у нас учасником програми "Українська платформа інтеркультурних міст", і відповідно до цього в місті Павлограді багато реалізується програм, які пов'язані з міжкультурним діалогом та розвитком різноманіття культури. Після того, як Петриківський район… В межах Петриківського району є селище Петриківка і номінацію "Петриківський розпис" було включено до репрезентативного списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, в межах Петриківського району було прийнято відповідну також районну програму по розвитку цієї номінації.

Мережа закладів культури у нас залежить від рівня підпорядкування. У нас є заклади культури, які підпорядковуються безпосередньо Міністерству культури України, є обласного підпорядкування, міського, районного, сільського, селищного і є приватні заклади культури. Це, в основному, школи танцю, івент-агентства, дитячі майданчики, плей-ленди і в останні роки  квест-кімнати мають певний розвиток і зацікавленість у молоді.

Для співпраці між усіма цими рівнями закладів культури у нас була запропонована така акція в 2011-2014 роках, як безкоштовне відвідування обласних закладів культури. Рішенням сесії обласної ради була встановлена квота 30 відсотків для безкоштовного відвідування закладів мешканцями міст та районів області. Міста та райони в області забезпечували транспортом, бо ми розуміємо, що це вечірні вистави. Людей привозили, люди мали можливість поїхати назад до свого міста, району, села, селища.   Ця програма реалізовувалась для працівників бюджетних установ в сільській місцевості і в малих містах області. Акція "Будуємо нову Дніпропетровщину" проводилась у 2011-2013 роках, це коли обласні театри, концертні організації, студентські творчі колективи виїжджали в сільську місцевість і в клубних закладах для сільських мешканців проводили творчі виступи.

І акція в 2014 році у нас проводилася "Гарний настрій – запорука миру". Це в кожному місті, в кожному районі протягом травня-серпня проходили мистецькі акції у скверах, парках, майданчиках населених пунктів. Це була направлена акція на те, щоб заклади культури вийшли зі своїх приміщень, вийшли на вулицю, розповіли про себе, стали більш доступними для мешканців і мали можливість розповісти про себе, показати себе  тим  самим як один із рекламних заходів у тому числі.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Пані Наталю, я попрошу вас, якщо можна, закінчувати.

 

ПЕРШИНА Н.Г. Так. Я тоді згортаю все. Я не буду казати, у нас є напрацювання і по спадщині, і, не буду зупинятися, по освіті.

Хочу сказати, що в нових економічних умовах дуже актуальним стає партнерство з громадськими організаціями. Також заклади культури вибудовують стосунки з бізнес-структурами, залучаючи кошти, використовують нові технології для свого функціонування. Це і сайти, і IT-технології в бібліотеках. Є у нас дуже унікальна річ, це створення обласного каталогу електронного читацького квитка, "кабінету читача" на сайті.

Хочу сказати про ті проблеми, які ми виявили при підготовці цього регіонального профілю. Дуже коротко. Ну, перше – це статистика. Як правильно було сказано, статистика в галузі культури, на жаль, на сьогодні не окреслює всі ті питання, які ми б мали в цьому профілі показати і розказати. Галузева статистика не охоплює всіх практик дозвілля.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Пані Наталю, вибачте.  У нас ще, от дивіться, 8 чоловік. 20 хвилин – і 8 чоловік! Я прошу пробачення. Вибачте, будь ласка.

 

ПЕРШИНА Н.Г. Я одне тільки скажу, що у нас дискусійним стало питання щодо самого стандарту культурної послуги і визначення її забезпеченості. Наприклад, у нас населення Дніпропетровщини є більш міським, урбаністичним, але частина мережі закладів культури знаходиться в сільській місцевості. І от цей розрив між міською культурою і сільською культурою на сьогоднішній день для нас є дуже проблемним.

Є ще проблеми. Якщо комусь буде цікаво, будь ласка, потім в особистому порядку я розповім. Дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую. Нам цікаво, звичайно. Ми вам вдячні за таку велику і змістовну доповідь, просто, на жаль, ми обмежені часом.

І я хочу передати слово Алі Дагстер – експерт моніторингової групи Європейського Союзу (Манчестер, Велика Британія), проект "COMUS".

 

Алі ДАГСТЕР. Доброго дня. Я дуже вдячний за те, що маю можливість висловитися сьогодні.  Я буду коротко у своїй доповіді, тому що я перебуваю в Україні лише три дні.

В Україні я перебуваю у рамках проекту "COMUS", який представила пані Валентина та пан Олександр. Проект "COMUS" діє у п'ятьох країнах – це Україна, Білорусь, Молдова, Вірменія та Грузія. Минулого тижня я був у Молдові, цього тижня я в Україні, наступного тижня я поїду до Білорусії, потім відвідаю ще дві країни.

У Молдові я відвідав невеличке містечко, яке називається Сороки. А в Україні я мав можливість поїхати до міста Прилуки. Я мав дуже приємну розмову з мером міста Прилуки.

Я хотів би поділитися своїми спостереженнями стосовно плюсів проекту "COMUS", які можуть бути прийняті й іншими культурними проектами в Україні.

Я маю зазначити, що цей проект все ще продовжується в Україні. Я помітив, наскільки мер та управління міста Прилуки зацікавлені у впровадженні цього проекту. Я маю зазначити, що не лише управління міста, але й інші неурядові організації, бізнесмени, музеї, бібліотеки також зацікавлені в імплементації цього проекту. Це означає, що впровадження проекту "COMUS" є дійсно цікавим для жителів міста Прилуки. Як гарно підмітила мер міста Прилуки, цей проект спрямований на молодь і потребує підтримки молоді. Вона звертала увагу на це питання знову і знову. І звернення до молоді, до дітей в імплементації проекту "COMUS" є дійсно дуже ефективним для розвитку культури в Україні. Це дуже ефективний шлях і дуже дешевий. Я дізнався, що вона має викладацьке минуле, вона є викладачем.

В межах проекту "COMUS" було обрано 5 міст, і найбільша увага була приділена двом. Я помітив, що яке б місто не було обране для участі в цій програмі, ця програма має орієнтуватися на потреби мешканців цих міст. Дуже корисно відбудовувати національні пам'ятки. Але якщо туристи не зацікавлені у них, якщо громада не зацікавлена у них, то ці пам'ятки доведеться відновлювати з часом знову і знову.

Я думаю, що залучення до відбудови культурних об'єктів молоді в Прилуках – це дуже хороша ідея. Культурні об'єкти вже знаходяться в місті Прилуки. Не потрібно витрачати кошти на побудову нових. І проекти з відбудови культурних пам'яток можуть стати шансом для молоді приймати участь в таких проектах. Тому основна моя думка полягає в тому, що якщо фінансування обмежене, то потрібно обирати для впровадження ті проекти, які можуть принести громадськості найбільшу користь.

Це було три основних питання, яким би я хотів приділити увагу. Дуже дякую всім за увагу.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую дуже вам.

І якраз хочу надати слово мерам, про яких ви говорили, але спочатку пану Петру Вихопню, міському голові міста Жовква Львівської  області. Прошу, пане Петре.

 

ВИХОПЕНЬ П.Б. Доброго дня, шановний головуючий, шановні народні депутати, шановні присутні! Післязавтра виповнюється 10 років, як я перебуваю на посаді міського голови історичного міста Жовква. Це вперше я є у Верховній Раді і Міністерство культури слухає про збереження пам’яток і про культуру. Мені раніше не доводилось тут бути, тому дякую за можливість висловити свою думку.

Темою сьогоднішнього круглого столу є "Культурна політика в умовах децентралізації: європейський досвід та українські реалії". Про європейський досвід говорити не буду, бо не знаю, а про українські реалії спробую розказати.

Шановні колеги, я представляю невелике місто, місто районного значення. 13 тисяч населення, але на невеликій площі близько ста пам’яток архітектури. Ми щасливі з того, що нам така спадщина залишилась, але міська влада має  з того приводу великий клопіт. Одна з пам’яток занесена у список ЮНЕСКО, це дерев’яна Церква Святої Трійці. Сім пам’яток є  державної власності, якими опікується державний історико-архітектурний заповідник. Але моя найбільша біда – це 30 житлових будинків, які відповідно до діючого українського законодавства є спільною сумісною власністю власників квартир і власників нежитлових приміщень, а будівлі перебувають на балансі нашого комунального підприємства, і від того починається весь клопіт. Будинки - пам’ятка, територія заповідника, зробити ремонт не можна, треба зробити ремонтно-реставраційні роботи відповідно до чинного законодавства. Тільки проектна документація на таку роботу коштує в межах мільйону. Бюджет міста до 2014 року 10 мільйонів. Тому ми шукаємо різні шляхи, як собі дати з цим раду.

Бюджет міста з державного бюджету останній раз отримав кошти у 2003 році, коли на державному рівні святкував 400 років отримання магдебурських прав. Державний історико-архітектурний заповідник  останнє фінансування з державного бюджету отримав у 2008 році.

Позитив, що можна віднести до позитиву. За роки незалежності з дотриманням чинного законодавства всі релігійні споруди, які були на території міста, за рішенням міської ради повернуті громадам. І досвід показує, що громади знайшли кошти, знайшли ресурс і втримали їх, відреставрували і втримали  в гарному стані.

Другий позитивний досвід -  державний історико-архітектурний заповідник минулого через проект співробітництво Польща-Білорусь-Україна залучив більше 1,5 мільйонів євро на реставраційно-ремонтні роботи в замку міста Жовква. Тут вже пані Тетяна згадувала, що місто теж реалізовує проекти, швидше по лінії туризму, але теж залучаємо невеликі кошти на усунення цих аварійних ситуацій. Це коротенько про позитив.

І "COMUS". Виходячи з того, що я попередньо говорив, місто       старається скористатися з будь-якого шансу, який тільки дає нам можливість, чи це Україна, чи закордон. І тому ми беремо участь у проекті "COMUS". "Урбаністичні стратегії в історичних містах, керовані громадами" – так називається проект.

Коротенько, щоб не затримувати, тільки два аспекти, що ми бачимо в цьому проекті. По-перше, це залучення активне членів громади до формування спільного бачення використання архітектурної спадщини. На жаль, але ми сьогодні вже говоримо про децентралізацію, а ще не змінили свідомість жителів міста, жителів громад, що архітектурна пам'ятка – це їхнє завдання і вони мали б про неї дбати. Вони очікують, що хтось прийде, хтось поремонтує. І тому проект "COMUS" є хорошим інструментом розпочати, це як платформа така, знаєте, покликати і поговорити. Бо раніше рішення приймала влада, що буде пам'яткою, що не буде пам'яткою. Прийшов час, що сьогодні громада має казати, що ви хочете, щоб було пам'яткою, а що ні – і давайте вирішувати, що з нею робити.

І другий аспект в рамках проекту "COMUS". Ми маємо можливість оті ідеї, які будуть висунуті громадою як нефахівцями, покласти в руки експертів європейських, українських, які би зробили техніко-економічне обґрунтування подальшого розвитку, що робити з тими пам'ятками і як їх використовувати для подальшого розвитку громади.

Я хотів би коротенький свій виступ закінчити, тут на початку нам у роздатковому матеріалі вклали звернення до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради учасників "круглого столу". Мені дуже сподобалися четвертий і п'ятий пункит цього звернення.

Але я би хотів внести свою пропозицію, щоб для міст, які мають таку велику архітектурну пам'ятку, були передбачені додаткові джерела фінансування за рахунок залишення більшої кількості коштів в бюджеті малих міст. Хоча би на ліквідацію аварійних ситуацій на пам'ятках, які вимагають негайного усунення. Або шляхом створення так званого револьверного або накопичувального фонду на рівні держави, щоб можна було відселити жителів з такого будинку, провести роботи і відповідно використовувати пам'ятку в подальшому.

Бо якщо в найближчі роки ми не знайдемо якихось рецептів, як зберегти ці пам'ятки, то у нас не те що пам'ятки, у нас будуть аварійні ситуації і великі проблеми з тією господаркою.

Дякую. Сподіваюся, я дотримався регламенту.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую. Дякую вам.

І хочу надати слово пані Ользі Попенко, міському голові міста Прилуки, Чернігівська область. Прошу, пані Ольго.

 

ПОПЕНКО О.М. Дякую.

Я представляю місто Прилуки Чернігівської області. Місто у нас на сьогодні самодостатнє. В місті проживає 57 тисяч населення. Територія міста і не мала, і не велика. Це 42 квадратних кілометри.  Це місто обласного значення. В місті проживає населення, яке зацікавлене у всьому, що ти пропонуєш нове. І зацікавлене в тому, щоб зберегти те, що є, відновити, спорудити, побудувати і жити по-новому з іншими і із змінами.

Місто працює з проектом "COMUS" з 2015 року. Ми є одним серед трьох міст, які беруть участь у проекті "COMUS". Беремо участь з однією метою, я кажу про те, що місто самодостатнє, але в нашому місті немає    культурно-мистецького центру – осередку для молоді. І тому ми з радістю беремо участь у проекті "COMUS" тільки з тим, щоб створити у нашому місті ось такий культурно-мистецький центр на базі будинку статського радника Шкуратова, це об'єкт архітектури, який на сьогодні науково-дослідний інститут пропонує внести до Державного реєстру пам'яток України як щойно виявлений об'єкт.

Створення такого центру вирішить у нас багато таких, знаєте, нагальних, суттєвих проблем, перш за все і в тому числі, за допомогою "COMUS". Все буду говорити про "COMUS", бо дійсно ми співпрацюємо, ми прислуховуємося, ми радимося, бо це вкрай потрібна така допомога. Це збереження архітектурної щоквартальної забудови, це збереження і розташування музейних фондів, це відсутність у нашому місті картинної галереї, це питання формування туристичного середовища, це облаштування старого центрального кладовища, на якому поховані відомі люди, які творили, які працювали, які творили історію Прилук. Ну і те, що я говорила, в нашому місті бракує молодіжного центру. Можливо, це і є тієї причиною, що хоч місто і самодостатнє, хоча у нас і є чотири навчальні заклади, вищі навчальні заклади, але молодь від'їжджає з міста. Тому я дійсно сподіваюсь і вірю в те, що буде створений такий культурно-мистецький центр, бо ми і я як міський голова зацікавлені, ми готові на фінансування. Єдине: нам потрібна допомога, допомога "Комуса", це допомога у таких, знаєте, теоретичних питаннях, більше допомога у теоретичних питаннях.

Тому на сьогодні я щиро дякую "COMUS", ми продовжуємо працювати і ми готові в 201'7 році (щоб ми ще не один рік, не два чекали), ми готові в 2017 році до співфінансування і до впровадження нашої ідеї у суть, у реальність, щоб у нашому місті були такі центри, щоб наша молодь відчувала, що наша місцева влада турбується про молодь. Ну і основне, щоб молодь, ми хочемо, щоб діти здобули освіту, бо у нас навчальні заклади І-ІІ  рівня акредитації, хочемо, щоб діти здобули освіту у Києві, бо ми від Києва за 135 кілометрів, але хочемо, щоб вони поверталися  додому. І було робоче місце, і була зацікавленість у проживанні саме в нашому місці. Ось саме з цією метою ми сьогодні і працюємо, і співпрацюємо з "COMUS", тому що, ще раз повторюся, ми готові до фінансування і до впровадження ідей у реальність. Я вам дуже дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

На жаль, час нашої розмови добігає кінця. Ми не встигли зробити дискусію, але насправді побачили, наскільки широкою і невичерпною є ця тема. Бо навіть якщо говорити лише про проблематику міст, то очевидно, що проблематика і проблеми Жовкви, де є величезна кількість пам'яток, які потрібно утримувати, і невелика кількість населення, і Прилук, які дбають про те, яким чином допомогти населенню (по суті, колись це було велике таке і нафтогазове, і промислове місто, яке дійсно було самодостатнім, на відміну від Жовкви, так?), це зовсім різні проблеми. Не кажучи вже про проблеми сільських районів, про які нам говорив представник обласної адміністрації Дніпропетровщини.

Дивіться, колеги, у нас є три хвилини. Якщо хтось бажає, бо ми змушені залишати зал, тому що ми замовляємо зал цей від часу до часу. Я прошу пробачення у тих, хто готував презентації і не встиг виступити.        

Але в 3 хвилини, в коротке обговорення, ось я бачу вже Павло тримає руку. Прошу, Гудімов, будь ласка.

 

ГУДІМОВ П. Дуже дякую.

Я радий, що я маю можливість хоча би 3 хвилини з вами поговорити. Справа в тому, що, мені здається, ми перейшли зараз на такі процедурні речі,  презентації і так далі, але до самого головного не дійшло. Якщо ми запрошуємо громадськість на  такі засідання, має бути перш за все певна термінологія і певна система комунікації. І я просидів, просто втратив дві години, відверто скажу.

Ми говоримо про останній, тут я бачив звернення Верховної Ради до Кабінету Міністрів України. Тут є декілька пунктів, які дуже гарно корелюються з тими екстреними заходами, які потрібно зробити для децентралізації і для освітньої програми, в тому числі і в галузі культури. Проведення щорічного культурного форуму областей, з обговоренням результатів і виробленням стратегічних завдань культурної політики. 

Я вже давно ношуся з ідеєю, яку вже озвучив Міністру культури, зробити "всеукраїнську культурну конференцію". А колега Влад Троїцький сказав, що її треба поєднати з такої ініціативою, як "культурна столиця України". Тільки що колега з Литви практично озвучив практичні кроки, як вони відпрацьовують децентралізацію.

Рівень спеціалістів культури на місцях є надзвичайно низький.  Тому, от пані Ірина Подоляк не дасть збрехати, ми робили тестове навчання і запрошували її як гостя, для того щоб спільно з Управлінням культури районної адміністрації міста Львова, і десять незалежних експертів культури тиждень робили "начитки" для голів будинків культури, так званих, і так далі, і тому подібне.

Виявляється, що люди не знають ази! З ким ми будемо робити децентралізацію?! Це неможливо, це профанація! Про все, про що ми говоримо, треба починати з освіти, моментальної освіти! (Оплески).

Дякую за підтримку.

Далі, ще раз хочу акцентувати, що взагалі поняття "культура" тримається на фанатиках, а не на чиновниках. Тому, коли ми зараз кажемо, треба вибрати там 20 васалів-фанатиків, таких як я, і пускати їх реально реалізовувати польові роботи. А не просто сидіти і робити презентації на рівні пострадянської системної політики.

Наприклад, я скажу, що є арт-центр "Я Галерея" в Дніпропетровську, існує за меценатською платформою 6 років. Були ви хоч раз там? Ніколи ви там не були. Не були, на жаль. Немає ніякого зацікавлення сучасною культурою, все балачки! По факту – балачки!

І далі, четвертий пункт: запровадження державних грантових програм. Наступний крок так само "литовська модель". Дорогі мої, швиденько Президенту на підписання - фонд культури. Швиденько!

 

(Загальна дискусія).

 

ГУДІМОВ П. А для кого ми говоримо? Просто "междусобойчик"? Давайте розійдемося, підемо просто пообідаємо.

Тому Президент має підписати фонд культури, який дасть рівні можливості і регіонам, і приватним, і державним ініціативам! Все, дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

Будь ласка, Олександре, якщо можна, там жінки. Я зараз вам дам слово. Я хочу пані Мельничук коротко дати слово, пані Салаті і вам. Якщо ви не заперечуєте?

Будь ласка, пані Мельничук.

 

МЕЛЬНИЧУК. Я би хотіла звернути увагу на ризики – це дуже важливо. Дуже показовим був виступ мера Жовкви, який мене страшенно налякав, коли говорять про те, що ми радісно віддали місцевим громадам всі релігійні пам'ятки, що тепер місцеві громади будуть пам'ятки оберігати, опікуватися і вирішувати їхню долю.

Я хочу вам привести жахливий приклад, який я мала по виставці Пінзеля в Луврі. Місцеві громади в Бучачі і в Рукомиші не давали нам твори для Лувру, мотивуючи це тим, що Лувр їх ніколи не віддасть. Коли місцеві громади будуть вирішувати питання державної культурної політики, це буде катастрофа, тому що децентралізацію в культурі можна проводити тільки тоді, коли є реформована центральна система державного управління. А коли вона є пострадянською, застарілою, то децентралізація призведе до феодальної міжусобиці і феодального присвоєння, як ми це бачили на прикладі Підгорецького замку.

В мене є абсолютно конкретна пропозиція. У Франції, в якій я сім років працювала в системі культури, є такий концепт і такий принцип. Він називається принцип культурної винятковості. Це коли культура, по-перше, не підлягає процесам децентралізації на рівні прийняття державної політики і розробки стратегії. І мене дуже лякають місцеві програми розвитку культури, це дуже небезпечно. І по-друге, предмети і об'єкти культури, вони не підлягають законам ринкової економіки. Це те, що з Франції робить лідера світового в плані культури.

Я би пропонувала, я вже поговорила з колегою з Міністерства закордонних справ, щоб МЗС виступило з такою законодавчою ініціативою  впровадити закон про культурну винятковість. Це був би запобіжник проти тих ризиків, які несе в собі, скажемо так, умовна феодалізація культурного простору. Дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

І хочу надати слово пані Олені Салаті, менеджеру "ГогольFest". "Культура, що розвиває міста". Це була доповідь,  але часу небагато.

 

САЛАТА О. Пані Валентино, включіть на хвилинку. Моя задача сьогодні була презентувати проект "Культурна столиця України", ініціатором якого є "ГогольFest", Культурна асамблея, Український центр культурних досліджень. Ми, власне, з язика у пана Юргіса зірвали це – "Культурну столицю України". Так, цей проект уже існує. Я не буду довго розказувати, він дійсно  зроблений за аналогом "Культурної столиці Європи". І це той успішний кейс, який може зробити  розбудову культурної політики в епоху децентралізації. Ми взяли ще, запросили до цього проекту дуже цікаві ініціативи. Це такі як "ПогранКульт: ГаліціяКульт" Ольги Сагайдак. Це дуже цікавий проект. Потім проект Українського медіа-центру, кризового медіа-центру "Культурні політики між регіонами". І досвід "ГогольFest" – це    "ПОРТО ФРАНКО ГогольFest".

Тому я зараз не буду презентувати, власне, весь цей проект, але я пропоную долучитися, ознайомитися з ним і взяти його як кейс, який може бути впроваджений в проекті культурної децентралізації. Дуже дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую. Але пан Олександр сказав, що, до речі, ця ваша презентація і інші, які, на жаль, не встигли вивести, вони будуть обов’язково видані і розповсюджені серед учасників сьогоднішнього столу.

Пан Олександр Зирін, будь ласка.

 

ЗИРІН О.А. Дякую.

Я пропоную терміново провести або на базі вашого комітету або величезний "круглий стіл", який буде присвячений розвитку і перспективам культурних індустрій в Україні. Ми не помічаємо це питання, ми не хочемо його обговорювати. Міністерство культури не хоче долучатись до виокремлення серйозних проектів в цій сфері. Тому я пропоную це зробити терміново, тому що заговорюється дуже серйозна тема, заговорюється концертно-гастрольний бізнес, заговорюється бізнес, пов’язаний з галереями і так далі, і так далі. Ми боїмось поєднати два слова "культура" і "бізнес", це небезпека для національної інформаційної і культурної безпеки держави. Дякую. Пропозиції ми надішлемо на комітет.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую. Будь ласка.

 

________________. Я хочу повідомити, що український центр культурних досліджень спільно з Міністерством культури, з громадськими організаціями,  долучався ще комітет, проводив спільно з нашими колегами  з Литви, проводили ряд семінарів, які стосуються культурних індустрій.

Ми запрошували як громадськість, так і представників культурних індустрій. Надалі також ми проводимо такі семінари. В кого є зацікавленість, хто хоче виступати, бути учасником, будь ласка, давайте свої пропозиції. Ми з задоволенням за підтримки Міністерства культури, комітету, громадських організацій будемо проводити такі "круглі столи" і семінари. Дякую.

 

КНЯЖИЦЬКИЙ М.Л. Дякую.

На жаль, вже від Міністерства культури представника немає. Хочу на завершення сказати, очевидно, що ми як комітет Верховної Ради очікуємо від Міністерства культури і відповідних законодавчих актів, і відповідних пропозицій, які ми в комітеті підтримаємо і обіцяємо, що і у Верховній Раді будемо лобіювати відповідне законодавство, якщо це буде потребувати прийняття відповідного законодавства. Нам здається, що Міністерство культури намагається робити серйозний поступ при формуванні галузі, очевидно, нам теж здається, що цей поступ є недостатній.

Я хочу подякувати ще раз всім вам за те, за що ви сьогодні прийшли. Якщо ви зацікавлені і ми теж зацікавлені в законодавчій співпраці, в координації з міністерством законодавчої співпраці і того, що ми можемо зробити у Верховній Раді, то і я, і перший заступник голови комітету Ірина Подоляк та інші члени комітету з задоволенням готові включитись в цю роботу і допомагати.

Дякую.