Головна > Документи > Слухання у Комітеті

Повідомлення

Перейти до розділу
03 вересня 10:53
Комітет з питань культури і духовності здійснює підготовку проекту Постанови про відзначення пам'ятних дат та ювілеїв у 2019 році докладніше
30 серпня 13:59
5 вересня о 15.00 відбудеться засідання Комітету з питань культури і духовності за адресою: вулиця Банкова, 6-8, кімн. № 209 посилання...
19 вересня 14:00
Інформаційно-аналітична довідка до проекту Державного бюджету України на 2019 рік посилання...
19 вересня 09:00
Підтримка українських письменників, їх промоція в Україні та за кордоном – одна з пріоритетних функцій Інституту книги докладніше
11 вересня 18:00
Перший заступник голови Комітету з питань культури і духовності Ірина Подоляк зустрілась з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин Ламбертом Заньєром. докладніше
10 вересня 17:00
Голова Комітету Микола Княжицький провів зустрічі в Національному Інституті музеєзнавства та охорони колекцій (NIMOZ) та Національному інституті польської культурної спадщини за кордоном (POLONICA) докладніше
23 липня 09:00
Звіт про роботу Комітету з питань культури і духовності за період восьмої сесії Верховної Ради України восьмого скликання (лютий - липень 2018 р.) посилання...
17 липня 17:13
Порівняльна таблиця до проекту Закону "Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини" (реєстр. № 8202, друге читання) посилання...
11 липня 18:03
Відбулась зустріч народних депутатів – членів Комітету з питань культури і духовності з керівництвом Українського інституту докладніше
05 липня 20:23
Верховна Рада прийняла Постанову "Про збереження історико-культурної спадщини на Поштовій площі у м. Києві" докладніше

Архів документів

Перейти до розділу
19 вересня 14:00
Інформаційно-аналітична довідка до проекту Державного бюджету України на 2019 рік докладніше
14 вересня 19:29
Стан розгляду законопроектів, які опрацьовуються у Комітеті з питань культури і духовності (8-ме скликання) докладніше
10 вересня 15:45
Експертні висновки до проекту Закону про загальні засади та принципи реалізації мовної політики в Україні (реєстр. №8550) докладніше
20 липня 09:00
Звіт про роботу Комітету з питань культури і духовності за період восьмої сесії Верховної Ради України восьмого скликання (лютий - липень 2018 р.) докладніше
13 липня 11:00
Порівняльна таблиця до проекту Закону України Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини (реєстр. № 8202, друге читання) докладніше
31 травня 2013, 11:20

Стенограма слухань у Комітеті на тему: «Підготовка до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка: стан, проблеми та пропозиції» від 21 травня 2013 року

СТЕНОГРАМА

Слухань у Комітеті на тему: «Підготовка до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка: стан, проблеми та пропозиції»

від 21 травня 2013 року

 

Веде засідання Голова Комітету з питань культури і духовності КИРИЛЕНКО В.А. 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Шановні колеги, шановні учасники Комітетських слухань, а,  по суті, громадських слухань щодо 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Але не самого 200-річчя, бо воно попереду нас очікує, а стану підготовки до цього величного для кожного українця дня.

Ми зібралися для того, щоб обмінятися думками, висловити пропозиції і вислухати пропозиції громадськості, громадянського суспільства понад усе, з тим, щоби все те, що робиться в країні назустріч 200-літньому ювілею Тараса Шевченка було українським за змістом, українським за духом і консолідувало весь український народ навколо величної постаті Тараса Григоровича Шевченка. Тому ми на прохання громадськості ініціювали ці слухання. Утворилася така неформальна ініціативна група на чолі з Ігорем Дмитровичем Ліховим – відомим шевченкознавцем і взагалі людиною у шевченківському напрямку, на мою думку, енциклопедичних знань. Професор Панченко увійшов до групи, Анатолій Гайдамака, Сергій Кролевець і ще багато інших людей. Крім того, інші громадські середовища збираються для обговорення цієї проблематики.

І всі ці люди, а це, як правило, знані люди, вони виходять із пропозиціями до влади і до Комітету зокрема, до Комітету з питань культури і духовності як профільного по цих питаннях. І в основному виходять вже з тими проблемами, які, на їхню думку, не розв'язуються. Тобто зараз мені видається якраз час для того, щоби вносити  корективи по тих напрямках, які цих коректив потребують.

Я не буду говорити по змісту все це, бо зараз ми якраз і будемо виголошувати те, що кожного із нас непокоїть. Але, безумовно, цих питань багато. Дуже добре, що присутній міністр культури, тому що на ньому левова частка цих завдань лежить по реалізації усього наміченого, і заступник міністра, присутній перший заступник голови Держкомтелерадіо, бо нас дуже непокоїть питання висвітлення, а мені здається, це висвітлення вже на часі.  І якраз треба зараз про всі ці справи, які стосуються телебачення і радіо, і взагалі соціальної реклами, а по суті, реклами  цього ювілею поговорити, значить.

Ну, на жаль, немає людей із обласної державної адміністрації Черкаської. Немає голови обласної адміністрації. Не прибув. Здається, немає Канівського міського голови. Є. Дуже добре. Я приношу вибачення. Це дуже добре, що є, от. Обласна рада – заступник, здається, так? От.

Ну, це говорить про те, що, значить, одні вважають за важливе обговорити тут у Києві ті питання, які порушує громадськість, а інші, так би мовити, для себе таку важливість бачать меншою. Це я так м'яко формулюю, щоб не загострювати відразу.

Але значна частина тих питань, які порушуються, вони якраз стосуються Черкащини і того, що буде відбуватися на Черкащині. Починаючи від запланованих будівництв, які викликають різноманітні дуже контраверсійні думки, і завершуючи самим змістом тих урочистостей, які планують.

Тому наше завдання, щоби ми всі розуміли необхідність відзначення ювілею, як фактичне відзначення, не формальне, не для галочки, що от відзначили і забули. А щоби, починаючи буквально із сьогоднішнього дня і весь наступний рік, Україна думала про Шевченка, згадувала про Шевченка, жила його духом, його думками. Ну, а тут уже лише одних зусиль влади, очевидно, що дуже мало.

Тому ми будемо говорити про необхідність різкого збільшення згадок і всього, що стосується змісту відзначення 200-літнього ювілею Шевченка на телебаченні.  І ясно, що державного телебачення лише тут мало. І  "УТ-1", і "УР-1" – це державні структури, але вони обмежені у своїх можливостях, в тому числі і охоплення аудиторії. Безумовно, влада  і громадськість повинні працювати і з приватними каналами, які в нас домінують, щоби вони взяли право пропагування Шевченка і  200-літнього ювілею.

Ми повинні працювати з місцевим самоврядуванням,  і це повинна робити і влада, і громадськість. І з усіма інституціями, від яких залежить вирішення цього питання, щодо візуальної реклами, щоб з'являвся Тарас Григорович і його вірші, і його доля, і його життя на вулицях.

На вулицях, маю на увазі, як нагадування кожному українцю, як реклама, як застереження і як дороговказ, все, також ще нема. Ну, і багато інших речей, починаючи від будівництва, яке заплановано, Співочого поля прямо під Чернечою горою. Тут багато шевченкознавців виголошують свої застереження – а яка там ще буде інфраструктура. Там до Співочого поля треба ще щось робити, щоб люди їли, пили і іншими справами займалися. То чи не викличе це спотворення того заповідного ареалу, який біля Чернечої гори. Це питання.

Питання реекспозиції  у музеях. Чи будуть враховані думки по змісту громадськості, чи знову буде величезна суперечка, яка досі точиться навколо музею у Каневі. Це ж ні для кого не секрет: чи там експозиція добра, чи вона, навпаки, вихолощена і не показує духу Шевченка кожному українцеві, який у той музей на могилі потрапляє.

Ну, і, звичайно, ми підготували до вашої уваги проект Рішення Комітету. Рішення, які пропонуються цими Комітетськими слуханнями прийняти, які потім будуть затверджені Комітетом і стануть офіційним документом. Але це болванка лише, приймаються всі пропозиції, які на користь справі. Крім того, це зразу до депутатів і членів Комітету, і не членів Комітету, які також присутні у залі, за що їм окрема подяка, парламент до кінця цієї сесії повинен прийняти постанову до 200-ліття Шевченка. Бо вносимо багато постанов щодо пам’ятних дат, є і постанова по 200-літтю, внесена одним депутатом, але, напевно, такого роду постанова має бути спільним результатом праці і діяльності депутатів від усіх фракцій і позафракційних. І там мусять бути відображені всі ключові позиції щодо яких повинна висловитись Верховна Рада і потім тримати виконання на контролі.

Ну, і завершуючи це вступне слово, щодо координації дій громадськості. Оскільки то там, то там, і в Києві, і на місцях, спалахують громадські ініціативи, різноманітні громадські Комітети створюються, як при Царській Росії, тоді влада не хотіла святкувати, створювалися громадські Комітети по відзначенню річниці Шевченка. Ну зараз ми не можемо сказати, що влада відмовляється від святкування, так, об’єктивно кажучи. Є і координаційна рада, є і оргКомітет.   

Все це структури, які,  безумовно, перед собою завдання ставлять. Але наше завдання як парламенту і як  громадськості –  наповнити все це змістом українським, щоб не було формальне  відзначення. Тому, пропозиції і ініціативи  громадських Комітетів і громадськості, безумовно,  не відкидати потрібно а, на мою думку, враховувати.

І якщо буде згода, то оми можемо всі ці середовища різні об'єднати у громадській раді при Комітетові з питань культури і духовності, і всі ваші  пропозиції, які потребують чи  контрольної функції парламенту, чи законодавчого врегулювання,  оперативно вносити. Причому, не лише від якоїсь  однієї фракції, а по можливості від  усіх. Так буде правильно, бо мова йде про Шевченка, який є постаттю загальнонаціональною.

Вибачте, за довге вступне слово, але вже  потім, напевно, буду намагатись слово не брати. 

Тепер щодо учасників. Дуже багато  шанованих, поважних  людей, які, безумовно,  у яких наболіло і які хочуть сказати слово.  По мірі  надходження пропозицій до виступу  я буду надавати це слово і депутатам, і не депутатам, які прийшли на слухання  ці. З вашого дозволу, спочатку, напевно, нехай  висловляться  представники  громадськості, які ініціювали ці слухання. А потім, десь в серединці, коли вже накипить,  будемо слухати і владу, і   все, що потрібно, у таких  випадках, чи всіх, кого потрібно, у    таких випадках. Немає заперечень?

Тоді,  будь ласка, зголошуйтесь  на виступ. У мене то є список учасників, і я так розумію, що  із цих учасників, 70 відсотків –  це люди, які точно хочуть висловитись. Але на підтвердження  такого  мого передбачення, то давайте чи то записки, чи то просто піднімайте руку, і будемо в порядку творчості формувати цей список  виступаючих.

А зараз, якщо  ви не заперечуєте, я Ігорю Дмитровичу Ліховому надам слово, бо  він, так би мовити, виступив натхненником  цього нашого зібрання і був  багаторічним директором музею  у Каневі,  і міністром культури свого часу, і зараз працює в музейній сфері.  Прошу, пане Ігорю.

Регламент давайте  якось регулювати  в плані якоїсь самоцензури. Може   ці заглавні виступи трошки довші, а так, то,  будь ласка, в межах  трьох, ну не більше п'яти хвилин, якщо будемо  вкладатися. Гаразд? Дякую. Прошу.

 

ЛІХОВИЙ І.Д.  Добрий день, вельмишановне товариство! Ми зібралися в переддень особливої дати в історії української нації: завтра виповниться 152 річниця з того дня, коли українці, очевидно, вперше в своїй історії, як нація, виконала заповіт свого духовного батька і перенесли його тіло із Петербурга в Україну. В Києві, як відомо, не знайшлося місця Шевченку, влада була проти і церква російська, і імперська влада. І потім Шевченко заповів, власне, хотів жити, мріяв жити в Каневі, не збирався помирати, так і не сказав де йому бути похованим. Але, власне, саме завтра всюди українці і тут на материзні, і в діаспорі, і на чужині повернуть свої погляди до України, до Канева. Тому що, власне, ця подія об'єднала українців, як писав Шевченко у поемі "і мертвих, і живих, і не нарожденних". Ця подія показала вірність українців своїм духовним провідникам.

І власне оцей день ми б хотіли, шановне товариство, сьогодні щиро, не шукаючи якихось образ, політичних інтересів, як родина, коли ми кажемо "батько" Шевченко, очевидно, ми розуміємо, що в батька мають бути діти. Правда? Так от ми його діти, внуки, правнуки. Я саме таким чином налаштовую на цю розмову, оскільки вона, очевидно, В'ячеслав Анатолійович, вже запізніла.

Дякую за ґрунтовний вступ, справді, після вас вже щось добавити дуже важко, але спробую. От, власне, невеличкий екскурс в історії дозволю собі зробити, бо інакше ми не зможемо зрозуміти де ми тепер знаходимось з відзначенням ювілею Тараса Шевченка. От всі ювілеї Тараса Григоровича відбулися як посмертні ювілеї. Пам'ятаєте, він помер у 47 років? І перший ювілей це 50-ліття з дня смерті у 1911 році був також надзвичайно консолідуючою силою не тільки українців, а й всіх, хто цінував Шевченків внесок в розвиток світової цивілізації, європейської цивілізації, хто цінував його демократичні погляди. І я вам скажу, що саме 50-річчя з дня смерті Шевченка, а потім уже 100-ліття з дня народження через три роки, дійсно, показали світу, що є українці, бездержавна нація, що є культурна традиція вшановувати своїх попередників і своїх духовних батьків. І от, власне, з перервою в 20-25 років так відбувалося і донедавна.

Хочу сказати, що російська імперія, звісно, старалася при… будь-які прояви культу Тараса Шевченка, але разом з тим, київський геренал-губернатор Драгомиров ходив на шевченківські вечори і вдягав вишиту сорочку. Разом з тим, ви пам’ятаєте, Ленін як використовував заборону шевченківських ювілеїв для того, щоб збурити Російську імперію проти влади. Потім більшовики спробували використати Шевченка у своїх цілях, і в певній мірі їм це вдалося, але хочу сказати, що кожен ювілей завжди був величезною і важливою культурною подією, звісно, політичною і культурною подією для українців.

Проаналізувавши нашу робочу групу туди ввійшли відоміші шевченкознавці, літературознавці, кілька директорів наук і професорів університетів, молоді науковці, відомі дипломати, практики музейної справи, заповідницької справи, тому що цей блок надзвичайно є важливим в шануванні Тараса Шевченка. Звісно це була істина робоча група, яка не претендує у своїх висновках аналітичних і пропозиціях  як далі відзначати ювілеї Шевченка, не претендує на істину в останній інстанції і ми хотіли б, щоб ця дискусія в Україні, саме ця дискусія в Україні довкола Шевченка, довкола стану виконання його заповітів, бо ми його справді забронзували і ми Шевченка заформалізували. Ми повторюємо штампи, ми маємо певні ритуали, але насправді Шевченко набагато цікавіша, набагато значиміша і набагато важливіша і актуальніша для українців постать.

З нашої точки зору, що особливості нинішньої ситуації з 200-літтям ювілею Шевченка, виглядають як прагнення офіційних чинників держави максимально формалізувати  процес підготовки та його проведення.

Яка мета, які мотиви влади? Давайте попробуємо проаналізувати. От, на наш погляд, очевидно, це все-таки не допустити загальнонаціональної консолідації суспільства довкола виконання завжди актуальних Шевченкових заповітів. Найголовніший з них – це питання української мови. Пам'ятаєте: "І у їх народ і слово, і у нас народ і слово, а чиє краще – нехай судять люди".

Демократичних засад  побудови держави: "Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде, розкуються незабаром  заковані люди". І суспільних відносин: "Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю". Відстоювання прав людини:  "Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте". Реальної незалежності України: "В своїй хаті своя правда і сила, і воля". Рівноправних міжнародних відносин, прав власності на землю та національні святині, автономія національної церкви та багато інших питань, далеко не абстрактних, які сьогодні виглядають як проблеми сучасного українця і загалом сучасного європейця.

Один із проявів нинішньої офіційної підготовки до відзначення Шевченка – це монополізування права на Тараса Шевченка з метою розвінчання його як найавторитетнішої постаті в українському світі та пониження впливу на свідомість українців.

Надзвичайно низький культурно-мистецький рівень і  політизація загальнодержавних свят та регіональних заходів. До речі, саме цього року це показало, як відзначення Шевченкової річниці, дня народження, а наступного дня – це день смерті, поминальний день, на Черкащині. Пам'ятаєте, повний Інтернет був повідомлень про те, що в Моринцях починали святкувати ледь не зі сходом сонця для того, що, очевидно, не встигли доїхати кияни, галичани і всі інші "зловорожі" елементи (в лапках) і не завадили владі  відзначати день народження Шевченка.

 У Канев люди, які їхали, знаєте стан доріг, так, як приїхати з Івано-Франківщини, скажімо, до Канева і встигнути вранці на відзначення ювілею Шевченка, а потім кілька годин вистояти, бо нагорі проходять, як пояснює міліція, а в міліції  дуже лексикон короткий надзвичайно. Губернатор  сказав, що він там відзначає, а ви тут стійте. Стоять діти, стоять школярі, невмиті, голодні, далеко від туалету, тому що там губернатор відзначає. Тому, власне,     оце…  формулювання як монополізація права наче не виглядає.

Що стосується демонстрації неповаги до спадщини, до пам'яток, пов'язаних з ім'ям Тараса Шевченко. Ми сьогодні не маємо реєстру пам'яток… взагалі реєстру пам'яток в Україні національного значення як такого. Він все формується, формується з огляду на приватизаційні процеси. Але в нас немає і реєстру пам'яток, пов'язаних із Шевченко. Їх досить багато і в Україні, і за межами України. І якщо українці не можуть зберегти тут, в Україні, то за межами України… Ви розумієте, як на нас дивляться казахи. Колись я був в експедиції на Мангишлаку, і мені директор, освічена людина, казах, націоналіст сказав: "Извините, Игорь Дмитриевич, если вам не нужен Шевченко, то… вы понимаете наше отношение к этому".

І, власне, оті два сигнали, які переходять тепер і з  Указу Президента, Постанови Кабінету Міністрів, виступів урядовців про те, що конче необхідно на території національного заповідника, це найвищий ступінь захисту пам'яток, побудувати співоче поле для якогось одного концерту, знаєте, таке монументальне, як вертодром мільйонів за сто, і обов'язково церкву, якої там не було… Я думаю, що це, дійсно, неповага і до міжнародного законодавства по охороні пам'яток, і до вітчизняного, і взагалі до традиції української.

Ви знаєте, що я от хочу прочитати, буквально, сьогодні ще переглядав щоденник видатного українського літературознавця, державного діяча, він був заступником Грушевського у Центральній Раді, академіка Сергія Єфремова, який останнім записом у своєму щоденнику пише: "Несподівано для себе їздив на шевченківу могилу, сьогодні вернувся. Чудова подорож пароплавом, але про могилу  бодай не казати! «Недоуми занапастили Божий рай». Новий готель – це срам один ……………… А приссалось до нього сила людей, яким до Шевченка байдуже. Бруд, неохайність, недбалість та формалізм.

Міліція і першим ділом паспорта вимагають. Перевертаються десь певно кістки Кобзареві в могилі, на таку наругу дивлячись." Душа  Єфремова заглянула на 80 років наперед і побачила, те, що ми спостерігали буквально нещодавно.

Або, скажімо, 17 лютого 1924 року він пише: "Знову бачив, малюнки теперішньої Шевченкової могили – страхіття. Наробили галасу і забули, запаскудили святе місце. Тепер думка знову поправляти громадськими заходами. Многостраждальна Шевченкова могила, як вона відбиває на собі історію України".

От я йшов сюди і мені канівська делегація передала записку, щоб ми не забули до ювілею Шевченка змінити щойно встановлену експозицію в Каневі. Тому що вона не є шевченківською і експозиція музейна вона не є шевченківська, але я не буду акцентувати власне тільки на Каневі, оскільки ми говоримо сьогодні значно ширше, але просто так склалося, що власне, Канів є дуже показовим в цьому плані об'єктом.

Це також і недоступність літературно-мистецької спадщини, знаєте на 22-му році незалежності України говорити про те, що літературна спадщина Шевченка є недоступна, здається єрессю і непрофесійним підходом, правда? Ми маємо національні музеї і заповідники, ми маємо експозицію в багатьох інших музеях, ми маємо інститут літератури імені Тараса Шевченка, ми маємо ще кілька інших інститутів в складі Національної академії наук, але зверніть увагу самі за останні 5-7 років не вийшло жодного тому повне зібрання творів Тараса Шевченка. Звісно, нове керівництво міністерство стверджує про те, що буде зроблено, очевидно буде зроблено, але тираж 7 тисяч. Я плачу дуже великі гроші, купіть мені, будь ласка хоч один із томів повного зібрання творів Тараса Шевченка чи Шевченківську енциклопедію. Вийдіть сьогодні купіть, народний депутат, пане міністр, будь хто, а не продаються. Друкуються повні зібрання Шевченка, але не продається. Такий цікавий єзуїтський підхід, перепрошую, єзуїти багато зробили доброго для поширення науки в Україні і 7 тисяч на 47 мільйонів населення.

Коментарі, очевидно, тут зайві. Також, власне, не вистачає перекладів. Один із пунктів, це таке, справді безконтрольне і цинічне використання бюджетних ресурсів в інтересах збагачення певних осіб під прикриттям начебто підготовки до ювілею Шевченка. Ну, хто був в Каневі, сам бачив, коментувати не буду. І вертодром за 100 мільйонів, і багато інших, інших питань. Це не має ніякого відношення, і про це писав майже 100 років тому Єфремов.

От, власне… ну, і потім досить такий цікавий підхід щодо викривлення шевченкових, справді, поглядів, пристосування їх до політичної мети. Я знаю, що, от, власне, і це прослідковується, до речі, в документах.

От скажімо, в постанові Кабінету Міністрів з приводу міжнародного відзначення ювілею Тараса Шевченка, зокрема перераховуються держави, так, знаєте… справді Російська Федерація, Казахстан, Польща, Литва. А чому саме ці держави? З чим це зв'язано? Я пробував собі осягнути. Якщо це ті міста, де був Тарас Шевченко, Шевченко в Польщі не був. Він був в Білорусі, якої чомусь немає, він був в Узбекистані також, якого чомусь немає в цьому. От, власне, такий безсистемний якийсь абсолютно ненауковий підхід. Хоча у постанові Кабінету Міністрів має бути науковий також підхід.

Очевидно, є питання, власне, не зайве, це питання "русского мира". Але з іншої сторони, якщо є домовленість між президентами Російської Федерації і України, а у Російській Федерації зберігається величезна культурна спадщина, пов'язана з Тарасом Шевченком. Там не так багато безпосередньо його творів чи документів, з ним зв'язаних, але є його коло.

Я б дуже хотів би насправді побачити виставку, скажімо, творів Карла Брюллова із кращих музеїв Петербурга і Москви. А чому б і ні? Учитель Тараса Шевченка. Чому не побачити твори Федора Толстого – віце-президента Академії мистецтв, який багато прилучився до визволення Шевченка із кріпацтва? Чому б і ні. Але мова про те абсолютно не йде.

От, власне, такий підхід, крім того, що от, знаєте, що от вкладають прем'єр-міністру такі слова: "А Шевченко писал ведь на русском языке". Так мы знаем,  що він писав. По-перше, він польською володів, він французькою писав, … про це не знає також. Але писав, тому що заборонено було взагалі писати, тут немає про що навіть говорити. Але такі викривлені речі, які в принципі заважають нам справді віднестися до відзначення ювілею духовного батька, до такої політичної якоїсь, крайньої постаті, де треба ламати списи.

От власне що нам слід очікувати далі? От в аналізі В'ячеслав Анатолійович говорив про "Співоче поле". Я думаю, що дійсно аргументів там не може бути жодного, що воно там має бути. Можна події, так звані фашистські мітинги і антифашистські мітинги показали, як швидко монтується сцена для якогось заходу, так само демонтується ця схема, нічого будувати там не потрібно. Тим більше, що взагалі на території заповідника нічого не будується, крім відновлення пам'яток, які там були. А Єфремов знову нас застерігає в тому, що не дай боже перетворити Шевченкову могилу в парк відпочинку і культури. А воно до того насправді йде з усієї інфраструктури, тому, що я бачу у черкаських документах адміністрації будівництво готелю на території заповідника. Кому і навіщо? В Каневі є готелі. Будівництво ресторанів, довкола які мають обсісти. А ресторан, ви знаєте, що він не на школярів розрахований і навіть не на студентів. Ресторан розрахований не на денну роботу, а тоді коли горілка, тоді, коли ніч, коли гульба йде на могилі, знаєте. От власне, даруйте за особливе моє таке загострення, але знаєте, хочу нагадати, що ми почали цю розмову не 15 років тому.

До речі, Постанова Кабінету Міністрів перша до 200-ліття з народження Тараса Шевченка була видана Валерієм Пустовойтенком, прем'єр-міністром у 1999 році, дуже конкретна, дуже цікава. І я просто знімаю капелюха перед ним, він передбачив, що ми і в 13-му році будемо розглядати ті питання, які він підняв, він навіть термін їм дав, це повне видання творів Тараса Шевченка мав закінчити у 13-у році і багато інших. Але там було конкретно, там захід і сума, і час, і виконавець. Сьогодні чомусь документи виходять, я маю досвід роботи в уряді, і дивуюся, виходять, просто написано захід, виконавець, про кошти мови нема. Про що це говорить? Говорить, що виконавець, власне, має необмежений кредит, не важливо, що він робить, важливо – хто робить цю річ.

Такий пункт, як програма "Шевченківський дім" набив він уже багатьом оскомину. Я не знаю, можливо, хтось в залі знає. Що це таке "Шевченківський дім". Я пробував розібратися, є кілька варіантів того прояву. Ну, але з іншої сторони в Україні сьогодні ніхто не займається ціленаправлено, скажімо, моніторингом всіх шевченківських подій, явищ. От коли встановлюють пам'ятник десь в селі чи в місті, адміністрація не звертається, нема до кого звернутися, зробити аналіз мистецької цінності цього пам'ятника Шевченкові, тому що немає цього центру.

Мені нагадують за регламент уже. От, власне, переклади... хочу нагадати ті сім тисяч, так, до яких ми прагнемо видати твори Шевченка, а от, скажімо, в моїй колекції дома в бібліотеці є збірник творів Шевченка, який вийшов тиражем мільйон. Звучить, правда ж, сім тисяч і мільйон? От я про прогрес.

Питання підбору іноземних мов – також дивне в цій постанові, як для мене. Хоча я думаю, що такі як іспанська, китайська, японська, португальська, японська, італійська, хінді – це мови сьогодні світу. Литовська, при всій повазі, тут немає Рауля Чілачави, але він як посол України в Литві видав для невеликої Литви достатній показник литовської мови, не обов'язково Кабінету Міністрів вказувати, що литовською ми видамо також твори Шевченка, він сам  видав, не звертаючись до держави, знайшов кошти. А от, справді, іспанська мова, де сьогодні в іспаномовних країнах багато українців, італійська мова, португальська – це Бразилія, світова ....., російська мова ... китайська, хінді, от там наші сьогодні інтереси. От Шевченко був провідником завжди, представником України. Він був дипломатом, коли Україна не була..., не мала держави і за життя, і по смерті він такою людиною був. От в Білорусії сім пам'ятників Тарасові Шевченкові.  Вражає, справді, маленька ..... і, до речі, без держави встановлені. Громада ініціювала ці всі речі, робила. У Бразилії в Парані стоїть один з найбільших пам'ятників Тарасу Шевченку в світі. Він таким залишається, це той, хто консолідує, хто представляє всіх нас, українців, не поділених на тих і інших. І знову ж, встановлення одного пам'ятника в Астані - хіба це державний підхід? Ну, громадські встановлюють один пам'ятник мовчки, а тут держава декларує, що до ювілею Шевченка! Аж один пам'ятник ми в світі встановимо, товариство! Ну, мені соромно за таку державу, перепрошую.

Ви знаєте, товариство, нарешті, очевидно, мають бути сформульовані уже і території музеїв і заповідників, бо більшість з них не мають або актів на землі, або тільки урізані, або не мають актів на право власності своїх об'єктів, або на їхній території знаходяться інші об'єкти, навіть не будуються, а просто знаходяться інші об'єкти. От в Каневі це величезна проблема із садибою Михайла Максимовича на лівому березі Дніпра, першого ректора Київського університету. Багато хто з вас вчився в цьому університеті. Він сьогодні підвис на приватному рівні, його не дають заповіднику. Це величезні території на лівому березні Дніпра, так звані охоронні території, які двічі вже, як мінімум, піддавалися за останні 20 років забудові промисловій. Бо немає в Україні більше місця – треба будувати обов'язково великий алюмінієвий завод, чи завод з виробництва блоків для атомних і теплових станцій саме навпроти Шевченкової могили. Отут адміністрація черкаська може прилучитися і допомогти вирішити цю проблему, а не брати на себе права замовника, бо права замовника завжди належали – це національний, наголошую, заповідник, який належить Державному управлінню, а Черкаська обласна адміністрація – це місцевий орган. Не вистачає, перепрошую, ні кваліфікації, не вистачає ні кадрів, тому що за результатами підготовки в 2010 році заступник глави адміністрації в бігах два роки був, а заступник керівника Управління капітального будівництва, після того як Президент новий йому вручив орден за досягнення, також відбивався від кримінальної справи дуже тривалий час. Залишіться, шановні колеги, я прошу, цю справу фахівцям – і буде все гаразд. Тим більше, що, ну, такого ще ніколи не було, щоб архітектори займалися розробкою експозиції. Отут є Анатолій Гайдамака, очевидно, є людина, яка як ніхто знає, яка має величезний авторитет від Порт-Артуру і до Адріатики на нашому материку має великий авторитет як музейний дизайнер. І те, що зробили в Каневі – це справді була образа честі і пам'яті Тараса Шевченка.

Шановне товариство, от, власне, можна було б говорити багато про те, я брав участь у багатьох світових подібних імпрезах. Скажімо, ювілей Моцарта відзначали, був тоді міністром, мав можливість відвідувати Відень. Я входив до Комітету по підготовці ювілею Шопена. Поляки запросили  свого часу. Я бачив як професійно це робиться.

Колись я працював з архівом академіка Петра Тронька, який в 1964 році був заступником голови Комітету по підготовці до ювілею Шевченка академіка Миколи Бажана, і там побачив документи для службового користування.

Кожен із послів Радянського Союзу мав завдання, щомісяця доповідати в центр, у Москву, що він зробив для популяризації діяльності Тараса Шевченка, імені Тараса Шевченка, його творчості в світі. Це від Чилі і до Японії.

Я не знаю, можливо, колеги мені з Міністерства закордонних справ скажуть, що також досягли подібного рівня. Але я недавно звільнився з дипломатичної служби і цього не побачив, не замітив цього.

В принципі соромно нам, маючи такі потенційні можливості, і маючи таку постать, абсолютну постать, немає в жодних із сусідів в Європі та, власне, немає такої яскравої, такої виграшної, з точки зору, презентації духовного світу нації постаті як Тарас Шевченко. І водночас, таке нігілістське, я б  сказав би, відношення.

Я думаю, що насправді, якщо влада не може справитися з цим, очевидно, має це робити громадськість. Найкраще робити разом дійсно. Робити разом. І тому ця  робоча група напрацювала певну підготовку. І ми пропонуємо вам долучитися. Використати, будь ласка. Тут не стоїть питання щодо авторського права. Тут стоїть питання, щоб дійсно пошанувати Шевченка в традиціях української нації, як християнина, як митця світового рівня, як геніального поета, як творця сучасної української нації, як людину, яка хоче хтось чи не хоче, буде ще довго впливати  на стан українців.

Я, щоб не бути  голослівним, от буквально вчора мені прислали лист, відкритий лист, він відкритий, я зачитаю, представників творчих спілок і творчої інтелігенції Черкащини, пану Тулубу і пану Черняку, очільникам краю. Підписаний, зразу скажу ким: це головою обласної Спілки письменників Валентиною Коваленко, це головою обласної Спілки художників Юрієм Міщенком, це головою Спілки народних майстрів Ольгою Мартиновою, це науковцями, професорами Володимиром Поліщуком, Віталієм Масненком, Василем Пахаренком, ще лауреатом Шевченківської премії Василем Захарченком і багатьма іншими, до речі, не закритий цей список. От що вони пишуть, що глибоко стурбовані підготовкою у нашому краї до 200-ліття до Дня народження найвидатнішого краяна, українського генія Тараса Шевченко. Пояснють, чому так виглядає. Беруть до уваги, що "шевченківські", у лапках також, проекти, передусім будівельно-реставраційні ………… плану, про які не знає  громадськість,  залишилося менше року і громадськість не поінформована.

Вперше за кілька десятиліть у  2013 році (я цього не знав, читаю як цитату) не проведено у Черкасах літературно-мистецький вечір до Дня народження і дня пам'яті Шевченка. Ну, можливо, десь краще це було. Можливо, краще це було в Донецьку, чи у Львові, чи у Закарпатті,чи у Сумах? Скажіть! Але в Черкасах не проведено вечори! Що це значить? У мене немає відповіді.

Говорить про те, що в інформаційному просторі Черкащини зовсім не простежується хоч якоїсь системності і плановості у підготовці до ювілею, практично всі пропозиції письменників і науковців були проігноровані, фактично провалено плани книгодрукування у 2012 році. У 2013 році не засідала експертна рада, яка має видавничі проекти розглянути на поточний рік, не засідає Шевченківський Комітет. Я пам'ятаю, я прожив 25 років у Каневі, у різних ролях брав участь у цьому Комітеті, він діяв, він працював! Що це? Амнезія якась? Важко зрозуміти мені.

От, власне, звертаються ці люди, а це знову, тут не політика, це люди, які себе ідентифікують як українці, як науковці, як ті, хто справді зробив ім'я у кожній із своїй професійній  діяльності  і, власне, звертаються за  порадою і за дією, до громади. Даруйте за те, що я, можливо, перебільшив дещо…

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Перебільшили.

 

ЛІХОВИЙ І.Д.  Так, перебільшив, це тому, що ми не маємо іншої  можливості спілкуватись, правда ж? Я думаю, що  могло б зібрати нас і  Міністерство культури, і поговорити на цю тему, могли б зібрати інші чинники державні, і не зовсім державні. Але, якщо ми дійшли вже до  Верховної Ради, то, власне, давайте приділимо цьому увагу. Прошу.

Так, пропозицій конкретних дуже багато, вони в вашій папці є.

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Почекайте, вони є в проекті рішень.

 

ЛІХОВИЙ І.Д.  Якщо важко комусь, там дрібно надруковано, я можу зачитати, але кожен з вас має почитати.  Ну, насамперед, я скажу блоками, якщо дозволите, вже … Не варто?

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Ігор Дмитрович, там спеціально роздано для тих, хто  хоче прочитати, ви прочитаєте там  конкретні   пропозиції…

 

ЛІХОВИЙ І.Д.  Ми так і зробили, до того,  і надіючись…

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  І  будемо  висловлюватись, і обмінюватись думками.

 

ЛІХОВИЙ І.Д.  …і надіючись, що, шановні колеги, ви сьогодні  можете доповнити, і пізніше добавити. Але краще, не відкладаючи цих пропозицій. Головне, як кажуть лікарі, не зробити шкоди, і гідно відзначити, щоб нам не було соромно. Бо це таки Шевченко, знову, це ж не хтось інший. Дякую. (Оплески)

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую.

 

ЛІХОВИЙ І.Д.   Якщо, можливо, когось зачепив я, відповідь в мене  на ваші запитання.

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Та не зачепили. Буде видно, якщо зачепили, то вони скажуть, а якщо не зачепили, то не скажуть.

І взагалі,  шановні колеги, тут список запрошених є, які прибули, це суцільно люди дуже відомі, і майже класичні. Тому, нікого ми обмежувати  в регламенті не можемо,  але якось треба займатися само стримуванням,  тим більше, що о 16-й починається сесія. Я то залишусь всупереч дисципліні  фракційній, а от всім залишитись буде складно депутатам. Жулинський, Стус Дмитро Васильович, Ратушний, Мовчан, Губерський Леонід Васильович, Панченко Володимир Євгенович,  Онищенко, Вилегжаніна, Шевчук Валерій прийшов, Гайдамака, Іллєнко, Драч Іван Федорович, ну, всі є. Я не всіх прочитав, депутати з інших  фракцій, пані Ганна Герман є від Партії регіонів, тобто всі зголосилися  до виступу. Тому давайте я буду надавати, а ви… А, Іван Заєць, Павло Мовчан…

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Ні, ну забути Зайця, це…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Надамо, але напишіть все одно, бо я тут можу забути, тут багато всяких прізвищ.

Шановні колеги, якщо немає заперечень, я пану Євгену Сверстюку надам слово як людині, яка є визнаним моральним авторитетом нашої нації, нашого народу. Значить, потім – професор Панченко як людина, яка має тут цілу низку пропозицій. І потім уже в порядку надходження і оголошення будемо надавати слово. Зголошуйтесь, будь ласка.

 

СВЕРСТЮК Є.О. Шановне товариство! Я дуже боюся ювілеїв і дуже боюся ювілейного ювілею. І боюся, що нічого не зміниться від того, що буде 200-річчя, мало що зміниться. Ну, але від нас залежить щось, що треба було змінити.

Часом мені ставлять питання журналісти і школярі: "Чому у нас так глухо звучить ім'я Шевченка? Чому немає реакції такої живої, яка була колись? Як змінити Шевченка, щоб він став для нас ближчим?" І думаючи над цим, я можу відповісти: "Не треба змінювати Шевченка, треба самому змінитися. І в тому вся проблема".

Шевченко писав для людей великої любові, для людей одержимих любов'ю. Для людей теплих Шевченко ніколи не звучав. Вже краще холодний. І я не знаю, чи заборона вшанування, чи надмірне вшанування – що краще. Ну, нам загрожує словесне надмірне вшанування.

І якось треба було подумати над тим, щоб активізувати те живе, що у нас є. Щоб було справді якесь пожвавлення, щоб було якесь відкриття імені. Наприклад, я кілька разів відмовлявся читати вірші Шевченка на магнітофон, на запис. Не треба записувати читання людей мого віку. Треба записувати читання людей, "як тая мати молодая з своїм дитяточком малим". І щоб та "мати молодая" і "своє дитяточко" вчила. І щоб звідси починалася любов до Шевченка.

Як це робити. Треба залучати до таких акцій, які хоч трошки будуть фінансовані, молодь. Особливо молодь. Талановитих учителів, талановитих людей. Без талановитих людей ми будемо мати повторення того, що всі знають.

Я боюся, також, ну, надмірного, надмірних зусиль адміністративних. Ну, навіть на рівні академічних установ. Ну, може, не треба, щоб гора родила мишу. А було б бажано, щоб все ж таки видали "Єфремовські щоденники", том і листування. Щоб перевидали ці два томи, які Єфремов встиг видати перед своїм арештом. Про це говорять. Дехто зауважує, що дещо застаріло. Я читаю, наприклад, із задоволенням. І те, що я знаю про Шевченка, я головним чином взяв з приміток до тих єфремовських томів, а не з наших так званих академічних видань.

Я думаю, кожен повинен займатися своїм, талановитий вчитель повинен знаходити тих, які доносять слово Шевченка на ширшу публіку. Треба, щоб громадськість, широка громадськість, підіймала ім'я і дух Шевченка в народі. І тільки таке піднімання широкої громадськості за допомогою активних і ініціативних людей може щось зробити.

Я уявляю собі, як в 60-ті роки все кипіло навколо парку Шевченка 21 травня, от такий день, як сьогодні. І кожен студент  думав, підеш туди, назвуть дурнем і виключать, не підеш до пам’ятника Шевченка, назвуть боягузом. Перед кожним була проблема і це все жило в середовищі студентському, молодому, нині мухи там мруть і буде тихо, а завтра ще тихіше.

Я думаю, що нам бракує чогось дуже елементарного при вшануванні ювілею. От я дивлюся на литовські деякі видання про Литву, про їхніх видатних людей, написано добре перекладено англійською мовою, гарно видано, на доброму рівні, іноземець може прочитати, може ознайомитися. У  нас бракує таких елементарно грамотних, талановитих популярних речей для туристів, для іноземців. Спершу українській мові, а там вже на якій мові хто здатний буде перекласти.

І, нарешті, я хотів сказати якісь елементарні речі, кожний повинен зайнятися своїм, що він може. Не треба, скажімо, чекати, що в Москві буде вшанування Шевченка паралельно з вшануванням в Києві. Я думаю, там будуть займатися перевооруженієм. І якщо вони зуміють організувати святкування Лермонтова до 200-річчя, то слава Богу.

Я думаю, що наш міністр освіти, хай їсть уху чи утіний суп, і не займається Шевченком. От, я думаю, що навіть Азаров хай не займається, хай просто дивується, що Шевченко писав російською мовою.

І кожний хай підіймає те, що він може підняти. Я дуже покладаюся на те, що підійметься якийсь молодий, живий, талановитий елемент в народі і що не буде просто вшанування, а буде вшанування себе самих. Ми повинні піднятися до ювілею Шевченка. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, професор Панченко.

 

ПАНЧЕНКО В.Є. Шановні колеги, я буду старатися дуже і обіцяю вкластися в 5 хвилин, і інших також закликаю, хто далі буде виступати, дотримуватися максимально стислого  регламенту для того, щоб вислухали ми якомога більше думок.

Найперше. Я хочу нагадати, що основні документи державні, які стосуються відзначення 200-річчя Шевченка, були прийняті в березні-квітні 2011 року. Пішов другий рік. Чи відчувається в Україні атмосфера наближення ювілею? Ні. Звичайно, не відчувається.

 І одним із пунктів, який проходить рефреном в цих державних документах, це є пункт про широке висвітлення  підготовки. Є широке висвітлення підготовки з боку  державних чинників, Координаційної ради, яку очолює Президент, державний оргКомітет кабмінівський, урядовий, який очолює Прем'єр-міністр, немає. Оце, я думаю, проблема номер один: немає інформації, не відчувається, що наближається, вже менше року залишилося, такий великий ювілей. Немає візуальної інформації. Я багато їжджу по Україні. Єдиний щит рекламний, на якому є натяк про 200-річчя від дня народження Шевченка, бачив у Городищі Черкаської області, і то, він стосується не стільки Тараса Шевченка, скільки Семена Гулака-Артемовського. Немає такої інформації. Це я апелюю зараз до Координаційної раді, і до урядового оргКомітету передусім.

Друге: з приводу прозорості. Я не знайшов відповіді на запитання, скільки коштуватиме відзначення Шевченкового ювілею, нічого про кошторис не сказано в жодному документі, жодного слова. Всі прекрасно знають, що ювілей кожен – це чудова нагода для відмивання грошей, і така загроза є однією із трьох реальних загроз, які зависають над відзначенням ювілею Шевченка. Потрібна прозорість, потрібно сказати, що по чому, потрібно, щоб суспільство все це знало, розуміло, щоб бачило мотивацію і доцільність кожного із тих пунктів.

Тепер, можливо, про найголовніше. Я хотів би також привернути загальну увагу до того документа, який підготовлений сьогодні як проект для нашого схвалення. Він цікавий, він розумний, він увібрав багато пропозицій, які йшли з різних каналів громадськості. Там є багато таких пунктів, які виглядають цілком конкретно і реалістично. Про все немає сенсу говорити, бо у вас все це є на руках, але кілька акцентів хочу зробити.

Ну, наприклад, там сказано про необхідність облаштувати сучасні, модерні фондосховища, зокрема йдеться про Відділ рукопису Інституту літератури імені Шевченка. Це абсолютно невідкладна проблема. Я там працюю як науковець досить часто, в тому числі і взимку. Микола Григорович також знає, що там температура взимку 8-11 градусів, тобто це небезпечно не тільки для співробітників і для науковців, які працюють, це небезпечно для документів, це не витримує жодних критеріїв, жодних показників допустимих. Це потрібно зробити, це дуже важливо. Такий пункт є. Інтернет-портал під назвою "Тарас Шевченко", в якому б постійно викладалася цікава, важлива загальносуспільна і не тільки загальнонаціональна, а й ширша, - для міжнародної спільноти інформація. В тому числі документи шевченківські, архівні документи.

Третій акцент є в цьому документі. Він стосується різноманітної інформації, зокрема, візуальної, – в метро. Має бути Шевченкове слово, поезія. Має бути, може бути на лайт-бордах Шевченків живопис. Це не складно і не дорого. Тільки це треба зробити. Цього поки що немає.

До того, що є, я додам зараз ще дві свої пропозиції, які хотілося б бачити в тому документі, який ми сьогодні будемо приймати. От, всі знають про шевченкову мрію останніх років життя. Він хотів збудувати хату на Канівській горі, на горі біля Канева, і поселитися, і жити там. Ця мрія не здійснилася з відомих причин. Його затримав поліцейський пристав Василь Табачников і тримав у Мошнах під домашнім арештом кілька днів. Відома історія.

Але, Шевченко підготував навіть проектну документацію. Моя пропозиція. Давайте реалізуємо цю шевченкову мрію. Це не так дорого коштує, збудувати там, де він хотів, шевченкову хату. Я переконаний, що це буде родзинка шевченківського заповідника. Всі захочуть побачити цю хату і побувати в ній. Здійснену, зроблено, збудовану за шевченковим проектом.

В проекті документу є пункт про Прохорівку. Правильний пункт, щоб включити цю територію до складу Національного заповідника шевченківського. Поки що там в санаторії знаходиться, знаходились до останнього часу, коли я там був, принаймні. Там також був будинок Максимовича. Там Шевченка позбавили його мрії, там його арештували. На території саду Максимовича. Будинок згорів в 70-ті роки. Дерев'яний, скромний достатньо будинок. Його теж варто відновити і включити до складу заповідника.

Третя пропозиція, якої немає. Там багато є апелювань до служб, пов'язаних з автотранспортом в зв'язку з інформацією. А я додам до цього ще й дороги в шевченківських місцях, вони страшні.

Отут є представники Черкаської обласної державної адміністрації. Я думаю, що вам відоме таке місто як Сміла. Воно теж шевченківське. Спробуйте заїхати в Смілу з боку Києва або з боку Кіровограда. Ви будете почувати себе, як на танкодромі. Тому що це ніщо інше, як таке, ну, величезне співоче поле, на якому дух перехоплює і не вистачає слів. В Смілу заїхати неможливо. Як ми, що ми можемо говорити про повагу до Шевченка, якщо неможливо проїхати по деяких шевченківських місцях. Голова обласної адміністрації Тулуб це ж знає. Він хоче відновити Кирило-Мефодіївське братство,  5 квітня 2011 року це говорив. Таємне товариство відтворити, я не уявляю як це можна. Але краще б не таємне товариство він відтворював, а дорогу до Сміли збудував.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Там кошторис – головне…

 

ПАНЧЕНКО В.Є. Нічого, я скажу на чому можна зекономити.

І ще один пункт. Є багато пропозицій щодо музеїв оновлення, модернізації. От є Дмитро Васильович Стус. Я був недавно в національному музеї, не можна під знаком модернізації Шевченка здійснювати профанацію Шевченка. Я маю на увазі, зокрема ту картину яка являє собою пародію на Шевченка, вона називається "Пророк України", а зображений там мулат, схожий на Кіркорова, в позі козака Мамая. Не можна це робити, розумієте. Є ж експерти для цього, і не треба посилатися на якісь кишенькові наукові ради. Треба порадитися, подумати, що з цього приводу інші кажуть. Це важливо. Ми не повинні профанувати Шевченка в своєму такому начебто благородному пориві, відірвати його від староосвідчини і модернізувати його.

І на завершення кілька сумнівних пунктів, які є в державних документах. Пункт перший, його вже згадував Ігор Ліховий, я так і не зміг з'ясувати, що таке програма "Шевченківський дім", ніхто не знає, ніхто. Кажуть, що були якісь благородні наміри, але про сутність цих намірів ніхто нічого сказати до пуття не може, це сумнівний пункт.

Ще більш сумнівним є пункт про "Співоче поле" біля Канівської Тарасової гори, це чистий спосіб відмивання грошей. Не треба  там ніякого "Співочого поля", якщо хочете провести фестиваль, для цього достатньо різних конструкцій, які дозволять провести будь-які фестивалі і не треба затягувати туди ресторацію про що вже також було сказано.

Третій пункт, який викликає у мене не те, що сумнів, а таку двозначну реакцію, - Тарасова церква. Я знаю це давня ідея, це "Просвіти"…. ідея Павла    Мовчана і, мабуть, би було все добре за двома умовами, умова перша, а якщо вона буде Московського патріархату у вас є гарантія, що вона буде…

Почекайте, її ж немає, і ви не знаєте, що буде, одну секундочку, я кажу наперед, тому що ми маємо певний досвід.

І друга умова така, хочу нагадати, якщо вона буде будуватися, громада українська збирала на неї кошти, кошти зависли, вони згоріли частково, треба їх вкласти в той проект, якщо така церква буде будуватися, не забути вкласти ці гроші, щоб люди знали, що вони їх збирали.

І на завершення. Три головні загрози, які є на сьогоднішній день у зв'язку із підготовкою до ювілею Тараса Шевченка. Загроза перша –  невиконання частини програми тих пунктів, які є в державних документах. Я не деталізую, але така загроза є, цілком конкретно. Пункт 2 –  відмивання грошей. Співоче поле, треба подивитися на кошториси, які виділені на логотип навіть, на реекспозиції і таке інше. Там, оскільки нема прозорості, завжди з'являються спокуси. І третє імітація. Тут я цілком підтримую пафос того, що говорив Євген Олександрович. Звичайно, ми повинні пам'ятати, що Шевченко це особлива духовна матерія українська і ми не повинні бути бюрократами, і такими, знаєте, імітаторами всього того, що відбувається з ювілеєм.

Отже, це все означає, що я підтримую також пункт про створення громадської ради при Комітеті з питань духовності і це буде форма контролю за всім тим, як ми відзначаємо, готуємось до ювілею Шевченка. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі, пане Володимире.

Я думаю, що пан академік Микола Жулинський готовий до виступу завжди. А по цій темі то взагалі завжди. Зробіть щось з мікрофоном, батарейка…

 

ЖУЛИНСЬКИЙ М.Г. Шановне товариство, ця розмова потрібна, я абсолютно переконаний в тому, що ми таким чином якоюсь мірою, все ж таки, будемо стимулювати активність і нашої громадськості, і нашої влади у підготовці до того значимого ювілею. Але я хотів би також наголосити спочатку на тому, що сказав Євген Сверстюк, це біда наша не в тому, скільки заходів буде виконана і як помпезно ми його відзначимо. Важливо те, щоб Шевченко дійшов на людей, це є дуже серйозною проблемою. Тому що ми знаємо дуже добре Шевченка, наш народ не знає і не читає.

І ті часи, коли були, вважалося обов’язковим в  кожній хаті і в кожній кімнаті мати портрет Шевченка поряд із іконою, ці вже часи минули, і це треба нам відверто сказати. І найголовніше – це сьогодні дати це слово, донести слово Шевченка, самого Шевченка, до людей. Це непросто зробити. Особливо, зважаючи на сьогоднішні засоби масової інформації, зважаючи на те, хто ж це буде робити і як буде транслюватися це слово і цей образ Шевченка до людей. І, правильно, акцент сьогодні повинен бути зроблений на тому, щоб донести це до учня, до студента, до тих, хто сьогодні вступає, як кажуть, в життя, і повинен, все-таки, жити під знаком Тараса Шевченка.

Тепер щодо різних тут моментів, я не буду багато про що говорити, тому що можна говорити про все, а від цього ситуація не зміниться. Я хочу сказати, що останнім часом досить активно займається сьогодні цією справою, підготовкою до ювілею, Міністерство культури і міністр культури Леонід Михайлович. І все це сьогодні, те, що сьогодні передбачено заходами, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів, воно в принципі сьогодні під контролем.

Я хотів би сказати, що що стосується, наприклад, академічного зібрання творів Шевченка. Можна тут говорити, і зараз в пресі дуже активно: от стільки років минуло, останній сьомий том вийшов тоді-то, а от зараз уже 5 років не виходить. Треба, по-перше, знати ситуацію. Готували мистецьку спадщину… Літературна спадщина видана, підготовлена і все, на жаль, так тиражі такі малі, тому так передбачено Державною програмою фінансування, тиражі дуже малі. Але мистецька спадщина готувалася поважними шевченкознавцями, людьми старшого віку. Люди повмирали, прийшлося залучати нових людей, безперечно, вийшла затримка. Але я хочу сьогодні сказати і я передав сьогодні інформацію міністрові культури, що до липня місяця  8-й, 9-й, 10-й, 11-й том – це мистецька спадщина. Бо 7-й том вийшов, буде передано до видавництва "Наукова думка". 12-й том буде переданий у вересні місяці. Шевченківська енциклопедія - унікальний науковий проект. Таких проектів на  території колишнього Радянського Союзу взагалі не реалізовувалося. Вийшло два томи, це перший і другий том Шевченківської енциклопедії. Кожен том – це майже 100 друкованих аркушів. В липні буде переданий 2, 3, 4-й том і до листопада 5-й і 6-й том до… вже буде готовий до друку.

Ми тут працюємо активно з Національним музеєм Тараса Шевченка і треба сказати, що тут робота хоч і важка, але вона іде нормально. Це ті пункти, які є у заходах, які передбачені, передбачені постановою уряду.

Але я хотів сказати ось про що, одне. Тільки головне, на чому я хочу зупинитися. Це збереження рукописів Тараса Шевченка. Я вам можу сказати, і це докір самому собі, тому що я двічі був в уряді і так я не зміг добитися, хоча це починається з 1994 року, ось розпорядження Президента України Леоніда Кравчука про те, щоб будувати спеціальне сховище для збереження рукописів Шевченка та інших класиків української літератури.

Я не буду називати, скільки було таких указів, постанов, доручень і так дальше, це гора. Це просто дивовижно. Приходить один Президент – дає доручення. Відійшов Президент, другий Президент про це вже забув і не згадує. І так одне за одним. І я знову ж таки скажу вам, скільки ми вже місць вишукували для того, щоб там побудувати. Де тільки їх не шукали, ці місця. І влада київська займалася, і уряд займався.

Нарешті ми знайшли порозуміння, що буде побудований спеціальний шевченківський дім, який на території "Мистецького арсеналу"  за валами. Це Указ Президента України від 6 червня 2006 року про створення  науково-дослідного і культурно-інформаційного центру "Шевченківський дім". Бо там не тільки одні рукописи треба зберігати, там треба  і Інститут літератури імені Шевченка, який є власником, по суті, цих рукописів, там планувалося створити відповідні конференц-зали і виставковий центр, і музей старо... музей української писемності, там мали розмістити Комітет, Шевченківський Комітет і ряд інших. На сьогоднішній день як те... все розробили і проектну кошторисну документацію готові розробити, попросили в уряду один мільйон 800 тисяч гривень і так, і уряд цього не виділив.

Так от, що я хочу сказати, шановні колеги. Якщо ми не можемо для Шевченка побудувати уже такий дім, де можна було би зберігати рукописи і досліджувати, то про що ми сьогодні можемо говорити? І це вина не тільки цієї влади, це всіх влад незалежної України, всіх. 

І тепер про "Шевченківський дім". Володимир Євгенович правильно сказав, що це за така програма? Було засідання гуманітарної ради, мене запросили на це засідання, я виступав. Сидить Президент України Віктор Янукович, я говорю про будівництво науково-дослідного, культурно-інформаційного центру "Шевченківський дім", розповідаю, що це повинно бути своєрідний  центр, від якого потім будуть відгалуження по цілому світу, будуть створюватися "Шевченківські доми" як культурно-інформаційні центри  України, які будуть давати інформацію по світу, чим живе Україна і передусім іменем Шевченка. Готують додаткові заходи, тобто Указ Президента про додаткові заходи і замість того, щоб записати про те ж, про що я говорив і що Президент кивав головою і схвально підтримував, переробляють. І я знаю, хто це зробив. Переробляють і ...програму і називають цю програму "Шевченківський дім". Що за програма? Чому це зникло? Я пишу листа Президенту і одного листа, другого листа – ніякої відповіді і нічого не змінюється.

Так от я хотів сказати, що у цих заходах які сьогодні ми розглядаємо, тобто в рішенні Комітету з питань культури і духовності, я вважаю, що так не можна записувати, а треба чітко записати, маю на увазі, тут добре, ідея правильна – створення належних умов для збереження оригіналів Шевченківських творів, документів. Будівництва сучасних фондосховищ.

Треба записати: про створення науково-дослідного і культурно-інформаційного центру "Шевченківський дім". Тому що це є указ Президента. Його ніхто не відміняв. Є доручення і в цих же заходах, які були схвалені Кабінетом Міністрів, там також написано про "Шевченківський дім", там написано: культурно-інформаційний центр. Тому я просив би внести ці зміни.

Ну, і наостанок. Я хочу сказати, що все, що сьогодні готується, маю на увазі, і повне зібрання творів Шевченка в 12 томах, і Шевченківська енциклопедія, шановні колеги,  це дуже тяжка, непроста робота. Все звіряється за рукописами. Літературна спадщина звірена за кожною буквою Тараса Шевченка. І через те треба сказати, що таку роботу не так просто і не так легко зробити.

А тим більше, якщо говорити про мистецьку спадщину Тараса Шевченка, яка зберігається в основному в Національному музеї Тараса Шевченка. Це ж майже 836, здається, творів. Це ж колосально велика  спадщина, яка сьогодні нам ще раз і ще раз говорить, що Шевченкове крило літературне, ми так більш-менш, як кажуть, знаємо, популяризуємо. А мистецьку спадщину унікального художника європейського рівня ми по суті не даємо уявлення нашому не тільки тут, як кажуть, поза межами рідної землі, але й в Україні.

Я хотів би підтримати, не буду детально зупинятися на цих всіх інших заходах. Загалом ця позиція дуже добра Комітету, коли зроблено основний акцент на збереження меморіальних місць і на популяризацію творчості Тараса Шевченка. Щиро бажаю, щоб це було враховано. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Микола Григорович.

У нас тут, можна сказати, тисячі виступаючих. І якщо,  умовно висловлюючись. Значить, у нас  так концентруються вже питання ті, що до місцевої влади, ті що до музейників, я думаю, потроху їм давати слово. Правда, від місцевої влади, у нас  же ж глава  адміністрації дуже  зайнятий, тому  він прибути не може. Значить, будемо йому через Верховну Раду  передавати всі пропозиції, прямо через трибуну.

Виступите, звичайно, виступите. Але мова йде про те, що глави обласної  адміністрації немає. Уряд є, міністри є, а глави обласної адміністрації  немає.   Ми що, проводимо щодня слухання  Комітетські? Так що  ми з ним будемо спілкуватись через  Верховну Раду, через прямий ефір, щоб вся країна чула. 

Якщо пан Дмитро готовий зараз,  ми би хотіли, бо по експозиції. Потім ми також надамо  слово, обов'язково директору Канівського музею Коломійцю, плюс депутати ті, що  на 16-ту на сесію також зголосилися, пан Володимир Яворівський, пан Олесь Доній. Ну, я так розумію, всі депутати.   Плюс, у мене список  величезний кількості людей, перед якими мені вже незручно. Починаючи від Володимира Станіславовича Огризка.  Плюс сидить ректор університету Шевченка, я не знаю, Леонід Васильович, ви планували сказати слово?  Бо багато  заходів у вас планується.

Тому, давайте зараз, якщо   немає заперечень, в межах, звичайно. Дмитро Стус, потім – Леонід Васильович, потім – колеги  депутати, потім – Володимир Огризко і підемо далі.

 

_______________.  Можна ще буде про …… кінематографу.

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Можна, звичайно, можна.

 

СТУС Д.В.   Шановні колеги, шановне товариство, кілька слів, які хочу сказати. Оце, що тут говорилося, правильно, але завжди  є проблема втілення. Коли я 20 років робив у Василя Стуса, я робив це без допомоги держави і, часом,  держава  навіть трошки заважала. Зараз я став директором музею і бачу  з іншого  боку багато зовсім інших ситуацій, працюю тут півтора року, і теж причетний до  програми "Шевченківський дім", хоча вона мала іншу назву, яку я робив. Зараз це, швидше можна назвати   портал "Тарас Шевченко", бо ідея була повернути  Шевченка всім людям. Але не можна так от брати і все пересмикувати. Знову ж, назва "Шевченківський дім" не мною дана. Але ідея була сконцентрувати всю українську класику.

Скажіть мені, будь ласка, ну, невже ми всі, чесно дивлячись один на одного, не розуміємо, що Україна – єдина країна Європи, яка не видала свою  класику? Умовно кажучи, будь-який мешканець Росії, живучи в Австралії, може через Інтернет дати  національне виховання своїй дитині, а мешканець України, який не живе у Львові чи Києві, не може цього зробити, бо не може купити книжку.

Тому коли готувалися до ювілею Шевченко, от моя ідея була: Шевченко, шевченкознавство, бібліографія – повністю розмістити в Інтернеті, з усіма турами, з усіма, якими можливими, різними поглядами. Бо я не можу погодитися з шановним професором Панченком, який вважає, що національний погляд на Шевченко – це єдино правильно, а художник Прокопенко поганий. Я не дозволяю собі називати кишеньковою наукову раду Київо-Могилянської академії, це як мінімум не коректно. Для цього треба якісь конкретні підстави. Я не хочу навіть зараз казати свою думку щодо тієї роботи.

 

_______________.  (Не чути)

 

СТУС Д.В.  Ну, ви маєте право. Я готовий відповідати за рішення своєї наглядової ради і своєї… вченої ради і його підтримувати. Але що це мені дало, я вам скажу. Це мені дало у 2-2,5 разі збільшення кількості відвідувачів музею, дало присутність в інформаційному просторі. Більше того, це була спроба показати інший погляд на Тараса Шевченка.

Зараз ця експозиція змінилася, цієї роботи вже нема. Зараз виставлені…

 

_______________. (Не чути)

 

СТУС Д.В.   Ще раз? Я за різні погляди. Різні погляди, і на цьому буду наполягати. От.

Скажу ще одне. Що сьогодні зроблено? Спільно з Малою академією наук ми робимо портал "Тарас Шевченко". Поки що, звичайно, державне  фінансування, можна сказати, майже відсутнє, починаємо працювати з грантами.

Яка виникає проблема? Проблема знову ж таки технічна значною мірою. Я наведу один приклад, подаємо грантову програму – виграємо. В тому числі на комп’ютери, на програмне забезпечення на оцифровку. Коли  гроші потрапляють, я зробив помилку, я ще не досвідчений директор, і взяв це на спец рахунок. І я відразу не можу купити сучасні …….. тому що це кимось закладено і вважається, що це предмет розкоші. І в результаті я змушений купувати дорожчі і гірші як би комп’ютери старого типу. Це ж не проблема музею, таких неоковирностей насправді є багато.

З того, що ми ще зробили, про що. От знову,  та ж сама недолуга наукова рада  розробила першу, ніколи  такої не було, бібліографію спільно з Інститутом нацпам'яті. Працювали 3,5 місяці, он сидить Надія Іванівна. І повністю… Крім діаспори ми не мали цього доступу, фактично за 4 місяці. Зараз книжка готується до друку, вона буде.

Розроблена нами за останні півтора року екскурсія-гра, коли діти приходять, слухаючи екскурсію, а потім діляться на команди і конкурують, хто краще сприйняв і складають пазли. Зараз це складає 60 відсотків всіх відвідин,  всіх замовлених екскурсій музеїв. Зараз розробляється така сама гра, пов’язана з географією, в тому самому музеї.

А експозиції, про експозицію скажу. Ідея полягає в тому, що не можна зробити одну експозицію, яка буде стояти  роками. Бо люди на неї перестають ходити, це правда, і з цією правдою важко сперечатися. Ми хочемо по можливості, якщо буде найменша можливість, зробити експозицію по життю сталою і експозицію 5-6 залів зробити змінними, щоб максимально задіювати фонди. Щоб максимально показувати людям оригінали Шевченка.

Яка в цьому є проблема? За роки незалежності фактично приміщення музею приведено майже до катастрофічного стану. Зараз, от ніби було вчора  чи позавчора засідання Кабінету Міністрів, ніби вирішено, і є таке рішення, я знаю, мені пан міністр говорив, що ніби ми все це вирішимо. Але це проблема не тільки музею Шевченка. Це проблеми всіх музеїв. Це відсутність вентиляції, відсутність можливості працювати інтерактивно. Це ми всі якось до того причетні,і ми всі цього не бачили.

І мені дуже б хотілося, і чого я очікую від Шевченка і від цього року, щоб, напрацювавши якісь технології і технологеми з Шевченком, зробити Шевченком точку виходу України у світ. Бо в нас проблема з усією класикою, якої на знають. Якщо ми вирішимо цю проблему, якщо от Шевченко стане цим паровозом, а він може стати, в першу чергу, як художник, бо це не треба перекладати, перекладацтвом ніхто не займався, тоді ми всі виграємо. Якщо нам не вдасться це зробити, я особисто буду вважати, що це невдача. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Дмитре.

 Колеги, в кого по експозиції будуть свої бачення, пропозиції, то виступайте, для цього і слухання.

Зараз – ректор київського університету Губерський Леонід Васильович. Будь ласка.

 

_______________.  Я пару слів, поки Леонід Васильович іде. Тут директор музею називав засідання уряду. Хочу проінформувати, вчора уряд прийняв рішення про зміни в одній субвенції місту Києву і Національному музею Шевченка виділено 27,2 мільйона гривень на ремонтно-реставраційні і інші там роботи.

Завтра планується засідання бюджетного Комітету. Я сьогодні, буквально одержавши гарячий з підписом, печаткою, всім іншим, що положено в Кабінеті Міністрів, копію урядового рішення вчорашнього, сьогодні вже його доправив до бюджетного Комітету і плануємо, що завтра поза чергою попаде в порядок денний і буде проголосовано. Це необхідна річ і далі вже Мінфін, там простіше.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Леонід Васильович, прошу. Підготуватися Огризку Володимиру Станіславовичу.

 

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В. Шановний В'ячеслав Анатолійович! Шановні учасники засідання!  Насамперед дозвольте подякувати за можливість взяти участь в такій серйозній нараді і не підкреслюючи ще раз не повторюючи те, що сказано про значення того про що ми сьогодні говоримо. Знаючи, що регламент у нас дуже такий чітко змонтований і багато ще бажаючих виступити я буквально кілька слів.

По-перше, про відзначення 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка дуже багато було сказано і ми в університеті розуміємо ту величезну відповідальність, яка покладається на нас не тільки тому, що університет носить ім'я великого Тараса, а тому що це є важливим елементом навчання, виховання нашого студентства і сьогодні про це дуже переконливо було сказано, що насамперед цей ювілей треба використати повною мірою для роботи з нашою молоддю.

Кілька слів, буквально, що в університеті робиться. У нас є спеціально розроблений план заходів, я його вручив і В'ячеславу Анатолійовичу і передам в Комітет. План заходів об’єднує чотири розділи пов’язані із організаційними заходами з видавничою діяльністю і з культурно-масовими заходами. І спеціальний розділ, робота органів студентського самоврядування, спрямована саме на підготовку відзначення цього ювілею. Ми цьому придаємо дуже велике значення. Маючи такий потужний потенціал в університеті, не лише цей Інститут філології,  як дехто  вважає, там у них філологи вони все  зроблять, ми залучаємо всі факультети: природничі, і гуманітарні.

До речі, для того, щоб виконати ці заходи ми, на щастя, обходимося власними силами, використовуємо всі наявні наші можливості, книговидавнича справа в тому числі. Якщо говорити, аналізувати про те, що в цих заходах ми вже певну частину виконали, хоча попереду ще є трохи часу. Працюємо в контакті з Інститутом літератури імені Шевченка, Микола Григорович, шановний виступав тут. Національним музеєм Шевченка ми кілька заходів спільно провели в тому числі і видавнича діяльність, вони провели цілий  ряд конференцій, маємо намір виходити і на зарубіжжя, на наші всі університети зарубіжні, а їх у нас 120 лише на умовах угод, а не просто спілкування науковців і таке інше,  залучати маємо намір і їх сюди. Ціла  система заходів. Маємо на меті, говорили тут за Кирило-Мефодіївське братство. Значить ми спланували, нещодавно був у нас Іван Федорович Драч, ми з ним спільно теж працюємо у вирішенні цілого ряду питань. ви вирішили, що ми на базі музею університету, який досить потужний, робимо цілий поверх експозицію, присвячену саме Кирило-Мефодіївському братству. Але…, адже ядро братства складали викладачі, студенти університету, в тому числі і Тарас Григорович був, і Білозірський, і всі інші, і Костомаров, І Куліш – це всі були студенти, викладачі університету, і вони всі причетні до цього.

Ми підняли дуже велику кількість спеціальних джерел історичних з архівів і зараз створюємо таку, вже створили колектив солідних професорів-істориків і філологів, і для цієї експозиції робимо дуже потужний такий матеріал, який би висвітлював це. І плануємо навіть на одній із колон центральних поруч із барельєфом Шевченка велику зробити меморіальну дошку, яка присвячена саме тому, що в цьому будинку, в цьому університеті працювало це Кирило-Мефодіївське братство. Отака наша мета ……… цього.

Ну, і цілий ряд інших заходів, які пов'язані з іменем Шевченка. Це і місця шевченківські. Згадувалася могила Максимовича. І ця його садиба. Були ми недавно там. Дивилися, звичайно, могилу, ми це слідкуємо, приводимо у порядок. Воно невідомо вже, згадувалося, чиє  воно там, були санаторії колись, чиє воно зараз? Хотіли ми його, хотіли нам його передати. Подивилися, що… але там треба дійсно теж впорядковувати, бо це все пов'язано з іменем Тараса Шевченка. І цілий ряд інших заходів, які пов'язані з цим.

Так що я думаю, що надзвичайно корисна сьогоднішня зустріч. Вона дає солідний поштовх не просто поговорити про велич Шевченка, а більше поговорити, я так це для себе використовую, зосередити увагу на тих конкретних заходах додаткових, які нам ще треба вирішувати.

Стосовно проекту ухвали сьогоднішнього засідання Комітету. Дуже великий матеріал, шановний В'ячеславе Анатолійовичу, дуже багато заходів, дуже корисні. Звичайно, треба все врахувати, що говорили тут шановні колеги. Можливо, все його доповнити і розіслати для використання в роботі. Це дуже потужний матеріал. Дай Бог нам його виконати все це. І кожен, я думаю, кожна організація, кожна структура найде своє місце в цих заходах і робить додаток до того, що вже заплановано, вирішує ті питання, які тут ставляться.  Тут дуже актуальні, дуже важливі завдання. Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі, Леоніде Васильовичу.

 

________________. Не втримаюся. Шановні колеги, в нас у слов'ян не прийнято вчасно говорити "дякую", в тому числі, ну, і при житті вшановувати, там, людей  і так дальше. Так от, відносно планування вшанування Шевченка, на мій погляд, самий найперший в часі, оцей от план, я не знаю, який це вже, може доопрацьований,  самий найперший в часі не начерк, а з розділами, продуманий, детальний, конкретний план взагалі по своєму заходу, я думаю, з усієї України, був зроблений оце Леонідом Васильовичем в Університеті Шевченка ще півроку назад.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, так Університет Шевченка! (Оплески) Недаремно він там працював співробітником археографічної комісії.

Будь ласка, Володимир Станіславович Огризко. Потім – Яворівській, Доній і канівський міський голова, бо йому треба їхати. Потім Бригинець, і потім ще порядку 20 людей.

 

ОГРИЗКО В.С.  Шановний В'ячеславе Анатолійовичу, дорогі колеги, пане міністр, дорогі друзі! Оскільки виступаючих багато, дуже коротко і дуже прагматично. По проекту Рішення, яке запропоноване. Справді гарний проект, де записано багато розумних і важливих речей. Я кілька штрихів стосовно зовнішньополітичних речей, до яких я маю певне, чи мав, певне відношення.

Дивіться, дуже гарні є пункти, які стосуються Міністерства закордонних справ України та інших відомств, хоча, правда, дуже загальні. Ну, от, давайте почитаємо. "Рекомендувати Міністерству закордонних справ та Національній академії наук активізувати працю з науковими центрами українознавства…", і так далі і так далі. Ну, активізують.

Давайте прочитаємо наступний пункт. "Рекомендувати Міністерству закордонних справ України через інформаційно-культурні центри та інші канали забезпечити організацію тематичних виставок, проведення фестивалів, наукових симпозіумів закордоном…" Забезпечать.  І так далі. Тобто пунктів 10 я нарахував, які є по суті правильними, але, як казав Ігор Дмитрович, посилаючись на попередніх прем'єрів, дуже неконкретні. Тому що не відомо хто, коли і як, і за які кошти, головне, буде це все виконувати.

І от, до речі, про  кошти. Ви знаєте, я уважно подивився на цей документ, є всі міністерства, відомства, крім одного – крім Міністерства фінансів. І допоки тут під кожним пунктом не буде написано, що ця програма фінансується належним чином, ці всі заклики залишаться лише закликами, дорогі друзі. Якщо не буде в цьому документі останнього пункту, де буде написано, що Мінфіну забезпечити належне фінансування проанонсованих заходів, це все буде, вибачте на слові, тільки красива, красива паперчина.

Тому, В'ячеслав Анатолійович, я дуже просив би вас, щоб ви як голова Комітету, зробили все можливе для того, щоб ті речі, правильні речі, про які говорили шановні колеги, про які ми  зараз ще будемо говорити, були належним чином профінансовані. Володимир Михайлович зараз сказав, що я – вже перша ластівка. Слава Богу! Адже таких ластівок повинно бути оттут пунктів тридцять, повинно бути тридцять ластівок, що найменше, якщо ми хочемо, щоб з цього щось реально було зроблено.

І, шановні колеги, я просив би, щоб ми в тих пунктах записували речі, які є, справді, ну, реалістичними. Бо от, наприклад, в пункті шостому ідеться в такому імперативі про те, що МЗС і Мінкульт мають забезпечити занесення Шевченківського національного заповідника ........ дніпровських гір до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Я дуже добре, я був головою української національної комісії у справах ЮНЕСКО, добре знаю, як це вона функціонує, як функціонує ЮНЕСКО. Розумієте, для того, щоб внести об'єкт до списку, треба працювати кілька років, треба зробити два, три або чотири от таких от товстезних томи з відповідною документацією, з відповідними пропозиціями. Це  дуже складний і довгий шлях в самому ЮНЕСКО, це не робиться протягом одного чи двох місяців. Тому давайте ми будемо тут дещо корегувати  і робити це точніше.

Так само мені здається, якщо  ми говоримо про ЮНЕСКО, мабуть, можна було, але теж в дуже такому делікатному плані поставити перед МЗС, зокрема, питання про те, щоб воно вивчило можливість, скажімо, прийняття на наступній генеральній конференції ЮНЕСКО, вона буде цього року в листопаді, спеціальної резолюції у зв'язку з ювілеєм нашого Кобзаря. Але не ставити це в імперативі. Бо інакше ми поставимо наших дипломатів в дуже незручне і складне становище.

І найостанніше. Прошу ще раз звернути увагу на фінансування. Без цього наша реальна робота залишиться красивими і, вибачте на слові, балачками. Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимир Станіславович. (Оплески) Як би ще наш Комітет мав право призначати міністра фінансів уряду, ми тоді гарантували виконання всіх рішень. Але будемо боротися, ви праві.

Значить, пан Володимир Яворівський. Потім – Олесь Доній.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Шановні шевченківці, я переконаний, що наше зібрання сьогодні має дуже глибокий сенс у тому, щоби ми зібралися для того, щоб врятувати ювілей Тараса Шевченка, який відбудеться серед багатьох Тарасових ювілеїв за нашого життя.

Справді потрібно врятувати. Тому що,  я переконаний, що якщо ми до цього поставимося байдуже, ми будемо мати холодний, казенний ювілей, як засідання Кабінету Міністрів   під керівництвом Азарова. От щось такого десь штибу.

Через те, я переконаний, що це нам потрібно обов'язково робити. Чому  я так думаю? Та тому що візьміть склад координаційної ради. По-перше, чому координаційна рада? Завжди утворювалася державна комісія, яка мала функцію виконавчого органу на час їхнього, так би мовити, функціонування. Що координувати? А потім у цьому складі, ви ж подивіться, якщо не помиляюся, то 19 міністрів, чиновників і таке інше. І тільки, якщо не помиляюся, Іван Драч, Микола Жулинський, Павло Мовчан, Попович і все, оце і всі представники української інтелігенції. А це все будуть вирішувати міністри і координувати, що потрібно робити. І дуже точно сказав Огризко, а самого головного, може, міністра фінансів тут немає, бо виявляється, що він не потрібен.

Виділили 22 мільйони на ремонт музею. Дмитре, не дуже  тіштеся, бо до самого музею… Скільки?  27, так. Ну, не дуже тіштеся, бо мільйонів 20 до вас дійте, а решта до вас не дійте,  десь по дорозі вони загубляться.

Що я ще хотів сказати. Я підтримую багато тих речей, які тут є, хоча їх можна було поскорочувати. Бо вони формальні. Вони нічого не несуть. Я б, скажімо, для себе особисто виділив, і це варто було би провести на дуже доброму рівні – це все-таки провести  чи олімпіаду, чи конкурс дітей різних груп, молодшої групи, середньої групи і старшої. Від найменшого  села конкурс на читання віршів Тараса Шевченка. Цим ми можемо, так би мовити, привернути увагу до Шевченка наймолодших, найцікавіших і потім   провести фінал,  скажімо в Києві.  Обов'язково це транслювати на   радіо і на телебачення.

 

_______________.  (Не чути)

 

ЯВОРІВСЬК ИЙ В.О.  Це 3 роки,  але зараз є ще час, і це потрібно і надалі, от що я маю  на увазі.

Так, ще одне. Я переконаний, що потрібно домогтися того, щоби все-таки той  квазі-музей,  який створила Лариса Скорик разом і з пані Ганною  Герман, вони вдвох  це все робили. От, це справді, це ганьбище на Тарасовій горі. Він  холодний, він абсолютно не шевченківській. Є Гайдамака, в нього є прекрасний проект, ми його бачили цей    проект. І я переконаний, що  треба домогтися того,  щоб… Є ще час,  є ще рік для того, щоби все-таки впровадити отой проект, який підготував  Анатолій Гайдамака. Прекрасний національний сучасний модерновий, Шевченко в цьому, це було би дуже і дуже  добре, і це було би дуже, і  дуже добре, і це потрібно обов'язково зробити.

Я  хочу сказати і про те, що завтра  "Батьківщиною", яку я тут представляю,  ми йдемо в музей-квартиру Тараса Шевченка на Козиному болоті колишньому, вручаємо їм там гроші, які ми зібрали для того,  щоб просто фінансово  підтримати ці маленькі музейчики, які ледве-ледве-ледве животіють, навіть на  заробітну плату їх не має.

Через те, я ще раз кажу, час є. Я думаю,  що Шевченко  допоможе нам, сам Шевченко допоможе  провести не заради Шевченка,        а заради того, щоб пробудити націю. Я  переконаний, що якщо восени не відбудеться великий здвиг українського українства, то цей ювілей замаюсять. Його зроблять  холодним, чопорним і таке  інше. Через те будемо сподіватися на краще. Дякую. 

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо. Олесь Доній,  будь ласка.

 

ДОНІЙ О.С.  Пані та панове, хотів вийти лише з маленьким анонсиком про події, які  відбудуться завтра. А доведеться таки після всього, що вислухав, трошки поговорити про  сутність Шевченка, як я його розумію.

А як ви думаєте, а чому совіти і німці дозволяли  пам'ятник Шевченку і його не валяли?  А дозволяли. А не страшно. А  що забороняли? А забороняли  читати  біля пам’ятника Шевченка. І ті вірші, які читались біля пам’ятника Шевченка, власне, люди, які їх читали, потім  стали в 70-х потім стали політв’язнями. Нагадаю, і не просто йшли в тюрми, а Анатолій Лупиніс, який читав вірш, власний вірш, біля пам’ятника Шевченка, за це потім потрапив в психіатричну лікарню. Туди його, здається, якщо я не помиляюсь, на 18 років запроторили. От цього боїться влада.

Тому що сутність Шевченка, я перепрошую, не в пам’ятниках. Сутність Шевченка – в українській стихії, в українському дусі, в українській системі. І якщо ми говоримо про збереження пам’ятників і про необхідність мільйонних тиражів Шевченка, а не говоримо про необхідність скасування Закона Колесніченка-Ківалова, і про те, що Табачник повинен йти у відставку, так це проти Шевченка, друзі.

Шевченко – це українське слово! І можна зберегти пам'ятник Шевченка і втратити українську націю. Саме тому нам потрібно говорити про дії по збереженню української нації. Як на мене, це найбільша буде вдячність Шевченкові. Тому що Шевченко, ще раз кажу,  це не лише  його вірші. НТШ – це Наукове товариство Шевченка, яке очолював Грушевський. Товариство української мови – Шевченко. Це дія Шевченко. Тому нам потрібно говорити про дії, а не лише про вшанування. Інакше у нас буде все більше і більше воно, скажімо, з представників влади і представників старшого товариства.

Ви говорили тут про читання? Та що їх важко зробити. Що їх важко зробити? Я от хотів з анонсом виступити. Торік ми відновили Шевченкові читання біля Шевченка. Іван Сверстюк читав вірші Шевченка. Я запросив Василя Овсієнка. Іван Малкович, Василь Шкляр, Марія Бурмака, Фагот –  різні люди –  літератори, музиканти, політв’язні прийшли просто торік і читали вірші Шевченка в Києві й Одесі. Цього року буде понад 20 міст. Не лише обласні, а й Ніжин, Коломия і інші. Це просто, це згадка про Шевченка. Там же від пам’ятника Шевченка ми запустимо літературний автобус.

До речі, пропоную вам кожному, хто працює в якійсь організації, структурі, ми  привеземо   літературний автобус з книжками, де будуть українські книжки на 50 відсотків дешевше, аніж в книгарнях, і літераторів. Це згадка. Будь-яка дія по встановленню історичної справедливості для української нації – це вшанування Шевченка.

Хтось каже про мільйон книжок на Захід. Ви знаєте, коли я приїжджаю в Валенсію чи в Барселону і там покажчики лише, якісь довіднички, лише російською мовою, а ми говоримо про те, щоб дати в їхні бібліотеки Шевченка і не думаємо, як просувати українську мову, в тому числі за кордон, то це антишевченківські дії. Ще раз кажу: якщо кілька днів тому виступав у Верховній Раді голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення, його запитали: "А чому ж не виконується Закон "Про рекламу?" Нагадаю, його ще регіонали не встигли скасувати. У Законі "Про рекламу" чітко сказано: "Мова реклами – українська мова". А він каже: "Ну, закон же прийнятий Колесніченка-Ківалова, там…". А він не заперечує, не перекреслює дія одного закону іншу. А ніхто не вимагає виконання. Ви подивилися зараз по Києву? Ми хочемо думати про один пам'ятник, а у нас все більше і більше російської мови на рекламі, хоча це антизаконно, антизаконно. Регіонали ще не встигли цей скасувати закон, хоча очевидно, що будуть це планувати. І, як на мене, будь-які збори, шевченківські збори повинні завершуватися, що потрібно скасовувати закон Колесніченка-Ківалова і міністра освіти Табачника потрібно у відставку. І це буде найбільша дія. Все решту ми зробимо самі. Проекти, які я казав, я не вимагав ніколи коштів від держави. Можна знайти гроші і самостійно, якщо буде збережена нація. А от для того потрібно нам усім взаємодіяти і, ще раз кажу, вимагати встановлення справедливості української мови в Українській державі. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Бригинець Олександр, будь ласка. А потім Ніколенко.

 

БРИГИНЕЦЬ О.М. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!

 

БРИГИНЕЦЬ О.М. Після Донія дуже важко говорити, бо він точно правильно повернув нашу розмову, яка, мабуть, так і повинна була би проходити. Але хотів звернути увагу на кілька конкретних вузьких питань, які треба вирішити. Це обов'язково треба нам добиватися того, щоб на лівому березі був створений природний ландшафтний заповідник. І це треба включити і вимагати, щоб там припинити будь-які плани, ідеї будівництва, тому що з могили має бути той вид, який має бути. І це є частиною заповідника. Я розумію, що включити його у Шевченківський заповідник навряд чи вдасться, але таку річ треба зробити.

Друге, ми дуже багато говорили про те, як треба розказувати про голодомор, дуже багато видавали книжок і дуже багато писали публікацій і ставили пам'ятників, але ця тема так і не стала частиною свідомості нації через те, що ми не використали ті прийоми, які повинні бути використані сьогодні – це серіали. От мені здається, що дуже важливо сьогодні, коли ми говоримо про Шевченка, я розумію, що, може, і небезпечно зараз запускати серіал про Шевченка, бо ця влада, якщо вона його буде робити, то ми не знаємо, якого Шевченка у цьому серіалі побачимо, але теоретично, якщо не  на державному рівні, то на рівні, якихось інвесторів треба розуміти, що такий серіал, причому, серіал не з п'яти серій, а з 50-и чи ста серій, повинен бути створений. А те, що в Україні є технічна і інтелектуальна база, яка вміє робити серіали, це не викликає ніякого сумніву.

І останнє, я намагався зрозуміти, як популяризують своїх класиків у складних, важких, не дуже зараз взагалі поезія як така модна, а особливо така трошки, ну, як з попередніх віків, там, умовно кажучи, Шекспір… Як це роблять в своїх країнах? Виявляється, застосовують такий механізм: беруть найвідоміші рядки із творчості того чи іншого видатного поета і потім влаштовують цілі великі фестивалі і конкурси сучасних, особливо молодих поетів, які цей рядок використовують у своїй творчості. І таким чином, відбувається певне наповнення цитатами видатних класиків в сучасній літературі. Можливо, це звернення передусім  і до письменників, яких тут  немало, зробити якусь систему таку, щоб кожного року чи частіше ми брали певні рядки Шевченка, один рядок, і намагалися спровокувати нові покоління поетів писати про те саме іншими сучасними словами.

От, в принципі, це три таких коротких  ідеї, я думаю, що їх можна було би включити.

І я абсолютно підтримую слова Олеся в тому, що поки кожен з нас не створить свою програму, особисту програму, святкування цього свята, до того часу свято залишиться державним, а не народним. Дякую

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Олександре. Значить, зараз прошу пана Ніколенка, канівський міський голова.

 

ДОНІЙ О.С.  О четвертій у нас засідання, а тепер кожен голосує сам за себе, нарешті. Але запрошую всіх завтра на 19.00 до пам'ятника Шевченку на Шевченкові читання.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, хто любить Шевченка, той жертвує особистим голосуванням і лишається на слуханнях. Але таких небагато. Ну, це гумор, як ви зрозуміли.

Прошу, пане Вікторе.  Тетяна Лебединська, підготуйтесь, дослідниця із Росії.

 

НІКОЛЕНКО В.В.  Доброго дня, шановна президіє! Шановні присутні в цьому залі! Задум сьогоднішнього зібрання, звичайно, чудовий, задуманий правильно. Але з запізненням як мінімум, на цілий рік. Чому. Тому що, ви знаєте, все, що там перечислено, там мільйони-мільйони, сотні мільйонів коштів. В бюджеті це не передбачено. Давайте почнемо з цього.

І те, що ми напишемо, мало що буде виконуватись. Давайте ми трошки попрацюємо в іншому напрямку. А то ми якось розпочали, наче, добре, але не спитали себе, що ж ми зробили за керівництво свого культурою, там музеєм, ще чимось. А нічого, крім золотої підкови з Шушківкою - Порадівкою з Одеси, з Києва як їдеш. Зараз, слава богу, поміняли. Є що до Чигирина, щось там намальовано, скільки кілометрів до Звенигородки і до Канева.

Я не хотів би, щоб зараз когось накручувати. Але трошки образливо було слухати. Тому що я не відношу себе до Партії регіонів. Але відношу себе до влади. Тому що я міський голова і виконую. І кожен день ми цим переймаємося вже більше 2 років.

І якщо раз у тиждень ми збираємося, всі керівники області з'їжджаються в Канів або Звенигородку і проводяться протягом двох років засідання, і всі бажаючі мають право прийти на це засідання, сказати, що він бачить по цих питаннях, то я нікого не бачив ні на одному з таких засідань. Я думаю, що нам треба запитати самого у себе, що я зробити для Шевченка протягом цих років.

Тому що дехто з виступаючих виступав, у мене таке враження, що вони тільки сьогодні згадали про Шевченка. Шевченко живий і буде жити. І розвивається. Приїдьте в Канів, приїдьте в Звенигородку, ви побачите, що це не так, як дехто зараз це сказав. Так, помилок багато. А хто їх не робив?

І я як міський голова, я агроном за фахом, то чому не приїхали, не підсказали шевченківські науковці. Хоч раз прийдіть, сядьте в кабінет, ми ж не закриті. Рамки немає, нічого немає. Заходьте, вільне спілкування. Працює до десятої вечора і практично без вихідних.

Я хотів би, ну, запропонувати, дещо добавити туди, в цю програму. Тому що для кого ми робимо це свято? Для себе? Ми пам'ятаємо. А дійсно, виступали і Жулинський, і ряд виступаючих, і сказали, що діти вже не такі патріоти Шевченка, як ми. Це дійсно так є. Навіть на Заході, я недавно був на Івано-Франківщині, до відома доводимо, Черкащина підписала угоду з Івано-Франківщиною, так само Івано-Франківськ з Каневом підписав угоду. І ряд районів підписали угоду про співпрацю. Якраз нас поєднав Шевченко. Під цим гаслом ми туди і їздили. Що Україну об'єднає Шевченко.

І ми прийшли до висновку, і я підходив до івано-франківців, питав, з якого ви міста. Вони не всі теж знають про Канів, про Шевченка, про Звенигородку, навіть середнє покоління. Це було стидно владі Івано-Франківщини. Але я думаю, що в Каневі те саме є, і в інших місцях. І ми повинні перейнятись цим.

Для цього я виходив на міністра Табачника, виходив на інші структури, де вносили пропозицію від Канівської міської ради вернути в програму навчання учнів і студентів обов'язкове відвідування за державний кошт міст, пов'язаних з Шевченком. Тобто, Моринці …. та інші.

 І я думаю, що це реальні речі. Потім – дороги. Ну, вибачте, критикувати Черкащину я б не насмілився, якби я не проїхав всю Україну. Як щодо Івано-Франківська, то в Тернополі переїхати неможливо і так далі.

Я думаю, що ми не повинні були сьогодні акцентувати, що щось не робиться. А що треба робити. Саме головне – от приїжджають діти, приїжджають дорослі, прилітають з-за кордону, я з ними спілкуюся і вони кажуть: "У вас пусте. І пусте не від того, що там щось уже не Шевченківське", я чесно, перші рази також боявся туди заходити, поки привик. І експозиція міняється.

 Але я не хочу сказати, що це правильна експозиція. Але люди зовсім інше хочуть бачити. Там нема оригіналів. Хтось придумав, що Центральний музей Шевченка, я не хочу музеї в Києві об'їжджати, Стуса, я дуже поважаю цю людину як керівника. Але Центральний музей Шевченка повинен бути або в Каневі, або в Моренцях чи в Шевченковому – це було б справедливо. А так завтра поміняємо столицю – ще один центральний музей побудуємо в Харкові чи в Донецьку, да?

Я думаю, треба, щоб були оригінали картин в центральному музеї в Каневі. Один оригінал на весь музей. Це смішно. Ще ж люди будуть дивитися, куди вони приїдуть і так далі.

Тобто по хаті Шевченка. Вже, напевно, і австралійські українці знають, і канадські українці знають, і американські, куди ми літали, де ми провели вже зустрічі з діаспорою. Що хата Шевченка в Каневі давно побудована ще при радянській владі, тільки її треба добудувати. Де можна дійсно розмістити центральну бібліотеку з сучасними технологіями, де є площі, де є два чи три зали: і великий, і два малих, де є все, осталося тільки добудовувати. Влада береться зараз, і я думаю, що міністр це підкреслить, що це підняте питання, на жаль, на всю стовідсоткову добудову, поки що коштів ми не бачимо. Але за це беруться.

І ви знаєте, обідно було те, що на Черкащині не проводяться вечори Шевченка. Я запевняю як міський голова Канева, як, я думаю, що колеги мої із Звенигородщини виступлять. Те саме, я підкреслюю, в Черкасах була ціла театралізована  вистава в центральному, Дружби Народів, в той день. І ви знаєте, ну якось, ну можна ж зробити і протилежне.

По Співочому полю. Давно прийняте рішення, це буде всього-на-всього збірно-розбірна сцена, яка буде базуватися на музеї Тараса Григоровича Шевченка. Відсвяткували чи провели захід і вона там лежить. Тому що ми кожен раз шукаємо, де її взяти, це дуже дорогі кошти і так далі.

Що по храму. Як була перша ідея храму, отого храму – надвірної церкви, я сам був категорично проти і так далі. Зараз це не той храм, про який, ви ну, трошки не проінформовані. Це храм на місці старого храму козацького, дерев'яний під Тарасовою Горою, де зараз Івана Підкови пам’ятник, на тому місці, де був колись храм дерев'яний. І його, меценати є, які добудують. Тобто це не пов’язано вже так близько з тими питаннями, які піднімалися. Ну, ви знаєте, я не знаю меценати яку церкву будуть будувати, чесно, от. (Загальна дискусія) То держава хай би і будувала. Я розказав те, що є, щоб ви знали реалії.

З приводу готелю, дійсно стояло питання 17 поверхів, 7 поверхів і так далі. Але на місці того готелю, що зараз є на Тарасовій Горі, збудованого 66 років назад, який не в спромозі сьогодні прийняти ні літом, ні зимою, він взагалі літній варіант, літом він пустий. Просто в ті умови ніхто не поїде. Його легше переробити і зробити новий. От і стояло питання, концепція вироблялась. Ну, на жаль, коштів ні в державі, ні у спонсорів нема і це питання відмирає. Але, от, маючи розмову з канадцями, австралійцями, українцями за походженням, що вони кажуть: "Ну, нема ж де зупинитися в Каневі. Ми приїжджаємо в Київ, їдемо в Канів на 2-3 години і повертаємося назад на Київ або Черкаси". Давайте реально дивитись на речі. А турист, чи той, хто хоче приїхати, він має добу, дві, три побути, щоб проникнутись   цим духом, і через що стоїть питання  будівництва готелів в  Каневі, от з цієї точки зору.

По питанню  всяких вечорів, конкурсів. Я  як міський голова  вже тричі приймав участь за неповних 3 роки в підведенні  підсумків, конкурсів, які  проводяться під егідою Міністерства  освіти, Міністерства  культури. По всій Україні всі школи, студенти, змагаються  на шевченківську тематику, як і  твори, так і художні вироби: це вишивка, це малюнки. І, буквально,  не пройшло ще тижня як ми підводили ці підсумки  на Тарасовій горі, традиційно вручалися  переможцям. Міністерство  культури, приїжджав  заступник перший. Вручали ми разом, спільно 3 дні  тому, Міністерство освіти 5 днів тому в Києві, правда, вручили.  Тобто давайте ми трошки заглянемо у те, що є,  добавимо і реально добавимо згідно бюджету, згідно наших  можливостей.     

І ще. Всі хочуть от відтворити те, що зв'язано з Шевченком. Якщо взяти Івано-Франківщину, 176 пам'ятників і так далі, і так далі, якщо ми всю Україну зараз візьмемо, з нашим  бюджетом ми нічого не зробимо.  Я думаю, що треба сконцентруватися на двох об'єктах, а далі, наскільки вистачить, іти. Тобто  200-річчя треба зустрічати компактно, по мірі свого бюджетування і можливостей. І звідтіля, як кажуть, "заказувати музику".  Дякую всім. Запрошую завтра прибути в Канів. Пройдемося пішою ходою по "останньому шляху", ми його називаємо, ну, він трошки неправильний.       

І ще. Перед тим, як когось критикувати, давайте  собі згадаємо: "Коли  я був останній раз на могилі Шевченка 9-го, 10-го чи на Звенигородщині?". Повірте, за три роки більшості з вас я не бачив.  Ми провели дуже великі заходи зараз з по підготовці, я не буду їх перечисляти,  самий був такий   гуманний захід, висадка 200 дубків. Причому, громадські організації цілий рік пропагували, Жулинський був, є  Жулинський тут?   З нами  був, садив,  захід який був, 6 областей представлено було, але, на жаль, більше нікого не було. Цілий  рік  готувався захід, в Інтернеті, в пресі, скрізь. Висадили дубки, топольки, кленки – все повисаджували. І таких заходів багато. Може щось підкажіть, ми все-таки більш виробничники. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Та видно, що ви все знаєте, тому що тут підказати. Єдине, що я скажу, що ваше моралізаторство, принаймні, в цьому середовищі недоречне, повірте мені, хто був, хто не був і скільки разів. Значить, тут з вами будь-хто може посперечатися, але сенсу очевидно немає. Тому раз все нормально, все ми зрозуміли, будуть гроші - буде Шевченко, не буде грошей – не буде Шевченка. Ми основну думку зрозуміли і не критикувати владу. Якби ми мали на меті лише покритикувати владу, ми зробили б це все інакше і, повірте мені, вся Україна говорила б. А ми запросили міністра культури, ми запросили всіх офіційних чинників, Держкомтелерадіо, МЗС, всі сидять, всі присутні і всі налаштовані на роботу в інтересах загальнонаціонального відзначення Шевченка, а не зведення політичних рахунків. Тому це ви трохи не правильно оцінку для себе склали, але зрештою самоврядування ми поважаємо, ваше право.

Тетяна Лебединська, якщо ще є, у нас російський напрямок дуже важливий. І зараз поки пані Тетяна йде, я зачитаю, хто у нас із людей супер видатних, а тут тільки такі і зібрані по цій темі лишився. Іван Заєць, Михайло Ратушний, Василь Портяк, Пилип Іллєнко, Павло Мовчан, Микола Біляшівський. Все? Почекайте, Шевченкове, сільський голова Падзіна, директор музею Коломієць (Канів)  і Комаренко ("Батьківщина Шевченка"). Хто передумає, в письмовій формі давайте. Хто не передумає, особливо із Канівщини, Звенигородщини, будь ласка, ми повинні заслухати ваші думки.

Прошу, пані Тетяна. Але в межах регламенту, я всіх закликаю, бо наш міністр слова не говорив.

 

ЛЕБЕДИНСЬКА Т.М. Я постараюсь вложитися, тому що я одна представниця тут шевченківського Петербургу і я не покладаю великих надій, як вже попередні тут сказали, що треба буде шукати свої шляхи, свої кошти, щоб відзначити достойно Тараса Григоровича Шевченка в Санкт-Петербурзі.

Я багато виступала на засіданнях і говорила, що треба конструктивно зробити в Північній Пальмірі, але віз і нині там. Що ми  робимо самотужки нам ніхто не допомагає зовсім, але слово Шевченка живе і в Санкт-Петербурзі і хоче того Україна чи не хоче 17 років він прожив в Санкт-Петербурзі, він же звільнився від кріпосної залежності в 1838 році не відлетів в Україну залишився в Петербурзі отримав диплом академіка вийшов перший його "Кобза" і тут же помер в Петербурзі, 52 дні він пролежав, дух Шевченка відлетів в Україну.

Я хочу сказати, що починаю з 1961 року нічого не робиться минулого століття, нічого не робиться заходами проведення вшанування Шевченка в Санкт-Петербурзі. Ми робимо, у нас на відміну від інших 9 і 10 і День незалежності, завжди у нас вечори присвячені Шевченку. Завжди то свято ми збираємося і на першому місці поховання Шевченка і біля пам’ятника Шевченка, і в квартирі Шевченка.

Що я хочу зробити, що зроблено за ці останні 14 років коли змінилася держава, змінилося відношення, що ми робимо. По-перше, у нас діє семінар 13 років, останній семінар ми провели з музеєм Тараса Григоровича Шевченка, українськими шляхами Санкт-Петербурга. Перед семінаром вирішили зробити екскурсія по місцям Тараса Григоровича Шевченка, був задіяний автобус 74 чоловіка і що ви думаєте, скільки і навіть музейні робітники, які повинні були сходити на могилу, на пам’ятника і на квартиру-музей, щоб передати, відчути як Шевельов був у нас, не робили цього. З 74 людей, які були задіяні по українським  шляхам Петербурга і шевченківським, тільки один, один  пішов на Могилу Тараса Григоровича Шевченка і в Дім-квартиру музей, і до пам’ятника Шевченка. То була співробітниця, заступник по науковій частині Канівського музею  Світлана Бржицька, я з нею ходила.

Я читала багато лекцій тут в Україні, в університеті, в школах, по радіо виступала, і я зрозуміла, не знають Шевченка, не знають оточення Шевченка в Петербурзі, не знають багато імен, як Рилєєв, Плещеєв, як Гербель і інші. Зовсім навіть співробітники музею не знайомі: Кристовський, Мережковський і так далі. Не знають їх і студенти-магістри. У нас от такі книжки виходять. Це у нас четвертий семінар, який був присвячений  190-літтю  Тараса Григоровича Шевченка в Санкт-Петербурзі.

Що я роблю конструктивно і що я можу вам запропонувати?  По-перше,  виходить зараз шевченківський кишеньковий довідник. Самотужки я знаходжу завжди зацікавлених людей, підприємців, які допомагають, незалежно від Комітетів, держав і так далі.

Перший вийшов от такий довідничок "Памятные места Шевченко" в Санкт-Петербурзі і тут пам’ятні місця Шевченка в Санкт-Петербурзі. Кожний може взяти самостійно, проїхати в метро, трамваї і конкретно де яке місце вказано, що тут. Наприклад,  Мохова вулиця. Приїхав Енгельгард в 1932 році, як проїхати на цю Мохову вулицю, що там було. Загородний проспект і так далі зроблений. Це уже друга книжечка, вона вже англійською мовою. І третя, зараз ми робимо план і карту, щоб можна було автомобільними шляхами проводити.

Далі, ми робимо конференцію, велику конференцію.  У нас на цій конференції, 13 конференцій, побувало 600 чоловік з України, досить багато, з різних країн   світу – з Канади, з Америки і навіть з Іраку, і з Польщі і інших.

Ми робимо, зараз будемо робити конференцію, присвячену "Шевченко і петербурзьке оточення у Санкт-Петербурзі" у квітні місяці і випускаємо шевченківський календар – "Шевченківський Санкт-Петербург". Один такий календар був випущений, зараз ми випускаємо другий, дуже великий календар буде.

Що треба, я вам пропоную, що бажано б  зробити. Тут у вас, у постанові, написано: опрацювати питання щодо надання підтримки діяльності музею-квартири Тараса Григоровича Шевченка у місті Санкт-Петербург у Російській  Федерації. Не треба надавати ніякої підтримки. Я коли запитаю, хто був (тут ви, може, будете заперечувати) у квартирі-музеї Шевченко, там, де він помер на сходах, то я можу сказати, що, може, половина залу, а може навіть і більше, як і в Каневі я питала, не були у кімнаті. Тому треба, щоб ця кімната діяла. А щоб діяла, запропонувати екскурсійним бюро, я так думаю, коли вони їдуть на білі ночі, коли вони їдуть дивитися палаци Санкт-Петербурга і так далі, включити три місця або навіть одне місце – це квартиру-музей Тараса Григоровича Шевченка. Це – перше.

Друге, щоб чиновники… ну, діячі, урядовці, які приїжджають до Санкт-Петербурга, щоб… до нашого консульства, зобов'язати просто, щоб вони відвідували цю кімнату. Тому що не відвідують кімнату Тараса Григоровича Шевченка. І підприємці до консульства приїжджають, приїжджають урядовці – не бувають! Я вже не кажу про перше місце поховання Тараса Григоровича Шевченка.

Ми маємо все, і навіть пам'ятник, який ми маємо у Санк-Петербурзі, подарований пам'ятник Лео Молом. І я вважаю, що йому треба надати лауреата Шевченківської премії, тому що пам'ятник було витрачений 8 тисяч доларів, і п'єдестал, коли була  боротьба між Україною і Росією, хто повинен поставити п'єдестал. Тут товариш, який виступав, я не знаю його прізвище, говорив про українську книгу. Ми не маємо української книжки, може підтвердити пан Рушайло, він був в Петербурзі і в Будинку книги. І коли за радянськими, ну, минулого століття була українська книжка, ми не можемо купити ні "Кобзаря", ні творів Шевченка, ні словників, нічого. Може, внести як інші держави мають представника, який  розповсюджує українську книгу і "Кобзар" хоч один рік Тараса Григоровича Шевченка в Петербурзі, щоб я не везла валізи з України і в Україну, що виходе.

Далі, я пропоную, щоб бібліотеки, тут пан Жулинський є і інші, надсилали хоть один екземпляр шевченкоани в бібліотеку – російську національну бібліотеку і академії наук, ми не маємо книг. Китай, Японія, Індія, Франція і інші надсилають, немає української книги в бібліотеках, бібліотеки не можуть купувати.

Далі я пропоную останнє, конкурс можна зробити, от читання.... академісти, художники і академісти-художники Києва, щоб зробили на кращий твір Шевченка, ну, малюнки на твори і конкурс, і  поощрять как бы этим. І так же на кращу роботу в університеті між київським і санкт-петербурзьким  теж можна було б зробити. Коли оця десята... і лауреати Шевченківської премії можна приїхати в день або пізніше трошки, бо цілий рік, в кімнату-музей Шевченка, в актовій зал, де він отримав академіка, де він захищався і прочитати ці вірші. Ви побачите, скільки буде народу, вони там не були ніколи. Оце моя така пропозиція. Коли воно, хоч десята доля, буде викинута, я буду дуже вам вдячна.

Дякую вам за велику увагу. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі, пані Тетяно.

Колеги, у мене пропозиція, щоб ми до 17-ї спробували завершити, так? Бо це далі вже буде контрпродуктивно. Немає заперечень?

Значить, зараз я все-таки музейникам надаю. Кінематографістам теж, обов'язково. Давайте тоді… Василь Васильович є ж, Коломієць? А, є, так.

Генеральний директор Національного заповідника "Канів". Будь ласка, це ж одна із гарячих тем, так би мовити. І тут порушувалося, то давайте… А потім – Комаренко.

 

КОЛОМІЄЦЬ В.В. Шановні присутні, В'ячеслав Анатолійович, Леонід Михайлович! Звичайно, мені важко виступати після тих пропозицій, що були. вони сприймаються нашими працівниками, сприймаються мною. Але я хотів би дещо на іншому зупинитися.

От якраз ювілей Шевченка, на мою думку, і повинен об'єднати всю Україну, мабуть, всіх українців за кордоном навколо імені, навколо його ідей. І оце прагнення надуманих… В'ячеслав Анатолійович, ви вибачте, але я повинен це сказати. Я працював 10 років міським головою, я всі джерела пам'ятаю церков, які планувалися в Каневі, у тому числі Надбрамна Церква, як планувалося. Це новий абсолютно об'єкт був. Тоді всі мовчали, і було схвалення міністерства. Музей реставрувався 10 років майже: з 2003-го по 2010 рік. Скажіть, будь ласка, хто заважав до 2009 року здати музей із суперовою експозицією "Гайдамаки"? Та ніхто не заважав. А тепер ми тих людей звинувачуємо. Тоді не крали, Ігор Дмитрович? Та до цієї пори ще кримінальна справа проти директора Туліна при тій владі, кримінальна справа наступна: проти Анісімової, Стороженка, що привели. А ми сьогодні говоримо: ці – винуваті, ті – не винуваті. Я хотів би перекреслити це. Давайте намітимо ті кроки…

А, на мою думку, ми зібралися сьогодні запізно. Це дійсно я підтримую. Тому що давайте всі ми… особливо ж ви знаєте, середина року виділяються кошти Стусу 27 мільйонів, та він їх не освоїть, хоч навіть і не вкрадуть. Бо для цього треба провести тендери, зробити фасади в зимню пору. Чому тоді Верховна Рада  не прийняла в бюджеті з 1  січня, пропозиції давали і музей Національний шевченківський заповідник, цього, на жаль, не було зроблено.

Звичайно зроблять все, щоб освоїти ці кошти, будуть працювати, є  над чим працювати і в Каневі. Ми сьогодні говоримо, що давайте не будемо робити ніякі такі заклади біля підніжжя Тарасової гори, так, могила, це святе. На могилі у нас немає ніяких пітєйних закладів. Зона тиші і все. Але є підніжжя куди з початку 2010 року, коли 23 серпня відкрили музей 24 він прийняв відвідувачів, на сьогоднішній день 300 тисяч чоловік побувало в музеї. А скажіть, будь ласка, де їм випити води звичайної? Які приїхали, вийшли з автобусу, не робити?

Провели реконструкцію приплаву Тарасова гора, там є кафе люди сьогодні там їдять школярі, ми прийняли 35 чоловік і все, це нормальний абсолютно процес, увечері людина там працює.

А скажіть будь ласка, хто ж як не народні депутати як до них звернутися, прийняв Податковий кодекс України. Сьогодні заклади культури, які практично не мають нічого заробивши певну суму грошей, більше 300 тисяч гривень вони сплачують податок на додану вартість, В'ячеслав…

Минулий рік Шевченківський національний заповідник заплатив 104 тисячі ПДВ, тому що ми заробили аж 400 з чимось тисяч, на цей рік нам знову по тому залишку, не підтримують заклади культури Комітет Верховної Ради по духовності і культурі, я не думаю, що хтось з народних депутатів чи провладних чи опозиційних сказав, ні, давайте ми ще один податок введемо для працівників культури. Зробіть нам, щоб ми могли розвиватися на сьогоднішній день хоч як не будь.

І слідуюче. Я вдячний Національному музею Шевченка, Університету Тараса Григоровича Шевченка, у нас сьогодні плідна співпраця, у нас 10 числа конференція всеукраїнська по спадщині Тараса Григоровича Шевченка, спільно з Університетом Шевченка, я запрошую вас, приїздіть. Ми спільно з Стусом робимо ті речі стосовно видавництва, Микола Григорович Жулинський, ми з ним спілкуємося постійно. Давайте спільно робити і те, що встигнемо зробити.

Я ще на одному хотів наголосити. Сьогодні критикують, що не випустили твори Шевченка. Та почекайте, до 2007 року було випущено 7 томів, з 2007-го по 2013-й – жодного тому. А хто заважав тоді випустити? Чи до 2005-го, я вибачаюся, Леонід Михайлович, да. Хто заважав тоді випустити їх? За 5 років чи 6 не випускали – і ми сьогодні говоримо, що от давайте, ми такі, ми зараз будемо…

Друге. В оцих резолюціях є неправда, тому що приміщення літературного відділу нашого заповідника "Народно-декоративне мистецтво", воно відреставроване, відреставроване за державні кошти. І сьогодні там унікальні речі, приїздіть, ви їх подивитеся. Та ще й інші є, які передані з комунальної власності. При мені тоді Юрій Петрович Богуцький пішов назустріч. Це приміщення музею Гайдара і історичного, але це на черзі. Ми маємо на сьогоднішній день проект, але ми знаємо, що є 200-річчя Шевченка, давайте зробимо те, що можна зробити до 200-річчя.

Тому, от тільки об'єднавши зусилля, не критикуючи один одного, а впрігшись в цей віз, я думаю, що нам вдасться це зробити. Але є питання, які нам хотілося б, щоб допомогли.

І стосовно експозицій. Я підкреслюю, 2010 рік, 23 серпня, на День Прапора, відкрито музей, 24-го ми прийняли перших відвідувачів тої експозиції. Скажіть, будь ласка, за 7 років можна було створити тематико-експозиційний план, створити проект експозиції, затвердити кошторис цієї експозиції, щоб його вже ніхто не відмінив? Але ж його не було, не було цієї справи зроблено. Я відповідаю за свої слова. А сьогодні, зробивши, прийдіть почитайте Книгу відвідувачів – і більше нічого не треба. Не треба слухати Коломійця, Іванова, Сидорова. Там 50 на 50, а то й 60 на 40. Задоволені, задоволені екскурсоводами, задоволені цим… Є сучасне, да, я його не сприймаю, бо я не сильно сьогодні на мобільному телефоні, на комп'ютері, а діти сприймають, із задоволенням сприймають. І ті інфо-кіоски, що є, і те все інше. Воно теж має право на життя.

Друге, і це було підкреслено Леонідом Михайловичем на одній з нарад, і сьогодні я говорю. Експозиція не завершена, давайте показувати експозицію, але, знову ж таки, у нас в експозиції три речі, які в руках тримав Тарас Григорович Шевченко, - це веретен, сережки і ще, Юрій Дмитрович підкаже, що третє, якщо я забув. Я не стісняюсь цього сказати, що я там третій рік.  ……… Шевченка, да, це у нас є.

Але друге. Є Національний музей Тараса Григоровича Шевченка. З Дмитром Васильовичем у нас домовлено, провести виставку однієї картини Тараса Григоровича Шевченка, оригінала, в місті Каневі. Робимо сигналізацію і ми її зробимо. І давайте будемо працювати над цими питаннями всі разом. І все це має право абсолютно на життя.

Ми готуємо туди виставку. Я дякую за увагу і можливо, що затягнув час. Але, об'єднавши зусилля, ми зробимо все, щоб гідно зустріти 200-річчя з дня народження. Я дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі, Василь Васильович, за ваш виступ. І давайте може зразу тоді "Батьківщина Тараса Шевченка", Комаренко. Як зручно? Ще зараз будемо виступати. Але, взагалі, да, тому що потім всі пропозиції в проект рішення кладуться, будемо ухвалювати в Комітеті.

 

КОМАРЕНКО О.М. Шановний В'ячеслав Анатолійович, шановні присутні, Сергій Михайлович! Ви знаєте, я в принципі не готувався до виступу, але з тими пропозиціями, з якими я хотів їх сьогодні озвучити, я, в першу чергу, хочу вам подякувати вам за запрошення. Тому що я вперше на такому форумі, де сьогодні така обстановка дружня, сімейна, де можна розказати свої біди, свої проблеми. Я не буду робити перелік роботи, яку сьогодні робить Звенигородщина і, в частності, наш Національний заповідник по підготовці до святкування. Але хочу сказати, що зробили все можливе і не можливо у відношенні виготовлення державних актів, свідоцтв на право власності на всі об'єкти, які є. Губернатор проводив чотири рази колегії виїзні сюди, до нас за Звенигородщину, прямо на території і проводились, прийняті були там рішення, де включені п'ять об'єктів нашого заповідника. Я думаю, що ви всі знаєте, що Національний заповідник об'єднує чотири села:  Моринці, де народився Шевченко, Шевченкове, де він жив до 12 років, маєток пана Енгельгарда. В Будищах, на превеликий жаль, не в Будищах, в ………  нічого не залишилося, але там у нас музейна кімната, де ми працюємо.

І, якщо на об'єкти  комунальної власності  є субвенція з державного бюджету 10 мільйонів, це на майбутнє, для відновлення маєтку пана Енгельгарда, музей побуту, поміщицького побуту.  То ми відносимося, з самим музеєм та господарські приміщення, адмінбудинок  відносимося до державної власності, і фінансування   як такого немає, ні з районного, ні з  обласного.

Тому я дуже прошу, Сергій Михайлович, допоможіть, в першу  чергу, нам зараз.Там невелика сума коштів, до 100 тисяч, на проектно-кошторисну документацію, щоб можна було отримати, виготовити. Будуть  ті гроші, про які говорять, 5 мільйонів на ремонт  музею, який останній час ремонтувався в 1989 році. Приїдьте  подивіться, ми його бережемо, бережемо, як зіницю ока. Але є такі, знаєте,  я приділяю більше господарським приміщенням, -  це страх, жах. Кочегарка накрита плівкою. Якщо ми не зробимо сьогодні там цей ремонт, навіть, якщо будуть там ремонти, реставрація, реекспозиція,  вся ця робота   буде насмарку.  Я вас дуже прошу допомогти нам у цьому питанні.

І, знаєте, я передивився всі документи, от ми сиділи там, є  голова районної ради, є рішення,  є там розпорядження –  ніде нас немає. Але ж  200-річчя  від дня народження. І я думаю,   що  увагу треба було б приділити, може навіть більше і на  наші заповідники. Я не ревную до Коломійця, ми друзі, ми земляки, один одному допомагаємо і співпрацюємо, так, як і з Стусом.  Але, люди добрі, це 200-річчя від дня народження. І так, якщо ми будемо приймати таку кількість людей і буде соромно, десь за такі  прогріхи, як ми готували. Все, що від  нас можливе, навіть до того плетеного тину з лози, який ми можемо робити своїми силами, ми робимо, але перестрибнути вище себе, ми не можемо.

Тому і в постанові, дивлюсь, і  там є Указ Президента, але нашого Національного заповідника як і багатьох інших  об'єктів… Там сільський  голова проситься сильно до слова, тому що за соціальну сферу він відповідає і в нього теж там проблем, і проблем. Своїми силами, завдяки районному керівництву, я не  тому, що це я хочу там прогнутись  перед головою адміністрації, 100 тисяч  спонсорських грошей знайшли, ми хату перекрили.

А ще одна хата-копія стоїть така, зо, знаєте, соромно на неї дивитися. І на території Муромець, є чумацька хата-оригінал – пам'ятка архітектури ХІХ століття, вона відноситься до комунальної власності сільської ради і нібито там два мільйони також виділено. Її треба просто зберегти. Немає таких об'єктів, в нас є хата. Яка? Яка стоїть під накриттям, це тоже регіонал і оце ще один об'єкт, на який би варто було звернути увагу. Я прошу вашої допомоги, розуміння. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі, Олександре Миколайович. Значить, все, що стосується вашого заповідника, ми з свого боку до проекту рішення додамо. Але це ж те ж там гроші і ще багато інших відомств, які повинні працювати.

 

КОМАРЕНКО О.М. ....одне забув, відносно сказали ....відносно Міністерства фінансів і  казначейства. Сьогодні підрядник зробив у нашому селі Шевченковому на два мільйона робіт. Гроші нібито були  в минулому році виділені, але казначейство їх як забрало, так і по сьогодні боржники. Це в нас не така велика ............. ми не можемо  сьогодні забрати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, да, два мільйони для села. Ну, це  якщо лист на наш Комітет, то я буду вже як голова Комітету цим займатися. Може... да, владі, може, незручно там з цим, а ми будемо тут жорстко питання ставити. Значить, зараз один фільм тільки знімається до Шевченка. Михайло Іллєнко знімає, а Пилип Іллєнко – продюсер цього фільму. Значить, треба надати їм слово, тому що кінематографія не може стояти осторонь шевченкового ювілею.

 

ІЛЛЄНКО П.Ю.  Шановне товариство! Доброго дня! Вже пан Бригинець трошки торкнувся необхідності висвітлювати, скажімо так, питання, пов'язані з Шевченком в серіалах. Ми робимо кіно і ми робимо кіно не про  Шевченка, а ми вперше за багато десятиліть екранізуємо творчість Шевченка, тобто на екрані не було героїв шевченкових творів , ну, за незалежної України взагалі жодного разу не відбувалося такої екранізації. Зараз як раз ми знімаємо проект "Толока" режисера Михайла Іллєнка. Це екранізація вірша Шевченка от тієї Катерини "Хата на помості". Це вірш не такий великий, але він буде повністю, його сюжет і все його наповнення відтворено в нашому фільмі створюється за підтримки.

Фільм створюється за підтримки Державного агентства з питань кіно та Благодійного  фонду "Велика родина". Бюджет фільму як для України доволі серйозний – це 28 мільйонів гривень. І поки в принципі фінансування відбувається згідно з планами. І ми плануємо здійснити прем'єру 9 березня 2014 року. Зараз вже відзнято порядку 20 відсотків матеріалу. Ми вже презентували наш проект на Канському фестивалі  в українському павільйоні в секції проекти, які знаходяться в розробці.

Фільм створюється виключно українськими силами. Ми запросили українських акторів, відомих українських акторів, зірок, зокрема, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький, Дмитро Лінартович, Сергій Романюк, Олег Примагенов, Іванна Іллєнко, Дмитро Рибалевський, Раїса Недошківська. Тобто це і молоді актори, і вже відомі актори старшого покоління.

Щодо тих, скажімо так, пропозицій, які б я хотів надати для того, щоб були враховані у фінальному документі Комітету. Насправді, найбільша проблема – це не зняти фільм. Найбільша проблема в Україні – це показати український фільм. Фактично українські кіномитці позбавлені права дійти до свого глядача. І вирішити цю проблему без участі держави неможливо.

Відповідно фільм ми зробимо і робимо все для того, щоб він відбувся якісно відповідно до всіх сучасних вимог. Ми не робимо якийсь арт-хаусний, герметичний проект, який розрахований там на десяток кінокритиків на якомусь міжнародному фестивалі. Ми знаємо в принципі смаки українського глядача. Михайло Іллєнко – це підтвердив своїм фільмом "Той, хто прошов крізь вогонь". Тому цей фільм буде глядацьким. Він розрахований на широку аудиторію  без обмежень по віку. Відповідно ми би просили сприяти в розповсюдженні інформації про цей фільм.

В нас вже є домовленості попередні з дистриб’юторами, з найбільшим дистриб’ютором в Україні компанією "BNH". Але, скажімо, було б, наприклад, не зайве забезпечити системне відвідування школярів переглядів  нашого фільму в той час, коли в кінотеатрах не найбільше завантажені сеанси і вони доступні по цінам, наприклад, в денний час в рамках навчальної програми. Так само розповсюдження інформації про показ фільму шляхами через ЗМІ, які належать державі, тут Перший національний канал, Національне радіо, відповідні газети і так далі.

Ну, і в принципі, не буду більше затримувати вашу увагу. Всю інформацію про наш проект можна знайти в Інтернеті, в соціальних мережах, вже є перший тізер, який ми сьогодні виклали в Інтернет на YouTube, набираєте фільм "Толока" і можете переглянути перші результати нашої роботи. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. (Оплески)

Шановні колеги, ну, до 17-ї нам треба завершити, ви повинні в моє становище теж увійти. Тому в мене така пропозиція, може підтримаєте. Ми надаємо слово Шевченківському сільському голові панові Падзіні. Ну, людина приїхала спеціально, маса питань – обов’язково треба надати. І надаємо слово – Микола Біляшівський, Іван Заєць і Павло Мовчан, міністр культури і завершуємо. Нема заперечень? Нема заперечень.

Прошу, сільський голова, Шевченкового. Ну, давайте Мовчан може скаже за нього. Ну, ви ж бачите, що всі люди надзвичайно відомі, а часу мало.

 

ПАДЗІНА М.П. Доброго дня шановне товариство! Перш за все, я хочу привітати вас від імені територіальної громади села Шевченкового, Тарасова Кирилівка.  Села, яке є колискою Великого Кобзаря, де він починав свої перші кроки, де він набирався вражень, які потім вилилися  в щімкі рядки його творчості. Ви знаєте перед початком цієї зустрічі нам були роздані матеріали і я  швиденько ознайомився і був дуже вражений і приємно стало на душі, про  те, що в такому документі не віднайшлося жодного рядочка малій  батьківщині Великого Кобзаря. Наше село відвідує порядку 60 тисяч туристів щорічно, і звичайно, була велика мотивація до праці, що все ж таки 200 річчя ми зустрінемо достойно, і ми розробили заходи. Ці заходи були передані в усі  інстанції, були передані і у Верховну Раду, були передані в Кабінет Міністрів, але на превеликий жаль я сьогодні тут в такій обстановці хочу вручити В'ячеславу Анатолійовичу ці розроблені заходи через те, що він знає ці проблеми, він буває в нашому селі. І хотілося б, звичайно,  щоб певна частинка коштів була направлена і на ті села, які сьогодні, на мою думку, прошу вибачення, село Шевченкове є і генетичним центром України, і духовним центром України, і візитною карточкою України. Я не буду більше забирати вашого часу, хочу вручити В'ячеславу Анатолійовичу наші пропозиції, я думаю, що він дасть їм хід. Дякую вам всім. Чекаю вас в нашому селі, приїздіть, будь ласка.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Я буду обов’язково у вас, зустрінемося, в червні буду.

Прошу пане Микола Біляшівський. Потім – Іван Олександрович, а потім Павло Михайлович, класики підсумовують, щоб ви не ображались.

 

БІЛЯШІВСЬКИЙ М.М. Вельмишановні пані добродії! Добрий день, спасибі за те, що дозволили виступити. Зовсім несподівано для себе вчора почув, що буде зібрання, що можна буде говорити, дуже приємно. Темою Шевченка, я якось зобов’язаний  своєму життю, я народився в такій родині, де це було священне. З дитинства я тільки знав відпочивати і не знаю інших місць, це коло могили Шевченка в селі Пекарях, тепер закиненому владою, туди і дорогу нормальну не провели й досі.

Десь так з 1988 року я як член товариства охорони пам'яток історії культури і, між іншим, 25 років вже член головної ради, член науково-методичної ради був 15 років, я займався цими питаннями. Є тут присутні в залі, котрі пам'ятають ще зібрання наші в Будинку художників. Чому маю це казати? Може хтось мене не знає, ми не всі один одного знайомі сьогодні, а все ж таки мій дід починав збирати шевченківський відділ у нашому першому міському музеї. Мені гірко було чути сьогодні, що виходять від міста Канева люди, котрі знають все прекрасно, як, коли це збиралося, коли в Каневі околотошний міг прибити кожного за те, що хтось там скаже про Шевченка, і всі відвернулися, і могилу копати не схотіли, прийшли пекарці і копали перші, ми ж це пам'ятаємо. Чого ж так вставати і так виступати? Тарновський збирав для Києва, мій дід допомагав йому збирати цей музей. Тарновський, не дали йому в Києві осісти музей, поїхав він в Чернігів. Бог бачив, що столиця України тут. Хто оскаржує Конституцію? Історично склалося, у нас вже була столиця в Харкові. Вибачте, і музей там залишився.

Іван Олександровичу, не показуйте, будь ласка, я маю право сказати сам. Я хочу сказати, це колотиться і це спеціально підкручують, щоб зірвати будь-які творчі плани інтелігенції. Ми заведемося і почнемо обговорювати не те, що треба.

А тепер по суті питання, багато пунктів, на це треба було б тратити день, серйозно обговорювати, можливо не в такій пленарній формі. І я, на жаль, не міг за день підготувати письмово, тому скажу прямо. Відповім, насамперед,  директорові генеральному Національного музею Тараса Шевченка. Звичайно, можна що завгодно вивісити в експозиції, дивлячись де. Не ви робили, Дмитре Васильовичу, цю експозицію, на що ж ви її псуєте? Що ви зробили? Що повинен був помітити Канівський голова музею Національного в Каневі? Середовище, з якого вийшов Шевченко, українське село викинули з експозиції. Вам треба денді прекрасний, петербурзький, куди воно в'яжеться з тими …… чумацькими, з тими нашими стріхами. Так, патрон чи як тепер казати патронеса всіх цих справ  пані Скорик, з якою я співпрацював, і співпрацюю, до речі, як недивно в товаристві й досі, бо вона теж член головної ради. Вона  заявила, що вона не любить  українську хату. Не любіть – на здоров'я. Може треба зайнятись чимось ближчим  до серця?

А взяти, всіх образило те, як показали Шевченка. Ради Бога, як цирк, можна показувати десь на задвірках в десятому останньому залі. Але ви спеціально зробили, щоб перебити враження від  експозиції. Це удар, інформаційний удар. Ось до вас і повели 80 відсотків людей, що зараз прийшло, такий успіх, такий успіх. Це тому що накачка, державні заходи, вказівка там в органи освіти. Було теж саме, що в 2011 році, ви не були за директора. Був прекрасний успіх півроку, Боже, скільки людей, порожні очі в тих дітей, що поприходили. Їх привезли, привели трохи не налигачі. Що їм, їм  Шевченко байдужий.

Ви правильно зробили, що зробили сайт. Ось цим ви поширили інформацію. А те, що ви зробили оце от, ви зробили те, що тепер такі люди, як я, з вами співпрацювати не хочуть.  Ви порвали цей зв'язок. Ви осквернили образ Шевченка і плюнули в душу мільйонам селян. І це є злочин. Був у нас Юрій Коцюбинський, ми вже ж його пережили. Переживемо і все, що зараз діється, повірте мені.

Тепер же я вам скажу друге, а уявіть собі. Добре, я скажу, мого діда так ви намалювали. Ну, хочеться затопить в пику, правда ж? Ану ж, не дай Господь, вашого б родича! Язик то не повертається, бо я ваш родич, хоч далекий. Намалювали, га?! А ви б не затопили в пику? А  у вас працюють родичі кревні і плачуть по закутках, а люди божеволіють - та приходять в церкву в академмістечку поскаржитися на долю, на незалежну Україну. Це можна? Це дозволено? Ви взялися, заходилися робити музей. То ви ж кинулися не до музею, для вас музей – це якесь видовище, знаєте, балаган, балаган, у нас музей на балаган перетворився. Навіщо нам просвітній заклад, наука? Боже мій! А якби стриптиз показувати в музеї Шевченка? Та більше було б охочих, з Київського університету, на жаль, зокрема! Як було, коли мій дід навчався… Ні, не треба сміятися, це не сьогодні! Мій же дід навчався в 80-ті роки позаминулого століття – було це саме, і прадід Федот Іванович Біляшівський, протоієрей Стрітенської Церкви, писав, що, як це ганебно, в київських газетах. Тільки тепер вони ж церковні, їх тепер не дуже то розбирають, чи журнали.

Я не в образу комусь, я Київський університет так само представляю. Перед вами стоїть представник Зоологічного музею Київського університету, найстарішого в місті. Але не в цьому суть справи, а в тому, що ви порушили зв'язок. Люди не йдуть, так само, як не йдуть на могилу Шевченка. Ну, можна, туди йдуть мимовільно, могила, я сам приходжу. А в музей, в який я подарував, я подарував, наша родина картину…  Тут перелічував директор, забув третій. Ну, третій – це те, що тримав Шевченко в руках, офорт, який у нас дома був. Ну, більше ні вам, ні їм нічого не подаруємо, бо ви кинулися не те що не до того – вам і діла немає, щоб збирати музей. Це ж основа! А чого немає? Бо в основі музею не речі, правильно, а слово, думка. Страшно не від тих речей, що ви вивісили, страшно від думки, яку ви хочете провести. От, що страшно! Якщо це правда, якщо це ви хочете так, я ж не знаю, у вас там є підручні, доповім вам про ваших підручних, які вас в цей бік сунули. Що коли вмирав нащадок, правнук Лазаревського Олександра Матвійовича, що ви волосся показуєте Шевченка, персні, що все, то не знайшлося у держави 10 тисяч доларів, він ще не був громадянином України, вертався на батьківщину вмирати. Заслужений діяч культури України. Я його повів, я маю право сказати, бо ніяк лікуватися рак підшлункової, повели в Центр раку, люди не дивились на паспорт, відразу почали його лікувати.

В музей Шевченка я прийшов просити, дайте ж… Як же, у нього дома фото, фотоархів,  особисті фотографії Шевченка, подаровані Лазаревським, особисті фотографії всієї родини Лазаревських і всіх решта, колосальна річ. Ніхто долара, він просив грошей, купити, його ж треба лікуватись, ліки дорогі, ви не могли, де ви тоді були? Ви ж працівник був Інституту літератури, де Інститут літератури, де всі були?

Де всі тоді були як він заслужений діяч культури умирав у нас тут і помер. І де тепер, чому ви не вбиваєтесь, де тепер те все? Що ви шукаєте, що ви знайшли для того, щоб поповнити колекцію? І так далі це по всьому державному рівні, про Канів розказувати тяжко, так я знаю час, час… для нас часу, що ми прожили в катакомбному житті, оце весь Совєтській Союз, немає. Я завжди слухаю тих хто і нами керував раніше, і тепер керує, не можна сказати, а я скажу все ж таки про Канів. Там і могила моїх предків, мого діда могила, мого брата, пекарі і я проводив той шлях, що в 1992 році тільки пішов. Відремонтуйте його якось поруч з тими трасами, на ті летовища соромно дивитися,  проклинають люди Україну за те, що вона  отак до них поставилась, а вони тоді не думали, що їм пан зробить. Я вже не кажу, що вже пани теж були в пекарях Тарновських, інших, не будемо згадувати теж вони заслужили. 

І поки не буде, я хочу сказати, поки на могилі Шевченка не буде  наведено ладу, законність відновлена, законність! І не повернуто інтер'єр Кричевського, якого  і  Сталін не міг перекреслити, це за Сталіна  видатна пам'ятка, в  усіх довідниках світу. Хто дозволив знищити?! Хто, вам дозволив Кричевського?! Ви ще й, глумитесь над ним, речі показуєте  в тому, я не знаю! А я, не можу зайти туди, де я подарував  картину. Ну, це ж неможливо, слухайте.  Дорогі мої, не паплюжте  Шевченка, не паплюжте людей. Я розумію,  чому це сталось.     

Ігор Дмитрович, хоч потихеньку,  але висував тих людей, що Шевченка зберігали. Зінаїда Панасівна Тархан-Береза, Слава Богу, книжечку написала, а тепер, ще ж і про Щепкіна, видалось, що  от така монографія. Про голодомор вона видала, малесеньку таку, як умирав Ядловський  з голоду в 1933-му. Ну вам це ж в експозиції ні до чмихи, ви ж  це не будете  показувати?! Хто колись за Шевченка підставився? Ні. От, ви любові людської не показуєте. Що  сказала Тархан-Береза, правильно, історія  людської моральності, моральності народу. Що ж ви, в нашого народу  моральність крадете, люди добрі?    

Як же це так, музейні  працівники, ви  ж – Національний музей, що ви даєте імпульс? Правильно,  в Каневі крім Зінаїди Панасівни ще там 2-3, от бачите, не так то легко знайти кадри. Ну як же ж так, що  в Національному музеї не розуміють цього?  Тут самі не збирають і там…  Реєстр пам'яток, правильно виплило  питання. Читаю  постанову навіть Комітету: забезпечити садибу Максимовича, - а  ж там жодної пам'ятки,   пов'язаної з Шевченком, крім дуба і ще там дерев, не збереглось. Зате, в самому селі Прохорівка,  колишньому містечку сотенному,  зберігся будинок, в якому Шевченко жив у Максимовичів. А чому ви  про це, панове, не знаєте?  Чому не в реєстрі? Чому нікому діла немає?

От мені дуже сподобалось, що з "Ббатьківщини Шевченка"  за хату чумацьку  вбиваються. А таких хатів ще  поруч по селах і в Прохорівці, що бачили Шевченка, ще штук 20 чи 30. Можна …… отакий зробити, і оживе  і слава Максимовича, і слава Шевченка, і одне друге підтримуватиме.

Останнє хочу сказати. Я дуже вдячний Комітетові за те, що, я думаю, може і наш університет причинився до того, там єсть музей, заповідник у Канівському все ж таки зробить. Адже там же ж на теренах садиби Канівського природного заповідника хотів Шевченко поставити будинок. Я не знаю, як це зараз реалізувати будинок, там би він мав стояти. Але, принаймні, що той заповідник починається від могили Шевченка. Коли його зробили заповідником, стара громада, і мій дід зокрема робив особисто, він був членом старої громади, і вони тоді і викупили землю і дбали, і доглядали,і   держави не слухалися.

Останнє. Я буду сподіватись, що я зможу викласти це, і треба, щоб це було… Можна, один момент? …щоб це системно було по всіх закладах. От, я прошу міністра культури звернути увагу, що в Художньому музеї національному, який не можна уявити без імені Шевченка, в якому збирання образотворчості почалося з Шевченка, так там не буде ніякої ні виставки, нічого. Це при тому, двох академіків Шевченко просунув з киян – Рокачевського і Орловського. В академіки Петербурзької академії! Блискучі майстри, нам нема кого показувати! Я думаю, що це і Стрітенську церкву,*** було б добре, якщо міський голова у нас подужає, чи хто там, відбудувати, це вже таки Шевченко її розписував, кажуть. Якось так незручно. Багато ми знищили пам'яток Шевченківських в Києві. Ану, оцю хоч би вже відновили. Там, до речі, і зустрілися всі ті колись, Лазаревський і Біляшівський, і так далі, дітьми, і одне другому передавали. І так воно по тих церквах воно йшло.

Вибачте, що я трошки сумбурно, готуватись було тяжко. (Оплески) Але все, що єсть, і порушення законодавства… Бо інтер’єр порушено в Канівському музеї – це порушення, і це єсть в газеті "Слово Просвіти". Чому це… Да, да, будь ласка, просимо звернути увагу і відновити законність, нічого більше не треба. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі.

Шановні колеги, я зараз надаю слово міністру культури, тому що час уже його вже підтискає, далі нікуди, потім – продовження.

Прошу вас, Леоніде Михайловичу.

 

НОВОХАТЬКО Л.М. Шановний пане голово, шановні народні депутати,  гості, запрошені! Важко говорити по-своєму, але з іншого боку сьогодні відбулася дуже зацікавлена розмова. При всіх тих взаємо- таких виключних, контроверсійних речах, які тут говорилися.

Мені хотілося би кілька речей сказати. Ну, перше, ми повинні – і це говорилося з цієї трибуни, хоча не всім вдалося це реально зробити сьогодні тут, але будемо сподіватися, що в суспільстві вдасться, це я так трошки романтично, ну, це ж хочу підтвердитися сам в цій думці. Нам треба зробити так, щоб 200-ліття Шевченка об'єднало Україну. Об'єднало все суспільство, наскільки це можливо. В ідеалі – це, звичайно, неможливо. Це зрозуміло і в політичному смислі. Але вже ж таки максимально, наскільки це можливо. В політичному смислі – раз; в моральному – два; в соціальному, тому що ми сьогодні, хто бідний, хто багатий, хто Бог знає який – теж три; і старших, і менших у віковому смислі, розумінні – чотири, і це дуже важлива проблема сьогодні - молодь. Мені ж, ну,  я подивувався, але, мабуть, я теж відстаю чогось, не знаю. Я ніколи не думав, що на Івано-Франківщині в принципі не знають, що таке Кирилівка, Моренці, там, Канів  і так далі, але ось були люди там, це ж уже треба теж робити із цим.

І друге, власне, чим я хотів завершити. Євген Сверстюк і тільки що пан Біляшівський, і ще хтось, якщо би попробувати зробити резюме їх виступу, то, по-моєму, пан Євген перший сказав: треба починати з себе і не вшановувати Шевченка, а вивищуватися в собі, щоб дорости до нього. Я думаю, це, мабуть, найголовніше. І оця когорта людей, яка сьогодні в цьому залі зібрана головою Комітету, вона якраз дуже багато чого може зробити.

От давайте забудемо те, що мене, може, пече чи не найбільше, бо я крайній, з точки зору організації, ну, і ви теж крайні в законодавчій владі, я у виконавчій, ну, я ще крайніший по практичному виконанню всього цього,  що треба.

Давайте вже забудемо, що ми не встигли. Тому що я тоже можу дуже довго говорити, і пан Стус мене підтримає. Мені не зрозуміло, як навіть центральний музей, зараз при тому що два роки назад була урядова постанова, рік назад указ Президента, за ці два роки навіть проекту його немає реконструкції. І на 2013 рік немає, і на сьогодні до кінця доведеного, теж немає. І оте урядове рішення, яке я вчора провів, чесно вам скажу так уже без преси, воно тоже не зовсім так уже до дзуки було законне з точки зору Мінфіну. І Мінфін там заперечував, хотів тільки на проект гроші дати і Прем'єр-міністр мене підтримав, так хитро сказав на міністра фінансів, там от давайте в редакції Міністерства культури приймемо це без зауважень. І так воно було і проголосовано, і таким в мене зараз є хоч, ну, реальна надія на те, що будівельну організацію я поставлю там з завтрашнього ранку в борг, на перед, не чекаючи нічого. Тому що літні місяці теплі, вони закінчаться  вже через три, чотири місяці, от тільки так.

Ну, і ця когорта людей, і таких багато чого, і Микола Григорович Жулинський тут виступав. Я сьогодні з ним, чи вчора мав  розмову. Тепер має напружуватися в якомусь такому нелюдському темпі разом з іншими працівниками академії наук, щоб сім томів чи шість зробити за десять місяців. Ну, куди ж це годиться, люди добрі? За вісім років попередніх жодного тому не вийшло для того, щоб ми тепер за десять місяців зробили сім. Ну, які ми шевченківські діти чи внуки, чи правнуки? Ну, будемо все рівно оцією когортою людей, яка в цьому залі і в президії, і в залі разом все-таки напружуватися до того, щоб 9 березня наступного року ми прийшли із повним академічним зібранням творів, і з відремонтованим приміщенням. І завершуючи, скажу, що  все-таки в кожного за нас на своєму робочому місці треба от напружитися і зробити це, ну, максимально, хто що може і на Батьківщині Шевченка, і в столиці так само.

Я  недавно був в цьому маленькому  будиночку, ну, на "Козиному болоті" в філіалі за Головпоштамтом. Ну, дрібниця, я вам скажу, просто так поділюся вже, дрібниця. А це було недавно, тижнів три назад. Іду я з першим віце-прем'єром і з міністром фінансів, чого в принципі не було ніколи. Я витягнув міністра фінансів, щоб полегшити собі далі спілкування. Йдемо, рідкість, але мені вдалося, а потім під вечір приєднався ще перший віце-прем'єр. До речі, був я недавно там, тиждень назад, виявляється, першим віце-прем'єр, хто до нього ставиться в політичному смислі чи в якомусь, от забудьте, от давайте так почуємо те, що я скажу. Іду я, Стус ось тут сидять, я ніколи не думав, що там буде ще щось після того, як ми там три дні побули. Дмитро Васильович, да? Опорядження в подвір'ї нечувано Арбузов зробив, рози поставив, три, скільки там, машини землі туди завезли, ясно, що не він особисто. Але, він коли побув там, посадив дерева, він взяв патронат.

Так от і я скажу, що коли я був там місяць назад, іду я по експозиції і багато ж людей ходили, і я це не до того, що я там зараз скажу те, що я зробив. Я до того, що давайте на себе подивимось все-таки. Фісгармонь там стоїть, причому ж, по-моєму, Дмитро Васильович, допоможіть сказати, чия вона? Коротше, та, XІX століття з того періоду, можливо, як би сказати,  її Шевченко і бачив, 40 років не грає. Там міхи, воно як орган, а клавіші як у фортепіано, як піаніно, 40 років не грає. Я випадково спитав, тут ще ……… ходить, Арбузов, я випадково спитав, а скільки вона не грає, кажуть, із 70-х років, тобто майже 50 років. Кажу, а що треба, щоб вона грала? Кажуть, майстер приходив там, воно якесь індивідуальне, якусь деталь треба виточити, там міхи. Кажу, а скільки це коштує? Майстер сказав, каже, ми домовилися за 5,5 тисяч гривень, у нас їх немає. Я сказав, завтра будуть. На завтра я забув, але вже віддав ті 5,5 тисяч гривень, і 22-го чи 23-го там тільки майстер щось не той вже. Але буде грати та фісгармонь, завдяки міністру культури. Ну, це, наче, і гарно. Але те, що 40 років вона не грала і це я випадково спитав, ну, це ж що, погано? Ну, ій богу, погано. І так кожен з нас, значить, на своїх місцях.

Коротше кажучи, будемо об'єднуватися. Проект там гарний. Є багато чого в урядовому рішенні так само, ну, воно перекликається. Ми доопрацюємо. Заступник міністра, який веде шевченківську тематику, який 8 років був керівником управління житомирського культури, віце-губернатором, знає всю цю музейну справу і так далі, залишається. Начальник відділу, управління сидить. Радник міністра сидить.

В'ячеславе Анатолійовичу, ми прийшли вчотирьох. Я пішов, тому що мені незручно запізнюватися. Вони залишаються, стенограма буде. Будемо співпрацювати. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Леоніде  Михайловичу, я хочу подякувати вам. Тому що 3 години часу члени уряду, це зараз, знаєте, мало хто практикує. Тобто, тут, в цьому плані співпраця нормальна. 5 червня ми будемо ухвалювати остаточний проект рішення. І ясно, що погодимо так, щоб це було і до виконання, і враховані пропозиції громадськості понад усе. 5 червня на засіданні Комітету я маю на увазі. Так що дякую вам за участь у Комітетських слуханнях. Мовчан, а потім – Заєць.

 

МОВЧАН П.М. Змушений навздогін говорити вам, Леоніде Михайловичу. Ну, я два місяці не зможу, не зміг, я хотів би, щоб ви почули. Тому що я щойно одержав відповідь від Віктора Степановича з приводу одного пункту дуже важливого. Завершення 12-серійного фільму, уже немає Клименка режисера, уже немає Ступки. І 12 років не робився фільм. Я хотів би, щоб він був завершений. І щоб ви почули необхідність його.

Група є. Сидить режисер Череп‘юк, сидить композитор Олександр Яківчук, сидить багато людей, які готові завтра вже починати. Бо чотирнадцятий рік, ось, уже відзначення. Треба робити цей фільм! А його перефутболили на Катерину, на Держкіно. Тому, це доручення було Президента і це рішення Кабміну.

Так само, там другий пункт, який стосується диску "Шевченко співаний", "Шевченко декламований", "Шевченко в постановках" і"Картини Тараса Григоровича Шевченка". Це дві позиції я хотів би, щоб вони були вами враховані особисто. А якщо ви скажете, що сьогодні я буду, то я буду сьогодні, а якщо завтра, то завтра. Скажіть, будь ласка. Дякую.

А ще дуже важливий пункт, бо Тарасова церква, була програма, немає вже ведучого Бориса Гривачевського, немає вже багатьох тих, хто був, коли ставили хреста 20 років тому біля могили Шевченка…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Вже відпустіть, хай вже пан міністр іде.

 

МОВЧАН П.М. Я  відпускаю вас, але я повертаюся до цього пункту, це дуже важливо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  А що у нас мікрофони працюють? Чи вже стомилися мікрофони?

 

МОВЧАН П.М.  Якщо сьогодні вже оголошено про те, що церква буде збудована, але це московська, співвідношення Тарас Шевченко – слово Шевченка і акі-пакі біля підніжжя Тарасової гори, біля підніжжя заповідника, ви усвідомлюєте чи ні? Ми зверталися до Президента, якщо той не зміг спорудити, бо у нього були ……. збудувати всі церкви, всі в стилях, то цю одну надбрамну, яка є на могилі  Пушкіна, чому ми не можемо зробити цього?

Чому, якщо громадські кошти зібрані і проект "Гайдамаки", який тут робив 20 років тому, він є, він живий. Тому я прийшов сказати, В'ячеслав Анатолійович, не про громадські Комітети, я їду 10 днів у подорож і кожен з нас громадський Комітет буде вести книги, не тільки Доній своїм автобусом, але це окрема тема. Це окрема тема громадських наших звернень і всього іншого.

Я хотів би, щоб ці три моменти дуже важливі, Тарасова церква не гроші спонсора і московська церква там, це неможливо, це неприпустимо.

І друге, ті дві теми про які я говорив. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую Павле Михайловичу.

Заєць Іван Олександрович, потім будемо думати, ще Анатолій Леонідович сидить і невідомо чи хоче сказати слово правди?

 

ЗАЄЦЬ І.О. А що, не працює, да, мікрофон?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Та працює, треба ближче просто. Це стара комуністична система…

 

ЗАЄЦЬ І.О.  Перш за все я хочу подякувати голові Комітету, Комітету, що вони все-таки спромоглися провести такі слухання. Друге, я хочу подякувати Миколі Біляшівському, який загострив питання. Тому що наша сьогоднішня розмова – це не розмова про те, які заходи до 200-річчя треба здійснити. Я вважаю, що сьогодні ми починаємо розмову дуже серйозну, це не від ювілею до ювілею розмова – це розмова в нас така, що, як нам з'явити от справжнього того Шевченка, як нам взяти від нього те, що нам сьогодні потрібно для будівництва нашої держави, для розбудови нашої нації. Тому ми не можемо вкластися тільки в ті півроку, чи там трішечки більше, які залишилися до ювілею. Бо якщо таким вузьким поглядом ми будемо йти, то ми далеко не зайдемо. Оце перша моя така думка.

А прообраз Шевченка – будь ласка, зайдіть зараз чи у Верховну Раду, чи у Кабінет Міністрів, чи, там, я не знаю, в Адміністрацію Президента, зайдіть і подивіться на стіну, який там висить Шевченко от просто, от портрет його, який сидить: з плямами з такими скрізь, неначе хтось навмисне, зумисне от робив такий портрет. І розвісити по всіх цих кабінетах. І я ходжу – і роблю зауваження, там, і так далі. Ніхто їх не знімає, бо це, мабуть, така от спеціальна установка.

А тепер глибше на портрет подивимося. Це зайдемо туди, у музей у Каневі, отам, де все починається оцими банерами. Ну, невже ви думаєте, що Шевченко жив тільки останні, там, два чи три передсмертні роки свої? Невже він уже помирав, був все життя таки от немічним чоловіком? Подивіться, скільки тих портретів, отих банерів, скільки отакого, немічного чоловіка і так далі. Це що, логіка? Це Скорик спрацювала так спеціально, щоб показати, що от, який Шевченко. А є форма - є зміст, хочемо ми цього чи не хочемо. І чи можна акцентувати ці речі, от, я ж кажу, найтяжчі роки, можливо, тому що чоловік багато задумав, хотів щось здійснити – тут хвороба і так далі, і так далі. Тому оце образ, образ Шевченка.

Тому я не хочу, я так зрозумів, що пан Кириленко хотів, щоб  ми провели таку розмову, знаєте, мирну із владою і так далі. Я не переконаний, не впевнений і я навіть переконаний в тому, що влада не буде прагнути от Шевченка втягувати у наш дух, у наше суспільне життя. Їм не потрібен сьогодні Шевченко із своїми тими фразами "у своїй хаті своя правда і сила, і воля", тому що вони припинили сьогодні процес будівництва української держави, як держави національного типу, де звичай український, традиція українська кладеться в основу суспільного устрою. Вони будуть сьогодні державу на російській політичній культури, на російській культури взагалі і так далі. Тому я не думаю і тому що громадська відповідальність наша, дуже великої громадськості, що ми маємо рятувати цю ситуацію, ми маємо пам'ятати цю ситуацію. Тому що із Шевченком пов'язана душа, це і дух українства, хочемо ми цього чи не хочемо, і це ще джерело, яке ще не вичерпано далеко.

І говорімо правду, говорімо, я ж кажу, про ту експозицію Скорички у Каневі, я не знаю, мені здавалося, що я вже так глибоко розумію Шевченка, тобто не розумію, а відчуваю Шевченка. Коли я зайшов у той музей і побачив, там немає і духу того Шевченка, там нічого від Шевченка немає у тому музеї. І ще хтось  починає розказувати про якісь там, знаєте, електронні механізми і так далі. Та хай підуть у європейський музей і побачать, як використовуються ці всі електронні засоби, в якій ситуації, коли, для якого акцентування, для якої інформації, а не стають основним цим елементом. Тому це свідома політика для того, щоб назад Шевченка повернути в інший лубочний портрет. Комуністи одне роблять, а це комуністична влада, вже неокомуністична, робить зовсім інше.

А тепер конкретно по рекомендаціях. Тут вже говорилося про це, але і я хочу ще зауважити, пункт 21 там, де мова йде про те, щоб повернути у начальний план і так далі, відвідування музеїв інших міст, треба дуже конкретно написати і те, що тут пропонувалося, це Моринці, це Кирилівка, це могила Шевченка у Каневі, дуже конкретно. Чому я так кажу? Я був колись у Вашингтоні, в університеті у Джорджатуні,  там були такі курси. Нас взяли на пароплав і повезли і до будинку Вашингтона. І так усі діти, усі, з  усієї  Америки іде, і йде, цей безперервний, абсолютно, потік. То це можна  зробити в Сполучених Штатах Америки, а в Україні  цього, виявляється, не можна, бо ми  щось таке інше робимо. Тому, шановні друзі, нам не потрібен інший образ Шевченка, нам потрібен справжній образ Шевченка, справжній образ Шевченка.     

Тепер, друге, відносно доріг. Як ми знову буде записувати все в цілому, що давайте всю Черкащину сьогодні вкриємо золотими дорогами,  то знову це нічого не буде. Давайте прямо напишемо: нам треба  один лише такий шматочок цієї дороги, це по дамбі. Ну це ж кара Божа, а не дорога!  Там, ні автобус, ніхто не може, в принципі, їхати. Ця територія належить Міністерству енергетики, таке бідне в нас Міністерство енергетики, стільки воно води цієї  використовує. Тому,  я пропоную, конкретно записати у  рекомендації, саме за цей шмат оцієї дороги, якщо ми хочемо здійснити от якісь такі  речі, викликати зацікавленість, щоб люди могли швидко доїхати.

Третє. Це відносно тієї інвентаризації, про яку ми говорили, інвентаризація, це дуже добре. Але я   хотів би тих, хто в цій залі, згадати 30, здається, листопада 1989 року, коли у Буднику художника ми обговорювали це питання, яким чином  оцей образ Шевченка з'явити справжнім і таким потрібним  для нас. І тоді ми говорили  про такий проект як проект "Тарасові  шляхи", де йшов Тарас, йшов, наприклад, з боку  там Москви, йшов там по Волині, і так далі. І це питання не в тому,  що тільки пустити туди одного туриста, а питання в тому, щоб по цих шляхах,  врешті решт, зрозуміти, що там де йшов Тарас, там наші історичні інші пам'ятки і природні пам'ятки. І вони  сьогодні всі занедбані, занехаяні!

Так давайте от ми скористаємося, це відчуття людини, величезної людини, це люди там жили великі в оцих всіх населених пунктах.    Нічого не робиться, нічого не робиться для того, щоб у нас природні пам'ятки зникли, щоб  у нас історичні пам'ятки абсолютно зникли. От давайте так само ми запишемо, от про ці Тарасові шляхи, і саме в межах цих Тарасових шляхів  треба проводити інвентаризацію, і саме в межах цих Тарасових шляхів мати ті програми   збереження отих всіх пам'яток.

І останнє, я думаю, це щодо, знову ж таки, образу Шевченка. Тут Лебединська говорила дуже багато. Я три речі зараз назву, які, от з моєї точки зору, бо я ж не все знаю, я ж не є чоловік, який там… знаю, хто там писав про Шевченка раніше і так далі, хоча я дуже багато про нього писав. Але зараз, в останній час я три речі можу назвати, які можуть просунути наше розуміння геніальності, величі Шевченка і його потрібності для нас, українців: це книжка Дзюби про Шевченка, там, де він говорить… А для того, щоб зрозуміти Шевченка, треба його обов'язково порівняти з іншими людьми, такими, як Пушкін у Росії, такими, як Міцкевич у Польщі. Бо коли ви приїдете в Росію, то вам скажуть: Пушкін завершив формування російської мови як літературної, Пушкін там таке-то, таке-то, таке-то чи там Міцкевич і тому подібне. Порівняйте Шевченка у тих недержавних умовах, і побачите, що все те, що робив Пушкін у державі, те, що робив Міцкевич… Ну, там держави не було, але все рівно, і так далі… Пушкін це… Шевченко все зробив у країні, починаючи від цієї… формування літературної державної мови. Навіть якщо ви Куліша і Пушкіна порівняєте, то ви побачите велику різницю. Аж до інших речей. Тому я вважаю, що книжка Івана Дзюби у вас, у якомусь варіанті я читав, що була якісь переліки і так далі, книжка Івана Дзюби має піти по всіх цих бібліотеках і інше.

Друге – це Мельниченко із Москви, він так само  написав "Шевченко у Москві", Лебединська говорила про Санкт-Петербург. І я зловив себе на такій думці: нещодавно відбулася презентація… литовка, яка була у першому парламенті і голосувала за відновлення державності литовської, звернулася до депутатів першого скликання, зокрема, до Барабаша, Саші Барабаша, дайте нам можливість фотографувати замки в Україні, тобто замки литовські, литовського періоду. І от сфотографували ці всі замки в Україні литовського періоду, і вийшла прекрасна книжка "Замки Литви". То давайте і ми щось таке видамо, оцими "Тарасовими шляхами " для України і поза Україною це все. І покажемо, припустимо, де Шевченко, в якому колі, що він робив і так далі.

І третє, я, задається, читав, я дзвонив Володимиру Панченку, але він мені не відповів тільки що, я, здається, читав в одній з газет ваше невелике наче статтю, статтю таке, де десять, здається, пунктів... десять заповідей Шевченка, оце третя річ, яка нас просовує от в розумінні оцього, оцього образу, оцих різних речей. Тому на книжку теж треба дуже сильно зважати, треба їх, дійсно, в електронному способі запустити. Але я завершую і думаю, що все-таки ми будемо розцінювати цю розмову не як розмову до ювілею, а як привід для того, щоб подивитися і на наші державотворчі процеси, і поди витися на суть Шевченка, і багато. Але це наша воля виявиться саме в тому, чи змусимо ми цю владу хоча б до ювілею зробити отой  необхідний мінімум, про який тут сьогодні робилося. І я дуже вас застерігаю, застерігаю від необдуманої зміни експозиції і ремонтів чи реконструкції музею у Києві. Навіть міністр сьогодні, що він сказав? Проекту немає, а гроші вже є, оце так буде як в Каневі: проекту не було, нові експозиції, а гроші пішли і ми одержали таку штуку. Проект – на стіл, обговорення нормальне, а тоді можна реалізувати ці всі речі. Ну, технічно – будь ласка, там стіни можна робити.

І остання, вибачте, річ, запишіть те, що говорив Жулинський. Він говорив про те, що треба створити оцей інформаційний дослідницький центр, шевченківський центр. Це надзвичайно важлива річ і ви зверніть увагу на нашу практику. Ми добивалися, от Мовчан і інші, Драч, інші, доби валися, щоб був такий меморіальний комплекс жертвам голодоморну, так. І що в результаті вийшло? А план був такий, є рішення всякі, там мав бути меморіальна частина – от ми маємо меморіальну частину, мав бути музей, музею у нас немає, мав бути дослідницький центр – дослідницького центру немає. У нас другий проект, геніальний проект, який треба обов'язково реалізувати – це Мистецький арсенал, дійсно, як древо України, от там все показати, цю всю історію від матеріальної до духовної сьогодні віртуальної інформаційної. У що перетворюється сьогодні "Мистецький арсенал"? От те, що ми сьогодні говорили. Це може лише бути одна складова частина, ці бієнале і так далі. Лише одна і складова частина. Тому нам треба такий центр в Україні, який все б збирав по Шевченку, який би все б тримав в інституційній пам'яті, передавали покоління до покоління. Тому надзвичайно важливо створити в Україні саме от цей інформаційно-дослідницький центр шевченківський, цей  центр, і це повинна бути одна з  таких ключових вимог. От тоді ми будемо мати інституційні механізми, от творити ці речі і не забувати про них. Вибачте, що довго. Але давайте говорити відверто. Бо, якщо Скоричка ще раз зайде в музей в Києві, то попрощайтеся з Шевченком взагалі. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Довго, але мудро.

У нас Анатолій Леонідович Мураховський вислухав всі наші  думки, а оскільки у нас до висвітлення маса питань поки що, тобто воно, на нашу думку, поки що не почалося, то треба послухати, що на цьому  етапі робиться. І потім – Ігор Ліховий і завершуємо.

 

МУРАХОВСЬКИЙ А.Л. Дякую, В'ячеслав Анатолійович. Зважаючи на втому, буду мудро, але коротко.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це взагалі, це рідкість.

 

МУРАХОВСЬКИЙ А.Л. По-перше, про …..…, дійсно, наговорили. І  я вам скажу, що можна говорити багато, дотримуючись тексту чи недотримуючись тексту.  Довго й  не мудро, я б вам зачитав на хвилин 40-50 інформацію про те, що робиться. Я вам скажу, що ми українці незважаючи на те, що плачемося, що багато є вад, прогалин, треба  знати весь обсяг інформації для того, щоб говорити робиться щось чи не робиться.

Я вам скажу, що на базі тої інформації, яка в мене є, ми вже не такі  й безпорадні, робиться дуже багато. І Першим національним каналом багато створено програм, і на державних телерадіокомпаніях, регіональних створюється багато програм. Відомі люди начитують твори Шевченка, проводяться конкурси, радіоуроки  і таке  інше. Багато видається книжок і в попередні роки,  які присвячені творам або творчості Тараса Григоровича Шевченка. Тому робиться дійсно багато, я не буду перевантажувати вас своєю інформацією, готовий парламентському Комітету надати повністю все, що зроблено.

Стосовно видавничих проектів. Да, дійсно, ми можемо бідкатися, що раніше впродовж багатьох років не видавалися твори і в нас, врешті-решт, так само як з ремонтом Національного Шевченківського музею, кошти є, проектів немає. І я думаю, що непотрібно зараз гнати коней, щоб ми прагнули впродовж останніх 5, там, чи 6 місяців цього року завершити повне зібрання, видати повну 6-томну Шевченківську енциклопедію. Тому що те, про що говорив і шановний Микола Григорович, що Академія наук ухвалила рішення по прискоренню підготовки і здачі до видавництва "Наукова думка" проектів, говорить про те, шановний Микола Григорович, що треба, щоб ще видавництво "Наукова думка" спромоглося опрацювати те, що ви передали, здійснили опрацювання, редагування, макетування і врешті-решт видали проекти. А з "Науковою думкою" ми свого часу вже наїлися, коли включали "Том Шевченка"  Профінансували і в кінці року "Наукова думка" видавництво проінформувало Комітет, що воно не спроможне освоїти кошти, тому що видання не готове до друку.

Тому, за Державним Комітетом телебачення і радіомовлення затримок немає. І я вам скажу, що в рамках програми "Українська книга" в попередні роки і в ці роки видано надзвичайно, по суті, видань, які, як кажуть вчителі, є позакласним читанням. І, до речі, включено в програму, на підставі Указу Президента і Розпорядження Кабінету Міністрів, плану заходів видання Шевченківських творів іншими мовами. І ми сьогодні говоримо, треба литовською видати і таке інше. Давайте подивимося, а куди  ми їх потім дінемо, видані в Україні твори Шевченка, там, наприклад, іншими мовами. В нас зараз  в програмі є, але прагматика доведення до відповідного читача цих книжок проблематична.

Я вам скажу, що ми до цього часу, виступав тут бувший міністр закордонних справ, виступали тут міністри культури і нинішній і як то кажуть попередники, але ми до цього часу не можемо налагодити зв'язок з Міністерством закордонних справ для того, щоб література видана в рамках державної бюджетної програми доводилася через посольства наші до наших українських споживачів, до  територіальних громад українських за кордоном, механізму немає. І я вас переконую, знову ж таки, му… лукавий міг накидати там ідей на 50-100 мільйонів, але окрім усного формулювання, чи письмового якогось проекту навіть культурологічного потрібно пропонувати прагматичну програму втілення цих ідей. Бо у нас вибачте за бла-бла-бла за словами не стоїть по суті логіка, яка унормовується чинним законодавством. У нас сьогодні до цього часу і причому ми, в тому числі, затримуємо Комітет, не сформована постанова Кабінету Міністрів про державне замовлення, тому що ми спеціально тримаємо в тому числі і по програмі "Українська книга" всі проекти, щоб до нас надійшли, щоб могли реалізувати до кінця року.

Тобто, шановні колеги, хочу вам оптимістично сказати, робиться багато, ми налаштовані на роботу, на співпрацю. І дозвольте підкорегувати проект рішення парламентського Комітету в робочому порядку, тому що не хотів би забирати час. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую пане Анатолію. Ну що, Ігор Дмитрович, будь ласка, йдіть, і відреагуйте на репліки, підсумуйте.

 

ЛІХОВИЙ І.Д.  Шановне товариство! Насамперед хочу подякувати всім, хто відгукнувся на пропозицію Комітету…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  До мікрофону ближче, будь ласка.

 

ЛІХОВИЙ І.Д  …пропозицію Комітету та ініціативної групи. Хочу подякувати всім, хто брав участь в підготовці рішення проекту рішення. Насправді, перечитайте його, я вас прошу, при нагоді, бо навіть у виступах багато хто з вас говорив про те, що  тут записано.

Колись професор Гарварду Грабович сказав, що коли в Британії виходить монографія присвячена  Вільяму Шекспіру, то її прочитає сто фахівців, обговорить на конференції – і тема закрита. Коли виходить в Україні монографія присвячена Шевченкові, її прочитає сто тисяч і в кожного є своя точка зору на Шевченка і вони будуть один одному доказувати, що всі інші 99 не праві. Отакий Шевченко для українців.

Я хочу ось що сказати, ми добилися своє мети. Ми насправді сколихнули. Можливо, дещо були такі безапеляційні мої певні посили, але ви побачили, що вони були підтримані багатьма присутніми.

От у залі присутній депутат Канівської міської ради Юрій Гамалій, який мав би сказати про Книгу вражень. Бачите, мій колега колишній директор говорив про те, що люди захоплені чи 50 на 50 там мер сказав. Знаєте, та Книга вражень просто викрадена була пані Скорик. І депутати звертаються уже рік, мабуть, два роки до прокуратури, до міліції, що повернули цю Книгу вражень. Це рівень, тут сидять генеральні директори національних бібліотек. І також дуже дякую вам, ви багато робите як методичні центри в світі.

Що значить Книга вражень? Ну. розумієте, я не буду коментувати ці речі. Тому шановне товариство, запрошуємо для подальшої співпраці. Ми робили проект більш деталізований. На жаль, мої колеги і земляки канівці уже пішли. Я хочу відповісти на репліки, що здійснювався проект реконструкції і реставрації музею в Каневі не 10 років, не 15, а менше 6 років. Станом на прихід нової влади до влади, так мовити, каламбурю, було виконано 90 відсотків роботи. І те, що там зроблено позитивно – це всупереч новій владі, а не на її підтримку. Крім того, реставрація, ви знаєте, не робиться за рік-два. Я хочу колегу Дмитра Стуса також налаштувати на те, що за рік, навіть якщо буде мільярд гривень виділено – не можна зробити реставрацію якісно. Це процес як дитинку 9 місяців треба виносити. А три жінки за три місяці не виносять її, от в чому проблема.

Ну і потім, знаєте, справді, я хочу, Микола Миколайович, вибачитися перед вами. Це, дійсно, справді, знаєте, от дійсно, я хочу сказати, родина Біляшівських – це інтелігенція українська, це справді незаможна родина, і вони подарували офорт Тараса Шевченка, руки Тараса Шевченка, роботи Тараса Шевченка, який коштує сьогодні десятки тисяч доларів, подарували його музею Тараса Шевченка. І цей офорт не виставлений, його не показують. От директор навіть не знає, що є така річ, не показує. Це річ, по суті, кримінальна навіть, я б сказав, це вже за межами моралі, ці речі.

Те ж саме, от сьогодні ми говоримо, що зробили попередні покоління. Мене буде стримувати В'ячеслав Анатолійович, але дякуючи саме, на жаль, пішли представники Шевченкового, бо саме наш уряд надав статус національного, саме наш уряд прийняв програму "Підкова". А те, що вони на місці не змогли її реалізувати належним чином, так хай уже розбираються між собою.

І я хочу сказати сьогодні, товариство, за моїм підписом як міністра отримують заробітну плату заробітну плату національні музеї, дякуючи вам як віце-прем'єр-міністру. І заробітна плата сьогодні в директора - даруйте, це ми свої люди, – така, як у народного депутата. І коли в селі отримує генеральний директор заробітну плату, яка вираховується така, як в народного депутата, то, я знаю, Качанівка відпрацьовує, сьогодні приїхав директор, відпрацьовує свою роботу. Але, даруйте, це треба робити. Справа не в грошах, справа справді сьогодні не в грошах – справа у відповідальному відношенні до своєї роботи. Справа в корпоративній критиці, позитивній корпоративній критиці. І коли сьогодні я це говорив, то не демонстрував, так би мовити, що знаю більше всіх, когось хочу принизити. Але, даруйте, товариство, ну не можемо ми відтворити "Тарасове братство", перепрошую, "Кирило-Мефодіївське братство". Я вам нагадаю, ви це знаєте, але все-таки нагадаю: це була антиурядова студентська слов'янофільська організація. от як може Прем'єр-міністр створювати антиурядову студентську організацію? Ну, даруйте мені, це все одно що створити нацистську організацію в Україні, але уже не нацистську, от назва  нацистська у неї, знаєте, а вона інша якась буде. Це абсурд, давайте спілкуватися більше, давайте проводити конференції, Дмитро Васильович, давайте будемо обговорювати такі принципові теми, тому що Шевченко обріс бронзою, штампами і начебто нашим баченням, який є Шевченко, він є самодостатньою постаттю. Тому ми власне і зібрали вас сьогодні, тут ніхто ніколи не вчив, я всім дякую, дякую Івану Зайцю, він колись, як міністр в уряді Віктора Ющенка, зупинив будівництво  в Каневі алюмінієвого заводу, який переносили з Луганської області, бо він там загубив місто Свердловськ. Він мав бути побудований якраз навпроти Шевченкової могили, алюмінієвий завод у Каневі.

І от мер, який вийшов сьогодні, він директор заповідника, він тоді був мером і депутати тільки два були проти. От в принципі сьогодні рахунки ніхто нікому не виставляє, я перепрошую, товариство. Але це Шевченко, Шевченко це така енергія, така потуга, що з ним лукавити не можна, або себе покалічиш, а діти йдуть, внуки за нами, не можна лукавити з цим.

Тому, товариство, знову всім дякую, запрошую до співпраці, конструктивної співпраці. І дійсно тут чиновників мало вже залишилося, я особливо також чиновник багато років, маю найвищий державний, так би мовити, статус як чиновник. Але давайте ми гідно поведемо за собою наших колег, наших підлеглих для того, щоб справді не робити дурниць. Знову 100 мільйонів пішло на вертольотний      майданчик, 100 мільйонів гривень, який нікому не потрібен. Ми говоримо, немає у нас коштів, правда навіть міністр цього не сказав, та є в нас кошти. Я жив за кордоном і бачив Україну за межею України, ми дуже багата держава, але ………

Тому, товариство, і є заступник міністра, якого я поважаю, міністр культури, зробіть щось, будь ласка, передайте Леоніду Михайловичу. Необхідно повернути директорів у ті заповідники і в музеї, дуже часто, з яких їх вилучили, із Софії, з Лаври, і з багатьох інших. Досвідчені люди, які уміли готувати проекти, які багато років здійснювали реставрацію, реконструкцію, Каневу повезло, перепрошую, тому що я фізик, не лірик, ліриком став пізніше. Треба робити все дуже конкретно.

Якщо ми хочемо обезглавити цілу галузь музейну, а потім казати, знаєте, у нас не виходить! Та Арбузов вам не зробить ці проекти, навіть якщо ви мільярд отримаєте завтра. Не буде цього!

Тому, товариство, дякую всім. Даруйте, якщо когось образив, але  ці дії з любов'ю до вас. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Ігорю. Шановні колеги, шановні                                                                                                                                                        учасники громадських слухань у Комітеті з питань культури! Я і від свого імені, і, напевно, від імені колег, які зараз тяжко працюють у пленарному залі засідань, дякую всім, хто взяв участь у слуханнях у Комітеті з питань культури.

Виступило майже 25 людей, все люди видатні, і це тяжко було, що всі ті, хто мав бажання, майже всі ті, хто мав бажання, висловилися. Але у нас є проект рішення, це 30 пунктів. За підсумками цього обговорення, я думаю, це буде більше сорока пунктів уже, щось ми вилучимо, щось ми, навпаки, мінімізуємо, а дещо укрупнимо, а деякі речі абсолютно нові. Враховуючи і те, що говорили представники Держкомтелерадіо і Мінкультури, але головним чином, враховуючи те, що говорили всі ті, хто відступали від громадськості, від науковців, від шевченкознавців.

Тобто наше головне завдання: зрозуміло, що експозиції, зрозуміло, що не нашкодити новими будівництвами прямо в заповідних зонах, зрозуміло, що видавати, видавати і видавати, але щоб все це дійшло до людей. Щоб це були не елітні видання, а сотні тисяч тиражі, щоб телебачення якомога швидше, у доброму розумінні цього слова "прорвало Шевченком", щоб всі канали, не тільки державні, а й комерційні, почали показувати рекламу, ролики, відеоповідомлення і все, що з цим пов'язано і так само, як і радіо, це все робота не одного дня.

Значить, ми приймаємо пропозиції до проекту рішень як Комітет культури, до 5 червня. 5 червня у нас буде засідання, на якому ми це питання знову виносимо і будемо затверджувати вже його в цілому, і після цього проект стане рішенням, який буде оприлюднений у парламенті, засобах масової інформації і щодо виконання якого ми будемо здійснювати контроль на рівні Комітету. Це перше.

Друге, оскільки безумовним є, це підтверджено цими слуханнями, думка і втручання громадськості в процес підготовки, і мені видається, особливо на місцях. Тому що мені здається, що, значить, тут Київ живе своїм баченням, а Черкаси і Канів – дещо своїм. І це треба все зводити воєдино, а ми ще ж не слухали представників інших регіонів, і навіть тут присутні не всі висловились. То, враховуючи це, треба створювати при Комітеті громадську раду з питань контролю заходів підготовки до 200-ліття. І давайте тоді, будь ласка, хто зголошується до 5 червня, подавайте свої пропозиції до апарату Комітету  з питань культури і потім ця  рада буде 5 червня на засіданні Комітету затверджена. Тут же ми їй запропонуємо зібратися, надамо приміщення і все необхідне. Хай оберуть зі свого середовища голову у демократичний спосіб. Я думаю, ми вже знаємо прізвище цього голови. І після того будемо у взаємодії вирішувати всі питання. Там, де потрібно буде  втручання Комітету, ми будемо це робити. Де потрібно – жорстко, де потрібно – дуже жорстко, де потрібно – мирно. Тому що це різна ситуація, різні підходи диктує, бо, як правильно казав Ігор Дмитрович, мова йде про Шевченка.

 На цьому, з вашого дозволу, дозвольте комітетські слухання закрити. Дякую за участь.