Повідомлення

Перейти до розділу
18 червня 09:00
Комітет з питань культури і духовності розпочав підготовку проекту Постанови про відзначення пам'ятних дат та ювілеїв у 2019 році докладніше
05 червня 11:00
7 червня о 12.00 відбудеться засідання Комітету з питань культури і духовності за адресою: вулиця Грушевського, 5, ІІІ поверх, кулуари посилання...
19 червня 18:15
Парламент ухвалив Постанову "Про увічнення пам’яті першого космонавта України, Героя України Леоніда Каденюка" докладніше
19 червня 18:00
Верховна Рада України прийняла Постанову "Про відзначення 200-річчя з дня народження Пантелеймона Куліша" докладніше
19 червня 12:19
Верховна Рада прийняла за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» докладніше
19 червня 12:15
Парламент прийняв за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини». докладніше
19 червня 11:45
Прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про культуру» (щодо визначення поняття "креативні індустрії")». докладніше
19 червня 11:00
Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо збереження пам’яток культурної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО» докладніше
19 червня 09:00
Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький провів особистий прийом громадян посилання...
18 червня 16:53
Княжицький: «Прозорість медіа-власності – запорука інформаційного суверенітету»
докладніше

Архів документів

Перейти до розділу
18 травня 16:48
Стан розгляду законопроектів, які опрацьовуються у Комітеті з питань культури і духовності (8-ме скликання) докладніше
17 травня 17:11
Результати аудиту Рахункової палати України щодо ефективності використання коштів державного бюджету на заходи з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу (лист) докладніше
16 травня 11:45
Проект Постанови Верховної Ради України "Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» докладніше
26 квітня 16:01
Інформаційні матеріали Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова "Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян: тенденції 2010-2018рр." докладніше
16 квітня 16:25
Інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» (18 квітня 2018 року) докладніше
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Парламентські слухання

16 травня 2013, 14:16

Стенограма парламентських слухань на тему: "Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні"

ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

"Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні"

Сесійна зала Верховної Ради України

15 травня 2013 року, 15 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України В.В.РИБАК

 ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день шановні колеги,  добрий день учасники парламентських слухань! У  нас сьогодні значна подія, відповідно  до Постанови Верховної Ради України  від  16 квітня цього року  сьогодні   ми проводимо  парламентські слухання на тему: "Проблеми розвитку   українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні". Це дуже-дуже важливе питання.  Ми обрали цю тему свідомо і невипадково. Світ навколо нас  швидко змінюється. На жаль, глобально-інформаційні та технологічні  зміни несуть людству, на наш погляд, не лише блага, але   стрімко спрощують   навіть  і суспільне мислення. Чим більше життя людини наповнюється так званими гаджетами, це електронними пристроями та іграшками, тим менше в ньому залишається місця для книги як стимулу для думки, мислення та активного пізнання.

Як тут не згадати вислів Цицерона: "Кімната без книг – те саме, що тіло наше без душі". Ми мусимо визнати, що українські кімнати катастрофічно швидко втрачають книжки. От вражаюча статистика цих втрат. В 1990 році перед оголошенням незалежності України Україна видала понад 7 тисяч назв нових книжок сумарним накладом 177 мільйонів примірників, тобто 3 з половиною примірника на кожного мешканця України. Вже починаючи з 1994 року виробництво книжок в Україні впало до рівня однієї книжки в рік на одного мешканця. І сьогодні ми видаємо менше однієї книги на мешканця України на рік, що є значно нижчим за гранично допустимий поріг для запобігання інтелектуальної деградації населення.

І для порівняння. Порівняємося з Іспанією, видається 7,8 книги; в Італії - 4,4; в Російській Федерації – 4,5; в Республіці Білорусь – 4,1. І все це от, всі роки нашої незалежності.

Перед нами гостро постала проблема збереження історичних традицій, культурних та моральних цінностей нашого суспільства. У цьому процесі виключну роль відіграє книга та традиції книгочитання загалом.

Саме книга є джерелом доступу до світових культурних надбань, чинником розвитку особистості, її морального світосприйняття та професійного зростання. Книга є незамінним елементом інформаційного простору країни. А видавнича галузь – одним із ключових векторів гуманітарної політики держави.

Оскільки книга виконує найважливішу роль в інтелектуальному та моральному зростанні людської особистості, то зниження читацької культури в Україні є справжньою загрозою для інтелектуального, а разом із тим і соціального та економічного розвитку держави та її громадян.

Державна політика у видавничій сфері – це ефективне інвестування у громадян країни, що розвиває їхні особистісні та професійні навички. Тому всі ми усвідомлюємо, що саме відсутність адекватного державного сприяння та підтримки стимулює  падіння читацької культури, втрату престижу, знань.

Сьогодні держава допомагає видавництвам здійснювати випуск книжкової продукції за державним замовленням. Податковий кодекс передбачає суттєві пільги для підприємницької діяльності у видавничій справі.

 У 2013 році Державним бюджетом України за бюджетною програмою "Українська книга" на випуск книжок передбачені видатки в сумі 37,5 мільйонів гривень. Багато це чи ні? На жаль, цих коштів, звичайно, не достатньо, щоб вирішити складну ситуацію у сфері книговидавництва, книгорозповсюдження та бібліотечної галузі.

Зверну вашу увагу ще на одну гостру проблему - це певні сегменти книжкового ринку в Україні майже повністю належать  іноземному, а не вітчизняному виробнику. Це, наприклад, комп’ютерні науки, технології, економіка і тому подібне. Отже, нагальною є потреба стимулювання українського книгодрукування у цих та інших жанрових нишах. Критично малою є не лише кількість вітчизняних видань в розрахунку на кількість населення, а й наклади друку. Деякі видавництва друкують накладами не більше 700-1000 всього примірників.

Передумовою розвитку індустрії книговидавництва та книгорозповсюдження є також регулювання на законодавчому рівні проблем нелегального використання об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет. Комплексної модернізації потребує також поліграфічна галузь. Адже технологічне обладнання підприємств, зокрема державних, є вкрай застарілим. І важливо не лише надрукувати, а й розповсюдити друковану продукцію. А відсутність мережі  книгорозповсюдження на сьогодні є чи не найважливішою проблемою розвитку української книжкової індустрії.

На жаль, продовжують закриватися книгарні. Це є приклади дуже серйозні і в Києві, і в Чернівцях, і  у Львові. І причиною є не зниження попиту на книжкову продукцію, а банальна заміна вивісок книжкових магазинів на підприємства іншого типу торгівлі. Тому відновлення цієї мережі книгарень є  надзвичайно актуальним. Це питання і для центральної влади, це питання і для органів місцевого самоврядування, тут я бачу присутні є. Забезпечувати рівний доступ до книжкового надбання громадян покликана бібліотечна галузь, яка також потребує нашої підтримки, в тому числі серйозного фінансування для поповнення бібліотечних фондів. Державні програми повинні передбачати і надавати бібліотекам право самостійно здійснювати  закупівлі враховуючи попит та потреби читачів. Адже саме працівники бібліотек знають це краще за будь-яких можновладців.

Потребує також фінансування доступ до міжнародних баз даних та створення електронних бібліотечних каталогів, необхідний також системний моніторинг та  серйозні дослідження стану читання та популяризації книги. Особливо з огляду на те, що  протягом періоду незалежності України ця сфера майже не досліджувалася.

Падіння популярності книги та  читання вимагає від нас серйозно зайнятися заохоченням читання серед населення із залученням медіа, де соціальна  реклама у нас, де  виставки-ярмарки, де форуми видавців, де інформація про книжкові новинки в газетах і журналах. Це дуже серйозна проблема над якою нам треба буде працювати. Я назвав лише кілька   важливих проблем у сфері українського книговидавництва та книго розповсюдження на які законодавча ціна у Верховній Раді це органи місцевого самоврядування слід терміново звернути увагу, скажімо, сьогодні на  розгляді в парламенті є  проект Закону України про внесення змін до  Закону України "Про видавничу справу" номер 0896 поданий Кабінетом Міністрів України і прийнятий Верховною Радою України за основу в березні 2012 року.

Законопроект передбачає уточнення положень чинного закону щодо порядку внесення суб'єктів видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у видавничій сфері тощо. Певен, що схвалення цього законопроекту забезпечить подальший розвиток вітчизняного книжкового ринку.

Завершуючи свій короткий виступ, запрошую всіх учасників слухань до активного обговорення нагальних проблем цієї вкрай важливої сфери. Нагадаю, що до участі у парламентських слуханнях ми запросили знаних фахівців книговидавничої галузі, авторів та книгорозповсюджувачів, представників органів центральної виконавчої влади, місцевих органів влади, громадських організацій, позиція та рекомендації яких надзвичайно важливі для розробки програм розвитку видавничої галузі. Це допоможе нам, я маю на увазі, Верховній Раді, зорієнтуватися і приймати ті закони, які повинні приймати на центральному рівні.

Я хотів би подякувати вам за увагу та запросити для доповіді голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України Олександра В'ячеславовича Курдіновича. А у вас у всіх буде можливість висловити свої думки з цих питань, що ми розглядаємо. І у нас керівник комітету Верховної Ради  пан Кириленко присутній, він буде виступати. В першу чергу, він буде… прийме ці зауваження пропозиції, які ми будемо учитувати в нашій практичній роботі. Прошу. Прошу.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Надо подивитися, що мішає їм приймати участь в парламентських слуханнях. Тут треба нам в першу чергу, наверно, за моїм підписом давайте будемо готувати письма і уже раз вони комітету не сприймають, то вони сприймуть Голову Верховної Ради і давайте будемо запрошувати поименно, як кажуть. Я прошу вас.

 

КУРДІНОВИЧ О.В. Дякую... Шановний Володимир Васильович, шановні народні депутати, шановні учасники парламентських слухань, розбудова будь-якої держави, реалізація проривів у нові технічні і технологічні горизонти, здійснення реформаторських кроків в усіх сферах життєдіяльності держави, в тому числі в виробничо-наукових сферах, в принципі, неможливо без сучасних, добре освічених, професійно підготовлених фахівців, спроможних реалізувати чітко ці завдання. В свою чергу і це вже доведено усією історією людства, становлення людини, як особистості, виховання її моральною, духовною і творчою, прищеплення їй професійних і наукових знань неможливі без книги. Свого часу великий французький письменник Віктор Гюго влучно відзначив: "Творець книги – це автор, а творець долі цієї книги – це суспільство". І нашій українській спільноті важливо про це пам'ятати. На жаль, ми сьогодні змушені констатувати, що спостерігається зниження попиту на друковану книгу. Читання, як розумовий процес отримання інформації, зменшується за рахунок сприйняття інформації іншими, переважно аудіовізуальними способами. Численні сучасні електронні засоби масової інформації нині досить серйозно конкурують з друкованою книгою, в першу чергу у часткі вільного часу потенційних читачів. До речі, сьогодні це світова тенденція.

Звичайно, не можна не брати до уваги те, що втрата інтересу до читання, а це суттєво впливає на видання і продаж книг, - це загальносвітова тенденція. На 30–40 відсотків зменшилося читання книг молодими людьми в США, Італії, Німеччині; суттєво зменшилася кількість читачів у Росії, Молдові і Болгарії. Україна не виняток, але ж, на жаль, тут рахунок йде на рази. Читання друкованої книги заступають Інтернет, електронна книга, інші пріоритети молоді у сьогоднішньому шаленому світі. Я наведу результати останніх соціологічних досліджень, проведених українською компанією ………………, які були проведені навесні цього року серед дорослого населення майже всіх областей України.

Майже 51 відсоток опитаних соціологами українців відзначили, що взагалі не читають книги. З тих, хто читає, 86 відсотків віддають перевагу традиційним, паперовим, книгам; 10 відсотків користуються гаджетами для електронного читання, а 2 відсотки – аудіокнигами. 40 відсотків чоловіків і 39 відсотків жінок прочитали менше 5 книг на рік. Тільки 4 з половиною відсотка чоловіків та майже 8 відсотків жінок за поточний рік прочитали понад 40 книг.

Українці витрачають на купівлю книг в десятки разів менше, ніж громадяни інших країн. Так, середньостатистичний німець купує книг протягом року на 119 євро, у Фінляндії – на 105 євро, а середньостатистичний українець на рік купує книг лише на 2,9 євро, тобто фактично це той мізер, який сьогодні ми маємо.

Пропорційно темпам поширення Інтернету зменшується активність відвідування громадянами бібліотек, які подекуди перетворюються на ..сховища. На сьогодні в Україні функціонує близько 45 тисяч бібліотек з книжковим фондом майже 700 мільйонів примірників. За останні 4 роки в українських бібліотеках книги списувалися вдвічі швидше, ніж оновлювалися фонди, що призвело до скорочення кількості книжок на 13 мільйонів примірників. За даними Рахункової палати, мережа бібліотек в Україні скоротилася. Кількість відвідувачів зменшилася майже у 10 разів, а 80 відсотків бібліотечних фондів складають соціально-політичні видання минулого століття, які не мають попиту серед читачів і особливо молоді.

Падіння інтересу до бібліотек у підсумку також дає зменшення  попиту на книгу. Зменшення цього попиту стосується роботи книготоргівельних мереж. Традиційні закони ринкової економіки, відсутність відповідного державного регулювання, на жаль, також не сприяють розвитку вітчизняного книговидання та книго розповсюдження саме як сфери економіки та ділової активності бізнесу у цій сфері.

За останні два роки – з 2010 по 2012 рік – зменшилась кількість книготорговельних точок: в Донецькій області – на 15,  в Житомирській області – на 21, в Криму – на 25, в Черкаській області – на  66. Сьогодні… вже нещодавно, тільки в квітні-місяці цього року в Харкові закрилися два книжкових магазини в торгівельних  центрах з причини високої орендної плати за них. В Україні не залишилося практично жодного  державного і є не тільки 30 комунальних книжкових магазинів, а більшість приватних магазинів книжкової продукції належать комерційним структурам інших країн, які… звісно яких не цікавить розповсюдження саме української книги – книги українських видавців.

Але ж незважаючи на всі ці труднощі,  ми можемо говорити про деякі позитивні зрушення, які відбулися у минулому році. Лише в 2012 році завдяки спільним зусиллям уряду, міжвідомчій комісії Кабінет Міністрів з питань розвитку книговидання, громадських організацій, видавців ми маємо показник 1,36 книги на  одного мешканця в Україні.  Для порівняння, в 2011 році у нас було менше 1.

В 2012 році кількість назв зросла більше, ніж удвічі, а загальний тираж – на 23 відсотки порівняно з попереднім роком. Розроблені урядом і схвалені Верховною Радою відповідні законопроекти допомагають видавничій справі  витримати виклики часу.

Сьогодні Податковим кодексом України встановлений пільговий режим оподаткування для видавців, що є основною складовою системи державної підтримки національного книговидання. Тимчасово до 1 січня 2015  року звільняються від оподаткування податком на додану вартість виконання робіт та  постачання послуг  у видавничій діяльності діяльність з виготовлення та розповсюдження видавцями, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії, розповсюджувачем книжкової продукції, виробленої в Україні, операції з виробництва та ..…постачання паперокартону , вироблених в Україні, для виготовлення книжкової продукції учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва. Логічним, безумовно, є питання подальшої державної підтримки та продовження відповідних пільг для наших видавців.

Згідно Закону України про оренду державного та комунального майна, вітчизняні видавництва та підприємства з розповсюдження книжкової продукції, що забезпечують підготовку, випуск або розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою, мають переважно перед іншими фізичними та юридичними особами права на укладення договору оренди приміщень державної та комунальної власності.

Однак, як ми знаємо, і ви вже на практиці це краще за нас знаєте, зазначені пільги та преференції ефективно не працюють і ефективно не використовуються видавцями. Тому тут є також величезна проблема і проблема полягає в тому, що зазначені механізми державної підтримки, безумовно, треба коригувати.

Окремо хочу сказати про бюджетну програму "Українська книга". Ми вважаємо таку програму на сьогодні безальтернативним механізмом підготовки та реалізації книжкових проектів соціально значущих видань. Громадські засоби масової інформації схвально оцінили зміст переліку книжкових видань за програмою "Українська книга" 2011-2012 років. Уряд України з розумінням поставився до прохання комітету збільшити фінансування програми вдвічі.

Ну, трохи статистики. Якщо у 2000 році за вказаною програмою було видано 67 найменувань ….. ……. видавництв загальним накладом 97 тисяч примірників, то у 2011 році, тобто через 11 років – 136 найменувань 52 видавництв тиражем 367 тисяч примірників. У 2012 році ще більше – 238 найменувань 84 видавництв тиражем 565 тисяч примірників.

В поточному році, в 2013, ми плануємо видати книги загальним тиражем 575 тисяч примірників. Тобто, це буде абсолютний рекорд виконання цієї програми за всі роки незалежності.

До речі, заявок від видавництв на видання книг за програмою "Українська книга" надходить кожного року на суму до 300 мільйонів гривень. Це при тому, що бюджетом сьогодні виділяється на реалізацію до 40 мільйонів гривень, цього року – 37,5 мільйонів.

Стосовно наповнення програми. Безумовно, є критика, безумовно, є зауваження. Зрозуміло, що тут не може бути стовідсоткової об'єктивності. Але ж хочу сказати, що чи мали б без цієї державної бюджетної програми змогу видавати в Україні  зібрання творів Михайла Грушевського, Олеся Гончара, Миколи Гоголя, шевченківських, нобелівських лауреатів українською мовою? Саме за програмою "Українська книга" ми видаємо повне зібрання творів Тараса Григоровича Шевченка у дванадцяти томах, 6-томну шевченківську енциклопедію, інші твори великого Кобзаря, які готують до друку десять українських видавництв.

Можна назвати багато книжкових проектів, які  навряд чи побачили б світ без державної підтримки. Це Музей Волинської ікони, альбом "Партизанська слава", "Червона книга Карпат". А такі прекрасні книги для дітей видавництва "Веселка", "Старий Лев", "Ранок", …….., "Грані-Т", можу продовжити. А книги шрифтом Брайля для дітей з вадами зору? Крім цієї програми, їх ніде не можна знайти сьогодні, і  вони всі йдуть цілеспрямовано тим, хто потребує саме таких особливих книжок.

Вольтер свого часу сказав: "Книга в часи Гомера та Гесіода була такою ж рідкістю, як у наші часи хороша книга". Це актуально і сьогодні.

Переконаний, хороша книга є в нашій державі і є так само в нашій програмі.

Бюджетна програма "Українська книга", міжнародні книжкові виставки, що проводяться під егідою Держкомтелерадіо, участь вітчизняних видавців у закордонних книжкових форумах – це конкретні суттєві речі у вітчизняному книговиданні.

Урядом України разом з громадськими організаціями та видавцями постійно аналізується стан справ у книговидавничій сфері. За результатами цієї роботи були запропоновані конкретні заходи до покращення стану справ, які були викладені у схваленій у квітні цього року, менше місяця тому, Кабінетом Міністрів України концепції Державної цільової національно- культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014-2018 роки. Впевнений, що саме Державна цільова національно-культурна програма, яка буде ближчим часом розроблена на виконання цієї концепції, я думаю, що всі знайомі вже з її змістом, і сьогодні це також можна обговорити, саме ця програма дозволить, допоможе реалізувати конкретні заходи, спрямовані на розвиток вітчизняного книговидання з метою задоволення культурно-освітніх, наукових, інтелектуальних і виробничих потреб суспільства. Також вона забезпечить захист національного інформаційного простору, сприятиме підвищенню  конкурентоспроможності  української книги як культурно-мистецького продукту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Хочу сказати, що така програма  це буде перший  за роки незалежності України документом такої ваги у видавничій сфері. Вона дозволить  повернути в українське суспільство вітчизняну книгу. Зокрема, зупинюся на окремих заходах цієї програми, які також пропоную сьогодні обговорити  в ході парламентських слухань.

Перше. Вона передбачає:  розробку методології та інструментаріїв проведення  систематичного  дослідження стану українського книжкового ринку та читання  серед різних верст населення;  популяризацію книжкової продукції в засобах масової інформації. Мова йде про конкретні кроки і конкретні  завдання, це нові  циклові телерадіопрограми, рекламні ролики, спеціальні рубрики і так далі. Рекламування  вітчизняної  книговидавничої продукції на місцях зовнішньої  реклами. Підготовка та проведення  через засоби масової інформації просвітницьких компаній,   заходів,  спрямованих на популяризацію вітчизняної книги та читання. Проведення публічних заходів, спрямованих на популяризацію  вітчизняної продукції на базі бібліотек, музеїв, закладів  культури. Здійснення  заходів, спрямованих на пропаганду кращих зразків  літературної творчості вітчизняних  і зарубіжних авторів, зокрема запровадження системи державних грантів для видавництв з метою видання творів українських письменників у перекладі іноземними мовами та  зарубіжних авторів українською мовою. Вдосконалення системи моніторингу читацького попиту у  бібліотеках  та формування на основі отриманих даних  переліку видань, які виготовлятимуться  за бюджетні кошти в рамках  державного замовлення. Виконання комплексу заходів, спрямованих  на розбудову мережі книгорозповсюдження та перетворення книгарень на центри популяризації   вітчизняної книги та читання. Нарощування обсягу випуску книжкової продукції  за рахунок розширення найменування видань та збільшення тиражів.  Також врахована  пропозиція щодо модернізації державних поліграфічних  підприємств, які спеціалізуються на випуску  книжкової продукції; розвиток книжкової виставкою діяльності  в Україні та активізація участі  вітчизняних видавців у міжнародних  книжкових виставкових заходах. Використання сучасних інформаційних технологій для поширення інформації про вітчизняну книжкову продукцію, що дозволить збільшити чисельність читацької аудиторії. Також передбачене законодавче визначення обмеження торгівельної націнки на вітчизняну книжкову продукцію.  Захист вітчизняного   книжкового ринку від контрафактної  продукції.

Виконання  цієї програми дозволить: створити постійно діючу систему підтримки та розвитку  читацької культури, духовно-ціннісних орієнтацій, для естетичних потреб і належні умови для зростання культурного, професійного, інтелектуального рівня населення. Визначити потреби бібліотек у книжковому асортименті та поповнювати бібліотечні фонди необхідною книжковою продукцією. Модернізувати державні поліграфічні підприємства, збільшити перелік найменувань та наклади вітчизняної книжкової продукції до двох книг на одного жителя країни на рік. Саме таке ……… завдання пропонується визначити  у цій програмі і визначити його головним орієнтиром.

Координувати діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в питаннях формування системи послідовних заходів з використанням книги і читання – головних факторів виховання і підготовки особистості як морального, патріотично налаштованого, високопрофесійного кадрового ресурсу для реалізації завдань успішної розбудови держави та її економіки.

Ця політика має бути гнучкою і мобільною. Вона потребує належного фінансового, нормативно-правового, науково-методичного забезпечення. В цьому зв'язку державну видавничу політику необхідно щорічно аналізувати і корегувати, як стратегічні завдання, так і тактику їх досягнення. І, безумовно, вона потребує, відповідно, належного фінансування. На нашу думку, не менше 300 мільйонів гривень вже найближчі роки після її прийняття.

Уряд налаштований на конструктивну роботу у сфері видавничої справи. Сподіваюся, що сьогоднішня дискусія з проблем вітчизняного книговидання дозволить виявити додаткові резерви, які можна було б увімкнути задля того, щоб книга знову посіла в нашому житті належний і високий…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершили. Сідайте. Шановні колеги, питання як є, то можна буде записочку написати і передавати її, в кінці щоб ви могли получити відповідь на ваше питання. Слово для співдоповіді з порядку денного наших слухань надається голові Комітету Верховної Ради України з питань культури, духовності В'ячеславу Анатолійовичу Кириленку. Прошу.

 

КИРИЛЕНКО В.А. Шановний пане Голово Верховної Ради, шановні учасники слухань, шановні українці, які нас спостерігають по телебаченню, слухають по  радіо. Я і мої колеги із Комітету  з питань культури ініціювали ці слухання для того, щоб обговорити питання важливе і вкрай актуальне для країни якраз саме зараз уже, бо скоро далі може бути і нікуди. Причому це як гуманітарного характеру питання, так і економічного. Тут не йде мова лише про гуманітарний аспект, а мова іде також і про те, що тисячі видавців, авторів, бібліотекарів, поліграфістів і мільйони читачів залежать від розв'язання цього питання з боку української держави. А хто як не українська держава може захистити українську книгу? Більш ніхто. Сусідня держава не захистить цю книгу. Сусідній дядя якийсь – теж не захистить. Ми самі.

В зв'язку з цим багато чого із того, що робиться Держкомтелерадіо як структурою, яка відповідальна за поліграфічно-видавничу галузь, принаймні в державній її частині, робиться добре. Але багато років ми не можемо вийти із замкненого кола добрих пропозицій і поганої реалізації або відсутності реалізації взагалі.

Більше того, от треба всі ці три частини: книговидання, книгорозповсюдження і книгочитання розглядати як одну велику цілісну гуманітарну економічну проблему. Зрозуміло, що статистика не нашу користь. Зрозуміло,  що в Польщі чотири книги приблизно на одну людину. В Україні тепер трошки більше однієї. Статистика для нас погана. Разом з тим, поки що не катастрофічна. Зрозуміло, що у нас тиражі ніби як останнім часом зростають. 46,5 мільйонів книжок по минулому року видано. Але ж левова частка цих книжок – це підручники в порядку 18 мільйонів. Це є освіта. Добре, що поки що освіта, в тому числі і українською мовою, а поки що навіть понад усе і є замовлення на україномовний підручник. Але це система одна таким чином дотує статистику іншої. А от в сухому залишку лишається десь близько 28 мільйонів видань, в кращому випадку, які стосуються до іншої літератури, не підручники, не посібники. І це те, що йде на полиці книгарень. Із цих 28 мільйонів величезна частина  вкрай низький тираж 500-700 примірників. Ну, тобто книги, інколи навіть дуже важливі, але які відразу стають бібліографічною рідкістю – це перший варіант, або як з самого початку нікому не потрібні – це другий варіант. Значить відсумовуємо добру половину із цієї цифри, 28 мільйонів, і лишається порядку 10-12 мільйонів книжок, які в загальному порядку на полицях, але яких або не вистачає, або які не витримують конкуренції, або які не витримують потім необхідних перевидань у наступні роки.

Крім того, економічний стан впливає на купівельну спроможність, але ж і позиція держави впливає. Ми всі дивимося наше телебачення. Ми там знайдемо рекламу книги? Ми там знайдемо рекламу горілки приховану,  а тепер майже пряму. Ми там знайдемо рекламу пиву і чого завгодно. Ми там не знайдемо реклами жодного українського автора. А є у нас соціальні тарифи на всіх каналах, на всіх, і держаних і комерційних. Вони використовуються в цьому напрямку? Ні, вони використовуються в яких завгодно напрямках, в тому числі і в напів корупційних чи просто корупційних, і соціальна реклама туди іде, поки ще в них розподіляється. То який український автор, навіть дуже відомий, отримає рекламу за допомогою, хоча б у такий спосіб,  української держави? Яка має Нацраду, Держкомтелерадіо і так далі,  і повинна у регуляторний спосіб, а інколи і шляхом політичної волі впливати на ці процеси. На жаль, не тільки грошей нема книжку купити, бо в середньому то ми витрачаємо, от, голова Держкомтелерадіо сказав, 2,9 євро, ну є інша статистика від Асоціації 2,5 долара. Ну те ж саме, виходить 20, в кращому випадку 30, гривень у середньому українець витрачає на одну книжку. Причому, по місту Києву, у великих містах статистика ж більша, це не 20 гривень, це часто значно більше. По менших містах вона значно менша, туди книга доходить у невеликому обсязі, вона там вкрай не рекламована і у зв’язку з цим дедалі менш популярна. Менші міста,  маленькі містечка, села вони опиняються поза процесом книгообігу часто-густо. Бо що – бібліотека, бібліотечні фонди не оновлюються останні роки. Ну, останні деякі роки оновлюються, нові закупівлі є. Але це покриває лише 5 відсотків потреби, 5 відсотків. Тобто це загальнополітична проблема для всіх гілок влади,   і всіх політичних сил опозиційних і провладних. Тому що як немає грошей, як нема поруч книгарні, завжди є бібліотека. Про зарплату бібліотекарям не кажу, бо це ніби як питання соціальної політики. Але програма "Українська книга", вона ж повинна враховувати в першу чергу потреби бібліотек, бо  якщо не в єдину чергу, то в одну із головних черг. Тому що і те, що  бібліотекарі замовляють і ці ускладнення по закупівлях, коли не можна купити те, що потрібно бібліотеці й бібліотекарю. Це питання рішень Кабінету Міністрів України внесення сюди закону і проголосуємо аби тільки спрощували   тендерні процедури не тільки для корупційних закупівель по супердорогих подіях – типу "Євро-2012". А там, де треба, дійсно, спрощувати ці закупівлі.

Наступне. От ми кажемо про  книгорозповсюдження є постанова уряду 50 відсотків вітчизняної книги має пільгу по оренді. Слухайте, хто буде мати ці 50 відсотків вітчизняної книги, коли всі мережі уже за невеликим дуже винятком  куплені  російським власником або російськими власниками. Вони що зацікавлені в тому, щоб українська книга стояла в книгарні взагалі, а тим більше на перших поличках, зокрема? Ні, не зацікавлені. У них вал книги дешевої, яка легально і нелегально, в тому числі перетинає український кордон і стає на полиці їхніх же книгарень в незалежній Україні. Держава повинна  закрити очі, а я не думаю треба відверто говорити, що ця проблема є. У нас і  Антимонопольний комітет зрештою, який повинен зайнятися цим питанням, скоро одна мережа скупить всі  книгарні, в колишній  українській або  напів українській мережі по всій Україні. І тоді  ми можемо скільки завгодно говорити про пільги в українській книзі і про пільги по оренді не буде нічого продаватися, і не буде все одно дешевше ніж імпортне. Тому що, по-перше, немає жодних регуляторних заходів по регулюванню імпорту, в цьому випадку вже абсолютно масовано збоку іноземних країн. А з іншого боку  всі мережі в руках не  українських, не резидентів України.

І таким чином  ця проблема стане на сьогодні не  вирішувана, якби ми не заклинали один одного, бо, по-перше, треба дати оцінку скупівлю всіх книго-торгівельних    мереж іноземними власниками. І це мені здається має бути пряме доручення антимонопольному комітету зафіксоване в рекомендаціях наших парламентських слуханнях, хай українці знають,  чиї це книгарні, і тоді буде більш зрозуміло, чому немає там української книги.

А по-друге, держава, уряд, парламент мають захистити внутрішній ринок. У нас 90 відсотків того, що продається, на базарах, особливо розкладках, а тепер уже і в стаціонарних магазинах, має іноземне походження. І ми не вводимо ні застережних мит, хоча тут складніша з регуляторної токи зору  ситуація, ні жодних інших регуляторних заходів. А ми повинні нарешті про це подумати: чи це мита, чи це квоти на імпортну продукцію, звичайно, в розумних межах, щоб це стосувалося жовтої хоча б літератури, яка заполонила повністю українські полиці, і у зв'язку з цим забиває будь-які поліграфічні і авторські можливості для українського автора, українського видавця, і як наслідок, українського читача.

От ситуація на ринку, вона ж відома за дослідженнями, зробленими в Україні неодноразово: книги, видані в Україні різними мовами, в тому числі, мовами російською та  національних меншин,  20 відсотків. До речі, це українська, російська і інші мови. Стан книговидання українською мовою, він ще більш катастрофічний, тому що це… Тут предмет окремої розмови, у тому числі, на сьогоднішніх слуханнях.

Книги з Росії, імпортовані легально, контрабанда і піратське додруковування – 75 відсотків. Книги, імпортовані з інших країн, крім Росії – близько 5 відсотків. Тобто проблема економічного митного характеру є абсолютно очевидною. Без її розв'язання ми не зможемо вирішити головну гуманітарну проблему: щоб читали українські люди, особливо діти, підлітки, що вони читають і як надовго ми стимулювали цей процес, чи не будуть вони випадати взагалі із цього  гуманітарного дискурсу, чи не будуть поступово нові покоління взагалі переставати цікавитися, що таке українська держава, хто такі українські класики, хто такий український геній, і взагалі, що таке добре і що таке погано. І якщо читати, то тільки із електронних гаджетів***, як сказав Голова Верховної Ради, і то з подачі іноземних держав. От тенденція, на мою думку, виразна саме в цьому напрямку, і ми повинні її долати.

Ну, і крім того, звичайно, книгорозповсюдження  не може бути вирішено без оперативного реагування на ті нагальні проблеми, які спалахують зараз щодня. І що програма, звичайно, на 2014-2018 роки, вона має бути затверджена Кабінетом Міністрів, ми її підтримуємо. Так, як ви, і на скільки я знаю, пропонуєте і програму підтримки книгочитання окремо. Безумовно, підтримуємо і на комітеті культури, і в Верховній Раді, ну, але ж коли зараз іде тиск на книгарні, то в Чернівцях спалахує конфлікт через рішення облради – можуть попропадати книгарні, то у Ніжині от книгарню "Освіта" не продовжують оренду, хочуть викинути, то по інших книгарнях, в тому числі в місті Києві продовжують жевріти конфлікти, то на це повинна реагувати бодай якась структура виконавчої влади.

Якщо все казати: ну, от влада на місцях, глави обласних адміністрацій, там місцеве самоврядування, то таке може бути, але часто-густо у цих губернаторів, так званих, тому що я вважав, що губернаторів все-таки нема в Україні, вони там за хутором Михайлівський, але от вперто вважають, що губернатори в Україні є, хоча, насправді, це глави обласних адміністрацій, но як їх не назви, вони все одно на ці питання здебільшого не реагують. І книгарні поставлені в таку ситуацію, коли вони повинні конкурувати, практично, на однакових умовах з банкірами, з промисловцями, з фінансистами, із нафтовиками, газовиками і просто рейдерами, які схаміли остаточно, особливо зараз вже і можуть прийти і забрати будь-що, особливо книгарню, звичайно. Та хто ті книги читає, в їхньому розумінні, та хто вийде на захист книгарні? Це не те, що забрати іншу будівельну компанію чи інший банк – буде скандал, приїдуть з Києва, значить, стінка на стінку. А тут нічого не буду за невеликим винятком, коли от скільки років оборона книгарні "Сяйво", аж до крові доходило і тут зараз люди сидять в залі і будуть говорити про це, от. Тому я думаю, що треба такі випадки розглядати на засіданнях уряду навіть чи на малих Кабмінах, чи на великих, чи на  закритих, чи на відкритих, але тільки йде наступ на книгарню – це треба бити на сполох і в усі дзвони дзвонити, і в Верховній Раді, і на засіданнях уряду. Тому от чекати, поки це все буде врегульовано лише програмами, звичайно, не доводиться. Тому зараз багато буде обговорено і деталізованіше по цих всіх темах, але я хотів би сконцентруватися на тому, що ми будемо пропонувати  в рекомендаціях. Ми як комітет пропонуємо проект рекомендацій, і він вам розданий у теках, але це лише ж основа. Все те позитивне, добре, конструктивне, що зараз буде сказано, воно буде покладено до цих рекомендацій. І потім вже парламент, якщо прийме їх, уже після наших слухань, бо часто рекомендації не проходять з політичних міркувань, починається пікірування – і все воно в сміттєву корзину йде, все, що ми тут з вами наговоримо. Сподіваюсь, на цей раз не буде. То всі ці пропозиції треба в рекомендаціях буде врахувати. І мені здається, що мають бути в рекомендаціях прямі доручення Кабінету Міністрів, особливо у частині захисту внутрішнього ринку, бо книговидавництво, на мою думку, - це захист внутрішнього ринку. Якщо оцей без шлюзів імпорт, який хлинув уже багато років і забиває Україну, лишити отак, недоторканним, ніяке збільшення грошей на поліграфію нічого не дасть. Пільги книговидавцям треба продовжити, безумовно. Оце, поки не буде, як у Європі: 3 з половиною – 4 в середньому книги на одну людину, - пільги мають працювати. Ми повинні записати прямо це у проекті рекомендацій. Але ж ніякі пільги не допоможуть, як це зараз має місце, вони ж зараз є, ці пільги, але все одно наші видавці не витримують конкуренції із іноземними, бо їх кинули спеціально у це море розбурхане, і ви там випливайте, причому випливайте, як звичайний бізнес. Все одно, що ви торгуєте там чимось, меблями, і ви торгуєте книгами, ну, практично це для держави поки що одне і те ж. Завалили вас недобросовісною конкуренцією – ми вам нічим не можемо допомогти.

Тому, звичайно, у будь-якій урядовій програмі ми будемо наполягати, щоб захист книжкового ринку обов'язково проходив червоною ниткою, як і позиція Антимонопольного комітету по тому, що практично один, декілька поки що, а в перспективі один російський власник буде тримати всі українські книготорговельні підприємства: всі книгарні, склади і так далі. І тоді ми нічого з того, що українські автори напишуть, блискучі автори, яких сотні, це неправда, що в нас немає, кого читати. Хто так думає, просто ніколи, напевно, не читав нічого. І тоді вони все одно не зможуть продаватися, бо їх ставити навмисно не будуть.

Ну і третє. Книгочитання – це також економіка. Ми повинні прямо звернутися до всіх телеканалів, від державного починаючи і закінчуючи приватними вимагати тут сприяння і співдії з урядом, щоби реклама книги стала ключовою соціальною рекламою у всіх телерадіомережах. Тоді  українці, принаймні, будуть знати, що пишеться і що потрібно читати.

 (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Запрошую  для співдоповіді голову підкомітету з питань книговидання, книго розповсюдження та відзначення пам'ятних дат Комітету з питань культури і  духовності Яворівського Володимира Олександровича. Прошу.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Дорогі колеги,  книгописьці, книготворці, книговидавці і книго розповсюджувачі, і читачі! Я вважаю за потрібне все-таки хоч трішки для того, щоби потім вернутися в нашу цю сумну книговидавничу сучасність, хоч  трішки крутнути нашу пам'ять назад. Оскільки йде пряма трансляція, нас дивляться  сьогодні люди, і від цього може бути теж якась певна користь наших слухань, то хочу просто нагадати, що впродовж багатьох  століть ми з вами, українці, які живуть на цій  землі, були однією з найосвіченіших і найбільш читабельних націй у світі.

Я просто нагадаю хоча б деякі деталі, які для мене принаймні дуже важливі, коли за французького короля розписувалася українка, його дружина Ганна Ярославна.

Хотів би  нагадати і про Києво-Могилянську академію, яка  із київських пагорбів світила на всю Європу.  Києво-Могилянську академію, яку закінчив Ломоносов, вивчивши нашу руську (в дужках "українську" тодішню)  мову, приїхав до Росії і видав першу  граматику російської мови і, власне кажучи, узаконив російську мову.

Я хотів би нагадати і про  те, що тоді, коли ми  фактично були на грані втрати держави, коли  з наших рук було вибито і гетьманську булаву, і козацьку шаблю, і здавалося, що над нами вже крянче вороння, нація з якихось своїх глибинних з кореневої системи  народжує Тараса Шевченка, який розуміє, що Україну можна захистити і зберегти тільки у слові, що він, звичайно, і зробив. Я кажу про це, що це колосальна просто-напросто традиція, яка потім продовжилася і Олесем Гончаром, і Павлом Загребельним, і сьогодні продовжується сущою у нас геніальною українською поетесою, я наголошую, поетесою, а не прозаїком, коли сказав геніальною, - Ліна Костенко і тому подібне.

Що ж ми маємо з вами сьогодні? Насправді, ситуація не просто сумна, а я б її назвав буквально трагічна. Річ у тому, що впродовж цих років, після відновлення української державності, ми не мали жодного, я підкреслюю, хай на мене ніхто не ображається, ми не мали жодного культурного уряду, для якого книговидання, система книговидань була би визначальною. Так само, як і економіка. Хоч і в економіці нічого не досягнуто, по-моєму, навіть навпаки.

Єдине, що я просто пам'ятаю, що одного разу ми все-таки попросили Юлію Тимошенко і вона це зробила, коли була прем'єр-міністром, що зібрали все-таки бібліотекарів на державному рівні і з ними тоді обговорювали. Бібліотекарі підтвердять, що дійсно, такий акт один-єдиний за ці роки, все-таки відбувся. Я не кажу, що він там вирішив щось радикально. Але принаймні якась увага до цих людей, забутих сьогодні, і як думають в уряді, що нікому не потрібних, бо вони тільки заважають і там треба їм якісь гроші платити там і тому подібне, то це правда.

Я хотів би свій виступ побудувати на, за такою схемою. Ну, перше, це творці рукописів, творці текстів. В Україні такої проблеми немає. Тим більше, що це ніколи не починається, скажімо, з якогось нового покоління. Тому що залишаються авторами і Шевченко, і Котляревський, і Сковорода. Тобто постійно йде нарощення імен. І видавати у нас, богу дякувати, є що. Навіть у часи, коли буквально лютувала ідеологічна цензура, ми все одно, якось видавалися все-таки якісь певні книжки, якісні книжки видати.

Я хотів би нагадати про те, що, здається, буквально ось учора рукою можна дотягнутися до того часу, коли ми тремтіли над новою книжкою. Коли дістати, ми вже забули це слово – дістати хорошу книжку, це була колосальна, колосальна проблема, скажімо, того ж самого Івана Дзюбу, хоча б у рукописі там почитати чи Василя Симоненка там і тому подібне. Здавалося, сьогодні ми маємо всі можливості, пиши, що хочеш і як хочеш. Сьогодні, якщо ти закроїв якусь копійку і вона в тебе там є, відклав, сьогодні можна в районному видавництві видати все, що хочеш.

Через те, тут ось і говорив Курдінович, і говорив В'ячеслав, називали ці цифри. Я би їх буквально, даруйте мені, але я б їх на третину принаймні, це дуже скромно, я би їх зменшив. Тому що сюди входять і ті книжки, яких ніхто не читає, крім цього автора, який написав. Або це книжки напівграмотні, не відредаговані ніким. Я, мені надарували цих книжок, я вже не знаю, куди їх дівати, вони вже на мене наступають просто-на-просто, бо кожен графоман, він же ж крім всього іншого, він азартний чоловік і впертий.

Через те ще раз кажу, із проблемою книгонаписань в Україні немає і не буде. Я ще хочу нагадати про те, що буквально в ці роки до нас доєднався великий літературний ключ письменників, які були за кордоном, які в нас не видавалися. Я не буду їх усіх перераховувати, але вони повернулися в наш вжиток. Тобто цієї проблеми в нас не існує.

Друге. Це ті, хто робить книжку вже фізично, хто робить книжку і хто видає. От саме тут, мені видається, лежить одна з найбільших наших проблем. Тут називалися цифри, так дуже скромно, м'яко, я прекрасно розумію, говориться про 37 мільйонів, виділених на книговидання. Але ж, товариство, давайте, і ви ж це прекрасно знаєте, про те, що потрібно віддати борги за минулий рік. І цих намальованих 37 мільйонів, заберіть з них 12, залишається 25.

І Курдінович підтвердить, ми недавно обговорювали це питання на колегії, про те, що буде недофінансування і цих грошей, так само як воно було і в минулому році. Тому що заборгували 12 мільйонів, потрібно з цих грошей повернути. Через те це фактично не фінансування.

Хочу сказати ще про одне. В першому читанні пройшов законопроект, поправки до Закону про книговидання. Було перше читання. Зараз там буде запропоновано з доповненнями, там,  урядовими (друге читання). Я і В'ячеславу кажу і собі кажу, ми маємо зробити все для того, щоби цей законопроект  не був прийнятий. З нього вилучено, якщо раніше звучало про те, що українська книга, українське книговидання базується на 10 статті Конституції, то сьогодні, знаєте, так скромненько дописано: "а також на іншому законодавстві". Ви розумієте, про що йдеться? Йдеться про закон Колесніченка і Ківалова. Тобто іде абсолютне зміщення, так би мовити, акцентів.

Ми, очевидно, повинні бути дуже стривожені тим, що коли ми сьогодні говоримо про книговидання, ми повинні говорити про зменшення радикальне, трагічне зменшення видання книжок саме українською мовою. Це шагренева шкіра. Тому що ми прекрасно розуміємо, що ми маємо справу із колосальним конкурентом, конкурентом агресивним і сильним – це таки правда. Тому що сьогодні фурами завозяться російські книжки. Росія першою наростила колосальний бізнес. Зараз хтось мені пояснював, що в Росії десь на четвертому місці книговидавничий бізнес. Це після нафти, газу, лісу там і таке інше, це колосально. Тому що вони відразу, російський парламент надав пільги для видання російської книги. Ці книжки у них дешеві. Собівартість їх дуже дешева. Ми дуже запізнилися із цими так званими пільгами, які фактично сьогодні майже не виконуються. Це правда, це реально.

Ну, от сьогодні давайте візьмемо, здавалося, це чисто державна справа, видання державної програми "Українська книга". Ну, що? В минулому році видавалися наші вожді. Видавався Литвин, видавався Толстоухов, хтось там ще, Азаров, здається там і таке інше. Ну, Богу дякувати, уже на 2013 рік ніхто нічого не приніс. Не знаю, може, рік такий у них був не писучий, що ніхто нічого не написав чи або що. Але, Богу дякувати, що принаймні вже немає хоча б таких представників.

Через те, те, що ми видаємо, до речі, не розумію, як туди потрапила, я її прізвища навіть не знаю, російський автор, російська жіночка, даруйте мені, ну, просто не знаю такої письменниці, раптом потрапила у цей наш  план. Що, нам бракує наших авторів для того, щоби вони там представлені?

Через те, ще раз кажу про те, що якщо не буде виділятися з  бюджету  на підтримку книговидань,  на оцю програму "Українська книга" і де  справді видавати найкраще, причому сучасне все те, що написано  от сьогодні ми про   українську  книжку, вона просто буде втрачати авторитет. Сьогодні  на українську  книжку чатує, з одного боку, російська книга, видана в Росії, я маю на увазі, не просто російськомовна, а яка видана в Росії, дешева, яка не може  конкурувати з українською книжкою, бо вона набагато дешевша, тим більше, що вона ввезена контрабандою, за неї не платилося там ввізне мито  і тому подібне. 

І тут Кириленко говорив, і треба  навіть думати,  я не знаю чи одважиться наш парламент у тому складі, який він сьогодні  є,  на те, щоб справді  якось відрегулювати це книговвезення російське або підвищення мита. Бо у цій  новій версії  урядовій цього законопроекту так знаєте цнотливо сказано про те, що от треба дбати  про видання національних  меншин. Та ми ж прекрасно розуміємо, що якщо говориться про національні меншини, то це не маються на увазі чи болгари, чи греки там значить,  чи, скажімо, хтось там із інших  національностей, чи наші кримські татари, які не мають іншого місця  і ніде більше  їхні книжки не можуть бути видані, а тільки тут  у нас, тут  їхнє гніздов'я, то ми прекрасно  розуміємо, що йдеться саме про російську книгу.

Я дуже радий, що відреагувало на цей законопроект, на ці поправки уряд відреагувало  українське відділення ПЕН-клубу. Я дуже  здивований, що наша Національна спілка письменників, чомусь… ну як клуб глухонімих, нічого їхнього голосу з цього приводу  не чути, хоч  мусило би бути. Через те, ще раз кажу, вихід у тому, щоб  звичайно збільшити асигнування. Будемо робити все, щоб у бюджеті на  2014 рік, чи вдасться нам, то вже інше питання,  я не хочу бити тут  у тулумбаси, тому що проблема це велика і дуже  велика.

Тепер, книгоспоживачі. Ще одна наша помилка сьогодні, це треба абсолютно визнати, помилка,  якщо можна її ще можна поправити, фактично її вже майже  неможливо, це те що ми вкинули таку делікатну тонку річ як книговидавництво ми вкинули у цей дикий український ринок. І ми сьогодні фактично не маємо, ми говоримо про те, що  мале споживання книжок. А де людина сьогодні  з села може купити  цю книжку? В районному центрі там, де була книгарня, там зараз уже  або генделик, або, значить, якісь там ще якісь там заклади. Або якась майстерня там і тому подібне. Тобто перерізані оці капіляри проходження оцієї книжки туди, до кореневої системи нашого народу. І без допомоги держави тут не обійдешся. Я вже кілька років займаюсь в Александрії, єдина книгарня в Александрії на Кіровоградщині, які взяли маленький якийсь там кредит, не змогли з ними вчасно розрахуватися. Я вже  і банкірів просив, але все цю книгарню закривають. І так, здебільшого, майже по всій Україні.

Кілька слів про стан наших бібліотек. Добре, що відгукнувся, уявляєте, наша влада про це не думає, відгукнувся аж Білл Гейтс, створивши свій фонд. який намагається хоч трішки модернізувати наші сільські бібліотеки але він може модернізувати тільки ті, де є електрика, де є тепло, де є, так би мовити, якісь ознаки цивілізації. Більшість же ж наших бібліотек сьогодні, на них висить поржавілий давним-давно замок. У самих фондах цих бібліотек книжки Решения 22, там,чи 28, чи 30 Съезда КПСС в жизнь, тому що нічого нового за цей час туди не поступало. За ці роки фактично не збудовано жодної бібліотеки. Я принаймні такого прикладу не маю, якщо хтось має, спростуйте мене, будь ласка.

Стан книго продажу. Я вже сказав, фактично ми не маємо сьогодні книгарень. Хрещатик вимели цілковито – фактично немає жодної книгарні сьогодні. Через те, без цих точок ми нічого просто-на-просто не зробимо, ми цю книжку ніяк не доведемо до читача. І хотів би сказати все таки і відзначити, можливо єдине, що добре  в нас є, те, чого раніше ми не мали, це все таки ці книжкові ярмарки. Чого варті, скажімо, львівські. І хочу сказати добре слово про те, де восени збираються, приїжджають уже навіть із закордону... Правда цього року  навряд чи хтось приїде, бо доріг немає абсолютно, Україна зараз тільки танками можна там з Польщі, там, і звідки ще можна приїхати. Але це дуже добре, що ми нарешті недавно на цьому німецькому ярмарку ми брали участь і дуже активну. Це справді дуже добрі якісь ознаки і треба про це сказати, що це добре. І очевидно в цьому повинна брати участь теж і влада, і держава. А не тільки скидати, там, на Лесю Коваль, скажімо у Львові, щоб вона там сама якось намагалася розкручуватися.

Ну, і стан книгочитання. Нікого не змусиш читати книжки. Ми повинні пам'ятати про те, що ще одна є причина, давайте ми її назвемо, –  це зледеніння нашого народу сьогодні. Якщо ми говоримо, що німці викидають, не викидають, а офірують так би мовити, 127 євро – на видання книжок, а українці – десь там в 15-20 разів менше, там всього-на-всього жалюгідні копійки. Та це залежить ще і від того, що отримують німці, а що отримує наш народ.

Через те, я думаю, що це сьогодні не буде день плачу, а все-таки день тривоги і великої тривоги. Ми повинні докричатися до влади. Тому що ми можемо перетворитися у націю, яка втрачає свій інтелект. Я б дуже не хотів би, щоб це сталося з нами, і переконаний, що воно не станеться. Влади переходять і відходять, а українська книжка в Україні, я думаю, особливо добра книжка, талановита книжка, геніальна книжка буде завжди. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники слухань, я хотів би, щоб ми в цьому залі фахівці зібралися, щоб ми обговорили, в нас є дві години на обговорення, всі зможуть виступити.

Але от з зали поступила записка, що в минулому році видавалися наші українські класики: І Драч, і Дзюба, і поважна Матіос, ось сидить в залі, і Міняйло, і ще багато українських класиків. Але не видавалися ні Литвин, ні Азаров, ні Толстоухов. Це не треба видумувати. Коли ми збираємося, розглянути фахові питання, то давайте надамо слово, давайте почуємо разом, і через закони будемо… А як ми зараз сюди політику вкрутимо, то ми нічого не вирішимо. Домовилися? Всім надамо слово, у кожного буде можливість виступити. Тому потім по закінченню парламентських слухань я підпишу листа до міністерств, відомств. Тому органів місцевого самоврядування, щоб вирішувати питання. Це головна ціль наших парламентських слухань.  Прошу. 

 

Слухання веде КАЛЄТНІК І.Г.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Шановні учасники парламентських слухань! Переходимо до  загального обговорення наших питань. Нагадую, що на  обговорення відводиться 1 година 30 хвилин. Тому що 25 хвилин ми перебрали тільки що з вами, кожний виступ до 5 хвилин.

Запрошується до виступу Афонін Олександр Васильович, президент громадської організації "Українська  асоціація видавців та книгорозповсюджувачів". Підготуватися Йєнс Баммель. Будь ласка.

 

АФОНІН О.В. Шановна Президія! Шановні учасники! Я втретє за 18 років свого президентства в українській асоціації видавців виходжу на цю трибуну, щоб сказати слово "халва". Ви відчули смак халви в роті? Ви відчули покращення ситуації? Це треті аналогічні парламентські слухання.

Я бачу в залі 90 відсотків знайомих облич, це не значить,  що це народні депутати, яких я пам’ятаю по телебаченню чи знав особисто. Це мої колеги видавці, це мої колеги бібліотекарі, це мої колеги книго розповсюджувачі автори ми знову говоримо в своєму колі про своє, самі себе  слухаємо, самі себе гладимо, самі жаліємо, самі плачемо, самі йдемо.

Я не хотів би, щоб сьогоднішня розмова була розмовою знову про наші болячки, жодна людина в цій залі не  скаже, що я не знаю цих болячок. Я мабуть єдина людина, яка знає всі ці болячки і може їх перелічити.

Ми зібрались тут, щоб говорити про майбутнє нашої країни, для більшості ще трошки нашої країни, але для основної маси, для наших дітей, для наших онуків, для наших правнуків. Що ми передамо?

За 22 роки незалежності України різним урядам, різним президентам, різним Верховним Радам вдалося здійснити три кардинальні речі. І всі ці речи починають з приставкою "де": перше – деіндустріалізація, знищення одного з наймогутніших комплексів у Європі, перетворення цехів на базари, на ринки, на супермаркети, на салони, на що завгодно; друге – декваліфікація, сотні тисяч людей високих спеціалістів з високими знаннями, творчих людей, викинутих на вулиці, ставшими торгівцями, бомбами, чорноробами, ким завгодно. Вони вже пішли, вони ніколи не повернуться на ці підприємства. І зараз ми знаходимося на третьому і останньому етапі. Якщо ми його не зупинимо, цей етап, то прийдуть інші люди, але це будуть не українці. Ми будемо рабами на цій землі у повному розумінні цього слова. Це – деградація, дегуманізація у всіх сферах життя.

Я хочу сказати, ми ще поки що на певному однаковому рівні спілкуємося з європейцями. Через 10 років вони перестануть нас розуміти. Не тому, що ми  не будемо знати чи наші діти не будуть знати англійської мови, в нас буде абсолютно різний рівень культури, знань, освіти інтелекту. Ми не будемо розуміти світ, а світ не буде розуміти нас.

Читання, книга – це не просто процес. Це – наповнення мізків людини знаннями, досвідом, вміннями, всім тим, що робить з неї творця. І не просто "Манілова", який про щось мріє, але нічого зробити не може – книга дає ці знання йому в руки. Нажаль, в Україні фігурує цифра чи статистика друку, а в Європі – статистика споживання.

Так я хочу сказати, що як би ми не тішилися статистикою друку, останні п'ять років іде стабільне пониження купівлі і  читання книжок фізичних в екземплярах. Минулого року, не дивлячись на рекордні наклади, кількість спожитих книжок в грошовому еквіваленті зменшилась на дев'ять відсотків, в продажі фізичних книг – в 11 відсотків. Ми можемо багато чого зробити, але ми мусимо зрозуміти, що книга має функціональну вартість, а не матеріальну, вона вчить, вона дає розум, вона формує майбутнє. Якщо ми не повернемо книгу суспільству, нам робити в Україні більше нічого. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександр Васильович.

До слова запрошується Йєнс Баммель, генеральний секретар Міжнародної асоціації видавців. До слова підготуватися Капранову Віталію Віталійовичу.

 

БАММЕЛЬ ЙЄНС. Пане Голово Верховної Ради! Пані і панове! Для мене велике задоволення мати змогу до вас сьогодні промовляти. Міжнародна асоціація видавців – це міжнародна організація, яка представляє видавничу галузь у Об'єднаних Націях і наша мета – це поборювати цензуру. Переклад... Ну, тут іде, насправді...

Отже, пані і панове, дякую вам дуже за те, що ви мене тут привітали. Міжнародна асоціація видавців, генеральним секретарем якої я є, має статус офіційного спостерігача в ООН. Наша мета – боротися проти цензури за свободу вираження, за свободу видавництва і за те, щоб книговидавництво було силою на користь… Чи в мене 5, чи 15 хвилин? Отже, я не буду зачитувати мою промову, не буду показувати вам слайди. Я спрощу свої ідеї, за 5 хвилин я маю коротко говорити.

Моя до вас ідея – це оптимістична ідея. Чому я оптиміст? Тому що обсяг видавничої галузі, кількість бібліотек і те, як ваші діти читають, - все це можна змінити. І це дуже багато залежить від вас, від парламентарів, які тут зібралися. Ми маємо багато прикладів країн, які поганою політикою зруйнували свою місцеву видавничу галузь, але ми також маємо багато прикладів тих країн, які втілювали дієву політику і розбудували свою видавничу справу. Ми чули від представника комітету, що всюди зараз знижується книгочитання. Ну, але, в принципі, це, звісно, правильне спостереження. Але у Сполучених Штатах, коли вдарили на сполох, негайно і раптово змінилася політика, і там зростає рівень письменності, там зростає рівень читання. І це завдяки тому, що є парламентарі, які захотіли зробити зміни. І це причина, з якої ви маєте це робити. Адже читання – це не лише традиція, це наслідки на майбутнє. За дослідженнями ЮНЕСКО, розважальне, для власного задоволення читання – це могутній стимул розвитку на майбутнє. І саме завдяки цьому стають кращими поколіннями наступні покоління.

Так само, якщо ми подивимося на дослідження щодо результатів освіти, і як вони вимірюють цифрову писемність, як вони передбачають, чи  люди будуть мати добрі знання у цифровій галузі, то  цілком зрозуміло, що ті, хто добре і багато читає, будуть також краще поводитися із програмами, із програмним забезпеченням.

І нарешті. Відомо, що, хто більше читає, не тільки частіше ходять до театру, до кіно, вони більше роблять добровільної роботи. Вони ходять частіше на спортивні змагання, і вони роблять дуже багато благодійності. І ті, хто багато і добре читає, ті удвічі ймовірніше беруть участь у парламентських виборах, ніж ті, хто не читає. Отже ваше суспільство має потребу у цьому і має  зробити от що. Я скажу два.

По-перше. Зрання, з дитинства навчайте дітей читати. Дайте книжки в руки батькам і матерям і їхнім дітям.

І друге. Працюйте разом. Письменники, бібліотекарі, видавці, працюйте разом, тому що ви  є членами однієї родини, ви дуже багато можете зробити разом для того,  щоби  підняти культуру читанні у своїй країні.  Дякую вам дуже.  (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Капранов Віталій Віталійович, письменник, громадський діяч. Прошу вас до слова.

Підготуватися Матіос Марія Василівна, народний депутат України.

 

КАПРАНОВ В.В.  Шановні колеги! Вельмишановні законодавці!  Скільки вас тут? П'ятеро з половиною… шестеро з половиною.

Ви знаєте, я довго писав, що  буду говорити,а потім побачив, що тут всі  все знають. Законодавці не прийшли. Я вам буду розповідати про  покращання, яке призвело до того, що люди не купують книжок, бо нема грошей? Чи я вам буду розповідати про закриті книгарні?  Сенсу нема розмовляти між собою, якщо влада нас не хоче слухати. А такий інтерес влади до нас демонструється кожен раз, коли заходить про книжки,  про гуманітарні видання. На превеликий жаль.

А  з іншого боку, до чого це призводить? Це призводить до того, що ця влада починає регулювати наше з вами життя. От вельмишановний Голова Верховної Ради  сказав про геніальний закон, який нас врятує, тому що він міняє порядок, вслухайтесь, він міняє порядок реєстрації суб'єктів видавничої діяльності! Все, ми врятовані. Вони живуть у вигаданому світі. Вони на власний розсуд, не порадившись з нами, пишуть якісь закони і хочуть нас таким чином врятувати і українську книгу. І це призводить до таких абсолютно комічних випадків.

Я сьогодні іду сюди. Відкриваю Інтернет, російський професійний сайт. І там написано: "Українські чиновники визнали, що український ринок втрачено і втрачено безповоротно". І посилання на одного з чиновників, який мав сміливість про це сказати, українського.

Я, як приходжу сюди, що я слухаю від вельмишановного пана Курдиновича. У нас, виявляється, зростання до 1,16 на людину! А тепер питання, а кому я повинен вірити? Російському сайту, який пише правду, чи пану Курдиновичу, який, скажімо так, м'яко, користується недостовірними джерелами? Джерелами, які не дають відповіді на ці питання.

Або сьогодні зранку повідомлення: "Фракція "Свобода" вирішила нас врятувати і подала законопроект про мито на ввезення російських книжок". Скажіть, будь ласка, з ким із вас, тут присутніх, вони порадились перед тим, як писати таке глупство?

Скільки можна говорити, що митом не можна регулювати інтелектуальний продукт? Унітази можна митом регулювати, бо вони між собою конкурують. А Малковича купують не тому, що він дешевше, а тому, що він хороший поет. І митом це не регулюється! Скільки можна говорити? А вони – самые умные – розумієте?! Невігластво і всезнайство, це речі об'єднані. І вони нас збираються рятувати?! Мито вони будуть вводити! Коли всім давно відомо, що не працює мито на інтелектуальному ринку.

Рятувати ринок треба, захищати ринок треба. І все це в руках нашої Верховної Ради. Нам не потрібно, насправді, при нормальному законодавчому регулюванні нам не потрібні державні гроші. Ми готові самі видавати книжки і забезпечувати українців книжками. А Верховній Раді всього-на-всього треба 226 руками натиснути 226 кнопок і прийняти нормальний закон. І всі ми знаємо, що це повинно. Раз – захист ринку, два – створення, збереження, скажімо, інновація мережі розповсюдження. І три – податок на додану вартість, яким нам періодично погрожують, і знову, і знову ми вас обкладемо податком, обкладемо податком.

Що таке захист ринку? Захист ринку – це передусім обмеження, поступове, крок за кроком, обмеження ввезення сюди літератури з-за кордону. Ніхто не пропонує завтра все заборонити. Тому що це неможливо, тому що ми з вами не зможемо забезпечити всіх книжками, це неможливо так зростати. Але сьогодні ми ввозимо 90 відсотків книжок. Давайте завтра ввозити 80. А решту ми будемо видавати. Я навіть скажу більше, великі російські видавництва уже тут, і вони готові друкувати книжки на українських друкарнях. І ми це знаємо, і вони це знають. А от хто цього не знає? Всі це знають. Що такого, перенести друк (стратегічна мета), перенести друк книжок в Україну. Що це нам дає? Нові друкарні, нові потужності.

Ви знаєте, що таке наші друкарні? Нові замовлення, нові робочі місця в умовах кризи. У всіх криза, а ми з вами можемо зростати в рази, тому що в нас ось такий запас по ринку. А головне – це робочі місця для гуманітарної інтелігенції, найбільш враженої категорії населення, місця робочі у видавництвах і в тих самих друкарнях.

Тому, шановні парламентарі, радьтеся, будь ласка, з фахівцями. Слухання проходять, щоб ви слухали. А ви не приходите. "Свобода", ми за вас голосували, де ви в залі? Ура! Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Матіос Марія Василівна, народний депутат України, депутатська фракція політичної партії "УДАР" Віталія Кличка". Підготуватися голові Комітету з питань науки і освіти Лілії Гриневич.

 

МАТІОС М.В. Шановні колеги, я не наївна людина, але наївний парламентар очевидно початкуючий. Бо я мала наївність думати, що тут буде заповнена урядова ложа, і я насамперед апелюватиму до віце-прем'єра гуманітарного Костянтина Івановича Грищенка. Я хочу сьогодні говорити віртуально з ним і з його міністрами: з паном Табачником, з паном Новохатьком, з …  Пан Курдінович, викресліть мене з того радісного списку, що минулого року  ви мене видавали.

Гоголь перекинувся  у  мигилі  у  ХХІ столітті, бо саме в день народження Гоголя у Ніжені майнова комісія, яка підпорядкована міністерству  імені Табачника, відмовила книгарні  "Освіта", яка розташована на території  університету Гоголя  і функціонує з 60-го року, у продовженні договору оренди.  Кобилянська, ясна річ, на тому світі переписує  свою "Землю"  на кілери, бо  так як чернівецька влада зачищає Чернівці від книгарень, то на тому світі тільки це  можна робити.

Ще  5 років тому  ми із паном Клімашенком за один рік відкрили  у  Чернівцях три книгарні, я там була. Гектар озера  у Херсонщині можна орендувати за    79 гривень невідомо на якій період.  А книгарня  "Цукор"   у тому  ж  Херсоні має таку захмарну  оренду, що  їй  уже скоро викидати білий прапор перед  чиновниками місцевими доведеться.

Що ми можемо зробити як парламентарі? Ми можемо удосконалювати законодавство  про місцеве самоврядування. Пане Калетнік, ми з вами зробимо  це, щоб якось упорядкувати оренду, чи підказати нашим муніципальним органам, органам  місцевого  врядування про те, щоб якось переглянути, що книжка – це не нафта. Ми це можемо зробити як парламентарі? Можемо зробити.

Що це як не духовний погром країни. І я дуже печально на це дивлюся, яе і ви, бо сьогоднішня розмова про  книжку – це розмова тотожна  про покійника як би… тотожна розмові про покійника, як би  влада не казала, що це не так. Бо сам факт того, що оця більшість регіональних комуністів тільки за другим разом проголосувала за проведення оцих  парламентських  слухань. Зараз  у нас  у залі може  є десятеро депутатів. Я не полінуюся зараз  і порахує. Це  у повному складі комітет… ні, не   у повному складі, Комітет  з питань культури і духовності. А питання  про векселі, тобто про запровадження паралельних грошей в економіці 5 разів ставилося на голосування в цьому залі. Тепер ми зрозуміємо, наскільки це для влади важливо – книга і книгочитання. Тобто політиків від влади не цікавить фактор цього внутрішнього і зовнішнього інтелектуального престижу країни, до якого належить книга. Так жорстоко оцінювати цей стан мені, книгодрукування і книгочитання, мені надає насамперед статус українського письменника і вже згодом оцього початкуючого законодавця.

Я повторю те, що я тут казала на цій же ж трибуні, мотивуючи необхідність цих слухань. Хрещатик без книгарні – це печера, а не столична вулиця. (Оплески) І країна з однією книжкою, країна з однією книжкою в рік на душу населення – це морально убога країна. Не читаюча країна – вона загрозлива сама для себе і для світу.

Я би запитала зараз і пана Новохатька, і пана Табачника, але насамперед Костянтина Івановича Грищенка, я думаю, телевізори у них ввімкнуті. Країна, державним коштом якої не перекладено жодної української книжки іноземною мовою не може претендувати навіть на другорядну роль у цивілізованому світі. Такої країни просто немає на інтелектуальній мапі України. Україна коштом держави не переклала жодної української книги іноземною мовою. І це правда.

Яким чином ми проведемо реконструкцію образу України як європейської культури і держави, якщо ми не маємо елементарних інституцій для цього. Де наші кроткі монографії державним коштом про українську культуру? Я вас попрошу 30 секунд мені додати.

Література насамперед англійською мовою, в яких Україна інтерпретувала себе як частина європейської цивілізації. Якими обхідними стежками ми йдемо в Європу, якщо у нас нема гуманітарних інституцій для поширення україністики у світі, в тому числі і літератури? Де наші перекладачі з української на світові мови, де навчання, стажування саме за рахунок України цих людей, у яких держава би вкладала кошти, бо якщо ми не вкладаємо…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. 30 секунд дайте, будь ласка, завершити.

 

МАТІОС М.В. …у світі. Я думаю, що залишається тільки Європейський Суд з прав людини, буде нас інтерпретувати у світі. Я хочу  запитати, чи гуманітарні інституції, громадські організації, окремі учасники книжкового ринку і надалі зазиратимуть тільки в засіки благодійних фондів Рената Ахметова, Дмитра Фірташа і Арсенія Яценюка, розраховуючи на їхнє розуміння необхідності меценатських внесків на просування української гуманітарної складової у світі. На фінансування виставок, перекладів, фестивалів, де рекламується українська література? Де при цьому держава? Держава до сих пір фінансує Євро-2012 і підставляє балії в аеропортах сучасних, коли в Україні починається злива.

Наші українські урядовці дуже, і влада наша, дуже любить покликатися на сусідів, на інших політиків. Також, коли минулого року в Парижі виникла ситуація із закриттям книгарні "Глоб"

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка, свій виступ, тому що дуже є багато виступаючих. Ви попросили 30 секунд, уже говорите лишніх півтора хвилини. Будь ласка, дотримуйтесь регламенту.

 

МАТІОС М.В.  ...я хочу навести оцей приклад тільки, вибачте мені, що коли закривалася книгарня російська "Глоб" у Парижі і цей сюжет пройшов по російському телебаченні, то в Росії тут же знайшлися меценати, які відновили цю книгарню і зараз у Парижі книгарня "Глоб" торгує не тільки російськими книжками, але українськими книжками. Але до цього немає жодного стосунку українська держава. До цього долучився справжній міністр закордонних справ, гуманітарний України Андрій Курков, про це скажуть видавці і організації. (Оплески)

 Я би могла розказувати про те, що Франція, посольство Франції за більш ніж 20 років профінансувало коштом французької держави більше 250 книжок про видання французького і німецького інституту імені Гете.

І останнє моє запитання таке, зважаючи на  цей регламент. Що в цей час робить український уряд? Хочу сказати, що у парламенті попри все те, є достатньо совісних, притомних і адекватних парламентарів, які розуміють важливість сьогоднішньої проблеми. І ви завжди, колеги, можете на них розраховувати. Хоча нас насправді тут мало. Дякую вам, вибачте. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присідайте, будь ласка. Я так розумію, що ви використали і регламент своєї колеги по фракції Геращенко Ірини Володимирівни. Будь ласка, до слова запрошується Лілія Гриневич. Підготуватися – Шевченко Ірині Олександрівні.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Шановні учасники слухань! Як голова Комітету з питань науки та освіти я буду говорити про навчальну книгу. Підручники і посібники – це ключовий сегмент книжкового ринку. Я просто приведу ці цифри: підручником чи посібником є майже кожна друга книга, надрукована в Україні, ну, це 45 відсотків; підручниками є майже 90 відсотків книжок українською мовою. При цьому ринок підручників монопольно контролюється Міністерством освіти та науки, яке затверджує і фактично контролює зміст підручників. Розподіляє фінанси, забезпечує розповсюдження підручників. Таким чином майже половина книжкового ринку і майже весь ринок україномовної книжки в його більшій частині монопольно контролює одне міністерство.

Як це впливає на якість навчальної книжки і чи сприяє розвиткові книговидання та підручникотворення. От, давайте на хвилинку уявімо собі будь-який інший ринок, наприклад, автомобільний. Припустимо, що половина автомобілістів щороку мусять отримувати в користування від держави автомобіль вітчизняного виробництва. Припустимо, що ці машини проектує якесь міністерство і це ж міністерство замовляє за державні кошти заводам це виробництво, і розподіляє ці кошти і ці автомобілі теж міністерство., контролює їх використання також. І що отримаємо на виході. От, люди старшого покоління пам’ятають такі автомобілі, вони  називалися в народі "горбатий запорожець". Отакий в нас і ринок українського підручника – горбатий як Запорожець. Адже щось схоже на зменшену модель радянської економіки   сьогодні складається в системі освіти. Я б виділила п’ять основних проблем на ринку підручників і посібників: по-перше, не зважаючи на таку жорстку  централізацію Міносвіти неспроможна забезпечити належну якість підручників про що свідчать численні відгуки вчителів і батьків.

По-друге, монопольна модель неспроможна забезпечити новими підручниками всі школи. До цього часу є школи в яких викладання ведеться за підручниками випущеними ще в  радянській Україні. Поряд      з цим є такі школи, що отримуючи за державні кошти підручники, але не ті за якими вчителі хотіли б  навчати, ці ж вчителі відкладають отримані за державні кошти підручники в бібліотеці, а батькам пропонують купити інші – за власні кошти.

По-третє, діти з особливими потребами взагалі навчаються, як у середньовіччі – за усними переказами. Наприклад, за даними Генеральної прокуратури майже 2,5 тисячі старшокласників з вадами слуху не мають підручників. В закладах для дітей з вадами мовлення, де навчається 2 тисячі 800 дітей підручники мають лише першокласники.

По-четверте, фінансування друку підручників здійснюється не прозоро. Минулого року на друк підручників держава виділила близько 150 мільйонів гривень, близько третини цих грошей було спрямовано двом видавництвам. Рахункова палата вказувала на зловживання з підручниками, які мали місце в 2010 і в 2011 році. Цього річ комітет звернувся до Рахункової палати з проханням  провести повторний аудит використання грошей на  підручники вже в цьому році.

І нарешті, незважаючи на величезні суми, які держава виділяє на підручники, батьки витрачають не менше.

Отже, монополія в освіті не ефективна, не забезпечує якості підручників і не гарантує їхню наявність в  школах, не заощаджує гроші батьків.   

Щоб змінити ситуацію необхідно здійснити дві важливі речі.

По-перше, дозвіл для використання підручників і посібників має надавати незалежна установа, яка забезпечує справді незалежну експертизу науковців і  освітян під контролем громадськості.

По-друге, далі такі підручники з дозволом повинні конкурувати між собою на ринку і обиратися безпосередньо споживачем, школами. Для цього фінанси для закупівлі підручників мають спрямовуватися не централізовано одному інституту Міносвіти, а безпосередньо школам, або, в крайньому випадку, органам самоврядування. Нехай вчителі і школи вирішують самі, за…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Рівно 30 секунд.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М.  Нехай вчителі і школи самі вирішують про те, за якими підручниками навчати дітей, які підручники закуповувати.

Переконана, що створивши в Україні умови для чесної конкуренції між авторськими колективами і видавництвами, ми зможемо підняти на новий рівень якість українського підручника і якість української книги в цілому. Дякую за увагу. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, присаджуйтеся, будь ласка. До слова запрошується Шевченко Ірина Олександрівна, президент Української бібліотечної асоціації. Підготуватися Герман Ганні Миколаївні, народному депутату України.

 

ШЕВЧЕНКО І.О. Шановні учасники парламентських слухань! Українська бібліотечна асоціація вітає вас сьогодні на цьому заході, яке було для нас дуже очікуваним, якщо пам'ятаєте, з минулого року ми готувалися і планували про те, щоб це відбулося у нас в Україні.

Я хочу ще раз наголосити на тому, що бібліотека у суспільстві відіграє дуже велику роль. Про це сьогодні вже говорилося, і ми радо бачимо в цих рекомендаціях за наслідками слухань їх у проекті декілька пунктів, які стосуються підсилення ролі бібліотек у книго розповсюдженні, у розвитку читання і у донесення саме книжкової продукції до населення України.

Хочу зазначити, що Українська бібліотечна асоціація є всеукраїнською громадською організацією. Вона об'єднує всіх небайдужих до бібліотек, переважно це є працівники самих бібліотек, а також  книговидавці і книгорозповсюджувачі. Ми усвідомлюємо ту велику роль і значення бібліотеки у суспільстві. Водночас хочемо сказати, що професійна бібліотечна думка і громада зараз налаштована на впровадження інновацій, на розвиток саме бібліотечних мереж, на впровадження тих сучасних нових технологій, за якими живе світ. Але бібліотеки не можуть розвиватися повноцінно, бібліотеки не можуть забезпечувати потреби користувачів, не лише читачів бібліотек, а і всього населення України без нової сучасної книжки. Українська бібліотечна асоціація сповідує демократичні цінності, зокрема з них вільний доступ до інформації, як професіонали, бібліотекарі розуміють, що без вільного  доступу до інформації неможлива реалізація громадських прав кожної особистості. Хочеться сказати декілька слів в захист електронної книжки. Сьогодні говорили про те, що гаджети, зміст, електронне читання, можливо, це те, що приходить, можливо, не є актуальним. Але таким є сьогодні світ, він так розвивається, такими є технології. І якби не ставали проти цього, це є процес, прогрес і це все рухається вперед. Тому нам необхідно, звичайно, оцінювати недоліки нових носіїв інформації, можливо, бачити їхні переваги і використовувати ці переваги, нівелюючи водночас недоліки.

Тому проблеми електронного книговидання, електронного видавництва, створення електронних баз даних, формування ресурсів бібліотек за допомогою цих електронних баз даних, формування нової культури  електронного читання, електронних читанок у бібліотеках, це таке питання також має стояти на порядку денному для нашої книговидавничої громади і для книгорозповсюджувачів та бібліотек. Створюються певні ресурси, генератори баз даних і ці ресурси мають бути доступними громадянам України в бібліотеках так само, як і друкована книжка.

Окремою є статистика, також хочу ще раз наголосити, дуже невтішною стосовно надходження нових книг до публічних бібліотек. Зараз ми маємо, в 2011 році була в нас така статистика – 200 книг на рік отримує одна публічна бібліотека, відповідно до чого на одного  читача в Україні є  0,3 книги, або ж одна книга на трьох читачів.

На одного мешканця в Україні зараз бібліотека отримує - я не говорю про те, що видається, я кажу про те, що є на книжкових полицях, - це одна книга на 10 мешканців України потрапляє в публічні бібліотеки.

Звісно, що нашим колегам дуже важко підтримувати імідж бібліотеки, розвивати бібліотечні мережі, впроваджувати інновації, не маючи відповідного ресурсу.

Окрема проблема, яка потребує вирішення, і стосовно цього ми знаходимо пункти окремі в рекомендаціях цих парламентських слухань: ліквідувати тендерні процедури в процесі закупівель книг для публічних бібліотек, можливо, не лише для публічних – для всіх бібліотек; і також внести ці статті видатків до захищених статей як державного, так і місцевих бюджетів.

Окремо ми маємо також пропозицію приділити увагу виданню і перекладу наукової і технічної книги, про що зазначав Володимир Васильович рибак у своїй промові першій, оскільки наукова і технічна книга є тим рушієм, через яку розвиваються інновації і прогрес у суспільстві. Видання книг для людей з обмеженнями – це озвучені книги чи книги зі шрифтом Брайля.

Стосовно проблем читання. Українська бібліотечна асоціація і вся бібліотечна громада підтримає ці позиції, які будуть прописані в державній програмі розвитку і популяризації читання. Ми маємо провести, і хоче ініціювати, такий захід, як "Читай – формат не має значення!" Сподіваємося, що це буде загальнонаціональна акція, кампанія з…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Ірино Олександрівно. Присаджуйтесь, будь ласка. (Оплески)

 До слова запрошується Герман Ганна Миколаївна, народний депутат України, депутатська фракція Партії регіонів. Підготуватись Мартинюку Леонтію Святославовичу.

 

ГЕРМАН Г.М. Є таке в Україні прислів'я: "Біг пес через овес – нічого ні псові, ні вівсові". Я думаю, що з наших слухань може бути те саме, якщо ми не зробимо зараз чогось радикального. (Оплески)

Тому дозвольте мені від вашого імені зараз в прямому ефірі звернутися до Президента України. Пане  Президент України! Від цього блискучого талановитого  і чесного товариства звертаюся до вас з проханням.

Перше. Запитайте, будь ласка,  гуманітарного віце-прем'єра, міністра освіти і міністра культури – принаймні їх, чому вони так відверто зігнорували таку важливу державну розмову. Запитайте так, як ви вмієте запитати… і  все буде добре.  Бо наші запитання до них…  (Оплески) Наші запитання до них зависають в повітрі.

Доручіть, пане Президент, кожному міністру нашого  уряду, щоб приїжджаючи в будь-яке місто чи в будь-яке село, вони йшли не тільки на заводи, але й спитали і зайшли, а що діється в бібліотеці і чи є в цьому місті книгарня.  (Оплески)

 Доручіть, пане Президенте, їм це зробити, бо вони, як правило, ані до книгарень, ані до бібліотек не ходять. І коли будуть приїжджати, пане Президент,  до вас на розмову голови обласних адміністрацій, мери міст, запитайте їх, яку книжку вони читають.  (Оплески)

 Коли вони будуть знати, що вони мусять вам по це розповісти, вони принаймні час від часу заглянуть до бібліотеки чи зайдуть до книгарні. Це поможе, пане Президент, я вас знаю. Я знаю, як ви запитуєте.

Тому я думаю, що це стане першим кроком для того, щоб повернути місце для культури і освіти    в Україні те, яке їм належиться – перше місце, а не останнє. Бо не можна робити високу добру, ефективну економіку без культури, без освіти. Бо лише люди з високим рівнем культури можуть робити високий рівень економіки, тому що високий рівень економіки – це, перш за все, високий рівень  культури суспільства. Якщо ми в Україні нарешті зрозуміємо, що освіта і культура – це не шаровари і не лише шкільний дзвоник, якщо ми  це нарешті зрозуміємо, що з освіти і культури в державі все починається і поставимо гуманітарну сферу на те місце і на те значення, яке  вони мають мати, тоді ми можемо починати справді серйозну розмову на цю тему. А поза тим доручить, пане Президенте, Академії наук, щоби було розроблено видання Енциклопедії української літератури, доручіть, пане Президенте, Курдіновичу, щоб половина коштів державної програми "Українська книга" пішло на переклад української літератури на видання її за кордоном. На те, щоб в кожному європейському місті столиці була українська книгарня, можна було купити українську книгу в перекладі європейськими мовами.

Це єдине, що я вас прошу, пане Президенте, і пробачте за цей спосіб, бо іншого способу на сьогодні у нас немає. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ганно Миколаївно. До слова запрошується Мартинюк Леонтій Святославович, народний депутат України, депутатська фракція Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Підготуватися Славінській Ірині Іванівні.

 

МАРТИНЮК Л.С. Шановні творці книги, ті, хто доносить її до людей! Читачі! Учасники наших слухань! Щойно ми почули дуже гарну казку про це, як прийде цар, дасть боярам в морду і холопам настане покращення вже сьогодні (Оплески)

 Я зразу зрозумів, що це були іронічні оплески на такі тези. Хотів побудувати свій виступ трошки інакше, але почнемо з веселішого. Адольф Гітлер, знаєте всі цю людину, так? Коли прийшов до влади, виявився напрочуд успішним автором. Між іншим, за 20 років, від коли був виданий перший том його "Майн камф", до 45-го, як твердять дослідники, було видано, якщо я не помиляюся, 12 мільйонів примірників. З кожного перевидання фюрер отримував гонорар від мільйона до двох мільйонів марок.

За ці кошти він утримував, зокрема маєток в Альпах. Але, як кажуть, проходить слава земна, пропали мільйони, пропав маєток. Здавалося б, причому тут Партія регіонів. А при тому, що лідер Партії регіонів і наш, волею Бога, гарант також, коли прийшов до влади, виявився напрочуд успішним популярним автором. Принаймні про це свідчать його гонорари, задекларовані в його декларації. Так, за одинадцятий рік Віктор Федорович, вдумайтеся, отримав гонорарів, та всі про це вже знають, 16,5, якщо я не помиляюся, мільйонів гривень. Так? За дванадцятий рік – 15,5. Тобто разом фактично 32 мільйони гривень за два роки.

До речі, спеціалісти підрахували, що… А, ну зробимо такий експеримент. Є тут такі, що тримали в руках книжку Віктора Федоровича Януковича? Бачу, немає, навіть пані Герман не піднімає руку. Є, так.

Спеціалісти підрахували, що якби ці книжки були, частина з них, дійсно, видана, частина з них, дійсно, видана, там прекрасні назви: "Рік в опозиції. У політиці не буває остаточних перемог і поразок". Це дуже повчальна, до речі, назва для пана Януковича і для Партії регіонів. "…І рік при владі. Від кризи – до економічного зростання", "Здолати шлях" і "Як Україні  далі жити".  Ну, просто как нам обустроить Россию, что делать и кто виноват? А також літературні твори, які у майбутньому будуть створені. Ну, і  …… Україна, як виявилося, плагіат, який мусили аж вилучити  з доступу взагалі, ну щоб не ганьбитися настільки. Так от спеціалісти підрахували, що  із загальної…  якщо взяти  середньостатистичну  ринкову ціну книжки, видання і середній гонорар автора, ну  10 відсотків скажімо, то тираж би  мав  становити 6,5 мільйонів  доларів, гривень, перепрошую. Це половина  з того, що  Гітлер за  20 років видав. Так що тут Віктор Федорович навіть переплюне, я так бачу. Ну і не кажучи вже про Межигір'я,  набагато більше.

Оскільки, я так розумію, час закінчується, на жаль,  на мій ліричний відступ, хочу  зазначити наступні речі. З цього приводу, до речі, ми,  я і пані Ірина Фаріон вже  подали запит…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  20 секунд. Будь ласка,  включіть мікрофон.

 

МАРТИНЮК Л.С.  Подали запит до Генеральної прокуратури, сподіваємося…  От, до речі,  ……… всі розуміють очевидно, що це корупція.   Це я просто, до чого  я веду, що наше книговидання  здебільшого влада використовує тільки як майданчик…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. Присаджуйтесь, будь ласка, Леонтій  Святославович.

До слова запрошується  Славінська  Ірина Іванівна, літературний оглядач.  Підготуватися Левченко Ользі Володимирівні.

 

СЛАВІНСЬКА І.І. Всім доброго дня! Я боялася, що мене не буде видно з-за трибуни, бо вона така велика у телевізорі, а  насправді вона  трохи менша.

Я би хотіла  сьогодні поговорили про особливість українського  читання чи то,  як  зараз часто пишуть, я сама так пишу "українського не читання"  і слово  "не" в дужках. Тому що  постійно, у мене  особисто є мрія про те, що це  лише стереотип,  а потім публікують  цифри, і виявляється, що це, на жаль, сумна правда. І ось я недавно перечитувала дослідження, наприклад, Ресерчін брендін груп, вони 2 роки поспіль робили дослідження читання і цього року знову виявили, що більше 50 відсотків українців не читають. Ну, от з їхніми останніми цифрами майже навпіл, 50,9 не читає. Їхнє дослідження минулого року так само виявило, що 80 відсотків українців за останній рік не прочитали жодної нової книги. Ну, але праві були мої колеги, які виступали перед тим, всі ми насправді про це знаємо, бо говоримо зараз ніби між своїми.

Натомість є дуже цікаве дослідження, восени 2012 року воно було опубліковано, його зробив Центр соціальних досліджень "Софія". Вони представили буклет "Культурні практики і культурна політика: актуальні питання соціокультурної модернізації в Україні". Там було зібрано результати інтерв'ю із двома тисячами дев'ятьма українцями, які розказували про свої буденні культурні практики.

І мені здається, що ці цифри дуже потрібні, тому що стає ясно, що насправді катастрофа у нас не тільки з книжками, у нас катастрофа з усім. Українці не мають напрацьованих рефлексів культурного дозвілля. Тут, я пам'ятаю, виступав представник Асоціації книговидавців Європи і говорив про те, що хороший читач – це хороший громадянин. Це людина, яка може робити соціальну… бути соціально мобільною, людина, яка працює волонтером, людина, яка багато ходить в театри і в кіно. І це все абсолютна правда. Українці, на жаль, цього не роблять. Бідні бібліотечні фонди, ми всі про це знаємо. Але ж також зовсім не все в порядку ні з театром українським, ні з кінематографом.

Натомість українці мають один спільний вид дозвілля, і цей вид дозвілля – телебачення. Я зараз зовсім не хочу говорити, що дивитися телевізор – це погано. Я сама уже тепер колишня телеведуча, але все  ж таки телевізор я люблю. Я не хочу ділити людей на еліту, яка читає, і не еліту, яка не читає. Я просто хочу, щоб ми усвідомили декілька дуже простих фактів. Майже 40 відсотків українців дивляться телевізор щодня протягом 1-2 годин на день, і ще 32,4 відсотки протягом 3-5 годин на день.

Уявіть собі, якими цікавими речами ці люди могли би займатися щодня замість телевізора. У вихідні, до речі, людей, які дивляться телевізор більше 5 годин на день – 21,1 відсоток. Тобто одна п'ята українців дивляться телік в  уікенди.   Більшу частину свого часу. Дивляться вони переважно старі художні фільми, радянські насамперед, бо нових не так і багато. Це сталося не через те, що вони не хочуть читати, наприклад, якщо повертатися до читання. Так сталося насамперед через те, що у нас дуже централізована культура. Якщо подивитися на невеличке українське село або на невелике українське провінційне місто, або, наприклад, на містечко на Чернігівщині, де живе моя бабуся – містечко Щорс, чи є у цих містечках книгарні, чи є у цих селах книгарні. У Щорсі, куди я приїжджаю до бабусі влітку на центральній площі в господарському магазині є невелика розкладка з паперовими поряд книжками. І це переважно детективи: Маринина, Донцова та інші, ці імені сьогодні звучали.

 І, між іншим, якщо згадати про те саме дослідження Софії про культурні практики, там була таблиця найпопулярніших серед українців письменників і на перших щаблях саме Олександра Мариніна і далі – Донцова. Не тому, що українці хочуть читати такі детективи, тому що вони не мають чого читати. У маленьких містечках у них часто немає шансу відкрити свого Андрія Кокотюху, який пише ні чим не гірші детективи. Вони просто не мають, де їх купити.

Тому говорити, ну, от я дуже не люблю нарікання на дебілізацію населення. Мені здається, що насправді багато що можна було би вирішити зовсім не культурними інструментами.

Я думаю, що треба закінчувати, це є, власне, мій висновок. Мені здається, що в цій історії про українське не читання потрібно усвідомити, що це не історія про культуру. Це історія про нашу економіку. Це історія про нашу соціальну політику. І це історія про розвиток наших регіонів. Це історія про те, чому у селах немає книгарень. Історія про те, чому в Україні не працюють соціальні …… Чому українці не мають можливості бути соціально мобільними. Мені здається, якщо перенести фокус десь туди, то, можливо, щось зміниться. Дякую вам. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ірино Іванівно. Присідайте, будь ласка. До слова запрошується Левченко Ольга Володимирівна – народний депутат України, депутатська фракція Комуністичної партії України. Підготуватися – Коваль Олександрі Андріївні.

 

ЛЕВЧЕНКО О.В. Добрый день всем участникам! Тема, поднятая сегодня не для нас сидящих в этом зале, которые понимают все проблемы, а для будущих поколений.

Но я хочу сказать несколько о прошлом… нет, я не могу, ну, я ///

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

ЛЕВЧЕНКО О.В. Товарищи, ну, не уподобляйтесь партии "Свобода" или пересядьте тогда, пожалуйста, в тот сектор. Почему вы слушали товарища на английском языке нормально, без комментариев …?

 (Шум у залі) Товарищи, мой родной язык русский. (Оплески) (Шум у залі) Я не могу говорить украинским языком. Я подготовила свое выступление на русском. Значит, товарищи, вы знаете, что у нас и русский язык в том числе – язык межрегионального общения, поэтому я буду говорить на русском языке. (Шум у залі)

Товарищи, сегодня многие не прочь покритиковать советский строй, а ведь именно в советское время получило широкое развитие книжное дело.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дотримуватись дисципліни. (Шум у залі)

 

ЛЕВЧЕНКО О.В.  Один пример. Огромная роль в сохранении всей истории книгоиздательства принадлежит Книжной палате Украины, которая была создана 27 июня 1922 Постановлением Совета Народных Комисаров молодой Украинской Республики, и располагалась в Харькове. Работа Книжной палаты была приостановлена только в годы Великой Отечественной войны. Но уже в ноябре 1943 года после освобождения Украины она возобновила свою деятельность. С 1990 года Книжная палата располагается в Киеве. Я лично была в ней в первые годы ее создания и была поражена организации работы создания микроклимата для сохранения уникальных украинских изданий. В настоящее время Книжная палата Украина – единственная организация страны, которая отвечает за документальную память Украины. Поэтому хочу подчеркнуть, она нуждается в серьезной государственной поддержке. (Шум у залі)

Товарищи, ситуация на украинском рынке, к сожалению, лишает оптимизма: к затяжному финансово-экономическому кризису, который повлиял на покупательную способность украинцев добавились политический и общественный кризис, который привел к равнодушию, апатии, и, не веруя в будущее с таким устроением не читаю, а только развлекаются и деградируют. Дети   предпочитают  компьютер и книгочтение, да и там их   интересует не классика украинской литературы, не новинки книжного рынка, а компьютерные игры, приводящие в масштабах страны  к дебилизации нации. Это в копилку господина Афонина четвертое "д".

Поэтому поддерживая предложение, изложенное в резолюции наших слушаний, я бы еще приняла обращение ко всем родителям и учителям Украины,  именно от нас, от вас взрослых, разумных, толерантных, воспитанных на книге зависит то, как мы сможем привить нашим детям и внукам любовь к книге, жажде к знаниям, желание быть лучше не за счет количества купюр в кошельке, а за счет богатства внутреннего мира.

Я надеюсь, что культурные люди, которые смотрят этот балаган, националистический базар поймут, что надо жить в дружбе не смотря на тот язык, которым мы говорим.  Спасибо всем за внимание. И слава Украине радянский…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, прошу вас дотримуватися дисципліни під час проведення засідання. Ви висловили своє відношення, вас получили, але давайте дотримуватися, будь ласка, Регламенту.

Я запрошую до слова Коваль Олександру Андріївну, президента громадської організації форум видавців.

Наступному підготуватися Донію Олександру Сергійовичу.

Будь ласка, Коваль Олександра Андріївна, є? Підходьте, будь ласка, включіть мікрофон.

 

КОВАЛЬ О.А. Дякую, за аплодисменти просто вони навряд    чи  перевищать попередні овації.

Я, насправді, не буду вам говорити про форум видавців, який, звичайно, є найпрекраснішим, що може бути в українському книговиданні, і так само, я не буду говорити про проблеми, з якими це книговидання, книгорозповсюдження і читання борюкається вже дуже багато років. А я би хотіла поговорити про рішення цих проблем. І ви знаєте, рішення мені підказало життя.

Це пляшка від пива, вона потрапила мені під ноги зовсім недалеко від Верховної Ради, я її хотіла викинути, бо не люблю сміття, але вирішила принести сюди. (Оплески) А оце книжечка, бачите? Це книжечка. Якщо їх поставити поряд, от приблизно так виглядає ринок пива і ринок українського книговидання. (Оплески)

І ця пляшка пива підказала мені, що рішення, насправді, є, воно лежить на поверхні, тому що Україна в лиці пивоварів і всіх, хто їх підтримує, продемонструвала необхідну наполегливість для того. Щоб вивести споживання пива в Україні на європейський рівень.

Ви пам'ятаєте лементування середини 90-х, що українці п'ють замало пива? Тепер ми п'ємо його достатньо, понад 50 літрів пива за рік випиває середньостатистичний українець, тільки українського. Звичайно, в цей час він прочитує пів книжки на рік, бо коли ж йому читати?

До речі, структура розподілу вільного часу, про яку говорила Ірина Славінська, вона трохи інша: люди не дивляться телевізор в той час, коли не читають книжок, вони відповідають, що вони нічого не роблять у свій вільний час.

На пиво українці витрачають сьогодні понад 23 мільярди гривень на рік. Два мільярди, які вони витрачають на книжки виглядають при цьому просто жалюгідно. Пиво дешеве і доступне, ним торгують понад 20 тисяч крамниць без МАФів, а книгарень є заледве 500. Вся ця статистика, це споживання пива воно збільшилося, задумайтеся, за рахунок неповнолітніх дітей в основному, 67 відсотків дітей віком 10-14 років пробували пиво чи інші алкогольні напої, половині з них алкоголь пропонують батьки. Але тільки вісім відсотків батьків читають своїм дітям, 63 відсотки підлітків заявляють, що не мають проблем з придбанням пива, їх не питають про паспорти, понад половина цих дітей вживають алкоголь регулярно. Це майбутні алкоголіки і ми вже для них навряд чи щось можемо зробити.

Але 70 відсотків підлітків говорять, що вони п'ють пиво задля розваги і задля компанії, а також тому, що не знають, чим їм зайнятися. І от тут ми їм можемо помогти, тому що вони можуть ходити в бібліотеки і читати книжки, витратити на те  частину своїх кишенькових грошей. Їм просто потрібно про це сказати. Якщо цього не зуміли зробити їхні батьки, вчителі, бібліотекарі, видавці, ми з вами, то давайте попросимо пивоварів, вони ж знайшли спосіб, як донести до громади їхню потребу в споживанні пива. Вони залучили найкращих рекламістів, можливо, хай вони зараз поділяться цими рекламістами, віддадуть нам їх у тимчасове користування і ми створимо прекрасну компанію, і прекрасну рекламу для книжок і читання. Ми попросимо пана Кличка, щоб він зібрав всіх зірок спорту для того, щоб діти не пили пиво, а читали, маючи такий прекрасний перед собою приклад. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

До слова зарошується народний депутат України Доній Олександр Сергійович, позафракційний. (Оплески)  Підготуватись – Савка Мар'яна Орестівна.

 

ДОНІЙ О.С. Добрий день, шановні пані та панове!

По-перше, хочу подякувати, подякувати видавничому братерству, бо тут дуже багато людей, з якими я співпрацюю 5, 10, 15, з деякими 20 навіть років. І багато хтось з цих людей мені допоміг на виборах. Хто словом, а хто ділом. Я, по-перше, хочу подякувати.

Далі. Що потрібно взагалі для підняття книговидання в Україні? Три речі, кожен з вас це знає. Перша річ: потрібні наші з вами співгромадяни, які спроможні купувати книжки. Цього на цей момент немає, бо, вибачте, на 1 тисячу 200 гривень, на півтори тисячі гривень людина не спроможна відкладати якісь кошти на духовність, на книжку. Вона думає лише про дах, про їжу, максимум ще про освіту для дітей. Все. Цього немає, це потрібна складова, але це вже політика. Ну, не тут будемо про політику.

Другий момент. Що ще для цього потрібно? Для цього потрібний інтелектуальний рівень наших співгромадян, вони повинні хотіти купити, придбати книжку. З цим також є проблеми, тому що мас-медіа, в першу чергу телебачення, і ви знаєте, в яких руках, займається зомбуванням, свідомим зомбуванням населення. Тобто, з одного боку, олігархат займається свідомим доведенням до напівжебрацького стану, а, з іншого боку, зомбування.

І третя складова – це, власне, книжковий  бізнес. Так, має бути прибутковим бізнесом зрештою, має приносити прибуток. І тут я б посперечався зі своїм дуже добрим другом-товарищем, одним з братів Капранових, який казав про те, що не варто використовувати різноманітні, наприклад, митні пільги. Ви знаєте, тут от сидить Іван Малкович. У нього був геніальний проект. Окрім того, що він насправді чудові книжки видає, ви всі їх знаєте, вони дуже добре оздоблені, у нього був геніальний проект: по одній гривні книжечку в кожну сільську хату, - який, власне, здійснився лише завдяки спонсорській допомозі одного з якихось стільникових наших структур. А чому вона здійснилася лише один раз? А тому що люди не можуть купувати його дуже якісну продукцію у величезній кількості, а одногривневу книжечку купили мільйон людей через підписку. От для того, щоб люди могли купити, потрібно якесь сприяння держави. Але це знову не зараз, не до цієї аудиторії, як і по перших двох питаннях, бо на відміну від пані  Марії, з величезною повагою до….. у мене вже ілюзії нема, що ця влада зараз нас послухає. Знаєте чому? На жаль, і попередня не послухала.

Кажу це з чітким розумінням, бо 15 років намагаюся допомогти національному книговиданню.

Перший раз я записав програму одного тепер з відомих депутатів-опозиціонерів, тоді він був віце… ну одним з великих міністрів, мав можливість змінити ситуацію. 1998 рік. Я писав гуманітарну програму, і я записав: "Підтримка національного книговидання".

Ви знаєте, я з ним посварився. Це відомий зараз опозиціонер, націонал-демократ, один з… ну найкращих, ліберал. Він викреслив і сказав: "Ну це ж бізнес!". І мені доводиться йому пояснювати про гуманітарну складову. Він каже: "Ні, ну це ж  бізнес". Мені доводиться пояснювати йому, як з Росії йдуть книжки. Ні, це ж бізнес. І мені-гуманітарію доводиться йому пояснювати економісту, що навіть, якщо це – бізнес, то держава, якщо зацікавлена, вони створить умови для бізнесу, протекцію для цього бізнесу.  Не зумів я його переконати.

І тоді, коли став депутатом, я розробив закон.  Ну власне, звичайно, з групою насправді однодумців і залучаючи всіх книговидавців. Шість пільг. Дуже конкретних пільг. Не знаю, чи встигну озвучити…. Тут іде і про мито, про спеціальний акцизний збір на книжки, і про звільнення від мита складових поліграфічної продукції. Тобто я намагався залучити в союзники ще  всіх поліграфістів. Зрештою з шести конкретних пропозицій лише одна , здається, стосується україномовної, безпосередньо україномовної продукції.

Ну можу ще сказати. Звільнення від податку на додану вартість операцій з виконання робіт та поставки послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовленням і розповсюдженням видавництва і так далі.

Наступне. Звільнення від оподаткування прибуток видавничих організацій та підприємств поліграфії, отриманої від видавничої діяльності.

Наступне. Звільнення від оподаткування коштів, інвестованих з інших сфер діяльності.

Забезпечити пільгові тарифи в будівлях, що … державної, комунальної власності.

Дуже конкретні пункти. На кілька років. Ви дуєте, ми самі це виписали.  На даль, ні. Ми взяли кальку з російського законодавства, які на кілька років підняв  книговидання. Довів до високого рівня, задавив фактично українське книговидання. Нам потрібно на якомусь етапі зробити на кілька років, на 5, на 10 років там потрібні пільгові умови для книговидання. В обов'язковому порядку. Прикро, що ця влада цього не зробить.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте.

 

ДОНІЙ О.С. А об'єднувати зусилля і допомагати один одному. Книжковий форум видавців, це один з прикладів такої взаємодопомоги. Мережа книгарень, це там, де нам доведеться співпрацювати. Тому що видавництва кожен самостійно не потягне.

Ну, і до речі, всіх запрошую. Через кілька днів у нас починає їздити Книжковий автобус. Ми запрошуємо до співпраці всі видавництва, будемо їздити по школах, по університету і пропонувати українську книжку без жодної державної копійки грошей. І так потрібно робити. Слава Україні! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! У нас в 17.30 розпочинається зустріч з Парламентською асамблеєю Ради Європи. Давайте ми відпустимо Ганну Миколаївну Герман на цю зустріч. Немає заперечень? Дякуємо вам, Ганно Миколаївно.

До слова запрошується Савка Мар'яна Орестівна, головний редактор Товариства "Видавництво Старого Лева". І підготуватись до виступу народного депутата України Томенка Миколу Володимировича.

 

САВКА М.О. Шановні колеги! Шановне товариство, видавці і народні депутати! Напевно, теж не буду говорити цього традиційного вступу, який ми вже не раз чули про ситуацію на нашому книжковому ринку. Не маю наміру говорити і про проблеми книговидавців.

Навпаки, я би хотіла розвіяти міфи про нашу якусь неспроможність чи неконкурентність, чи неповноцінність. Ми всі з вами знаємо, що українські книговидавці, це не каста людей з особливими потребами. І ми цілком здатні створювати високоякісну книгу на рівні з успішними країнами Європи чи США, і ми її створюємо.

Але українська книга повинна вийти з позиції поза грою на власному національному ринку. І слухаючи ці слухання, ще раз переконалася в тому.  Це все питання цінностей, питання поваги.

Коли ми їдемо нашими українськими дорогами, ми відчуваємо неповагу до себе, неповагу країни і уряду, який довів до такої ситуації. Коли ми потрапляємо в провінцію, не знаходимо жодної книгарні, ми відчуваємо ту саму неповагу. Це речі одного порядку. Українське бездоріжжя – це те саме, що українське безкнижжя.

Але, за обставин, коли держава поставила книгу, але не тільки книгу, разом з нею культуру і освіту якимось 128 пріоритетом і відмовилася від державних книгарень, іноземні гравці поки що живуть і процвітають на нашому ринку.

Що ми можемо робити? Звичайно, нам потрібно об'єднувати зусилля і думати про різні шляхи виходу із ситуації. В кожному разі ми не збираємося плакати, ми працюємо, працюємо багато, часом працюємо понад власні зусилля і силу.

Я, зокрема, бачу два цілком очевидні шляхи покращення ситуації. Звичайно, це промоція, промоція книги і читанні, і законодавче регулювання ринку, і, на мій погляд, системою квотування.

Що стосується промоції. Я вважаю, що держава повинна зробити книгу і читання одним із головних пріоритетів на наступні 5 років. І хотіла би звернутися до присутніх в цьому залі законодавців із пропозицією оголосити наступний 2014 рік роком читання.

Національна програма промоцій і читання повинна бути системною. Системність – це те, чого нам, справді, дуже, дуже сильно бракує у вирішенні цього складного питання. І ця системна програма повинна охопити всю країну від Президента  до вахтера. Ми маємо приклади кількох європейських держав. І дуже приємно бачити сьогодні такого  шановного гостя, і було дуже цікаво чути його слова.

Ми можемо спілкуватися з Європою, ми можемо   створювати книги і ми їх створюємо  абсолютно не гірші. І нам дуже необхідна така програма. яка охопила вже  кілька  дуже поважних  європейських країн. У нашій країні ця  програма  могла  б звучати як: "Вся Україна читає дітям". Зірки шоу-бізнесу,  телеведучі, політики, спортсмени, суспільні авторитети повинні  бути  залучені до соціальної реклами і говорити про  користь читання у найнесподіваніших місцях.

Програма "Українська книга" повинна бути збільшена до тих масштабів, щоб регулярно  наповнювати книгами фонди більшості  українських  бібліотек. А бібліотеки мають отримувати  кошти  на закупівлю   книг і преси систематично і прогнозовано. Школа має  стати майданчиком для промоції сучасної  художньої літератури для дітей і української  і перекладної. Не можна  обмежуватися тільки  підручниками і тільки  творами за програмою.

Держава має  підтримувати   громадські ініціативи, спрямовані на  промоції  книги і читання, зокрема підтримувати книжкові виставки  державні, недержавні, а також літературні фестивалі, наприклад, як міська ініціатива  міста Львова отримати  статус "міста літератури".

І на завершення. На мій погляд, лише  квотування  зможе  дати відчутний результат і дати українській  книзі належне місце на книжкових  полицях всієї   України. Я вважаю, що це  має бути не менше ніж  50 відсотків книг, створених в Україні. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Томенко  Микола Володимирович,  депутатська фракція  "Батьківщина", народний  депутат України. Підготуватися Теремку  Василю Івановичу.

 

ТОМЕНКО М.В.  Шановні колеги,  я думаю, що ми повинні аналізувати  нашу України  як спеціальну країну, тому що   от  ми  у 2012 році вимагали  від  Президента  провести рік… рік  оголосити спорту і  фізичної культури. Зараз  наші  ще  внуки будуть виплачувати  за те, що  розкрали на Євро. І такий поганенький вийшов рік спорту.  

Цей рік у нас – рік підтримки  дітей, і всю позашкільну освіту хочуть  закрити, ну бо рік творчого  розвитку дітей. Я  боюся, що якщо рік ми читання оголосимо,  то біда  взагалі буде з українською книжкою. Нам би так стратегічно визначиться, щоби просто це не як кампанія, а загальний принцип, загальна робота була.

От я, ну, мені колег, що тут із Держтелерадіо, трохи і жалко по-людськи, тому що, як я розумію, це питання, це питання до віце-прем'єра, ну, як мінімум. Віце-прем'єр, де міністри всі гуманітарні сидять. Ну, міністра освіти, може, не треба, не проти ночі буде згадано його прізвище, а якихось тих людей, які, ну, кажуть, що вони українці і представляють український уряд, то, напевно, мусили б прийти. Тому що це питання, ну, рівня Президента, рівня уряду, рівня, ну, якби серйозних інституцій.

Тому що я от довго думав про цю програму і я бився завжди за цю програму, щоб більше було грошей на цю українську книжку, але сам факт її наявності, от я думаю собі, воно принижує нас. Тому що виглядає таким чином, що для книжки української грошей немає, а ми виділимо вам аж 20 мільйонів, щоб ви, українці, у власній державі надрукували на 20 мільйонів.

І я в минулому році велику роботу зробив – збив видання на бюджетні гроші книги Толстоухова і нашого донецького, черкаського губернатора "Історія Харцизька" в двох томах, значить. І 3 роки лежав останній том Франка із цих п'яти додаткових томів, то вдалося мені тут переконати, що, може, Івана Яковича Франка, там, 54-й том, він залишився, додрукувати, а не Толстоухова і Тулуба про Харцизьк.

Але загальний принцип неправильний, бо виходить, що ми просимо щось в своїй державі, там якийсь шматочок нам дати, щоб ми це зробили. Тому я абсолютно переконаний, що ми повинні думати над таким якби стратегічним, стратегічним напрямком загальної гуманітарної політики, якої немає в нас в нашій державі, і думати, що нам зберегти, щоб потім це, ну, так якби розвернулося як карта. І я думаю, що в нас збережено і що може бути.

Значить, це бібліотеки. Якщо ми бібліотеки сьогодні, не допустимо закриття бібліотек, а потім, ну, нічого страшного, воно ж так, за моїм прогнозом, то в 2015 році точно не буде Януковича Президента, може, і раніше, тобто, ну, протримаємося ще якийсь період. Значить, щоб потім розгорнути цю систему. І це єдина територія соціального так би мовити спілкування, територія просвітницька і так далі. Це ж тільки в нас міг бути міністр культури попередній, який запропонував заветувати мій законопроект, який мені бібліотекарі написали, що треба книжки замовляти у видавництв, а не у комерційних структур через тендер. Це найдіть такого міністра культури  і такого Президента, які б казали: "Ми проти того, щоб книжки дешеві українські купувати у видавництві, треба у комерційних структур купувати". І це серйозно було на п'яти сторінках обґрунтовано, що моя пропозиція без тендерних закупівель суперечить Конституції України.

Тому бібліотеки, ВУЗи. В нас ви знаєте, що найбільше ВУЗів на душу населення. Це погано. Але є і добрі тут обставини. Тобто, якщо ВУЗи  ввести в систему, ми можемо тільки через ВУЗи мережеву систему в книготоргівлю зробити. Бо там же є і кіоски, є і магазини. Тільки треба це зорганізувати на державному рівні. І якщо, уявіть собі, один університет Шевченка, там, скільки корпусів  і помножити, на скільки корпусів всіх ВУЗів – уже вам мережа книготоргівлі.

Така сама ситуація з школами. Я колись думав, що нам робити з цими МАФами. Ми ж МАФізація ж в Києві відбувається, ви ж бачите, страшенна. І ми простий шлях знайшли. Якщо ми забороняємо продавати в цих МАФах спиртні напої, а такий законопроект мій і моїх колег є, значить і прицілюємо їх, що ми зберігаємо? Тільки зберігаємо газети, журнали і книжки – це нормальна штука, ну, квіти якісь там, ще якісь супутні товари як в усьому світі. Це теж ще система нашої підтримки.

Ну, і насамкінець, звичайно, мусимо думати, ми ж українці звикли робити все саме унікальне. І я завжди боровся з тим, що ми от боремося, щоб видати саму дорогу, саму унікальну книжку, мусимо видавати масові тиражі. Мій досвід і мого фонду, і ми працюємо з аудіо і працюємо з книжками, показує, що звичайно, ну, якщо це менше 5 тисяч, то звичайно, ну, ефект, ну, є ефект, але не той, на який ми розраховуємо.

Тому от масові проекти було би надзвичайно важлива штука. Ну, і найважливіше, звичайно, (я ще секунду завершити) те, що тут говорили про…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. 20 секунд, будь ласка, дайте.

 

ТОМЕНКО М.В. Що ми говорили про моду. Дійсно була така історія, що мої друзі, там, Андрій Шевченко, Віталій Кличко не хотіли добровільно відмовлятися рекламувати пиво. Я заборонив рекламувати пиво популярним особам. Аби в нас звісно популярні особи почали рекламувати інші речі: рекламувати читання, рекламувати книжки, звичайно, для молодих людей це більший авторитет, ніж політики, більший авторитет……… (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Теремко Василь Іванович директор видавництва "Видавничий центр "Академія".  Підготуватись – Бурбак Максим Юрійович.

 

ТЕРЕМКО В.І.Шановні пані та панове, гнітючі думки ведуть мене на цю трибуну. Бо виявляється, вже 30 років лисий, а наївний такий, що думав ніби сьогодні поставимо реальні питання галузевого життя, зрозуміємо джерела і походження цих проблем і спробуємо дати відповіді на них, якими вони є і що робити далі. І чогось мені згадується Гегель зі своїми словами про те, що "і в цьому залі панує незнання і агресивне невігластво". Ми мусимо все-таки зрозуміти, що в таких ситуаціях мають відбутися фахові розмови. ці розмови мусять бути чесними, із знанням того що є в нас і як живе світ, який займається такими справами, якими займаємося ми. І тому ми мусимо визнати, що на сьогодні видавничої галузі в Україні нема ні структурно, ні інституційно. Галузь зруйнована на різних хвилях: то на хвилі псевдореформаторства, то на  хвилях мародерства, то на хвилях, які виявляли догоду зарубіжним нашим конкурентам, і ці історії мають свої героїв і героїв ми цих знаємо, про це мову не ведем. Це перше питання.

Друге. Ми всі знаємо, що видавнича сфера залежна від багатьох-багатьох аспектів суспільного життя. Чогось мені згадалося, коли я мучився над цим текстом, якого я читати не буду, згадалися 2 книги, які дають багато відповідей на наші проблеми. Це Лія Кока "Кар'єра менеджера" і Шифрін "Чи легко бути видавцем". Типологічно процеси, які відбувалися в 70-х на початку 80-х, за винятком цифрової атаки на видавничу сферу, такі самі були  тоді, які переживаємо ми. Але чому вижила індустрія видавнича в Америці, в Європі? І осколки цієї індустрії годують нас,  я маю на увазі "Клуб сімейного дозвілля", який 16, а позаминулого року 18 мільйонів книг видав за рік, плюс ще 18 Міністерство освіти і що у нас залишається? 8-10 мільйонів ринкового продукту і то там менше, бо ще й адміністративні всякі там видання.

А чому вижили ці галузі?  Вижили тому, що вони існували на могутній в системі могутньої економіки. Що в тих державах були національні, гуманітарні і культурні інтереси. І що основне середовище до якого апелює видавець своїми книгами могло ці книги купувати і розуміли значення інтелектуального розвитку своїх дітей. Що найцікавіше? Що змушувати дітей читати і вчитися   заставляли  неграмотні батьки, бо вони розуміли соціальну силу освіти, розуміли механізм цього соціального ліфта.

А тепер глянемо, що відбувається в Україні? Країна, яка  думає жити з ґрунтів і з надр ніколи не розверне суспільство до книги, бо вона не бачить свого політичного, геополітичного інтересу в технологічних і інтелектуальних змаганнях і це є перша відповідь на проблему читання. І в усьому світі не видавці займаються проблемою читання, проблема читання  - це перший клопіт держави. Видавці – це той оператор, який вирішує частково цю проблему. 

Друге питання, яка фундаментальна причина галузі? Так, слабке професійно й етичне наше товариство. Ми мусимо визнати, що  ми багато в чому винні? Тому що розірвані, ми  розірвані, ми тулимося до адміністративних всяких монополій, які в  Україні є, які теж контролюють ринок і починаємо думати про загальні   речі тільки тоді, коли когось із  нас із тих монополій потихеньку витискають. Але не відбудеться нічого до тих пір поки в  Україні не сформується чи не реанімується книго-розповсюджувальна мережа на мультитехнологіях.  Світ живе вже в інших стилях, а ми думає, як розвивати галузь? Як вирішувати інші питання, коли    книгорозповсюджувальної мережі нема. Але ж є люди, які знають, як ця мережа добивалась. Ну, останні рештки ще  втікають зараз. І доки не буде відповіді на це питання, нічого не відбудеться.

Третє питання, ну прозвучало майже жодної фахової думки з цієї трибуни. Не кажу, що від мене вони прозвучать. А чому не прозвучало? А ніхто не думає, ніхто не аналізує, що робиться у світі, не думає, що робиться у нас.

Стоять проблеми: нові технології, глобальні центри конкуренції. Росія дає відповідь на ці питання? Дає відповідь на ці питання. Руйнується книго розповсюджувальні мережі. Франція дала відповідь на питання? Дала. В цьому приміщенні державної чи комунальної власності може бути будь-хто власником, але там мають бути книги.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Присаджуйтеся, будь ласка, Василь Іванович, час вичерпаний, дякую вам за виступ. (Оплески)

Слідуючий Бурбак Максим Юрійович, народний депутат України, депутатська фракція "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина".

 

БУРБАК М.Ю. Шановні учасники парламентських слухань, доброго дня, дякую вам, що ви завітали сьогодні на наші слухання. Я хотів би використати свій виступ як останній шанс допомогти шістьом книгарням, які залишилися, які є окрасою міста Чернівці.

Я родом з міста Чернівці, і до обрання до Верховної Ради  був  депутатом Чернівецької обласної ради. І там йде запекла війна: понад два роки ми воюємо з діючою владою за залишки тієї аури, яка була, і надіюсь, залишиться у Чернівцях, тієї інтелігентності, яка залишилася у Чернівцях – це шість книгарень міста Чернівці.

Тут пан Кириленко вже зауважив, що це питання вже вийшло за межі Чернівецької області, воно дуже болюче. Я хотів би ще раз вам розказати про нього, а потім вже отримати… тобто схвально звернутися до залишків свідомості депутатів з Чернівецької обласної ради, якщо вони ще є, і сказати, що хлопці, схаменіться і давайте повернемо все, як було і залишило їх у спокої. 

Все це почалося у 2010 році, коли у Чернівецьку область прийшла команда переможного голови Чернівецької  облдержадміністрації пана Папієва  Михайла Миколайовича, який зробив нове гасло для Чернівецької області: "Край, де варто жити". А тепер певно можна сказати: "Край, де треба виживати", а для них це -  "Край, де варто вжити", певно. В Чернівцях, за підсумками опитування і дослідження журналу "Фокус" за 2012 рік, це от друге місце... місто в Україні і вийшло воно на це почесне місце одним з головних пріоритетів це було збереження шести книгарень, мережі книгарень. За 20 років власник цих книгарень Чернівецька обласна рада нічого не зробила, щоб їм допомогти. Вони були відпущені в вільне плавання, директорки книгарень, які за свої кошти робили ремонти, утримували, сплачували комунальні платежі, виживали 20 років, були звільнені. Наприклад, така відома книгарня як "Букініст", вона перетворилася більше, ніж на книжковий магазин, це культурно-мистецький центр, де свої книги презентували відомі українські та російські письменники, серед яких Володимир Сорокін, Сергій Жадан, Андрій Курков, Богдан Жолдак, Ірена Роздобудько, Юрій Андрухович та інші. Керівника книгарні Марію Либанову навіть запросили на сесію обласної ради, коли порушували питання щодо її звільнення, неподовження контракту. І факт, те, що її навіть не допустили до сесійної зали правоохоронці, яких виставили, щоб вона навіть не заслухали свій вирок про звільнення і потім хотіли порушити кримінальну справу, що нібито вона побила правоохоронців.  Прикро, але такий  факт, що з 90 років Чернівецька обласна рада не переймалася своїм майном, що книгарня... фактом є те, що книгарня "Букініст" до цих пір перебуває в державній комунальній власності, тобто це є форма власності, яка з 90-х років, якої немає в Україні, вони навіть не переробили документи.

І ось 2011 року вони вирішили шляхом реорганізації в комунальне  підприємство "Буковинська книга" об'єднати під одним дахом, найняти одного менеджера, який буде здійснювати закупівлі книжок. Хто як не ці  директори знають, що люди питають. Вони ж кожен день з ними спілкуються, вони знають, який асортимент треба придбати. У них вже налагоджені зв'язки з видавництвами. І тепер влада чернівецька – це Папієв, його перший заступник Галиць, це голова Чернівецької обласної ради Гайнічер – вони вирішити це все знищити. Вони вже провели на сесії в травні 2012 року рішення щодо реорганізації, потім звільнення, реорганізації зі створенням комунального підприємства "Буковинська книга". До сих пір немає статуту цього підприємства.

Я бачу, що час закінчується. То я хотів би звернутися до депутатів Чернівецької обласної ради. Шановні, прошу вас, пропоную вам переглянути це рішення, повернути все це назад, перезаключити контракти з директорами книгарень, і саме головне: пропоную вам передбачити у 2014 році фінансування видатків на хоча б відшкодування комунальних платежів. І тоді 6 книгарень в центрі Чернівців залишиться осередком духовності в місті, а не перетвориться на кав'ярні… (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Максим Юрійович. Сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань, у нас час майже вже вичерпаний для проведення наших слухань, залишився один виступаючий: Клімашенко Костянтин Генріхович. Передає своє слово Королю Олегу Володимировичу. Правильно? А де Клімашенко Костянтин Генріхович? Ви є? Будь ласка.

 

КОРОЛЬ О.В. Христос Воскрес! Слава Україні!

Панове, я представлюсь. Я науковий співробітник Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут", також є юристом, адвокатом, захищав і захищаю книгарню "Сяйво" і видавництво "Дніпро", з таких, що відомі, найстаріше видавництво в Україні.

Почну з дуже простої і наочної… Дивіться, що я зняв з вагону метро,  яку рекламку. Це свідчення того, до чого докотилася культура, що навіть в масовому тиражуванні не розуміють уже  змісту написаного.

Ну попутно скажу, що якщо чИтання, тоді і пИсання. Будь ласка,  ті, хто виступають, читАння все-таки.

І рішення у Верховній Раді  не виносять! Виносять сміття. А ухвалюють рішення.

Так от, що тут написано. "Позбався зайвого. 5-денний стаціонарний курс. Перший етап – печінка, жовчний міхур, кишечник і нирки. Другий етап – лімфа, кров, судини".

Ви розумієте, і це розтиражовано! Це вже людина, яка не розуміє змісту написано. Це ж уже до чого треба розучитися читати, що отаке… І це… Ні слова тут не додано, ви розумієте. Це катастрофа, дійсно. А почалося все зі знищення мережі книгорозповсюдження, яка триває і зараз.

Усі присутні пам'ятають, як у лютому 2010 року з побиттям людей, з розбійним захопленням майна юридичної особи на 5 мільйонів гривень, фізичних осіб, з руйнуванням елементів будівлі, яка є історичною пам'яткою було захоплено книгарню "Сяйво". І хто це робив? Колишній депутат Олександр Супруненко цієї… попереднього скликання Верховної Ради із своїм братиком В'ячеславом   Супруненко, депутатами місцевої ради перекликаються з Черновецьким виступаючим, депутатом Денисом  Комарницьким, Лесиком Довгим, дідусь якого приходив 5 років до того і розказував, який він хороший поет.   А потім його синок… вірніше, онучок захоплював нашу книгарню. Викинув людей, побили. Ви пам'ятаєте, що творилося. Тут не дасть обманути… і депутати були, і Яворівський був там, і газом труїли людей, обливали окропом – це катастрофа, це так захоплювали книгарню, у якою було – вдумайтесь! – 60  тисяч найменувань продукції. Навіть маленькі тиражі там 100 примірників, вони всі були. 600 видавництв і авторів були. І дехто каже, що там було… там було більше 52 відсотків української книги, найширший асортимент. Так само… до сих пір ситуація  не врегульована і на даний час імітатор книгарні – вдумайтесь! – Центр сприяння рибного господарства заправляє цією книгарнею і перейменований в міський магазин. Не краща ситуація і з книгарнею "Знання". За допомогою оборудок сумнівних вона приватизована, зараз зруйнована, всі бачать, що на Хрещатику немає цієї книгарні. Це треба закінчувати.

Є чинною і підлягає обов'язковому виконанню Постанова Верховної Ради про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації від 2009 року.

Є також Закон України про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок. Однак, вони не виконуються. Тому вбачається доцільним, підтримуючи саме українську систему книгодрукування, книгорозповсюдження, законодавчо зобов'язати державних і комунальних власників майна, площ, будівель, в яких розміщуються книгарні, без будь-яких попередніх умов, це прямо в закон можемо вписати, зокрема і при існуванні заборгованості з оренди, переукладати існуючі договори з книгарнями строком на 49 років з орендною ставкою, передбаченою з наданим мною законом для бюджетних установ – 1 гривня за квадратний метр на місяць. Це зафіксовано, але не виконується.

Друге. У випадку наявності законних підстав на приватизацію приміщень, в яких перебувають книгарні, необхідно законодавчо передбачити умову приватизації таку. Заборонити на 49 років перепрофілювання книгарні, зменшення торгівельних площ і зменшення асортименту книжкової продукції, в порівнянні із станом на 1.01.2010 року. Забезпечити протягом 49 років книгарні асортимент не менше 50 відсотків найменувань книжкової продукції, це квотування, про яке Савка говорила, українською мовою. А у випадку недостатності друку таких видань в Україні, не менше 80 відсотків книжкової продукції українською мовою від загальної кількості тих, які видавались в країні в минулому звітному році.

Це якраз те квотування і те жорстке, що примусить всіх тримати. І хай буде приватний власник. Хай буде одна торгівельна мережа на всю Україну! Але ми їх примусимо…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Присажуйтесь, будь ласка. Олег Володимирович, завершуйте. Присажуйтесь.

 

КОРОЛЬ О.В. ……. Дякую за увагу (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! У нас досить велика кількість бажаючих виступити залишалася. Я їх озвучу зараз.

Я би запропонував, щоби всіх, кому не вдалося за браком часу виступити, передали свої виступи до секретаріату комітету. Обов'язково їх врахують в рекомендаціях Парламентських слухань. У нас не виступив Будний Богдан Євгенович, директор видавництва "Навальна книга"; Антоник Ольга Василівна, кандидат філологічних наук, завідувач кафедри книгознавства та комерційної діяльності Української академії друкарства; Кравченко Микола Васильович, голова правління громадської організації "Книжковий простір"; Ілик Роман Романович, народний депутат України, депутатська фракція "Батьківщина";  Абдуліна Аліна Вікторівна, головний редактор науково-практичного журналу "Інтелектуальна власність в Україні"; Орлюк Олена Павлівна, доктор юридичних наук, член-кореспондент Національної академії правових наук; Жолдак Богдан Олексійович, письменник, драматург; і Шевченко Андрій Віталійович, народний депутат України, депутатська фракція Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина". Я вас попрошу, передайте, будь ласка, свої виступи і матеріали.

Зараз для заключного слова і відповідей на запитання запрошується голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Курдінович Олександр В'ячеславович, 5 хвилин, будь ласка.

 

КУРДІНОВИЧ О.В. Дякую. Шановні колеги, шановні друзі! Я думаю, що Парламентські слухання відбулися, і ми мусимо подякувати народних депутатів, подякувати учасників всіх за те, що, дійсно, відбулася конструктивна розмова, трохи емоційна, але не менш конструктивна від того, що планувалося заздалегідь. Насправді пролунало багато пропозицій. А проект рішення Парламентських слухань, рекомендацій Парламентських слухань, він, на мою думку, заслуговує на увагу, і в цілому ми підтримуємо те, що там викладено.

Звісно, треба внести деякі корективи, пропозиції, які тут пролунали, додати. Але в цілому, я думаю, що те, що сьогодні тут обговорювалося, воно цілком відповідає там основним напрямам державної політики у видавничій та поліграфічній сфері, які сьогодні реалізовує Державний комітет телебачення і радіомовлення. І за це вам хочу щиро подякувати.

Щоб не витрачати часу, я більше на пафос, я хочу надати відповіді коротенько на ті запитання, які надійшли до мене.

Перше. "Як можна отримати в рамках державної програми книжки для дітей шрифтом Брайля. Дуже просто отримати, вони всі передані УТОС (Українському товариству сліпих). На жаль, невеликий тираж, але ж я думаю, що додатковий  тираж, можна звернутися до  видавництва  "Грані-Т", яке забезпечувало видання цих книжок.

Що стосується повернення боргів. Державним казначейством видані  книжки   за програмою "Українська книга". Дійсно   існує, на  жаль, ще проблема розрахунків за видані книжки попереднього року. Потихеньку платежі вже розпочалися. Я думаю, що   протягом цього місяця, на початку червня борги повинні бути  закриті повністю.

Ще надійшло таке запитання.  Воно, дійсно, вже  тут багато обговорювалося всіма. Громадяни  України  не зацікавлені в читанні, що  призводить до зменшення  кількості придбаних книг.  На сьогодні можна, дійсно, констатувати той факт, враховуючи  статистику і соціологію читання, і сьогодні  ми  бачимо  єдиним шляхом фактично це  узагальнення всіх   тих пропозицій і викладення  їх у програмі популяризації читання та  державної підтримки книговидання та книгорозповсюдження, про яку   я говорив у своєму виступі раніше. Таким чином, я думаю, ми зможемо  цю проблему принаймні зрушити з місця.

Далі.  Чому немає книг болгарською  мовою? І тут  ще питання по цифрах, які, я так розумію, які є у розданих матеріалах. Але  ж констатується факт відсутності, майже відсутності книжок болгарською мовою, у тому числі шкільних підручників.

Дійсно  є проблема з виданням мовами національних меншин. В першу чергу питання таке саме: чому взагалі мало книжок в нашій країні?  На жаль, немає попиту, немає зацікавленості видавництва   видавати книжки, зокрема болгарською мовою хоча б в місцях  помешкання  саме представників цієї національності та  болгаромовних громадян. Є проблема, будемо думати, як її вирішити для того, щоб не допускати  в подальшому  таких нюансів для того, щоб всіма мовами національних меншин, принаймні основними, Україна видавала хоча б не менше 50 книжок на рік.

Ну, і питання. Які критерії відбору за програмою "Українська книга" і чи не використовується лобізм у визначенні видань?

Всі критерії, всі вимоги до переліку видань, які можуть бути профінансовані за програмою "Українська книга" є на сайті Держкомтелерадіо, там все дуже чітко розписано, дуже конкретно. Чи є лобізм? Ну, давайте відверто говорити, поступає заявок на 300 мільйонів, з них обирається на 37, як цього року мінус 12, на 25 мільйонів цього року. Безумовно, є, існує суб'єктивний фактор відбору членами експертної ради. Там поважні люди, які, звісно, на свій власний розсуд, на власне розуміння актуальності проблем, обирають відповідні книжкові проекти.

Безумовно, є величезна кількість рішень і Верховної Ради, і законів України, нормативно-правових актів, які зобов'язують так само державу виконувати функцію видання цілої низки соціально значущих видань. Тому, підсумовуючи ці всі фактори разом, і відбувається відбір переліку книжкових видань за програмою "Українська книга".

В цьому плані ми працюємо з видавництвами. Видавництва працюють з авторами. Є ціла купа досить…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Присаджуйтеся, Олександр В'ячеславович. Ви завершили? Присаджуйтеся, будь ласка. Шановні учасники парламентських слухань, прошу заслухати коментар до проекту Рекомендацій парламентських слухань голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Кириленка В'ячеслава Анатолійовича. Будь ласка.

 

КИРИЛЕНКО В.А. Дякую. Шановні колеги, шановні учасники слухань, шановні українці, які нас в цей час дивилися і слухали.

Від імені ініціаторів парламентських слухань на підтримку української книги хочу подякувати, ну, можливо, спеціально представнику Міжнародної спілки видавців Йєнсу Баммелю за його короткий, але дуже влучний виступ. Бачите, український парламент дуже строгий, нема зайвого регламенту навіть представникам іноземних країн і поважних організацій, хоча це, може, неправильно. Подяка вам.

Ну, і безумовно, подяка всім учасникам слухань, які змогли виступити і які, на жаль, не змогли, ми дуже очікуємо ваших письмових пропозицій. Все врахуємо в проекті Рекомендацій.

Подяка Держкомтелерадіо. Мені здається, у них були спокійні виступи без шапкозакидательських настроїв. Бо знаєте, можна ж як прозвітувати, що тут кругом українська книга, а насправді ж ні. Тому, мені здається, що підстави для конструктивної розмови і роботи створено. А далі як піде, побачимо. Від нас багато чого залежить, як будемо працювати.

З приводу пропозицій і рекомендацій. Все занотовано, ми в комітеті будемо працювати, винесемо на розгляд Верховної Ради. Нас дуже турбує те, що тут говорилося про вітчизняну книгу і окремо про україномовну вітчизняну книгу. От вам роздали матеріали Держкомтелерадіо. Ну, там одна табличка мене зовсім турбує – таблиця номер 8, 2012 рік  випуск художньої літератури мовами народів світу. От 2012 рік: тираж - усього  9 мільйонів з невеликим, тираж, із них – російська мова  майже 7 мільйонів, українська –трохи більше 2 мільйона, художня література. Тобто те, що на поличках, те, що мусить читатися, те, що доходить не до фахового споживача, а до пересічного читача, який і створює цей духовний, культурний, гуманітарний рівень країни. Перекос уже. Значить, повинні ми підтримати в Україні україномовну вітчизняну книгу – ну, безумовно повинні. Як? Уряд і парламент, якщо є політична воля, можуть зробити це елементарно. Стартувати треба від того, що бодай мінімум  70 відсотків в наших книжкових крамницях і на розкладках, на ятках і на базарах – це вітчизняна книга. І половина всього цього – україномовна вітчизняна книга, власне українська. І тоді і автори  будуть задоволені, і видавці, і не буде ні міжнаціональних, ні національних жодних суперечок. Хоча це старт, прагнути ми повинні значно більшого. Тому що в українській державі повинна панувати, домінувати українська книга. Де ще захистимо українську книгу і українську мову, як не у себе вдома, ніхто не буде крім нас це робити.

Друге.  Оскільки дуже багато пропозицій, дуже фахові, сильні виступи і в тому числі ті, які не відбулися, не виголошені виступи, ми пропонуємо створити при Комітетові з питань культури і духовності громадську раду із питань підтримки української книги. Будь ласка, всі, хто чує в собі сили до системної роботи над законодавчими пропозиціями, зголошуйтесь до цієї ради, вона, ну, не дуже часто, але час від часу за певною системою буде збиратися і будемо взаємодіяти із владою там це буде, там, де це буде знаходити відгук з боку влади. Будемо вносити свої пропозиції і просувати їх через парламент чи за допомогою позапарламентських наших сил і можливостей там, де ці пропозиції не будуть знаходити відгук з боку влади. тому що тут правильно говорилось про цінності у проблемі книгочитання.    

І мова йде зокрема про політичні цінності, які сповідуються чинним урядом Президентом і владою, якщо це дійсно про українські цінності, я не дискутую тут чи дійсно це так – не дискутую, то тоді ми вирішимо це питання. Якщо насправді текст один діє, а діяльність інша, ми питання вирішити не зможемо.   І на останок з приводу рекомендацій. Ви, будь ласка, якщо не встигли прочитати зараз  тут цей проект, бо це лише основа візьміть з собою додому  ще раз подивіться, вдумайтесь і потім внесіть остаточні пропозиції, бо є серйозні з нашого боку пропозиції, як то квотування. Тут пані Мар'яна Савка про це говорила, значить і Капранов говорив і інші. Квотування  імпорту - це серйозне політико-економічне питання. Я розумію, що це не труби і не карамель, і не м'ясо і не молоко, які українські завжди затримуються однією дружною країною. Але нам треба знайти механізм регуляторного характеру, яким захисти внутрішній книжковий ринок. І тоді буде і книговидання, і книго розповсюдження, і щонайголовніше – книгочинання. Дякую всім за  увагу і участь. (Оплески)  

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, В'ячеслав Анатолійович.

Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Будемо підводити підсумки, хочу висловити щиру подяку всім, хто взяв у них активну участь, запропонував цікаві ідеї для вирішення  нагальних проблем розвитку вітчизняної книго індустрії. Не можу не відзначити, що головним акцентом багатьох сьогоднішніх виступів стало чітке розуміння, що книговидання має стати однієї з пріоритетних галузей державної, гуманітарної політики така політика повинна забезпечити  відродження української книги як у  кількісному, так і в якісному вимірах.

Сьогодні важко не тільки українській книзі, а й книговидавничій галузі загалом у будь-якій країні: все більше громадян віддають перевагу електронним засобам читання. Ця ситуація напряму впливає на показники розвитку галузі книговидавництва. Активна державна підтримка вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження має забезпечити підвищення попиту на книжкову продукцію та перетворення його на прибутковий бізнес. Це працюватиме на розбудову держави, зміцненню духовних цінностей суспільства.

Лише спільна злагоджена робота законодавчої та виконавчої влади може сприяти позитивним зрушенням у сфері українського книговидання і книгорозповсюдження. Зокрема, збільшити обсяги  продукування та споживання українцями вітчизняної книги. При цьому необхідно не просто говорити про необхідність збільшення фінансування книговидавничої справи, а й зосередитися на ефективності використання цих коштів. Недостатньо лише друкувати книги за державний кошт. Необхідно приділяти увагу всім складовим, які дозволять зробити український продукт конкурентоспроможним, цікавим і доступним читачу. Перш за все – це якість продукту. Отже, важливо підтримувати проведення конкурсів для авторів, які дозволять відбирати дійсно якісний та корисний для читача матеріал. Після цього авторам повинна надаватися підтримка на популяризацію їх видань у формі презентацій, рекламних роликів, особистих зустрічей. Наприклад, у Канаді спеціалізована рада з мистецтв надає авторам на конкурсній основі  гранти на здійснення так званих авторських турів  з популяризації власних видань.

Наступною  складовою успішності книги є доступна ціна, для чого держава забезпечує пільгові умови оподаткування, а книговидавці докладають зусиль до зменшення витрат. На сьогоднішній день наявність податкових преференцій дозволяє видавцям певною мірою розширювати асортимент видань та утримувати вартість книжок на конкурентному рівні, але податкові пільги надані галузі тимчасово. Їх дія завершується у 2015 році і у найближчий час ми маємо прийняти рішення: чи продовжувати дію цих податкових преференцій, головне, щоб кошти на державні програми витрачалися за призначенням. Користуватися пільгами мають ті компанії, які друкують саме книги, а не буклети або рекламні плакати або політичні листівки. На сьогодні понад чотири тисячі двісті юридичних та фізичних осіб мають ліцензію на видавничу діяльність, з яких лише тисячу 500 займаються друком книжок – це менше 40 відсотків.

І останнє, це канали розповсюдження продукції, варто враховувати сучасні тенденції розвитку інформаційних технологій, які дають можливість моментально знайти і придбати необхідну книгу, у тому числі замовити книгу через мережу Інтернет. Переконаний, що галузь книговидавництва і книгорозповсюдження має значний творчий, інтелектуальний і технологічний потенціал. Створення відповідних законодавчих механізмів повинно допомогти його реалізації. Сподіваюсь, що Верховна Рада сьомого скликання докладе усіх необхідних зусиль для створення і реалізації саме таких механізмів. Очікуємо, шановні колеги, на вашу експертну підтримку цього процесу. Пропоную, щоб у доопрацюванні проекту Постанови Верховної  Ради України про рекомендації сьогоднішніх парламентських слухань узяли участь учасники цих слухань, інші фахівці у сфері національного книговидання та книгорозповсюдження.

Прошу надавати ваші пропозиції для узагальнення до Комітету Верховної Ради України з питань культури і дузховності. Давайте разом подякуємо комітету за якісну підготовку цих парламентських слухань. І дякую за увагу.