Головна > Документи > Засідання "Круглого столу"

Повідомлення

Перейти до розділу
13 грудня 14:30
19 грудня о 15.00 відбудеться засідання Комітету з питань культури і духовності за адресою: вулиця Банкова, 6-8, кімн. № 209 посилання...
04 грудня 16:00
Засідання Комітету з питань культури і духовності від 5 грудня 2018 року переноситься докладніше
07 грудня 17:00
Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький взяв участь у Круглому столі про мовні квоти на телебаченні докладніше
05 грудня 17:00
Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький взяв участь у Форумі місцевого самоврядування докладніше
03 грудня 17:00
«Станіслав Вінценз зробив українську Гуцульщину популярною серед європейської інтелектуальної еліти» докладніше
24 листопада 13:16
В Україні постать Вінценза є поки що незнаною, але дуже важливою докладніше
22 листопада 15:00
Верховна Рада направила на повторне друге читання проект Закону України "Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про державну підтримку кінематографії в Україні" (№8251) докладніше
20 листопада 19:14
В кулуарах відкрили тематичні експозиції до засідання Верховної Ради України із вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні та 85-ої річниці геноциду Українського народу посилання...
16 листопада 15:38
"Українська культура вчиться самостійності, ми шукаємо нові підходи до функціонування культурних закладів" докладніше
16 листопада 07:15
23 листопада 2018 року у будинку Верховної Ради України відбудеться засідання, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору. докладніше

Архів документів

Перейти до розділу
03 грудня 19:59
Стан розгляду законопроектів, які опрацьовуються у Комітеті з питань культури і духовності (8-ме скликання) докладніше
19 листопада 19:50
Аналітично-інформаційна довідка з питань охорони культурної та археологічної спадщини на тимчасово окупованій території України в Криму докладніше
15 листопада 15:59
Порівняльна таблиця до проекту Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (реєстр. № 5670-д) докладніше
10 жовтня 14:00
Постанова Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про забезпечення функціонування української мови як державної" (№ 2590-VIII від 04.10.2018р.) докладніше
28 вересня 15:45
Експертні висновки до проекту Закону про загальні засади та принципи реалізації мовної політики в Україні (реєстр. №8550) докладніше
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Засідання "Круглого столу"

04 листопада 2011, 12:05

Стенограма круглого столу "Правове забезпечення кіноменеджменту: міжнародний досвід"

СТЕНОГРАМА

круглого столу на тему: „Правове забезпечення кіноменеджменту: міжнародний досвід” 

від 27 жовтня 2011 року

Веде засідання Голова Комітету з питань культури та духовності В.О.ЯВОРІВСЬКИЙ

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні пані і панове! Давайте розпочнемо. Припізнюється там десь Халпахчі. Він прийде, його місце ось тепле. Сяде і будемо працювати. Але, щоб не гаяти часу, давайте ми розпочнемо працювати.

Я хотів би передусім представити наших зарубіжних гостей. Це Рита Макінтайр Гоегебер (Франція/Бельгія), менеджер проекту "Міжнародне селище" Канського міжнародного кінофестивалю. Це представник Франції – Крістофер Макінтайр, проект "Міжнародне селище". Це Болгарія – Янакієв Александр, режисер, історик кіно, голова Національної ради кіно Болгарії. Це Ізраїль - Лібкінд Давид, голова продюсерського відділу кінофонду Ізраїлю. Це Угорщина – Везер Ева, топ-менеджер, впродовж 20 років очолював кінофонд Угорщини. Це Німеччина – Бауман Симона, асоціація "Німецьке кіно". Це представник Грузії – Цурадзе Манана, Грузинський кіноцентр. І це Великобританія – Даул Мартін, директор Британської ради в Україні.

Я сердечно вітаю наших високих гостей. Мушу сказати, що обговорення проблем українського кіно відбувається доволі часто. Але з таким представництвом світовим наш Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради зустрічається вперше.

Пане Халпахчі, будь ласка, сюди. Будь ласка, ось ваше місце. Знаєте своє місце в житті.

Присутні представники українського сегменту кіно і члени Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, також є численні представники української преси.

Ми плануємо з вами працювати десь дві години. Якщо доведеться трішки більше і нам буде всім цікаво, і це буде продуктивно, можемо навіть трішки більше. Буде невеличка перерва на брейк-каву. Регламент в основному ми виставляємо такий: десь до п’яти хвилин – короткі виступи.

На початку я скажу кілька слів. Представляю вам добродія Андрія Халпахчі, генератора міжнародного кінофестивалю "Молодість". Майже всі ми були, а, можливо, і всі були на відкритті цього дивовижного свята, дивились новий кінофільм видатного нашого польського майстра. Зараз фестиваль продовжується, і ми, члени комітету, вирішили скористатися цією нагодою, скористатися присутністю іноземних наших гостей, менеджерів, людей, які у своїй країні роблять кіно, як ,правило добре кіно. Ми б дуже хотіли перейняти, перехопити деякий досвід від вас, і я вірю, в те, що ви з нами з радістю поділитесь.

Кілька слів про ситуацію в українському кінематографі. Україна навіть свого часу, тоді в тоталітарні часи, в часи існування Радянського Союзу, вона і тоді не була "кінематографічним хутором", не була "кінематографічною колонією". Політично, можливо, так, але в кіно ні. Після Олександра Довженка, знаного в усьому світі, інші кінорежисери, кіномитці підхопили унікальну, як на мене, унікальну абсолютно течію, унікальний стиль у світовому кіно – це українське "поетичне кіно".

Пробивало воно собі дорогу неймовірно важко. Деякі кінострічки готові, відзняті, десятиліттями лежали на полицях, тому що цензура їх не пускала на екран. Але як би там не було, все одно, хай і через   10 років, вони все одно все-таки появлялися. Це перший знаковий  буквально кінофільм "Тіні забутих предків" режисера Параджанова, який обійшов весь світ, мав дуже багато нагород. Він на якомусь новому витку, я сказав би, повторив ту   етику, яку  приніс у світове кіно  своїм кінофільмом "Земля", "Арсенал", іншими кінофільмами Олександр Довженко.  Пізніше його підтримали інші режисери і ми мали  цілу низку  поетичних кінофільмів, у першу чергу із нашої  української історії, з нашого минулого. Це,  назвав би я, і "Пропала грамота",  і назвав би кінофільм, який ну можливо якось замикав цю  течію на початку 90-х років  - це кінофільм "Білий птах з чорною  ознакою", в якому знявся і Ступка, і покійний Іван  Миколайчук. Це теж був фільм, який продовжував оцю тенденцію поетичного кіно, якого, осмілюся сказати, у світовому кінематографі немає.

На превеликий жаль, ми сьогодні перебуваємо у стані такому  постколоніальному. Ситуація,  не буду нічого приховувати, як на мене,  в українському кінематографі майже плачевна. Річ у тому,  що  майже  не оновлюються ніякі технології, із  двох з половиною, так я їх називаю, студій, які у нас були,  - це   Київська імені Довженка, це Одеська, і ще була така напівстудія у  місті Ялта, це був  такий майданчик, де  знімалися в основному фільми. На сьогоднішній день фактично Одеська  зупинила свою діяльність, там довкола неї різні пристрасті. Залишалася на  державному рівні Національна  студія імені Олександра Довженка.

Законодавча база для українського кінематографу значною мірою напрацьована. Я не кажу, що вона ідеальна, але те, що мені вдалося довідатися і, очевидно, ми сьогодні  почуємо ще із виступів, як це робиться  в інших  країнах, які мають таку сталість у розвитку кіно. Нам сьогодні фактично багато  чого  треба робити буквально від нуля. Тому що жалюгідні кошти, які  виділяються із державного бюджету на кінематограф, вони не можуть підняти  українське кіно. Ми маємо блискучих акторів, ми маємо блискучих режисерів, особливо  молодих кінорежисерів, наймолодше покоління, яке на самодіяльному рівні,  майже не маючи фінансування, знімають або документальні, або короткометражки і  займають почесні місця на  найпрестижніших кінофестивалях. Але, на превеликий жаль,  працювати вони не можуть.

Я може скажу якусь фразу, яка комусь і не сподобається, але, на превеликий жаль, Україна сьогодні  має некультурну владу, через те і виділяються жалюгідні, буквально, кошти на кінозйомки,  Я ось просто, даруйте мені, але досі одійти не можу, коли  я довідався про те, що Франція  виділяє 575 мільйонів євро на  зйомки, повторюю, 575 мільйонів євро. Україна виділила у 2010  році 26 мільйонів гривень. Розділіть це на вісім і  ви побачите жалюгідність цієї  цифри. Я думаю, що наші, і тут є режисери, і  люди, які на державному рівні   займаються кінематографом, очевидно, скажуть про це. Це одна з найбільших проблем.

Дуже цікаво, я думаю, що нам треба  буде  обов'язково перейняти французький досвід, де є податок на квитки. У нас його немає, у нас все фактично іде із державного  бюджету, тобто немає додаткового притоку коштів на кінозйомки. А у  бюджету нашому українському  бігають голодні миші в основному там і таке інше. Через те зрозуміло, що  всі ці  фінансування кіно, він перебуває   на, буквально,  жалюгідному рівні.

Французи, скажімо, мають  податок на телевізійні послуги, податок на оренду та продаж  відеозаписів та кінофільмів. Дуже цікаво Німеччина, яка має  офіс підтримки фільмів, і має збір із телекомпаній. За останні чотири роки інвестовано у кіно Німеччини 1,4  мільярда євро.   Звичайно що німці  матимуть  своє  прекрасне кіно.

Через те ми хочемо почути вас, ми хочемо почути ваші поради. От німці дуже цікаво зробили, ні французи. У французів зробили дуже цікаво. У них маленький податок – 1,5 відсотки. Але цей податок розкиданий по дуже багатьох притоках, яких кошти поступають до кінобюджету, так би я його назвав.

Ми хочемо вас вислухати. Я вдячний за те, що ви взяли участь у цьому. Я також хочу подякувати людям, які допомогли нам провести цей захід. Це, передусім, звичайно, оргкомітет Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість", пан Халпахчі, представник ось сидить біля мене. Організаційну підтримку заходу нам допомогли: Програма сприяння парламенту України та Британська Рада в Україні. Ми сердечно дякуємо вам. А також інформаційну підтримку забезпечує Європейський центр інформаційної підтримки Верховної Ради України.

Я переконаний в тому, що голос і наш, і голос наших зарубіжних друзів обов’язково почує влада українська, почує українське суспільство. І звичайно, що і ми, члени комітету, які ведуть цей вид мистецтва, також врахуємо із ваших порад.

Я тоді попрошу, пане Андрію, розпочинайте ви.

 

ХАЛПАКЧІ А. Доброго дня! По-перше, дійсно, велика подяка комітету, Верховній Раді, пані Колісніченко, яка виступила ініціатором цього заходу. Знаєте, в нашій країні ми завжди боїмося якихось таких великих подій, слухань і всього іншого, бо, як кажуть, десь все це розтинається, десь поговорили, забули і далі рухаємося, як було. Але все ж таки дуже важливо, щоб наші голоси і голоси людей, які приїхали до нас у гості з Заходу і мають, може, більш досвідчення, і країни, в яких кінематограф розвивався теж не так легко, як в Угорщині, в Чехії, в Болгарії, але там все ж таки є на сьогодні здобутки. І в першу чергу, здобутки  в правовому полі. І мені здається, що все ж таки, якщо нас почують, то десь це буде  відкладатися. Що існує така проблема, існує у всьому світі колосальна кіноіндустрія, яка  спочатку потребує допомоги. Допомоги з боку держави, а потім починає функціонувати, функціонувати самостійно.

Безумовно, ми не можемо розраховувати, бо хтось   пропонував американську модель. Американський кінематограф "годує" сам себе і ще "годує" державу, ми ще про це можемо  тільки мріяти, і про це мріє і Франція,  і Німеччина, і інші країни. Є система Індії, де найбільший бокс-офіс у світі, де ходять на своє  індійське кіно, і той Болівуд став дійсно Голівудом, і таке у нас неможливо.

На сьогодні ми дуже плідно працюємо з державним агентством з питань кінематографії. І ось була у нас така спільна зустріч пані Копилової, яка у нас тут присутня, з пані Агнєшкою Одорович, яка очолює польський кіноінститут. І вона сказала,  пані Одорович: "Перші 5 років я витратила  на те, щоб ходити до парламенту, до міністра економіки, до міністра фінансів, до прем'єр-міністра і довести саме  в правовому напрямку, що потрібно зробити для кінематографа. 

Ми вчора, вони, на жаль вже поїхали, польські продюсери, які були присутні на нашому так званому боут-мітингу тобто копродакшн-маркет, бо це теж дуже важливий напрямок копродукції. Бо жодного, якщо ви переглянете наш каталог,  навіть у короткому метрі, немає жодного фільму,  який був би зазначений  однією державою. Сьогодні кіно робиться у копродукції, тут дуже багато аспектів,  які ще теж треба вивчати. І  казали, ось пан Яворівський наводив     приклади французької моделі. Моделі різні, але, дійсно є дуже важливий момент, що не тільки держава фінансує кінематограф безпосередньо, але держава створює умови для того, щоб і приватні, і якісь інші інституції могли дотувати гроші на кінематограф.

Ну, наприклад, ось, коли ми розмовляли із Агнєшкою Одорович, бо дві моделі з наших країн вважають найкращими, я…, наших країн, ну, тобто все д таки ми з одного лагеря вийшли, з того соціалістичного, щось ще переживаємо, але все ж таки рухаємося вперед. І польська, і угорська моделі вважаються найкращими. Але не можна копіювати одну якусь модель, і ось радили нам і поляки, а використайте досвід британської моделі, де лотерея, і національна, і недержавна лотереї, замість того, щоб складати свої податки безпосередньо у ту невідому казну податкової системи, віддають свої гроші на кіновиробництво.

Я можу помилитися, але десь приблизно 70 відсотків бюджету британського кіновиробництва складають саме податки з лотереї. Ще 4 роки тому я зводив наших представників лотерейних компаній, принаймні, ось "Молодьспортлото", "МСЛ", який є нашим партнером на фестивалі, які згодні працювати за такої умови. Безумовно, це важко. Це не можна зробити за один день.

Ми, безумовно, з вами тут за цим столом не вирішимо ці проблеми кінематографу як в правовому напрямку, так і в його фінансуванні. Але я сподіваюся, що нас почують і якусь цеглинку до того напрямку, в якому має розвиватися український кінематограф, ми з вами зробимо.

Я ще раз хочу… і ще треба зрозуміти, бо як у нас буває, знаєте, з владою, з опозицією, всім здається, що  щось можна зробити за один рік. Нічого в кінематографі неможливо зробити за один рік, бо тільки кіновиробництво майже триває стільки часу. А потім є якісь моменти постпродукції і ті ж самі фестивалі, які є теж тим ланцюгом саме просування кіно до глядача. Бо кінцевий результат в кінопроцесі – це кількість квитків, як проголосують глядачі на той чи інший фільм і скільки їх потрапить саме у кінозали.

Я хочу нагадати, в мене була дуже така цікава маленька дискусія минулого року з нашим Прем’єр-міністром паном Азаровим, якого я дуже поважаю, у програмі Кисельова про кінематограф. Він так спочатку відхрещувався, що він культури не торкається, але я дійсно перевів це в русло економічне, в русло кіноіндустрії. Бо відомо, що в Радянському Союзі прибуток від продажу квитків складав друге місце в прибутку СРСР після продажу горілки. І ось до цього ми маємо дійти. Ну, може будемо не на другому, а будемо на третьому, бо є ще футбол. Але незрозуміло, що він дає державі чи більше відбирає.

Тому все ж таки кінематограф – це теж та частина, не тільки футбол як національна ідея, яка об’єднує людей. І я сподіваюсь, що сьогодні зроблені суттєві кроки все ж таки саме з державною агенцією для того, щоб кіно закладало сьогодні фундамент. Не очікуйте того, що за рік-два буде розквіт українського кіно, але все ж таки ми дивимось з вами в майбутнє і віримо, що українське кіно стане і складовою нашою культури, і складовою нашої індустрії. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую я вам, пане Андрію, за гарний виступ.

Давайте ми вчинимо в такий спосіб. Я зараз надам слово моєму колезі голові Національної спілки кінематографістів  України, кінокритикові Сергієві Тримбачу. А потім я попрошу підготуватися нашому департаменту кіно. Будь ласка, прошу, Сергію.

 

ТРИМБАЧ С.В. Дякую. Ну, почну з репліки щодо другого місця в минулому кіно "Слідом за горілкою", але треба, по-перше, тоді була зовсім інша структура цін і політика цінова, яка виходила з того, що все, що було віднесено, все, що було ідеологією, те мало коштувати дешеве. Кіно, всі послуги і квитки і все інше було дешевим. Повернутися до такого стану просто є неможливим. Це утопія. Тому нам від утопії треба, значить…

А друге, Андрій правильно сказав, що в нас і в державотворців, в керівників держави іноді це проблискує, і на інших рівнях, що от давайте дійсно одним рухом, одним ударом вирішимо всі проблеми. Створимо такий фільм, який вразить увесь світ і українського глядача, і тоді все відбудеться. Не відбудеться. І хоч у нас приймалися державні програми розвитку кіноіндустрії………………… Цифри відомо які.

Як голова громадської організації, яка об'єднує професіоналів кіно, мушу сказати, що значною мірою ціни успіху пов'язані із зневірою і самих кінематографістів, уже це стосується, і звичайно людей, які дивляться на кіноіндустрію з боку, є зневіра в тому, що взагалі ми щось можемо зробити аби радикально змінити ситуацію.

Конче потрібен успіх. Конче потрібні успіхи. І передусім, не просто фестивальні. Вони в нас є, нагадаю тільки, що там Каннах, і в Берліні і так далі ми маємо успіхи. А успіх прокатів українському, національному прокаті.

Просте порівняння. Не будемо  говорити про Францію, Німеччину у даному разі, згадаємо зовсім іншу країну – Узбекистан. Може не всі знають, що узбекський кінематограф останні десятиліття досяг якихось дивовижних успіхів в певному сенсі. Я днями розмовляв з Андрієм Плаховим, критиком, який був гостем "Молодості" він щойно приїхав із Ташкенту і він каже, що я там бачив декілька дуже цікавих  фільмів узбекських. А головне, що в рейтингу зборів всі вищі місця займають узбекські фільми, тобто вони найбільше прокатувані, найбільші збори мають, там десь на шостому місті якийсь американський блокбастер. Але фокус полягає в тому, що ці фільми знімають за 20, 30, 50 тисяч доларів, і ясно, що це мало бюджетні фільми.

У нас час від часу ведеться розмова про те, що давайте знімати мало бюджетні фільми,  хоча б тому, що дорогі фільми просто не мають найменших шансів в нинішній ситуації окупитися. На жаль, розвиток кіно-театральної мережі, який розпочався на початку минулого десятиліття нині пригальмований і в багатьох райцентрах в порівнянні з великими містами, просто немає кінотеатрів, не існує їх, і тому це теж велика є проблема, без якої розвиток кіноіндустрії в нашій країні приречений, практично, на не успіх. Це по-перше.

По-друге, чим, якщо це два слова сказати про узбеків, в чому цей феномен? Вони роблять фільми на матеріалі сучасного життя простих узбеків. Про наш кіно-театральний показ і говорити немає чого, а прамтайм зайнятий телесеріалами, де ви не побачите життя, нічого такого, що стосується життя простих українців. Це в основному казки про багатих принцес і не менш багатих… А якщо так коротко сказати, що це про життя проституйованих верств населення, походження багатства деяких наших  громадян всім добре відомо. І тому, коли нам розповідають казки і ми як би, більшість глядачів, все це змушені так чи інакше, вони на цю голку примкнуті, то зрозуміло. Тому казки потрібні, безумовно.

Але потрібна і увага до реального життя. І якщо цей контакт в підсумку. Тобто, якщо якесь виникне таке, неореалістичне, нове українське кіно, то це воно дістане шанс на те, щоб виникла довіра, виник контакт з глядачем. Це, звичайно, не може бути таким, що справді за 1-2 роки радикально це не зміниться, але все-таки дуже важливо, щоб це було.

І ще один нюанс. Володимир Олександрович казав, що у нас було раніше дві з половиною кіностудії. Не так. Не забувайте, що у нас ще були "Київнаукфільм", студія просто геніальна в свій час, лідер світового процесу в науковому кіно. Була студія "Укркінохроніка", яка попри всі тиски ідеологічні робила, потім в часи перебудови просто вибухнула фільмами просто світового класу. І там є просто видатні у нас режисери, які досі працюють, слава Богу. Була і є студія "Укртелефільм".

Тобто є базисні такі, великі студії. Але ходять вперті чутки і навіть вони знаходять підтримку у деяких кінематографистів, аби всі ці студії в межах Києва злити в одну. Тобто знищити їх і щоб всі були студії на території однієї Національної кіностудії імені Довженка. На мій погляд, це не є менеджмент, це не є нормально, якщо, звичайно, таке прийнято рішення.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергію, регламент.

 

ТРИМБАЧ С.В. Але я говорю це… Що території і площі виробничі цих студій можуть бути використані значно раціональніше і значно розумніше. Для того, якщо мати на увазі і на меті все-таки розвиток кіноіндустрії.

І останнє. Я розумію, що я перебираю час. Два роки тому в Законі про кінематографію була прийнята Верховною Радою правова позиція про те, що створюється рахунок, на який надходять кошти від зборів за відомими міжнародними зарубіжними аналогами, від кінопрокату і так далі. Ці кошти надходять до цього рахунку, і створюється управління, яке складається з 20 чоловік, 20 осіб, половина яких є представниками уряду, держави, а половина – Спілки кінематографістів України. На наш погляд, це розумний був би такий компроміс і розумна участь, і поєднання державної ініціативи, державних дій і громадських.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергію, дуже перебираєте регламент. Вибачайте, але…

 

ТРИМБАЧ С.В. …громада не була виключена із процесу розвитку кіноіндустрії. Дякую. Вибачте.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

…студії чисто художніх фільмів. Через те ми порозумілися, я думаю.

Я надаю зараз слово голові Державного агентства України з питань кіно Катерині Копиловій для короткого сильного регламентного виступу.

 

ХАЛПАКЧІ А. Маленьке як оголошення, бо більшість була на відкритті. Але ви знаєте, у нас є декілька українських прем’єр на фестивалі. І ось я вас запрошую сьогодні увечері: Прем'єра українського фільму, який був зроблений поза державними коштами, "Рок енд бол" називається. Це така сучасна історія, пов’язана ще з футболом. І приходьте це цікаво, це цікаво, бо все ж таки щось відбувається. В кінотеатрі "Київ" десь там о 18.30  чи о 19, можна за програмою перевірити. Перепрошую.

 

КОПИЛОВА К.  Доброго дня всім.  Я спробую коротко і потужно, але  хочу всім сказати, що мені на багато легше говорити у режимі діалогу. Тому що зараз  ми говоримо  про все і зразу всі питання освітлюємо.  А було б добре, аби би ми говори поетапно і шукали вирішення  для питань.

Про що я хочу сказати? Я хочу  сказати, що нарешті держава звернула увагу  на  кінематограф. І це не моє голослівне висловлювання, тому що  сидять європейські колеги, сидять європейські партнери, і  я багато чую, і мені  не дадуть  сказати неправду про те, що останні рік уже помітно, як Україна виходить із свого провалля те, що стосується… Нас помітили, і це дуже  добре.

Цього року створений центральний орган виконавчої влади, який називається  Державне агентство України  з питань кіно. І ми маємо великі надії і великі сподівання на те, що ми  будемо працювати ефективно, ми будемо працювати з великою наснагою і рівнятися перш за все на європейські моделі. Що ми робимо  протягом  цього року? Ми аналізуємо досвід, ми знаємо все про французьку систему, про польську систему, про угорську систему. І застосування цих систем, цих моделей розвитку кінематографії  в Україні в  чистому вигляді так, як  вони працюють у цих країнах,  неможливе.

Тому що  у  Франції протекціонізм по відношенню до галузі був запроваджений у  1946 році. Це дуже великий і потужний вік. Тому Франція – найпотужніша і найсильніша  модель розвитку   кінематографу, і найбільше фінансування від центру  Національного кінематографу де Франц, яке, дійсно, це більше ніж півмільйона євро, і це збори. Але  у Франції найбільші збори в Європі. Жодна  країна Європи, менша  за Францію, не може собі дозволити  такі відрахування на користь кінематографу.

Ви абсолютно праві, коли  кажете про польську модель.  Вона  є для нас, я вважаю, найближчою, тому що  споріднені нації, тому що поляки так само брали за основу французьку модель і вони відраховують, дійсно, по   1,5 процента  від усіх, хто приймає  участь у галузі,  таким чином  наповнюють свій фонд фінансування галузі. Але  проте, що Україна  має на сьогоднішній день  жалюгідні кошти,   це  не  є зовсім так. Тому що поляки збирають порядку 30-40 мільйонів євро на рік, по відношенню до французів, це зовсім маленькі кошти. Грузія, це близько 2,5 мільйони на рік. Україна цього року має 10 мільйонів, 10,5 мільйонів євро з  державного бюджету. І я вважаю, що це багато для України   сьогодні і якщо ми будемо такими кроками  йти надалі до фінансування  кінематографу, це нам дуже допоможе.

Але, запровадження відрахувань,  запровадження  збору на розвиток кінематографії, це невід'ємна частина нашого розвитку. Тому, чому не працює збір, який  був прописаний   2 роки тому в Законі про кінематографію? Тому що  не було підведено під те  бази, не були виділені об'єкти  оподаткування і суб'єкти оподаткування. І  було дуже важко,  на той момент,  зрозуміти, яким же чином цей спеціальний рахунок і з яких фондів  буде наповнюватись. Ми зараз над цим працюємо і на сьогоднішній день ми вже маємо  зміни до Закону про кінематографію.

Я думаю, що  найближчим часом, вони зараз проходять погодження в Міністерстві економіки і в Міністерстві  фінансів. Не можу сказати, що в нас все дуже гладко і безболісно виходить. Але я   певна того, що найближчим часом у Верховній  Раді України ми побачимо зміни до Закону про кінематографію, який ще наблизить Україну до європейської  моделі розвитку.

Що я ще хочу сказати? Я хочу, щоб всі митці України, щоб всі режисери, щоб всі актори, нарешті  перестали  плакати з приводу своєї української меншовартості.  Я хочу, щоб ми разом і потужними кроками йшли до відродження українського кінематографу. Але я певна того, що  для того, щоб здійснити це і підняти кінематограф. Нам конче необхідно формувати образ українського  героя в кінематографі, це має бути сучасна людина, це має бути приклад для молодих українців. Тому що   за 20 років ми втратили не тільки кіно галузь, ми втратили кіноглядача, ми маємо 20 років "провалля", для глядача, в тому числі. Наші діти  виросли на американському контенті, вони не бачили українського кіно і  не формувалися під впливом національного кіно, яке б давало їм цінності і формувало стрижень національної свідомості у наших дітей. Я вважаю, що це головна, одна з головних таких задач, які має вирішувати держава сьогодні.

Про що я ще хочу сказати. Я хочу сказати про те, що в Україні вперше… З приводу державного протекціонізму. З чого ми почали? Ми почали з того, що ми підписали з найпотужнішою країною Європи в галузі кінематографії в Каннах цього року, ми підписали двосторонню угоду про спільне виробництво. Європейські колеги знають, що всі ми абсолютно спокійно можемо працювати в рамках Європейської конвенції, яка була ратифікована Україною 2009 року. Але єдина країна, яка не працює в двосторонньому виробництві в рамках цієї конвенції, це Франція, бо вона має найпотужнішу кінематографію.

Тому для нас задача підписання цієї угоди із Францією, вона була дуже важлива, тому що в цій угоді крім того, що ми прописали правила гри стосовно спільного виробництва, ми прописали наші українські потреби, що ми хочемо, яку допомогу ми хочемо від французів. Ми хочемо допомоги в навчанні наших спеціалістів, тому що, я не буду кривдити душею і не скажу, що в Україні на сьогоднішній день є серйозна потужна кіноосвіта. Я вважаю, що на сьогоднішній день європейські країни за нашим проханням будуть допомагати нам вирощувати наших українських кіномитців, щоби вони були кіномитцями європейського рівня. Я буду вдячна колегам, дуже вдячна за це.

Два слова про шляхи розвитку українського кінематографу, які ми вбачаємо, і по яким ми плануємо розвивати саме українське кіно. Безумовно, це створення національного фільму, без цього неможливо, я про цей фактор вже казала. Але другим потужним таким вектором розвитку є європейський копродакшн. Європа вже давно не знімає кіно самостійно. Європа вже давно зрозуміла, що разом знімати кіно, європейське кіно набагато легше і фінансово, і творчо. Тому Україна як європейська країна має приєднатися до європейських колег і знімати кіно  разом з Європою в копродакшн. Але, безумовно, ми, коли я говорила про це на баутмітингу вчора і позавчора, ми дуже хочемо, що, коли ми входимо в спільне виробництво з європейськими країнами або з іншими країнами, навіть не Євросоюзу, ми дуже хочемо, щоб в цій  копродукції, в цьому спільному виробництві просліджувалося українська складова, щоб ми бачили український слід навіть, якщо це спільне творіння багатьох країн. І так працює Німеччина, Симона Бауман, так само не дасть мені сказати неправду про те, що педалювання на тому, що має бути національна ознака і навіть в копродакшені, це на початку розвитку країни в цьому напрямку, це є дуже важлива складова.

Про що я ще хочу сказати, безумовно, лотерея так, але, пане Андрію, ми можемо зрозуміти, що в нас не все так добре в країні з грошима. Лотерея в Україні, ми розроблювали цей напрям, як британська лотерея. Ми, я думаю, що найближчим часом ми-таки знайдемо успішну компіляцію, тому що в чистому вигляді британська лотерея не буде працювати в Україні, так само як і багато європейських норм. Нам потрібен аналіз і перекладання цієї системи на терени нашої країни. І таким чином все, що в нас не буде працювати, ми відсіємо, а все добре, що до нас, до двору нам прийдеться, ми, безумовно, будемо використовувати.

Що ще хочу сказати. Кажуть, що нічого не можна зробити за один рік. Це неправда. За один рік можна запровадити, можна задекларувати позицію державного протекціонізму по відношенню до галузі. І я вважаю, що ми це робимо. Тому що прийнятий Податковий кодекс, в якому прописані податкові пільги для виробництва українського кіно, ці пільги впроваджуються від початку виробництва і до того моменту, як фільм дійде до глядача. Тобто на всьому ланцюжку просліджується.

Я вже казала про те, що розроблений новий закон про кінематографію. А ми регулюємося постановами, наскільки це можливо, але перше, що потрібно зробити країні, це законодавство. Як тільки наше законодавство підійде до європейської норми, в нас з вами буде все гаразд і ми зможемо безболісно працювати. Я дякую вам дуже. Вибачте, що спіч був потужний, але не короткий.  Але я вперше на такому засідання, мені дуже багато хотілося сказати. Дякую вам всім.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую і вам, пані Катерино. Скажу, що задекларувати можна не тільки за рік, а можна за годину задекларувати. І ми вже цих декларацій стомилися. Вже треба приступати Україні до якогось конкретного далі.

Я, товариство, я вас просто дуже прошу, я розумію, що я буду наживати ворогів, але буду вимагати дотримуватися регламенту. Дуже багато цікавих людей зібралося. Ну, зірок кіновиробництва, пів-Європи сидить тут  і ми ж хочемо кожного послухати. Через те, дотримуйтесь, будь ласка, регламенту.

Оскільки пані Катерина сказала і просила допомоги у Франції, і ми з ними підписали угоду. То я запрошую представника Франції пані Риту Макінтайр Гоегебер. Це менеджер проекту "Міжнародне селище" Канського міжнародного кінофестивалю. Прошу, пані Рито.

 

МАКІНТАЙР РИТА. Доброго дня! Я також дуже рада бути у цій дивовижній залі. Я почекаю трошки, щоб ви налаштувалися. Я в принципі не француженка, я бельгійка. І я представляю одну із найменших країн Європи. І дуже під великим враженням з того, що я приїхала в одну із самих великих країн Європи, принаймні я дуже дякую за запрошення.

Я не буду казати в принципі про Францію. Катерина посилалася на французький досвід, але я не буду казати в принципі про це.

 Що стосується Бельгії, я займалася промоушеном бельгійської кінопродукції за кордоном. І частина бельгійських фільмів там були задіяні. В Бельгії є дві культури – фламандська та французька. Отже,  я представляла тільки фламандську кінопродукцію, її промоутувала.

Отже. в нас був невеличкий бюджет на це. І мої продюсери казали мені весь час і жалілися на те, що не вистачає грошей, на відміну від інших колег. Погляньте на США, на Францію, на інші. Все було так безперспективно, але це не допомагало. Я дуже рада, що Катерина дуже позитивно висловлювалася по цих питаннях. Дійсно, така позиція негативна,  не допомагає. Чому ми маємо поглядати тільки на державу, ми маємо просувати цю продукцію самотужки, і навіть процес виробництва тут не слід забувати.

Отже, нам промивають мізки, коли говорять про закупівлю, виробництво фільмів. Отже, ми спілкувалися з колегою з Угорщини про це, про героїв таких, як "Людина-павук" і інші. І діти, і онуки наші носять зараз футболки з цими символами всіма. Це нам не допомагає в нашій кінопродукції взагалі. Тому ми маємо на них не подивлятися, а міркувати, що ми можемо зробити.

Ми в Європі, Україна частина Європи. Що ви хочете, їсти "Макдональдс" чи носити ту ж саму одежу, яку носять в інших країнах? Якщо ви приїздите до Росії, Китаю або ще в якісь країни, то там люди носять і харчуються тим самим, що і раніше. Мені це нецікаво. Коли я приїжджаю до Києва, я хочу скоштувати тут українську їжу. І коли я бачу, як люди поводяться і тут розмовляють, вони ж не американці.

Тому і в плані промоушн, я гадаю, що не слід забувати про кінопродукцію, яку ви виробляєте. Це ваша країна, ваша душа, це ваш спосіб життя, який ви показуєте. Ви не берете, не позичаєте це в інших. Тут є певні небезпечності в спільному виробництва, але я думаю, що Україна все ж таки своє обличчя там не втратить.

Коли фільм зроблений, слід його просувати, тому я і кажу про профіль своєї діяльності в Канському фестивалі. У нас є проект міжнародного селища, це міжнародні 32 павільйони і різні країни можуть там зібратися, і проставити свою кінопродукцію на фестивалі. Навіть вони можуть себе представляти як країни, де можна знімати кіно, і Андрій казав, що був там і українські павільйони так давно. Я хочу про це нагадати, це позитивно було, це демонстрація для світу того, що ми є. Як інша країна приїжджає і показує що вони є, Україна заявила що вона є таким чином і в неї є кінопродукція. Я думаю, що це дуже важливо продемонструвати свою культуру, свою кінопродукцію, тому я пишаюся тим, що  на Канському фестивалі ви  це все ж таки зробили.  Під вашим прапором це було. Це дуже  важливо було, власна кінопродукція з України, яка виставляється, як українські продукти. Про таке я хотіла сказати.

Я не буду тут більше продовжувати наразі. Дякую.  Нехай кажуть колеги.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми оголосили такий негласний конкурс на найкоротший і найсильніший  виступ.  Ви поки що на першому місці.

 

_______________. Я скористаюсь просто регламентом, який  залишила Рита.

По-перше, дійсно, подякувати, бо   потрапити, отримати павільйон у Каннах – це  дуже-дуже нелегко. І колись, коли ми розмовляли з Ритою, ми були теж, мабуть, на її тут шибчими. І Рита сказала: "Так рада, що Україна  отримала  павільйон раніше за Росію". Десь  все ж таки випереджаємо. 

Але це, дійсно, дуже важлива річ. І коли ми сьогодні  говоримо про різні бюджету, то, даруйте,   сьогодні у кінематографі  всі звертаються до пані Копилової, щоб вона профінансувала  всів речі, що неможливо. У держави  є різні бюджети. І коли я читаю,  в різні періоди з різною владою скільки задекларовано у державному бюджеті на розвиток іміджу  України, за кордоном у тому числі. Жодної копійки та ж наша фундація, яка робила павільйон, не отримала з цього бюджету. І минула влада декларувала, здається, перед виборами 90 мільйонів  десь чи доларів, чи гривень, я можу помилитися, але    так чи інакше. 

У нас є наші грузинські колеги, коли ми  приїхали вперше у Канн і зібрали це, теж важливо, і ми дуже вдячні, що  "Неміров" нам перший рік профінансував  цю подію, але наші грузинські колеги сказали: це окрема поза бюджетом кіно, ми отримали    100 тисяч євро від держави на те, щоб  організувати грузинський павільйон. А Манана не дасть  мені збрехати, що все ж таки, коли ми відкрили, то  грузини приходили до нас і питали, як це зробити і як отримати павільйон.

Рито, ми дуже   вдячні, бо це величезна робота, яка робиться у Каннах, це не тільки промоція кіно, це промоція  держави. Бо це є туристичні організації і інші, і Рита робить фантастичну роботу для тієї спільноти кінематографічної, яка відбувається на канському фестивалі. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Пані Рито, ми насправді безмежно вам вдячні за те, що ви зробили для України.

Я прошу до слова зараз представника угорського кінофонду пані Еву Везер. Пані Ево, прошу до слова. Приготуватися Грузії.

 

ВЕЗЕР ЕВА. Доброго ранку, пані та панове. Дуже вам вдячна за запрошення. І  я також дуже рада тому, що ми зібралися в такій залі сьогодні.

Я вважаю,  що з точки зору кінематографії дуже важливо, щоб ті,  хто приймають рішення на найвищому рівні,  були б обізнані про подробиці цієї проблеми, з якими стикається кінематограф по всій Європі, в принципі. І вони    знали, мають знати як покращити це становище.  Я впевнена, що культурне забарвлення, це  те, про що не слід  забувати  в жодному разі, включаючи саму культуру  кінематографу. І я думаю, що взагалі, це слід вважати стратегічним питанням, коли йдеться про освіту і розвиток суспільства.

Коли ми говоримо про культуру кіномистецтва, то слід зазначити і те, що на сьогодні обмін інформацією, здебільшого,  проходить через образи в  кіно, в фільмах. Ну,  в принцип, це може звучати  для нас як щось очевидне, ми вчимо дійте читати літери, але  з того все і починається. На сьогодні дуже важливо вчити дійте, як читати картинки, зображення, образи, щоб ними не маніпулювали так просто.

Я хочу поділитися кількома думками. Я буду посилатися на угорський досвід, на угорську систему. Хочу вам сказати, наприклад, що це я неофіційно буду казати, тому що пару місяців я неофіційно перебуваю у  кінофонді, і в принципі скоро цей фонд взагалі припинить своє існування. В Угорщині, може  ви чули, проходить реструктуризація так звана і запроваджують нову систему кіноіндустрії, нове фінансування буде. І  в принципі вчора угорський уряд вперше розглядав законопроект по новому закону з кіномистецтва, і пропонується закон, який складається з двох розділів.

По-перше, запроваджується важлива річ для країни – це приваблення кінодіячів з інших країни, щоб знімали кіно в Угорщині. Вони будуть користуватися знижками податків і позбавлення податків, і таким чином ми будемо підтримувати свою кіноіндустрію. А в другій частині прописана роль фонду, кінофонду. І це головний орган, яки розподіляє державні субсидії на все, що відноситься до кіноіндустрії.

Ця система буде відмінена, і новий кінофонд буде створений, і нове фінансування буде надано, як я розумію, і воно буде гарантуватися на системі лотерей. Один лотерейний білет, там 80 відсотків надходжень будуть йти на  кіноіндустрію, і 15 мільйонів євро це може складати на рік. Приблизно так.

Отже, ми зараз на перехресті, так би мовити. І поки що немає кінцевого закону. Це законопроект. Але  скоро він з'явиться, ми сподіваємося, і тоді вже у нас буде і новий контекст, і ми будемо тоді говорити, як далі просуватися.  Я не знаю, чи в мене час вже сплинув. Я хотіла ще в принципі сказати про один міжнародний аспект. Я раніше займалась медіапрограмою. І коли йдеться про фінансування кіноіндустрії, то важливо про це казати також. Я колись займалась промоушеном на теренах Європи. І була президентом Європейської кінопромоуції певний час. 33 європейські країни там беруть участь. І ми займаємося спільним таким промоушеном на сьогодні по всіх фестивалях і на культурних заходах.

Якщо буде час, то ми з професійними діячами зможемо поговорити про переваги всіх цих організацій. Я вважаю, що міжнародний аспект кіноіндустрії є дуже важливим. Тому і дуже важливо отримати павільйон в Каннах і підписати угоду про співвиробництво. І також важливо, щоб ті, хто приймають рішення, управлінці в країнах Європи, розуміли, що кінопродукція, це перш за все мистецтво, мистецький виріб.

І з іншого боку це також і індустрія. І має бути гарне поєднання цих двох. І тоді це слід підтримувати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую.  Хочу сказати, що принаймні для мене, я думаю, і для багатьох українців грузинське кіно закінчилося на кінофільмі "Покаяння". Може, пригадуєте кінофільм про сталінізм і таке інше? Потім була якась велетенська пауза. Так, Абуладзе кінофільм, дивовижний був кінофільм, який ми всі тоді дивилися на початку цієї демократизації світу.

Потім для нас грузинське кіно ніби зникло. Я думаю, що воно зникло і для грузинів. І сьогодні ми просто дуже тішимося, ми, українці, тим, що Грузія сьогодні на такому підйомі й економічному, і з демократизацією, і переживши війни, переживши розрив, власне кажучи, держави сьогодні. Через те нам дуже цікаво, Манано, буде вас послухати і я вас прошу до слова.

 

ХАЛПАХЧІ А. Я теж все ж таки з вашого дозволу трохи допомагати вам вести. Хочу все ж таки  сказати, що на  фестивалі "Молодість" за останні часи у нас отримали грузинські  фільми багато нагород. І ось вчора  на  нашому копрадакшн  маркеті наш  переможець  вже докладав  новий проект. Тобто  грузинське кіно існує, але  теж  іноді маргінально.

І Манана вже розкаже краще.

 

ЦУРАДЗЕ МАНАНА. Здравствуйте. Я так  постараюсь  коротко презентовать ситуацию в Грузию.  После распада Советского Союза, как и во всех странах  постсоветского   Союза, у нас тоже был коллапс.  При коллапсе ничего не происходило, денег не было, и не знали, где доставать деньги. Поэтому в течение где-то 10 лет ничего в  грузинском  кинематографе   так и не происходило. 

Но где-то в конце  90-х, в начале  2000-х годов  грузинские кинематографисты решили  создать грузинский киноцентр,  национальный киноцентр, который  был поддержан  тогда государством. И    10 лет тому назад  мы создали Национальный киноцентр Грузии и сделали проект  Закона  о поддержке грузинского кино. После этого государство уже поддерживает грузинский кинематограф. Я не могу сказать, что в начале это были большие деньги, это было где-то  100 тысяч долларов,  200 тысяч долларов, я в долларах буду говорить, потому что  в лари не так понятно.  Но с каждым годом это как-то они  больше и больше давали.  Но в начале  это все-таки были не те деньги,  за которые  мы могли сделать нормальное кино. Но последние годы уже в течении  5 лет, последних  5 лет,  нам более-менее нормальные деньги дают от бюджета, и мы начали… грузинское  кино как-то начинало развиваться. К тому же  к  этому времени наши продюсеры как-то привыкли найти деньги в разных фондах,  за границей. Но государственная поддержка   это обязательно, потому что  когда ты приходишь  к чужому человеку в разных фондах, они все-таки смотрят как государство, как поддерживает тебя государство. Поэтому то, что сегодня нас поддерживает государство, это очень много значит, вот в этом году это было где-то 2 миллиона евро, это тоже небольшие деньги, но на эти деньги мы можем сделать несколько фильмов, там, полный метр, короткий метр, документальное кино, анимационное кино.

Где-то 70 процентом из этого бюджета идет на кинопроизводство. Но остальные 30 процентов также идет на развитие кинематографа. Это идет на образование, мы очень поддерживаем молодых, начинающих режиссеров и студентов, и на кинофестивали.

Мы поддерживаем кинофестивали, которые проводятся на территории Грузии. К тому же вот в этом году мы уже, еще нет года, как сделали кинокомиссию. Кинокомиссия – это ………….., это которая работает над проектом, чтобы привлечь в Грузию из разных стран продюсеров и…, кинопроизводство чтоб происходило в Грузии.

Чтоб привлечь иностранных продюсеров вот сейчас делается закон, проект делается закона, чтоб…, называется как ………….., если ты приезжаешь, тратишь какие-то деньги в Грузии, когда, вот, группа уезжает, ты получаешь какой-то процент. Это может быть 10 процентов, 20 процентов, ну, в разных странах есть до 30 процентов, получаешь деньги обратно. Над этим проектом мы работаем и, думаю, что это тоже поможет как-то грузинским кинематографистам, чтоб получить какие-то свободные деньги и к тому же создает ситуацию, что наши грузинские кинематографисты могут уже работать как-то, ну, не сидеть без работы. Так появятся рабочие  места. Но я не могу сказать, что в данный момент в Грузии все цветет и пахнет в грузинском кинематографе, но какие-то надежды к лучшему у нас есть. И думаю, что с каждым годом поддержка государства будет все больше и больше. Вот все в принципе, что я могла сказать.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам, Манано.

Тепер запрошу до слова Німеччину. Симона Бауман, асоціація "Німецьке кіно".

 

БАУМАН СИМОНА. Я вітаю всіх. І дуже рада, дуже вдячна за запрошення.

Я зізнаюся, що я не так негативно, не в такому розпачі розглядаю становище українського кінематографу. Я не вперше у вас, і я на "Молодість" приїжджала вже шість або сім разів. І в останні два дні я брала участь у засіданнях, зустрічах. І в третій раз вже таке відбувалося. І відверто кажучи, я бачу зрушення, особливо, що стосується молоді, молодих кіномитців і продюсерів в Україні. Є цілі проекти, і вони були представлені. Це доволі непогані проекти. І міжнародні фахівці сказали теж саме, що і я. Це був гарний вибір.

Тому є зрушення. Я тільки поздоровляю вас із тим, що ви створили Державну агенцію з кінематографії, Катерина Копилова виступала. Для нас, для європейців дуже важливо мати партнера в Україні. Повинна бути структура, з якою можна спілкуватися, обговорювати питання спільної роботи. Раніше так не було можливо за попередньої системи. Тому це важливий крок, як на мене. І ми тільки радіємо з того. І ми бачимо, що це зрушення – це покращення ситуацію.

Тому  я хочу вам сказати: не зупиняйтеся, йдіть далі по цьому шляху. Я бачу тут перспективу на майбутнє. І європейський кінематограф буде мати місце, і прийде і до вас, я не маю жодних сумнівів.

Що слід зробити, як на мене. Важливо розглянути різні системи фінансування в Європі, і розібратися, що вам буде найкраще. Вже  багато казали про німецьку систему. Я не буду  повторювати, просто скажу, що в Німеччині є поєднання національних і регіональних видів фінансування. В Україні є також провідні регіони: там Донецьк, Дніпропетровськ, Львів. Це може слугувати моделлю, і вони будуть давати гроші у національний фонд. У Львові є  європейські такі дивовижні території. Це буде привабливим для кінометців, які будуть приїздити, знімати там кіно. Або Крим і інші  території України. Є величезний потенціал. Є території для зйомок. І можна багато чого зробити, щоб привабити іноземних кінометців – і послугами, і спільною діяльністю. Тут є різні перспективи.

Також я думаю, що є талановиті люди у вас, і не тільки режисери. Слід більше інвестувати в освіту, в підготовку, особливо продюсерів, виробників. Ви маєте мати професійних виробників. Я бачу, що є  нестача професійних кадрів серед них в Україні. Розпочинається все з  володінням мовою. У нас робоча мова англійська на міжнародних теренах. Також вони  мають опанувати  європейську систему фінансування. Тому що інакше вони не можуть стати повноцінними партнерами для нас. Це дуже важливо ось інвестувати в освіту, щоб підростало нове, молоде покоління і  продюсерів, і режисерів, і інших кінометців.

Я знаю, що в Україні наразі є тільки 250 кінотеатрів на 46 мільйонів людей. Це нічого, це взагалі не індустрія, це не ринок і не можна говорити про надходження в такій ситуації, це  просто неможливо.

Якщо порівняти, в Німеччині 80 мільйонів людей – 4,5  тисячі екранів, вранці 60 мільйонів людей – 5,5 тисяч екранів (кінотеатрів). У Польщі,  хоча там ще не облаштовано, в них 40 мільйонів людей – 700-800 екранів. Адже тут є питання, якщо ви говорите про покращання місцевої кінопродукції, то має бути можливість, щоб її люди побачили десь в  кінотеатрах і таке інше. Я думаю, в регіонах є  великі міста, і там, якщо один кінотеатр на всіх працює,  це неможливо так. Адже без мережі кінотеатрів, без урядової підтримки нічого не зрушиться, я боюсь. Тому дуже важливо, щоб все ж таки ви перейшли на вірний шлях.

Від імені німецьких колег можу сказати, я представляю німецьку кінопродукцію, я займаюся промоушеном. Наші фінансуючі організації продюсерської мережі, вони є членами єдиної нашої Асоціації кіномитців, так би мовити. Отже, якщо є питання, якщо є якісь теми для обговорення, ви можете зі мною зв’язатися або підійти особисто, я буду тут.

Я думаю, в майбутньому український сінематограф матиме майбутнє. І я співпрацювала з українськими митцями. Я думаю, що на цьому ми не зупинимося і в майбутньому ви станете частиною європейського кінематографу, як і Угорщина, Грузія, Франція і інші.

 

ХАЛПАХЧІ А.   Дуже дякую.

Я просто хочу зафіксувати для нас важливі моменти. Як так була промовиця, що не тільки бюджет від державного агентства, але є бюджет на імідж України. Так і тут. Землі Німеччини фінансують окремо і фонди їх окремо, як і у Франції, як зараз у багатьох країн.

Я можу просто навести приклад. Що ось іде "Молодість". Ми все ж таки отримаємо від державної агенції півтора мільйони гривен, а від міста Києва 50 тисяч гривень. Місто Київ абсолютно не приймає участь не тільки у фестивалі, а у більшості кінопроцесів. І, мабуть, тому ми маємо фільми про Париж і не маємо чудових фільмів, де б Київ демонструвався, як місто для туризму і для всього іншого. Це великий потенціал, який треба використовувати, треба підказати, що і в Дніпропетровську, і в Донецьку, у Львові можна знімати кіно. І популяризувати тим самим ці чудові міста.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже, Андрію, вам теж за ваші репліки, які доповнюють нашу сьогоднішню дискусію. Ми справді в Україні маємо ще одну колосальну проблему, це з нашим кінопрокатом. Коли фактично майже всі ті колишні кінотеатри або приватизовані, там уже зараз або забігайлівки або ще щось, і практично кінопрокат наш ледве животіє. Тут ось  сидить молодий кінорежисер Валерій Ямбурський, який зняв за моїм романом кінофільм, який називається, за державні кошти, до речі, який називається "День переможених". Але, якщо не помиляюсь, на жодному екрані я його  так і не побачив. Отак тільки на диску він у мене є і все. А вкладені до нього гроші.

 

ХАЛПАХЧІ А.   А в Індії на фестивалі був.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Да, був на фестивалі і якісь медалі навіть там узяв, але у прокаті його немає.

Проте я попрошу зараз все-таки представника Ізраїлю виступити, це Давид Лібкінд, голова продюсерського відділу кінофонду Ізраїлю. Дуже прошу вас.

 

ДАВИД ЛІБКІНД.  Доброго ранку! Я дякую "Молодості" за запрошення до Києва, це вперше я тут у вас, і мені дуже подобається.

Я скажу, яка система коротенько в Ізраїлі, і я розпочну з самого початку, з продюсерів. Ми виробляємо 15 тисяч на рік повнометражних фільмів. Середній бюджет – мільйон євро під кожен такий фільм в Ізраїлі. Як ми здобуваємо такі гроші? Це велика сума для населення у сім мільйонів осіб, які спілкуються на івриті.

Перше, ми маємо чотири фонди в Ізраїлі, ми подаємо заявки до них і з них отримуємо 50 відсотків бюджету на фільм. Інше джерело – це комерційні та кабельні телемережі, і за нашими положеннями вони мають інвестувати відсотків 20 у бюджет на кіномистецтво. Ще одне джерело – це ………….. вони частково свою зарплатню вкладають у кіномистецтво. І ще одне – це приватні компанії, які також свою частку в бюджет вкладають, і це становить цілком мільйон євро.

Отже, як фонд отримує кошти тепер. Є в нас закон, який називається Закон про кіно, який ухвалили в парламенті в Ізраїлі. І у цьому законі сказано, що з коштів, які уряд отримує через те, що люди платять за комерційне та кабельне телебачення, 50 мільйонів євро буде йти автоматично на підтримку цих фондів і за ці гроші… 15 мільйонів євро, і за ці гроші ми будемо підтримувати і зйомку і повнометражних, і короткометражних фільмів, і анімацію, і документальні, і все, і студентів. Отже, щось йде, там, приблизно 7 мільйонів або 8 мільйонів євро йде на повнометражні фільми.

Ще одне джерело коштів в нас – це оподаткування. В Ізраїлі приватний інвестор або компанія може інвестувати у кінобюджет, якщо вона таке робить, то гроші, які вони вкладають в повнометражний фільм, вираховуються з грошей, які вони мають в податковій наприкінці року. Наприклад, якщо компанія продуктивно попрацювала певний час і за законом має сплатити 30 відсотків свого прибутку в податкову, то вони можуть вирахувати половину з цієї суми, якщо половина грошей пішла на кінобюджет. І це стимулювання приватних інвестицій, щоб вони йшли у повнометражне кіно принаймні.

Є ще одне джерело в нас і спільне виробництво. Ринок спільного виробництва доволі великий в нас. В нас є угода з Німеччиною, Францією, Польщею про це, з Канадою, нещодавно з Англією підписали також. Ізраїльське кіно доволі успішно просувалося в останні роки, то ці країни забажали інвестувати в місцеву кінопродукцію.

В Ізраїлі населення невеличке відносно і не можна відбити гроші так швидко. Тому ми 11 мільйонів квитків на рік продаємо, це в середньому 2 або 3 рази ізраїльтянин ходить до кіно за рік , отже більшість квитків йдуть на американські блокбастери, але 1 мільйон квитків продається на місцеву кінопродукцію. Отже з цього мільйону квитків продюсер отримує назад  певні свої вкладення, інвестиції, щоб профінансувати наступне кіно, наступний фільм. Ну скажімо, 25 відсотків від  мільйона квитків повертається назад до продюсера, і ціна на квиток до кінотеатру приблизно 7 євро складає в Ізраїлі.

Є нова система, яка допомагає іноземним кіномитцям вкладати  в місцеве кіно,  - це  механізм повторного або рефінансування  в країні. Наприклад, іноземний продюсер  інвестує приблизно  100 тисяч  євро в ізраїльське кіно,  він отримує назад,  повертає  десь  20 відсотків від того.  Ця нова система дещо складна, тому що місцевий продюсер відраховує  або вираховує цю суму з  усіх, кому він сплачує: акторам, знімальникам, постачальникам. І він  повертає це  іноземному продюсеру.  Отже,на кожне євро, що  він інвестує у фільм, він  сплачує тільки 80 центрів,  євроцентів,  а  20 євроцентів він отримує назад  через цю систему. І це спрацьовує, це може  дещо складно, але це спрацьовує.

Отже, є декілька джерел,  що  допомагає  ізраїльським кіновиробникам все ж таки не втрачати місцеве кіно.  Система працює, вона не проста і вона не проста  в жодній країні, я гадаю.  Тому що  наприклад, у нашому фонді ми підтримуємо  15 фільмів щороку, але у нас більше ніж  200 заявок на рік  надходить, тобто 7 відсотків від цих заявок ми можемо задовольнити. І через те, що є така  велика кількість  заявок,  то багато часу потрібно, щоб дійти певних рішень.

 Але все ж таки  хтось отримує і в останні роки отримував кошти під свої фільми  запропоновані. І ви бачили певні наші фільми: "Одного разу в Баширії"  і таке інше. Це дуже важливо для  нашої культури, для  того, щоб  саме українська кінопродукція була надана людям, незважаючи на всі політичні там перетворення у нас.

І хочу завершити, ще невеличким проханням. У вас є дивовижне місто. Чи не можете ви на англійських або на латинських літерах знаки або позначки вулиць писати, щоб люди інші розуміли, що там  де.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дуже вам дякую. Ви справедливі, ми ледве домоглися, щоб ці написи були українською мовою. А тепер буде другий етап, щоб уже було й англійською. Так що ми виконаємо ваш заповіт. Ви не даремно приїздили до Києва, навіть заради цього. Дякую дуже.

І з гостей у нас залишився другар наш із Болгарії. Я дуже прошу до слова пана Янакієва Александра (Болгарія). Прошу пане.

 

ЯНАКІЄВ О. Я начал с того, что в Грузии еще хуже. Потому что там поменяли надписи. Были раньше русские и кириллица. Сейчас только грузинский. Так что совсем трудно. Но в Иерусалиме это не так. Там можно по-арабски и по-английски прочитать, и ……..…

Значит поскольку я историк кино, я начну с истории законодательства Болгарии. Первые правила были приняты в 1915 году. В 1930 году уже есть закон, который дает льготы болгарскому производству. В 1946 принят закон, который вводит в государственное монопольное распространение фильмов, практически это уже социалистический период, и в 1948 уже все национализовано.

После перемен, в 1991 году был сделан, основан Национальный фильмовый центр. И с тех времен у нас примерно французская модель. Но не все из французской модели у нас существует.

В конце 90-х    была перемена  изменение в Законе о радио и телевидении, которое дало шанс болгарскому производству. Поскольку государственные деньги, которые даются на государственное телевидение, 10 процентов от них должно быть на независимое продюсерство, то есть независимое от телевидения, то есть эти деньги поступают к продюсерам.

В 2003 году был принят закон, который сейчас существует, но он был принят в конце года, так что он оказал свое влияние на бюджет 2005 года, и с 2005 года уже финансирование идет по этому закону.

Значит, называется Закон о фильмовой индустрии. И что включает Закон и фильмовая индустрия? Это – производство, прокат, промоутирование фильмов, показ фильмов и сохранения фильмов. Во всех этих областях закон ставит какие-то правила. Основное, что любят цитировать мои коллеги-кинематографисты, этот система бюджетирования, то есть какая часть денег должна поступать в национальный фильмовый центр.

Каждый год подсчитывается средний бюджет игрового фильма, документального и стоимость одной минуты анимации. И в законе было написано, что субсидия, которую получает агенция Национальный фильмовый центр, не может быть меньше, чем сумма семи художественных фильмов, 14-ти полнометражных документальных и 160-ти минут анимации.

Многие считают, что закон ставит задачу произвести такое количество фильмов. Нет, это только формула, как подсчитать деньги, а уже сколько фильмов будет создано на эти деньги – это отдельный вопрос.

Практически, с 2005 года только в одном году закон был исполнен на 100 процентов. Обычно получали где-то около 90 процентов от этой суммы, которая записана в законе. В прошлом году правительство предоставило примерно 50 процентов. Это дало повод  группе кинематографистов начать судебное дело в Верховном административном суде против правительства, что правительство не исполняет закон.

Правительство действовало очень быстро, и у него есть большинство в парламенте, очень быстро изменило закон. Это само по себе очень скандально, если каждый раз, когда кто-то обвиняет правительство, и правительство сразу меняет закон. От этого основного закона, который я вам цитировал, который говорит, что должны давать не менее такой суммы, они изменили одно слово и было сказано, что государство будет давать до этой черты. Семи художественным фильмам могут дать ноль, это все под этим уровнем. Конституционный Суд отменил это через полгода, так что сейчас законодательно мы стоим на старом положении, что правительство должно давать не менее чем все эти суммы. Но практически это не случается уже второй год.

После этого сейчас деньги поступают на проекты, которые были приняты в 2009 году. В прошлом году практически не было сессии, не было конкурсов на новые проекты. Сейчас проходят новые конкурсы, и неизвестно когда получатся деньги.

Распределение этой суммы, которое государство дает, в этом году это примерно 5 миллионов евро. Но есть еще деньги от телевидения государственного. Если посчитать деньги, которые через другие министерства, европейские фонды, может быть где-то около 10 миллионов евро общественных средств доходят до кинопроизводства во всех областях, во всех жанрах.

Распределение этой суммы не менее 10 процентов на поддержку проката, до 5 процентов на фестивали, международную деятельность и так далее, не менее 80 процентов на производство. Это чисто болгарские фильмы,  это копродукция, это дебюты. И до  5 процентов, это несколько лет тому назад появилось,  - значимые проекты. Это деньги, которые министр культуры может сам решить и дать какому-то  проекту. Слава Богу, у нас нет такой программы, скажем патриотических фильмов, как в некоторых государствах. Но  значит если есть годовщина какая ни будь существенная из истории Болгарии, могут сделать  такой заказ  в Министерство культуры и      дать такие деньги.

Система финансирования оказала благоприятное влияние и практически в последние 2 года с одной стороны есть  подъем фильмов и фильмы уже довольно  интересные. Возвратился  интерес публики, это на мой взгляд связано с тем, что  сменились поколения, уже новые поколения. Я бы не сказал молодое, потому что  некоторые, это люди примерно 40-летние.  Но с опытом  в рекламе, в других  жанрах, которые уже дебютируют в художественном кино.  

Так вот значит с одной стороны, это успех  и международный на  фестивалях, и среди болгарских зрителей.  С другой стороны, процесс который сейчас случается, сильно  заторможен   из-за недостатка  денег. Как председатель Национального совета кино, это  орган, который советует  ……… фильмы агенции. Могу сказать, что очень важны правила и здесь может быть нет времени подробно говорить  об этом. Поскольку  наш совет практически в последний почти что год не работает, так как несколько человек бойкотируют заседания. Значит  есть множество  организаций кинематографических и есть кое-какие конфликты между  ними. И основной вопрос, который стоит, все мы за      то, чтобы было большое, или достаточное государственное финансирование. Но как этого хотеть,   как заставить правительство, чтобы сделало, там уже есть разногласия. Некоторые   хотят отставку министра, другие не стоят  на этой позиции. И из-за этого, поскольку по нашим правилам совет может начать работу, если из 12-ти членов присутствует как минимум 9, и если один человек на съемках или болен, или за границей или где-то не присутствует, и только двое или трое байкотируют,  вся система не работает. Так что очень хорошо думайте о правилах, чтобы они были бы работающими. Очень хорошо, когда это демократично, много  людей из 12-ти, по крайней мере, 9 должны присутствовать. Но это в один момент оказывается, что мешает процессу.

Так что я желаю вам почерпать опыт из всех стран и сделать что-то работающее и помогающее фильмовому процессу в Украине.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую вам, Олександре. І слава болгарському справедливому суду!

Гості наші висловилися, у нас ще є час. Через те я зараз запрошую до слова члена нашого комітету, народного депутата, автора Закону, який прийнятий у першому читанні, про український національний культурний продукт В'ячеслава Кириленка.

 

КИРИЛЕНКО В.А. Дякую, пане голово! Шановні учасники круглого столу! Мені як парламентарію було дуже цікаво почути іноземний досвід, він дуже цікавий для України. Але наскільки я сиджу і по ходу пригадую нашу кінематографічну дискусію, то, практично, елементи кожної із тут представлених моделей, в Україні вже використовуються.

Але проблема в Україні така, як і в багатьох країнах, напевно, державного фінансування все одно для достатнього розвитку кінематографії не вистачає, і невідомо, чи його взагалі колись може вистачити. Зараз уряд виділяє більше грошей з кожним роком, це дуже добре, але кінематографісти, як, напевно, і в кожній країні, говорять, що це дуже  мало. І з огляду на це, я думаю, що лише державна підтримка у будь-якій країні, у тому числі, в Україні, вона не вирішує питання.

От податкові пільги в Україні  є вагомі, вони  ухвалені ще минулим українським парламентом. В країні  відбулася  податкова реформа, її до речі по-різному оцінюють. Але  треба сказати, що пільги для українського кіно, вона лишила. І це пільги щодо податку на додану вартість, податку на прибуток, щодо механізму амортизації. І  10 відсотків також українські підприємці можуть скеровувати на розвиток українського кіно, і ці кошти не обкладаються податком.  

Але український бізнес не дуже про це знає все, я думаю, що завдання всіх нас, влади і кінематографічної громадськості популяризувати ці пільги. Вони є, але за моїми оцінками, вони   в Україні не дуже працюють. І якщо ближчим часом не буде прориву по кількості кіноекранів в країні, то тоді все одно, справа лишиться за рекламою ось цих, уже діючих в Україні податкових пільг і за меценатами. Тому що все одно, якісь проривні українські речі, вони без вагомої  меценатської підтримки, зреалізовані бути не можуть. Ну, на мою думку як людини, яка цим процесом цікавиться.

І другий аспект. Ну ми говоримо про велике кіно, але ж є і величезна телеаудиторія. От мені здається, що телебачення  в Україні, на відміну від тут представленого  нам іноземного досвіду, займається кіно,  але не зовсім    українським. Тобто екранний контент на телебаченні, він іншо країнний і іншомовний. Ось тут говорив пан Андрій про Київ, говорили про наші міста і іноземні гості. Ми показуємо часто кіно, або потужного російського сусіда нашого, або  кіно, зняте в Україні,  але про Росію, не про Україну. При цьому, жодної норми, яка зобов'язує телебачення, яке має вагомі  прибутки від реклами. І інших видів діяльності фінансувати україномовний кінематограф  і власне українське кіно  на своїх телеканалах, не має.

Мені  здається, що це проблема,  яка потребує розв'язання і вона може принести в телевізійне кіно мільйонні кошти, причому в твердій європейській валюті. 

І насамкінець, я думаю, що, як і в інших країнах, треба напрацювати якийсь механізм взаємодії держави і кінематографічної, і не тільки, громадськості. Бо якщо покладатися тільки на державні органи, завжди будуть ті, хто вважають, що вони не беруть участь у кінематографічному процесі – чи спілка, чи якісь інші організації. Тому, напевно, якби і в Україні була утворена якась чи національна рада, чи національна кінофундація, чи національний кінофонд, який частково вже прописаний у законодавстві, який би офіційно поєднав зусилля держави приватного бізнесу і неурядового сектору з метою прориву в українському кінематографі, то результати могли б пришвидшитися, бо  одні говорять про один рік, а інші фахівці говорять про те, що це багато-багато років, але ми 20 років дебатуємо про те, як відновити минулу велич українського кіно.

І я думаю, що зараз, принаймні, мінімально необхідні економічні механізми для цього вже створені. Питання тільки у політичній волі, і щоб кіно – це не було щось для влади і всіх нас, десяте чи 20-е, не було лише справою Міністерства культури чи держагенції, а було справою і міністра фінансів, і міністра економіки і Прем'єр-міністра, а не тільки людей, які привозять сюди іноземних зірок, як Андрій Халпакші***, а не тільки наших видатних акторів, які в Україні є, і які зараз часто шукають роботу в Росії, в Європі, в Польщі, до речі, але на мають роботи тут, від наших виробників, бо, в свою чергу, ці виробники поставлені ось в такі умови.

Я не претендую на істинність тут, я лише член Комітету з питань культури і депутат, який цим цікавиться, але я думаю, що ось ці гострі проблеми було б добре обговорити і у подальшому перебігу нашого засідання. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, В'ячеславе.

Ви зараз почуєте незвичний виступ. Він, мабуть, трошки буде дисонувати із тим, про що ми говоримо. Але коли ми кажемо, що кінцева точка – це кінотеатр, куди приходить людина, щоб подивитися кінофільм… Ну, найкінцевіша, це, звичайно, кіносховище, але така результативна – це кінотеатр. У нас у Києві є  дивовижний кінотеатр "Жовтень", якщо я не помиляюсь, прекрасне приміщення, на яке зараз, до речі, і замахуються там наші олігархи, і тому подібне, я не помиляюся, пані Людмило. Через те, я прошу, ми запросили на наш круглий стіл директора цього кінотеатру пані Людмилу Горделадзе. Будь ласка.

 

ГОРДЕЛАДЗЕ Л. Спасибі. Я не готувалася для виступу, тому…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І це прекрасно, що ви не готувались.

 

ГОРДЕЛАДЗЕ Л. У мене не буде підходу до проблеми. Але у мене є що сказати, і я можу сказати це в декількох тезах. Це, по-перше.

Що стосується ресурсів для фінансування кіно. Я  читала всі нові напрацювання, які є і там немає головного, там телебачення відділено від фінансування кіно, що є у всьому світі. І це, на мій погляд, є якась корупційна модель, тому що  телебачення не хоче втручатися, воно бере від кіно, але воно нічого для кіно не дає. Це така коротка теза для того, щоб ми, ви наші парламентарі подумали як це можна впровадити.

По-друге. У нас продається десь порядку 12 мільйонів квитків на рік, це мабуть така ж цифра як в Ізраїлі, але, на жаль, це всі квитки, майже всі квитки на американське кіно. І ми зовсім не думаємо про те, який, дійсно контент і продукт несе це кіно. Це несе концюмерізм, це несе потребительскую психологию,  це ті цінності, які, на жаль, не можуть бути сприйняті нами в подальшому. Ми повинні, мені здається, думати про те як пропагувати і промоції європейського кіно, національного кіно і в цьому дуже важливо розширити  мережу  кінотеатрів, збільшити їх кількість. З 250 цих кінотеатрів, я вважаю, що це найпершим повинно бути завдання це розширення дистрибуції і розвитку кіномережі.

Ось я була пару днів тому в маленькому кінотеатрі, малюпусенькому кінотеатрі "Магнат", який відкрився на окраїні Києва. Йому треба допомагати, і з  цього можна зробити мережу. Це два зали на 30 місць, і вони показують здебільшого європейське кіно.

Потім ще одна теза, про яку я хочу сказати. Це, дійсно, старі кінотеатри. Наш кінотеатр є членом міжнародної системи Європи "Сінема", і я дуже добре знаю, як вони підтримуються в Європі. І навіть наш кінотеатр отримує невеличкий гранд. Але це таке виключення. А для того, щоб була система підтримки старих кінотеатрів, які саме і є "храмами кіно". Американські кінотеатри, блокбастери вони не є храмами кіно, вони не є закладами культури, вони є розважальними закладами. А ці кінотеатри треба підтримувати. І це повинна бути окрема державна програма підтримки старих кінотеатрів і показу в них того кіно, яке підтримує цінності європейські.

І, закінчуючи, я хочу сказати, що та проблема, про яку сказав Володимир Олександрович вона є, але нікому нічого ми не віддамо, це буде заклад культури – кінотеатр "Жовтень". Я запрошую всіх дивитися кіно в кінотеатрі "Жовтень". Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже вам дякую і дуже тішуся вашим оптимізмом, що ви нікому нічого не віддасте. Це прекрасно.

Я хочу ще запросити до слова Олега Кохана. Це генеральний продюсер кінокомпанії "Сота"("Сінемагруп"). Прошу.

 

КОХАН О. Добрый день! Я, пожалуй, наверное единственный представитель из практикующего кинематографии, человек, который непосредственно сталкивается со всеми   рассуждениями, байками, законами, которые здесь обсуждают. За 20 лет независимости это далеко не первый, и я боюсь, судя по содержанию сегодняшнего нашего круглого стола, далеко не последний бесполезный нерезультативный круглый стол.

Объясню, почему нерезультативный и бесполезный. Потому что работой, основной целью работы любой национальной кинематографии является производство национального фильма кинематографа. У меня такой вопрос к общественности, к вам, ко всем присутствующим: скажите, пожалуйста, кто может назвать за 2011 год, не буду говорить десять, пять украинских фильмов? О'кей!

Второй убийственный факт: за время независимости… (Загальна дискусія) … за время независимости Украины, мы суммарно подсчитали, что государством на киноотрасль, на всю – на производство фильмов, на содержание, на продвижение – суммарно за 20 лет независимости было выделено бюджетных средств как, например, бюджет одного фильма российского известного режиссера Никиты Сергеевича Михалкова. Одного фильма! А таких фильмов в России было снято тысячи! Ежегодно в России снимается… во Франции, мы приводим здесь пример, еженедельно в прокат выходит 15 французских фильмов. Мы за 2011-й, точно так же, как за 2010-й год не сможем назвать и десяти фильмов. Наверное, в общей сложности, с трудом, ну, десяточку или 20 фильмов назовем за 20 лет независимости.

Поэтому давайте немножко проснемся, отрезвимся, и как-то конструктивней и предметней, может быть, будем проводить эти круглые столы, с какими-то совершенно четкими и предметными задачами и целями, которые мы должны ставить перед собой, которые должны быть действенными и которые должны помогать кинематографистам. Потому что все круглые столы у нас похожи друг на друга: первым делом мы вспоминаем про Довженко, Параджанова и Миколайчука.

Обязательно, на каждом круглом столе, я уже присутствовал неоднократно, мы вспоминаем про второе место после водки. Это – хит сезона. То есть всегда мы вспоминаем о том, как работала индустрия, как она собирала деньги. И второе место после  водки, это замечательно. На всех круглых столах мы говорим о примерах Франции, Польши, Болгарии, Румынии. То есть мы, поверьте, люди практикующие, которые работают, внутри которые создают фильмы, обо всём этом знают на практике. Что делать, как работать, они это делают, они с этим понимают, они это делают.

Мне кажется, что в этой истории я бы вышел с инициативой создания предметной рабочей группы, коллегиального органа, куда бы входили представители индустрии. Это режиссёры, это продюсеры, в первую очередь это менеджмент, да. Это должны быть представители кинотеатров. Это должны быть кинопродюсеры. Это должна быть творческая интеллигенция, да. Также в эту группу должны, наверное, входить представители правительства, Минфин, Минэкономики. То есть создание рабочей группы. И я думаю, что за полгода в принципе эта рабочая группа может выдать совершенно конкретные, предметные действия и планы, мероприятия, которые нужно сделать.

Поверьте, ничего сложного в этом нет. Все строится по элементарным, нормальным, правильным менеджерским позициям. Безусловно, нужен анализ ситуации. Я считаю, что первым действием нужен общественный доклад о состоянии киноотрасли, куда должны войти все представители, которые должны зафиксировать точку отсчета. Это несложный труд, потому что на самом деле мы так далеко ушли и так глубоко запущена киноотрасль. Поэтому, ну, ровным счетом ничего.

Уже упоминались там количество кинотеатров, количество фильмов, финансирование, одним финансированием на данный момент проблему не решишь. К сожалению, нужна комплексная программа реформирования отрасли. Да. С совершенно чёткими задачами, совершенно чёткими предметами.

Буквально год назад, в мае месяце мы точно также собирались, обсуждали эти же проблемы, практически эти же слова, а воз и ныне там. Ничего предметно, да, мы не сдвинулись. Есть поползновения, безусловно, увеличено финансирование, принят закон. Ребята, но это все нерабочее, к сожалению. Есть убийственные факты. Как бы мы друг другу здесь не льстили, не делали хорошую мину при плохой игре. Но реально факты остаются фактами. Полтора фестиваля, которые там еле-еле финансируются. Фильмов нет. То есть, кинообразование не работает. О чём мы говорим? О каких достижениях и каких планах.

Если и существует  какие-то достижения – это частные достижения кинематографистов, усилия, которые, пытаясь что-то доказать здесь,  проявляя какую-то национальную идентификацию, безусловно, едут  на Запад и  реализовуют себя там. Ээто и Сергей Лозница, и Ева Нейман, и Богдан Я могу назвать, наверное,  20-30 только режиссеров, которые покинули, которые, в принципе, могли бы славить национальный кинематограф.

Поэтому основным моим предложением является предметное создание  рабочей группы, назначение ответственного либо группы назначения ответственных людей, которые бы на следующий год  или через полгода представили программу и рассказали нам о выходах из ситуации, которые есть на данный момент.

Поэтому нужна  политическая воля,  нужна поддержка, и не просто  слова, формальное действие, каждый на своем уровне,  народные депутаты, представители правительства должны предметно помогать. То мы соблюдаем какую-то   такую корректную дипломатию друг к другу, успокаивая, вот фестиваль "Молодость" снова происходит. Мы,  что, не знаем,   в каких сложных ситуация  и как  выгребает эту историю Андрей Халпакчи каждый год? Какое количество фестивалей  во Франции, в Болгарии, в Болгарии не могу сказать, в Германии? Достаточное количество. У нас  два фестиваля для 50-миллионной страны.  Ребята, может быть, стыдно рано или поздно нам когда-нибудь нам станет, а?

Вот, наверное, собственно говоря, как бы коротко  и потужно от всех  представителей практикующих, молодых кинематографистов такая  не жалобное, но тем не менее  как бы   предметное предложенческая речь. Спасибо большое за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Олеже.  Недивлячись на те, що  ви закликали  нас  прокинутися і похмелитися,  виступ був дуже тверезий, дуже тверезий. Дякую.

Я попрошу ще до слова. Просто ж нашим гостям скажу,  у нас в Україні, і  в  системі Академії наук є Інститут   мистецтвознавства, фольклору  і етнографії імені Максима Рильського. Ми маємо представника цього інституту, який займається українським кіно – це Оксана Волошенюк.  Прошу, пані Оксано.

 

ВОЛОШЕНЮК О. Дуже дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я вибачаюсь, Оксано.  У нас залишилося, товариство, давайте  порадимося, у нас залишилося після Оксани  ще двоє чи троє виступаючих. Я би запропонував  ще вислухати їх, після цього вийдемо, вип'ємо кави, а потім підведемо підсумки, обміняємося репліками і тому подібне. Влаштовує таке? Дякую.

 

ВОЛОШЕНЮК О. Дякую за надане слово. Після виступу Олега я вирішила трохи змінити його концепцію. Я тут підготувала презентацію на 60 слайдів про політику країн Північної Європи в сфері фільмів для дітей і молоді. Вирішила, що, напевне, немає часу для такої детальної презентації, тому я просто відреагую на те, що говорилося сьогодні, і скажу кілька засадничих речей.

Все-таки я назву деякі основні положення своєї презентації. Я б хотіла зупинитися на данській традиції кінополітики фільмів для молоді і для дітей. Насамперед сказати, що в Законі про кіно Данії, який вважається одним з, ну, такий найліберальніший, найдієвіший у світі, чітко зафіксовані дві цифри: це співвідношення державної і недержавної суми для продюсування фільмів 60 до 40 і те, що 25 відсотків, бюджет, який надається державою через Данський кіноінститут, визначається для фільмів для дітей і молоді.

І я хотіла сказати про кілька трендів, які діють в Данії, дуже коротко. Насамперед, що існують спеціальні програми для молодих митців, які називаються "Данський екран". Друге, це ключові напрямки дуже гнучкі і різноманітність підтримки різних платформ: це і цифровізація кінотеатрів, про які ми говорили. До речі, я, читаючи про те, що всі данські кінотеатри у 2011 році будуть цифровізовані, і кожному з них держава виділяє до 20 тисяч євро, хотіла знайти дані про програму цифровізації українських кінотеатрів, яка розпочиналася рівно рік назад, до речі, в цей день гучним таким відкриттям цифрового кінотеатру …… І зрозуміло, що він, напевне, залишився єдиний, бо жодних інших даних про цю програму я більше не знайшла, от. Також пріоритетне, це збільшення капіталовкладень в комп’ютерні ігри, про що в Україні навіть не йдеться, і, безумовно, співпраця різних міністерств заради залучення коштів, власне, кіно.

І декілька слів буквально про виробництво фільмів для дітей. Із 40 фільмів данських, які виходять на екран, 10 фільмів – це дитяче виробництво, це і підтримка, і створення і художніх, і короткометражних, і документальних фільмів. Я хочу подякувати нашим гостям  за те, що вони привернули увагу до інших аспектів. Тому що ми звичайно жаліємось на кіновиробництва, а інше питання: хто має доступ до цього кіновиробництва, до продуктів цього кіновиробництва в Україні, і що бачить ця аудиторія, чи бачить вона себе.

Я просто нагадую ситуацію для себе рік назад, ми сиділи з моєю колегою і намагалися згадати хоч один фільм, ми за фахом, як ви розумієте, багато дивимося кінематографічних творів, де ми б бачили рідне  місто, рідну країну, людей, серед яких ми живемо. І ми знайшли цей образ України в одному італійському фільмі. І, власне, це справді була єдина ситуація, коли я побачила автентичне життя круг себе своєї країни. 

І для мене от, наприклад, коли я спостерігаю північноєвропейське, насамперед, кіно, тому що я про це хотіла сьогодні говорити, я бачу ординарних людей, невеликі  бюджети, я бачу реалістичність кіномови як автентичне життя цих людей, я бачу, як діти можуть задіяти якісь соціальні механізми ідентифікації.

І я хотіла зупинитися на тому, що ще, власне, успіх цієї системи, з моєї точки зору, ґрунтується не тільки на кіновиробництві, не тільки на системі дистрибуції, яка поєднує і профі, і непрофі на кіновиробництві, які поєднує мейстрім і артхаус, а і насамперед на третьому киту, про який ми сьогодні побіжно згадували, це на кіноосвіті, не освіті професійних кадрів, а освіті населення. Тому що рухомі зображення, ми знаємо, це настільки ж важливо, як і вміння користуватися, звичайною граматикою. І діти, молоде покоління, пізнають світ, це їх інструмент, у  зв’язку з ……, в зв’язку з реальністю це зображення.

І наприкінці, я хотіла сказати декілька слів тому, що я працюю в Національній академії наук, і ще я – виконавчий директор міжнародного благодійного фонду Академії української преси. Рік назад в Україні була прийнята національна  концепція медіа-освіти. На жаль, ми не приєднались на тому етапі, і там, фактично, немає слово кіноосвіта. З моєї точки зору, успіх всіх країн Північної Європи – це насамперед розвинута система кіноосвіти. В Данії це показано, навчання учителів, інтерактивна студія фільмів, яку може відвідувати кожна  дитина, система дистрибуції, доступ до кінематографа, доступ не просто до  високого кінематографа, до  високої культури, дискурс на ………, на розважальній системі, як вони  кажуть ……., серйозні теми  опускаємо   до низу.

І наша організація, буквально ще пару слів, ми цього року розпочали, виробили першу програму прийняту в Україні медіа і ми добавили кіноосвіти, яка читається зараз в інститутах перепідготовки вчителів, підготували першу групу людей і думали, що це, як завжди, в нашій Україні, що ці 16 людей через 10 років, через 5 почнуть це вживати на практиці. І ми були вражені попитом. Всі ці люди почали буквально через місяць читати для наших вчителів на курсах перепідготовки кваліфікації в інститутах курс кіно і медіаосвіти. І саме кіноосвіта була найбільш запитувана серед всього цього. Тому що Україна має певні традиції.

Ще наприкінці хочу сказати, що в Україні несподівано для української освітньої і навіть влади розпочався експеримент із впровадження курсу медіа культури. Він зараз читається у 80 школах. Це люди ентузіасти. І кожен день, тому що я координую певні процеси, приєднуються і приєднуються школи. І величезний попит, бо для, ми самі були вражені контенту до українського кіно, до зображення якогось автентичного свого світу. Люди цього не бачать, вони не мають доступу до цього продукту.

І власне, мій якби пафос до того, давайте обернемося до кіноаудиторії, давайте думати не тільки про самовираження і виробництво. Давайте думати про тих, хто дивитися і хоче бачити свій світ навколо себе. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Оксано вам. Дякую.

Я попрошу, давайте все-таки подивимося в день завтрашній. І через те я запросив би до виступу представника наймолодшого або молодого українського кінематографу, тобто кінематографу завтрашнього дня – представник молодого кіно Ірина Правило. Пані Ірино, прошу.

 

ПРАВИЛО І. Доброго дня! Мене звати Ірина Правило. Я – молодий український режисер, працюючий режисер. Минулого року я випустилася з Університету Карпенка-Карого з Інституту екранних мистецтв, захищаючись роботою "Кров", яку знімала у Грузії за оповіданням Нодара Думбадзе грузинською мовою. Коли був задуманий це фільм, проект ще у 2009 році, я розуміла, що його необхідно створювати у Грузії. Тому що це така дуже тема, скажімо так, національна і я розуміла, щоб вийшов гарний фільм, його треба робити в Грузії на чорно-білу плівку і за всіма правилами класичного кіно. Але, коли я поділилася зі своїми планами з людьми, які мене оточували  тоді ще в інституті, звичайно у всіх це  визивало подив, і всі казали, що це самогубство. Тому що мало того, що інша країна, мало того, що інша мова, ще й кіноплівка. Але все ж таки ми ризикнули і, заручившись підтримкою нашого університету, все ж таки створили цей фільм. Але, ви знаєте, звичайно, ми зіштовхнулися з тим, що просто фінансування або тих можливостей, які надавав інститут, університет, не вистачало для того, щоб створити той фільм, який я бачила з самого початку.

І, звичайно, ми обходили багато інстанцій, багато людей, просто спонсорів шукали, щоб нам допомогли. Врешті-решт закінчилось тим, що це дуже благородна ідея, але давайте ви щось спробуєте, а ми потім подивимось. В результаті людина, яка нам допомогла і нас підтримала, це був посол Григол Шалвович, посол Грузії в Україні. І фактично ми просто вклали всі гроші, які у нас на той момент були, в фільм, тобто власним коштом фактично наполовину зняли цей фільм. Ви знаєте, незважаючи на те, що це грузинська історія, потім у нас було дуже багато показів і в Грузії, і в Україні, і в Києві ми показували наш фільм, і тоді ми побачили, що глядач український є, і він готовий до українського продукту. Виявилось, що цей фільм про грузинські традиції і про грузинські якісь дуже елементарні речі, які закладені Думбадзе, вони настільки зрозумілі українцям, що це викликало подив і, ви знаєте, просто якусь віру і надію на те, що треба працювати далі.

Я випустилась з університету, і в мене народився такий проект, який називається "Моє дитинство". Зміст полягає його в тому, що хочеться створити ще дві картини: українську в Україні і ще в якійсь європейській країні, які б були так само зняті за мотивами оповідань письменників і потім об’єднані в таку трилогію. І коли ми думали робити ось другу частину, ми фактично, зараз я находжусь у стадії монтажу цієї частини, ми робили її в Україні і знімали уже в українському селищі. Ви знаєте, лише той факт, що по задуму в цих всіх фільмах мають грати непрофесійні  актори, і це має зніматися все в етнічності і в селищах. Напевно, цей факт, найбільший факт, який взагалі просуває наш проект. Чому?  Тому що прості люди окремі…, коли дізнаються, що ми хочемо створювати фільми про справжні цінності, духовні фільми, вони просто дуже вражені і допомагають  нам без всілякої оплати, без всілякого там зиску. І ми, наприклад, зіштовхнулись з тим, що прості люди говорять: "О, вони ж кіно знімають, українське кіно знімають". І, напевно, оцей факт і цей огонь у серцях і в очах людей, з якими я безпосередньо працюю на майданчику, він, напевно, і продовжує мене рухати вперед.

Але є той момент, що ви знаєте, так вчиняють тільки сміливі люди і ті люди, які побачили цей вогонь і які живуть темами тих фільмів, які вони роблять. Своїх сверсників я знаю не багато таких. Ось тут  ще присутній Іван Канівець, який також знімає патріотичні  фільми і також знімає в основному за власний кошт. Але більшість людей, які були з нами на курсі, які були на паралельних курсах, вони всі не знімають своє кіно. Тобто вони або кудись поїхали, або працюють на чиїхось проектах, або на чиїхось там тих самих телесеріалах. І, на жаль, через оцю необізнаність, непоінформованість і беззахисність вони просто не вирішуються щось робити і починати робити. Тому що вони хочуть відчувати захищеність, те, що їх профінансують, і те, що важливо, їхня робота дійде до широкого глядача і їх побачать.

І, звичайно, не маючи такої як би впевненості в цьому, звичайно, майже ніхто і  не береться за українське кіно, і майже ніхто його не знімає. І тому ось в цьому питанні дуже важливо, ви знаєте, момент того, щоб молодий український митець, коли закінчує університет, щоб він розумів, куди йому стукати, куди йому піти і у кого попросити захисту, в кого просити   фінансування або хоча б з кимось поділитися своїми просто максималістськими ще задумами або намірами. Тому що ви знаєте, цей максималізм і запал просто, якщо битися об стіну, він пропадає. І цей  момент, на  жаль, є просто трагічним і цей момент якби знищує все, що може бути.

Тому, мені здається, звичайно, що мають бути якісь закони, які б захищали нас, якісь закони, які б розповідали нам елементарно про права і про можливості. А де, куди ми можемо звернутися, щоб ми могли щось зняти? І куди ми можемо потім звернутися, щоб показати свої фільми? Тому що це теж дуже велика проблема.

І тому, мені здається, що тут такий момент ви знаєте, інформувати ще молодих кіномитців і заохочувати їх, не відвертатися від кіно. А все ж таки ризикувати і, залучившись якоюсь підтримкою, іти вперед. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую я вам, пані Ірино, за те, що сієте в наші душі оптимізм. Якщо є такі молоді у нас кінорежисери, то я думаю, що буде і українське кіно.

У нас залишилося… Ви не сестри з Правило? А – це сестри. У нас взагалі в комітеті така тенденція, що від родини виступає хтось один, але вам дамо обом. Через те я попрошу зараз ще продюсера українського, Олену Правило, теж молоду людину завершити наше обговорення.

 

ПРАВИЛО О. Дуже вам дякую. Шановне панство, дуже рада тут бути присутньою. А привезла вам велике вітання. З 20 по 22 число у Польщі улюбленій проходив конгрес культури країн Східного партнерства, де я, власне, була панелістом і фаселітатором і знаєте, познайомилася з багатьма чудовими людьми. І побачила, що Україна дуже велике має значення для Польщі і для Європи в цілому. І вони роблять дуже великі сподівання на те, що ми просунемося вперед.

І знаєте, хочу зробити акцент на тому, що в Україні насправді є потенціал і є люди, які готові боротися, вигризати останнє, щоб створити сильний кінематограф і сильне кіно у нас тут. Чим більше виступаєш, чим більше буваєш в різних країнах, зустрічаєш як іноземців, так і наших. Як не дивно, до мене підійшли в Польщі дуже багато і з Одеси, і з Луцька, і з Донецьку і з інших різних міст люди, які шукають,  як створювати кіно, як допомагати  культурі, як такій. 

Тому  підтримую повністю Олега до того, що треба прийти конкретно. Я пропоную, як  в  Олеговому контексті, що нам  треба створити робочу групу. Я  думаю, що нам необхідно  розробити новий формат спілкування. Нам необхідно, щоб ми мали  робочі  групи, які б працювали у вигляді   якихось  воркшопів, у вигляді якихось конкретних   завдань. Є завдання розробити один окремий фільм. Давайте разом зануримося в один фільм, зробимо його якісним, будемо радитись і зробимо так,  щоб цей продукт був не одного режисера, не одного продюсера, а нехай це буде  декілька людей. Але, якщо ми будемо  у співпраці, ми     зробимо  найкраще, що тільки можливо.

Чим мені подобається  грузини? Я надзвичайно  закохана у Грузію, і  цьогоріч у нас був фестиваль "Дні грузинського кіно", який з успіхом пройшов по всій Україні. Власне, після того, як ми цей придумали проект і організували, я дуже багато побувала  разів у Грузії і познайомилася з цими режисерами і продюсерами. Так, вони багато хто не знають як працювати до кінця, вони ще самі вивчають, що там такий за закордон, і що там відбувається, як можна на фондах  гроші отримати, але вони разом. Чому вони разом? Тому що вони  розуміють, що з нашим досвідом, з нашими знаннями на сьогоднішній день ми нічого не можемо. Нам треба, щоб конкурувати із світом, зростати якісно.   Я думаю, що найкраще зростання якісне, окрім якісної освіти, воно відбувається у бою, у конкретному проекті.  І тому всі ці молоді люди, які   зараз випускаються, які  намагаються працювати, необхідно, щоб працювали у конкретних проектах. 

Є  дуже хороша річ, яка не потребує фінансування, – це волонтери, наприклад, – це   люди, які за власним коштом, за власним бажанням приймають участь  у проекті. Ці люди можуть працювати на нашому кіно. Дати треба можливість для цього.

Нам необхідна система мікрогрантів, фінансування невеличких фільмів і проектів тих самих студентів. А невеликі гроші, які виділяються на ці фільми, можуть бути, дійсно, використані за призначенням. Нам треба, щоб люди мали доступ просто, як митці, до цих коштів, а не треба їм було складну систему   продюсерських  якихось компаній у підтримці, тому що це породжує  корупцію, а це  значить, ми непрозорі. Коли ми непрозорі, то  дуже багато всього водиться у цій темній воді.

Тому, я думаю, що наступним кроком для того, щоб ми стали  відкритими для  того, щоб ми стали  відкритими для Європи, щоб Європа нас розуміла, – це  бути більш прозорими.   Це значить, що ми   можемо, створюючи такі проекти разом, публікувати наші витрати, показувати, кого ми залучаємо, запрошувати до співпраці  іноземних компаній, іноземних митців.  Вони готові, вони хочуть, вони бачать, що у нас величезна країна. Ви бачили, як горять очі… (Вимкнено мікрофон)  У вас такий величезний ринок, необхідно просто, щоб ми разом  всі  об'єдналися.

І я дуже прошу, хто б не народжував яку ідею,  я готова, відкрита до діалогу. Я так розумію, що Олег відкритий до діалогу. Тут сидять  багато людей, хто готові співпрацювати, давайте об'єднаємося  і давайте будемо робити Україну сильнішою, відкритішою і щирішою, да. Я дуже люблю Україну. Слава Україні! Слава…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!                

 

ПРАВИЛО О.  Так. І дякую за  можливість  висловитися.

Останній момент. Зараз ми виступили…  (не знаю, що з мікрофоном), виступили з такою ініціативою: створимо фонд  незалежний, який  саме буде підтримувати кіно і підтримувати різні проекти,  ініціативи, тобто це буде  неприбуткова організація, спробуємо показати, що таке бути  прозорими. Буду дуже вдячна, якщо ви посприяєте, як  у створенні такого кінофонду, так і у подальшому розвитку його.  Дуже дякую. Нехай вам всім щастить і хай Бог допомагає.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам Оленочко, дякую за прекрасний виступ, прекрасні побажання. Товариство, ми фактично ті, хто зголошувався на виступи,   виступили, але  ми тут, якщо  залишилася у когось якась така  дуже важлива  думка…

Пані Людмило, я дуже прошу,  давайте ми зараз вип'ємо кави, а після цього швиденько, хвилин 15-20, добре. Вип'ємо  кави. Потім приходимо сюди  і обміняємося репліками, якимись доповненнями по півтори-дві хвилинки, не більше, і на тому завершимо обговорення. Через те будете мати таку можливість. Добре?  Домовились?

Запрошую на каву.

 

ПІСЛЯ ПЕРЕРВИ

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Товариство, продовжуємо і завершуємо наш круглий стіл. Я прошу Андрія Халпахчі.

 

ХАЛПАХЧІ А. Я хочу дуже подякувати всім за нашу першу частину. І у нас залишилося ще трохи часу, я просто, дійсно, пропоную поговорити про якісь конкретні проблеми. І навіть трохи фіналізуючи цю першу частину, я б хотів звернути увагу на те, що відбувається.

Законодавство, ми все ж таки розмовляємо про якісь правові речі. Закон існує, існують правила використання бюджетних коштів, які регламентуються настільки, даруйте, дурепно, що працювати, легше отримати ці кошти на папері, ніж їх використати. Просто проілюструю вам деякі речі. Зараз мої співробітники працюють, щоб ми це зрозуміли, не можна красти гроші, треба довести, актами все зробити. Але так регламентовано, ось просто на прикладі фестивалю, а інше, це пов’язане із кіновиробництвом, що можна, на що можна їх використати, на що не можна. Наприклад, готель можна, так, гості іноземні, які приїжджають, можна включити в цей кошторис витрати на готель, але не більше ніж 300 гривень на людину …… на добу. Будь ласка, знайдіть мені такий готель, де я міг би поселити Єжи Гофмана чи когось ще іншого, будь-кого за 300 гривень, нема таких готелів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Єдине, Андрію, що можна зробити, це найти одну таку людину в Україні.

 

ХАЛПАХЧІ А.  Так. Годувати можна теж не більше ніж на 30 гривень на добу. Ну, розумієте, ну, просто дурні речі. І коли починають тобі і в казначействі: "А що ви не можете викрутити?", даруйте, тоді мені здається, що деякі наші закони саме зроблені для того, щоб щось викручувати.

Паралельно, не тільки торкаючись фестивалю.

Ми якось сиділи на врученні європейських нагород, поруч (у Варшаві це було вже декілька років тому) поруч тоді з нашим міністром культури Юрієм Петровичем Богуцьким та міністром культури Литви. І я запитав у міністра Литви, якого  багато років теж знаю: "Які у вас представницькі витрати? Що закладено у бюджет?" Він сміється і каже: "Нас критикують, що вони дуже великі".

У нашому жодному державному – і міністерстві культури, і в державній службі, ось даруйте, це може так, щоб не перекладати нашим гостям, пані Копилова не має права запросити на обід за державні кошти своїх колег з іноземних країн. Взагалі нема представницьких витрат у будь-якому бюджеті. Це ненормально. Це якісь… Далі   починаєш, каталог не можна видавати за бюджетні кошти, ну напишіть "Довідник".  Є якісь статті, тобто треба мати рекламу в місті. Орендувати всі ці лайти неможливо за державні кошти. І ми не бачимо в місті, що  проходить фестиваль, хоч  у нас є якісь рекламні блоки і все інше. Це питання, яке треба передивитися, безумовно.

Безумовно, по цим… ну хоч би… хоч би мені колись  і наш колишній пан ………., коли це питання піднімав, він каже: "Ой, любий наш, якщо ви це проб`єте у Верховній Раді, ми будемо вам дуже вдячні". Ну даруйте, мені стільки "пробивати"  приходиться.  Але я просто хочу, щоб це почули, що існують такі проблеми – правила використання державних коштів. Вони мають бути регламентовані, вони мають не витрачатися на дурне, але вони  теж складені бути розумним чином.

Я перепрошую, я думаю, що багато чого ще буде можливість сказати в нашій дискусії, але мені здається, що от наші колеги з британської ради хотіли щось ще… коротенький виступ.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу, будь ласка.  Є така можливість. Але давайте домовляємося – по 2 хвилини. Репліки, компліменти – все, хто що хоче. Да.

Давайте британській раді, скільки хоче. Так? До наступної брейк-кави.

 

ДАУЛ МАРТІН. Спасибі. Я дякую за можливість висловитися. Я думаю, що ми тільки привносимо національну лотерею як вклад у цю справу. Я хочу трошки сказати про цю лотерею. Вона становить менше четвертини державних коштів, які йдуть на кіноіндустрію, – це 60   мільйонів фунтів, а бюджет – 266. Отже, коли ми говоримо про державні кошти Великої Британії, то ми маємо тут диверсифікацію. Є надходження з лотереї, третина надходить з податкових пільг. Це гроші, які йдуть кіновиробникам. Решта коштів поділені на різні агенції, структури. Ну наприклад, слід сказати про внесок від телебачення до кіноіндустрії. "Бі-Бі-Сі", кіно… і канал "Чотири" – вони вносять свою частку грошей. І за ці гроші вони потім виробляють кінопродукцію, яка показується в кінотеатрах і на телебаченні, синхронно, так би мовити. Це також величезна така структура, 22 відсотки державних коштів вона отримує.

Ще, про що слід сказати. З іншого кінця цього балансу виникає питання відрощування нових талантів. І тут має бути цілісна структура сформована, щоб талановита людина з самого початку своєї кар’єри розпочинала б з навчання, іспитів, і у віці 18 років ви можете у нас проходити іспити рівня "А", так звані, у кіноіндустрії. Це вивчення кіноінудстрії, медіа. І 7 тисяч осіб проходять навчання по кіноіндустрії. Це початкова кар’єра. Потім ви можете дійти до Національної кіноакадемії, яка в нас акредитована як заклад найвищого рівня. Також є профтехосвіта в цьому плані.

Отже, у нас є п’ять шляхів, які є важливими для підготовки. Перепідготовка, нова техніка, нова технологія – це також важливо. Слід зазирати не тільки на традиційні кіновироби, а і на тримірні, у високій якості Viafaks і в цифровому  форматі. Отже, проводиться технічна підготовка, яка також знадобиться людям, які будують майданчики для зйомок, а також це їм знадобиться у дизайні костюмів і таке інше. Далі, створення, розвиток креативного таланту – це те, де може себе проявити перспективні режисери і ми можемо їх підтримати протягом їх кар'єри. І вони отримають там можливість себе проявити в виробництві невеличкого матеріалу, навіть на студентському рівні, потім потрапити на фестиваль кінофільмів і там їх оцінять відповідним чином. Далі, ми також працюємо над бізнес-навичками людей, які працюють в молодому віці в кіноіндустрії, вони розбираються, які навички їм потрібні на виробництві і таке інше і можуть також покращувати охорону праці. От на ці п'ять напрямків ми ставимо нахил в нашій системі освіти і цілком як комплекс, я думаю, це і створює цей фон через ці академії, навчальні заходи, профтехнічні коледжі.

І ще одне хотів я додати, важливо економічне обґрунтування робити під важливість того чи іншого кіно. Ми – Британія, третя за обсягом кіноіндустрії в світі, але ми це робимо без захисту. Ми казали про протекціонізм. У нас такого в державі нема. Ми зрощуємо таланти, даємо їм податкові пільги, створюємо економічні стимули, щоб вони просувалися і ми кажемо, що люди отримують державні кошти, але вони потім, якщо отримали від держави пільгу податкову, або кошти, то ви 0,5 від витрат маєте повернути, щоб можна було навчати інших людей, які підуть за вами. Кіноіндустрія – це креативний напрям дуже міцний в нашій країні і ми маємо для того економічні підгрунття та обґрунтування. Ми говорили про протекціонізм, як це може допомогти у сталеній економіці, як це роблять інші країни. І я думаю, що до цього має прагнути кожний. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І я вам дуже дякую за ваш виступ.

Будь ласка, прошу розпочинаємо вже останній цей тур. Ще раз кажу, репліки. Будь ласка, називайтесь і беріть мікрофон самостійно – демократія.

 

_______________.  Я… Ви знаєте, ну, мене більшість, мабуть, знає, пам'ятає ще. Дуже дякую, що запросили на цей круглий стіл, але, вибачте, мене не покидає стан дежавю. Я поясню.

У мене є конкретне пропозиція. 23 лютого  2005 року набагато більше зібрання було у Верховній  Раді, парламентські слухання. Було прийнято дуже хороше рішення Верховної  Ради. Скажіть хто-небудь мені, чи проаналізовано державними органами виконавчої влади, Верховної  Ради, як  воно виконано? То моя пропозиція: поверніться до цього ж свого рішення, шановні депутати, подивіться, що ми тоді наприймали. А приймали дуже хороше рішення, я повторюю. Там навіть структурна схема була управління цією галуззю зі сторони держави. Дивіться матеріали.

І ще кілька таких пропозицій. Я викладаю у нашому Інституті екранних мистецтв, пробуємо готувати там продюсерів. Це дуже складно з нашою матеріально-технічною базою. Кіно – це бізнес. Зверніть увагу, будь ласка, на кінопрокат, регіональний кінопрокат. Ми не раз про це говорили. В нас золота жила – це село, це маленькі міста.

Як цей процес стимулювати? Та дуже просто. Ви всі прекрасно розумієте, я не буду говорити, як отримуються земельні ділянки під будівництво. Зробіть пільги тим, хто побудує там кінотеатр. Повірте мені, зараз клуби не працюють. Клуби не працюють, но генделики працюють. Іноземці не знають, що таке генделики – там, де п'ють горілку. Це друге, регіональний кінопрокат.

І ще одне, звичайно копродукція. Ми занадто мала держава по кіномережі, і не будемо мати такої мережі величезної, як в Росії, наприклад, де в нас величезний ринок збуту нашої продукції. Але копродукція в нас, у даному випадку я дуже підтримую, хто тут говорив про те, що копродукція – це є вихід дуже суттєвий з цієї ситуації, у якій ми знаходимося.

А саме головне, я кажу, мені боляче, що ми багато про це все говоримо. І в нас… ми дуже унікальна держава, що у нас закони можуть не виконуватися, постанови Верховної Ради можуть не виконуватися. Ми будемо знову багато говорити. От це головне, мені здається. Ми учимося, але не вміємо вчитись.  Ми дуже багато, я пам'ятаю 1996, здається, рік. Парламентарі з Франції приїхали вчити нас французького досвіду. Хоч що не будь ми взяли собі? Ні.

Я дуже підтримую, останнє, я зловживаю вашим часом. Я підтримую дуже Олега Кохана. Той, хто не стикався з реальним життям із продюсерів, спробуйте  нормально якийсь фільм поставити. Спробуйте отримати ті гроші, а потім за них відзвітувати. Вам розказував Халпахчі. Це парадокс. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Будь ласка, хто ще? Прошу,  пані Людмило.

 

ГОРДЕЛАДЗЕ Л.  У мене питання. Це буде відповідь дівчатам про те, як робити кіно. Що з "Єврімажем", що зі вступом України в "Єврімаж"?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Хто може відповісти на це питання?

 

КОПИЛОВА К. Це було питання?

А я розкажу, що зі вступом України в "Єврімаж"?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Катерино, прошу.

 

КОПИЛОВА К.  Значить сьогодні початковий, скажімо так, що  таке "Єврімаж"? Це найбільший європейський фонд, це такий знак якості європейських картин, що якщо "Єврімаж" підтримав картину, значить вона хороша, і, безумовно, до цього треба надходити.

Але я хочу вам сказати наступне, що кожний український чиновник, коли  приходив до  влади в галузі кіно, казав: "Ми вступаємо в "Єврімаж". Я такого не скажу. Тому що ми сьогодні не готові  до цієї структури, ані фінансово, ані морально, ані професійно.

Тому що, по-перше, це 600 тисяч євро кожного року держава має сплатити за участь України в цьому фонді. Але натомість Україна мала би подати проекти до "Єврімажу" і отримати адекватну суму від "Єврімажу". А у нас немає зараз проектів, які би ми через  представників "Єврімажу" подали би і отримали хоча би 300 від "Єврімажу". Тобто є два шляхи виходу:  або   зараз буде, ведуться, по-перше,  переговори між Україною і "Єврімажом". Значить про що ми говоримо? Про те, що треба було   би зменшити суму цього вкладу від України як від кінематографічно, перепрошую, нерозвиненої держави, щоб він для нас був менший, аніж для стран Європи. Це, по-перше.

По-друге, "Єврімаж" є доцільним тоді, коли існує розвинена система копродукції вже. А ми тільки почали її розвивати. Для того, щоби проект потрапив на "Єврімаж", його має подати там представник. Нам ще зарано. Тому я для нашої країни після підписання  україно-французького договору все ж таки бачу сперше вступання до "Фонд де Сюд", до французького фонду. І це буде для нас якось більш раціонально. А потім за рік, за два, коли будуть вже прийнятні умови, тоді вже говорити про "Єврімаж".

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Хто ще? Прошу, Олено.

 

ПРАВИЛО О. Я просто забула донести таку думку, зіштовхнулася з тим, що коли ми показували дні грузинського кіно в регіонах, то найбільше клієнтів, найбільше глядачів, да, приходило через кіноклуби. Але, на жаль, кіноклуби навіть не розуміють як зареєструватися. Бо їх, ну, як ніби не існує в Україні.

Я попрошу вас взяти це собі до відома. Можливо, ми маємо якось їх легалізувати, якось надати їм можливість, якісь вступні внески, щоб робили глядачі. Тому що по суті кіноклуби – це саме ті структури, які допоможуть нам виховати глядача. Я помітила, що міста, в яких є кіноклуби, там набагато більше професійних глядачів, які люблять кіно. Які цінують кіно. Тому що там, наприклад, кожен тиждень в тому ж Запоріжжі Гармаш збирає, да, людей кожні два тижні фільми дивитися. А в тому ж Львові Яськів збирає людей. Просто вони приходять, дивляться кіно, обговорюють його. Але це і є наші професійні глядачі, які можуть потім виховувати інших, яке має бути українське кіно. І мені здається, що нам конче необхідно надати їм якийсь статус, надати їм можливість працювати. Тому що вони і будуть основою потім і для комерційного театру і так далі. Тому що вони вже працюють, і такі люди вже є. Це просто як на допомогу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, Олено.

 

ХАЛПАХЧІ А.  Можна я тоді і відповім трохи про кіноклуби, і трохи додати до "Єврімажу". Бо, дійсно, пані Катерина абсолютно права, після перебудови було створено український держкінофонд  ………., який, його очолював покійний Юрій Герасимович Ільєнко. Це була структура теж при Міністерстві культури. І тоді  внесок "Єврімажу" складав, до речі, 50 тисяч євро. Не вступили. Всі міністри декларували, що будемо вступати. Я впевнений, що можна зменшити цей внесок, але дійсно багато є досвіду і в Словаччині, і в Угорщині безумовно, де все ж таки втричі повертається ця сума. Але абсолютно вірно, для цього треба мати вправно зроблені проекти, щоб ці гроші використати. Бо, дійсно, віддати внесок і не  мати з цього жодного зиску немає сенсу.

Що стосується кіноклубів. Будь ласка, використайте тут можливість, у нас працює міжнародне журі кіноклубів, які не ми обираємо, а надсилає Міжнародна федерація кіноклубів. Я прийшов на фестиваль "Молодість" саме запрошений як консультант спочатку, тому що у нас був кіноклуб "Діалог", який ми створили з Людмилою Горделадзе разом. І він працював дуже ефективно.

Все ж таки вступила Україна зараз до міжнародної федерації кіноклубів і це дуже важлива частина. Я не думаю, що ми зараз вирішимо це питання, але це саме є в державних бюджетах більшості країн. В Польщі, там я не пам'ятаю, ну, величезна сума, яка додається як фінансування роботи кіноклубів, бо це дійсно виховання глядача. Бо глядач не прийде від Мурзилки чи, там, Котигорошка зразу до якихось серйозних робіт, якщо він з ними не знайомий. Це має бути частина того бюджету, дійсно, на виховання глядача.

Але, ну, треба і більше ініціативи, бо якось сталося, що трохи клуби, їх вважали за радянські часи таким, ну, опозиція тоді не було слова, так, атисоветским, антирадянським, бо, дійсно, нам тоді не давали можливість дивитися угорські фільми, які були заборонені в Україні чи в Радянському Союзі. Це дуже важлива частина. Я думаю, що це просто треба, дійсно, на цьому зробити знак запитання і подумати як це додати, як  і видання літератури.

Але ж знову ось за цих правових речей. Я якраз прийшов зі своїми проблемами фестивалю і все. Пані Катерина викликала всю свою команду, яку дійсно, то трусить КРУ, то що ще, бо ще є наші великі народні артисти України, які і не могли в радянські часи нічого путнього зняти і не знімають сьогодні. Тому вони пишуть на … "Фільм" доноси, у Верховну Раду поступають доноси і на пані Копилову, що їм не дають фінансування на нову "Чорну Раду".

І тому ось прийшла людина, яка займається зараз, і це програма держагентства, на видання на DVD класики українського кіно. І які питання задають податкові? А доведіть, що це класика, доведіть, що це шедевр українського кіно і таке інше. І шукали, а як же все ж таки в цьому законодавстві, є гроші, знайти, щоб можна видати і німе кіно, і класику українського кіно.

У Польщі видаються спеціально, це "Фільмотека народова", які видають як підручники-DVD, які розповсюджуються по школах. Дійсно, ці моменти є дуже важливими, бо з дитинства виховується глядач.

Я допоможу, так, вести, бо знаю, що хтось ще хоче питання. Пані Копилова, будь ласка.

 

КОПИЛОВА  К. Я дуже коротко. Дякую, Андрію, що ви нагадали.

Дійсно, завтра, в п’ятницю в "Мистецькому арсеналі" о 19 годині, я запрошую всіх присутніх, буде презентація відреставрованої української кінокласики. Це видатна драма Стабового "Два дні" у супроводі симфонічного оркестру із спеціально написаного для цього фільму нині сучасною музикою.

Ми всіх запрошуємо. Там на вході будуть працівники агентства, які допоможуть вам пройти, допоможуть вам зручно розташуватися. О 19 годині завтра у "Мистецькому арсеналі". Дякую.

 

КРИВОРЧУК Г.  Можна?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

КРИВОРЧУК Г. Я продюсер серіалу "Гра долі", який йде на 5 каналі переважно, на каналі "Культура" і ще на  40 телеканалах України. Тут  багато розмов було про те, практично в основному  говорили про кінематограф, який іде на великому екрані. І основні  турботи про те, як би створити той  кінематограф, який би люди могли дивитися  в кінотеатрах. Але давайте  не будемо забувати, що переважно наші оглядачі, наш народ дивиться ще телебачення, особливо у тих  глибинках, про які ми сьогодні говорили. Український фільм туди практично не попадає.  

Наше Міністерство культури,  у тому числі і  попередня  служба кінематографії,  і нинішня  дуже мало виділяє коштів на українське  телевізійне кіно. Тому оскільки  ми  зібралися  все-таки в стінах  Комітету Верховної Ради  по культурі  і духовності,  у мене величезне прохання, я вже говорила  в перерві  панові В'ячеславу Кириленко, дайте нам  закон, щоб ми могли працювати з меценатами. Меценати можуть давати кошти на телевізійне кіно, тим більше це  може бути і малобюджетне кіно,  невеликі кошти, але вони повинні знати, що  якісь  преференції для них мають бути. І тому це абсолютно  конкретне… Я знаю,  що  цей  закон  дуже давно обговорюється, він дуже потрібний  в основному для  тих продюсерів, для тих продакшн-студій, які працюють  для  телевізійного екрану.

Оце, так би мовити,  така конкретна пропозиція і прохання для  тих,  хто працює для  українського оглядача з українським кінематографом українською мовою. Я вам хочу сказати, що  нам дзвонять  з таких глибинок, просять диски   з цими  фільмами  із Ялти,  із Криму, з Луганська, з Донецька, я вже не кажу про  Західну Україну. Ці фільми українські потрібні людям, розумієте. А ми не те, що  не маємо підтримки  від держави, то ще й не знаємо, де знайти  цих  спонсорів. Хоча зняли ми вже більше  80 фільмів і саме  завдяки спонсорам і меценатам. Але  це дуже важко.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Пані Катерино, тільки репліка.

 

КОПИЛОВА К.  Я дуже коротко  відповім. На жаль, у нашій  країні розділено питання  Комітету  з питань телебачення і радіомовлення і Державного агентства України   з питань кіно. Ми зараз  говоримо про кіно, дійсно, тому що до нашої компетенції  відноситься  кіно екранне  і  не входить кіно телевізійне. Тому, на жаль, телевізійні серіали – це питання Комітету  з телебачення і  радіомовлення. Дякую.

 

КРИВОРЧУК Г. Я вам хочу сказати, що ми  наші фільми  показуємо  в університетах на великих екранах багатьох фільмів. Але я не хочу  з вами сперечатися, просто  документальні фільми, які фінансує  саме  ваша агенція, вони все одно можуть доходити до людей тільки через телевізійний екран і ніяк інакше.

 

КОПИЛОВА К. Документальні фільми фінансуються, прошу вас, приймайте участь у конкурсі і ми з задоволенням вас розглянемо і приймемо на фінансування. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Прошу до слова…

 

ХАЛПАХЧІ А. Дійсно, ви знаєте, треба… У мене була пропозиція, до речі, про інше ще круглий стіл зробити під час фестивалю, дійсно проблеми кіно і телебачення: хто, кому має допомагати. Давайте це зробимо не під час фестивалю, а зробимо такий круглий стіл…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.   В робочому порядку.

 

ХАЛПАХЧІ А. І поговоримо про те, як має співпрацювати кіно і телебачення.

 

КРИВОРЧУК Г.  Я в першу чергу кажу про Закон "Про меценатів". Не потрібні нам бюджетні кошти, дайте нам право працювати з меценатами, ми обійдемось без держави.

 

ХАЛПАХЧІ А. …податок з реклами від телевізійних каналів, який може надати можливість знімати дійсно кінематографічне екранне мистецтво.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу до слова заступника голови Комітету з питань культури і духовності, народного депутата пана Кендзьора. Прошу.

 

КЕНДЗЬОР Я.М.  Дякую. Ніби увімкнутий був.

У плані інформації, яка, мені здається, мала би бути важливою для людей, які мають, так би мовити, стосунок, так би мовити, до великого екрану і до телевізійного кіно, особливо хронікально-документального кіно.

Про що йдеться. Йдеться про те, і тут, коли я зараз назву цей факт, і ставлення, так би мовити, до цієї проблеми, воно окреслиться взагалі ставлення українських чиновників, які мають стосунок і до телебачення, і до кінематографії, до оцієї проблеми, йдеться про те, про цей унікальний відео архів, який в силу обставин, за 20 років сформувався у мене особисто, я маю стосунок до телевізійної журналістики. Щоб ви зрозуміли, я забігаю наперед, 20 років, ювілей, українській державі. Всі найважливіші події за 20 років, прийняття, всі події, які вирували в Україні 1989, 1990 рік, перші демократичні вибори до парламенту – 1990 рік, прийняття Декларації про державний суверенітет, Акт проголошення, відновлення державної незалежності, конституційний процес і конституційна ніч. Це я назвав  тільки такі знакові  події,  все, що по важливості трішечки, так би мовити, менше було. Все це  не просто окремі якісь  зйомки документальні, фіксація події – це відеостенограми всіх тих  процесів.

Звісна річ, іде 20-річчя  України, і я пропоную нашим телевізійним каналам, розумію, приватним це не цікаво, Першому національному, говорю з Президентом. Спочатку  зацікавлення велике. Дійсно, можна зробити  цілий серіал  для того, щоби народ побачив, що ми за 20 років, як ми йшли тих 20 років. Нікому  нічого не потрібно, бо ці матеріали можна використовувати  навіть і у такому, так би мовити,  кіно широкоекранному, великоекранному, де такі події, коли йдеться, наприклад, про події історичні, новітня історія України, їх  можна, так би мовити, використовувати.   

Бо ми, коли говоримо про період, наприклад, початку формування української держави початку ХХ століття, ми шукаємо якісь, ну, 10-15 секунд, пов’язані там із діяльністю Михайла Грушевського, інших політичних діячів, і коли знаходимо, то це велика, ну, цінність, унікальна цінність. Я знаю, щоб ви збагнули, так би мовити, психологію, нашу тут сьогоднішню реалію українську, ну, кому здавалося б, якби не нашому парламентському телеканалу "Рада". Коли йому пропонуєш, кажу: "Шановні колеги, візьміть, ось вам відеозапис пленарного засідання 24 серпня 1991 року, тоді, коли в сесійній залі приймався акт відновлення державної незалежності", з цього приводу жоден телевізійний канал, події 24 серпня практично немає в жодного телеканалу. Я їм пропоную цілий запис. Ви думаєте, наш телеканал "Рада", який мав би, ну, руки мені цілувати за те, що я їм пропоную безкоштовно цілий запис пленарного засідання 24 серпня, абсолютно, так би мовити, відмежувалися від того.

Ось, так би мовити, це є ілюстрація того, що все, що  десь пов`язано із відтворенням нашої історії – чи це в художньому плані, чи в політичному, хронологічному плані – все це, на жаль, 20 років владу українську абсолютно не цікавило.

Я розумію, що настане час, коли відстань від тих подій буде більшою, ніж 20 років. Цінність і вагомість цієї хронічки українського політичного життя незрівнянно зросте, і вона… за нею будуть бігати. Але її сьогодні рятувати треба, тому що на тих носіях, на яких вона зафіксована, вони вже… починає, так би мовити, втрачатися.

Отже, я завершую. Це просто для того, щоб всі, кому потрібні такі матеріали про ці події. Це не суть важливо, що воно не знято, так би мовити, професійною камерою, на штативі і так дальше. Бо не завжди цінний той документ, який віддрукований на машинці. Інколи цінніше те, що написано рукою, зафіксовано в той же ж момент.  Дякую. 

 

КИРИЛЕНКО В.А.          Шановні колеги, я хочу зробити репліку, яка стосується телевізійного кіно.

Я також підтримую тих, хто вважає, що телебачення повинно допомагати кінематографу. Це складне питання, оскільки телевізійне лобі традиційно є сильним у будь-якій країні і в парламентських, і в урядових сферах.

От зараз яка ситуація: кіно по українських телеканалах, звичайно ж, показується, і телеканали платять за це кіно, але воно знімається для Російської Федерації. Як правило, запрошується одна-дві зірки із Росії, обов’язково контекст культурний, топоніміка і географія мають бути російськими, навіть номери на автомобілях перечіплюються, щоб у російського телеглядача, на якого скеровується продукція, бо там найбільший ринок, складалося враження, що і зйомка навіть сама відбувається в Росії, а не в Україні. Це закони ринку: продюсери телеканалів платять за таке кіно, ставлять потім його у прайм-тайм, і українці дивляться це кіно на українських телеканалах, але не бачать там, на жаль, самих себе, що для культурного контексту, на мою думку, дуже важливо.

Ось тут виникає проблема державного протекціонізму і законів ринку, їхнього суміщення. Держава повинна втручатися в цю ситуацію і забезпечувати, щоб канали платили в тому числі і за ті фільми, які знімаються на майданчику українською мовою, які будуть показувати український культурний контекст і події, які відбуваються в Україні, які обов’язково потім будуть ставитися в ефір і які будуть мати життя на телебаченні.

Це я кажу зараз про телевізійне кіно. На мою думку, зараз такої політики немає. І неї потрібно втручатися, щоб баланс ринку і державних національних, в тому числі культурних інтересів, відновити.

От я думаю, що це також завдання для подальших дискусій і на  засіданні Комітету з питань культури і, можливо, на тій робочій групі, яку ось запропонував продюсер Олег Кохан, я вважаю, це дуже добра ініціатива. Дякую.

 

ХАЛПАКЧІ А. Там була рука ось від…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, тільки по хвилині. Дуже прошу вас.

 

_______________.  Дуже коротко, є ще одна…  …, незалежний режисер.

Дивіться, от тут зайшла мова про архіви.  А справа в тому, що є багато державних установ, які так чи інше доречні, дотичні до виготовлення українського кіно, наприклад, ті ж самі українські державні архіви або українські музеї, українські держані установи.

Я створюю зараз кінострічки про історію України початку ХХ сторіччя. Зокрема склалася анекдотична ситуація, коли я минулого року робив фільм про створення українського флоту в 1918 році, наш Державний архів висунув  мені такі ціни на кінохроніку, які я, в принципі, не міг потягнути. З'ясувалося, що німецький кіноархів та французький кіноархів державні просили в мене  менше грошей, ніж просив український. Врешті я отримав безкоштовно хроніку із Німеччини, Франції, Англії, Австралії, Сполучених Штатів, причому там навіть комерційні установи, коли дізнавалися, яку стрічку я роблю, ішли мені безкоштовно на допомогу. Наші державні установи не змогли цього зробити. Мені здається, це певною мірою нелогічно.

І другий нюанс полягає в  тому, що коли доводиться проводити зйомки, наприклад, українські державні музеї, та ж сама Київська фортеця, Пирогово, інші музеї, то доводиться домовлятися виключно на особистих контактах. Вони не мають ніякого… для них немає ніякого сенсу йти нам на зустріч, вони не зобов'язані, їм це не цікаво. Тільки якщо вдається знайти когось знайомого, вийти на керівництво, вдається тоді домовитися про проведення таких зйомок.

Я думаю, це теж можна було б регулювати на державному рівні, причому, це не потребує додаткових затрат коштів, а значно зменшить бюджет українських кінострічок.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване.  Тримбач, хвилина.

 

ТРИМБАЧ С. Я ще хочу ще раз наголосити на важливості проблеми, про яку говорили: будівництво кінотеатрів. В нас катастрофічно мало кінотеатрів, про це особливо говорили наші гості. Тому якщо створювати робочу групу, я закликаю вас, Володимир Олександрович, щоб… Тому що проблема у тому, от і в Росії вона навіть є, що чомусь багаті люди не заохочені будувати кінотеатри, вкладати у це гроші, хоча це дуже  вигідний бізнес у всьому світі.

Тим не менше, є спільні… Да, і це ж муніципальна. Пані Копилова, скажемо, не може на це впливати, бо кінотеатри – це муніципальна власність, сфера муніципальних інтересів. Тому потрібні, дійсно, якісь механізми і правові, але не тільки правові, але потрібна і робота конкретна з владою муніципальною і  так далі. І вона повинна вестися. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Пані Катерино, прошу, завершуйте.

 

КОПИЛОВА К.  Пані Копилова, два слова, дуже  швидко.

Для цього  муніципальні кінотеатри, дійсно, мають стати  кінотеатрами  подвійного підпорядкування, щоб ми могли для них розроблювати стратегію і допомагати їм зростати. Для цього треба зробити все ж таки під державою,  хай під частковим  впливом, але зробити  киносеть  назад. 

І друге, що я хочу сказати, про робочу групу. Панове, значить при Державному  агентстві України з питань кіно створена робоча група за участю  і Мінфіну, і Мінекономіки,  і індустріального телевізійного комітету, і  Інституту  стратегічних   досліджень…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Пані Катерино, але я як голова комітету  вперше про це чую.

 

КОПИЛОВА К.  Як це?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вперше про це чую, що   створена  така група.

 

КОПИЛОВА К.  Пане Яворівський, я ж про це і кажу, що… Там і Спілка кінематографістів. І ця робоча група  вона складена  по розробці загальнодержавної  Концепції розвитку національного кінематографа на  2012-2016 роки. Я  запрошую вас панове взяти  участь у цій робочій групі. І на найближчому засіданні цієї робочої групи, яка вже працює 2 місяці, конструктивно вирішувати питання, які сьогодні  тут піднімалися.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Дякую. Товариство…

 

ХАЛПАКЧІ А. Там ще молода людина, яка хотіла… Тільки коротенько, будь ласка.

 

ПОЗНЯКОВ П.   Да, если можно. Меня зовут  Позняков  Павел, я генеральный продюсер  ………….продакшн.

Я хотел бы немножко затронуть  тему по поводу российских номеров на машинах, ну по своей какой-то истории.

Я Больше 10 лет работаю в кино, снял достаточное количество сериалов, фильмов. К сожалению, ни один украинский канал, ни один, ни "Интер", ни плюсы, не в состоянии отфинансировать хороший телевизионный фильм. Не в состоянии. Поэтому продюсеры ищут возможность.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вибачте мені будь ласка, Фірташ нє в состоянії проплатити на "Інтері" прекрасний фільм?!

 

ПОЗНЯКОВ П.  "Интер" покупает…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Грошей немає у Фірташа?!

 

ПОЗНЯКОВ П.  Мы сейчас не о Фирташе говорим.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, це ж його канал…

 

ПОЗНЯКОВ П.  Да вы поймите! На самом деле телевизионный фильм, телевизионный мовик, он стоит порядка 200 тысяч долларов! Какой канал в состоянии сейчас это проплатить? Они покупают по 50, по 40. Поэтому продюсеры ищут возможность работать совместно с Россией. И только таким образом большинство продакшинов, которые созданы здесь, на территории Украины, они созданы за счет того, что они производили фильмы для России и для Украины. Это парадокс, это нонсенс.

По поводу наследия. Вы можете себе представить, какое количество сейчас. Есть у нас Институт подводного наследия, какое количество судов находится на глубине Черного моря? При своей атмосфере, в сероводороде, какое количество там всего сохранилось? Какое количество! Там есть суда, у которых затонуло больше людей, чем на "Титанике"! Это история. Просто, если его поднять, действительно, это сделать, это колоссальные вещи!

А мы говорим сейчас о телевидении и говорим о, понимаете, надо тоже затрагивать темы, которые немаловажны.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую вам. Товариство, будемо завершувати.

Дозвольте зробити такий дуже-дуже короткий пунктирний підсумок. Ну, найголовніше. Я переконаний, що ми з вами, всі, хто тут сидить, не витратили даремно цих дві з половиною чи три години. Я абсолютно переконаний, що це, від цього результат є колосальний, особливо для нас, для українців, для української сторони.

Я відразу хочу сказати, бо, щоб не втягувати наших прекрасних гостей не втягувати в якісь речі їм не зрозумілі та може й не потрібні, дуже багато проблем, про які ми сьогодні обговорювали, лежать у політичній площині, через те я їх торкатися не буду. Саме в політичній, і в політичній волі, у ставленні влади до мистецтва. Я колись з трибуни Верховної Ради сказав таку фразу нашій рідній владі, що найулюбленіший вид мистецтва для них – це нерухомість. В цьому дуже багато різних причин, але є речі, які повинні обов'язково використати і все-таки якийсь відповідний прорив в українському кінематографі зробити.

Я вже казав, у  нас є колосальні традиції, у нас є готова школа, яку треба просто-на-просто продовжити, це поетичного нашого кіно. Я не кажу, що на цьому потрібно замикатися, але це те, чого в світі, з моєї точки зору, я там не кінокритик, але в світовому мистецтві такого майже немає. Весь зупинився цей на "Мамаєві", якщо пригадуєте цей кінофільм.

Через те, дуже багато  є речей, де законодавство в нас, я про це хочу сказати, законодавство в нас, як правило, нормальне. Але дуже багато безглуздих, даруйте мені, дурних підзаконних актів. Дуже багато. Для того, щоби зняти кінофільм зараз нам вдалося трішки зменшити, а треба було пройти десь біля 60 тендерів, на кожному етапі треба було проходити тендер, тендер, тендер, тендер. Хто візьметься? Який кінорежисер витримає цю чиновницьку, і кожен чиновник ще просить якогось хабара йому дати для того, щоби це все пройти. Є повна дурниця, про яку говорив Халпакчі, про те, що якісь копійки жалюгідні виділяються взагалі на те, що… Це все підзаконні акти.

Комітет, звичайно, займатиметься цим для того, щоб хоч якось поміняти, поміняти цю систему. Найбільший парадокс, у нас багато українців, дуже багато в житті сьогоднішньому парадоксальному, найбільший парадокс це те, що ми маємо унікальну природу, унікальну натуру. У нас можна знімати навіть Сахару. У Херсонській області, це Олешківська Січ де стояла, абсолютно Сахара, де можна знімати. Ідіть, знімайте. Можна знімати в Карпатах джунглі. Можна знімати що хочете. У нас унікальна погода і прекрасні зими, і прекрасне літо, і прекрасна осінь, прекрасна весна.

У нас є дивовижні майстри кіно на сьогоднішній день. Можна їх називати, називати, називати, той же самий і Балаян, жаль, що відійшов від нас Юрій Ільєнко, з моєї точки зору просто видатний, геніальний кінорежисер, мислитель український. Але є сьогодні  молоді кінорежисери. Є тут Тарас Томенко? Немає його, да? Вийшов. От, який за свої жалюгідні кошти зняв два документальні фільми і в Німеччині, і в Японії здобув перші місця. Все в нас є. Є унікальні актори. Є колосальна проблема акторів. Розумієте, оскільки немає нашого кіно, то молодий актор для того, щоб він міг зніматися в зарубіжному кіно, йому треба засвітитися в своєму, передусім. Бо куди він прийде і скаже: "Ви знаєте, от я актор, ви мене подивіться". Кому він там потрібен, коли там своїх вистачає?

Тобто дуже багато проблем, які зав'язуються на цю неувагу влади – перше. Над чим буде працювати комітет? Ми будемо думати всі разом, будемо думати про те що, як залучити нам інвестора.

Сьогодні вже зрозуміло, що на жалюгідні бюджетні кошти ми українського кіно не відродимо. Але, що ви хочете, коли інвестор в Україну не йде сьогодні і в промисловість нашу, у фінансову систему нашу не йде, бо боїться, чесно кажучи, то хто прийде робити в Україні кіно? Хоча потуги всі є: технічні працівники у нас, оператори блискучі є.

Через те все здається є, немає, на превеликий жаль, у влади політичної волі для того, щоб одного разу взятися вкласти великі гроші, оживити весь оцей омертвілий організм українського кіно. І я переконаний, що надалі він сам буде давати прибутки, і буде давати великі прибутки.

 І останнє, пані Катерино, я вас дуже прошу, ми готової до співпраці, і ви були у нас на засіданні комітету. Я здивований, що створена ця робоча група, в яку ніхто не ввійшов із комітету. Я взагалі як голова комітету про це не знаю. Через це давайте так: не займайтесь це міждусобойчиком, давайте ми введемо туди людей, те, що Олег запропонував, я його абсолютно підтримую, і давайте діяти відкритіше. Але навести туди, даруйте мені, там може є дуже багато гарних людей, не ловіть мене на слові. Але як карикатура всього цього, навести туди чиновників, які будуть сидіти і вирішувати, уже цього ми просто-на-просто  не дозволимо. Давайте зробимо, створимо нову цю групу. Тим більше вона за два місяці вона ще нічого не зробила. Давайте зробимо, давайте разом введемо туди митців, може навіть тих, які вам не подобаються і мені не подобаються. Але якщо ми хочемо відкритості, якщо ми хочемо  по всьому ланцюжку оцьому кіновиробництва пройти, від розподілу коштів державних до зйомок кінофільмів, до кінопрокату і таке інше, давайте разом займатися. Це наш святий обов'язок.

Через це я хочу  подякувати всім, особливо нашим зарубіжним гостям, подякувати за те, що  ви нас не навчали, не повчали (перекладіть правильно, я звертаюсь до перекладача) не  повчали, а що ми вчилися від вас. Це дуже добре. Я дуже хотів, щоб ви не махали рукою на українське кіно і на українську державу. Вона обов’язково підніметься, вона обов’язково буде. Є у нас прекрасна молодь, ось ви її почули – он і Олег, і дівчата обидві – Олена і Ірина. Все у нас буде добре. Ми вам дуже дякуємо. Ми розв’яжемо свої проблеми. Потрібен час, потрібна політична воля, і я думаю, що все це у нас буде. Я вам дякую і вважаю наше засідання закритим.